.

Специфіка і структура естетичної свідомості (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
334 8105
Скачать документ

Реферат на тему

Специфіка і структура естетичної свідомості

План

1. Специфіка і структура естетичної свідомості

2. Естетичне почуття

3. Естетичний смак

4. Естетичний ідеал

 5. Специфіка естетичної діяльності

6. Естетична і художня діяльність, їх співвідношення і особливості

Література1. Специфіка і структура естетичної свідомості

У процесі історичної практики відбувалося усвідомлення людством
механізмів, які формують спроможність особистості естетично ставитися до
дійсності, тобто здатність сприймати і переживати у почуттєвих формах
власне буття, знаходити та оцінювати загальнолюдські цінності та
перетворювати цю дійсність у співвідношенні зі своїми уявленнями.
Розуміння специфіки цього механізму привело до уособлення двох основних
понять, пов’язаних з відображенням процесу формування естетичного
ставлення: естетичної свідомості та естетичної діяльності.

Специфіка естетичної свідомості, у порівнянні з іншими формами духовного
життя людства, полягає у таких критеріях:

— естетична свідомість у бутті людини та суспільства являє собою
комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей;

— власне, поняття «естетична свідомість» — абстракція, яка означає
особливого роду духовне утворення, що характеризує естетичне ставлення
людини чи суспільства до дійсності. На рівні суспільства естетична
свідомість існує у формі суспільної свідомості, яка відображає ступінь
естетичного освоєння світу на рівні індивіда — у формі особистої
характеристики окремої людини;

— естетична свідомість формується тільки на підставі практики. Чим
багатша естетична практика людини або суспільства, тим багатша та
складніша їхня естетична свідомість;

— процес формування естетичної свідомості особистості стисло повторює
процес її формування в історії людства. Цим зумовлюється й структура
естетичної свідомості;

—  від інших форм духовного життя естетична свідомість відрізняється
тим, що базується на особливого роду відношенні людини до світу, в якому
переважає емоційне начало. В цьому родові особливості естетичної
свідомості;

—  видові особливості естетичної свідомості визначаються єдністю
структури її форм. Теоретично розрізняють два рівні функціонування
даного феномена: 1) повсякденний, побутовий рівень, що базується на
узагальненні емпіричного досвіду. Повсякденні естетичні переживання
особистості мінливі, часто суперечливі; 2) теоретичний рівень, що
базується на загальних філософських уявленнях про світ, людину та її
місце у світі. Історія естетики і мистецтва знає багато прикладів
втілення даних уявлень у конкретно-чуттєву форму. Так, скульптура
Міке-ланджело «Давид» втілює уявлення людини епохи Відродження про світ,
у центрі якого знаходиться особистість, сила та міць якої не має меж. Як
усвідомлення цієї сили та могутності, обличчя й постать Давида спокійні,
гармонійні, величні.

Повсякденний рівень естетичної свідомості складають естетичні емоції,
переживання, почуття та ін.; теоретичний — естетичні оцінки, судження,
погляди, теорії, ідеали тощо. Межі між цими двома рівнями умовні, бо
специфіка естетичної свідомості має прояви на кожному рівні — всюди
можна знайти і почуттєві, і раціональні елементи. Щонайбільше ця
особливість притаманна естетичній потребі та естетичному смаку, в яких
однаково важливі і емоційні, і раціональні складові, що усвідомлюються у
співвідношенні з естетичним ідеалом.

Насамкінець слід зазначити, що естетична свідомість — одна із форм
духовного життя суспільства, яка відображає довкілля, різноманітну
діяльність людини, а також продукти (результати) цієї діяльності, в тому
числі художні твори, у почуттєвих образах, що усвідомлюються та
оцінюються у судженнях естетичного смаку. Специфіка естетичної
свідомості полягає у взаємодії людини та реальності, суб’єктивного та
об’єктивного, яка переживається, оцінюється і розуміється суто
індивідуально, але детермінована історично мінливими ідеалами втілення
краси у житті та мистецтві.

