.

Міжнародна економічна інтеграція. Європейська асоціація вільної торгівлі (пошукова робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 6705
Скачать документ

Пошукова робота

Міжнародна економічна інтеграція. Європейська асоціація вільної торгівлі

План

Європейська асоціація вільної торгівлі

2. Інтеграційні процеси Східної Європи

3. Функції ЧБТР

4. Основні завдання і напрямки причорноморського співробітництва

5. Співдружність незалежних держав (снд)

6. Процеси інтеграції в Північній Америці

7.Економічна інтеграція в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні

8. Інтеграція України у сучасну світогосподарську систему

Література1. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) була
утворена Австрією, Великобританією, Данією, Норвегією, Португалією,
Швейцарією, Швецією 1960 p. на Стокгольмській конференції. 1970 р. до
ЄАВТ вступила Ісландія, а 1986-го – Фінляндія, яка з 1961 p. була її
асоційованим членом. У зв’язку з вступом до ЄС з ЄАВТ вийшли
Великобританія і Данія (1973 p.), а також Португалія (1986 p.).

Як типова зона вільної торгівлі, ЄАВТ у нинішньому її складі (Австрія,
Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Швейцарія) вирішує такі основні
завдання:

забезпечувати вільну торгівлю промисловими товарами. З 1967 p. було
знято мита і кількісні обмеження у взаємній торгівлі (щодо Фінляндії – з
1968 p., а щодо Ісландії – з 1980-го). У торгівлі з іншими країнами
діють національні тарифи членів ЄАВТ. Після скасування мит і кількісних
обмежень пріоритетним для ЄАВТ стає вирішення проблеми усунення
нетарифних бар’єрів за рахунок взаємного визначення технічних
випробувань і контролю (з 1984 p.), припинення дублювання технічних
випробувань і сертифікації товарів (з 1988 p.);

спільно вирішувати економічні, науково-технічні проблеми, розвивати зони
активності і забезпечувати повну зайнятість;

створювати умови для якомога повнішого використання ресурсів, сприяти
підвищенню продуктивності праці;

посилювати координацію торговельно-політичних курсів спільно з ЄС та в
рамках ГАТТ/СОТ і ОЄСР. На відміну від Європейського союзу Європейська
асоціація вільної торгівлі являє собою регіональне інтеграційне
угруповання зі збереженням суверенітету країн-учасниць без органів
наднаціонального регулювання. Угодами в межах ЄАВТ передбачається
мінімальна координація цілей та принципів господарської політики
країн-учасниць шляхом консультування з ключових економічних, фінансових
і соціальних питань та контролю параметрів вільної торгівлі. Важливою
особливістю ЄАВТ є те, що режим вільної торгівлі не поширюється на
сільськогосподарські товари, з огляду на відмінності в структурі
сільськогосподарського виробництва й торгівлі країн-учасниць, розміщення
багатьох джерел та ринків збуту за межами ЄАВТ. Регулювання торгівлі
сільськогосподарськими товарами здійснюється через тарифні пільги,
зафіксовані відповідними двосторонніми угодами, які автоматично
поширюються і на всіх інших членів асоціації.

Слід ще раз зазначити, що з 1972-1973 pp. країни ЄАВТ і ЄС функціонують
практично в режимі вільної торгівлі, а з 1992 p. поглиблюються їх
торговельно-економічні зв’язки у рамках європейського простору. З 1995
p. Австрія, Фінляндія та Швеція стають членами Європейського союзу, а
Норвегія, Швейцарія, Ісландія – його асоційованими членами. На
сьогодні ЄАВТ фактично переживає період розпаду у зв’язку з бажанням
країн-членів ЄАВТ приєднатися до Європейського Союзу.

2. Інтеграційні процеси Східної Європи

Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС)

Розвиток співробітництва між країнами Чорноморського регіону став
можливим завдяки епохальним змінам у політико-економічній структурі
Європейського континенту, відновленню або зміцненню державності багатьох
країн регіону, поширенню демократичних засад.

Початок нової ери у житті Чорноморського регіону розпочався 25 червня
1992 року, коли глави держав одинадцяти країн-учасниць (Азербайджану,
Албанії, Вірменії, Болгарії, Грузії, Греції, Молдавії, Румунії, Росії,
Туреччини та України) прийняли “Босфорську Заяву” та підписали в
Стамбулі (Туреччина) “Стамбульську Декларацію” про Чорноморське
економічне співробітництво (The Black Sea Economic Cooperation).

ЧЕС засноване на принципах, викладених у Гельсінському заключному акті,
Паризькій хартії для нової Європи та на таких суспільних цінностях, як
права та свободи людини , процвітання держав завдяки забезпеченню
економічних свобод, соціальної рівності та безпеки для всіх
країн-учасниць ЧЕС. Принципи, закріплені в Декларації про ЧЕС, були знов
проголошені у заяві, прийнятій на зустрічі на найвищому рівні
країн-учасниць ЧЕС, яка відбулася 30 червня 1995 року в Бухаресті, та у
Декларації, прийнятій на зустрічі глав держав (або урядів)
країн-учасниць ЧЕС 25 жовтня 1996 року в Москві. Усі цілі та принципи,
задекларовані у цих трьох документах, повністю відповідають положенням
Статуту ООН.

Декларація визначила пріоритетні напрямки та основні механізми взаємодії
в межах ЧЕС, такі як:

спрощення візового режиму;

приведення до загального знаменника митних правил та інструкцій;

уніфікація податкового режиму;

заохочення розвитку співробітництва в різних галузях діяльності
країн-учасниць ЧЕС, які представляють обопільний інтерес.

Географія ЧЕС вже вийшла за межи Чорноморського регіону. Ряду країн, які
не відносяться до Чорноморського регіону такі, як Австрія, Єгипет,
Ізраїль, Італія, Польща, Словацька Республіка та Туніс, вже надані права
участі в якості спостерігачів в ЧЕС.

Відповідно до положень основного документу ЧЕС — Стамбульської
декларації 1992 року — його учасником може стати будь-яка держава, яка
поділяє цілі та принципи співробітництва, що закріплені в даній
декларації. Статус спостерігача — самостійний, і розглядається в якості
проміжного, передуючого отриманню статусу повноправного учасника.
Питання прийняття до ЧЕС та надання статусу спостерігача вирішується
консенсусом.

Основне завдання чорноморської інтеграції полягає у створенні режиму
вільного руху товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої
кооперації та спільного підприємництва. Для цього, в першу чергу,
передбачається модернізація і створення інфраструктурних об’єктів
(транспортних та інформаційних комунікацій), створення мережі банків і
центрів ділового співробітництва, міжнародних інноваційних фондів.
Актуальним завданням є створення міжнародного екологічного центру,
включаючи наукові дослідження, екологічну освіту та обмін інформацією.
Економічній інтеграції також сприятиме організація підготовки кадрів для
ринкової економіки (міжнародні бізнес-школи, коледжі, діловий туризм).
Очікується також, що нове, більш життєздатне економічне середовище
регіону полегшить пошук шляхів політичного розв’язання конфліктів.
Модель ЧЕС наголошує на поліпшенні стосунків між діловими колами
країн-учасниць, сприянні прямим контактам між підприємствами, компаніями
та фірмами не лише держав-учасниць ЧЕС, а й країн за межами угруповання.

