.

Визначальна роль валютного курсу в системі міжнародних фінансів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
117 1934
Скачать документ

Реферат на тему

Визначальна роль валютного курсу в системі міжнародних фінансів

План

1. Економічні функції валютного курсу

2. Методика визначення валютних курсів. Фіксований та плаваючий валютні
курси

1. Економічні функції валютного курсу

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці
однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Він є
об’єктивним економічним показником, який відображає тенденції
внутрішнього економічного розвитку певної країни та стан і перспективи
зовнішньоекономічних відносин. Якщо основні характеристики кожної валюти
формуються у межах національних господарств, то їхнє кількісне
співвідношення відбувається у зовнішньоекономічній сфері.

Курс національної валюти до іноземної визначається і встановлюється
через валютне котирування.

Валютне котирування — це встановлення курсів іноземних валют відповідно
до чинних законодавчих норм і практики, що склалася. Котирування валют
здійснюють державні (національні) або найбільші комерційні банки.

Котирування іноземних валют, як правило, здійснюється щодо долара США,
німецької марки та деяких інших валют. Долар США довгий час зберігає за
собою позицію загальновизнаного міжнародного платіжного і резервного
засобу. Зміцнення позиції німецької марки теж пояснюється її становищем
як засобу обігу і платежу в світовому платіжному обороті, а також
центральною роллю цієї валюти в Європейському Союзі. На регіональному і
національному рівнях, які відображають специфіку розрахунково-кредитних
відносин більш вузького кола суб’єктів, набір валют, що котируються,
може, звичайно, бути іншим.

У більшості країн використовується пряме котирування іноземної валюти,
коли за умовну одиницю приймається одиниця іноземної валюти і до неї
прирівнюється певна кількість національних грошових одиниць або їхніх
часток.

При непрямому (зворотному} методі валютного котирування, який традиційно
використовується Великою Британією та деякими державами — колишніми її
колоніями, за умовну одиницю береться одиниця національної валюти і до
неї прирівнюється певна кількість одиниць (або часток) іноземної валюти.

Історична традиція непрямого (зворотного) котирування фунта стерлінгів
сягає тих часів, коли англійська валюта була провідною світовою валютою,
частка якої в міжнародних розрахунках сягала в 1913 p. до 80 %. На
сьогодні, окрім англійського фунта стерлінгів, непряме котирування
використовують ірландський фунт стерлінгів, австралійський і
новозеландський долари, євро та деякі інші валюти. З 1978 p. введено
зворотне котирування долара США щодо більшості валют, крім англійського
та ірландського фунтів стерлінгів.

При котируванні валют розрізняють поняття “база котирування” (базова
валюта) та “валюта котирування” (валюта, що котирується). Базовою є
валюта, відносно якої котируються інші валюти. Як правило, базовою може
бути валюта, яку визнано в усьому світі. Однак інколи, з історичних
причин, базовою стає більш дрібна валюта порівняно з валютою, що
котирується. Наприклад, австралійський і новозеландський долари є
базовими при котируванні долара США незважаючи на те, що останній має
більш високу вартість.

Оцінюючи тенденції руху валютних курсів, обов’язково слід враховувати
методи котирування валют, які при цьому використовуються.

При котируванні валют вказуються курси, за якими банки певної країни
купують іноземну валюту (курс покупця — bid rate — BR} а також курси, за
якими ці банки продають іноземну валюту (курс продавця — ask rate — AR).
Курс продавця завжди вищий курсу покупця, за виключенням валютного ринку
Лондона, де використовується непряме котирування і тому курс продавця
валюти нижчий курсу покупців. Різниця між курсами продавців і покупців
складає прибуток банку, який здійснює ці операції. Цей прибуток, як
різниця між двома певними показниками (ціною продавця і ціною покупця),
називається маржа (спред).

Розраховують як абсолютну (AR – BR), так і відносну маржу (спред):

Спред, або маржа, має покривати операційні витрати банку і забезпечувати
йому нормальний прибуток при проведенні операцій з валютою. BAS є
своєрідною “платою” за надані банком форексні (безготівкові) послуги.
При цьому величина маржі, що призначається комерційним банком для різних
валют і різних клієнтів і залежно від обсягу операцій, може суттєво
різнитися.