2. Естетичне почуття

Сферу повсякденної естетичної свідомості складають естетичні емоції —
своєрідний психологічний відгук (реакція) на явища навколишнього світу.
Естетичні емоції мінливі, нестійкі та нетривалі; естетичні переживання —
емоційні переживання й усвідомлення естетичних відношень (дуже близькі
до цього значення за своїм змістом такі елементи естетичної свідомості,
як естетичне сприймання, уявлення, враження).

Естетичні почуття інтегрують, з одного боку, естетичні переживання
(радість від спілкування, зустріч з красою, хвилювання від сприйняття
піднесеного тощо), з іншого — виступають як здатність людини переживати
естетичне враження. Почуття людини різнобічні за характером, структурою
та психологічними механізмами. Деякі з них — первинні — зближують людину
з твариною, інші — специфічно людські. Серед останніх естетичні почуття
можна визначити як найскладніші з духовних переживань. Естетичні почуття
не дані людині від народження, а формуються у перші три-чотири роки
життя дитини. Щодо «природних Мауглі», то усі випадки, коли знаходили
людських дітей у тваринній зграї, свідчать: повноцінна людська
чуттєвість у них так і не розвинулася, незважаючи на тривалий час їх
подальшого життя серед людей; період формування естетичних та, взагалі,
людських почуттів був для таких дітей безповоротно втрачений.

З того приводу, що естетичні почуття розвиваються під впливом
різноманітних форм практичної діяльності та спілкування, відомий філософ
Е.В. Ільєнков писав: «Народжене дитя людське має перед собою не тільки
зовнішній світ, але і колосально складну систему культури, яка вимагає
від нього таких «способів поведінки», які генетично (морфологічно) в
його тілі взагалі ніяк не «закодовані», взагалі ніяк не представлені.
Форми споглядання, як і форми мислення, у жодному випадку не
досліджуються фізіологічно, тобто разом з анатомією органів мислення та
сприйняття. Вони кожного разу відтворюються в індивідуумові шляхом
тренування цих органів і успадковуються особливим чином — через
виховання, через залучення до культури, форми тих предметів, що створені
людиною для людини, форми та організацію предметно-людського світу.
Культура, створена в межах спільної життєдіяльності людини, є
матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, завдяки чому вони
передаються від одного покоління до іншого»1. Цю обставину в її
фундаментальному значенні для філософії та психології виділяє Ф.
Добжанський: «…людина, безсумнівно, тварина, але тварина унікального і
екстраординарного роду. Вид «людина» створив культуру, новий і дуже
потужній метод адаптації до середовища і керування ним. Культура не
успадковується через гени, кожна особистість засвоює її шляхом навчання.
Однак здатність засвоювати культуру закладена в генетиці»

Людина сприймає те, що освоєно культурою, через різні форми діяльності,
спілкування, навчання, гру. Біологічне і генетичне у людини — це лише
передумови для соціальної діяльності. Формуючись у дитинстві, вони,
дійсно, перетворюються у психологічні механізми і діють як «природні»
здібності людини. Тому вони й здаються такими ж «природними»
особливостям людської істоти, як і анатомічна побудова її тіла. Тим
більше, що ці здібності властиві усім людям, розрізняючись лише ступенем
їх розвиненості та культурно-етнічною своєрідністю прояву. Усе це
справляє враження, що форми мислення та форми чуття успадковуються так,
як і колір очей та форма носа. Отже, духовне «має протяжність, обсяг,
який іде кудись у глибину, ширину. Це своєрідне колективне «тіло»
історії і людини, яке пропонує нам певне середовище з начиння та
інструментів душі і є антропогенним простором, цілою сферою. Це
середовище підсилення. Для того, щоб щось створити, — будь-що, у тому
числі і в сфері духа, — потрібна робота, а робота виконується м’язами.
Можна, якщо можна говорити про м’язи душі, розуму, громадськості,
історичності тощо. Тому в людській і історичній реальності зовнішнє і є
внутрішнє, а внутрішнє і є зовнішнє»3.

