.

Реалізація права власності іноземними інвесторами (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
133 1385
Скачать документ

Реферат на тему:

Реалізація права власності іноземними інвесторами.

Українська держава є суверенною в регулюванні всіх відносин власності на
своїй території. Законодавство про власність спрямоване на реалізацію
Декларації про державний суверенітет України і має відповідати належним
чином ратифікованим міжнародним нормативним актам. Праці вітчизняних і
зарубіжних авторів, зокрема І.Бланка, Д.Бобрової, А.Богатирьова,
М.Богуславського, В.Бочарова, Н.Вознесенської, Б.Губського, О.Дзери,
А.Довгерта, В. Дозорцева, Н.Дороніної, А.Кабалкіна, В.Корецького,
В.Коссака, К. Круглової, Н.Кузнецової, В.Літкевича, Л.Лунца, В.Луця, В.
Мусіяки, Л.Нейкової, В.Новицького, А.Омельченка, В.Опришка,
В.Паламарчука, О.Підопригори, А.Свиридова, Н.Семилютіної, Г.Фединяк,
Р.Халфіної, А.ПІахназарова, Ю.Юмашева та інших науковців присвячені саме
названій та суміжним проблемам. Проте процес законотворення ще триває
для реалізації вказаного положення і у зв’язку із ним виникають питання,
декілька з яких надалі досліджуватимуться.

Реалізація права власності є важливим питанням, через те, що вказана
економіко-правова категорія є запорукою діяльності будь-якої економічної
системи та підставою реалізації компетенції власником у
адміністративно-правовій, цивільно-правовій та у інших сферах його
діяльності. Через відсутність або неналежний розвиток законодавства про
власність переважна більшість демократичних принципів діяльності
українського суспільства як частини загальносвітової спільноти може
залишитися виключно гаслами.

Чинне законодавство дає визначення права власності, яке є класичним для
країн романо-германської правової сім’ї. Право власності – це
врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і
розпорядження майном. (1)

Суб’єктами права власності в Україні визнаються: народ України,
громадяни, юридичні особи та держава. Майно може належати на праві
спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам
і державам. Допускається об’єднання майна, що є власністю громадян,
юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм
власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю
юридичних осіб і громадян інших держав.

Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним
йому майном; має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не
суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення
господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема,
передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим
особам.

Власник, здійснюючи свої права, зобов’язаний не завдавати шкоди
навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом
інтереси громадян, юридичних осіб і держави. При здійсненні своїх прав і
виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержувати моральних засад
суспільства.

Власник має право використовувати належне йому майно для підприємницької
діяльності. Результати господарського використання майна (виготовлена
продукція, одержані доходи) належать власникові цього майна, якщо інше
не встановлено законом або договором.

Власник засобів виробництва та іншого майна має право створити у
встановленому законом порядку підприємство, організацію, що є юридичною
особою. Юридична особа здійснює право володіння, користування і
розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого
статуту (положення).

Держава залишає за собою право у випадках і в порядку, встановлених
законодавчими актами України, обмежити чи припинити діяльність власника.

Наведені та інші норми чинного українського законодавства закріплюють
основні принципи реалізації права власності на території України, а
зокрема наступні:

принцип пріоритету належним чином ратифікованих міжнародних джерел права
над національними.

принцип рівності усіх форм власності незалежно від його суб’єкта.

принцип впровадження режиму взаємності на території України: громадяни
України та іноземні громадяни є рівними у своїх можливостях реалізації
права власності, якщо інші обмеження не встановлено спеціальними
нормативними актами.

принцип свободи розпорядження та використання своєї власності, якщо не
встановлено спеціальних обмежень щодо цього.

принцип не порушення прав та законних інтересів третіх осіб при
здійснення права власності.

принцип не завдання шкоди навколишньому природному середовищу.

принцип обмеженої можливості держави втручатися у діяльність власника
шляхом її припинення та обмеження.

8. принцип впровадження деяких обмежень щодо об’єктів права власності
іноземних громадян. (Наприклад, іноземним громадянам та особам без
громадянства земельні ділянки сільськогосподарського призначення у
власність не передаються).

Важливою складовою компетенції власника є право розпорядження належним
йому майном. Однією з форм реалізації названого права є інвестиційна
діяльність. Закон України „Про інвестиційну діяльність” визначає
інвестиції, як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що
вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в
результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний
ефект. (12)

А отже інвестиційною діяльністю є діяльністю громадян, юридичних осіб і
держави щодо здійснення капіталовкладень у формі майнових та/або інших
цінностей в об’єкти підприємницької та інші види діяльності, в
результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Щодо способів здійснення інвестиційної діяльності, то можна вказати їх
велике розмаїття, а зокрема: участь у формуванні статутного фонду
дочірньої особи, кредитування, лізинг, тощо.

