.

Міжнародна економічна інтеграція. Україна та ЄС (пошукова робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5689
Скачать документ

Пошукова робота

Міжнародна економічна інтеграція. Україна та ЄС

План

1.Україна та ЄС

2. Чорноморське економічне співробітництво – один з пріоритетів
інтеграції України

3. Співробітництво України з країнами-учасницями СНД

4. Взаємовідносини України з єврорегіонами «Карпати» та «Буг»

5. Участь і позиція України в Центральноєвропейській Ініціативі

6. Вільні економічні зони

Література

1.Україна та ЄС

Проблема економічної інтеграції для України є однією з першочергових, а
враховуючи, що Україна – одна з найбільших європейських держав, то для
неї особливо важливою є інтеграція саме з країнами Європи і, в першу
чергу, з країнами-членами Європейського Союзу.

Слід зазначити, що найбільш вірогідним варіантом реалізації проекту
входження України до ЄС є проходження нею інтеграційних процесів разом з
країнами-членами Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (CEFTA).

Європейський Союз першим оцінив глобальність завдання політичної та
економічної перебудови, яке постало перед Україною. Він так само став
першим відігравати активну роль у підтримці цього процесу.

Країни-члени ЄС чітко та урочисто висловили в своїй Спільній Пропозиції
у листопаді 1994 року намір підтримувати незалежність, територіальну
цілісність і суверенітет України. Крім того, ЄС і далі висловив
підтримку Україні в своєму Плані Дій для України, який було затверджено
в грудні 1996 року. Документ визначає дві додаткові задачі: перша –
продемонструвати Україні міцний політичний сигнал підтримки з боку ЄС,
беручи до уваги бажання України забезпечити тіснішу інтеграцію в
європейські структури; друга – досліджувати засоби для поліпшення
розвитку існуючої допомоги та зв’язків між ЄС, його країнами-членами та
Україною.

ЄС запропонував реальну підтримку Україні шляхом передачі ноу-хау в
рамках своєї програми TACIS, створюючи основу для цієї діяльності, він
розпочав переговори для створення рамок, Угоди про партнерство та
співробітництво, націлених на посилення діалогу та забезпечення
рівноправного партнерства фактично у всіх сферах потенційного
співробітництва. Сьогодні ЄС не тільки надає Україні найбільшу
фінансову, економічну та технічну допомогу; він також виступає
найбільшим торговельним партнером за межами СНД і найбільшим інвестором
в Україні, при цьому обсяг і торгівлі, і інвестицій продовжує постійно
зростати.

В цілому Європа готова до співробітництва: Україна становить
стратегічний інтерес для ЄС. Хоча робиться застереження, що реалізація
ролі України в Європі можлива в разі розв’язання її економічних і
внутрішньополітичних проблем. З метою переведення відносин України з ЄС
на постійну і правову основу 14 червня 1994 року в Люксембурзі після
тривалих і дуже складних переговорів була підписана Угода про
партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (УПС). Уже 10 листопада
того ж року Верховна Рада України ратифікувала її без будь-яких
застережень і проблем, що мало підтвердити світовій спільноті
європейський вибір України, і наступні чотири роки на всіх політичних
форумах Україна-ЄС йшлося тільки про затримки в ратифікації з боку ЄС.
Врешті-решт, наприкінці 1997 року ЄС завершив ратифікаційну процедуру і
1 березня 1998 року УПС набула чинності.

Мета УПС – сприяти політичному, торгівельному, економічному та
культурному співробітництву між Україною та Європейським Союзом. Вона є
втіленням спільного наміру ЄС та України забезпечити партнерство та
взаєморозуміння заради взаємної вигоди.

Політичні стосунки України з ЄС за 1995-1996 роки набули регулярного і
планомірного характеру. 1 червня 1995 року Президент України Л.Д.Кучма
на запрошення Голови Європейської Комісії Ж. Сантера здійснив офіційний
візит до Брюсселю. За підсумками цього візиту було прийнято Спільну
Заяву, що стало прецедентом для Європейської Комісії. Тоді ж було
підписано Тимчасову угоду про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею
між Україною та ЄС (введена в дію з 1 лютого 1996р., у квітні 1996р. на
IV засіданні Міжвідомчого комітету України у справах ЄС було затверджено
план імплементації цієї угоди). Візит Президента дав поштовх для
активних політико-економічних контактів з ЄС на різних рівнях.