Цілями ЧЕС є :

сприяння й заохочення індивідуальної та колективної ініціативи як
важливого фактора досягнення задач, передбачених Декларацією 1992 року;

внесок у розвиток конкурентноспроможної ринкової економіки в регіоні
Чорного моря;

збільшення потенціалу та інноваційної здатності підприємств та
створення, таким чином, нового виробничого потенціалу для двосторонніх
та багатосторонніх ділових контактів.

Специфічність ЧЕС полягає в наступному :

по-перше, ЧЕС як потенційно місткий внутрішній ринок зі значним
науково-технічним потенціалом має перспективу стати і ключовим місцем
торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією;

по-друге, це перше велике інтеграційне угрупування країн
постконфронтаційного етапу розвитку світової економіки, яке може
поєднати держави, що до останнього часу розвивалися, маючи різні
політичні та економічні установки;

по-третє, до ЧЕС увійшли новоутворені незалежні країни — колишні
республіки СРСР, які вперше роблять спробу зінтегруватися на певній
організаційній основі без явного домінування Росії, на відміну,
наприклад, від економічного союзу на основі СНД. Крім того, участь у ЧЕС
і Росії, і інших колишніх республік СРСР надає характерного колориту
взаємовідносинам між країнами-учасницями.

Органи та інститути ЧЕС.

Міжурядова частина угоди передбачає створення органу прийняття кінцевих
рішень — зустрічі міністрів закордонних справ, які проводяться один раз
на півроку, і його допоміжних органів, тобто офіційних засідань та
робочих груп експертів. Такі зустрічі проводяться в порядку ротації
головуючого в ЧЕС з метою аналізу співробітництва та встановлення нових
задач. В період свого керівництва головуючий міністр закордонних справ
відповідної країни здійснює загальну координацію діяльності ЧЕС. У
квітні 1995 року на зустрічі міністрів закордонних справ, що відбулась в
Афінах, 28 була запроваджена система «трійки». Для опрацювання поточних
питань збираються наради головних посадових осіб.

Для успішного вирішення завдань, що стоять перед ЧЕС, необхідним є більш
ефективний організаційний механізм, що забезпечить в комплексі роботу
всіх його органів. Сьогодні в ЧЕС сформовані та функціонують більше 11
робочих груп, в тому числі з торгівлі та промислового співробітництва,
банківської справи та фінансів, статистики, транспорту, зв’язку,
енергетики, науки та техніки, екології, сільського господарства, туризму
та інших питань.

Таблиця 8.3.

Координація країн ЧЕС діяльності робочих груп

Робочі групи Країни

1. Банківська справа і фінанси Греція*, Туреччина, Україна

2. Зв’язок Молдова*, Грузія, Туреччина

3. Залізничний транспорт РФ*, Албанія, Греція

4. Енергетика Вірменія*, Молдова

5. Боротьба із злочинністю Грузія*, РФ

6. Захист навколишнього середовища Болгарія*, Україна

7. Охорона здоров’я Грузія*

8. Наука і технологія Румунія*

9. Туризм Туреччина*, Болгарія*, Болгарія, Румунія

10. Торгівля та економічне співробітництво Україна*, Вірменія

11. Транспорт РФ*, Грузія, Румунія

* – Країна координує роботу робочої групи на протязі 2-х років. Всіма
видами співпраці , які “замикаються ” на вказаних робочих групах
здійснює керівництво Постійний міжнародний секретаріат, що постійно
функціонує, штаб-квартира якого знаходиться у столиці Турецької
Республіки – Стамбулі.

Організаційне забезпечення ЧЕС покладено на Міжнародний
секретаріат, що знаходиться в Стамбулі.

В рамках ЧЕС засновано Координаційний центр з обміну статистичними
даними та економічною інформацією (на базі Турецького інституту
статистики). В місті Варна при участі Комісії ЄС створено Регіональний
енергетичний центр. Досягнута домовленість про розповсюдження діяльності
Волконського центру підтримки малого та середнього підприємництва
(Бухарест) на регіон ЧЕС. Країнами-учасницями також схвалена пропозиція
Греції про створення міжнародного центру чорноморських досліджень при
фінансовому сприянні ЄС. Болгарія активно підтримує створення в Софії
трансрегіонального центру з розвитку транспортної інфраструктури в
чорноморському регіоні, оскільки даний регіон має систему найважливіших
транспортних артерій. Співробітництво в даній сфері, без сумніву, буде
мати стратегічне значення.

На 4-х зборах Міністрів закордонних справ 30 червня 1994 року всі
країни-учасниці ЧЕС підписали Угоду про заснування Чорноморського Банку
Торгівлі та Розвитку (ЧБТР) в Салоніках (Греція). Угода про заснування
банку підписана та ратифікована всіма 11 країнами-учасницями ЧЕС. 24
січня 1997 року ця угода вступила в силу.

3. Функції ЧБТР:

сприяти розвитку міжрегіональної торгівлі, включаючи виробництво між
країнами-членами;

фінансувати промислові проекти і виробництва у країнах-членах;

співпрацювати з міжнародними закладами і національними фінансовими
агентствами в країнах-членах;

надавати допомогу для розвитку і реформування економіки однієї з
країн-членів;

інвестувати проекти в економічній і соціальній сфері країн-членів,
надаючи гарантії.

Членами ЧБТР можуть бути країни-учасниці ЧЕС, а також інші банки та
фінансові організації.

Фонди, з якими працює ЧБТР, поділяються на звичайні та спеціальні.
Звичайні включають: капітал банку, який створюється за рахунок платежу
частки згідно Договору країнами-учасницями про внесення частки у вигляді
суми повернених кредитів або гарантій. Спеціальні фонди створюються
однією або кількома країнами. Механізм – залучення фінансових ресурсів з
інших фінансових джерел, які не обговорені у Договорі ЧБТР.

Початковий капітал ЧБТР був поділений на 1 млн. акцій — 1 мільярд
спеціальних прав запозичення (СПЗ) або приблизно 1,5 мільярдів доларів
США (за існуючим курсом 1 СПЗ = 1,5 доларів США). Квоти країн-учасниць
наступні :

Росія, Греція, Туреччина (по 16,5 %) – 165000 акцій;

Україна, Болгарія, Румунія (по 13,5 %) – 135000 акцій;

Азербайджан, Албанія, Вірменія, Грузія, Молдова ( по 2 %) – 20000 акцій.

У червні 1993 року з метою налагодження міжпарламентської взаємодії,
надання правової підтримки в реалізації планів, затверджених декларацією
зустрічі по ЧЕС, та зміцнення політичної стабільності в регіоні була
заснована Парламентська Асамблея Чорноморського економічного
співробітництва (ПАЧЕС), членами якої вже є всі країни, що входять до
ЧЕС. (Крім цього, Асамблея покликана сприяти встановленню більш
близьких, дружніх стосунків в інших сферах між національними
парламентами країн ЧЕС та їх народами, які ґрунтуються на базових
принципах демократії).

