.

Розподіл національного доходу. Споживання і заощадження (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 5714
Скачать документ

Реферат на тему

Розподіл національного доходу. Споживання і заощадження

План

Сутність, місце та роль розподілу в процесі відтворення

Розподіл національного доходу і об’єктивні основи формування доходів
населення

Перерозподіл національного доходу і споживання

Споживання, національний дохід і заощадження

Література1. Сутність, місце та роль розподілу в процесі відтворення

Сутність і значення розподілу в економіці. Питанням розподілу присвячено
багато спеціальних праць. Значний внесок у розробку проблем розподілу
зробили Д. Рікардо, Дж. С. Мілль, К. Маркс, Дж. Б. Кларк, Дж. М. Кейнс,
М. Фрідман та ін.

Теорія розподілу була започаткована Д. Рікардо. Визначення законів, що
регулюють розподіл продукту між класами, на думку Д. Рікардо, становить
основне завдання політичної економії (див.: Рикардо Д. Начала
политической экономии // Классика экономической теории. — М.:
ЭКСМО-ПРЕСС, 2000. — С. 403). Дж. С. Мілль свою тритомну працю присвятив
в основному розподільним відносинам, подетально та поелементно
проаналізувавши практику розподілу та підбивши підсумки теорії розподілу
класичної політичної економії (див.: Милль Дж. С. Основы политической
экономии и некоторые аспекты их приложения к социальной философии: В 3
т. / Пер. с англ. — М., 1980).

В економічній літературі розподільні відносини розглядаються в основному
через призму розподілу національного доходу. Розрізняють розподіл
факторів виробництва та розподіл доходів і продуктів, які між собою
органічно взаємопов’язані та взаємозалежні (рис. 17.1).

Рис. 17.1. Об’єкти розподілу

Дж. Б. Кларк стверджує, що розподіл національного доходу регулюється
суспільним законом, згідно з яким кожному фактору належить та частина
багатства, яку цей фактор створює (див.: Кларк Дж. Б. Распределение
богатства: Пер. англ. — М., 1992. — С. 17). Необхідно пам’ятати, що
економічна наука обґрунтовує функціонально-факторний розподіл
національного доходу. Більш детально про моделі функціонального
розподілу національного доходу див.: Малий І. Розподіл як фактор
економічного розвитку суспільства // Економіст. — 1999. — № 8. —
С. 32—40.

Суб’єктами розподілу є домогосподарство, фізична особа, підприємство чи
держава. Об’єктами розподілу можуть бути земля чи інші природні ресурси,
праця, капітал, дохід, технологія, інформація тощо. У рамках
національної економіки об’єкти розподілу — це національне багатство,
валовий національний продукт, національний дохід тощо. До інфраструктури
розподілу належить система оплати праці, грошово-кредитна система,
система формування та використання бюджету держави, фінансова система
підприємств та організацій тощо.

Розподіл у відтворенні виконує потрійну роль: по-перше, є умовою
виробництва; по-друге, виступає результатом виробництва; по-третє,
визначає характер і кількісний рівень споживання. Характер розподілу
(наприклад, поділ національного доходу на споживання та нагромадження)
визначає здатність суспільства до економічного зростання в перспективі.
У процесі розподілу визначається частка кожного економічного фактора
виробництва в створеному сукупному суспільному продукті, валовому
національному продукті чи національному доході. Розподілу доходів
передує розподіл факторів виробництва. Залежно від форм власності на
фактори виробництва визначається характер розподілу доходів. Так,
монопольна власність на фінансовий капітал веде до збільшення частки
доходу у формі процента.

Розподіл як ланка взаємозв’язку між виробництвом і споживачами. Розподіл
є ланкою взаємозв’язку між виробництвом і споживанням. У другому томі
«Основ політичної економії…» Дж. С. Мілль зазначав, що «…розподіл
здійснюється завдяки складному механізму обміну і грошей…» (див.:
Милль Дж. С. Основы политической экономии… — Т. 2. — С. 471). Якщо
погодитися з тезою Дж. С. Мілля щодо ототожнення обміну з розподілом, то
можна сказати, що розподіл є ланкою взаємозв’язку між виробництвом і
споживанням (рис. 17.2).

