.

Глобалізація та економічний розвиток (пошукова робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 4941
Скачать документ

Пошукова робота

Глобалізація та економічний розвиток

План

1. Сутність та основні ознаки процесу глобалізації сучасного світового
господарства.

2. Фінансова глобалізація.

3. Глобальні проблеми: причини виникнення та шляхи вирішення.

4. Міжнародне регулювання глобальних проблем.

1. Сутність та основні ознаки процесу глобалізації сучасного світового
господарства.

Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є
розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на
систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і
визначають тенденції розвитку національних економік.

Глобалізація (від англ. “globe” – земна куля) – складний, багатогранний
процес, який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме це
робить проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення
глобалізації, яке б охопило всі сторони цього вкрай складного явища, що
має планетарні масштаби. Існують такі визначення:

Глобалізація – тривалий процес інтеграції національних економік світу з
метою розв’язання глобальних проблем людства.

Глобалізація – складне явище взаємозалежності економік, що виникає у
зв’язку з обміном товарів і послуг та потоками капіталів.

Глобалізація – процес, завдяки якому досягнення, рішення і діяльність
людей в одній частині земної кулі справляють значний вплив на окремих
людей і їхні спільноти в усіх частинах світу.

Глобалізація – сукупність викликів і проблем сьогодення.

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення
взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє
вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів;
становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в
основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні
кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній
практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів
принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей
тощо.

Теоретичне осмислення сутності процесу глобалізації

Перші спроби осмислення і оптимізації суспільного розвитку різного рівня
тісно пов’язані з появою і розвитком перших релігійних і філософських
систем людства. Найбільш конкретними були так звані утопії, починаючи
від утопій Платона, Томаса Мора, Томазо Кампанели та закінчуючи утопіями
Маркса, Леніна та їх послідовників.

Вже, починаючи з XVII-XVIII ст. повільно, але послідовно йшла робота,
спрямована на об’єктивізацію інтуїтивних та суб’єктивних за своєю
природою теорій і моделей суспільного розвитку. Велику роль в цьому
процесі відіграли розвиток природничих наук, спеціальних математичних та
економетричних методів, статистики, демографії і, особливо, прикладної
соціології, прогностики та загальної теорії вимірів.

В середині ХХ ст. фактично була завершена розробка засад аналізу і
прогнозування основних процесів соціального розвитку регіонального
рівня. Футурологічна література цього періоду стимулювала розвиток
системного мислення та системного підходу до розгляду процесів
глобального і регіонального рівнів.

Якщо в перших глобальних моделях Дж. Форестера (1971) і Медуза зі
співавторами (1972), заснованих на спрощенні екстраполяції п’яти
параметрів розвитку сучасного світу – росту народонаселення, прискорення
індустріалізації, погіршення рівня харчування, вичерпання природних
ресурсів і забруднення навколишнього середовища основна увага надається
фізичним, демографічним і екологічним чинникам розвитку, а
соціально-політичні, культурні і навіть науково-технічні чинники
практично ігнорувалися, то для наступних розробок був характерний
набагато об’єктивніший підхід до опису глобальних і регіональних
процесів.

Вже в другій доповіді Римського Клубу “Людство біля поворотного пункту”
(1974) її автори М. Месарович і Е. Пестель зробили спробу врахування
специфіки соціально-політичного розвитку різних регіонів. У зв’язку з
цим світ було поділено умовно на 10 регіонів. Ієрархічна система моделей
складається з 3-х рівнів: причинного, організаційного та рівня
формування норм, цінностей і цілей суспільства. Підхід Месаровича і
Пестеля виявився дуже продуктивним і був покладений в основу значної
кількості інших моделей і розробок, зокрема моделі, спрямованої на
дослідження проблем урбанізації Мехіко, моделі “Китай-2000” і модельного
комплексу “Форкаст”.

Багаторівнева ієрархічна структуризація моделі відтворення світу як
сукупності взаємопов’язаних регіонів, а головне, введення факторів
управління за рахунок перебирання альтернативних сценаріїв розвитку
надійно увійшли до методичного арсеналу розробників моделей і стратегій
глобального і регіонального розвитку і використовувалися, зокрема, при
розробці великого класу економетричних і макроекономічних моделей
останніх десятиліть. Серед них слід назвати моделі ООН В. Леонтьєва
“майбутнє світової економіки”, Л. Клейна “УОРТОН”, моделі японського
центру економічних досліджень, моделі ЮНКТАД та інші, Департаменту ООН з
міжнародних, економічних і соціальних питань, періодичні моделі ОЕСР,
“Чейз Манхеттен Бенк”, Світового банку тощо. Сьогодні ці моделі і
розробки є важливим інструментом аналізу і формування регіональної і
світової політики не тільки в галузі економічних, але й більш широких
міжнародних питань. Проте саме успіхи в розробці досить адекватних
моделей економічних і екологічних процесів зробили цілком очевидним
штучність і безпорадність спроб формалізації політичних і соціальних
процесів.

