.

Соціалістична економічна система та її еволюція (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 4063
Скачать документ

Реферат на тему

Соціалістична економічна система та її еволюція

План

1. Економічна система соціалізму: теорія і практика

2. Об’єктивні і суб’єктивні умови формування моделі «державного
соціалізму»

3. Механізм функціонування «державного соціалізму»

4. Історичні перспективи соціалізму

Література

1. Економічна система соціалізму: теорія і практика

Сутність економічної системи соціалізму (за Марксовою концепцією) — це
загальнонародна власність на речові фактори виробництва, що поєднує в
одній особі працівника і власника засобів виробництва, утверджує
трудовий і колективістський характер асоціації виробників і визначає
соціальну рівність між людьми як найбільш суттєвий момент соціальної
справедливості.

Економічною основою соціалізму є суспільна власність на засоби
виробництва, соціалістична планова система, можливість свідомого
суспільного управління економічними процесами, свідоме регулювання
темпів і пропорцій розвитку виробництва.

Ідея соціалізму — це ідея справедливого суспільства. Вона зародилася як
форма виявлення протесту проти експлуатації і гніту. В історії
соціалізму виділяють декілька етапів: спочатку виникнення утопічного
соціалізму, потім еволюцію утопічного соціалізму від
соціалістів-утопістів до прихильників концепції анархізму і, нарешті,
перетворення соціалізму з утопії в науку — марксизм. Останнім етапом у
розвитку ідеї соціалізму стала криза традиційного і розробка нового
погляду на соціалізм.

На всіх етапах еволюції соціалізму, поєднувались наукові знання,
реалістичні уявлення, революційний романтизм і елементи соціальної
утопії.

Економічна теорія розрізняє два концептуально відмінних трактування
соціалізму, які базуються на протилежних ідеологічних підходах до
теоретико-практичного обґрунтування категорії «соціалізм».

Так, марксизм обґрунтовує соціалізм як соціальний устрій, що виникає в
результаті ліквідації капіталістичного способу виробництва і
встановлення диктатури пролетаріату, суспільної власності і розподілу за
принципом: «Від кожного — за здібностями, кожному — за працею».

Багато західних економістів, зокрема Л. Мізес і П. Уайлз, вважають:
сутність соціалізму полягає в тому, що всі засоби виробництва
перебувають під виключним контролем суспільства, яке відміняє вільний
ринок і має своїм базисом «командну економіку» (див.: L. Mises.
Socialism. An Economic and sociological Analysis. — L., 1951. — Р. 528,
337).

Теоретики марксизму вважали, що раціонально організувати виробництво
можливо тільки на засадах планомірності в межах державної
(загальнонародної) і кооперативно-колгоспної форм власності на базі
великого машинного виробництва в усіх галузях економіки за допомогою
вільної від експлуатації праці. Утвердження соціалістичного ладу
відбувається в процесі перехідного періоду від капіталізму до соціалізму
шляхом соціалістичних перетворень у всіх галузях економіки і культури.
Головним знаряддям побудови соціалізму є диктатура пролетаріату,
соціалістична держава, якою керує марксистсько-ленінська партія. Мета
соціалізму — найбільш повне задоволення зростаючих матеріальних і
культурних потреб усього суспільства на основі безперервного і
планомірного розвитку народного господарства.

Вважалося, що згідно з народногосподарським планом індивідуальна праця
одержує визнання суспільства як корисно необхідна ще на стадії
планування, до надходження виготовленого продукту до споживача. Таким
чином, праця при соціалізмі має безпосередньо суспільний характер і тому
не потребує визнання на ринку через купівлю-продаж товару. Суспільство
заздалегідь веде облік потреб, в оптимальних пропорціях розподіляє живу
працю і ресурси, розраховує рівень суспільно необхідних витрат (планові
ціни), стимулювання відбувається не за комерційною діяльністю, а за
кількістю та якістю праці, робоча сила не є товаром, оскільки самі
працівники є власниками засобів виробництва. Динамічне зростання
продуктивності праці та підвищення ефективності суспільного виробництва
повинні випливати з притаманної трудівникам колективної зацікавленості у
результатах своєї праці, вважає марксизм.