Рис. 17.2. Роль розподілу у взаємодії виробництва і споживання

Теорії розподілу не завжди адекватно відображали реальну практику
розподільних відносин. Це пов’язане з тим, що: по-перше, розподільні
відносини завжди торкаються відносин соціальної справедливості в
суспільстві, якої фактично досягти неможливо, тому що принцип певної
нерівності є рушійною силою прогресу суспільства; по-друге, організація
системи розподілу прямо залежить як від реалізації інтересів усіх і
кожного, так і від задоволення інтересів соціального прошарку, який
здійснює управління державою, у тому числі й управління розподілом
національного доходу; по-третє, економічна й соціальна наука і людство
ще не виробили того інструменту, за допомогою якого можна забезпечувати
вимір величини внеску праці кожного в примноження національного доходу,
щоб у подальшому можна було розробити справедливу систему розподілу.

Розподіл національного доходу і об’єктивні основи формування доходів
населення

Моделі розподілу національного доходу. Національний дохід є результатом
діяльності з використання економічних ресурсів (див. тему 16).

Розрізняють функціонально-факторний та індивідуальний розподіл
національного доходу. Функціонально-факторний розподіл означає розподіл
національного доходу залежно від ролі кожного фактора у створенні
продукту (праці, землі, капіталу та підприємництва). Відповідно до
означених факторів національний дохід розподіляється на заробітну плату,
ренту, процент та прибуток. У міру розвитку економіки вдосконалюється й
теорія співвідносності між доходами та факторами. Трифакторна модель
(земля, праця та капітал) епохи вільної конкуренції визначила розподіл
національного доходу на ренту, заробітну плату та прибуток (рис. 17.3).

Рис. 17.3. Трифакторна модель розподілу національного доходу

З розвитком ринкової економіки, коли поступово здійснилось відокремлення
функції власності на капітал від функції управління ним, на зміну
трифакторній моделі економіки прийшла ера чотирифакторної моделі
економіки (рис. 17.4).

Рис. 17.4. Чотирифакторна модель розподілу національного доходу

Революція синіх і білих комірців повністю розмежувала власників капіталу
та управлінців (менеджерів). Відбулось розмежування підприємницького
доходу на прибуток і процент. На думку А. Маршалла, економіка західних
країн другої половини ХІХ ст. характеризується утвердженням в
організації виробництва четвертого фактора — підприємництва.

Після Другої світової війни відчутно проявилось одержавлення економіки
та розподілу національного доходу. Держава почала активно впливати на
весь відтворювальний процес економіки. Роль держави перетворилась у
фактор виробництва (рис. 17.5).

Рис. 17.5. П’ятифакторна модель розподілу національного доходу

Сучасну економіку можна уявити як п’ятифакторну модель. Держава все
більше бере на себе функції регулювання економіки: соціальний захист
населення, структурні зміни, забезпечення збалансованого розвитку,
вирішення екологічних проблем та ін.

На характер розподілу факторів виробництва впливають три групи чинників:

закони, що регулюють розвиток продуктивних сил;

економічні закони функціонування ринку;

економічна роль держави.

Оптимальність розподілу та використання факторів виробництва залежить
від органічного поєднання дії означених трьох чинників.

Закони поділу праці, спеціалізації та кооперації, концентрації
виробництва визначають таку комбінацію факторів виробництва, яка повинна
бути адаптивною до зміни ринкової ситуації. Організація виробництва
характеризує комбінацію праці та інших фа-

кторів виробництва. Зростання технологічного рівня виробництва
відображає підвищення продуктивності праці, наслідком чого є збільшення
національного доходу. Цей процес надто тривалий і може супроводжуватись
кризовими явищами до того часу, аж поки не буде досягнуто гармонічної
взаємодії трьох означених груп чинників. Кризи перевиробництва в
західних країнах минулого та на початку цього століття є наочним
відображенням цих процесів. Державне втручання в економіку, з одного
боку, та об’єктивність дії законів поділу праці та ринкових законів — з
іншого, створили найбільш доцільну структуру розподілу факторів
виробництва в індустріально розвинутих країнах.

На сучасному етапі розвитку економіки до факторів розподілу економісти
відносять інформацію та державу, що радикально впливають на розподіл та
перерозподіл національного доходу. Аналіз функціонально-факторного
розподілу дозволяє виявити частки доходу, що отримують фактори в
результаті їх участі в економічній діяльності.