При здійсненні операцій на валютному ринку торгують безготівковою
валютою (форексом) та готівкою (банкнотами). Безготівкові активи, якими
оперує валютний відділ банку, є залишками на рахунках в іноземній
валюті. Тут необхідні платежі здійснюються шляхом переведення з одного
рахунка на інший бухгалтерськими записами. При торгівлі банкнотами
валюта здійснює фізичні переміщення в просторі. Тут зростають витрати на
транспортування, охорону, страхування і зберігання валюти, що у свою
чергу приводить до відповідного зростання маржі (спреду) при котируванні
іноземних банкнот.

При здійсненні міжнародних економічних зв’язків має місце порівняння
двох видів цін — внутрішніх і світових. Якщо внутрішні ціни формуються
на основі різних національних вартостей, то світові — на базі
інтернаціональної вартості. Товари окремих країн, які вступають у
зовнішньоекономічний обіг, продаються за світовими цінами. У процесі
міжнародного обміну співвідношення цін виступає як співвідношення
національних грошових одиниць, їхньої купівельної спроможності.

Купівельна спроможність (сила валюти) виражається як сума товарів та
послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю, визначена порівняно
з базовим періодом.

Теорія паритету купівельної спроможності валюти (ПКС) була вперше
запропонована шведським економістом Густавом Касселем (1866—1944), хоч
подібні ідеї висував ще Давид Рікардо.

Кассель підготував для Ліги Націй меморандум, в якому запропонував
використовувати ПКС у міжнародній валютній політиці. Цей показник мав
розраховуватись на базі середньозважених товарних цін і
використовуватись у валютному обміні, зовнішній торгівлі, при наданні
кредитів.

Сьогодні теорія ПКС переживає друге народження. МВФ і Світовий банк
займаються зіставленнями показників виробництва продуктів на душу
населення, продуктивності праці, рівнів заробітної плати в різних
країнах і регіонах світу.

До 1992 p. ці зіставлення здійснювались шляхом порівняння вартостей на
основі офіційних курсів. Загальним еквівалентом виступав долар США.

Сьогодні перерахунок національних показників у долари здійснюється на
базі паритетів купівельної спроможності валют (ПКС). Визначені відносно
стабільний набір споживчих благ, їхня вага в купівельному кошику (хоча
він потребує періодичного перегляду). Цей набір оцінюється спочатку в
національних валютах відповідно до внутрішніх цін, потім ці вартості
зіставляються і на цій основі вираховується доларова ціна фунта
стерлінгів, німецької марки, франка, рубля і т. ін. Таким чином
формується “натуральний”, або “природний”, курс валюти.

Саме завдяки цьому було переборено різні кон’юнктурні коливання і
перекоси валютного регулювання. Вдалося зробити досить цікаві висновки і
внести суттєві корективи у зіставлення і прогнози, які колись базувалися
на перерахунках за офіційними курсами.

Так, виявилося, що частина країн, що розвиваються, у всесвітньому
валовому продукті не така вже й мала (вона зросла при перерахунку даних
за 1992 p. з 8 до 34 %), відповідно змінилося розташування країн у
переліку першої десятки. Китай, наприклад, перемістився за валовим
продуктом на друге місце у світі.

Сьогодні за даними МВФ і Світового банку, розрахованими на основі
натуральних курсів, переведених у долари, валові продукти країн світу за
величиною мають таку послідовність (табл. 13.1).

Таблиця 13.1. ВВП

Держава

Величина ВВП країни в 1996 p., млрд дол. США

1

США

6833

2

Китай

3497

3

Японія

2837

4

Німеччина

1649

5

Індія

1225

6

Франція

1176

7

Італія

1106

8

Велика Британія

1097

9

Індонезія

716

10

Мексика

676

11

Канада

639

12

Росія*

588

12

Бразилія*

588

* Ці дві країни поділяють між собою 12-те місце в даній макроекономічній
ієрархії.

В основу валютного курсу при системі золотомонетного стандарту було
покладено золотий паритет, який визначався співвідношенням двох грошових
одиниць за кількістю чистого золота, що вміщувалось у них. Цей вміст,
або вага чистого золота в грошовій одиниці країни, встановлювався
державою і законодавче фіксувався. Після відміни золотомонетного
стандарту золотий паритет визначався виходячи з ціни золота, під якою
малася на увазі сума паперових грошей, сплачувана за певну вагову
одиницю золота — грам, унцію і т. ін. У США, наприклад, долар, введений
в обіг з 1792 p., мав золотий вміст 1,60377 г чистого золота. У 1873 p.
грошовою одиницею був оголошений золотий долар, а Закон про золотий
стандарт від 1900 p. встановив золотий вміст долара у розмірі 1,50463 г.