Партнерство та співробітництво між Україною та ЄС передбачає подальшу
широкомасштабну співпрацю, спрямовану на досягнення цілей УПС в усіх
галузях права та економіки. Проте питання, що стосуються
недискримінаційного режиму в торговельно-економічних відносинах, мають
першочергове значення, і в тій частині, де законодавство суперечить
положенням УПС, мають бути вжиті термінові заходи щодо приведення його у
відповідність з Угодою. Треба сказати, що відповідно до статті 51 УПС
Україна зобов’язалась привести у відповідність із законодавством ЄС своє
митне законодавство, законодавство про компанії, про банківську справу,
бухгалтерський облік компаній і податки, інтелектуальну власність,
охорону праці, фінансові послуги, охорону навколишнього середовища,
закони стосовно ядерної енергії тощо.

Стратегічною метою України неодноразово проголошено входження до ЄС.
Переломним кроком до більш чіткого виокреслення цієї мети і перших
кроків до її втілення можна вважати Саміт Україна-ЄС, що відбувся в
Києві 5 вересня 1997р. Він був покликаний підбити певний підсумок
переговорного двостороннього процесу і започаткувати якісно новий етап у
взаємних поступках, протягом якого має бути створено всі передумови для
оформлення обгрунтованого подання України щодо вступу до ЄС. У цьому
контексті Саміт показав усьому світові, що стратегічною метою України є
набуття дійсного членства в ЄС.

УПС відкриває Україні легший доступ до ринку Європи завдяки режиму
найбільшого сприяння і принципу недискримінації. Це зобов’язує сторони
не встановлювати на імпорт та експорт продукції вище мито, ніж те, що
визначено в інших країнах. Товари, виготовлені на території однієї із
сторін, не підлягають внутрішньому оподаткуванню чи іншим зборам, які
перевищують ставки зборів та податків, визначених для продукції
національного виробництва. Не встановлюються квоти на експорт та імпорт
товарів, за винятком особливих режимів торгівлі в галузях ядерної
енергетики, а також для вугілля, металу та текстилю.

У процесі інтегрування України з ЄС особливого значення набуває проблема
залучення іноземних інвестицій, вирішенню якої сприяє поліпшення
інвестиційного клімату в країні, зумовлене дією макроекономічних
факторів.

Фактором розвитку процесу інтегрування України з ЄС є
зовнішньоекономічна політика держави, весь комплекс проблем щодо
створення договірного простору та забезпечення національної безпеки,
розвитку усіх форм зовнішньоекономічного співробітництва, орієнтації на
глобальні зміни та тенденції – це може призвести до позитивних змін у
становищі України в Європейському просторі.

За останні роки Україна поступово формувала і уточнювала свою стратегію
вступу в перспективі у Європейський Союз. Однак на підготовчому етапі та
довгому шляху у напрямі інтеграції до ЄС попереду чекає велика робота з
структурної перебудови економіки, реформування власності, здійснення
макроекономічної стабілізації, форсуванню економічного росту. Необхідно
досягти тих високих макроекономічних стандартів, які склались в
економіці країн Західної Європи.

Будь-яка країна, що претендує на членство у ЄС, а потім стає членом
Європейського Валютного Союзу, зобов’язана мати досить високі економічні
та фінансові показники, які відповідають макроекономічним стандартам
країн-членів ЄС (так звані “критерії конвергенції”).

Якщо говорити про Україну, то вона на сьогодні за багатьма
макроекономічними показниками стоїть набагато нижче того, що вимагається
за “критеріями конвергенції”.