ПАЧЕС складається з 70 членів, які призначаються національними
парламентами на строк не менше 1 року. Квоти країн-учасниць визначені з
урахуванням чисельності населення і складають не менше 4 парламентаріїв.
Найбільшу квоту має Росія — 12 депутатів, по 9 депутатів мають Україна
та Туреччина, 7 — Румунія, 6 — Греція, по 5 — Грузія, Азербайджан,
Болгарія, по 4 – Албанія, Вірменія, Молдова. Генеральні сесії ПАЧЕС
проводяться два рази на рік по черзі в столицях країн-учасниць. У
відповідності з принципом ротації переходить і право головування.

Ділова Рада ЧЕС, заснована у червні 1992 року, — орган координації
підприємницьких ініціатив, генерування ідей та проектів співробітництва
в регіоні. Вона має статус спостерігача в ЧЕС. Рекомендації та
пропозиції Ділової Ради з розвитку співробітництва напрацьовуються на
засіданнях представників ділових кіл від країн-учасниць та доповідаються
на зустрічах міністрів закордонних справ. Вона підтримує регулярні
зв’язки з такими національними асоціаціями комерційної діяльності, як
торговельні палати, а також надає допомогу ЧЕС з питань визначення
проектів для приватних та державних інвестицій. Багато в чому позицію
Ділової Ради визначає його секретаріат, який знаходиться в Стамбулі.

ЧЕС пропонує певні переваги у супроводі проектів. А саме: підтримку з
боку організаційних структур ЧЕС, в тому числі – ЧБТР; сприяння, надане
Секретаріатами ЧЕС, ПАЧЕС та Ділової Ради. І найголовніше, це те, що
зацікавлені ділові кола третіх країн мають можливість працювати в рамках
міжнародної організації регіонального економічного характеру, що
постійно перебуває під наглядом, і чия лінія розвитку визначається з
боку глав держав та урядів 11 країн.

З ініціативою створення в Афінах Міжнародного центру чорноморських
досліджень як незалежної некомерційної міжнародної установи виступила
Греція, яка отримала підтримку, в тому числі й фінансову, з боку ЄС. Цей
проект схвалений всіма країнами ЧЕС. Головною метою центру, відповідно
до схваленого країнами-учасницями мандату, є концептуальне вивчення і
розробка пропозицій по інтенсифікації багатосторонніх економічних
зв’язків в регіоні Чорного моря. Інший блок питань, що входить до сфери
діяльності центру, – сприяння впровадженню науково-технічних досягнень в
конкретних сферах господарської діяльності у відповідності з
пріоритетами ЧЕС.

4. Основні завдання і напрямки причорноморського співробітництва:

створення режиму вільного руху товарів, послуг, капіталів, стимулювало б
економічні контакти, розширило б межи виробничої кооперації і спільних
інвестицій в сфери взаємних інтересів;

формування інфраструктури бізнесу через створення та розвиток спільних
фінансових та інформаційних мереж;

спільне будівництво об’єктів транспортної інфраструктури, перехід на
сучасні транспортно-перевантажувальні і складські технології, розвиток
транспортно-експедиторського співробітництва;

комплексне використання і охорона ресурсів Чорного моря;

співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази регіону, у справі
раціонального енергоспоживання, в тому числі спільне фінансування
енергетичних об’єктів, будівництво газо- і нафтопроводів, модернізація
нафтопереробних підприємств, будівництво терміналів на березі Чорного
моря для прийому нафти і газу, введення в дію нових і реконструкція
діючих вугільних підприємств з запровадженням нового покоління гірничих
машин, розвитку робіт з використання нетрадиційних джерел енергії;

реалізація спільних проектів щодо технологічного переобладнання
металургійних виробництв країн-учасниць;

співробітництво в агропромисловому комплексі ЧЗЕС, в тому числі шляхом
виробництва техніки для фермерських господарств, переробки шкірсировини;
вирощування і переробка деяких сортів зернових;

розвиток харчової і переробної промисловості;

участь у конверсії оборонної промисловості через переведення її на
масове виробництво високоякісних конкурентоспроможних товарів на базі
розукрупнення, демонополізації і приватизації підприємств;

розвиток сучасної системи телекомунікацій, зокрема реалізація проекту
будівництва оптико-волоконної лінії зв’язку між Туреччиною, Болгарією,
Румунією та Україною;

кооперація в розвитку уніфікованої митної системи та вироблення
ефективного механізму взаємних розрахунків з можливою орієнтацією на
створення в майбутньому Чорноморського платіжного союзу;

співробітництво в розвитку процесів приватизації підприємств,
стимулювання малого і середнього бізнесу тощо.

Підкреслюючи важливість використання багатого потенціалу та сприятливих
перспектив розвитку Чорноморського регіону для поліпшення зв’язків
країн-учасниць ЧЕС з прилеглими та сусідніми регіонами, глави держав
(урядів) на зустрічі в Москві висловили свій намір щодо розвитку
подальшого співробітництва у сферах, які представляють обопільний
інтерес з такими міжнародними угрупованнями, як Європейський Союз,
Організація безпеки та співробітництва в Європі, Європейська економічна
комісія ООН, Рада Європи, Ліга арабських держав, Організація
економічного співробітництва та інші, й такими регіональними
ініціативами, як Рада держав Балтійського моря, Центральноєвропейська
ініціатива. Особливу увагу було приділено питанню розвитку ефективного
співробітництва між країнами Чорноморського та Середземного морів та
необхідності створення механізму взаємодії країн-учасниць ЧЕС.

Так країни-учасниці ЧЕС, підтверджуючи свої обов’язки за Московською
Декларацією Голів Держав та Урядів країн-учасниць ЧЕС, від 25.10.1996р.,
Декларацією-наміром створення вільної зони ЧЕС, що була опублікована у
Стамбулі 7.02.1997р. і за Декларацією Ялтинського самміту, від
5.06.1998р., з поступового створення зони вільної торгівлі ЧЕС як
довгострокової мети і як частини європейської архітектури, прийняли
системний підхід із завершення цього процесу з метою створення
необхідних умов і, відповідно, визначили приоритетні цілі, які входять
до Плану дій.

Основні положення Плану дій із створення зон вільної торгівлі ЧЕС:

Створити юридичні і економічні рамки з метою забезпечення процесу, що
відповідає двостороннім угодам із вільної торгівлі між
країнами-учасницями ЧЕС, відповідним чином коментуючи обов’язки ЄС і
СОТ, інших міжнародних угод.

Провести порівняльний аналіз існуючих контрактних двосторонніх і
багатосторонніх (комерційних) відносин країн-членів ЧЕС з іншими
країнами і між собою, ЄС і СОТ.

Проаналізувати зовнішньоторговельне законодавство країн-членів, що
стосується виробництва товарів з метою визначення існуючих тарифних та
нетарифних перепон і надати рекомендації з успішного їх визначення.

