Реферат на тему
Підприємництво в аграрній сфері
План
Аграрне виробництво — особлива сфера вкладення капіталу
2. Земельна рента та її форми
Література 1. Аграрне виробництво — особлива сфера вкладення капіталу
Особливості сільськогосподарського виробництва. Аграрні відносини.
Особливості сільськогосподарського виробництва. Сільське господарство —
одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, в якій
створюються матеріальні блага рослинного і тваринного походження для
забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості —
сировиною.
Економічний процес відтворення в сільському господарстві тісно
переплітається з природним. Однотипність законів, які регулюють
економічний розвиток промисловості і сільського господарства, не включає
особливості їх дії в різних галузях виробництва, особливо в такій, як
сільське господарство.
Сільському господарству притаманна ціла низка особливостей, пов’язаних з
характером його виробництва, яке базується на здатності рослинних і
тваринних організмів до природного відтворення, що залежить від клімату
та ґрунту. Звідси випливає докорінна відмінність сільського господарства
від інших галузей виробництва — у ньому економічний процес відтворення
завжди тісно переплітається із природним. Тобто наслідки господарювання
в цій галузі залежать як від працівника, його технічної озброєності, так
і від природних умов.
До особливостей сільського господарства належить і надзвичайна роль
землі як фактора виробництва. В інших галузях (у промисловості, на
транспорті) земля не бере безпосередньої участі у створенні продукту.
Вона є лише простором, на якому розміщується те чи інше виробництво. У
сільському ж господарстві земля виступає як засіб виробництва, оскільки
верхній шар ґрунту служить для розміщення рослин у процесі їх
відтворення, містить воду та поживні мінеральні речовини, необхідні для
їх розвитку. Ця властивість ґрунту називається родючістю. Отже, з одного
боку, земля — це предмет праці, а з іншого — засіб праці, оскільки
родючість ґрунту люди використовують для виробництва необхідної
продукції. На відміну від інших засобів виробництва земля не зношується
і не замінюється. Більше того, за правильного використання її родючість
суттєво підвищується.
Виходячи із сучасного рівня розвитку продуктивних сил у суспільстві та
перспектив прогресу науки можна стверджувати, що сільське господарство в
найближчій перспективі залишиться тією галуззю, яка задовольнятиме
основні потреби населення в продуктах харчування.
Іншою особливістю сільського господарства є розбіжність робочого періоду
з часом виробництва. Саме ця особливість зумовлює сезонність виробництва
не лише в сільському господарстві, а й у суміжних з ним галузях, що
спеціалізуються на переробці продукції. Сезонний характер виробництва у
свою чергу зумовлює специфічну організацію праці в цій галузі (вищий
рівень зайнятості працівників під час весняно-літніх польових робіт, ніж
у зимовий період). З цим пов’язані також особливості реалізації
продукції і надходження грошових коштів.
У сільському господарстві на відміну від промисловості поширені
кооперативні форми організації виробництва, які повніше враховують тип
виробництва, що склався історично в цій галузі, характер праці, потреби
науково-технічного прогресу і т. ін.
Аграрні відносини. Специфіка сільськогосподарського виробництва
виражається в аграрних відносинах. Слово «аграрний» латинського
походження і в перекладі на українську мову дослівно означає
«земельний».
Відносини в сільському господарстві як складова економічних відносин
виникають між людьми перш за все з приводу володіння землею та
використання землі як головного фактора виробництва, з одного боку, і як
об’єкта власності — з іншого.
Але земельні відносини — це лише один бік аграрних відносин. Другий
пов’язаний із процесами агропромислової інтеграції, коли вищий розвиток
продуктивних сил закономірно веде до переплетіння зв’язків по
горизонталі та вертикалі як у самому сільському господарстві, так і між
сільським господарством і взаємопов’язаними з ним галузями. Це
насамперед ті сфери господарювання і ті підприємства, які виробляють для
нього засоби виробництва чи переробляють сільськогосподарську продукцію,
займаються її збереженням і реалізацією. На цьому шляху поступово
створюється агропромисловий комплекс, який дозволяє підвищити
ефективність виробництва кінцевої продукції, стабільно забезпечує
населення продуктами харчування, а промисловість — сировиною. Тому
аграрні відносини слід розглядати як аграрно-промислові.
Провідними в системі аграрних відносин виступають відносини власності,
які визначають характер усієї сукупності економічних відносин. У
вітчизняній економічній літературі аграрні відносини розглядають не як
земельні відносини, а більш широко — як економічні відносини. Тобто
аграрні відносини — це сукупність економічних відносин, які виникають
між власником засобів виробництва (в тому числі і в особі держави) і
суспільством у цілому, сільськогосподарськими чи промисловими орендними
колективами, державними підприємствами, окремими працівниками й іншими
землекористувачами з приводу виробництва, розподілу, обміну та
споживання створеного в галузях агропромислового комплексу продукту.