В Україні в 1999 році показник ВВП на душу населення, згідно підрахунків
за офіційним курсом гривні, коливався від 619,3 дол. США (за даними
Держкомстату) до 576,4 дол. США (за даними консультативної групи
Європейської Комісії в Україні). Радник Президента України А.
Гальчинський наводить близький до цього показник – 617 дол. США. Якщо
взяти середній показник в 600 дол. США, то нинішнє співвідношення рівня
економічного розвитку України до показників ЄС являтиме собою наступну
картину:

ВВП на душу населення в Україні, % до середніх показників членів та
кандидатів на вступ до ЄС

До основної групи членів ЄС 2,4%

До групи найменш економічно розвинутих членів ЄС 4,9%

До групи претендентів на вступ “першої хвилі” 11,4%

До групи інших претендентів середнього рівня розвитку 21,6%

До групи найменш економічно розвинутих претендентів 43,5%

Без ліквідації такого значного перепаду в рівнях ВВП не можна
сподіватись на реальну зацікавленість Європейського Союзу в прийнятті
України.

Таким чином, перспектива інтеграції у ЄС України залежить значною мірою
від вирішення ряду економічних проблем. Тільки в результаті успішного
здійснення ринкових реформ і досягнення високого рівня розвитку
економіки Україна може претендувати на членство у Європейському Союзі.

Розвиток відносин з Європейським Союзом у довгостроковій перспективі має
залишатися одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України.
Основні зусилля мають спрямовуватися на:

інтеграцію господарства України у загальноєвропейський економічний
простір шляхом розширення доступу українських товарів на європейські
ринки, ліквідацію технічних бар’єрів у торгівлі та поглиблення
виробничої кооперації;

підтримку вітчизняних товаровиробників і вдосконалення
міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів;

гармонізацію економічного законодавства у відповідності до стандартів ЄС
і ГАТТ/СОТ та створення економічних і правових передумов для створення
зони вільної торгівлі Україна-ЄС.

2. Чорноморське економічне співробітництво – один з пріоритетів
інтеграції України

Ще у 1987 році, з початком певної децентралізації зовнішньоекономічної
сфери колишнього СРСР, Україною, а також окремими її регіонами і містами
було одержано право на безпосередню участь в міжнародному економічному
співробітництві.

Встановлення прямих зв’язків між Україною і сусідніми державами,
включення українських підприємств у розробку крупних регіональних
проектів, формування в різних областях і містах організаційних і
комерційних структур стали першим кроком у напрямі до великомасштабного
регіонального співробітництва.

Стосовно України причорноморське співробітництво слід розглядати у
вузькому та широкому розумінні. У вузькому мова має йти про
співробітництво територій, які безпосередньо виходять до Чорного моря і
в господарському відношенні тісно з ними пов’язані. Цей рівень
регіонального співробітництва сягає корінням у колишню прибережну і
прикордонну торгівлю. В широкому ж розумінні йдеться про включення у
чорноморське співробітництво всього економічного простору України.
Базисом для цього рівня регіонального співробітництва є урізноманітнення
напрямів і зростання гнучкості підприємницької діяльності по всій
Україні. Звичайно, на цьому рівні ще мають бути розроблені і введені дію
відповідні закони, що визначатимуть економічні механізми заохочення
регіонального співробітництва.

Україна робить свій внесок у розширення і поглиблення співробітництва
рамках ЧЕС. Зокрема, вона запропонувала створити єдиний інвестиційний
простір, спільний ринок інвестиційних проектів і гармонізувати
законодавства країн ЧЕС, щоб ліквідувати перепони на шляху вигідного
міжнародного співробітництва. Щоб посилити довіру між країнами і
створити більш сприятливий клімат у регіоні, Україна внесла пропозицію
зменшити в ньому військову присутність. (До того ж, ЧЕС як регіональна
європейська структура має стати значним фактором безпеки в регіоні).

ЧЕС для України – це, передусім, механізм взаємодії урядових та
підприємницьких структур, який має забезпечити розвиток економічного
співробітництва країн-учасниць в рамках курсу на повноцінне входження до
загальноєвропейського економічного простору.