Особливістю грошової системи США було тривале збереження золотомонетного
стандарту. Проте світова економічна криза 1929— 1933 pp. підірвала
позиції долара, і США у 1933 p. змушені були відмовитися від
золотомонетного стандарту. Одночасно, згідно з “Актом про золотий
резерв”, у 1934 p. була проведена девальвація долара, і його золотий
вміст було знижено до 0,888671 г, або на 41 %, шляхом підвищення
паперової ціни золота з 20,67 до 35 доларів за тройську унцію (31,1035 г
чистого золота; 1 долар вміщував 31,1035 : 35 = 0,888671 г). Ця ціна
проіснувала до кінця 1971 p. (офіційно до квітня 1972 p.), коли ціну
золота було підвищено до 38 доларів за унцію, а долар девальвовано на
7,89 %. Його золотий вміст становив 0,818513 г. чистого золота
(31,1035/38). З серпня 1971 p. був припинений обмін долара на золото, а
в лютому 1973 p. США девальвували свою валюту ще на 10 %, і 1 долар став
вміщувати 0,736736 г. Це була остання офіційна ціна золота.

Відхилення валютного курсу від золотого паритету в умовах
золотомонетного стандарту не могло бути значним, оскільки обмежувалося
лише витратами на транспортування золота для здійснення за кордоном
прямих платежів або його обміну на потрібну державі валюту (фактично
таке відхилення не перевищувало одного відсотка від паритету в кожний
бік).

Нижня межа такого відхилення, що дорівнювала величині золотого паритету
мінус витрати на перевезення золота, відповідала мінімальному курсу
валюти і дістала назву нижньої золотої точки. Після такого зниження
курсу валюти країни розпочинався імпорт до неї золота. Тому нижня золота
точка ще мала назву імпортної.

Зрозуміло, що верхня золота точка відповідала максимальному курсу валюти
і дорівнювала величині валютного паритету плюс витрати на перевезення
золота. За цих обставин починався експорт золота, і точка мала назву
експортної.

Внаслідок краху системи золотомонетного стандарту зникає і золотий
паритет як основа валютного курсу. Його місце заступає так званий
валютний паритет, що визначається вже не золотим вмістом валют, а їхньою
купівельною спроможністю. Кредитні гроші, не маючи своєї внутрішньої
вартості, часто знецінюються, їхня купівельна спроможність падає. А
оскільки в різних країнах цей процес проходить нерівномірно, то й сам
валютний паритет змінюється. Таким чином, якщо в умовах дії системи
золотомонетного стандарту основа валютних курсів — золотий паритет був
величиною відносно сталою, то в умовах паперово-грошового обігу ця
основа постійно змінюється. Це є безпосередньою причиною різких коливань
валютних курсів.

Кардинально ситуація не змінилася і з введенням так званого валютного
кошика, що є набором певної кількості валют і використовується як
валютний паритет для визначення валютних курсів. На основі такого
валютного кошика визначаються курси СДР, євро та деяких інших валют.

Оскільки “кошик” включає валюти з різноспрямованою динамікою курсів, їх
сукупний курс змінюється менш різко, ніж курси окремо взятих валют.
Проте амплітуда коливань валютних курсів Європейського Союзу, наприклад,
зросла за роки після заснування Європейської валютної системи (1979 p.)
з ±2,25 і ±6 % до ±15 %, а з 1993 p. до ±30 %.

Якщо курс національної валюти за певних обставин відхиляється в той чи
інший бік за рамки допустимих меж, визначених спільними угодами, то
невідворотно настає момент або девальвації, або ревальвації валюти. Тоді
ж встановлюється й інший валютний паритет для визначення валютних
курсів.

Взаємозв’язок валютних курсів, валютних паритетів і амплітуди допустимих
коливань валюти показано на рис. 13.1.

Рис. 13.1. Можливі межі відхилення валютного курсу від валютного
паритету

Курс валюти залежить не тільки від рівня цін як основи визначення
валютного паритету, а й від стану платіжного балансу країни, вартості
кредитів, масштабів міграції капіталів, темпів економічного зростання та
перспектив політичного розвитку в країні й у світі.