Державний соціалізм. У теорії соціалізму К. Маркса і Ф. Енгельса
обґрунтовується необхідність і можливість гармонізації відносин людини і
суспільства. Їх економічна модель має антиринковий і недержавний
характер. Соціалізм розглядається як устрій вільних і рівних
асоційованих виробників (див.: Маркс К. Критика Готської програми //
Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — 2-е вид. — Т. 19). Економічна модель
соціалізму, що була реалізована на практиці, — це грубе спотворення ідеї
соціалізму, тому що в центрі її знаходиться не людина, а держава. На
основі монополізації власності держава виступила головним суб’єктом —
організатором усіх господарських процесів: виробництва, розподілу,
обміну та споживання. Цю економічну модель визначають як державний
соціалізм. Але цей термін має умовний характер. Його синонімами є:
воєнний комунізм, казармений соціалізм, авторитарно-бюрократичний
соціалізм, адміністративно-командний, ринковий соціалізм, швецька модель
соціалізму тощо.

2. Об’єктивні і суб’єктивні умови формування моделі «державного
соціалізму»

Відсутність матеріальних умов соціалізму в Росії і проблеми його
будівництва. Історичний вплив на формування радянської моделі державного
соціалізму справили традиції Росії: сильна державна влада,
позаекономічне примушення до праці, слабкі інститути демократії,
відносини адміністративної залежності господарюючих суб’єктів від
держави та ін. Особливу роль у цьому процесі відіграють наслідки ранньої
соціалістичної революції 1917 р. Дослідники вважають, що вона стала
результатом невичерпних можливостей капіталізму, а реакцією на наслідки
Першої світової війни. Також треба брати до уваги грубі деформації
суспільних структур у роки сталінських репресій у наступний період.

Відсутність матеріальних передумов побудови соціалізму поставила на
порядок денний питання: почати безпосередній перехід до соціалізму або
вибрати шлях підготовки цивілізованих умов для майбутнього переходу до
соціалізму. За браком часу був реалізований перший варіант — «воєнний
комунізм» на основі масового державного примусу: конфіскація,
націоналізація, трудова повинність на виробництві, трудові армії тощо.
Але чим більший натиск, тим більший опір (наприклад, Кронштадт у 1921
р.), тим вужче соціальна база держави диктатури пролетаріату. Насиллям
не можна підвищити продуктивність праці, тому для виходу з кризи був
обраний другий варіант розвитку — НЕП (нова економічна політика).
Передбачалося замінити позаекономічний примус економічними стимулами
підприємницької діяльності (продподаток, вільна торгівля, господарський
розрахунок, тобто розширення сфери обміну між господарськими суб’єктами,
і розвиток кооперації як масового демократичного руху; сполучення
державних і громадських засад в управлінні: заліки, контроль, підготовка
кадрів, боротьба з бюрократією і т. д.).

Однак демократичні починання ринкової економіки не були закріплені
політичними структурами, низькі закупівельні ціни на зерно викликали
труднощі у хлібозаготівлі, що кінець кінцем призвело до реставрації
методів воєнного комунізму, до затвердження командних методів
управління. З часом вимушена і тимчасова система надзвичайних заходів
стала нормою відносин. Остаточно економічна модель «державного
соціалізму» сформувалася в роки індустріалізації і насильницької
колективізації в умовах масового беззаконня і терору. В передвоєнний
період сталінська модель «державного соціалізму» була канонізована, а
після війни перенесена на національний ґрунт ряду інших країн західної
Європи і Азії.