Участь України в Чорноморському економічному співробітництві доцільно
орієнтувати на досягнення таких цілей:

диференційований розвиток двосторонніх економічних відносин з окремими
країнами-членами ЧЕС. Крім країн СНД, членів цього угрупування, особливе
значення матимуть стосунки з Туреччиною як своєрідним плацдармом для
проникнення на ринки Близького Сходу і транзитною територією для
альтернативного надходження нафтопродуктів в Україну, джерелом відносно
дешевих і якісних товарів народного споживання та сировини для легкої
промисловості України. Економічні відносини з Грецією мають пріоритетне
значення для виходу України на ринки ЄС, розвитку співробітництва в
басейні Середземного моря;

селективну участь у розробці та реалізації спільних проектів ЧЕС,
насамперед, у таких сферах, як екологія, наука і технології, транспортна
та інформаційно-комунікаційна інфраструктури, туризм, охорона здоров’я,
інвестиційна діяльність, розвиток малого і середнього бізнесу.

Стан зовнішньоекономічних та політичних взаємин України та ЧЕС свідчить
про наявність певних труднощів і негативних моментів, котрі гальмують
подальший розвиток цих відносин. Серед них:

криза економіки України, її перехідний стан, повільні темпи економічних
реформ, а також загострення внутрішньоекономічної кризи політичної
напруженості в інших країнах-членах ЧЕС;

досить слабкий вплив економічного потенціалу ЧЕС на подолання кризових
явищ у національних економіках країн-учасниць цієї організації;

неузгодженість дій сторін в реалізації укладених угод, їх певна
декларативність, недієвість;

ще недостатнє залучення іноземного бізнесу в Україну, як і іноземних
інвестицій взагалі;

недостатня ефективність співробітництва в рамках ЧЕС, пов’язана з
наявністю територіальних претензій ряду кран до інших, і відсутність на
сьогодні можливостей політичного їх врегулювання;

певне політичне протистояння та деяке загострення стосунків між окремими
країнами (Протистояння Росії та Туреччини і намагання першої зашкодити
становленню українсько-турецьких стратегічних відносин, протиріччя між
Туреччиною і Грецією, Азербайджаном і Вірменією та інші).

4 лютого 1999 р. в Торговельно-промисловій палаті України відбулася
зустріч представників ділових кіл України з питань активізації
міжнародного співробітництва у Чорноморському регіоні під головуванням
Віце-президента Торгово-промислової палати України, члена Ради
директорів Ділової Ради ЧЕС В.Яновського та заступника Генерального
секретаря Ділової Ради О.Скоропада. Було прийняте рішення про створення
в Києві регіонального відділення Ділової Ради ЧЕС.

Дев’ять років існування ЧЕС дають підстави, незважаючи на деякі
скептичні голоси, в тому числі в Україні, зробити однозначний висновок
про перспективи в плані дієздатності цієї порівняно молодої регіональної
організації і про зацікавленість України у співробітництві в її рамках.
Привабливість і корисність співробітництва з ЧЕС засвідчує і наявність
цілої низки країн-спостерігачів, і намагання інших країн стати
повноправними членами.

3. Співробітництво України з країнами-учасницями СНД

Україна розглядає СНД як механізм багатосторонніх консультацій і
переговорів, який доповнює процес формування двосторонніх взаємин між
державами-учасницями Співдружності, оскільки за таких умов СНД має
перспективи на існування і відповідно слугуватиме забезпеченню
національних інтересів усіх країн-учасниць. Водночас, Україна виступає
проти надання Співдружності статусу суб’єкта міжнародного права.

Загалом же можна констатувати, що 6-літній досвід існування СНД
засвідчив: двостороння співпраця країн-учасниць у різних галузях
розвивається набагато ефективніше, ніж багатостороння. З огляду на це,
країна намагається активізувати свою роль в СНД, налагоджуючи
двостороннє співробітництво на взаємовигідній основі. Це стосується,
перш за все, українсько-російських взаємин, які є стратегічно важливим і
пріоритетним напрямком зовнішньої політики України.

Важливе завдання для України – не послабити співробітництва з іншими
країнами, що з’явилися на пострадянському просторі. До таких країн на
європейському континенті, зокрема, належить Молдова. З огляду на
наявність чисельної української громади в цій державі, Україна постійно
прагне до розширення й поглиблення двосторонніх зв’язків із своєю
сусідкою. Свідченням цього стала активна участь України у вирішенні
дністровської проблеми та укладення низки нових угод, які стали значним
кроком у напрямку економічного зближення України з Молдовою. Це,
зокрема, стосується Декларації про основні принципи двостороннього
Митного союзу та інші не менш важливі домовленості.

