.

Передумови епохи Відродження. Гуманізм як ідеологія Відродження. Реформація і Контрреформація. Розвиток науки і техніки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1212 10205
Скачать документ

Реферат на тему:

Передумови епохи Відродження. Гуманізм як ідеологія Відродження.
Реформація і Контрреформація. Розвиток науки і техніки

План

Передумови епохи Відродження

Гуманізм як ідеологія Відродження

Реформація і Контрреформація

Розвиток науки і техніки

Передумови епохи Відродження

Епоха Відродження – період в історії культури Західної Європи, який
почався в Італії в кінці XIII ст., зайняв в більшості європейських країн
XIV-XVI ст., а в Іспанії та Англії тривав до початку XVII ст. Термін
“Відродження” першим почав вживати Джорджо Вазарі – італійський художник
XVI ст., учень Мікеланджело і перший дослідник сучасного йому мистецтва,
автор книги “Життєписи найбільш знаменитих живописців, ваятелів і
зодчих”. Він хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу
до античності, відновлення її традицій. Серед вчених тривають дискусії
про основні риси, сфери поширення, періодизацію культури Відродження.
Серед інших обговорюється, зокрема, і питання про те, чи є Відродження
суто європейським явищем (можна зустріти міркування про китайське,
японське Відродження тощо).

За своїм характером епоха Відродження (або Ренесанс) є перехідною. З нею
пов’язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування
середньовічної культури і початок формування культури Нового часу.
Відомий вчений Б.Р.Віппер так визначив суть Відродження: “Епоха
Відродження, одна з найбільш цікавих і повноцінних епох в історії
людства, це синонім особистої свободи, досконалості в мистецтві, краси в
житті, гармонії фізичних і духовних якостей людини… Ренесанс був не
стійкою і спокійною, а бурхливою і суперечливою епохою. Ренесанс – це
період становлення буржуазного суспільства, період, коли спадають окови
середньовічного укладу, але обмежуючі умови капіталістичного суспільства
ще не встигли оформитися”.

Чому саме Італія стала батьківщиною цієї культури? Які ж передумови її
виникнення?

В Італії раніше, ніж в інших європейських країнах, почався процес
розкладання феодальних і зародження нових, буржуазних відносин. Для
Італії характерний ранній і дуже швидкий розвиток міст. Тут зіграло свою
роль вигідне географічне положення, що зробило її головною торговою
посередницею між Сходом і Європою (виникає безліч італійських торгових
факторій, в тому числі і в Криму: Кафа – Феодосія, Солдайя – Судак,
Балаклава). Концентрація капіталу дозволила перейти від торговельних
операцій до кредитних. Італія – батьківщина банківської справи (слово
“банк” походить від італійського “банко” – лава, – малася на увазі лава
міняйл). Разом з тим починається корінний поворот у промисловості –
з’являються мануфактури виробництво. Наприклад, у Флоренції на початку
XIV ст. сукнодільчі мануфактури виробляли продукцію, вартість якої в 3
рази перевищувала весь міський бюджет, на деяких підприємствах працювало
до 100 чоловік.

Складалася нова соціальна структура суспільства, ламався середньовічний
соціальний розподіл. Важливу роль відіграло звільнення селян від
кріпосної залежності в XIII ст. Селяни, отримуючи особисту свободу,
втрачали земельний наділ. Швидко йшло розкладання цехового ладу.
Ремісники, які розорилися, і селяни поповнювали нову верству – найманих
робітників, що зазнавали жорстокої експлуатації (робочий день тривав
12-14 годин, за невідпрацьований аванс господар мав право покарати на
ув’язнення).

Багата верхівка включала різноманітні елементи суспільства. Характерна
особливість ранньої буржуазії – складна економічна база (торгові,
банківські операції, мануфактура, земельна власність). Стара знать
втратила свій політичний вплив. В багатьох італійських містах
встановилося республіканське правління. У той же час і економічне, і
політичне життя того часу характеризувалося великою нестабільністю:
можна було швидко розбагатіти, але так само швидко і позбавитися всього
(загибель торгових кораблів, неплатежі боржників, політичні перевороти і
т.ін.). Це породжувало особливу психологію, коли гроші не
накопичувалися, а витрачалися безоглядно.