Основні ознаки державного соціалізму. Економічна система державного
соціалізму — це економічний лад, який характеризується державною
власністю практично на всі речові ресурси і

ухвалою економічних рішень через центральне економічне планування.
Сучасна економічна наука оцінює цю модель як приклад глибоких деформацій
у розвитку суспільства (див.: Джилас М. Лицо тоталитаризма. — М., 1992).
Цей тип економіки тільки зовнішньо і з точки розу незрілої громадської
свідомості та демократії мав риси соціалістичної. Насправді це був
тоталітарний варіант, де основні керівні функції брав на себе
держапарат. Разом з тим економіка державного соціалізму не була
випадковістю. Така форма становлення нового суспільства теоретично була
пов’язана зі спрощеним розумінням соціалістичної економіки,
абсолютизацією можливостей її свідомого планування, переоцінкою
потенціалу колективних форм господарювання в умовах нерозвинутих
продуктивних сил. (Детальніше див.: Бєляєв О. О.,

Бебело А. С. Економічна система: властивості, структура, моделі // Вчені
записки: Наук. зб. — Вип. 1. / Під. ред. В. С. Сувчука. — К., 1998. — С.
16—21.)

Сформулюємо основні ознаки державного соціалізму.

1. Монополія державної власності, яка веде до загального одержавлення
економічної та інших сторін суспільства. Вона утверджувалась як наслідок
підміни реального усуспільнення виробництва формальним (зміна юридичної
форми власності на засоби виробництва), що означає розподіл функцій
управління і розпорядження. Для створення ринкових відносин і свободи
підприємництва необхідно подолати монополію держави на власність
(роздержавлення і приватизація).

2. Відносини адміністративної залежності. Більшість підприємств
позбавлені самостійності щодо формування програми, вибору ресурсів,
партнерів, розпорядження доходами тощо. Робота відбувається за планом,
управління базується на силі влади, тому як регулятор господарських
зв’язків використовуються не економічні, а адміністративні
розпорядження. Супутником командної економіки виступає «тіньова
економіка», яка діє за своїми правилами. Відносини адміністративної
залежності, що використовувались для позаекономічного «залучення» до
праці і організації виробництва, позбавляють економічної здатності до
саморозвитку і саморегулювання.

3. Надцентралізація суспільного виробництва. Через низьку ефективність
виробництва і велику витратну частину бюджету держава концентрує високу
частку виробленого продукту. Переважають великі
підприємства-монополісти, які низький рівень рента-

бельності покривають високими цінами. Демонополізація економіки означає
передачу основної частини повноважень на місця.

4. Бюрократизація управління. Бюрократизм — це суспільні відносини, що
характеризують монополізацію функцій керівництва економічним і
суспільним життям відокремленим колом осіб. При наявності спеціалізації
в управлінні повністю позбавитися бюрократизму важко. Можна обмежити
негативні сторони (виборність, звітність, можливість заміни керівництва
тощо).

5. Жорстка залежність економіки від ідеології і політики. Ця проблема
виникає через зрощування господарських і політичних структур, коли
правляча партія глибоко вмонтована в економіку і діє як управлінське
ядро економічної і політичної системи, як вищий ешелон адміністративної
влади. При цьому держава втрачає свою відносну незалежність від партії,
її апарату, керівники державних закладів влади і господарських
організацій зобов’язані регулярно звітувати перед партією. Економічне
життя заганяється в жорсткий ідеологічний «корсет». Офіційна наука і
пропаганда забезпечує захисний ореол над неефективністю господарської
системи. (Див.: Зиновьев А. А. Коммунизм как реальность. — М., 1994.)

Усе більше людей виступають проти соціалістичного вибору, оскільки не
бачать різниці між дійсним соціалізмом і його ілюзорними формами.

6. Самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду. Як
неринкова система державний соціалізм розвивався за іншими законами, ніж
світове господарство, тому для нього характерні замкненість, слабкий
зв’язок із світовим ринком. Без входження в світове співтовариство
неможливо перейти до нормальної ринкової економіки.

3. Механізм функціонування «державного соціалізму»

Планомірна організація суспільного виробництва. За планомірності
одержавленого соціалістичного виробництва над усім суспільним
виробництвом установлюється безпосередній державно-бюрократичний
контроль, який свідомо й цілеспрямовано організовує виробництво. Тим
самим забезпечується певний рівень планомірного функціонування і
розвитку суспільного виробництва.