2. Земельна рента та її форми
Диференціальна земельна рента. Абсолютна земельна рента. Монопольна
земельна рента. Орендна плата. Ціна землі.
Диференціальна земельна рента. Складовою аграрних відносин є рентні
відносини, які виникають у зв’язку з виробництвом і привласненням
додаткового продукту на основі використання землі. Відомо, що
ефективність сільськогосподарського виробництва залежить від багатьох
факторів і насамперед від раціонального використання землі, її
родючості. Розрізняють природну та економічну родючість ґрунтів.
Природною родючістю є сукупність фізичних, хімічних і біологічних
властивостей ґрунтів, а економічна — це результат поліпшення цих
властивостей за рахунок проведення людьми заходів, спрямованих на
покращання методів землеробства та проведення різних видів меліорації.
Під час вивчення якості земель установлюється якість ґрунту (верхнього
родючого шару землі), визначається його тип (чорнозем, червонозем,
суглинок та ін.), механічний склад, забезпеченість поживними речовинами,
ступінь і характер ерозії, засоленість та інші природні властивості.
Розраховуються агрохімічні показники ґрунтів за їх впливом на
врожайність сільськогосподарських культур. Агрохімічні властивості та
інші ознаки ґрунтів дозволяють здійснити їх агропромислове групування і
класифікацію за класами бонітету. Кращі ґрунти належать до 1 класу
бонітету й оцінюються, наприклад, у 100 балів. Їх беруть за еталон. Інші
ґрунти мають нижчі класи бонітету.
У реальній дійсності як для землевласника, так і для землекористувача
має значення економічна родючість як результат природних і штучно
створених можливостей землі. Економічна родючість залежить від рівня
розвитку продуктивних сил, виробничих відносин, які характеризують ту чи
іншу економічну систему. Критерієм економічної родючості ґрунтів є обсяг
урожаю, отриманого з площ, що мали однакову природну родючість.
Наявність власності на землю зумовлює отримання землевласником певної
частки додаткового продукту у вигляді земельної ренти.
Таким чином, земельна рента є економічною формою реалізації земельної
власності. Виділяють такі основні різновиди земельної ренти:
диференціальна, абсолютна, монопольна. Конкретною формою земельної ренти
є орендна плата, яка включає ренту, процент на капіталовкладення, інші
платежі.
Незалежно від форм власності на землю утворюється диференціальна рента.
Її причиною є монополія на землю як на об’єкт господарювання. Виникнення
цієї монополії означає існування відособлених виробників у системі
товарно-грошових відносин, а також своєрідний синтез існуючих природних
і економічних умов для утворення диференціальної ренти.
Природною умовою існування диференціальної ренти є відмінності у
природній родючості землі, а також місцезнаходженні земельних ділянок
відносно ринку (місць реалізації). Розвиток науки і техніки, широке
використання їх досягнень у сільському господарстві змінюють ці
відмінності, але повністю усунути їх не можуть.
Господарства, що розташовані на кращих землях, створюють додатковий
чистий дохід. Такого доходу позбавлені інші господарства. Якби вони його
одержували, то монополія на землю як об’єкт господарювання зникла.
Господарства, які використовують свою працю та інші виробничі ресурси на
кращих земельних ділянках, мають більше продукції з одиниці земельної
площі. Вони отримують додатковий продукт, який є матеріальною основою
диференціальної ренти.
Необхідною економічною умовою перетворення додаткового продукту в
диференціальну ренту є наявність товарно-грошових відносин і особливість
дії закону вартості в сільському господарстві.
Ця особливість полягає в тому, що суспільна вартість
сільськогосподарської продукції визначається середніми витратами
суспільно необхідної праці в господарствах, що розташовані на гірших за
родючістю та місцезнаходженням землях за середнього рівня досконалості
організації виробництва. Отже, господарства, які розташовані на кращих і
середніх землях, мають нижчу індивідуальну вартість
сільськогосподарської продукції, але реалізують її за цінами, які
визначаються вартістю продукції на гірших землях. Це дає можливість
одержувати додатковий чистий дохід, який утворюється понад середній
чистий дохід.
Форми диференціальної ренти. Слід розрізняти дві форми диференціальної
ренти: першу і другу. Диференціальна рента І в свою чергу поділяється
на:
диференціальну ренту за родючістю (Ір);
диференціальну ренту за місцезнаходженням (Ім).