Джерела особистих доходів. Аналіз індивідуального розподілу показує
джерела особистих доходів та їх порівняльні величини. До джерел
індивідуальних доходів слід віднести:

чисту заробітну плату (номінальну заробітну плату за вирахуванням
податків і соціальних внесків);

доходи від індивідуальної трудової діяльності;

соціальні виплати держави громадянам;

проценти, дивіденди та орендну плату (за землю);

різного роду допомоги тощо;

поточне страхування відшкодування збитків.

Залежно від доступу до цих джерел кожний індивід отримує відповідну
частку доходу, тим самим породжується нерівність у розподілі доходів.
Нерівність індивідуального розподілу можна визначити за допомогою
формули В. Парето, формули К. Джині та кривої Лоренца. Означені формули
та крива Лоренца відображають різні точки зору, згідно з якими можна
здійснити кількісний аналіз індивідуального розподілу національного
доходу і виявити міру нерівності розподілу.

Об’єктивні основи формування доходів населення. Доходи населення є
визначальною складовою розподілу національного доходу. Економічна теорія
пояснює розподіл доходів як результат попиту на продуктивні послуги та
їх пропонування. Мова йде про ринкову економіку і про працю. Попит на
працю як основне джерело доходів населення та пропонування праці
впливають на величину доходів у вигляді заробітної плати. Крім того,
слід пам’ятати, що величина заробітної плати залежить і від вартості
робочої сили. У попередніх темах уже було визначено економічну природу
заробітної плати. У цій темі розглядаються доходи населення в цілому та
їх розподіл за складовими.

Соціальна нерівність, її причини та вплив на економічне зростання є
предметом вивчення в цій темі. В економічній теорії висуваються різні
концепції стосовно суперечностей у розподілі доходів. Марксизм пояснює
його існуванням експлуатації трудящих, тобто згідно з теорією трудової
вартості заробітна плата не є відображенням вартості робочої сили;
маржиналізм — теорією граничної продуктивності факторів виробництва;
неокласичний напрям — індивідуальними здібностями та грою ринкових сил.
Кожна з точок зору характеризує відповідний бік розподілу доходів
населення.

Доходи населення чи господарств формуються за рахунок надання послуг
робочою силою, індивідуальної трудової діяльності, власності, соціальних
трансфертних платежів тощо. Граничною нижньою межею величини доходів
населення є прожитковий мінімум. Це вартісна величина необхідних для
підтримання фізіологічної життєдіяльності людини засобів існування. Якщо
індивідуальні доходи нижче цієї межі, то наступає скорочення населення в
країні. Крім того, в суспільстві є частина непрацездатного населення,
яке вимагає матеріальної підтримки. Держава здійснює перерозподіл
національного доходу через систему соціальних виплат. Перерозподіл
доходів є однією з функцій уряду.

Перерозподіл національного доходу і споживання

T

X

n

p

E

u ue 4 6 ooooooooooocUUUUIcccccc

&

gdu{?

&

gdu{?

3 перерозподілу є зростання витрат держави, необхідність суспільних
витрат (послуги освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального
господарства, дитячих ясел і садків, будинків інвалідів і людей похилого
віку, дитячих будинків тощо) та нерівномірність доходів, що може
призвести до економічних диспропорцій і підриву економічних стимулів.
Нерівність доходів — чинник, який завжди викликав інтерес у людей.
Нерівність є не тільки наслідком неоднакової ефективності та
продуктивності виробництва, а також результатом нерівного розподілу
приватної власності на засоби виробництва, що є відображенням історичних
тенденцій формування права власності в кожній країні та впливу
соціальних відносин у суспільстві. Політика перерозподілу зачіпає
інтереси всіх класів і соціальних верств населення і завжди
супроводжується виникненням суперечностей.

Перерозподіл національного доходу в економічній теорії розглядається в
межах державних фінансів. Держава відіграє вирішальну роль у
перерозподілі доходів, виконуючи цим самим свою соціальну функцію.
Зазначимо, що держава — це лише один учасник перерозподілу.
Монополістичні фінансові корпорації, підприємницькі структури, що
володіють факторами виробництва, здійснюють активний вплив на
законодавчу діяльність і поведінку уряду в прийнятті рішень у бюджетній,
фінансово-кредитній та податковій політиці. Співвідношення політичних
сил у суспільстві також впливає на характер перерозподілу доходів.

Необхідність перерозподілу національного доходу державою. Держава
здійснює перерозподіл доходів на двох рівнях.