Розкіш нових багатіїв обумовлювала попит на архітекторів, художників,
поетів. Правителі потребували секретарів, майстерних дипломатів,
юристів. Діловим людям був необхідний штат службовців. У містах росла
потреба у лікарях, вчителях, нотаріусах. Таким чином з’являється
інтеліґенція, яка зіграла провідну роль у формуванні культури
Відродження. Вона, з одного боку, безумовно, обслуговувала пануючий
клас, виражала його інтереси. Але в той же час поповнювалася вихідцями з
різних станів суспільства, була пов’язана з традиціями народної
культури.

Гуманізм як ідеологія Відродження

Нова епоха принесла новий світогляд. Ідейний зміст культури Відродження,
що відобразився в наукових, літературних, художніх, філософських творах,
склав гуманістичне світобачення. Гуманізм такої своєрідної культурної
епохи, як Відродження, мав цілий ряд особливостей.

Важливу роль у формуванні ренесансного гуманізму відіграла антична
традиція, схиляння перед досягненнями древніх греків і римлян. Гуманісти
не просто дуже багато робили для збереження, вивчення древніх рукописів,
пам’ятників мистецтва, вони вважали себе прямими спадкоємцями античної
культури з її абсолютно іншим, ніж християнське, ставленням до життя.

Основною ознакою культури Відродження, на противагу церковно-феодальній
культурі, є її світський характер. Люди Відродження піддавали критиці
систему феодального світогляду, їм були чужі його ідеали і догми (ідея
“гріховності” людини, її тіла, пристрастей і прагнень). Систему нових
поглядів визначають як антропоцентризм (“антропос” грецькою – людина).
Людина, а не божество стоїть в центрі світогляду гуманістів. Ідеал
гуманістичної культури – всебічно розвинена людська особистість, здатна
насолоджуватися природою, любов’ю, мистецтвом, досягненнями людської
думки, спілкуванням з друзями. Один з італійських гуманістів того часу
Піко делла Мірандолла услід за античним автором вигукував: “Велике чудо
є людина!”. У своєму трактаті “Про достоїнство людини” він писав: “Бог
створив людину, щоб вона пізнавала закони Всесвіту, любила його красу,
дивувалася його величчю… Людина може рости, удосконалюватися вільно. У
ній знаходяться начала найрізноманітнішого життя”.

Ще однією особливістю був індивідуалізм. Не походження людини, а її
розум і талант, заповзятливість повинні забезпечити їй успіх, багатство,
могутність. Індивідуалізм, який лежав у основі нового світогляду, був у
прямій протилежності до феодального корпоративного світогляду, згідно з
яким людина утверджувала своє існування тим, що була членом якої-небудь
корпорації – общини в селі, цеху в місті і ін. Ідеалізованим вираженням
раннього індивідуалізму було утвердження гуманістами цінності окремої
людської особи і всього того, що з нею пов’язано. Це мало безперечно
прогресивне значення.

Однак гуманісти схилялися насамперед перед “сильними” особистостями, їх
ідеал мав на увазі лише вибраних і не поширювався на народну масу. Цей
світогляд приховував у собі схильність до утвердження особистого успіху,
самоутвердження будь-якою ціною.

Гуманісти пішли далеко вперед від філософських і моральних переконань
феодально-церковної культури. Новий світогляд об’єктивно містив
заперечення релігії: в центр світобудови ставилася людина, а не Бог,
знання, а не віра. Однак не можна спрощувати взаємовідносини гуманістів
і церкви. Вони не були атеїстами, їх критика не торкалася основ релігії,
відкидалися лише крайнощі (вимога аскетизму, інш.). Серед гуманістів
було багато духовних осіб (Микола Кузанський був єпископом, священиком
став Франческо Петрарка), часто церковні сановники, в тому числі Папи
римські, ставали меценатами. Багато творів мистецтва надихалося
біблійними сюжетами. Нерідко художники, архітектори працювали на
замовлення римського двору, збільшуючи вплив католицької церкви
(Сикстинська капела, собор Св. Петра). Внутрішнє розкріпачення,
вільнодумство цілком поєднувалося у гуманістів з вірою в Бога, конфлікту
з католицькою церквою дуже довго не виникало.