Диференціальна рента Ір виникає із різної природної родючості окремих
ділянок землі. Вона дорівнює різниці між суспільною вартістю
сільськогосподарської продукції та її індивідуальною вартістю на більш
родючих земельних ділянках.
”
–
?
bdr^
`
O
Oe
&
voooooocooooooooooooooooooo
2спільства в сільськогосподарських продуктах, тому виникає необхідність
в обробці віддалених від ринку земельних ділянок. Щоб ці землі вступили
в обробіток, повинні бути покриті виробничі витрати і отриманий
нормальний прибуток. Це можливо, коли суспільна вартість
регулюватиметься умовами виробництва на гіршій за місцезнаходженням
ділянці. На близько розташованих до ринку землях індивідуальна вартість
буде нижчою від суспільної. Якщо реалізація товарів відбуватиметься за
суспільною вартістю, то на кращих за місцезнаходженням ділянках
виникатиме надприбуток, який перетворюється в диференціальну ренту Ім.
Диференціальна рента Ім являє собою різницю між суспільною вартістю
виробництва сільськогосподарської продукції та індивідуальною вартістю
сільськогосподарських продуктів, одержаних із земельних ділянок, що
ближче розташовані до ринку.
Диференціальна рента І відповідає екстенсивному веденню сільського
господарства, коли збільшення виробництва сільськогосподарської
продукції здійснюється за рахунок розширення посівних площ. Отже,
диференціальна рента І — це додатковий чистий дохід, який утворюється в
господарствах, що користуються кращими землями, а також ближче
розташовані до ринків збуту продукції, шляхів сполучення. Господарства,
що користуються кращими землями, витрачають на одиницю продукції менше
праці та інших виробничих ресурсів порівняно з господарствами, що
розташовані на гірших ділянках. Тому індивідуальна вартість одиниці
продукції нижча в господарствах, де кращі умови виробництва. Різниця між
суспільною та індивідуальною вартістю продукції і є диференціальною
рентою І.
Поряд з диференціальною рентою І утворюється диференці-
альна рента II. Остання є однією з форм надлишкового додаткового
продукту, який одержують унаслідок різної продуктивності витрат, що
послідовно робляться на одній і тій самій ділянці землі, тобто внаслідок
інтенсифікації землеробства.
Інтенсифікація в сільському господарстві означає збільшення основних
виробничих фондів і поточних виробничих витрат на обробіток однієї і
тієї самої земельної площі, що супроводжується зростанням виходу
продукції в тих господарствах, які краще забезпечені основними засобами
виробництва, мають більше машин, уносять більше добрив і т. д., мають
широкі можливості для виконання всього комплексу сільськогосподарських
робіт в оптимальні агротехнічні строки, для піднесення культури
землеробства та його ефективності.
Вкладення додаткової праці та ресурсів дає змогу вести господарство
інтенсивніше, виробляти більше продукції на кожному гектарі землі,
домагатися вищої продуктивності. Природна родючість все більше
доповнюється і замінюється економічною родючістю ґрунту.
Якщо правильно використовувати додаткові кошти для комплексного
поліпшення обробітку ґрунтів, то вони забезпечують такий приріст
продукції, який не тільки окупає ці витрати, але й дає надлишковий
додатковий дохід, який перетворюється на диференціальну ренту ІІ.
Диференціальна рента ІІ є додатковим чистим доходом, який виникає в
результаті додаткових вкладень у дану ділянку землі.
Абсолютна земельна рента. При розгляді суті і механізму утворення ренти
передбачалось, що на гірших за якістю і розташуванням землях рента не
виникає. У реальній дійсності землевласник ніколи не надасть у
користування орендарю безоплатно навіть ці землі, оскільки існує
монополія на землю як об’єкт власності. Цей вид монополії породжує
абсолютну ренту, що сплачується з усіх видів землі, незалежно від її
якості.
Але яким чином і за рахунок чого орендар може сплачувати абсолютну ренту
землевласнику, якщо останній не дає можливості орендарю вести безоплатно
господарство навіть на гірших землях, не одержуючи за це ренту? Таке
становище є однією з причин обмеження виробництва сільськогосподарської
продукції. Воно може бути усунуте тоді, коли попит на ту чи іншу
продукцію перевищуватиме її пропонування, а отже, вищі ринкові ціни
забезпечать отримання економічного прибутку, який і набере форми
абсолютної ренти.