Загалом, до факторів, що впливають на валютний курс, можна віднести:

• довгострокові (структурні), які формують основні вартісні
характеристики грошових одиниць як основи товарного наповнення грошей —
це продуктивність праці, довгострокові темпи зростання національного
доходу, місце і роль країни у світовій торгівлі й вивозі капіталу.
Зазначені фактори формують довгочасні пропозиції обміну між грошовою
масою і товарами та послугами, тобто реальну купівельну спроможність
валюти певної країни. Сукупність цих факторів дає змогу розглядати
валютний курс як синтезуючу економічну категорію, оскільки в ній
віддзеркалюються майже всі найважливіші підсумкові показники
функціонування господарського комплексу країни;

• середньострокові — стан платіжного балансу країни, відносний рівень
процентних ставок, різниця в темпах зростання цін;

? o ?

ймовірної зміни валютних курсів. Саме відповідно до цих прогнозних
оцінок приймаються практичні рішення про переводи авуарів з одних валют
в інші. Такий же короткочасний вплив на валютні курси справляють і
валютні інтервенції, які розглядатимуться в розділі, присвяченому
аналізу сучасних методів валютного регулювання.

Серед наведених факторів найбільш істотний вплив на валютний курс має
стан платіжного балансу тієї чи іншої країни. Якщо він є активним, то й
курс валюти має тенденцію до підвищення, і навпаки, якщо, наприклад,
певна країна має пасивний платіжний баланс на світовому ринку, то це
означає, що за певний період її валютні витрати перевищують надходження
з-за кордону. За цих умов пропозиція валюти цієї країни на світових
ринках зросте, і коли перевищить попит, її курс впаде.

Валютний курс має сильний вплив на міжнародні економічні відносини. За
його допомогою вдається порівняти затрати виробництва підприємств із
цінами світового ринку.

Валютний курс впливає на конкурентоспроможність компаній, на
співвідношення експортно-імпортних цін і т. ін.

Так, зниження курсу національної валюти, вигідне експортерам, бо дає їм
змогу постачати товари на зовнішній ринок за цінами, нижчими серед
ньосвітових, але водночас здорожує імпорт. Це призводить до зростання
цін у країні, зниження обсягів ввозу товарів та спаду рівня споживання.
За цих умов загострюється проблема зовнішньої заборгованості.

І навпаки, при підвищенні курсу національної валюти знижується
ефективність експорту, падає конкурентоспроможність внутрішніх цін; що
стосується імпорту, то він збільшується, зростає приплив у країну
капіталів з-за кордону.

Зміна курсу валют безпосередньо впливає на перерозподіл між окремими
державами тієї частки їхнього сукупного суспільного продукту, яка
реалізується на зовнішніх ринках.

2. Методика визначення валютних курсів. Фіксований та плаваючий валютні
курси

Є декілька методів визначення валютних курсів. Традиційним вважається
метод визначення валютних курсів на основі зіставлення ринкових цін на
золото. Визначається ринкова ціна, наприклад, однієї унції золота в
певній валюті, паралельно визначаються ринкові ціни унції золота в інших
валютах. На основі зіставлення визначається валютний курс грошової
одиниці даної країни, що береться за умовну одиницю. Наприклад, на певну
дату на Нью-Йоркській біржі ціна унції золота дорівнювала 400 дол. США
(береться за умовну одиницю), 600 марок ФРН, 2000 французьких франків,
700 фунтів стерлінгів (Велика Британія), 50 000 єн. Якщо необхідно
визначити курс долара, то одержимо: 1 долар =1,5 (600/400) марки; 5,0
(2000/400) франка; 1,75 (700/400) фунта стерлінгів; 125 (50 000/400)єн.

До речі, міжнародні статистичні видання регулярно друкують ціни на
золото, виражені у відповідних валютах, що дає можливість їх зіставляти,
аби більш-менш точно виразити валютні курси.

Слід підкреслити, що золото, хоч офіційно і втратило свої колишні
монетарні функції, все ж залишається стратегічним товаром у відносно
невеликих кількостях порівняно з колосальною кількістю інших товарів на
світових ринках. Тому суб’єкти міжнародних валютно-грошових відносин
дуже уважно стежать за динамікою цін на цей благородний метал. У цій
сфері відносно менше спекулятивних елементів при визначенні ціни золота
на світових ринках порівняно з масою інших товарів. Однак для
абсолютизації ролі золота при визначенні валютних курсів сьогодні вже
немає ніяких підстав.

Найбільш поширеним і простим методом визначення валютних курсів є метод
зіставлення рівня цін стандартного набору товарів та послуг (так званого
споживчого кошика). При цьому методі, як і при попередньому, спочатку
визначають ціну споживчого кошика в різних національних валютних
одиницях, а потім ці ціни зіставляють з цінами, вираженими у валюті,
курс якої необхідно визначити (береться за умовну одиницю).