Зберегти як початковий пункт традиційний рух товарів в області
сільського господарства для того, щоб зовсім його не знищити;
проаналізувати існуючі можливості і майбутні перспективи з торгівлі з
іншими сільськогосподарськими товарами між країнами-членами з метою
майбутнього розширення торгівлі шляхом прогресивного преференційного
відношення на взаємовигідній основі в рамках зони вільної торгівлі.

Почати і закінчити процес вступу до СОТ та відповідні організації;
допомогти тим, хто знаходиться в процесі вступу, поділитися досвідом та
інформацією, які в кінцевому підсумку приведуть національні законодавчі
системи до відповідності з угодами ГАТТ 1994р., з торгівлі товарами та
послугами.

Поступова гармонізація митного, зовнішньоторговельного законодавства в
області конкуренції країн-учасниць, також здійснити необхідні кроки з
метою розробки правил походження в рамках зони вільної торгівлі.

Покращити процедуру сертифікації з метою посилення взаємного визнання
сертифікатів відповідності і, як довгострокова мета, гармонізації
стандартів.

Створити тісне співробітництво між закладами статистики країн-членів і
сприяти активному та довгостроковому співробітництву з Центром з Обміну
Статистичних Баз Даних і Економічної Інформації ЧЕС, включаючи розвиток
статистики на гармонічній основі.

Покращити систему прикордонних перевезень і сприяти руху товарів і
послуг через кордони, включаючи сприяння транзитним перевезенням.

Продовжувати розвиток прикордонної торгівлі, де можливо, як додаткового
заходу з розширення торговельних відносин в рамках ЧЕС.

Взятися до складання двосторонніх угод між країнами-учасницями ЧЕС з
заохочення та захисту іноземних інвестицій та уникнення подвійного
оподаткування, заходів з розвитку механізмів, що сприяють обміну
технологіями.

Реформувати і модернізувати економічну і соціальну структури, віддаючи
пріоритет прийняттю програм технічної підтримки середніх і малих
підприємств з метою повного використання можливостей, що виникають на
території вільної торгівлі і створити відповідні інституційні і
регулюючі рамки для розвитку ринкової економіки.

ЧЕС необхідно розглядати як додаткове торговельне угруповання, яке
підготує країни-учасниці до інтеграції до ЄС. Отже, проект створення
зони вільної торгівлі є дуже важливим не тільки через отримання
економічного прибутку, який передбачається отримати країнами-учасницями
шляхом розширення міжрегіональної торгівлі, збільшення притоку іноземних
інвестицій, росту ефективності економіки, але й тому, що цей крок
підготує і зробить ЧЕС частиною розширеної економічної території Європи.
Особливо необхідною для країн-учасниць є структурна реорганізація
економік, викликана конкуренцією на регіональному рівні, яка підвищить
їх здатність швидко адаптуватися у майбутньому до європейської
конкуренції і торговельної лібералізації.

Загальна оцінка перетворення Чорноморської ініціативи у повномасштабну
регіональну економічну організацію(в результаті підписання 4-5 червня
1998 року Статуту організації ЧЕС), як необхідного кроку, дає підстави
вважати, що у нове тисячоліття регіон увійде у новій якості важливої
політичної та економічної складової світових процесів глобалізації,
повністю реалізує багаті можливості вигідного географічного положення та
економічного потенціалу.

5. Співдружність незалежних держав (СНД)

Співдружність Незалежних Держав було створено в якості регіонального
співтовариства держав у відповідності з підписаною в Мінську угодою про
створення СНД, Алма-Атинською декларацією та протоколом до Мінської
угоди.

Цілі:

обов’язкове виконання взятих на себе у рамках СНД міжнародних
обов’язків;

невтручання у внутрішні справи;

дотримання територіальної цілісності та недоторканість границь СНД;

обов’язкове дотримання міжнародних норм у галузі прав людини та основних
принципів щодо прав національних меншин;

об’єктивне представлення суспільно-політичного життя у засобах масової
інформації держав-членів, недопущення розповсюдження повідомлень, які
можуть спричинити міжнаціональні конфлікти;

заборона діяльності політичних партій та угруповань, що основані на
ідеях фашизму, расизму, міжнародних конфліктах тощо.

Члени:

Азербайджан, Вірменія, Республіка Бєларусь, Грузія, Казахстан, Киргизія,
Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменистан,
Україна, Узбекистан.

Для успішної організації та плідної співпраці передбачалось створити
таку структуру:

Рада глав держав;

Рада глав урядів;

Міждержавний економічний комітет;

Рада міністрів іноземних справ;

Рада міністрів оборони;

Верховне командування об’єднаних збройних сил СНД;

Рада керуючих прикордонними військами;

Міждержавний банк;

Виконавчий секретаріат.

З моменту підписання Договору про створення СНД опрацьовувались питання
по організації співробітництва, перш за все по зовнішній, економічній та
фінансовій політиці.

1993 p. країни-члени підписали угоду про створення Економічного союзу,
яким передбачалось вільний рух товарів, послуг, капіталів та робочої
сили, реалізація скоординованої політики (грошова та кредитна системи,
ціни та податки, бюджетні питання, митна та валютна сфери), підтримка
вільного підприємництва, сприяння сумісного виробництва та координація
господарського законодавства.

Головними цілями Економічного союзу визначено:

формування умов стабільного розвитку економік країн-учасниць; поетапне
створення загального (спільного) економічного простору на основі
ринкових відносин;

забезпечення рівних можливостей для всіх господарських суб’єктів;

реалізація спільних економічних проектів; вирішення актуальних
соціально-економічних завдань. Домовленості країн у межах Економічного
союзу СНД зорієнтовані на поетапне забезпечення вільного руху товарів,
послуг, капіталів, робочої сили. Зокрема, перспективним планом
інтеграційного розвитку СНД передбачається створення зони вільної
торгівлі; митного та платіжного союзів. З 1994 p. діє Міждержавний
економічний комітет (МЕК), до президії якого ввійшли віце-прем’єри
країн-учасниць. Робочим органом МЕК є Колегія з уповноваженими
представниками від кожної країни. Найбільша інтеграційна динаміка
притаманна взаємовідносинам Росії, Білорусі і Казахстану (договір 1994 –
1995 pp. про вільну торгівлю і митний союз) з підключенням Туркменистану
та Узбекистану.

Слід зазначити, що інтеграційні процеси в межах СНД розвиваються в
умовах погіршення економічного стану країн-учасниць. Важливим є
розуміння того, що в межах СНД відбувається не просто реінтеграція
колишнього Радянського Союзу на новій, переважно економічній (а не
політичній) основі, а й становлення нових незалежних держав у
трансформованому геоекономічному просторі. За масштабами і глибиною ця
проблема потребує окремих досліджень, які започатковані економістами і
політологами із країн СНД. Необхідно також зауважити, що геоекономічне
положення країн СНД формує їх різноспрямовану інтеграційну мотивацію:
участь з 1992 p. Азербайджану, Киргизстану, Туркменистану, Узбекистану,
Казахстану (спостерігач) в Організації економічного співробітництва
(ОЕС), членами якої є Іран, Пакистан, Туреччина; двостороння інтеграція
Молдова – Румунія; тяжіння окремих регіонів України до Польщі та
Угорщини, а Росії – до Японії і Китаю. Можливим є виникнення
інтеграційних об’єднань на галузевій основі, наприклад об’єднання Росії,
Казахстану, Туркменистану та Узбекистану в організацію виробників та
експортерів нафти і газу. Проте, якщо брати за основу ту чи іншу модель
розвитку СНД, то на масштаби і глибину інтеграції вирішальний вплив
сприятиме відповідна політика Росії. Саме Росія може стати і ареною
розвитку дезінтеграційних процесів.