Організаційно-правовими формами за специфікою нормативного регулювання
інвестицій є:

1.створення підприємства з іноземними інвестиціями, частка яких в
статутному фонді становить від 10 до 100 відсотків (наприклад, спільні
підприємства).

2.створення підприємства на засадах формування статутного капіталу
виключно за рахунок цінностей іноземних фізичних або юридичних осіб
(наприклад, приватні підприємства іноземних осіб).

Вказані організаційно-правові форми є підставою для застосування різних
комплексів нормативних регуляторів. При цьому інвестор набуває
корпоративних та/або засновницьких прав. Дочірня юридична особа набуває
права колективної або приватної власності на відповідне майно.
Законодавець встановлює, що право колективної власності виникає на
підставі: добровільного об’єднання майна громадян і юридичних осіб для
створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських
товариств і об’єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу
колективами трудящих державного майна; перетворення державних
підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна
державного підприємства у власність трудового колективу, державних
субсидій; пожертв організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Суб’єктами права колективної власності є трудові колективи державних
підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи,
акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об’єднання,
професійні спілки, політичні партії та інші громадські об’єднання,
релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Об’єктами права власності господарського товариства, що є юридичною
особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте
внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на
підставах, не заборонених законом. Внесок членів господарського
товариства може складатись з основних та оборотних фондів, грошових
коштів, цінних паперів. Член господарського товариства має право за
загальною згодою передати в рахунок свого внеску право користування
належним йому майном або результатами його інтелектуальної праці. Тобто,
форми здійснення інвестицій може бути дуже різноманітними. Проте
необхідно пам’ятати, на території України до суб’єктів підприємницької
діяльності або інших юридичних осіб, їх філій, відділень, відокремлених
підрозділів, включаючи постійні представництва нерезидентів
(далі-підприємства), створених за участю іноземних інвесторів, незалежно
від форми та часу їх внесення, застосовується національний режим
валютного регулювання та справляння податків, зборів (обов’язкових
платежів) встановлений законами України для підприємств, створених без
участі іноземних інвестицій.

Об’єктом права власності господарського об’єднання підприємств і
організацій (концерну, асоціації, галузевого, міжгалузевого
регіонального об’єднання) є майно, добровільно передане йому
підприємствами й організаціями, а також набуте в результаті
господарської діяльності та на інших підставах, не заборонених законом.
До складу об’єктів права власності господарського об’єднання не входить
майно членів цього об’єднання.

Власністю господарського об’єднання є також майно створених ним
підприємств. Ці підприємства не мають права вийти із складу об’єднання
без його згоди. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств
та організацій, що входять до його складу, а вони не відповідають за
зобов’язаннями об’єднання і один одного, якщо інше не передбачено їх
статутами (положеннями) або договором між ними. Майно, яке залишилося
після припинення діяльності господарського об’єднання, розподіляється
між підприємствами та організаціями, що входили до нього.

Міжнародні організації та юридичні особи інших держав вправі мати на
території України у власності будинки, споруди, інше майно
соціально-культурного та виробничого призначення. Законодавчими актами
України може бути встановлено види майна, що не може перебувати у
власності цих організацій та осіб.

Відповідно до наведених норм права, іноземні інвестори мають передбачену
законодавством можливість реалізовувати свою компетенцію шляхом
здійснення капіталовкладень у інших суб’єктів господарської діяльності.
При цьому на вказані правовідносини буде розповсюджуватися національне
законодавство, яке регулює діяльність господарських товариств.
Зрозуміло, що з моменту передачі майна або майнових прав іншій юридичній
особі для формування її статутного фонду, компетенція інвестора як
власника припиняється, замінюючись при цьому на статус акціонера,
засновника, учасника, тощо, з відповідним комплексом корпоративних,
засновницьких прав.

Законодавством України також визначено деякі питання реалізації права
власності спільних підприємств, а зокрема встановлено, що вказані
суб’єкти з участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і
громадян інших держав можуть мати на території України у власності
майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної установчими
документами, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Україна йде шляхом створення „здорового” конкурентного середовища, що
видно й з прийняття Закону України „Про усунення дискримінації в
оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з
використанням майна та коштів вітчизняного походження” (2). Вказаний
нормативний акт спрямований на захист конкуренції між суб’єктами
підприємницької діяльності, створеними без залучення або майна (майнових
чи немайнових прав) іноземного походження, та суб’єктами підприємницької
діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення
державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав та
свобод громадян України. Даний нормативний акт ставить у однакове
правове становище як іноземних інвесторів, так і національних суб’єктів
підприємницької діяльності, що в принципі є реалізацією конституційного
принципу рівності усіх форм власності.