1. Держава може втручатись у процес формування цін на економічні фактори
виробництва і таким чином захищати інтереси економічних агентів,
гарантуючи їм отримання доходів. Це стосується в першу чергу ренти,
процента і заробітної плати. Так, політика Національного банку щодо
встановлення облікової ставки, ставки рефінансування формує рівень
доходів банківського капіталу. А політика заморожування заробітної плати
приводить до стримування доходів найманих працівників. Державна
підтримка сільськогосподарських цін у більшості країн світу гарантує
фермерам отримання відповідного доходу.

2. Держава може втручатись у перерозподіл пізніше, стягуючи податки із
суб’єктів господарювання. У цьому разі держава змінює результати
індивідуального розподілу доходів між економічними факторами
виробництва.

Результати перерозподілу можуть проявлятись у формі вертикального
перерозподілу (між багатими та бідними за рахунок різного роду податків)
та горизонтального перерозподілу (за рахунок трансферти, субвенції,
витрат на охорону здоров’я та освіту, субсидії тощо). Економічна
доцільність перерозподілу забезпечується за допомогою органічного
поєднання реалізації двох розподільних принципів: принципу ефективності
та принципу соціальної справедливості. Здійснюючи принцип соціальної
справедливості, держава гарантує своєму громадянину достатній рівень
життя, не допускає, щоб він опинився за межею бідності. Із цією метою
держава визначає мінімум оплати праці, якого обов’язково повинні
дотримуватись роботодавці всіх форм власності. Мінімальна заробітна
плата — це встановлена державою нижня межа оплати праці за фактично
відпрацьовану повну місячну норму праці (робочого часу) найманого
працівника. Такий мінімум не повинен бути нижчим за існуючий у країні
прожитковий мінімум. Останній означає мінімальну суму коштів, що
необхідна для забезпечення життєдіяльності людини та відновлення її
працездатності. На відповідному рівні має визначатись рівень пенсій,
виплат інвалідам, малозабезпеченим і громадянам, що втратили робоче
місце.

Необхідно так перерозподіляти доходи, щоб досягти компромісу між
рівністю та ефективністю. Як інструменти перерозподілу доходів держава
використовує податки, акцизи, мита, субсидії, соціальні виплати,
формування різного роду фондів суспільного призначення тощо. Кінцевою
метою перерозподілу є відносне вирівнювання міри споживання кожним
громадянином. Диференціація розподілу суспільних фондів споживання має
визначатися в основному обсягом споживання життєвих засобів, необхідних
для відтворення народонаселення і робочої сили.

Споживання, національний дохід і заощадження

Споживання: сутність і функції. Концепція споживання і заощадження, що
тут викладається, становить інтелектуальний стрижень кейнсіанського
підходу. Застосована понад півстоліття тому англійським економістом
Дж. Кейнсом, ця концепція була неприйнятною для тодішніх західних
економістів. Сьогодні багато елементів кейнсіанської теорії ввійшли у
словник політичної економії.

Розкриття сутності споживання починається з поведінки споживачів.
Згадаймо з теми 11, що споживання домогосподарств — це видатки на
придбання товарів та послуг для задоволення потреб. Споживання є
найважливішим компонентом національного доходу, що становить від 75 до
80 % сукупних видатків. Основними компонентами споживання є такі статті,
як продовольство, житло, транспортні засоби, освіта, медичні послуги. Ці
компоненти поділяються на три основних групи: товари тривалого
користування, поточного користування і послуги.

Однією з найважливіших в економічному відтворенні є функція споживання.
Вона розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та
обсягом використовуваного особистого доходу. Це поняття ґрунтується на
припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв’язок між споживачем
і доходом.

Зв’язок між споживанням та доходом називають функцією споживання.

Крива графіка на рис. 17.6, що проходить через точки А, B, C, …, G, є
функцією споживання. Для кожного розміру національного доходу
визначається розмір споживання С домогосподарства. Споживання зростає
разом із збільшенням національного доходу.

У точці А споживання перевищує розмір національного доходу, у точці В
воно точно відповідає обсягу національного доходу, а починаючи з точки С
споживання становить частину національного доходу.

Рис. 17.6. Функція споживання

Зміни у споживанні, які спричиняються змінами в доході, називають
граничною схильністю до споживання (ГСС).

Гранична схильність до споживання — це величина додаткового споживання,
що його спричиняє одна додаткова гривня доходу.

Схильність до споживання означає бажаний рівень споживання. Отже, ГСС —
це додаткове споживання, що виникає з додаткової гривні доходу. Це
визначення можна записати так:

.

