Реферат на тему
Міжнародні фінансові інституції МВФ: проблеми створення і діяльності
МВФ: проблеми створення і діяльності
Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється
міжнародними та регіональними валютно-фінансовими організаціями, які
створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їхня мета —
сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального
валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних
балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют,
надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за
кордоном.
Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний
валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку
(МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку. Окрім МБРР
до структури Світового банку входять: Міжнародна фінансова корпорація
(МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з
гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр із врегулювання
інвестиційних суперечок (МЦВІС).
У липні 1944 p. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції
ООН у Бреттон-Вудсі (США), підписали “Заключний акт”, складовими якого
були Статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку
реконструкції та розвитку (МВФ та МБРР).
Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна наднаціональна
валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої
представницької установи Організації Об’єднаних Націй. МВФ розпочав свою
діяльність з березня 1947 p. Місцеперебування — Вашингтон.
Згідно зі Статутом, метою створення МВФ було сприяння міжнародному
валютному співробітництву та стабілізації валют, створення
багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги
платіжних балансів країн — членів Фонду, вжиття системи заходів,
спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня
конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам —
членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів,
на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з
фінансових та валютних питань.
Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси
складаються з внесків країн-членів, для кожної з яких вступна квота
встановлюється залежно від частки країни у світовій торгівлі. Ця квота
переглядається кожні 5 років. Квота країн — членів МВФ під час дії
Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25 % у золоті й 75 % — у
національній валюті даної країни, а з моменту введення в дію
Кінгстонської валютної системи ця квота складається з 22,7 % — у вільно
конвертованій валюті й 77,3 % у національній валюті.
Тільки в 1991—1992 pp. членами Фонду виявили бажання стати понад 20
країн світу, в тому числі країни — колишні республіки СРСР. Всього на
сьогодні членами МВФ є 181 країна. Україна, разом з іншими державами, що
входили до складу колишнього СРСР, була прийнята до МВФ у 1992 p. Її
квота становить 0,69 % у загальному капіталі фонду (табл. 9.1).
У 1947 p. членами МВФ були 49 країн світу, а його основний капітал
становив 7,7 млрд дол. США. Найбільші розміри квот належали Сполученим
Штатам Америки, Великій Британії, Франції, Китаю та Індії. Нині
оплачений капітал сягає 297 млрд дол. США (212 млрд СДР). Із цієї суми
2/3 належить промислове розвинутим країнам і лише 1/3 — країнам, що
розвиваються, які становлять 4/5 членів Фонду (табл. 9.2).
Керівні органи Фонду — Рада управляючих, Директорат, Секретаріат. Вищим
органом є Рада управляючих, яка приймає у Фонд нових членів, затверджує
зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє
чистий прибуток Фонду. Директорат займається поточним регламентуванням
діяльності цієї організації.
Голоси в Раді управляючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти
тієї чи іншої країни. Кожний член Фонду має в Раді 250 голосів плюс один
голос на кожні 100 тис. СДР квоти. Тому США фактично володіють правом
“вето” при вирішенні найважливіших питань діяльності МВФ, чим ставлять у
залежність всі інші країни — члени Фонду, Так, частка США у загальній
кількості голосів становить 17,7 %, а прийняття ключових рішень вимагає
кваліфікованої більшості — 85 % голосів. Сполучені Штати Америки
Таблиця 9.1. Квоти 15 колишніх республік СРСР у МВФ, млн СДР
Країна
Вступний
внесок
Квота на час
9-го перегляду квот
%
Квота на 1999 p.
%
Азербайджан
78
117,0
0,08
—
—
Вірменія
45
67,5
0,05
—
—
Білорусь
187
280,4
0,20
—
—
Естонія
31
46,5
0,03
—
—
Грузія
74
111.0
0,08
—
—
Казахстан
165
247,5
0,17
—
—
Киргизстан
43
64,5
0,04
—-
—
Латвія
61
91,5
0,06
—
—
Литва
69
103,5
0,07
—
—
Молдова
70
90,0
0,06
—
—
Росія
2876
4313,1
3,00
5945,4
2,804
Таджикистан
40
60,0
0,04
—
—
Туркменистан
32
48,0
0,03
—
—
Узбекистан
133
199,5
0,14
—
—
Україна
665
997,3
0,69
1921,0
0,647
Всього
4569
6837,3
4,76
7866,4
3,451
разом з країнами ЄС мають близько 44 % голосів у МВФ, а 56 % належить
іншим країнам, які складають 86 % від загальної кількості членів
Міжнародного валютного фонду.
