UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75834
останнє поновлення: 2016-11-29
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваРоль запозичень у становленні лексичної синоніміки української мови (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2317
Скачало152
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Роль запозичень у становленні лексичної синоніміки української мови

 

 

Значна кількість синонімічних рядів в українській мові сформувалася в

результаті запозичень слів з інших мов. Синонімічні зв’язки між питомими

й іншомовними словами (синонімізація) активно виникали протягом усього

періоду становлення синонімічної підсистеми нашої мови. Певна кількість

лексичних синонімів, утворених за рахунок питомих й іншомовних слів,

була успадкована з найдавніших періодів існування мови: вівтар —

жертовник, Біблія — Святе Письмо, ідол — кумир, жрець — святець, літера

— буква, хроніка — літопис — аннали, деспот — тиран, дань—яса та ін.

Значно посилюється можливість появи тотожних за значенням одиниць у

XVI—XVII ст. [1]. Протягом цього періоду запозичення із

західноєвропейських мов стикаються із запозиченнями з мов східних:

караван — флот, чулан — комора. Неологізми лексичні й семантичні, які

з’являються при перекладах як аналоги-орієнтири при функціонуванні

запозичених лексем, охоплюють усі функціональні сфери мови того часу:

 

a) сферу науки й культури (бібліотека — книгохранительниця — книжниця,

аргумент — довід, риторство — вимова, ритор — красномовець, лічити —

рахувати, географія — землеописання);

 

б) абстрактних понять (значення — сенс, честь — достоїнство — цнота,

статечність — респект, хула — ганьба, расторопність — довтеп);

 

в) соціально-побутову (безмін — кантор, ганок — сіни, житниця — стодола,

панчохи — чулки, напиток — напій — трунок, бидло — скот);

 

г) рослинного світу (тютюн — табака, ромашка — ромен, крин — лілея,

фіалка — конвалія);

 

д) військову (дейнека — гайдамака, варта — караул, зброя — оруже,

поєдинок — герць);

 

е) виробничо-професійну (типографія — друкарня, кухмістер — куховар —

кухар, усмар — римар, сапоговець — чоботар — чижмар);

 

ж) адміністративно-судову сферу (долг — борг — позичка, опит — допрос —

квестія, арендар — заставник, гонець — кур’єр, свавільник — бунтівник —

ґвалтівник).

 

Синонімізація цього часу визначається традицією запозичення із західних

і класичних мов, що очевидно у діяльності Л. Зизанія, П. Беринди,

Є. Славинецького, у середньовічній науці й культурі, а також тенденцією

до формування єдиної мовної системи із «системи систем», де іншомовні

слова становили структурні елементи синонімічної підсистеми.

Синонімізація наступних століть зумовлюється передусім фактором не

становлення, а вже розвитку лексичної системи української мови.

Необхідність створення абстрактної лексики, потреба у науковій

термінології, спроби розширити межі охоплення дійсності викликають

приплив нових іншомовних елементів. Одним з найактивніших способів

їхнього засвоєння виявляється саме процес синонімізації, який

виражається в доборі власне українських лексичних відповідників до

іншомовних слів: філософія — любомудріє, артикул — стаття, університет —

всевчилище, конкурс — убіг, революція — ворохобня. Запозичення й

контрномінація неоднозначно оцінювалися мовознавцями, особливо у

термінологічних групах лексики. Одні вчені виступали за усунення з

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