Гранична схильність до споживання коливається в межах від

0 до 1.

Розглянемо загальну спрямованість національного споживання. По-перше,
споживання важливе, тому що воно є головним компонентом сукупних
видатків. По-друге, те, що не споживається, — заощаджується. У системі
розширеного економічного відтворення споживанню належить надзвичайно
велика роль.

Практика показує, що в цілому споживачі визначають свій обсяг споживання
з огляду на поточний дохід і на дохід у тривалій перспективі. Поточний
дохід характеризує тісний зв’язок споживання з поточним використанням
доходу. Дохід у тривалій перспективі слугує людям для обґрунтування
своїх споживчих видатків не тільки через поточний дохід, а й через
довгострокові тенденції доходу.

Заощадження та його функції. Заощадження — це частина доходу, що не
споживається. Отже, заощадження З дорівнюють національному доходу НД
мінус споживання С:

З = НД – С.

Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та
держава. У ринковій економіці основними об’єктами заощадження є
домогосподарства і підприємства.

Національні заощадження і норма заощаджень. Економічні дослідження
показують, що дохід є визначальним компонентом не тільки споживання, а й
заощадження. Багаті заощаджують більше ніж бідні не тільки в абсолютних
цифрах, а також як процент від доходу. Часто найбідніші витрачають
більше ніж заробляють. Тому, як правило, замість заощадження зростають
борги.

Розглянемо функцію заощадження та граничну схильність до заощадження.
Функція заощадження показує зв’язок між розміром заощадження та доходом.

Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) визначається як частка кожної
додаткової гривні доходу, що йде на додаткове заощадження, тобто

.

Сума видатків з національного доходу на споживання плюс сума
використання національного доходу на заощадження повинні дорівнювати
обсягу національного доходу країни. Правда, в реальній дійсності така
рівність досягається не завжди. Але за теорією слід виходити з того, що
національний дохід дорівнює сумі споживання й заощадження:

НД = С + З.

Якщо ГСС дорівнює 0,80, то ГСЗ має дорівнювати 0,20. Сума ГСС та ГСЗ
повинна обов’язково дорівнювати одиниці. Отже, ГСЗ = 1 – ГСС.

Заощадження є вартісним показником інвестицій і нагромадження капіталу.
Поняття інвестицій застосовують, щоб позначити збільшення запасу
матеріальних капітальних благ. Відповідно інвестиції мають місце тоді,
коли є заощадження і коли за їх рахунок створюється реальний капітал.

Отже, між заощадженнями та інвестиціями існує прямий зв’язок. Його можна
розглядати, приміром, на рівні корпорації і в масштабі суспільного
відтворення. В останньому разі визнають національні заощадження і норму
національних заощаджень.

Дамо визначення цих категорій економічного відтворення з погляду
національного доходу. Національні заощадження — це та частина
національного доходу, яка не використовується на споживання, тому що має
бути спрямована на нагромадження капіталу і багатства країни. Це — чисті
заощадження і чисті нагромадження.

Норма національного заощадження (ННЗ), визначається за формулою:

,

де З — обсяги заощадження національного доходу, наприклад, за рік.
Заощадження, здійснювані за рахунок національного доходу називаються
чистими заощадженнями.

Оптимальною нормою національного заощадження вважається 20—25%. Між
нормою національного заощадження, інвестиціями і темпами економічного
зростання існує тісний взаємозв’язок. Тому кожна країна особливу увагу
звертає на стимулювання схильності населення, домогосподарств,
підприємств до заощадження. Більш детально проблеми інвестицій і
економічного зростання будуть розглянуті в темі 18.

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

PAGE 1

РОЗПОДІЛ

продуктів

факторів

доходів

РОЗПОДІЛ

ОБМІН

СПОЖИВАННЯ

=

ВИРОБНИЦТВО

Капітал

Рента

Прибуток

Земля

Фактори

Доходи

Зарплата

Праця

Капітал

Рента

Процент

Земля

Фактори

Доходи

Зарплата

Праця

Прибуток

Підпри-

ємництво

Капітал

Рента

Процент

Земля

Фактори

Доходи

Зарплата

Праця

Прибуток

Підпри-

ємництво

Трансферти

Держава

22,000

0

G

24,000

26,000

28,000

45(

А

В

С

D

E

F

E(

E((

C

DI

20,000

20,000

22,000

24,000

26,000

28,000

30,000

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020