Ключовою ланкою планомірної організації одержавленої економіки є
народногосподарське планування, яке має директивний характер: планові
завдання є обов’язковими для всіх виробничих рівнів (економіки в цілому,
галузі, підприємства, цеху, робочого місця і т. д.). Галузі і
підприємства, що включені за планом до системи суспільного поділу праці,
повинні виконувати планові завдання не тільки за обсягом, асортиментом і
якістю, але й за строками поставок. Унаслідок цього забезпечується
безперервний характер процесу виробництва. План набуває сили юридичного
закону, а взаємні зобов’язання між підприємствами (постачальниками і
споживачами) виступають як договори поставки.

:

2¬,

.

c

////////////eeeeeesseeeeeee

„4„ooocoooooooooooocooooooooo

, знижувало ефективність планування і здебільшого перетворювало його в
гальмо економічного, науково-технічного і соціального прогресу.

Народногосподарським планом регулюються пропорції суспільного
виробництва через балансове погодження всіх ланок і частин економіки. У
зв’язку з цим об’єктами народногосподарського планування є такі
економічні пропорції:

а) народногосподарські (пропорції між виробництвом і споживанням, між
виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, між
промисловістю і сільським господарством, нагромадженням і споживанням);

б) міжгалузеві (співвідношення між металургією і машинобудуванням,
добуванням залізної руди і чорною металургією, між цукровою
промисловістю і виробництвом цукрових буряків);

в) внутрішньогалузеві;

г) міжрайонні;

д) внутрішньорайонні.

Таким чином, всемогутній державно-бюрократичний апарат намагався
забезпечити пропорційність розвитку економіки, спираючись на силу
позатоварно-грошових механізмів, що певною мірою йому вдавалося.

Гігантська економічна роль держави. Жодна з держав рабовласницької,
феодальної чи капіталістичної суспільно-економічної формації не була
безпосереднім керівником суспільного виробничого процесу. Тільки
жовтневі події 1917 р. в Росії поклали початок цієї зовсім нової функції
держави.

Апологети радянської моделі соціалізму стосовно такої ролі держави в
економічному виробництві і відтворенні писали: «Соціалістична держава
стає безпосереднім організатором суспільного виробництва, суб’єктом
соціалістичного господарювання в масштабі суспільства, від імені
суспільства і за його рахунок… Тим самим держава, залишаючись органом
надбудови, стає водночас і центральним економічним органом
соціалістичного суспільства» (Курс политической экономии: В 2 т. / Под
ред. Н. А. Цаголова. — Т. 2: Социализм. — М.: Экономика, 1970. — С.
127).

Вважалося, що ця функція соціалістичної держави породжена не
волюнтаризмом і намаганням комуністично-господарської еліти до панування
в суспільстві, а усуспільненням виробництва, яке нібито вимагає
централізованого планового управління народним господарством з єдиного
економічного центру. Держава, мовляв, лише реалізує цю необхідність,
беручи на себе від імені всього суспільства функцію економічного центру.
Будучи таким центром, вона безпосередньо входить до планомірної
організації соціалістичного виробництва, економічного механізму
соціалістичного суспільства. На цій основі держава створює потужний
контролюючий і управляючий апарат, який височіє над суспільством і його
виробництвом.

Централізоване управління народним господарством. Керівництво
одержавленою соціалістичною економікою здійснюється шляхом планування і
оперативного управління. Воно забезпечує реалізацію народногосподарських
планів, тобто перетворення їх у реальну дійсність.

Оперативне управління всіма галузями народного господарства здійснюється
централізованими господарськими органами — міністерствами, а в межах
галузі — виробничими об’єднаннями і головкомами чи комітетами
міністерств.

Машинобудуванням у колишньому СРСР керували 11 загальносоюзних і 11
союзно-республіканських міністерств. Міністерства здійснювали пряме
загальне оперативне управління підлеглими підприємствами. Інструментами
такого управління були: плани, що затверджувалися для кожного
підприємства, нормативи, команди, інструкції, накази тощо.

Ринок в одержавленій економіці. За одержавленої соціалістичної економіки
зберігається категорія ринку, але його параметри обмежені тим, що
відсутня така його основа, як приватна власність на засоби виробництва,
вільна конкуренція, ринкове ціноутворення, ринок праці та ринки
капіталів. Більшою мірою ринкові відносини охоплюють предмети споживання
на стадії роздрібної торгівлі.