Протягом майже півстолітнього функціонування Міжнародний валютний фонд
виявив неабияку гнучкість і високу пристосовність до мінливих умов
розвитку міжнародних валютних відносин. Так, МВФ успішно забезпечував
функціонування Бреттон-Вудської системи, яка проіснувала до початку 70-х
років, відігравши значну роль у зміцненні зовнішньоекономічних і
валютно-фінансових зв’язків у світовому господарстві. Фонд вчасно
відреагував на зміни у світовій господарській системі, обґрунтувавши
основні принципи нової Кінгстонської валютної системи, став засновником
нової міжнародної грошової одиниці — СДР.
Отже, МВФ створив сприятливі можливості для післявоєнного зростання і
збалансованості міжнародної торгівлі, поліпшення економічних умов
господарювання в окремих країнах та стабілізації світового господарства
в цілому.
Таблиця 9.2. Країни — члени МВФ з найбільшими квотами
Країна
1996
1999
Величина квот, млн СДР
У % до загальної суми
Величина
квот, млн СДР
У % до загальної суми
Всі країни
145 318,8
100
212 000,7
100
Промислова розвинуті
88 425,2
60,9
США
26 526,8
18,3
37 149,3
17,5
Японія
8241,5
5,7
13 312,8
6,3
Німеччина
8241,5
5,7
13 008,2
6,1
Франція
7414,6
5,1
—
—
Велика Британія
7414,6
5,1
—
—
Саудівська Аравія
5130,6
3,5
—
—
Італія
4590,7
3,2
—
—
Канада
4320,3
3,0
—
—
Російська Федерація
4313,1
3,0
5 945,4
2,8
Китай
3385,2
2,3
—
—
До речі, Радянський Союз свого часу був досить активним учасником
розробки Статуту МВФ. Причини зацікавленості СРСР полягали в тому, що
МВФ створювався як інститут повоєнного економічного та
валютно-фінансового співробітництва, яке мало активно сприяти швидкому
вирішенню таких надзвичайно важливих фінансово-економічних проблем, як
репарації, заборгованість між союзниками, проведення демобілізації,
перехід економіки на “мирні рейки” та її наступний розвиток. Саме
членство СРСР у МВФ і вирішення з його допомогою названих та інших
проблем дало б змогу прискорити та полегшити відбудову народного
господарства в Радянському Союзі, прискорити соціально-економічний
прогрес.
?????ериканської й англійської. Причому квота СРСР була встановлена
осібно, не на базі так званої комбінованої формули, яка застосовувалася
до всіх країн — членів Фонду і була запропонована канадською делегацією.
Ця формула передбачала врахування трьох моментів: обсягу зовнішньої
торгівлі, національного доходу країни та реальних розмірів її
золотовалютних запасів. Якби квота СРСР обчислювалася за нею, то вона
була б значно меншою, адже в передвоєнні роки Союз відігравав у світовій
торгівлі малопомітну роль.
Встановлення такої високої квоти для країни, що несла основний тягар
Другої світової війни, було безсумнівним свідченням її високого
політичного авторитету на міжнародній арені наприкінці війни та реально
віддзеркалювало стан відносин між союзниками на той час. У цьому
неординарному рішенні виявились надії країн — учасниць Бреттон-Вудської
угоди на значне розширення взаємної торгівлі з СРСР у повоєнний період.
Провівши з країнами — засновниками МВФ всю необхідну попередню роботу,
Радянський Союз, однак, не підписав статутних документів. Пояснюється
це, безперечно, політичними причинами:
• по-перше, квота СРСР, хоч і була значною, але все ж не надавала права
вето, яким володіли Сполучені Штати Америки;
• по-друге, місцем розташування керівних органів МВФ був визначений
Вашингтон, і протягом тривалого часу на чолі цих органів стояли тільки
американці;
• по-третє, головним було те, що країни, які вступали до МВФ,
зобов’язані були, згідно з його статутом, повідомляти дані про свої
золото-валютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошового
обігу і т. ін. Та всі ці дані на той час в СРСР були глибоко
засекречені, й ніхто, навіть особи з вищого керівництва, не могли
ставити питання про надання подібних відомостей за кордон.
Однак відмовою підписати Статут МВФ справа не скінчилася. Користуючись
тогочасним політичним і економічним впливом, СРСР сприяв виходу з МВФ на
початку 50-х років Польщі та Чехословач-чини, які були серед країн —
засновників цієї міжнародної організації. У 1964 p. залишила Фонд Куба,
і лише Югославія була єдиною зі східноєвропейських країн, яка
продовжувала брати участь у роботі Міжнародного валютного фонду.