Цілком об’єктивним є виникнення та формування в останнє десятиліття
минулого століття нової галузі наукового знання, яка отримала назву
“глобалістика”. Вона намагається систематизувати і узагальнено
представити сукупність досліджень з даної проблематики. Глобалізація як
одна з самих молодих соціологічних конструкцій потребує ґрунтовного її
осмислення щодо всіх галузей життєдіяльності людської спільноти. В
науковий обіг термін “глобалізація” була введена Р.Робертсоном, який
вперше його застосував в 1983р.; в 1985р. він дав детальне його
тлумачення, а в 1992р. виклав основи цієї концепції у спеціальному
дослідженні.

На думку А. Неклесса, в сучасному глобальному світі формуються світова
конструкція – мета інфраструктура – в якій “перерозподіляється увесь
сукупний світовий дохід між геоекономічними персонажами, тісно
пов’язаними різними видами господарської діяльності. На засадах
останнього класу технологій формується домінуюча глобальна
інфраструктура, сприйнятлива для певного класу економічних суб’єктів і
набагато менш дружня по відношенню до інших. Інфраструктура, сутність
якої не виробництво, а розподіл і перерозподіл ресурсів, доходів,
прибутку. Такий перерозподіл зорієнтований на країни півночі … є
своєрідним глобальним податком на економічну діяльність”.

На думку М. Кастельса, “архітектура глобальної економіки відображає
асиметрично взаємозалежний світ, що організований навколо трьох головних
економічних регіонів і все більше поляризується по осі протистояння між
продуктивними, процвітаючими, багатими інформацією галузями і галузями
знедоленими, економічно і соціально знеціненими”. Глобалізація набуває
різного значення залежно від того, чи йдеться про окрему компанію,
галузь, країну, чи про світове господарство. Для окремої компанії
глобалізація визначається тим, наскільки компанія розширила географію
надходження своїх доходів і в яких масштабах і пропорціях розподілила
свої активи у різних країнах, а також тим, наскільки вона залучена до
експорту капіталу, товарів та ноу-хау через структури, що їй належать.

Сутність глобалізації.

Причини формування глобалізаційних процесів:

процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення
співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним
чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на
якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини,
транспортні та комунікаційні зв’язки (зниження витрат на трансакції);

загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є
важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.

Основні ознаки процесу глобалізації:

взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення,
формування міжнародних виробничих комплексів поза національними
кордонами;

фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність
фінансово-економічних систем країн світу;

послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної
економічної політики;

розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів,
капіталів, трудових ресурсів;

створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних
проблем;

тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів
функціонування.

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки
конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні
взаємопов’язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше
глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія
від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки.
Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному
ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між
собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем
взаємозв’язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи
на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій
мірі інтегровані до неї. Існують декілька головних показників, що
визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну
економіку, серед яких:

співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП;

прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і
з країни, та портфельні інвестиції;

потік платежів роялті в країну та з країни, що пов’язані з переданням
технології.

Глобалізація на світовому рівні визначається економічними
взаємозв’язками між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних
потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються.

Основною рисою процесу глобалізації є формування глобально
функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані
інтернаціоналізовані відтворювальні цикли – ядра, які виступають
своєрідним локомотивом світового господарства. В межах цих циклів
формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним стратегічним
орієнтиром і основою зовнішньої політики будь-якої держави.

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток
будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері
технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами,
інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування
національних економік, а з іншого – посилює нерівномірність,
асинхронність та диспропорційність розвитку.

На одному полюсі сучасної світової економіки концентруються країни –
глобальні лідери з домінуванням США. На основі вдалої багаторічної
експансії у всіх сегментах світового ринку, накопиченого у
безпрецедентних масштабах капіталу ключовими детермінантами їх успіху
стають інтелектуалізація, соціалізація, екологізація, деіндустріалізація
економіки, пріоритетність знань та інформації, розвиток “людського
капіталу”.

На іншому полюсі світової економіки – більшість країн, для котрих
економічна глобалізація проявляється як якісно нові умови розвитку, на
які практично неможливо впливати, але обов’язково треба враховувати.
Особливо важливо враховувати масштаби і динаміку процесу становлення
системи глобального управління ресурсами планети і перерозподілом
світового доходу, який не є еквівалентним.

