.

Економіко-правові аспекти реалізації інвестиційної політики китайської народної республіки як позитивний досвід для України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
140 1001
Скачать документ

Економіко – правові аспекти реалізації інвестиційної політики Китайської Народної Республіки як позитивний досвід для України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
99 921
Скачать документ

Реферат на тему:

Економіко-правові аспекти реалізації інвестиційної політики китайської
народної республіки як позитивний досвід для України

В умовах глобалізації світового ринку та існуючого міжнародного
розподілу праці будь-яка національна економічна система не може
підтримувати належну динаміку розвитку виключно за рахунок власних
резервів. Такий розвиток об’єктивно зумовлює залучення суб’єктами
публічного і приватного права зовнішніх майнових та інтелектуальних
ресурсів, що стало закономірністю сучасного економіко-правового
розвитку.

Недостатня динаміка внутрішнього інвестування з боку фізичних та
юридичних осіб є однією з найбільш гострих проблем в Україні, що змушує
її застосовувати класичні механізми вирішення даної проблеми — зовнішні
джерела фінансування: кредитні та інвестиційні ресурси. Але програючи в
конкуренції на ринку вільних інвестиційних ресурсів, який функціонує за
перманентної тенденції перевищення попиту над пропозицією, наша держава
змушена звертатися до іноземних та міжнародних кредитних інституцій,
перебираючи ризики ефективного використання ресурсів від інвестора на
себе.

Усвідомлення негативних тенденцій в процесі реалізації національної
інвестиційної політики обумовлює постановку комплексної проблеми, яка
полягає в необхідності створення привабливого інвестиційного клімату та
розвитку інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення
сталого економічного зростання країни.

Системність зазначеної проблеми обумовлює побудову алгоритму дій органів
державної влади України, який органічно поєднував би тактичні та
стратегічні задачі, сформульовані в контексті глобальних процесів.
Зокрема, аналіз тенденцій на світовому рівні дозволив Організації
Об’єднаних Націй в особі Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД)
зробити аргументований висновок, що одним з визначальних чинників
розвитку економіки будь-якої країни виступає ефективне залучення прямих
іноземних інвестицій.

В даному контексті необхідно зазначити, що тактичною задачею перед
Кабінетом Міністрів України у 2001 році було забезпечення умов, «які
гарантували б збільшення загального обсягу інвестицій (за рахунок усіх
джерел фінансування) до 25,9 млрд доларів США, у т.ч. як мінімум 900 млн
доларів США прямих іноземних інвестицій». Проте реальна динаміка
залучення прямих інвестицій протягом року не підтвердила перспектив щодо
ефективної реалізації цього напряму.

В короткостроковій перспективі — Уряд України. Як зазначено в розділі
«Очікувані результати виконання» Програми його діяльності, одним із
основних досягнень вважатиметься забезпечення «чистого приросту прямих
іноземних інвестицій у 2003—2004 році… на рівні 1 млрд доларів США
щороку», що вбачається досить проблематичним.

До стратегічних заходів правового характеру можна віднести прийняття на
виконання ст. 1 Указу Президента «Про заходи щодо поліпшення
інвестиційного клімату в Україні» від 12.07.2001 р. відповідної
Постанови «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності
на 2002—2010 роки» від 28.12.2001 р., в якій актуальним завданням
держави визначено активізацію інвестиційної діяльності та значне
нарощування обсягів інвестицій.

Питанням правового режиму здійснення іноземних інвестицій, заходів
стимулювання іноземних інвестицій, правового статусу підприємств з
іноземними інвестиціями, особливостям здійснення іноземних інвестицій у
спеціальних (вільних) економічних зонах та іншим аспектам в літературі
приділяють значну увагу як вітчизняні фахівці В. М. Коссак,
В. Н. Денисов, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць, В. І. Муравйов,
О. М. Вінник, В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос, так і іноземні, зокрема з
Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Однак аналіз правового регулювання іноземних інвестицій здійснюється
локально — на підставі лише норм національного законодавства України або
у порівняльній площині з країнами СНД, які самі знаходяться в процесі
пошуку ефективних механізмів, чи розвиненими країнами, рецепція досвіду
яких є проблемною з точки зору рівнів економіко-правового розвитку.

Враховуючи зазначене вище, метою даної статті є розкриття певних
аспектів реалізації інвестиційної політики Китайської Народної
Республіки в процесі здійснення послідовної трансформації соціалістичної
економіко-правової системи, а також в контексті набуття нею у листопаді
2001 р. повноправного членства у Світовій організації торгівлі.