Реформація і Контрреформація

Перехід від Середніх віків до Нового часу, розклад феодальних і
зародження буржуазних відносин – надзвичайно складний і неоднозначний
історичний період, який в різних країнах мав свої особливості. Якщо
Італія в XIII ст. стала батьківщиною Відродження, то пізніше, на початку
XVI ст., в Німеччині складається інший тип світогляду і, відповідно,
всієї культури, що увійшов в історію як епоха Реформації.

У 1517 р. в місті Віттенберзі священик Мартін Лютер виступив з 95
тезами, безпосереднім мотивом для яких був протест проти торгівлі
індульгенціями (індульгенція – свідоцтво про прощення гріхів). В основі
вчення Лютера лежали дві основні ідеї. По-перше, принцип “виправдання
вірою” полягає в тому, що порятунок душі досягається не виконанням
церковних обрядів, а щирою особистою вірою в Бога. Для того, щоб
вірувати в Бога, людині не потрібен посередник в особі церкви. Звідси
витікала друга думка: кожен повинен сам осягати християнське вчення
через Біблію, а не через папські декрети і постанови церковних соборів.
Нове ставлення до праці відбилося в невдоволенні великою кількістю
церковних свят, коли заборонялося працювати. Лютер перекладає Біблію
німецькою мовою (католицька церква забороняла переклади на національні
мови, що робило читання Біблії доступним лише дуже вузькому колу людей,
її зміст переказували і тлумачили священики). Характерно, що гуманізм
залишався світоглядом дуже вузького кола найбільш освічених людей, ідеї
ж Лютера стали ідеологічним знаменом селянської війни, яка почалася в
Німеччині.

кальвінізм. В Англії королівська влада використала ідеї Реформації для
звільнення з-під папського впливу, протестантська англіканська церква
стала там державною. Пізніше виникнуть протестантські секти: баптисти,
адвентисти, п’ятидесятники й інші. Для протестантизму характерні
простота оформлення церковних будівель і богослужіння, використання
світської музики, скасування поклоніння святим, іконам. Все це дістало
відповідне відображення у мистецтві.

Співвідношення Реформації і Відродження – складне теоретичне питання. Ці
епохи тісно переплітаються, однак не співпадають. Вони перетинаються у
часі, але якщо Ренесанс на початку XVI ст. досягає вершини, то
Реформація тільки починається. Обидва явища підготовлені початком
розвитку буржуазних відносин, але сам цей процес в Італії і Німеччині
проходив по-різному. Італія – батьківщина папства, але в Німеччині
внаслідок роздробленості країни втручання Риму у внутрішні справи
відчувалося особливо боляче. І Ренесанс, і Реформація виробляють новий
світогляд, але інтелектуальна, естетична творчість охоплювала вузьке
коло вибраних, а релігійна форма легко сприйнялася народом. Особисті
взаємовідносини гуманістів і протестантів також вельми неоднозначні. У
Німеччині Лютер і гуманісти ведуть діалог, симпатизують один одному, а в
Швейцарії Кальвін, який прийшов до влади, переслідує будь-яке
інакомислення (за його наказом був спалений найвідоміший вчений Мігель
Сервет – релігійний теоретик і лікар, який відкрив мале коло
кровообігу).

Гуманізм ніс звільнення від всевладдя релігії у “сфері духу”, не
торкаючись церковної організації. Реформація ж, зміцнюючи віру як таку,
позбавляла церкву її політичної влади. І якщо з першим римський двір
довго мирився, то проти другого негайно починається найжорстокіша,
організована боротьба – Контрреформація. Почавшись, ця боротьба
поширюється і на прихильників гуманістичних поглядів. Була розгорнена
діяльність духовних орденів (1540 р. – заснування ордену єзуїтів
Ігнатієм Лойолою), інквізиції, масове переслідування людей за
обвинуваченням у чаклунстві (“полювання на відьом”). З 1559 р.
складалися індекси заборонених книг, куди потрапляло багато наукових і
художніх творів. Протиріччя з католицькою церквою посилювалися також у
зв’язку з успіхами природничих наук, які ставили під сумнів канонічні
уявлення про світобудову.