Глобалізація тісно пов’язана з регіоналізацією світового господарства. З
одного боку, це дві суперечливі, різнонаправлені за характером дії та
практичними наслідками тенденції, а з іншого – консолідація глобального
ринку посилюється діяльністю потужних регіональних коаліцій країн, які,
маючи, перш за все, спільні економічні інтереси, об’єднують свої зусилля
з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для реалізації
міжнародного співробітництва в регіональному масштабі, що дозволяє їм
досягати мультиплікативного ефекту від співробітництва з іншими членами
угруповання та ефективно реалізовувати на міжнародній арені широкий
спектр стратегічних інтересів. Найбільш інтенсивна господарська
взаємодія спостерігається в межах таких потужних інтеграційних
угруповань, як: ЄС, НАФТА, АТЕС, АСЕАН, МЕРКОСУР. Так, на долю НАФТА, ЄС
і АТЕС приходиться приблизно 80% світового ВВП, 82% всіх державних
бюджетів країн світу і 85% експорту.

Регіоналізація виступає своєрідним проявом і формою реалізації
глобалізації, загострюючи суперечності глобального розвитку. З одного
боку, зняття бар’єрів у рухові товарів, послуг, капіталів, робочої сили
в межах інтеграційних об’єднань виступає каталізатором зростання
міжнародного співробітництва у глобальному масштабі. А з іншого боку,
позитивний ефект від впровадження подібної лібералізації обмежується
спільними кордонами регіонального інтеграційного об’єднання та
супроводжується введенням обмежувальних заходів у відносинах з країнами,
які не є членами даного регіонального інтеграційного угруповання.
Регіональна інтеграція розвивається на сучасному етапі більш динамічно,
ніж процеси глобальної інтеграції.

Суперечливість процесу глобалізації.

Глобалізація – це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як
прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо віднести:
поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг
(скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та
життя); перехід на ресурсозаощаджуючі технології; посилення уваги до
важливих проблем людства та інші.

Однак, глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростанні участі
країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат,
зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто
взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого
виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних
інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й
більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків.
Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється
далеко не рівномірно між країнами та суб’єктами економічної діяльності.

Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться: посилення
нерівномірності розвитку країн світу; нав’язування сильними країнами
своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та
економічної залежності.

Саме тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання на
національному та міждержавному рівнях.

Головне протиріччя глобальної економічної системи пов’язане з
формуванням в рамках провідних західних держав замкненої господарської
системи. Цей процес можна прослідкувати за такими напрямками:
1) концентрація в постіндустріальному світі більшої частини
інтелектуального і технологічного потенціалу людства; 2) зосередження
основних торговельних потоків в межах співдружності розвинених держав;
3) замикання інвестиційних потоків та 4) спрямованість міграційних
потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети.

Перший напрямок є найбільш очевидний. До 1990 р. країни “Великої сімки”
контролювали 87% всіх зареєстрованих у світі патентів, а за таким
показником як вкладення у розвиток наукоємких технологій, США в 36
разів випереджали Росію. Протягом 90-х років країни-члени ОЕСР витрачали
на наукові дослідження і розробки в середньому близько 400 млрд. дол.
США щорічно, з яких 44% припадало на США. Ці тенденції виражаються
передусім у зростанні технологічної могутності постіндустріального
світу. Вони проявляються і у їх все зростаючій інвестиційній
привабливості, яка забезпечує притік іноземних капіталовкладень.

Другий напрямок пов’язаний з випереджаючими темпами зростання світової
торгівлі порівняно з темпами зростання обсягів виробництва більшості
розвинених країн. Так, з 1870 до 1913 р. обсяги експорту європейських
країн збільшилися на 43% порівняно зі зростанням їх ВВП, а в 50-60-ті
роки ХХ ст. – уже на 89%.

Третій напрямок пов’язаний з новою якістю інвестиційної активності в
розвинених країнах. Зростання інвестиційних потоків і їх зосередження в
межах постіндустріального світу на сьогодні помітні як ніколи раніше.
Прикладом може бути розподіл інвестицій США і в США за окремими
секторами і джерелами. Якщо у Європу у 1970р. спрямовувалося близько 1/3
всіх американських інвестицій, то на сьогодні – вже 50%, тоді як на долю
Японії і нових індустріальних країн Азії припадає не більше 8, а Мексики
– менше 3%. Характерно, що компанії, які представляють розвинені
економіки (США і Європи), інвестують до 80% всіх коштів у галузі
високотехнологічного виробництва, а також у банківський і страховий
бізнес.