Політичною передумовою здіснення економічних реформ у Китаї стало
проголошення «open door policy» — «політики відкритих дверей», яка була
підкріплена системою взаємоузгоджених економіко-правових заходів.

Державна доктрина контрольованої відкритості міжнародному
бізнес-середовищу продовжує відігравати визначальну роль у забезпеченні
потужної динаміки економічного зростання Китаю. При цьому доцільно
зазначити, що КНР виступає успішним оператором ринку інвестиційних
ресурсів, обіймаючи друге, після Сполучених Штатів Америки, місце в
системі реципієнт—експортер капіталу.

Залучаючи зовнішні ресурси у формі кредитів іноземних урядів,
міжнародних фінансових організацій, іноземних комерційних банків, через
розміщення за кордоном облігацій та акцій, домінантним вектором
інвестиційної політики КНР є залучення найбільш рентабельних прямих
іноземних інвестицій, щорічний обсяг яких перевищує 40 млрд доларів США.

Виступаючи на IV міжнародному інвестиційному форумі, Державний Радник
КНР Ву І підкреслила, що одним з «найважливіших компонентів
фундаментальної державної політики є залучення прямих іноземних
інвестицій».

Дану позицію поділяють також іноземні експерти. Зокрема, лауреат
Нобелівської премії з економіки американець Лоуренс Р. Клейн відзначив,
що «протягом 90-х років досягнуто визначних результатів по залученню
прямих іноземних інвестицій, що зумовило статус Китаю як головного
бенефіціару даного важливого джерела фінансових потоків».

Причому між темпами економічного зростання та динамікою надходження
іноземних інвестицій в КНР існує безпосередній зв’язок, який може бути
ідентифікований як «економіко-інвестиційне резонансне коло» —
надходження інвестицій зумовлює прискорення економічного зростання, яке,
в свою чергу, стає новим імпульсом для прискорення темпів приросту
іноземних інвестиційних ресурсів.

Головними стимул-факторами для іноземних інвесторів можна вважати значну
місткість внутрішнього споживчого ринку, великі природні ресурси,
порівняно низьку вартість робочої сили, прогнозовану валютну політику,
політичну стабільність тощо.

У доповіді Ву І було зазначено, що на поточному етапі в Китаї створено
та функціонує більше 350 тисяч підприємств з іноземними інвестиціями із
загальним обсягом власного капіталу 641,7 млрд доларів США, які успішно
функціонують та отримали доходи від інвестування в обсязі 327,7 млрд
доларів США.

Але, з об’єктивної точки зору, інвестиційний процес не є абсолютним
уособленням позитивних рис, оскільки він може супроводжуватися також і
негативними наслідками (перенесення екологічно небезпечних виробництв на
територію приймаючої держави, дисонанс цілей іноземного інвестора з
національними інтересами, ризик масового відпливу капіталу з
дестабілізацією внутрішнього фінансового та фондових ринків тощо).

Усвідомлюючи як позитивні, так і негативні причинно-наслідкові зв’язки
даного процесу, органи державної влади Китаю ефективно поєднують
економічні стимули та елементи адміністративно-державного контролю
шляхом застосування сукупності заохочувальних та обмежувальних заходів,
чим впливають на територіально-галузевий вектор інвестиційних потоків.

Першим позитивно-результуючим експериментом в КНР по залученню іноземних
інвестицій стало створення на початку 80-х років чотирьох спеціальних
економічних зон в узбережних районах Шеньчжень, Шаньтоу, Чжухай в
провінції Гуандун та дещо пізніше — Сямень в провінції Фуцзянь. За
станом на 2002 рік кількість зон різних типів, які продовжують
відігравати роль найбільш динамічних центрів економічного розвитку,
дорівнює більше ста.

Розглядаючи інвестиційний процес як двосторонній рух, Китай визначає як
один з пріоритетних напрямів власної інвестиційної політики не тільки
залучення, а й активний експорт капіталу з дозволу та за сприяння
держави, намагаючись досягти економічних вигід від законної діяльності
на ринках інших держав: видобутку природних ресурсів (Австралія,
Бразилія), готової продукції, виробленої на внутрішніх ринках країн
(Канада, Малайзія), високих технологій (Японія, США) тощо.

Правовою основою співробітництва з іншими державами є двосторонні
міжнародні угоди про заохочення та взаємний захист інвестицій, які
укладено з 24 країнами.

Аналогічна угода укладена також у 1992 р. між урядами України та
Китайської Народної Республіки, яка надає інвесторам договірних сторін
режим найбільшого сприяння (п. 2 ст. 3 цієї угоди).