Пріоритетне місце у зовнішній політиці України належить Бєларусі. Цей
акт, зокрема, відбивається на зовнішньоторговельному обсязі між двома
країнами, який минулого року становив майже 1,4 млрд. дол. США. Україна
в цілому посідає друге місце в зовнішньоторговельному обороті Білорусі.
Ефективною формою зв’язків з нею стала співпраця прикордонних областей
двох країн. Україна, крім того, підтримує зважений політичний діалог з
Білоруссю, в т.ч. і на вищому рівні. В результаті цього підписано
українсько-білоруський Договір про державний кордон.

Особливу увагу Україна приділяє Закавказзю. У взаєминах з Азербайджаном,
Грузією та Вірменією наша держава виходить із пріоритету економічної
взаємовигідності. Так, з першими двома державами пророблені укладені
багатообіцяючі тристоронні угоди про створення транспортного коридору
Закавказзя-Європа. Ряд важливих політичних і економічних домовленостей
підписано з Вірменією (зокрема. Договір про дружбу і співробітництво,
Угода про запобігання подвійному оподаткуванню тощо). У Баку, слідом за
Тбілісі і Єреваном, розпочало роботу Посольство України. завдяки цьому
наша держава посилила зв’язки з регіоном, який у кінцевому результаті
має особливе економічне значення для України – саме звідси надходить
значна частина енергоносіїв, а невдовзі тут будуть реалізовані важливі
транспортні проекти, зокрема, українсько-грузинсько-азербайджанська
Угода про створення Євроазіатського транспортного коридору. інтенсивніше
почали розвиватися відносини з країнами Центральноазіатського регіону.
Зокрема, з Республікою Казахстан досягнуто важливих домовленостей щодо
кооперації в галузі машинобудування, енергетичного комплексу та
енергоємних виробництв. При підтримці Казахстану Україну прийнято в
якості спостерігача до наради із взаємодії та заходів довір’я в Азії (10
червня 1996 p.).

Характер поглибленого, власне стратегічного, партнерства мають взаємини
України з Узбекистаном, з яким було підписано низку двосторонніх угод
про запобігання виникненню подвійного громадянства, співробітництво в
галузі митної справи, співробітництво в галузі фармацевтичної
промисловості тощо. При цьому особливо важливо те, що досягнуто
домовленості щодо поставок в Україну із Узбекистану 10 млрд. куб. м.
природного газу. З урахуванням розробки існуючих перспективних газових і
нафтових родовищ на території Узбекистану, ця країна може стати важливим
партнером України в справі вирішення проблем енергозабезпечення.
Останнє, як відомо, поки що значною мірою залежить від Туркменистану, з
яким Україна намагається зберегти найкращі взаємини. Політичною базою
для цього є те, що Туркменистан і Україна прагнуть затвердитися як
нейтральні позаблокові держави. Плідними складаються зв’язки з
Киргизькою Республікою, з якою наша держава уклала новий основний
політичний Договір та низку двосторонніх угод економічного і правового
характеру. Вище згадані моменти багато в чому визначають перспективи
співробітництва України з країнами-учасницями СНД на взаємовигідній
двосторонній основі.

На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси
транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та
кооперації в науково-технічних і виробничих сферах різних галузей
економіки. Передбачалося, зокрема, створити майже 40
українсько-російських промислово-фінансових груп (ПФГ).

Є реальні передумови формування таких транснаціональних
виробничо-технологічних комплексів:

«Трансхром» (видобуток хромітових руд та виробництво метану і пропану);

«Трансметалпрокат» (виробництво металопрокату і газових труб великого
діаметру із захисним покриттям: Маріупольський металургійний завод,
комбінат «Азовсталь», Харцизький і Ново-московський трубні заводи,
металургійні заводи Новолипецька і Магнітогорська, PAT «Газпром»,
Челябінський трубопрокатний завод);

«Трансстирол» (виробництво стирольних пластиків);

«Трансмет» (виробництво металургійної продукції);

«Чорметпрокат» (виробництво чорних металів і прокату);

«Трансметкорд» (виробництво металокорду);

«Фосфорхім» (виробництво фосфорних добрив);

«Трансмаш» (транспортне машинобудування);

«Трансцукор» (технології вирощування цукрових буряків і виробництва
цукру);

«Транснафтотруба» (виробництво труб нафтового асортименту:
Нижньодніпровський, Новомосковський, Нікопольський трубопрокатний завод
– Україна; металургійні і трубопрокатні підприємства Першоуральська,
Волзька, Челябінська, Об’єднання «Мінпаливенерго» – Росія).