Четвертий напрямок пов’язаний з відчутним зменшенням міграційних потоків
всередині постіндустріального світу з постійним зростанням кількості
нелегальних іммігрантів з країн “третього світу” з одночасним
зростанням. Якщо в 50-ті роки в США 68% легальних іммігрантів прибувало
з Європи або Канади і належали вони в основному до середнього класу, то
у 80-90-ті роки більше 83% їх чисельності були азійського або
латиноамериканського походження і як правило не мали достатнього рівня
освіченості.

За умов глобалізації значно посилюється не лише економічна, але і
політична та соціальна нерівність між країнами. Розрив у доходах між 1/5
частиною народонаселення, що проживає в найбільш заможних країнах і 1/5,
що проживає в найбідніших країнах у 1997 р. виражався співвідношенням
74/1, порівняно з 60/1 в 1990 р. і 30/1 – в 1960 р. для порівняння – в
1900 р. цей розрив становив 3/1, у 1913 р. – 11/1.

У країнах, що відстали у своєму соціально-економічному розвитку, щорічні
втрати від невигідних умов торгівлі, а також різниці в доступі до праці
і фінансів становлять 500 млрд. дол.. США, що в 10 разів перевищує обсяг
державної іноземної допомоги.

Таким чином, глобальної економіки на сьогодні не існує: має місце
господарська система, в якій економічний і соціальний розвиток більшої
частини людства знаходиться в жорсткій залежності від прогресу
постіндустріального світу і від його можливості впливати на події в
решті регіонів планети. Безумовно, господарські і інформаційні зв’язки
стають все більш інтенсивними, проте їх значення в рамках різних
соціально-економічних систем залишаються діаметрально протилежними.
Всередині постіндустріального світу глобальні тенденції призводять в
кінцевому результаті до зближення рівнів розвитку окремих країн і їх
жорсткого протистояння з рештою світу. У всепланетарному масштабі кожен
новий прояв глобалізації каталізує формування однополюсного світу, в
якому глобального значення може набувати лише його центр, як
постіндустріальна складова.

2. Фінансова глобалізація.

В другій половині ХХ століття відбуваються певні зміни в основних
формах міжнародних економічних відносин між країнами світу, які
обслуговує світова валютна система:

Постійне зростання міжнародного товарообміну; обсяг світового експорту
щорічно збільшується на 5-6%; розвиток міжнародної торгівлі
супроводжується нарощуванням світового багатства;

Відбувається посилення міграції робочої сили ; наприкінці XX ст. значно
підвищився рівень легальної та підпільної міграції робочої сили,
особливо між розвинутими країнами, з одного боку, та країнами, що
розвиваються, і країнами з перехідною економікою – з іншого; міграція
населення супроводжується міжнародним рухом грошових коштів; у 1980
—90-х роках спостерігається щорічне збільшення переказів грошових коштів
робітниками пересічно на 27%;

З кінця 1960-х — на початку 70-х років внаслідок поступового пом’якшення
валютного контролю полегшується доступ на національні фінансові ринки
для іноземних інвесторів та емітентів з промислово розвинутих країн;
розмір фінансових потоків між країнами, основну частину яких становлять
портфельні інвестиції, наприкінці 90-х років сягнув понад 1 трлн. дол.
США.

Все це сприяє розвитку системи фінансових послуг у світовому масштабі.
Зміна напрямків і обсягів світових валютно-фінансових потоків
відбувалася на підґрунті загальносвітової тенденції глобалізації
економічного розвитку, у тому числі глобалізації міжнародних
валютно-фінансових відносин.

Глобалізація перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів,
послуг, капіталів, робочої сили, суб’єкти якого взаємопов’язані єдиною
системою фінансово-економічних відносин.

Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне
зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових
трансакцій, що здійснюються між різними суб’єктами світогосподарських
зв’язків. Якщо в 1978 р. щоденний обсяг операцій з купівлі-продажу
іноземних валют становив 15 млрд. дол. США, у 1992 р. — 880 млрд.. то в
2001 р. цей показник збільшився до 1,2 трлн. американських доларів.
Зарубіжні операції американських, німецьких та японських інвесторів з
цінними паперами зросли з менш ніж 10% у ВВП у 1980 р. до відповідно
135,170 та 80% у ВВП у 1993 р. Головними суб’єктами міжнародного
фінансового ринку виступають пенсійні та спільні фонди, страхові
компанії і трасти , транснаціональні банки.