Після проголошення незалежності Україна почала відчувати гостру потребу
в кредитах і була дуже зацікавлена стати членом МВФ. Для цього Кабінет
Міністрів розробив й затвердив “Програму економічних реформ і політики
України” спеціально для подання Міжнародному валютному фонду. Ми пройшли
всі етапи, необхідні для вступу до МВФ, і нарешті, 27 квітня 1992 p.
Україна стала повноправним членом цієї впливової міжнародної
організації.
Згодом, у 1995 p. між країнами — членами МВФ було досягнуто домовленості
про створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам
на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних
фондів. Ця допомога реалізується через політику траншів та механізм
розширеного фінансування.
Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються
звичайними каналами країнам — членам МВФ у вигляді траншів, або часток,
які становлять 25 % квоти відповідної країни у Фонді. Для одержання
першого та наступних кредитних траншів країни — члени МВФ повинні
продемонструвати серйозні зусилля з подолання ними труднощів, пов’язаних
зі станом платіжного балансу.
Механізм, розширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд
підтримує середньострокові програми шляхом домовленості про розширене
фінансування країн — членів МВФ з метою подолання труднощів з платіжним
балансом, викликаних макро-економічними і структурними проблемами.
На відміну від колишнього СРСР Україна при вступі до МВФ ніяких
особливих переваг не мала. Вона повинна була виконувати всі вимоги
Статуту цієї організації, згідно з якими тільки дуже незначна частина
кредитів надається Фондом автоматично, без будь-яких умов (кредити в
рамках резервної частки МВФ). Переважну більшість інших кредитів Фонд
надає лише після детального вивчення експертами цієї організації стану
справ у країні — одержувачці кредитів. Чим більшу суму кредитів прагне
одержати країна, тим прискіпливіше працюють експерти Фонду, причому
часто безпосередньо в країні працюють спеціальні делегації (місії) МВФ,
які у своїх підсумкових документах-доповідях подають висновки щодо
доцільності надання кредитів. Ці місії одночасно рекомендують уряду
країни певні заходи, щоб успішно вирішити питання надання Фондом
кредитів.
Проте навіть вже узгоджені кредити надаються не автоматично, а
поступово, певними частками (траншами). І якщо країна не виконує взятих
на себе зобов’язань. Фонд може відмовити в наданні їй чергового
кредитного траншу. Ось чому перед вирішенням питання про надання Україні
чергового кредиту від МВФ до Києва навідуються його функціонери.
Вступний внесок України був визначений у розмірі 665 млн СДР, (майже 900
млн дол. США). Враховуючи гостру нестачу валюти, Україна скористалася
Фондом запозичення, створеним при МВФ для країн-членів, які переживають
фінансові труднощі. Борг оформлено як безстроковий і безпроцентний, який
потрібно викупити в майбутньому.
Україна делегувала своє представництво та захист інтересів у Раді
директорів МВФ Нідерландам, які вважаються країною — опікуном України.
Завдяки членству в МВФ, Україна може отримувати досить вагомі кредити
для структурної перебудови економіки та стабілізації валюти і залучати
іноземні інвестиції. Так, на початку 1999 p. Україна отримала чергові
транші за кредитними лініями stand by від МВФ на суму 77,8 млн дол. США.
Загалом за останні роки від Міжнародного валютного фонду Україна
одержала 2,7 млрд дол. США.
Після рішення Міжнародного валютного фонду збільшити загальний обсяг
внесків країн-членів з 66,4 млрд СДР (близько 93 млрд дол. США) до 212
млрд СДР (близько 297 млрд дол. США), квота України зросте з 997,3 млн
до 1372 млн СДР (1921 млн дол. США).
Збільшення сумарних ресурсів МВФ і квоти України дасть змогу
розраховувати на відповідне збільшення фінансової допомоги з боку МВФ,
оскільки загальний обсяг кредитів Фонду прямо прив’язаний до розміру
квоти країни — позичальниці МВФ. І хоча частка квоти України в сумарному
обсязі квот Фонду дещо зменшиться у відсотковому обчисленні (з 0,690 до
0,647 %), у кількісному вираженні вона зросте і буде на 0,001 % більшою
за квоту Польщі (0,646 %).
Література
Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.
Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга,
1999.
Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.
Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.
Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.:
Финансы, 1997.
Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк.,
1997.
Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и
статистика, 1996.
Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996.
Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