Серед проблем, які виникають при реалізації права власності іноземних
інвесторів можна назвати наступні:

1. нестабільність українського законодавства. З 1992 року вже втратили
чинність Закон України „Про іноземні інвестиції”, закон України „Про
режим іноземного інвестування” Декрет Кабінету Міністрів „Про режим
іноземного інвестування”, тощо. Було прийнято Закон України „Про
інвестиційну діяльність” (3) та Закон України „Про усунення
дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності,
створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження”.
Наслідками вказаної проблеми можуть бути зокрема наступні явища.

Верховний Суд, зокрема у Листі від 09.08.2000 (4) року зазначив, що до
нього надходять звернення з приводу виконання судових рішень про
задоволення позовів іноземних інвесторів та підприємств з іноземними
інвестиціями про захист іноземних інвестицій, які набрали законної сили
до 25 лютого 2000 року. На думку судової колегії в цивільних справах
Верховного суду сама по собі зміна законодавства, на якому ґрунтуються
постановлені рішення, не може бути підставою для їх перегляду. Разом з
тим, їх виконання лише в частині захисту іноземних інвестиції, що
відповідає чинному законодавству оскільки Законом України „Про усунення
дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності,
створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження”
скасована дія Закону України Закону України „Про іноземні інвестиції” та
Декрету Кабінету Міністрів „Про режим іноземного інвестування”, на
підставі яких постановлено ці рішення. А отже, іноземні інвестори не
мають реальної можливості захистити свої законні права та інтереси щодо
наведеного випадку, який нажаль, є непоодиноким.

2. Невідповідність змісту виставленої, наприклад, на тендері інформації
реальним вимогам, які пред’являються, у переважній більшості випадків,
саме іноземному інвестору. Наприклад, для приватизації того чи іншого
підприємства, інвестор має не тільки виконати умови конкурсу, а ще й
побудувати або полагодити дороги у певній місцевості, не зважаючи на те,
що дані роботи мають фінансуватися з місцевого бюджету.

3. Складність та нестійкість реєстрації права власності на території
України. Це підтверджує зокрема, наступне.

Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 року № 7/5 було
затверджено Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на
нерухоме майно (5), у яке в подальшому було внесено зміни та доповнення.
Вказане Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на
нерухоме майно (далі – Положення) визначає порядок реєстрації прав
власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення
визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку
нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності. Положення діє на
всій території України і є обов’язковим для виконання громадянами,
міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої
влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й
організаціями незалежно від форм власності. Реєстрацію прав власності на
нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної
інвентаризації.

Проте вказане Положення вже втратило свою силу і компетенцію щодо
реєстрації права власності на нерухоме майно планують передати
Державному Комітету України по земельних ресурсах, щодо чого до 15
травня 2003 року доручено розробити відповідне, знову ж таки, нове
нормативне забезпечення реєстрації права власності на нерухоме майно.

Це вже не говорячи про те, що перелік правовстановлюючих документів, на
підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти
нерухомого майна просто не містить такого документу, як Рішення власника
або документи про перереєстрацію юридичної особи. Наприклад, іноземний
інвестор-юридична особа бажає передати певний об’єкт нерухомості для
формування статутного фонду юридичної особи, наприклад, приватного
підприємства. При цьому ніякі договори не укладаються, а видається лише
рішення власника про створення дочірнього підприємства та акт передачі з
балансу на баланс відповідного об’єкту. Право власності виникає, а
правовстановлюючих документів, відповідно до вказаного нормативного
акту, немає. Це є правовий парадокс.

Проблеми правового захисту та реалізації компетенції власника шляхом
здійснення капіталовкладень безпосередньо стосується проблеми управління
дочірньою юридичною особою. В залежності від організаційно-правової
форми останньої застосовуватимуться відповідні нормативні акти, а
зокрема Закон України „Про господарські товариства”(6), Закон України
„Про підприємства в Україні”(7), тощо. Гарантією захисту прав інвестора
в даній ситуації є, зокрема чіткий розподіл компетенції щодо управління
майном, переданим дочірнім суб’єктам. Зокрема, при створенні нової
юридичної особи, статутний фонд якої формується і за рахунок іноземних
інвестицій, необхідно передбачити, які органи управління, наприклад,
господарського товариства, мають право відчужувати передане як
інвестиція майно, створювати за його рахунок інших суб’єктів, тощо. Це є
дійсно важливим, бо може створювати наступні проблеми. Наприклад,
юридична особа М-Германія створила юридичну особу М-Україна. При цьому у
Договорі про створення М-Германія було передбачено, що управління
здійснюється через директорів-розпорядників, якщо інше не встановлять
засновники. При цьому, 99% статутного капіталу належить одному з
засновників. Тобто рішення про передачу компетенції директору М-України
має право вирішувати один засновник М-Германія, який має вирішальну
часту у статутному фонді материнського підприємства. Якщо один із
засновників передав директору дочірньої юридичної особи „усі матеріальні
права” щодо майна вказаної юридичної особи, то відповідно він передав і
право розпорядження майном вказаної юридичної особи. Тобто, директор має
право створити на базі майна дочірнього підприємства М-України ще одне
дочірнє підприємство – М-ПП-Україна. Якщо після цього
Директори-розпорядники починають заперечувати проти передачі вказаного
майна, виникає спір (8). Вказаний приклад є типовим щодо наслідків
нечіткого розподілу компетенції щодо управління наданим дочірньому
підприємству майном.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про господарські товариства”,
іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а
також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками
господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами
України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України. А
отже відповідно іноземні інвестори мають такий же самий комплекс прав,
як і вітчизняні. Учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному
в установчих документах, за винятком випадків, передбачених вказаним
Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його
частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів)
пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками
товариства на початок строку виплати дивідендів;