,

 

*

,

?

?

1/4

Coooooocooooooooooooooooooo

„7`„7

vPxP?POP’……

Q’……

QPQhQ’……

hQjQ°QOeQ’……

R’……

R>RPR’……

S6S’…x

?6S8STS~S’……

ARAENE¬Eoocooooooooooooooooooooooo

ез різноспрямованість політичних дій окремих держав СНД. Поки що потреба
у відновленні та розвитку інтеграційних зв’язків визначається для
більшості країн СНД, перш за все, їх залежністю від поставок
паливно-енергетичних ресурсів, лісоматеріалів, мінеральної сировини,
хімічних продуктів, а також коопераційними зв’язками в сфері
машинобудівної, радіоелектронної, оборонної промисловості. У той же час,
тяжкий стан наукових та виробничих потенціалів колишніх суб’єктів СРСР
зумовлює негативність кожного з них до ролі технологічного донора, і як
наслідок, відсутність головної передумови до інтеграції.
Країнам-учасницям важливо вже в недалекому майбутньому розробити свої
зовнішньоекономічні концепції, розставити пріоритети в сфері
міжнародного співробітництва, визначити механізми поєднання
інтеграційного процесу в СНД з широким використанням міжнародного поділу
праці з іншими регіонами світу. Спільні зовнішньоекономічні дії та
скоординована позиція необхідні й у відносинах країн СНД з міжнародними
економічними та фінансовими організаціями. Формування нової регіональної
системи взаємних зв’язків зараз можливе лише на основі нового
економічного механізму взаємодії, що відповідає новому, суверенному
статусу країн Співдружності. Такий механізм знаходиться поки що на
стадії становлення, і пояснюється це відсутністю якісних уявлень про
реальний потенціал міждержавних зв’язків в СНД.

Успішне проведення економічних перетворень в країнах СНД неможливе без
розробки та здійснення скоординованої реформи законодавства. Якщо
учасники СНД бажають пожвавити торгівлю, стимулювати капіталовкладення,
їх законодавство має стати не тільки привабливим для бізнесу, але й
уніфікованим. Зараз окремі частини законодавства країн-учасниць не
відповідають одне одному, а закони та реальність розділені безоднею.
Проблема посилюється неузгодженістю різних зарубіжних рекомендацій. Ці
тенденції можуть призвести до несумісності законодавчих систем країн
СНД. Забезпечення правової бази інтеграційних заходів потребує суттєвого
збільшення ролі Міжпарламентської Асамблеї як органа, покликаного
розробляти модельні законодавчі акти та досягати зближення діючого
законодавства держав, що підписали Угоду про Економічний Союз.

6. Процеси інтеграції в Північній Америці

Сучасна картина світового інтеграційного процесу збагачується новими
явищами, котрі спричинені змінами в системі світогосподарських зв’язків
і виникненням відповідних передумов для формування інтеграційних
угруповань у різних регіонах світу.

Північноамериканська економічна інтеграція зумовлена глобальними змінами
в системі світових господарських зв’язків, що набули характеру стійкої
планетарної тенденції. Вона є продуктом прогресуючого процесу
інтернаціоналізації господарського життя, взаємопроникнення і
взаємопереплетення національних економік, значна частина яких
перетворилася в потужні продуктивні сили, що переросли можливості
внутрішнього сукупного попиту й активно шукають нових ринків (товарів,
послуг, капіталів, новітніх технологій) за межами власних державних
кордонів.

Північноамериканська економічна інтеграція є також результатом входження
світового господарства в якісно новий етап розвитку, на якому
зовнішньоекономічні зв’язки втрачають свою допоміжну відносно політики
роль і перетворюються на самостійний, навіть вирішальний фактор
існування (точніше – виживання) світового співтовариства.

У такому просторі роль Північної Америки визначається тепер уже не силою
впливу США на світогосподарські зв’язки, а силою спільних потенційних
можливостей трьох по-своєму великих національних економік
Північноамериканського континенту, об’єднаних в одну.

Так у Західній півкулі інтеграційні тенденції знайшли своє продовження в
Латиноамериканському регіоні у спільному ринку групи країн Південного
Конусу – МЕРКОСУР, а на Північноамериканському континенті в зоні вільної
торгівлі – НАФТА, що заявила про себе як тристороннє економічне
інтеграційне об’єднання континентальних масштабів, що включає Мексику,
США і Канаду.

Найбільше розвиненим інтеграційним угрупованням у Північноамериканському
регіоні є НАФТА – Північноамериканська асоціація вільної торгівлі,
утворена в січні 1994 р. США, Канадою, Мексикою (назва НАФТА складається
з перших букв слів North American Free Trade Association).

Якщо говорити про витоки формування НАФТА, то вони обумовлені вже
зазначеними планетарними тенденціями, конкретизованими в посиленні
економічної взаємозалежності й поглибленні взаємопроникнення трьох
північноамериканських держав. Саме на цих засадах на
Північноамериканському континенті виникає прообраз майбутнього єдиного
господарського комплексу, в якому національні економіки (Мексики, Канади
і США) інтегруються і починають функціонувати як складові єдиної
господарської системи в зародковому її вигляді.

Модель розвитку інтеграційних процесів у Північноамериканському регіоні
інша в порівнянні з західноєвропейською інтеграцією. У Західній Європі
інтеграційні процеси починалися з Римського договору 1957 р., тобто
ініціатива, імпульси інтеграції йшли зверху вниз – від урядів,
національних державних органів, а потім міждержавних органів
країн-членів ЄЕС. У Північній Америці імпульси до створення
господарського комплексу йшли знизу вверх, від прагнення до
співробітництва на мікрорівні, між американськими та канадськими
компаніями. З початку XX сторіччя поступово розмивалися межі між США і
Канадою шляхом щодо вільного прямування товарів, капіталу, робочої сили.
Якісна зміна економічних відносин між США і Канадою відбулася в 1988 р.,
коли на міждержавному рівні була укладена американо-канадська угода про
вільну торгівлю. Воно передбачало взаємні зобов’язання двох країн
ліквідувати обмеження в торгівлі товарами і послугами (на транспорті, у
телекомунікаціях, комп’ютерних, фінансових системах, у сфері туризму),
скасувати обмеження на іноземну власність у кредитно-фінансовій системі
Канади і для канадських банків у США та ряд інших положень.