Розвиток науки і техніки

У тісному зв’язку з економічними потребами розвиваються в XIV-XVI ст.
наука і техніка. Народжується наука в сучасному розумінні – наука як
новий спосіб пізнання світу. Характерною рисою епохи стає відхід від
середньовічної схоластики. Всіляко обґрунтовується необхідність вивчати
природу не шляхом схоластичних міркувань, а за допомогою досвіду.

З розвитком торгівлі удосконалюється кораблебудування і морська справа.
Використання компаса робить можливим тривалі плавання. Удосконалюються
карти. Все це підготувало епоху Великих географічних відкриттів: 1492 р.
– відкриття Америки Колумбом, 1498 р. – відкриття морського шляху до
Індії Васко да Гамою, 1519-1522 рр. – кругосвітня подорож Магеллана. Ці
та інші відкриття познайомили Європу з новими цивілізаціями, дали
поштовх розвитку багатьох наук і в той же час змінили всю систему
світової торгівлі, послужили передумовою виникнення колоніалізму.

Поява артилерії викликала зміни у військовій справі, вимагала складних
математичних розрахунків, змінила систему містобудування.

Величезне значення мав винахід Йоганом Гутенбергом книгодрукування (біля
1445 р.).

Поступово нерозчленованість, характерна для древніх часів, починає
змінюватися виділенням окремих галузей знань.

Великі зміни відбуваються в медицині. Ще у XIII ст. в ході конфронтації
з Папою римським імператор Священної Римської імперії Фрідріх II видав
указ, який дозволяв препарувати людські трупи, що раніше суворо
заборонялося церквою. У 1316 р. уперше в середньовічній Європі в Болон’ї
було прочитано курс лекцій з анатомії людини. Теофраст Парацельс піддав
критичному перегляду ідеї древньої медицини і сприяв початку
використання при лікуванні хімічних препаратів. Андреас Везалій у своєму
трактаті “Про будову людського тіла” дав науковий опис всіх органів і
систем, виправив багато помилкових уявлень. Знаменитий хірург Амбруаз
Паре розробив методи лікування вогнепальних ран; запропонував мазьові
пов’язки. Знаменитим є його афоризм: “Краще бути правим поодинці, ніж
помилятися з усіма”. Багато відомих діячів епохи Відродження мали вищу
медичну освіту (Франсуа Рабле, Микола Коперник, Галілео Галілей). Мали
її також і видатні українські діячі науки того часу, наприклад, Юрій
Котермак (Дрогобич), що у 1481-1482 рр. був ректором Болонського
університету, який називали матір’ю наук у Європі.

Переворот відбувається у наукових уявленнях про будову Всесвіту. Раніше
панувала система Птолемея, згідно з якою центром Всесвіту є нерухома
Земля, навколо якої обертаються Сонце й інші небесні тіла. Такий погляд
підтримувала церква. А.Ейнштейн писав: “Сьогодні нелегко зрозуміти, яка
незалежність думки, рідкісна інтуїція і майстерне володіння
астрономічними фактами були потрібні для доказу переваги геліоцентричних
переконань”. Ці якості втілилися в науковій роботі Миколи Коперника. Він
народився в Польщі, вчився в Італії, потім повернувся на батьківщину.
Мав обширні математичні знання. У результаті тривалих астрономічних
спостережень і складних розрахунків він склав дуже точні таблиці руху
небесних тіл. Вони виявилися непояснювані з геоцентричних позицій. Таким
чином, він довів, що Земля обертається навколо своєї осі й одночасно
навколо Сонця. Земля виявилася, згідно з геліоцентричною системою, не
центром Всесвіту, а рядовою планетою. Коперник виклав нові погляди в
книзі, яку, побоюючись переслідування, дозволив опублікувати, лише коли
йому виповнилося 70 років. Перші примірники книги побачили світ за
декілька днів до його смерті.