Тільки у процесі багатої соціальної практики відбувається освоєння
індивідуумом соціального досвіду, зафіксованого у культурі, олюднюються
його первинні біологічні потреби та здібності. У такий самий спосіб
формуються й естетичні почуття. Іншими словами, естетичні почуття — це
духовне утворення, яке означає певний рівень соціалізації індивіда,
піднесення його потреб до істинно людських. Це зумовлює низку
особливостей естетичного почуття:

— воно опосередковує естетичне відношення, зумовлено всім попереднім
досвідом людства, тому пов’язане зі ступенем спільності естетичного
почуття (мірою втілення в індивідуальному досвіді чуттєвості
загальнолюдських надбань), визначає характер людського світосприйняття.
Згадаймо з цього приводу різницю між романтизмом (наприклад, героями
романтичних поем О.С. Пушкіна, М.Ю. Лєрмонтова, Т.Г. Шевченка, повістей
М.В. Гоголя) та класицизмом (героями драм Корнеля і Расіна). Перші
відомі тим, що їх світосприйняття (світовідчуття) абсолютно вільне та
індивідуальне. Вони цілком захоплені власним внутрішнім світом, тому
порівнюють й оцінюють все навкруги по тих слідах, які залишає дійсність
у їх почуттях. Герой епохи класицизму, навпаки, цілком зорієнтований на
суспільні норми життя. Поява власних почуттів розцінюється як ним самим,
так і суспільством як прояв слабкості та несформованості характеру;

— чим складніша соціальна, культурна, етнічна, демографічна структура
суспільства, тим більше буде різновидів естетичного почуття;

— щодо індивіда, існуючі у суспільстві типи естетичних почуттів
виступають тільки як моделі розвитку, ступінь якого залежить від зусиль
самої особистості, тобто зумовлений мірою соціалізації особистості. У
той самий час нерозвинене естетичне почуття є свідченням низької
духовності суспільства або окремої особи;

— міра розвитку естетичного почуття впливає на характер суспільної
діяльності людини, зумовлює ступінь її тяжіння до прекрасного, гармонії,
досконалості у будь-якому виді діяльності. У легенді середньовіччя про
спорудження Шартрського собору у Франції розповідається про те, що
перехожий підійшов до людини, яка везла тачку, навантажену камінням. На
запитання: «Що ти робиш?» ця людина відповіла: «Везу прокляту тачку».
Друга людина з тачкою, до якої звернувся перехожий з тим самим
запитанням, відповіла, що заробляє на хліб для себе та своєї сім’ї. А
остання, яку запитав перехожий, сказала, що будує храм (тобто відчуває
свою причетність до гармонізації світу). Отже, естетичне почуття сприяє
вдосконаленню зовнішнього світу шляхом діяльності людини та гармонізує
її духовний світ;

— головним засобом виховання естетичного почуття є мистецтво. Могутній
естетичний потенціал у цьому сенсі має праця

(творчість). Багато естетичних вражень дає спілкування з природою. У
даному процесі формується культура почуттів;— естетичне почуття — основа
естетичної свідомості, на якій розвиваються інші, більш складні,
елементи естетичного усвідомлення світу.

Таким чином, естетичне почуття — це наслідок суб’єктивної емоційної
реакції людини на об’єктивні виражальні форми природної та соціальної
реальності, які оцінюються у співвідношенні з уявленнями людини про
красу.

3. Естетичний смак

У філософії та естетиці від І. Канта існує традиція, у межах якої
естетичний смак означає здатність людини естетично оцінити дійсність і
мистецтво.

З цього приводу доцільно згадати латинське висловлювання: «У кожного
свій смак». Але стародавні римляни додавали: «Про смак не сперечаються,
якщо він є». У Стародавньому Римі існував культ естетичного смаку навіть
за часів правління кривавого Нерона.