Про тісний зв’язок економіки Канади з економікою США свідчить хоча б той
факт, що північноамериканські монополії контролюють майже половину
гірничодобувної та понад 40% обробної промисловості в канадській
економіці. У свою чергу США значною мірою залежать від імпорту з Канади
сировинних ресурсів, не говорячи вже про те, що Канада традиційно є
великим торговельним партнером США.

Одночасно в 80-і роки, початку 90-х років йшов процес взаємопроникнення
економік США і Мексики. Звичайно ж, Канада не могла залишитися осторонь
мексикансько-американського зближення: вона приєднується до
переговорного процесу, який завершився у вересні 1992р. підписанням
тристоронньої угоди про створення Північноамериканської зони вільної
торгівлі – НАФТА.

Кожна із трьох країн-учасниць має свої економічні інтереси в НАФТА і,
звісно, кожна з них плекає надію за допомогою вільної торгівлі
реалізувати ці інтереси.

Інтеграційні процеси в НАФТА, за задумом його організаторів, будуть іти
по типу інтеграції в ЄЕС: створення загальних ринків товарів, капіталів,
робочої сили, технологій США, Канади і Мексики, в остаточному підсумку –
зрощування процесів відтворення держав-членів, формування єдиного
господарського організму трьох країн. По чисельності населення, обсягу
ВВП і ряду базових економічних показників Північноамериканське
інтеграційне угруповання порівняне з Європейським союзом. НАФТА володіє
потужним (особливо завдяки США) економічним потенціалом, наприклад,
щорічний обсяг виробництва товарів і послуг США, Канади, Мексики
дорівнює 3 трлн. дол., а їхня частка у світовій торгівлі складає майже
20%.

Згідно з цією угодою, з січня 1994р. розпочато формування найбільшого у
світі ринку. Створення його передбачено завершити у 2009р. Тобто до 2010
року у даному інтеграційному угрупованні повинні бути ліквідовані всі
торгові, а також інвестиційні бар’єри між державами-членами, скасовані
всі мита між трьома країнами.

Інтеграційні процеси в НАФТА в порівнянні з ЄС відрізняють: домінуюче
положення в північноамериканському економічному регіоні США, слабка
взаємозалежність економік Канади і Мексики і пов’язана з цими процесами
асиметричність економічної взаємодії США, Канади, Мексики. Специфічність
НАФТА визначається низкою характеристик, котрі певною мірою відрізняють
її як від західноєвропейської, так і від інших моделей міжнародної
економічної інтеграції.

По-перше, Північноамериканська зона вільної торгівлі має континентальні
масштаби. У світовому господарстві – це перше інтеграційне угруповання з
такою характеристикою

По-друге, країни, існує чималий розрив у рівнях економічного розвитку
країн-членів, що ускладнює створення єдиного господарського комплексу.
Наприклад, обсяг ВВП у 1996 р. склав (у млрд. дол.) у США – 6785, у
Канаді – 607, у Мексиці – 608. Але якщо по ВВП на душу населення,
продуктивності праці і ряду інших основних економічних показників Канада
наблизилася до рівня США, то Мексика значно відстає і від США, і від
Канади.

По-третє, яскраво вираженим центром Північноамериканської зони вільної
торгівлі залишаються США – світовий лідер з величезним
науково-технічним, технологічним потенціалом та конкурентоспроможною
економікою.

По-четверте, угода має широкомасштабний характер: вона охоплює виробничу
сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між
країнами-інтегрантами, інвестиційну діяльність, розширює вільний рух
капіталів, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює
лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили
тощо.

По-п’яте, країни-члени НАФТА є водночас і атлантичним, і
тихоокеанськими, вони майже рівновіддалені від двох інших потужних
світових економічних регіонів – Західної Європи та
Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що дає можливість рівномірно
розвивати економічні зв’язки з ними і суттєво впливати на розвиток цих
зв’язків.

У НАФТА слабко розвинуті мережі органів міжнаціонального регулювання і
цілком відсутні органи наднаціонального регулювання інтеграційних
процесів, що є в Європейському співтоваристві. Планується, що
повноцінний загальний ринок у межах Північноамериканського інтеграції
буде утворений до 2010 р.

Разом з тим учасники НАФТА проголосили своєю головною метою створення не
спільного ринку західноєвропейського зразка, а зони вільної торгівлі,
яка дала б можливість кожній країні-інтегранту без перешкод і обмежень
розвивати економічні відносини з іншими державами та регіонами.

Мова йде не про погодження торгово-економічної політики кожного із
членів НАФТА з певними наднаціональними структурами, як то практикується
в ЄС.

В перспективі НАФТА буде інтегруватися з торгово-економічним блоком
«Меркосур» (створеним у 1991 р. у складі Аргентини, Бразилії, Уругваю,
Парагваю і що почали функціонувати в 1994 р.). Згодом до них
приєднаються інші держави регіону. До 2020 р. передбачається домогтися
справжнього «інтеграційного прориву» ще на одному з найважливіших для
США напрямку – в Азіатсько-тихоокеанському регіоні (АТР).

7.Економічна інтеграція в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні

В Азійсько-Тихоокеанському регіоні інтеграційні процеси вже протягом
кількох років визначають головні напрями і зміст його розвитку.
Інтеграційні процеси в АТР, гігантському за своєю економічною
потужністю, проходять на території з населенням більш 3,5 млрд. чол. На
АТР припадає 56% світового валового продукту, 45% світового експорту і
45% світового імпорту.

Специфіка інтеграційних процесів в АТР полягає в наступному:

• в інтеграцію включені як розвинені, так і держави, що розвиваються, що
мають різний рівень економічного розвитку;

• процеси інтеграції відбуваються в основному на мікроекономічному
рівні, між фірмами, корпораціями країн регіону;

• інтеграція протікає на регіональному рівні й великою мірою на рівні
окремих субрегіонів;

• ступінь організаційної готовності інтеграційних процесів поки
невелика;

• відсутнє чітке інституціональне оформлення даного інтеграційного
угруповання.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон включає ряд субрегіональних об’єднань:
Асоціацію країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Організацію
Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС),
Австралійсько-Новозеландську зону вільної торгівлі,
Південно-Тихоокеанський форум (ПТФ), Тихоокеанська економічна рада
(ТЕР).

Існують спільні консультативні організації, що допомагають
інституціональному становленню інтеграційних процесів в АТР і в його
субрегіонах, наприклад КТЕС – Конференція по тихоокеанському
економічному співробітництву, КТТР – Конференція по тихоокеанській
торгівлі та розвитку й ін.

На сучасному етапі розвитку світової економіки, основне місце в
інтеграційних процесах в Азіатсько-Тихоокеанський регіоні займає
міжконтинентальний інтеграційний конгломерат під назвою
“Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво” (АТЕС). Цей
“елітарний клуб 18-ти”, становлення котрого як суб’єкта міжнародних
економічних відносин ще не завершилося, стрімко набирає сили не лише в
регіоні, а й у світовому масштабі. Постійно відкритий для нових членів,
він формується як динамічний і впливовий економічний союз, у якому
зароджуються по суті не відомі донині механізми співпраці й узгодження
інтересів таких гігантів, як США, Японія, Китай, а з недавнього часу і
Російська Федерація, що зрештою домоглася членства в цьому клубі.