Поштовхом для такого бурхливого розвитку міжнародних фінансових потоків
стала суттєва лібералізація валютних ринків, валютного регулювання. Уже
наприкінці 40-х – на початку 50-х років виник ринок євродоларів на базі
доларових авуарів колишнього СРСР, що розміщувались, зокрема, в
Московському народному банку в Лондоні й тому не підлягали правилам
валютного регулювання згідно з законодавством США та Великої Британії. В
подальшому зміст поняття “євродоларовий ринок” розширився, і нині воно
охоплює будь-які операції з національною валютою за межами країни.

До початку 1980 р. у світовій економічній системі сформувалася світова
фінансова мережа, що поєднала провідні фінансові центри різних країн
через їх головні фінансові центри: Нью-Йорк та Чикаго в Америці, Лондон,
Цюріх, Франкфурт, Париж, Амстердам в Європі, Гонконг, Токіо, Багамські
та Кайманові острови, Сінгапур, Бахрейн в Азії. Ці центри оперують з
космополітизованими фінансовими активами, які втратили національну
належність і прямують до районів сприятливої господарчої кон’юнктури.

Лондон, Нью-Йорк, Токіо – на них припадає 55% світової торгівлі валюти
(від 161 до 464 млрд. дол. у день, долар і євро)

На іноземні банки у Лондоні припадає –79%, у Нью-Йорку – 46%, у Токіо –
49% торгівлі валютою.

Сінгапур, Гонконг, Цюрих, Франкфурт – 76-105 млрд. дол.

Функціонування валютних ринків не зупиняється ні на хвилину. Свою роботу
у календарних добах вони починають на Далекому Сході, у Нової Зеландії
(Веллінгтон), і проходять при цьому послідовно часові пояси – у Сіднеї,
Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні, Москві, Франкфурті, Лондоні і
закінчують у Нью-Йорку і Лос-Анджелесі.

Поглиблення інтернаціоналізації у фінансовій сфері, зміцнення зв’язків
між основними фінансовими центрами світу стали основою так званої
фінансової революції.

Ключові елементи фінансової революції

поглиблення міжнародної фінансової інтеграції,

формування системи міжнародних фінансових інститутів.

швидкий розвиток фінансових інновацій .

1. Провідні країни світу – США, Великобританія, Японія значно послабили
державний контроль щодо руху капіталу. Великобританія зняла цей контроль
у 1979р., а у 1986р. у країні було проведено реформування ринку акцій –
так званий “великий шок”. США у 80-ті роки, а Японія у 1986 р. розпочала
лібералізацію внутрішніх фінансових ринків. Наслідком стало значне
розширення фінансових ринків цих країн, посилення взаємопроникнення та
взаємопереплетіння національних фінансових капіталів, які почали більш
вільно пересуватися з внутрішніх ринків на світові і навпаки.

2. Особливого значення набуло формування системи міжнародних фінансових
інститутів, серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані
інститути ООН – Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк
реконструкції та розвитку (МБРР), регіональні фінансові інститути, що
виникли внаслідок завоювання політичної незалежності країнами “третього
світу” і необхідністю вирішення їх економічних проблем.

3. Міжнародна фінансова інтеграція спричинила глибокі якісні зміни у
фінансових технологіях. З’явились нові фінансові інструменти.
Прискорення потоків капіталів відбувається також завдяки запровадженню
новітніх технологій у галузі телекомунікацій.

Фінансова інновація — це створення нових фінансових інструментів та
технологій.

Нові фінансові технології — це інвестиційні фонди відкритого типу, що
вкладають кошти тільки в короткострокові зобов’язання грошового ринку;
банківські автомати (автомати, що виконують різні банківські операції);
похідні цінні папери і т п.

Нові (відносно) фінансові інструменти – це євродоларові депозитні
сертифікати, єврооблігації з нульовим купоном, синдиковані кредити в
євровалюті, ставка проценту, квоти та короткострокові зобов’язання зі
змінним процентом.

Фінансовий інжиніринг (близько 1991р. з’явився цей термін) – це розвиток
та творче застосування фінансових технологій для розв’язання фінансових
проблем та використання фінансових можливостей.

Формування світового фінансового ринку стало основою колосальної
експансії глобального капіталу, і особливо – спекулятивного капіталу. Це
створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн
світу. Події останнього часу, а саме європейська валютна криза 1992-1993
рр., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення
фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та р. Росії й
Бразилії в 1998 р., з новою силою привернули увагу до міжнародних
фінансових проблем.