Але в цілому протягом усієї історії людства про смак сперечаються, і
досить жваво. Хоча слід відзначити що, дійсно, не дискутують про якість
фізіологічного смаку: хтось віддає перевагу солодкій їжі, хтось —
солоній, комусь подобається червоний колір, комусь — зелений тощо. Однак
усі ці аспекти життєдіяльності людини не мають суспільного значення у
таких відношеннях:

— естетичний смак належить до суспільної, соціальної сфери, тому що
означає соціальну спроможність людини, яка формується як результат
виховання та навчання;

— естетичний смак є важливою характеристикою особистіс-ного становлення
та пов’язаний з рівнем самовизначення людської індивідуальності. Тому
естетичний смак — не тільки оцінка, а й привласнення або заперечення
певних естетичних цінностей. Отже, естетичний смак означає здатність до
індивідуального відбору естетичних цінностей, що визначає напрям
естетичного (і не тільки естетичного) саморозвитку особистості;

— естетичний смак — показник цілісності людської індивідуальності,
оскільки сприяє формуванню особистості. Це здійснюється, коли людина
досягає віку 13—20 років, а естетичний смак тоді є навряд чи не
найголовнішим засобом об’єктивації особистості. Для молоді цілком
природним вважається бажання акцентувати на тому боці життя, який
виразно та рельєфно стверджує її як самобутність. Це — зовнішній вигляд,
переваги у музиці, літературі, мистецтві в цілому, поведінці. Часто це
прагнення набуває спотворених форм. Так виникає молодіжна субкультура,
згідно з законами якої юнаки та дівчата ще досить умовно освоюють засоби
і прийоми створення індивідуального стилю життя, здійснюють пошуки
гармонійних відносин з собою та оточуючими. Але не завжди цей
закономірний процес позитивно сприймається суспільством: так сталося з
культурою (хоча часто вона зветься контр- або антикультурою) хіпі,
панків, рокерів, металістів тощо;

— відсутність естетичного смаку або зловживання мірою, яка зв’язується з
певним рівнем його розвитку, свідчить або про «усеїдність» людини, тобто
про нездатність до особистісного відбору, або про «дурний» (поганий)
смак, тобто в цьому випадку відбір ведеться за незначними, неістотними
критеріями;

— естетичний смак співвідноситься з художнім смаком, який розвивається
на основі естетичного у процесі спілкування з мистецтвом та рівень якого
підвищується завдяки художній освіті та вихованню;

— дискусії з приводу того, які цінності найбільш важливі, якщо мається
на увазі якість естетичного смаку — особистісно або суспільно значущі, в
кожному окремому випадку зумовлені конкретним комплексом суспільних
обставин, соціальною диференціацією суспільства, яка створює моделі
естетичного смаку різних верств населення;

—  естетичний смак не залишається незмінним. Суспільні відносини та
особливості світу людини впливають на розвиток або деградацію
особистісного естетичного смаку. Про це свідчать зміни переваг щодо
добору або характеру творів мистецтва (літературних чи музичних) тощо;

— все ж таки залишається невизначеною проблема відбору критерію, за яким
оцінюється якість естетичного смаку. Існує такий критерій або ні…
Виходити при розв’язанні цієї проблеми слід з того, що являє собою
оцінка, яка лежить в основі естетичного смаку. Вона (естетична оцінка)
засновується не тільки на якості предмета, який оцінюється, а й на
якості, здібностях того, хто оцінює, своєрідності його почуттів,
особливостях інтелекту, його загальній культурі, рівні освіти,
соціальній належності. Усе це визначає особистісну якість – естетичну
інтуїцію. В свою чергу, якість естетичної інтуїції зумовлює якість
творчого уявлення, тобто здатність охоплювати образ «цілого», не
передуючи його логічній деталізації, аналітичній діяльності розуму,
спроможності передбачати те, що вже є, але ще не здобуло відображення у
вигляді поняття.

Таким чином, естетичний смак – здатність до індивідуальної оцінки та
добору естетичних цінностей, яка визначає можливість особистості до
саморозвитку.

4. Естетичний ідеал

ooooooooniieTHTHTHTHTHiTHTHTHTHTHTHTH

vooocoooooooooooocooooooooo

взірець належного, на цінність, на основі якої відбувається постійний
вихід людини за власні межі, здійснюється процес самовдосконалення. На
відміну від будь-якого соціального ідеалу естетичний існує не в
абстрактній, а в чуттєвій формі, тому що тісно пов’язаний з емоційним,
чуттєвим ставленням людини до світу. В цьому полягає перша особливість
естетичного ідеалу.