Загалом, у процесах азіатсько-тихоокеанського співробітництва головну
роль грає Японія. Хоча останнім часом усе більше значення одержують
чотири «азіатських тигри», США, Китай.

Найбільше активно інтеграційні процеси протікають в Асоціації країн
Південно-Східної Азії (АСЕАН), створеної в 1967 р., до якої спочатку
належали Малайзія, Філіппіни, Таїланд, Індонезія та Сінгапур, а потім
поступово приєдналися Бруней (1984р.), В’єтнам (1995р.), Лаос та М’янма
(1997р.). Існують плани приєднання Камбоджі.

Тривалий час роль Асоціації в регіоні була більше політичною, ніж
економічною. Тому, проіснувавши понад 25 років, вона ще не створила зону
вільної торгівлі і тільки планує реалізувати це завдання до 2003р. У
1992 р. між державами – членами АСЕАН була досягнута домовленість про
організацію зони вільної торгівлі до 2008 р. на основі поступового
зниження тарифів. Країни АСЕАН широко співробітничають як між собою, так
і з третіми країнами, особливо з Японією, США, Південної Кореєю,
Тайванем, останнім часом із Китаєм.

В цілому країни АСЕАН зіткнулися з проблемами економічного регіоналізму,
оскільки держави, що проводять прискорену економічну модернізацію, як
показує світовий досвід, не поспішають відмовлятися від політики
протекціонізму.

Інше значне, за своїми масштабами, інтеграційне угруповання регіону –
АТЕС, заснована в 1989 р. Її членами (до 1997 р.) були 18 держав:
Австралія, Бруней, Гонконг, Канада, Китай, Кирибати, Малайзія,
Маршаллові Острови, Мексика, Нова Зеландія, Папуа – Нова Гвінея,
Республіка Корея, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппін, Чилі. У
1997 р. до АТЕС приєдналася Росія, і організація стала включати 19
держав.

Основна мета АТЕС – шляхом об’єднання країн у даному угрупованні
стимулювати взаємне співробітництво в різноманітних сферах: у першу
чергу, на ринку товарів і капіталів, а також у сфері транспорту,
енергетики й ін. Кінцева мета об’єднання – утворення зони вільної
торгівлі в 2020 р., а всі необхідні умови для цього повинні бути
забезпечені промислово розвиненими країнами об’єднання до 2010 р. За
оцінками експертів. Східна Азія (а ядром розвитку інтеграційних процесів
у ній є АСЕАН і АТЕС) до 2000 р. може перевершити за розмірами ВВП
Західну Європу, а до 2020 р. – Північну Америку.

Інтеграційні процеси розвиваються на різноманітних континентах, у
різноманітних регіонах земної протоки: в Африці, на Близькому Сході, у
Латинській Америці. У 80-і роки країни, що розвиваються, заснували
більш 40 торгово-економічних об’єднань, але більшість із них знаходилися
на етапі передінтеграції або перших етапах інтеграції. Деякі до цього
часу розпалися, наприклад в Африці – ЕКОВАС, у Латинській Америці –
АЛАДИ, ЕКЛАК.

8. Інтеграція України у сучасну світогосподарську систему

Безпосередня й активна участь України в сучасних інтеграційних процесах
об’єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також
потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового
господарства, до якої призвели односторонній її розвиток у межах високо
спеціалізованих СРСР і РЕВ, деформовані зовнішньоекономічна політика та
механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові
відносини і національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу.

Для ефективної й організаційно оформленої інтеграції України в сучасні
світогосподарські зв’язки необхідні певні політико-правові, економічні,
соціально-культурні та інфраструктурні передумови.

Основні політико-правові передумови інтеграції:

політичне визначення України;

забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи
національної безпеки;

безумовне виконання міжнародних зобов’язань, особливо в сфері прав
людини; запровадження прийнятної форми громадянства;

перегляд існуючої практики політичних зв’язків із державами колишнього
СРСР;

пряма участь у регіональних і глобальних політичних процесах;

формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів
та інструментарію його виконання.

Економічні передумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам:

економічному та інституційному забезпеченню суверенітету;

оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови;

розробленню та реалізації обґрунтованої програми переходу до ринкових
відносин з пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального
захисту населення;

оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії
та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

запровадженню національної грошової одиниці з включенням її в систему
міжнародних розрахунків;

розв’язанню проблеми зовнішньої заборгованості та розподілу активів
колишнього СРСР шляхом відповідних переговорних процесів.

До основних соціально-культурних передумов інтеграції належать:

відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов
соціально-культурної життєздатності народів України;

формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної
освіти;

розвиток контактів з українцями, які проживають за межами України.

Формування інфраструктурних передумов насамперед пов’язане з:

розвитком транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних),
необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави
(національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації);

розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до
міжнародних систем.

Формуючи інтеграційну стратегію і тактику, слід враховувати особливості
України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань:

відсутність досвіду державності, необхідність здобуття справжнього
суверенітету;

нерозробленість політико-правових регуляторів та інструментів;

нерозвиненість ринкових відносин;

інерція погіршення економічного стану;

запас соціальної витримки населення, який виснажується.

Значний вплив на інтеграційну мотивацію та політику України справляють
такі чинники:

збіг періодів дезінтеграційних та інтеграційних процесів;

розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня;

конкурентоспроможність щодо аналогічних інтересів країн Східної Європи;

негативний досвід інтеграції в рамках СРСР і РЕВ.

Інтеграція України у світове господарство можлива різними, але водночас
взаємопов’язаними шляхами:

через активну та ліберальну зовнішньоекономічну політику; за рахунок
формування середовища, сприятливого для іноземного підприємництва й
інвестування та транснаціоналізації високомонополізованих підприємств;

через укладання двосторонніх міждержавних економічних угод та участь у
багатосторонніх міжурядових переговорах; за рахунок інтенсифікації

східноєвропейських інтеграційних процесів та формування передумов
інтеграції в західноєвропейські інтеграційні структури.

На процеси включення України до сучасної системи світогосподарських
зв’язків впливають конкретні внутрішньо- і зовнішньоекономічні фактори,
що формуються в системі передумов, особливостей і шляхів інтеграції.

Серед внутрішньоекономічних факторів принциповим є перехід України до
розвиненої ринкової економіки, для чого потрібні розроблення і
реалізація відповідної довгострокової програми. Така програма має,
по-перше, враховувати сучасний соціально-економічний стан та особливості
України; по-друге, бути адаптованою до еволюціонізуючого зовнішнього
ринкового середовища; по-третє, спиратися на досвід переходу до ринкових
відносин інших постсоціалістичних країн.