Фінансова криза показала, що ситуацію ускладнюють небезпеки подальшого
порушення макроекономічного балансу, які висувають інші принципове в
регулятивному відношенні питання: що з негативних факторів є первісним.
Або це — вибухонебезпечні зовнішні боргові нагромадження, експортна
незабезпеченість фінансових зобов’язань по відношенню до валютних
інструментів та інститутів, або навпаки, скоріше — це порушення балансу
на валютних біржах, які можуть спричинитися до погіршення стану на
біржах фондових, в реальному векторі взагалі, об’єктивно унеможливлюючи
таким чином своєчасне повернення боргів закордонним кредиторам та
підриваючи довіру потенційних прямих інвесторів до країни.

Події світової фінансової кризи другої половини 90-х років свідчать на
користь другого, принаймні на сучасному етапі розвитку. Адже відомо, що
епіцентром потрясінь постали не тільки порівняно благополучні в
борговому відношенні країни, але й насправді висококонкурентні
макроекономічні системи, які непогано “підживлювалися” позитивним сальдо
зовнішньої торгівлі, поточного балансу.

Взагалі за своєю гостротою кризові події 1997-1998 років впевнено були
внесені експертами до анналів найбільших фінансових потрясінь століття.
Протягом кількох місяців, коли азійська криза, виходячи за регіональні
та навіть континентальні межі, вже вирувала на ринках усього світу,
траплялися значні раптові девальвації національних валют та зниження
вартості цінних паперів на усіх провідних фондових біржах, що зокрема
відбивалося і на значній негативній динаміці агрегованого індексу Dow
Jones.

27 жовтня 1997 року результати торгів на Уолл-Стріт протягом доби
нагадали часи Великої депресії: тоді показник падіння індексу Dow Jones
склав 7,16%, тобто відбулося те, чого не пам’ятали вже протягом
десятиліття — зниження на 554 цінових пунктів.

У зв’язку з подіями, що відбуваються у світовому фінансовому середовищі
спостерігається скорочення обсягів світового валютного ринку.

Найбільше всього скоротилася торгівля на ринках “спот”, де
середньоденний обсяг торгів скоротився з 568 мільярдів доларів до 387
мільярдів доларів. Обсяг торгівлі свопами скоротився з 734 млрд. до 656
млрд. доларів. І лише торгівля ф’ючерсними контрактами зросла незначним
чином до 131 млрд. доларів.

Таблиця 9.1.

Обсяги світового валютного ринку

(щоденний обіг в мільярдах доларів)

Інструмент

1989 рік 1992 рік 1995 рік 1998 рік 2001 рік

1 2 3 4 5 6

Операції спот 317 394 494 568 387

Операції форвард 27 58 97 128 131

Операції своп 190 324 546 734 656

Похибка в звітах 56 44 53 60 36

Загальний розмір ринку 590 820 1190 1490 1210

Головними причинами скорочення обсягів міжнародного валютного ринку на
думку експертів Банку Міжнародних Розрахунків були:

введення євро;

зростаюча доля електронного брокінгу на міжбанківському спот ринку;

процеси консолідації в банківській галузі;

більш значний рівень неприйняття ризиків операторами ринку після
фінансової кризи 1998 року;

консолідація в промислових галузях, що призвело до скорочення кількості
клієнтів та зменшенню обсягів операцій.

З одного боку, спостерігається гетерогенність, фрагментарність,
мозаїчність світового фінансового ринку. З іншого боку, небачено зросли
його масштаби. Разом узяті, ці два процеси посилюють турбулентність
міжнародних фінансових потоків, формують сприятливий клімат для
спекулятивних маніпуляцій, для хвилеподібних припливів капіталів в
окремі країни та їх різких відпливів, що призводить до гострих кризових
явищ у тих чи інших державах, а то й у цілих регіонах, як це трапилось у
Південно-Східній Азії. Такий перебіг подій у валютно-фінансовій сфері
світової економіки спонуках до пошуку механізмів та інструментів, які б
унеможливили виникнення процесів, що не лише гальмують економічний
розвиток, а й відкидають окремі країни далеко назад від досягнутого
господарського рівня.

Суперечливість, неоднозначність розгортання процесу глобалізації взагалі
й міжнародних фінансових відносин зокрема підтверджуються нерівномірним
розвитком окремих сегментів світового фінансового ринку, з одного боку,
і далеко не однаковим впливом міжнародної фінансової складової на
економічний розвиток окремих груп країн — з іншого.