Друга особливість визначається різними засобами співвідношення
естетичного ідеалу з дійсністю. Ідеалістична естетика виявляє
відірваність естетичного ідеалу від сутності його природи і тому
наполягає на незбагненності його усвідомлення та досягнення. У противагу
цій точки зору В.Г. Бєлінський писав про те, що «ідеали — це не вільна
гра фантазії, не вигадка, не мрія, але в той же час ідеали — не список з
дійсності, а угадана розумом та відтворена фантазією можливість того чи
іншого явища»1.

Третя особливість естетичного ідеалу пов’язана з характером відображення
дійсності в ідеалі. Естетичний ідеал, без сумніву, відтворює її
особливим чином, але не пасивно, а творчо, що визначається вмінням
особистості або суспільства відкинути наносне, випадкове, неістотне.
Звідси випливає визначення естетичного ідеалу. Естетичний ідеал —
відображення сутності предмета, але сутності найглибшого порядку, яка
містить у собі найвищу форму розвитку реальності, що дана емоційно.

Наступна, четверта, особливість полягає у співвідношенні об’єктивних
якостей дійсності та особливостей внутрішнього світу людини. Вищим
ступенем розвитку реальності є її соціальна форма, а її носієм — людина
як сукупність суспільних відносин. Естетичний ідеал суспільства, який
відбивається через людину в чуттєвих формах, втілює у собі головні,
визначні суспільні відносини даного суспільства. Тому естетичний ідеал –
це діалектична єдність об’єктивного та суб’єктивного.

Об’єктивне зумовлюється тим, що ідеали народжуються і реально існують у
самій дійсності як тенденції суспільного розвитку незалежно від ступеня
їх усвідомлення (ступінь усвідомлення виявляє зв’язок з
конкретно-історичними обставинами).

Суб’єктивне визначається якостями цілей, ідей, носіями яких виступають
певні суспільні сили, здатні побачити наявність таких тенденцій життя у
зародженні, усвідомити їх і сприяти тому, щоб через мистецтво, яке вони
створюють, або інші види творчості ці тенденції зрозуміла більшість.

Особливістю естетичного ідеалу є й те, що він (як будь-який соціальний,
наприклад соціально-політичний, ідеал) визначає перспективу розвитку
суспільства, його інтереси та потреби, а також інтереси та потреби
окремої людини. В.Г. Плеханов називав ідеал дійсністю наступного дня,
коли здійснюється синтез сьогодні та завтра.

Специфіка естетичного ідеалу виявляється в особливих зв’язках з
суспільними та моральними ідеалами людини та суспільства, що
відтворюється в історичному характері естетичного ідеалу. У свою чергу,
естетичний ідеал зумовлюється обставинами матеріального життя
суспільства, умовами соціального суспільного буття, розвитком естетичної
діяльності та мистецтва. Цей взаємозв’язок рельєфно виступає у
порівнянні конкретно-історичних типів естетичного ідеалу, наприклад
античного та середньовічного. Античний естетичний ідеал втілює уявлення
про досконалу, ідеальну людину, яка є синтезом прекрасного зовнішнього
(тіло, обличчя тощо) та внутрішнього (думки, почуття, наміри).
Середньовічний ідеал декларує відторгнення від дійсності. Ідеал — Бог,
що втілює абсолютну довершеність, його не може досягти окрема людина,
але при цьому кожен повинен прагнути до досягнення недосяжного ідеалу
все життя.

Подальші зміни змісту естетичного ідеалу можемо простежити, аналізуючи
його відтворення в скульптурних зображеннях міфологічного Давида. Якщо
«Давид» Донателло ще зберігає в собі риси середньовічного способу
осмислення людини, де акцент робиться на внутрішньому, духовному, то
«Давид» Мікеланджело настільки красивий фізично , як і духовно. У Новий
час віднайдена в добу Відродження гармонія між тілом і духом, подібна
Богові людина губиться, «Давид» Берніні — втілення бентежної людини, яка
опинилися в епіцентрі боротьби зовнішніх та внутрішніх сил, що
перекручують та спотворюють її. Від аристократичного достоїнства та
мужньої впевненості у своїх силах не залишається нічого, тому «Давида»
Берніні часто називають «плебейським Давидом». Апофеоз відчаю
невпевненості в собі і безнадійності буття людини у ХХ ст. символізує
«Давид» Дж. Макку.