Активним прихильником і пропагандистом нового погляду на Всесвіт став
Джордано Бруно. Він приходить до висновку, що життя можливе не тільки на
Землі, що Всесвіт нескінченний і складається з безлічі світів. Бруно жив
у багатьох країнах Європи, виступав з лекціями в найбільших
університетах. Був за доносом арештований інквізицією, вісім років
провів у в’язниці, засуджений до смертної кари і спалений в Римі на
площі Квітів. Про себе він писав: “Було у мені все-таки те, в чому не
відмовлять мені майбутні віки, а саме: “страх смерті був чужий йому, –
скажуть нащадки, – силу характеру він мав більшу, ніж будь-хто, і ставив
вище за всі насолоди в житті боротьбу за істину”.

Теоретичні висновки Коперника підтвердив практичними спостереженнями
Галілео Галілей. У 1609 р. він сконструював телескоп, який давав
збільшення в 32 рази. Його відкриття приголомшили сучасників: місячний
ландшафт, плями на Сонці, зміни освітленості Венери, супутники Юпітера.
Вчення Коперника знаходилось під офіційною церковною забороною, було
визнане єрессю. Незважаючи на це, Галілей пише “Діалог про дві
найголовніші системи світу – Птолемеєву і Коперникову”. За це він був
відданий під суд інквізиції, і хоч йому вдалося уникнути страти, до
самої смерті перебував під домашнім арештом і не мав можливості
займатися астрономією.

Культура Відродження складалася в умовах гострої і складної політичної
боротьби: виникнення вільних міських комун в Італії, зміна
республіканських форм правління тираніями, інтервенція Франції, Іспанії
і Німеччини, численні селянські повстання, релігійні війни, перша
буржуазна революція в Нідерландах. Все це давало практичний матеріал для
теоретичних узагальнень, для розвитку політичної думки. Перу дипломата,
історика, філософа і поета Нікколо Макіавеллі належить трактат
“Государ”. Макіавеллі справедливо вважається засновником політичної
науки Нового часу. Він закликав розглядати явища політики поза їх
зв’язком з релігією та етикою. Саме він ввів у науковий обіг поняття
“держава” як таке (до нього мова велася тільки про конкретні держави).
Макіавеллі був переконаним республіканцем, за що зазнав арешту, тортур,
але зберіг свою відданість флорентійській комуні. Він був гарячим
патріотом Італії, прихильником національної єдності. У той же час,
спираючись на практику сучасної йому політики, Макіавеллі вважав, що
заради досягнення могутності і благополуччя держави придатні будь-які
засоби – підкуп, лицемірство (формула “мета виправдовує засоби”). Звідси
виникло поняття “макіавелізм” як позначення вседозволеності в політиці.

На противагу жорстокості реального суспільного життя, цілий ряд
мислителів починає пошуки ідеального суспільного устрою. Виникає
утопічний соціалізм. Назву новому вченню дала книга Томаса Мора “Утопія”
(“утопія” в перекладі з грецького – місце, якого немає). Головною
причиною бід народу автор вважав приватну власність. Роздуми про
ідеальну державу продовжив Томазо Компанелла. Свою книгу “Місто Сонця”
він написав у в’язниці, куди був кинутий за організацію змови проти
іспанського володарювання в Італії.

Вже з середини, а особливо з кінця XVI ст. настає криза ренесансного
гуманізму як світогляду певної епохи. Але загальнолюдською цінністю на
всі часи залишається гуманізм як система переконань, яка просякнута
любов’ю до людини, повагою до її гідності.

Література

Ерасов В.С. Социальная культурология. Учебник для студентов высших
учебных заведений. 2- ое изд. испр. и доп. М.: АспектПресс, 1996. – 591
с.

Культурология /под ред. А.А.Радугина. М.: Центр, 1996. – 400 с.

Культурология. Учебная помощь для высших учебных заведений.
Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 576 с.

Петров М.К. Самосознание и научное творчество. Ростов-на-Дону: изд-у
РГУ, 1992. – 268 с.

Рождественский Ю.В. Введення в культуроведение. – М.: ЧеРо, 1996. –
288с.

Скворцова Е.М. Теория и история культуры: Учебник для вузов. М.: ЮНИТИ,
1999. – 406 с.

Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ:
Либідь, 1993. – 390 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020