Ринок за одержавленого соціалізму регулюється планом: вищі органи
затверджують підприємствам плани виробництва товарів та ціни на них,
плани реалізації цих товарів по підприємствах сфери виробництва і
торгівлі тощо. Підприємства, скуті планами та централізованими
нормативами, позбавлені необхідної свободи при функціонуванні на ринку
на засадах підприємництва.

Найболючішою точкою соціалістичного ринку є планування і централізоване
ціноутворення. Теоретики одержавленої моделі соціалізму захищали всіма
засобами ці інструменти централізованої, тобто антиринкової економіки.
Так, відомий радянський економіст О. Рум’янцев писав: «Централізоване
визначення загальних планових завдань з виробництва і розподілу товарів
обумовлює необхідність централізованого ціноутворення. Якби
ціноутворення в соціалістичному суспільстві здійснювалось не
централізованим шляхом, тобто стихійно, то неможливим стало б саме
узгоджене планування. Народне господарство виродилося б у звичайне
стихійне товарне виробництво з усіма властивими йому наслідками»
(Румянцев А. М. О категориях и законах политической экономии
коммунистической формации. — М.: Мысль, 1966. — С. 239 — 240). Такий
механізм функціонування соціалістичної економіки є малоефективним.
Склалася витратна економіка.

Загальна криза державного соціалізму. Криза соціалізму розпочалася у
другій половині 90-х рр. ХХ ст.

Загальна криза державного соціалізму — це крах соціалізму як моделі
організації суспільної економіки у кожній окремій країні й у світовій
системі. Цьому сприяло ряд чинників. Серед них важливе місце займає той
факт, що економіка за державного соціалізму виступає як недостатньо
ефективна, «витратна».

«Витратна» система «державного соціалізму» пристосована до екстенсивного
типу розвитку, що дозволяє мобілізувати в руках держави величезні
ресурси, але не для вирішення питань ефективності суспільного
виробництва, а розв’язання вузького кола проблем надзвичайної важливості
(обороноздатність, програми за окремими престижними напрямами НТП і т.
д.). Ця система змогла проіснувати через паразитичне використання
природних за-

пасів і традиційний аскетизм народу. Це — система застиглих
адміністративних методів управління економікою з відповідними їм нормами
права, політичними інститутами та ідеологічними настановами.

Основна причина деформації соціалізму пов’язана з одержавленням
власності, коли держава опосередковує майже весь процес привласнення
(див.: Кононов О. Державна власність в економічній системі суспільства:
деякі теоретичні аспекти // Економіка України. — 1996.) Наслідком цього
стали: зрівнялівка, утворення і одержавлення нетрудових прибутків
окремими особами, підприємствами, галузями, регіонами; зосередження
прийняття господарських рішень у центральних органах (відчуження
трудівників від засобів виробництва, продукту та управління виробництвом
і розподілом); зведення всіх форм господарювання до однієї — державної.
У таких умовах держава може здійснювати управління тільки директивними
адміністративно-командними методами.

Загальна криза державно-монополістичного соціалізму проявляється також
через: скорочення у другій половині 80-х рр. валового національного
продукту і національного доходу; зневіру населення щодо прогресивності
цього ладу; скорочення споживання матеріальних благ і послуг, зниження
життєвого рівня; кризу фінансів і грошового обігу; зростання дефіциту
державного бюджету, оптових і роздрібних цін; зовнішню заборгованість.

Радикальні перетворення економічного базису можливі тільки на основі
перебудови відносин власності шляхом роздержавлення. Основою
роздержавлення економіки є перехід від моно-організованої системи до
різноманітності проявів економічного життя. Вирішальний момент у даному
процесі — поява різних рівнів, форм і суб’єктів привласнення.
Різноманітність форм власності і привласнення лежить в основі
різноманітності форм господарської діяльності, що створює сприятливі
передумови для нормального функціонування товарного виробництва. (Більш
детально див.:

Беляев А. А. Механизм хозяйствования. — К.: 1990. — Гл. 1.)