Нехай економічні витрати на 1 т пшениці на гіршій землі становлять 750
грн., з яких 600 — бухгалтерські витрати на виробництво продукції
(собівартість), а 150 — бухгалтерський прибуток, який забезпечує
необхідний рівень розширеного відтворення в галузі. Поки ціна пшениці на
ринку становитиме 600 грн. за 1 т, орендарі не братимуть в оренду такі
ділянки землі і виробництво продукції знизиться, що призведе до
перевищення попиту над пропонуванням і, як наслідок, ціна підвищиться.
Якщо ціна рівноваги буде 770 грн. за 1 т, то орендарі вестимуть
виробництво і на гірших землях, оскільки забезпечуватиметься і одержання
нормального прибутку — 150 грн., і виплата землевласнику 20 грн., які й
становитимуть абсолютну земельну ренту.
Джерелом абсолютної ренти є додатковий продукт, який створюється не лише
в сільському господарстві, а і в інших галузях виробництва —
промисловості, торгівлі, будівництві тощо.
У процесі переходу України до ринкової системи економіки, коли
створюються умови для функціонування різних типів господарств, що
ґрунтуються на різних формах власності, реально з’являється основа і для
абсолютної ренти як економічної форми реалізації власності на землю. Та
частина орендної плати, яка виключає плату за кредит, процент на
капітал, амортизацію та певною мірою податок, є не чим іншим, як
абсолютною рентою. Остання, виходячи із загальнотеоретичних положень,
повинна надходити в розпорядження держави як власника землі (Див.: К. Т.
Кривенко. До питання про абсолютну земельну ренту // Проблеми формування
ринкової економіки. Вип. 9. — К.: КНЕУ, 2001).
Монопольна земельна рента. У країнах з різноманітними природними і
кліматичними умовами крім диференціальної та абсолютної ренти існує
також монопольна рента. Умовами її утворення є обмеженість і
невідтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови
(землі провінції Шампань у Франції чи біля Коктебеля в Криму). Це
виявляється в тому, що лише на даних землях, лише в даних
природно-кліматичних умовах можливе виробництво сільськогосподарських
продуктів з особливими якісними характеристиками (наприклад, винограду,
чаю, тютюну). Оскільки виробництво такої продукції не може бути
збільшене за рахунок залучення до сільськогосподарського обороту нових
земель, а постійний і досить високий попит на цю продукцію не
задовольняється, виникає можливість реалізувати її за монопольно
високими цінами.
Різниця між монопольно високою ціною продукту та економічними витратами
і становитиме монопольну ренту, яка надходить у розпорядження
землевласника.
Джерело монопольної ренти, як і абсолютної, є поза сільським
господарством.
Як правило, це доходи, створені в інших галузях виробництва, що
надходять землевласнику на основі перерозподілу. Це не означає, що
власник землі обов’язково фізично відділений від землі як засобу
виробництва. Рента привласнюється і тоді, коли і власник, і
землекористувач об’єднані в одній юридичній особі.
Орендна плата. Земельна рента за умов ринкової економіки виступає у
формі орендної плати і процента за іпотечною заборгованістю.
Орендна плата включає ренту, процент на вкладений землевласником капітал
та амортизаційні нарахування на цей капітал. У разі встановлення досить
високого розміру орендної плати сюди може бути віднесена частина
підприємницького доходу орендаря.
Частина земельної ренти у формі процента за іпотечною заборгованістю
привласнюється банками, страховими компаніями, іншими фінансовими
закладами. Їх право, як і право землевласника, на отримання ренти може
продаватись, і земля в цьому разі набуває форми товару.
Ціна землі. Розглядаючи ціну землі, слід розрізняти ціну землі як
продукту праці і як продукту природи. Ціна землі як продукту праці
включає витрати на обробіток ґрунту та його покращання, тобто набуває
нової якості, виступаючи вже, з одного боку, як продукт праці землероба,
а з іншого — як результат функціонування таких факторів виробництва, як
капітал та підприємницькі здібності. Ціна ж землі як продукту природи —
поняття ірраціональне, оскільки, як зазначалося, земля не є продуктом
людської праці. Водночас вона може використовуватись як засіб
виробництва та предмет праці і приносити її власникові дохід у вигляді
ренти. Економічними формами землі-капіталу виступає форма позичкового
процента, а землі-матерії — земельна рента.
.
Теоретично ціна землі включає грошовий еквівалент витрат власника на її
покращання і величину ренти. Фактично ціна землі коливатиметься залежно
від вартості заходів щодо її поліпшення, маси ренти, норми позичкового
процента, співвідношення попиту і пропонування, очікуваної політики з
регулювання аграрного сектору економіки тощо.
Література
1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.
2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-
ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.
3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.
4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.
5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.
6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.
7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.
8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.
9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.
10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.
11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.
PAGE 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