Наприклад, сукупні прямі іноземні інвестиції після Другої світової війни
мають усталену тенденцію до зростання (68 млрд. дол. США у 1960 р., 211
млрд. американських доларів у 1973 р. і 3,2 трлн. дол. у 1996 р.), що
засвідчує підвищення ролі даного чинника в економічному розвитку окремих
країн. Водночас головна частка (2/3) інвестиційних потоків припадає на
10 найбільших приймаючих країн, у той час як 100 країн, що розвиваються,
є найменшими реципієнтами, які отримують лише 1% глобальних прямих
іноземних інвестицій. Аналогічна картина складається серед найбільших
експортерів капіталу, де п’ять провідних країн (США, Німеччина, Англія,
Франція та Японія) вивозять близько 2/3 сукупних інвестицій.

Інший показник, а саме обсяг вивозу прямих іноземних інвестицій у ВВП,
взятий за період з 1914 по 1996 р., вказує на зменшення ролі даного
фактора для провідних країн-інвесторів.

3. Глобальні проблеми: причини виникнення та шляхи вирішення

Глобалізація світогосподарських зв’язків загострює глобальні проблеми
людства, які можна визначити як комплекс зв’язків і відносин між
державами і соціальними системами, суспільством і природою в
загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів
всіх країн світу і можуть бути вирішені лише в результаті їх взаємодії.

Класифікація глобальних проблем:

Політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення
стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти).

Природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної
охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча,
кліматична, боротьба з хворобами, проблеми світового океану тощо).

Соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового
співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема
розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття,
бідність та ін.).

Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове
прогнозування тощо).

Кожна з названих глобальних проблем породжена специфічними причинами,
які зумовлені, з одного боку, особливостями розвитку продуктивних сил,
географічним положенням країн, рівня прогресу техніки, природно –
кліматичними умовами, тобто матеріальним змістом суспільного способу
виробництва, а з іншого боку, – специфічною суспільною формою,
особливостями розвитку відносин власності. При численності глобальних
проблем їм притаманні причинно-наслідкові зв’язки, які визначають
розвиток технологічного способу виробництва.

