.

Фінансова криза на підприємстві: симптоми та фактори, що її спричиняють (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
163 1629
Скачать документ

Реферат на тему:

Фінансова криза на підприємстві: симптоми та фактори, що її спричиняють

Нині в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості
фінансово неспроможних підприємств. Так, 1993 року збитковим було кожне
дванадцяте підприємство, 1994-го — кожне дев’яте, 1995-го — кожне п’яте,
1996-го — кожне третє, а в 1997—98 рp. — кожен другий суб’єкт
підприємницької діяльності працював збитково. У 1999 році, без огляду на
певні позитивні зрушення в економіці, тенденція до збільшення кількості
збиткових підприємств збереглася: понад половина підприємств працювали
збитково.

Наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних
підприємств стало катастрофічне збільшення їхньої кредиторської та
дебіторської заборгованості. На початку 2000 p. кредиторська
заборгованість майже у два рази перевищувала обсяги ВВП країни;
дебіторська заборгованість перевищила обсяг ВВП у півтора раза. Близько
55% дебіторської та близько 60% кредиторської заборгованості виявилися
простроченими. Таким є наслідок неплатоспроможності більшості суб’єктів
господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для
оголошення підприємства банкрутом. Відтак найбільше позовних заяв до
арбітражних судів надходить у зв’язку з банкрутствами підприємств. Так,
протягом 1996 p. арбітражні суди порушили 6552 справи про банкрутство, з
них 1691 справа закінчилась прийняттям постанови про визнання боржника
банкрутом; у 1997 році ці показники становили відповідно 9645 та 4107; в
1998 році — 12281 та 4525, а в 1999 р. — 12618 та 6244. Така сама
тенденція зберігається і досі. Водночас банкрутство підприємства та його
ліквідація означають не тільки збитки для акціонерів, кредиторів,
виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових
надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття, що теж може стати
одним із факторів макроекономічної нестабільності. Суттєвим є те, що
з-поміж підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються судом,
значний відсоток таких, що тимчасово потрапили в скрутне становище.
Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За
умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації такі
підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність.
Проте, через недосконале законодавство, брак належного
теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого в
цих питаннях фінансового менеджменту та інші суб’єктивні та об’єктивні
причини, багато із потенційно життєздатних підприємств, у тому числі
тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарств України,
стають потенційними банкрутами. У зв’язку з цим вивчення теми «Фінансова
санація та банкрутство підприємств» стає надзвичайно актуальним.

У ринковій економіці банкрутство підприємств — нормальне явище. Із
кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до 30.
У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами
в 1997 p., становила близько 30000. Для Німеччини проблема банкрутства
підприємств нині є не менш актуальною, ніж для України. Так, у ФРН,
починаючи з 1990р., спостерігається стабільне збільшення кількості
підприємств, оголошених банкрутами: 1990 p. — 8730; 1991 p. — 8837;
1992 p. — 10920; 1993 p. — 15148; 1994 p. — 18837; 1995 p. — 22344;
1996 p. — 25530. Важливо, що зростання кількості фінансово неспроможних
підприємств відбувається не тільки в абсолютному, а й у відносному
вимірах. Так, на кожну тисячу підприємств у 1991 p. припадало 3,4
банкрутства; у 1992 p. — 4,1; у 1993 p. — 5,8; у 1994 p. — 6,8; у
1995 p. — 8,0; у 1996 p. — 9,2.

Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи. Під
фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства
та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини.
На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза
неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в
неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного
функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан
підприємства полягає в його неспроможності здійснювати фінансове
забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на
підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори)
виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних
ознак уможливлює правильне визначення діагнозу фінансової неспроможності
підприємства та підбір найефективніших санаційних заходів. Для цього
передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності
суб’єкта господарювання. Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на
підприємстві, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не
залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що
залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть
бути:

спад кон’юнктури в економіці в цілому;

зменшення купівельної спроможності населення;

значний рівень інфляції;

нестабільність господарського та податкового законодавства;

нестабільність фінансового та валютного ринків;

посилення конкуренції в галузі;

криза окремої галузі;

сезонні коливання;

посилення монополізму на ринку;

дискримінація підприємства органами влади та управління;

політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в
країнах підприємств—постачальників сировини (споживачів продукції);

конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характеp.
Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент
помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система
раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є
прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало.

Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З
метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки:

Низька якість менеджменту.

Дефіцити в організаційній структурі.

Низький рівень кваліфікації персоналу.

Недоліки у виробничій сфері.

Прорахунки в галузі постачання.

Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

Прорахунки в інвестиційній політиці.

Брак інновацій та раціоналізаторства.

Дефіцити у фінансуванні.

Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс
причинно-наслідкових зв’язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше
підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити
певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як
правило, обмежуються переліченими вище.

Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на
фінансово-господарський стан підприємства є:

утрата клієнтів та покупців готової продукції;

зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;

збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність
понаднормових запасів;

виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності
кадрів;

зростання тиску на ціни;

суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання
виручки від реалізації продукції.

Виділяють такі види криз:

стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал
та бракує довгострокових факторів успіху);

криза прибутковості (перманентні збитки «з’їдають» власний капітал і це
призводить до незадовільної структури балансу);

криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує
реальна загроза втрати платоспроможності).

Між різними видами кризи, як уже було сказано, існують тісні
причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричиняє кризу
прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством
ліквідності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової
кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та
банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є
ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:

а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за
умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує
негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з існуванням підприємства і
призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної
та своєчасної реакції на неї.

Література

Бородина О. И. Финансы предприятий. — М.: ЮНИТИ, 1995.

Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы. — М., 1998.

Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.

Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга,
1999.

Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.

Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.

Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.:
Финансы, 1997.

Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк.,
1997.

Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и
статистика, 1996.

Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996.

Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020