Естетичний ідеал за певних історичних обставин спрямований не у
майбутнє, а в минуле, що складає ще одну особливість естетичного ідеалу
(наприклад ідеалізація вітчизняної історії ХVІ—ХІХ ст.). Завдяки своїй
почуттєво переконливій формі естетичний ідеал сприяє утворенню міфів у
свідомості людини чи суспільства і у такий спосіб неначе заступає цю
дійсність. Наприклад, радянський кінематограф 30—50-х років (фільми
«Свинарка та пастух», «Багата наречена», «Світлий шлях» тощо) створював
подобу веселого та легкого життя поряд з тим, що дійсно відбувалося
навкруги.

У суспільстві естетичний ідеал виконує такі функції: мобілізує людську
енергію почуттів та волі, вказуючи напрям діяльності; створює можливість
випереджати дійсність, зазначаючи тенденцію майбутнього; виступає як
норма, зразок та як необхідне (те, що має бути), є вищим об’єктивним
критерієм оцінки всього, з чим зустрічається людина у навколишньому
світі, всього, що знаходиться у сфері її інтересів. У естетичному ідеалі
об’єднуються реальне та ідеальне. Завдяки цій здатностей діалектично
поєднувати у собі ідеальне та реальне людина оцінює дійсність та
визначає її естетичну цінність.

Отже, естетична свідомість виникає не на суто природній та не на двох
окремих — природній ті соціальній — підставах, а тільки у процесі
суспільно-історичної практики, яка має на меті перетворення буття за
законами краси. Естетична свідомість відтворює творчу сутність
суспільно-трудової діяльності людини в усьому різновиді форм прояву, у
тому числі й у мистецтві.

5. Специфіка естетичної діяльності

Різноманітність естетичних відношень людство відтворило як естетичні
категорії. Водночас усвідомлювався процес формування власне естетичного
відношення, що започаткувало, крім інших, і категорію естетичної
діяльності як специфічної здатності особистості та людства в цілому
перетворювати дійсність за законами краси. Ця діяльність пов’язана з
усіма проявами людської діяльності, проте має ряд особливостей. У
будь-якій утилітарній діяльності (як індивідуальній, так і колективній)
є хоча б елементи загальнолюдського значення, змісту, сенсу, які
відтворюють загальнолюдську цінність даної діяльності. З цим
загальнолюдським началом пов’язано естетичне забарвлення або естетичний
зміст людської діяльності.

Кожен, хто володіє естетичною свідомістю, свідомо або несвідомо працює,
діє, оцінює дійсність у співвідношенні зі своїми естетичними уявленнями.
Тому на ступінь естетичної забарвленості даного виду діяльності справляє
істотний вплив таке: якість естетичного смаку; зміст естетичного ідеалу;
розвиненість естетичного почуття, емоцій та уявлень суб’єкта діяльності.
Таким чином, естетична діяльність — це будь-яка людська діяльність у її
загальнолюдському вимірі (хоча загальнолюдське не вичерпується
естетичним. Разом з красою зміст загальнолюдського складають добро,
істина, свобода тощо). Наприклад, кожній людині красивий будинок
подобається більше, ніж непоказний, і на будівництво такої оселі будуть
спрямовані всі її зусилля; елегантне плаття приваблює більше, ніж
лантухувате, тому вибір за інших рівних умов буде зупинений на першому.
Кожен сподівається побачити результат своєї праці гармонійним,
пропорційним, привабливим, який прикрашає побут, працю, оселю,
зовнішність особистості, піднімає її настрій, самопочуття.