Мова, таким чином, іде про поєднання планомірних і товарно-грошових
відносин, планомірності і ринкового регулювання економіки. Для цього
необхідно, щоб склався ринок в усіх обов’язкових для нього структурах.
(Див.: Корнаї Я. Шлях до вільної економіки. — К.: Наук. думка, 1991.)

4. Історичні перспективи соціалізму

Аналіз показує, що економічну модель «державного соціалізму» не можна
ототожнювати з принциповими ознаками Марксової моделі, де головними є:
1) ліквідація відчуження, 2) людина не засіб, а мета суспільного
виробництва (всебічний розвиток особистості). Деякі з його положень
підтвердилися:

наука стала продуктивною силою;

людина стала поряд з виробництвом як контролер і організатор;

відбувається інтелектуалізація, гуманізація праці, стирається різниця
між фізичною і розумовою працею, між містом і селом;

на практиці широко використовується планомірність;

у розвинутих країнах реальністю є висока соціальна захищеність трудящих
(забезпечення роботою, безкоштовна освіта і медичне обслуговування,
соціальне і пенсійне забезпечення, гнучке регулювання доходів і т. д.).

Разом з тим, цілий ряд положень цього вчення необхідно визнати
романтичними ілюзіями. Наприклад, не відбулася світова революція, не
відмирає при соціалізмі держава, товарне виробництво і ринок, комуна не
стала споживчо-виробничою клітиною суспільства і т. д. (див.: Гаврилишин
В. Дороговкази в майбутнє. — К.: Основи, 1999. — С. 12.).

У наш час зазнає поразки утопічний ліворадикальний варіант побудови
соціалізму. (Див.: Экономическая теория на пороге

ХХІ века / Под ред. Ю. М. Осипова и др.: — М., 1998.) Дійсний
(оригінальний) соціалізм як підсумок і продовження досягнень і цінностей
усієї світової цивілізації ще має бути реалізованим. Свого часу ранній
«державний соціалізм» мав історичне виправдання: він вивів суспільство з
необмеженої економічної стихії, покінчив із кризами, усунув численні
пережитки докапіталістичних відносин. Але потенціал цієї моделі
обмежений, оскільки «державний соціалізм» забезпечує лише початкові,
найпростіші форми соціальної захищеності трудящих (повна зайнятість,
гарантована заробітна плата, загальнодоступна освіта і лікування,
стабільно низькі ціни на товари першої необхідності, окремі зразки злету
наукової та інженерної думки).

Але для того щоб наповнити ринок потрібними споживачу товарами,
забезпечити ефективну зайнятість, якісне обслуговування і освіту, масову
зацікавленість в освоєнні науки і техніки, високий рівень життя і т. д.,
потрібна інша економічна модель. «Державний соціалізм», у принципі, не
може розкрити гуманістичний і демократичний потенціал соціалізму, саме
тому він сходить з історичної арени.

Вихід нашого суспільства з історичного глухого кута потребує глибоких
перетворень у всіх сферах життя суспільства:

політичній — перехід від монополії на владу однієї партії до системи
багатопартійної парламентської демократії;

економічній — роздержавлення і приватизація власності, становлення
регульованої ринкової економіки;

соціальній — проведення державою політики забезпечення рівних стартових
можливостей і надійних соціальних гарантій за принципом: «Свободу —
сильним, надійний захист — слабким!»;

духовній — принциповий розрив з ідеологією і мораллю сталінізму і
неосталінізму, оволодіння і засвоєння кращих досягнень світової
культури.

Процес кардинального оновлення нашого суспільства супроводжується
подоланням традиційно усвідомлених відмінностей між «капіталізмом» і
«соціалізмом» (див.: Шніцер М. Порівняння економічних систем: Пер. з
англ. — К.: Основи, 1997. — Розд. 3, 10), формуванням свого,
синтетичного устрою демократичного самоврядування на основі
різноманітних форм власності. Економічна модель, що формується в усіх
постсоціалістичних країнах, акумулює досвід як планового, так і
ринкового господарства. Це особливо наочно проглядається на прикладі
розвитку економіки Китаю.

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020