Поряд із ціновим методом існує метод визначення валютного курсу на
основі співвідношення ефективних виробничих витрат

у країнах, що зіставляються: заробітна плата, норма позичкового
процента, рента і показник продуктивності праці. Техніка визначення
валютного курсу грошової одиниці певної країни така сама, як і при
попередніх методах, однак цей метод, на наш погляд, найбільш точний,
оскільки враховує деякі довгострокові та середньострокові фактори, які
впливають на валютний курс. Тобто метод зіставлення ефективних
виробничих витрат характеризується відносною стабільністю, оскільки у
свою чергу базується на досить стабільних виробничих показниках,
відображає глибинні й найважливіші економічні процеси в країнах, що
зіставляються.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що валютний курс виконує
ряд важливих економічних функцій. Він є засобом:

• інтернаціоналізації грошових відносин;

• зіставлення національних цінових структур і результатів виробництва;

• зіставлення національної та інтернаціональної вартості;

• перерозподілу національного продукту між країнами.

Сучасний етап розвитку грошово-валютних відносин характеризується
множинністю валютних курсів. Відбувається постійний пошук
найефективніших засобів стабілізації та регулювання валютних курсів.
Так, системі золотого стандарту найбільше відповідали фіксовані валютні
курси, паперово-грошовому обігу притаманні плаваючі. Існують і так звані
змішані валютні курси.

Фіксовані валютні курси передбачають наявність твердих зареєстрованих
паритетів, які лежать в основі валютних курсів і підтримуються
державними валютними органами. Є два види фіксованих валютних курсів:

• реально фіксовані курси, що спираються на золотий паритет і допускають
відхилення валютного курсу від золотого паритету в межах “золотих точок”
(що можливо лише при золотомонетному стандарті);

• договірна фіксовані курси, що спираються на погоджений еталон, —
офіційну ціну золота, на поєднання золота та певних валют чи на одну або
декілька валют. За узгодженим еталоном визначаються валютний паритет і
граничне допустимі амплітуди відхилень валютного курсу від валютного
паритету.

Договірна фіксовані валютні курси ще називаються “зв’язаними” курсами і,
у свою чергу, поділяються на:

• ординарні валютні курси, прив’язані до СДР. Це курси валют Лівії,
М’янми, Руанди, Сейшельських островів (всього 4 країни);

• ординарні валютні курси, прив’язані до долара США. Це курси валют
Аргентини, Сирії, Іраку, Панами, Венесуели, Нігерії, Оману,

Литви, Туркменистану, Гаїті, Гондурасу, Анголи, Ямайки та ін. (загалом
23 країни);

• ординарні валютні курси, прив’язані до французького франка. Це колишні
колонії Франції та країни — члени Західноафрикан-ського економічного
співтовариства та Центральноафриканського союзу, що входять у зону
франка (всього 14 країн);

• ординарні курси, прив’язані до інших валют: до німецької марки
прив’язаний курс валюти Естонії; до ранда ПАР — курси валют Намібії,
Лесото, Свазіленду; до російського рубля — курс валюти Таджикистану
(всього 7 країн);

• кошикові курси, прив’язані до штучно побудованих комбінацій валют
основних торговельних партнерів. Це валюти Австрії, Алжиру, Фінляндії,
Кіпру, Швеції, Ісландії, Угорщини та ін.

• валютні курси, що базуються на системі змінного паритету, коли держава
встановлює твердий валютний курс щодо базової валюти, але зв’язок між
динамікою курсів не автоматичний, а вираховується за спеціальною
формулою, яка враховує різницю в темпах зростання цін. Це валюти
Бразилії, Чилі, Колумбії, Мадагаскару, Португалії.

Фіксовані валютні курси використовуються за умови наявності в країні
кризових явищ, при нестабільній економіці, коли використання подібного
режиму валютного курсу забезпечує більш низькі темпи інфляції. За цих
умов менш вірогідною є дестабілізуюча спекуляція валютою за умови
утримання курсу на постійному рівні відповідними офіційними державними
структурами. Багато країн, які виходили з криз, на певних етапах
економічного розвитку дотримувалися саме такого режиму своєї валюти.

Другим різновидом валютних курсів, що використовуються в сучасних
грошово-валютних відносинах, є досить поширена система плаваючих курсів,
за якої взагалі немає валютних паритетів.