Мета естетичної діяльності — перетворення дійсності за законами краси,
тобто за законами ритму, симетрії, пропорції, гармонії тощо. Це пов’язує
естетичну діяльність з діяльністю творчою, яка акцентує на
перетворюючому характері впливу, естетичний намір вносить якісний сенс,
«зверхідею» цього перетворення. Зв’язок між естетичним та творчим
характером людської діяльності є діалектичним, відсутність будь-якого
аспекту позбавляє сенсу діяльність в цілому. Мета естетичної діяльності
знаходиться не зовні, а в людині: завдяки їй у особистості розвиваються
якості та здібності, які мають загальне культурне значення. Згідно з
законом перенесення, у процесі естетичної діяльності формуються, а потім
можуть бути використані у будь-якій людській діяльності якості мислення
та характеристики ціннісного світу, що наповнюють творчістю та
естетичною значущістю будь-який прояв особистості. Серед цих результатів
слід назвати чуттєве, образне мислення; здатність до емоційного
реагування, співвідносну з культурою почуття; здатність до тонкого,
чутливого спілкування з іншими людьми; здатність до відображення
дійсності, яка формується на підставі творчого уявлення, що має
естетичну природу; здатність до передбачення тощо.

Цінності, що створюються у процесі естетичної діяльності, мають вічний
характер. Наприклад, фізика за два віки пройшла шлях від І. Ньютона до
А. Ейнштейна. Є галузі, в котрих не діють закономірності, що були
відкриті Ньютоном, де діє фізика Ейнштейна. Але знахідки, зроблені
Рубенсом чи Рембрандтом, не стали менш значними з появою шедеврів
Матісса чи Ван Гога. Е. Золя, Ч. Діккенс, В. Гюго стоять поряд, а не
нижче, ніж А. Франс, Б. Шоу, Е.-М. Ремарк тощо. Більше того, те, що було
передбачено у XVI ст. Босхом або у XIX ст. Діккенсом, набирає своєї
істинної значущості та життєвого наповнення у XX ст.

Естетична діяльність породжена трудовою діяльністю та існує як її
частина (згадаймо, наприклад, танці народів Півночі, в яких відтворені
звичаї та головні види трудової діяльності, наприклад, мисливство
(полювання на тюленів, оленів, качок тощо). Тому необхідно враховувати
таке: естетична діяльність — це необхідний аспект суспільної практики,
на підставі якої розвивається естетичне виробництво (творчість і
свідомість) та естетичне споживання; естетична діяльність — атрибут
(істотна властивість) будь-якої соціальної діяльності, що створює
довершену річ, досконалий твір, породжує відточену думку (ідею); однак
естетичну діяльність можна розглядати як окремий вид діяльності, яка
існує самостійно. Так характеризується вид діяльності, де безпосередньо
та в основному розв’язуються естетичні завдання.

Отже, естетична діяльність внутрішньо неоднорідна. Вона розглядається як
система видів діяльності, специфіка яких визначається співвідношенням
цілей перетворення та характером того об’єкта дійсності, на який це
перетворення спрямоване. Усі види предметів естетичної діяльності та
співвідносні з ними їх різновиди узагальнюються схематично так:

Естетичне перетворення навколишнього середовища

Формування естетично розвиненої особистості

Створення

художніх

цінностей Практична

Духовно-практична (духовно-культурна)

Художньо-практична Естетична організація виробництва

Естетична організація побуту

Садово-паркова культура. Мистецтво букета, косметики тощо Дизайн

З перелічених особливостей естетичної діяльності випливають такі
висновки:

1. Естетична діяльність співвідносна з усіма видами людської діяльності,
але ступінь її наявності залежить від націлювання особистості на
перетворення світу за законами краси, тобто від розвиненості естетичної
потреби; здатності особистості до такого перетворення, тобто від
розвиненості естетичних умінь, навичок, знань тощо; умов, за яких ця
діяльність здійснюється.

Обставини можуть сприяти як реалізації цих якостей та потреб
особистості, так і їх формуванню. Однак умови виконання можуть заважати
реалізації цілей естетичної діяльності, а також гальмувати розвиток
естетичної свідомості особистості.

2. Види естетичної діяльності співвідносні з наявністю естетичних та
інших цілей, що є метою такої діяльності, а також з характером предмета,
що перетворюється.