*

4

` /////////////iiiiii/aaaaaa

$ ae$o)c2?7¤ ЛІТЕРАТУРА 1. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації / За ред. Д.Г.Лук?яненка.- К.: КНЕУ, 2001.- 538 с. 2. Дж.Сорос. Криза глобального капіталізму.-К.: Основи, 1999.- 259 с. 3. Глобалізація і безпека розвитку / О.Г.Білорус, Д.Г.Лук?яненко та ін. – К.: КНЕУ, 2001. 4. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі.- К.: Наукова думка, 1998. 5. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини.- К.: Освіта, 1999. 6. Мартин Г.-П., Шуман Х. Западня глобализации: атака на процветание и демократию / Пер. с нем. – М.: Изд.дом “АЛЬПИНА”, 2001. 7 .Пахомов Ю.М., Лук?яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 1997. 8. Скаленко О. Глобальні резерви поступу (інформація, інтелект, інновації),- К.: Основи, 2000. 9. Тодаро М.П. Экономическое развитие. Учебник / Пер. с англ. — М.: Эк. ф-т МГУ, ЮНИТИ, 1997. 10. Україна і світове господарство. Взаємодія на межі тисячоліть. Навч. посібник / А.С.Філіпенко, Д.Г.Лук’яненко, А.М.Поручник та ін. — К.: Либідь, 2002. 11. Гатина Г.Ф. Мировая экономика: Учебник.- М.: Инфра –М; Пермь, 2001.- 384 с. 12. Мовсесян А.Г. Мировая экономика: Учебник.- М.: Финансы и статистика, 2001.- 656 с. 13. Бровиков В.И. Основы мировой экономики: Конспект лекций.- М.: Центр, 2002.- 160 с. PAGE PAGE PAGE 1 Міжнародні організації (МО) Комплексні Фінансові Торговельні Регіональні МО системи ООН МО системи ОЕСР Рада Європи ОБСЄ ОІК Група світового банку МВФ Банк міжнародних розрахунків (БМР) Ісламський банк розвитку (ІБР) Світова організація торгівлі (СОТ) ЮНКТАД МО по окремих ринках Європей-ський союз (ЄС) НАФТА АТЕС МЕРКОСУР СНД Міжнародні організації (МО) Комплексні Фінансові Торговельні Регіональні МО системи ООН МО системи ОЕСР Рада Європи ОБСЄ ОІК Група світового банку МВФ Банк міжнародних розрахунків (БМР) Ісламський банк розвитку (ІБР) Світова організація торгівлі (СОТ) ЮНКТАД МО по окремих ринках Європей-ський союз (ЄС) НАФТА АТЕС МЕРКОСУР СНД Органи експертів Соціальна група експертів по міжнародному співробітництву з питань оподаткування Економічна та соціальна комісія Західної Азії - ЕСКЗА Міжнародні економічні організації системи ООН Генеральна асамблея з економічних питань Комітет з економічних та фінансових питань Комісія ООН з права міжнародної торгівлі - ЮНСІТРАЛ Комісія по міжнародному праву Комітет по інвестиціям Економічна соціальна рада - ЕКСОР Функціональні комісії Комісія по транснаціональним корпораціям Комітет соціального розвитку Комітет з наркотичних засобів Комісія з науки та технологій Комісія зі сприяння розвитку Комісія зі статистики Регіональні комісії Економічні комісії Європи Економічна комісія Латинської Америки і Карибського басейну - ЕКЛАК Постійні комітети Комітети програм та координації Комітет з неурядових організацій Комітет з планування розвитку Комітет експертів з транспортування небезпечних вантажів Комітет з економічних, соціальних та культурних правах Комітет з природних ресурсів Секретаріат Департамент по міжнародним економічним та соціальним Зустрічі експертів по державному управлінню та фінансам Економічна та соціальна комісія Азії та Тихого океану Економічна комісія Африки Комітет з нових і відновлених джерел енергії та використання енергії в цілях розвитку Міжнародні економічні організації системи ООН Фонди, програми та робочі органи ООН Фонд розвитку інвестицій Програма розвитку ООН — ПРООН Програма ООН по навколишньому середовищу — ЮНЕП Міжнародна програма ООН по контролю за наркотичними засобами Всесвітня продовольча програма ВПП Конференція ООН по торгівлі та розвитку — ЮНКТАД Всесвітня організація охорони здоров’я Міжнародна організація праці — МОП Міжнародний союз по телекомунікаціям — МСТ ООН з питань освіти, науки та культури — ЮНЕСКО Спеціалізовані установи ООН Всесвітня організація інтелектуальної власності — ВОІС Міжнародна організація цивільної авіації — ІКАО Міжнародний банк реконструкції та розвитку — МБРР Міжнародна асоціація розвитку — МАР Міжнародна фінансова корпорація — МФК Багатостороннє агентство по інвестиційним гарантіям — МАІГ Міжнародний валютний фонд — МВФ ООН по промисловому розвитку — ЮНІДО Продовольча та сільськогосподарська організація — ФАО Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку — МФСР Всесвітній поштовий союз Всесвітня метеорологічна організація — ВМО Міжнародний суд Автономні організації Міжнародний Союз з контролю за наркотичними засобами Міжнародне агентство по атомній енергії — МАГАТЕ Всесвітня організація по туризму — ВОТ Міжнародний торговельний цент ЮНКТАД/ВТО — МТЦ Всесвітня торговельна організація — ВТО Міжнародні організації по регулюванню світових товарних ринків Багатосторонні міжурядові організації по регулюванню світових товарних ринків Міждержавні організації країн — виробників та експортерів сировини Міжнародні товарні організації (МТО) Міжнародні організації (МО) Міжнародні ради (МР) по какао (МОКК) по оливковій олії (МРОО) по каві (МОК) по натуральному каучуку (МОНК) по цукру (МОЦ) по тропічній деревині (МОТД) по олову (МРО) по зерну (МРЗ) по джуту (МРД) Міжнародні консультативні комітети (МКК) по бавовні (МККБ) Комітет ЮНКТАД по вольфраму Міжнародні дослідницькі групи (МДГ) по каучуку (МДГК) по свинцю та цинку (МДГСЦ) по нікелю (МДГН) по міді (МДГМ) Міжурядові робочі групи по: бананах цитрусових зерну жорстких волокнах шкірі масло-насінню та жирах рису чаю рибі м’ясу Міжнародні організації по регулюванню світових товарних ринків Багатосторонні міжурядові організації по регулюванню світових товарних ринків Міждержавні організації країн — виробників та експортерів сировини Міжнародні товарні організації (МТО) Міжнародні організації (МО) Міжнародні ради (МР) по какао (МОКК) по оливковій олії (МРОО) по каві (МОК) по натуральному каучуку (МОНК) по цукру (МОЦ) по тропічній деревині (МОТД) по олову (МРО) по зерну (МРЗ) по джуту (МРД) Міжнародні консультативні комітети (МКК) по бавовні (МККБ) Комітет ЮНКТАД по вольфраму Міжнародні дослідницькі групи (МДГ) по каучуку (МДГК) по свинцю та цинку (МДГСЦ) по нікелю (МДГН) по міді (МДГМ) Міжурядові робочі групи по: бананах цитрусових зерну жорстких волокнах шкірі масло-насінню та жирах рису чаю рибі м’ясу

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020