Плаваючі валютні курси, що змінюються під впливом попиту і пропозиції на
ринку, можуть у свою чергу використовувати такі режими:

• незалежне плавання: курс валюти формується на девізних ринках при
помірних інтервенціях центральних банків. Таку різновидність плаваючих
курсів використовують деякі розвинуті країни та країни, що розвиваються.
Серед них США, Японія, Велика Британія, Італія, Швейцарія, Норвегія,
Канада, Аргентина, Австралія, Венесуела, Індія, Гана, Філіппіни,
Азербайджан (всього 59 країн). Режим незалежного плавання найбільш
поширений у країнах з розвинутою ринковою економікою і високим рівнем
доходів. Його успішне використання можливе за умов економічної і
політичної стабільності, повної відсутності інфляції або незначного її
рівня, усталеної макроекономічної політики;

• кероване (регульоване) плавання схоже з незалежним плаванням, але
наявне більше втручання центральних банків (валюти Ізраїлю, Туреччини,
Росії, України, Греції, Індії, Китайської Народної Республіки, Південної
Кореї, Югославії, Польщі, Словенії, Сінгапуру та ін. (всього 36 країн)).
При режимі керованого плавання, що носить назву змішаного, держава
вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації,
намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного
плавання. Змішаний валютний курс іншими словами можна охарактеризувати
як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого контролю є
введення так званого курсового валютного коридору — встановлення
мінімального і максимального значення відхилення валютного курсу. Для
здійснення цієї політики, за якої втручання держави призначене
пом’якшувати різкі короткочасні чи середньострокові коливання валютного
курсу, необхідна наявність значних валютних резервів. При цьому чим
менше стабільна економіка країни, тим значніші мають бути державні
валютні резерви. Досвід країн, що використовують для курсів своїх валют
режим регульованого плавання, показує, що його успішне використання
потребує наявності солідної матеріальної і методичної бази для
прогнозування валютного курсу, високого ступеня професіоналізму і
відповідної підготовки. В іншому разі цей режим може призвести до
колосальних матеріальних і фінансових втрат;

— змішане плавання щодо однієї валюти (долара США). Такий курс
національної валюти використовують Бахрейн, Саудівська Аравія, Катар,
Об’єднані Арабські Емірати (всього 4 країни);

— спільне плавання, яке використовує валютне угруповання ЄС, причому з
двома валютними режимами — один для валютних операцій серед членів
Союзу, інший — для відносин країн —членів Європейського Союзу з іншими
партнерами, що знаходяться в позасоюз-ній зоні.

Сьогодні сфера лібералізації валютних відносин інтенсивно розширюється.
Збільшується кількість країн, які прийняли на себе зобов’язання за
статтею VIII Статуту Міжнародного валютного фонду, яка забороняє:

— вводити обмеження на проведення платежів і переведень за поточними
операціями;

— використовувати множинність валютних курсів без згоди на це МВФ;

— брати участь у дискримінаційних валютних угодах. Посилюється тенденція
до відміни обмежень у сфері міжнародного руху капіталів (йдеться про
повну свободу конвертованості валют). Намітились неординарні підходи до
валютної політики взагалі. Отже, поволі створюється нова модель
світового валютного устрою.

Сьогодні більше половини країн — членів МВФ, на яких припадає три чверті
сукупного світового ВВП, використовують ті чи інші режими плаваючих
валютних курсів.

Однак наслідками цього бувають різкі коливання валютних курсів, їх
нестабільність, що негативно впливає на розвиток системи міжнародних
економічних відносин. Адже для здійснення еквівалентного обміну у сфері
світогосподарських зв’язків країнам необхідно користуватися у практиці
взаємних розрахунків відносно стабільними валютними курсами, які б
відображали реальне співвідношення валют виходячи з їхньої купівельної
спроможності. Часті коливання валютних курсів через непередбачувані
різкі відхилення їх від купівельної спроможності нерідко призводять до
необґрунтованого перерозподілу національного доходу між країнами та
тягнуть за собою виграш одних країн і втрати інших. Саме тому спільні
заходи з регулювання та стабілізації валютних курсів є надзвичайно
важливими як із суто економічної, так і з політичної точки зору.

Введення множинності гнучких валютних курсів об’єктивно відображає
посилення впливу ринкових сил на формування валютних курсів у сучасній
системі міжнародних валютних відносин. Однак це зовсім не означає повної
відмови держави від впливу на формування валютних курсів. Відбувається
перехід до відповідно більш еластичних методів державного регулювання.

Література

Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.

Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга,
1999.

Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.

Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.

Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.:
Финансы, 1997.

Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк.,
1997.

Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и
статистика, 1996.

Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996.

Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020