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника
товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення

річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і
установчими документами товариства.

Учасники товариства зобов’язані:

а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення
загальних зборів та інших органів управління товариства;

б) виконувати свої зобов’язання перед товариством, в тому числі і
пов’язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у
розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про
діяльність товариства;

г) нести інші обов’язки, якщо це передбачено Законом України „Про
господарські товариства”(6), іншим законодавством України та установчими
документами.

Щодо заходів державного регулювання іноземної інвестиційної діяльності,
то необхідно визначити основні такі напрямки: визначення пріоритетних
сфер та об’єктів інвестування, податкове регулювання інвестиційної
діяльності, регулювання інвестиційної діяльності, експертиза
інвестиційних проектів, регламентація умов вивозу капіталу для
здійснення інвестицій за кордоном. (9)

Дослідження свідчать, що регулювання інвестиційної діяльності можна
визначити як процес взаємодії функцій, об’єктів, управлінських рішень та
методів регулювання, спрямований на покращення результатів інвестиційної
діяльності. Об’єктами регулювання інвестиційної діяльності є умови та
результати інвестиційної діяльності державними та недержавними
суб’єктами підприємництва та інвестиційний процес. Умови здійснення
інвестиційної діяльності є дуже важливими факторами у розвитку
іноземного інвестування (10). Інвестиційний клімат є сукупністю
правових, економічних, соціальних та інших чинників, які беруть до уваги
власники майнових та інтелектуальних цінностей, приймаючи рішення про
інвестування.

Значну роль у формуванні сприятливого інвестиційного клімату відіграють
органи державного управління, які мають розгалужену, хоча і не завжди
взаємо узгоджену компетенцію. В Україні на державному рівні управлінням
інвестиційною діяльністю займаються органи виконавчої влади та галузевої
компетенції. Президент України, Кабінет Міністрів здійснюють керівництво
органами функціональної та галузевої компетенції. Серед галузевих
органів управління можна виокремити Міністерство економіки, Міністерство
Фінансів, Фонд державного майна, тощо. (11)

Зважаючи на викладене, можна зробити висновок про те, що інвестиційний
клімат на території України знаходиться на стадії свого становлення, що
створює певні проблеми для реалізації права власності іноземним
інвесторам. Вбачається дуже актуальним прийняття у майбутньому низки
нових нормативних актів та змін і доповнень до діючих, що є необхідним в
контексті еволюції економічних відносин на території будь-якої держави.

Література

1. Закон України „Про власність” (ВВР, 1991, N 20, ст.249 )

2. Закон України „Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів
підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів
вітчизняного походження” (ВВР, 2000, № 15, ст. 100)

3. Закон України „Про інвестиційну діяльність” (ВВР, 1991, N 47, ст.646
)

4. Лист Верховного Суду України № 6-3 від 09.08.2000 р.
(http://www.rada.kiev.ua/laws/pravo/new/cgi-bin/search.cgi)

5. Наказ Міністерства юстиції України від 07.02.02 року № 7/5 було
затверджено Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на
нерухоме майно
(http://www.rada.kiev.ua/laws/pravo/new/cgi-bin/search.cgi)

6. Закон України „Про господарські товариства” (ВВР, 1991, N 49, ст.682
)

7. Закон України „Про підприємства в Україні” (ВВР, 1991, N 24, ст.272
);

8. Справа № 20/276 Господарського Суду м. Києва;

9. Кузьмін О.Є, Князь С.В. „Регулювання інвестиційної діяльності в
Україні”, жур. „Фінанси України”, 2002 р., № 3, с. 97;

10. Андрущенко І. „Розроблення концепції розвитку безпеки прийняття
інвестиційних рішень”, жур. „Право України, 2002 р, № 9, с. 103;

11. Омельченко А.В. Інвестиційне право: Навчальний посібник. – К. Атіка-
1999.- с. 136

12. Закон України „Про інвестиційну діяльність” (ВВР), 1991, N 47,
ст.646)

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020