Важливе значення має такий довгостроковий фактор, як структурна
перебудова національної економіки, орієнтована на сучасні
техніко-технологічні, економічні, екологічні і соціальні стандарти.
Деформована структура національної економіки не відповідає критеріям
суверенного розвитку України як з точки зору оптимальних пропозицій
самозабезпечення та зовнішньоекономічної спеціалізації, так і з
науково-технологічних, соціальних і особливо екологічних позицій. Існує
ціла низка негативних проблем пов’язаних із структурою економіки
України:

велика питома вага фізично та морально застарілої техніки в складі
основних виробничих фондів (понад 60%);

диспропорції в системі самозабезпечення ключових галузей життєдіяльності
країни (майже повна зовнішня паливно-енергетична залежність; задоволення
потреби в електротехнічних і кабельних виробах, продукції текстильної,
целюлозно-паперової та медичної промисловості лише наполовину;
відсутність виробництва каучуків, ряду продуктів органічного синтезу,
устаткування для легкої промисловості, переробних галузей
агропромислового комплексу тощо;

незбалансованість галузевої структури промисловості з точки зору її
соціальної орієнтації (потенціал промисловості на 90% формують важкі
галузі; питома вага виробництва предметів споживання становить близько
30%, тоді як у розвинених країнах вона досягає 50-60%).

Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у такому стані,
без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації, може призвести
не лише до консервації, а й до посилення негативних тенденцій у всіх
галузях національної економіки. І навпаки, участь України в
інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної
політики дасть змогу ефективніше й швидше виправити деформовану
економіку, виходячи з таких пріоритетів структурної переорієнтації:

науково-технічне та технологічне оновлення виробництва із забезпеченням
його конкурентоспроможності шляхом глибокої модернізації. Зменшення
ресурсомісткої за рахунок ефективного використання власних
паливно-сировинних ресурсів;

підвищення рівня внутрішньої збалансованості національної економіки для
зменшення зовнішньої залежності в розвитку її ключових галузей за
рахунок формування системи власної міжгалузевої кооперації та
забезпечення повних виробничих циклів;

формування умов для соціальне орієнтованого розвитку національної
економіки за рахунок, з одного боку, цілеспрямованої трансформації її
структури, з другого – завдяки забезпеченню балансу споживчого ринку з
доходами населення, підвищенню мотивації до праці, фінансовій
макростабілізації.

Отже, необхідною передумовою проведення ефективної інтеграційної
політики України є синхронізація відповідних процесів із масштабами і
темпами розвитку національної економіки під впливом
внутрішньоекономічних факторів.

Дія зовнішньоекономічних факторів інтеграції обумовлена, з одного боку,
станом розвитку форм зовнішньоекономічної діяльності, а з другого –
умовами розвитку середовища.

Зовнішньоторговельна діяльність України в останні роки зберегла
негативні довгострокові структурні тенденції в експорті/імпорті товарів
і послуг, а саме:

переважно сировинна спрямованість експорту, превалювання
матеріаломісткого обладнання в експорті продукції машинобудування;

нераціональність товарної структури імпорту;

деформована географічна структура експорту та імпорту, аж до монопольної
залежності від окремих країн;

вкрай нерівномірне розміщення експортного потенціалу України.

На зовнішню торгівлю впливали й такі несприятливі фактори:

неконкурентоспроможність більшості підприємств, товарів у якісно нових
умовах зовнішньої торгівлі;

велика зовнішня заборгованість, в тому числі пов’язана з
експортно-імпортною діяльністю останніх років;

відсутність власної національної валюти і неможливість ефективного
валютного контролю;

недієва система митного контролю;

неврегульованість торговельно-економічних відносин з країнами «ближнього
зарубіжжя», і насамперед з Росією;

нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності, у тому
числі інформаційної;

кадрова незабезпеченість на всіх рівнях здійснення і регулювання
зовнішньоекономічної діяльності.

Відсутність стратегічних орієнтирів, втрата державного контролю за
зовнішньоекономічною діяльністю призвели до хаотичного вивозу
українських товарів; створення криміногенної обстановки навколо експорту
та імпорту найефективніших груп товарів (нафта і нафтопродукти, чорні
метали, продовольчі товари тощо); втрати країною валютних коштів;
невиправданої конкуренції між українськими учасниками ЗЕД; демпінгової
торгівлі.

Серед зовнішньоекономічних факторів інтеграції на окрему увагу
заслуговують також ті, що впливають на умови міжнародної міграції
робочої сили, становлення повноцінних валютних відносин.

Формуючи власну інтеграційну політику, Україна має визначитися з
відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи із
сучасних умов ефективного функціонування національної економіки (рис.
8.7 та рис. 8.8).

Рис. 8.7. Поле регіональних інтересів України

Середньострокові інтеграційні пріоритети перебувають у полі двох
різноспрямованих векторів. З одного боку, обережне ставлення до участі в
інтеграційних угрупованнях країн з високим рівнем наднаціонального
регулювання, зумовлене особливостями України як самостійного суб’єкта
інтеграції. З другого, неможливість тривалого «позаінтеграційного»
розвитку в регіоні, де масштаби і динаміку економічної інтеграції
визначають не лише внутрішні, а й потужні зовнішні (глобальні) фактори.

Література

Основна экономические отношения. Учеб. пособие. – М.: ИВЦ “Маркетинг”,
1998.

Балакін Р.Л. Проблеми інтеграції економіки України у світове
господарство / За ред. П.І. Гайдуцького, Є.А. Будовського. – К.: УСГА,
1992.

Білорус О.Г., Лук’яненко Д.Г. та ін. Глобальні трансформації і стратегії
розвитку: Монографія. – К.: ВІПОЛ, 1998.

Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Г. Білорус, Д.Г.
Лук’яненко та ін. – К.: КНЕУ, 2001.

Киреев А. Международная экономика. Учеб. пособие. – М., 1997. – с.
361-986.

Лук’яненко Д.Г. Інтеграція України у сучасні системи світогосподарських
зв’язків. У кн.: Основи ринкової економіки: Навч. посібник / За ред.
В.М. Петюха. – К.: Урожай, 1993.

Мировая экономика: Учебник /Под ред. Проф. А.С. Булатова. – М.: Юристъ,
2001.

Поручник А.М. Интеграция Украины в мировое хозяйство. – К.: КГЭУ, 1994.

Світова економіка: Підручник /А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирко та
ін.- К.: Либідь, 2000.

Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини. Навч.
посібник. – Чернівці, 1996. – с. 187-197.

PAGE 1

PAGE 15

Україна

ЦЄЗВТ

ЄАВТ

Балтійсь-кий ринок

ЄС

ЄС

ЧЕС

СНД

Виробничо-галузеві

Регіональні

“Знизу-доверху”

“Зверху-донизу”

Шляхи інтеграції

Передумови інтеграції

Особливості інтеграції

Мікрорівень:

внутрішньофірмові ринки

Макрорівень:

міжнародні інтеграційні угруповання

Горизонтальна

Вертикальна

Зона вільної торгівлі

Митний союз

Спільний ринок

Економічний союз

Транснаціоналізація

Регіоналізм

Національна економіка України

Інтеграційні пріоритети

Інтеграція

Рис. 8.8. Формування інтеграційних пріоритетів національної економіки

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020