Слід відзначити, що у світовій практиці важко знайти переконливі докази
тільки значної активізації інвестування і різкого економічного зростання
за рахунок створення спеціального законодавства, яке б регулювало
формування великих фінансово-промислових альянсів. Однак очевидною є
тенденція до об’єднання банківського капіталу і можливостей промислових
підприємств з пріоритетом банків у процесі еволюціонізуючих ринкових
відносин і структур. Потрібно зважити на той факт, що, використовуючи
потенціал фінансової олігархії для подолання інвестиційної кризи у
промисловості, держава так чи інакше повинна створювати умови для
реалізації ініціатив великого бізнесу. З точки зору ефективної
діяльності на міжнародних ринках товарів, послуг, технологій,
транснаціональний підхід практично не має альтернативи.

Слід зауважити, що для України доцільно було б дедалі повніше входити до
міждержавних координуючих структур Економічного союзу при збереженні
статусу асоційованого члена. Найбільш актуальним є створення режиму
вільного руху товарів, а також формування ефективної міждержавної
розрахункової системи (на основі платіжної або клірингової угоди). Без ;
налагодження такого типу інтеграційних зв’язків Україна може втратити
«свої» зовнішні ринки в країнах СНД. Вона не буде готова до активних дій
на інших ринках (низька конкурентоспроможність українських товарів,
насиченість міжнародних ринків, їх закритий характер тощо). Виникає
реальна загроза для України втратити ключові елементи свого експортного
потенціалу внаслідок розриву не лише неефективних, а й ефективних
науково-технічних та виробничих зв’язків.

В цілому інтеграційна політика стосовно країн СНД та Балтії має
орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і
робочої сили. Важливо підкреслити, що існують різні варіанти
«інтеграційної поведінки» України у межах СНД, де формуються як нові
взаємовідносини на двосторонній основі, так і секторальні (галузеві),
субрегіональні й інституціональні (наднаціональні) інтеграційні
структури.

4. Взаємовідносини України з єврорегіонами «Карпати» та «Буг»

Інтеграційна політика щодо східноєвропейських країн має орієнтуватися на
відновлення ефективних традиційних зв’язків у сфері міжнародної
спеціалізації та кооперування. Зокрема, ефективними формами інтеграції з
цими країнами стають субрегіональні угруповання – єврорегіони «Карпати»
і «Буг». Значний вплив на розвиток такої інтеграції можуть справляти
спеціальні (вільні) економічні зони різних типів, які доцільно створити,
у відповідних регіонах України.

До Карпатського Єврорегіону (КЄ) можна віднести території, розташовані
на прикордонні України, Польщі, Угорської Республіки, Румунії та
Словаччини. конкретніше – сюди входять Закарпатська, Львівська,
Івано-Франківська та Чернівецька області України, Кросненське,
Перемишлянське воєводства Польщі, комітети Саболч-Сатмар Берег, Хайду
Бігар та Абауй Земплін Угорщини, 6 районів Словаччини, Сатумарський та
Сучавський повіти, що в Румунії.

Асоціація «Карпатський Єврорегіон» була створена у лютому 1993 р. в
м.Дебрецен (Угорщина) представниками органів місцевого самоврядування і
місцевих адміністрацій Польщі, Угорщини і України. До КЄ також увійшли
Словаччина (асоційований член) та Румунія (участь у роботі КЄ фактично
беруть два повіти Румунії всупереч позиції центральної влади). Від
України; установчі Документи підписали Закарпатська, Львівська,
Чернівецька та Івано-Франківська області.

Карпатський Єврорегіон – відкрите міжнародне об’єднання адміністративних
одиниць і може збільшуватися за рахунок інших територіальних суб’єктів у
регіоні Карпатського хребта.