Власне естетична діяльність — діяльність, що спрямована на досягнення
будь-яких неутилітарних цілей. Насамперед, це художня діяльність, за
винятком архітектури та декоративно-побутового мистецтва. Інша справа —
духовна користь, яку дістає особистість під час спілкування з другом,
читання книги або сприйняття величних явищ природи, тощо.

3.  Результатом естетичної діяльності є не тільки світ предметів та
навколишнє середовище, що перетворюються за законами краси, а й сама
людська суб’єктивність, яка збагачується та удосконалюється завдяки
розвиненому творчому уявленню та іншим навичкам і умінням, що мають
естетичну природу. Серед них: відчуття форми, уміння мислити за
аналогією та асоціацією, образне мислення, інтуїція, а також уміння
організувати свою працю так, щоб вона приносила насолоду, тощо.

 

6. Естетична і художня діяльність, їх співвідношення і особливості

Ця проблема і досі одна з найскладніших та дискусійних в естетиці.
Погляди на неї, що висловлюються дослідниками, можна умовно згрупувати у
такому вигляді. Прихильники першої точки зору стверджують, що естетична
та художня діяльність повністю збігаються. Проте (навіть у межах
здорового глузду) зрозуміло, що не будь-який одяг або меблі можуть бути
розцінені як творіння мистецтва, тобто не будь-який результат естетичної
діяльності несе у собі художню інформацію, містить художню концепцію
світу, але обов’язково має естетичний характер. Прихильники другої точки
зору вважають, що естетична та художня діяльність — це різні види
діяльності, які не збігаються, а існують паралельно. Але і в історичній,
і у повсякденній практиці естетична діяльність перетворюється в художню
у своїх найдосконаліших формах. Існує і третя точка зору, сутність якої
полягає у тому, що естетична діяльність ширша за художню, тому що її
результатом стають не тільки твори мистецтва, а й предмети побуту,
засоби виробництва тощо. Однак художня діяльність не вичерпується
естетичним змістом, оскільки художня діяльність — це творчість не тільки
за законами краси, але й за законами добра, справедливості тощо. Ця
точка зору є найбільш доведеною, хоча потребує деяких уточнень:
естетична діяльність і в її онтогенетичному, і у філогенетичному планах
передує художній; у художній діяльності естетична набуває свого вищого
втілення; у художній діяльності закріплюються вищі досягнення й
тенденції естетичної діяльності.

Література  

Алешина Л.О. О вежливости, о такте, о деликатности. — М., 1986.

Аронов В.Р. Дизайн и искусство. Сер. «Эстетика». — М., 1984. — № 2.

Асмус В.Ф. Вопросы теории и истории эстетики. — М., 1968.

Асмус В.Ф. Немецкая эстетика XVIII в. — М., 1962.

Байбурин А.К., Торопков А.Л. У истоков этикета: Этнографические очерки.
— Л., 1990.

Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. —М.,
1975.

Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология: наука и

техника. — М., 1986.

Бахтин М.М. Человек в мире слова. — М., 1995.

Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. — М., 1986.

Бицилли П.М. Место Ренессанса в истории культуры. — СПб., 1996.

Безруких М.М. Я и другие. Я или правила поведения для всех. — М., 1991.

Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994.

Борев Ю.Б. Критика современных буржуазных эстетических концепций.— М.,
1977.

 Борев Ю.Б. Эстетика: В 2-х т. — Смоленск, 1997.

Брунов Н.И. Барокко в России. — М., 1926.

Быстрицкий Е.К. и др. Бытие человека в культуре (опыт онтологического

подхода). — К., 1992.

Бычков В.В. Малая история византийской эстетики. — К., 1991. Ванслов В.
В. Эстетика романтизма. — М., 1966.

Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Деловая риторика: Учебное пособие для
вузов. — Ростов-на-Дону, 2000.

Вейдле В.В. Умирание искусства. Размышления о судьбах литературы и

художественного творчества. — СПб., 1996.

Вермео А., Вермео О. Мэтры мирового сюрреализма. — СПб., 1996.

Виппер Б.Р. Статьи об искусстве. – М., 1970.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020