Виникнення Карпатського Єврорегіону сприяло пожвавленню тут міжнародного
співробітництва в галузі економіки. Це, насамперед, створення
функціонування на субрегіональному рівні спільних виробничих
підприємств, виробничих та інтелектуальних економічних об’єднань,
спільна діяльність торговельних установ та комерційних об’єктів. Це –
міжнародне співробітництво органів освіти та культурно-освітніх
організацій, а також органів державного управління та місцевого
самоврядування. Україна як незалежна держава уклала зі своїми
сусідами-державами Карпатського ареалу державні угоди про дружбу та
співробітництво на перспективу.

Економічні служби органів державного та місцевого самоврядування дають
змогу значно поліпшити співробітництво щодо розв’язання спільних
економічних проблем. Однак вони проявляють незрозумілу пасивність,
наприклад в організації спільного виробництва традиційних для регіонів
товарів широкого вжитку. Не набуло належного розвитку створення спільних
65 підприємств. Не використовуються можливості різних сторін у
виробництві та переробці продукції сільського господарства.

На жаль, традиційно існуючі переходи через кордони не можуть забезпечити
сучасний рівень інтенсивного співробітництва на субрегіональному рівні.
Тому з ініціативи органів місцевого самоврядування Львівської,
Чернівецької, Івано-Франківської та Закарпатської областей України
розпочинається відкриття та обладнання нових транскордонних переходів до
сусідніх країн. Зокрема, відкрито новий новий перехід у районі села
Малого Березного, що дасть можливість значно розвантажити транспортні
переїзди до Словаччини і далі на захід.

“Єврорегіон Буг.”

В серпні 1994 року під час зустрічі прем’єр-міністрів України і
Республіки Польща був прийнятий меморандум про транскордонне
співробітництво, в якому, зокрема, зазначалось, що «в рамках
міжрегіонального співробітництва прем’єр-міністри будуть сприяти
створенню «Єврорегіону Буг». У вересні 1995 р. у м.Луцьк було підписано
Угоду про створення асоціації транскордонного співробітнитцва
«Єврорегіон Буг».

Створення асоціації «Єврорегіон Буг» відповідає цілям і принципам ОБСЄ,
зокрема положенням, що містяться в Гельсінкському документі 1992 p., а
також Конвенції Ради Європи про основні принципи транскордонного
співробітництва між територіальними громадами або органами влади,
стороною якої є Україна з липня 1993 року. Відповідно до цієї Конвенції
транскордонне співробітництво здійснюється в межах компетенції
територіальних органів влади, визначеної внутрішнім законодавством.

8

hXL

hXL

hXL

hXL

hXL

hXL

hXL

hXL

hXL

hXL

hXL

hXL

8

>

/////////////iaaiaaiOeaaa

I ¶””(Z.o2?7T9@

Література 1. Основна экономические отношения. Учеб. пособие. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. 2. Балакін Р.Л. Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство / За ред. П.І. Гайдуцького, Є.А. Будовського. - К.: УСГА, 1992. 3. Білорус О.Г., Лук’яненко Д.Г. та ін. Глобальні трансформації і стратегії розвитку: Монографія. – К.: ВІПОЛ, 1998. 4. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Г. Білорус, Д.Г. Лук’яненко та ін. – К.: КНЕУ, 2001. 5. Киреев А. Международная экономика. Учеб. пособие. - М., 1997. - с. 361-986. 6. Лук’яненко Д.Г. Інтеграція України у сучасні системи світогосподарських зв’язків. У кн.: Основи ринкової економіки: Навч. посібник / За ред. В.М. Петюха. - К.: Урожай, 1993. 7. Мировая экономика: Учебник /Под ред. Проф. А.С. Булатова. - М.: Юристъ, 2001. 8. Поручник А.М. Интеграция Украины в мировое хозяйство. - К.: КГЭУ, 1994. 9. Світова економіка: Підручник /А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирко та ін.- К.: Либідь, 2000. 10. Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини. Навч. посібник. - Чернівці, 1996. - с. 187-197. PAGE 1 PAGE 28

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020