Економічна складова інвестиційного процесу в КНР ґрунтується на
адекватній правовій основі — державою зафіксовано пріоритетні сегменти
економіки, в яких дозволена та стимулюється участь іноземного капіталу:

виробництво експортно-орієнтованої продукції;

виробництво продукції, стратегічно важливої для внутрішнього ринку;

інвестування в енергетику, технології, транспорт, комунікації тощо.

Даний процес в Китаї регулюється системою нормативно-правових актів,
прийнятих в розвиток положень Конституції КНР, у статтях 11 та 18 якої
зафіксовано можливість здійснення підприємницької діяльності,
ускладненої іноземним елементом, та державні гарантії захисту законних
прав суб’єктів приватного сектора економіки.

Враховуючи домінуючу роль прямих іноземних інвестицій в загальній
структурі надходжень, вбачається за доцільне відзначити, що цей процес
відбувається шляхом правового визначення кола суб’єктів підприємництва
за участю іноземного капіталу та меж їх спеціальної правосуб’єктності.

Правовим підґрунтям в даному контексті є три закони КНР:

«Про спільні підприємства китайсько-іноземного капіталу» (Sino-Foreign
Equity Joint Venture Law) (далі — Закон 1).

«Про спільні контрактні китайсько-іноземні підприємства» (Law of The
People’s Republic of China on Chinese-Foreign Contractual Joint Venture)
(далі — Закон 2).

«Про підприємства повного іноземного володіння» (Law of The People’s
Republic of China on Wholly Foreign Owned Enterprise) (далі — Закон 3).

Розкриваючи основні організаційно-правові аспекти вищенаведених видів
суб’єктів підприємництва, доцільно відзначити, що відповідно до ст. 1 та
4 Закону 1 спільне підприємство китайсько-іноземного капіталу
утворюється «іноземними економічними організаціями або фізичними
особами» та «китайськими іноземними економічними організаціями» як
компанія з обмеженою відповідальністю (limited liability company) із
часткою іноземного інвестора не менше 25 % зареєстрованого капіталу.
Причому у разі здіснення внеску до статутного фонду в негрошовій формі
відповідно до ст. 5 «техніка та технології повинні відповідати передовим
світовим стандартам та потребам Китаю»4.

Створення спільних контрактних китайсько-іноземних підприємств,
відповідно до ст. 1 Закону 2, здійснюється аналогічною сукупністю
суб’єктів за скороченими вдвічі строками реєстрації — 45 днів — та з
обов’язковим одержанням протягом наступних 30 днів бізнес-ліцензії.
Важливим у цьому контексті є той факт, що офіційною датою створення
вважається не дата державної реєстрації, а дата видачі ліцензії.

Загальнодержавною метою створення підприємств, повністю контрольованих
іноземними інвесторами, відповідно до ст. 3 Закону 3, є «сприяння у
розвитку національної економіки Китаю; використання новітньої техніки і
технології, реалізація всієї чи більшої частки власної продукції на
зовнішніх ринках».

Набуваючи статусу юридичної особи, всі зазначені вище суб’єкти
підприємництва мають китайську «національність» за теорією
«інкорпорації» міжнародного приватного права.

В даному контексті важливо відзначити принципову організаційно-правову
різницю між вищенаведеними двома видами спільних підприємств. Так, якщо
спільні підприємства китайсько-іноземного капіталу створюються та
функціонують виключно за статусом юридичної особи, то спільним
контрактним китайсько-іноземним підприємствам надано право здійснювати
підприємницьку діяльність і без створення правової фікції — юридичної
особи з відповідними економіко-правовими наслідками.

Враховуючи характер інвестиційної складової як невід’ємної частини
державної економічної політики, можна зазначити, що всебічне дослідження
та адаптивне використання позитивного досвіду КНР реально сприятиме
інтенсифікації економічного співробітництва з найбільшим торговельним
партнером України в Азіатсько-тихоокеанському регіоні за напрямами,
визначеними як стратегічні під час офіційного візиту до Києва в липні
2001 року Голови Китайської Народної Республіки Цзян Цземіня.

При цьому одним з найбільш перспективних векторів подальших
науково-практичних досліджень є здійснення порівняльного аналізу
концепцій регіонального розвитку двох країн, надання детальної
економіко-правової характеристики кожного виду спеціальних (вільних)
економічних зон в Україні та Китаї, а також моніторинг динаміки розвитку
спільного проекту — Парку високотехнологічного науково-технічного
співробітництва України та Китаю, який функціонує на підставі Угоди між
Міністерством освіти і науки України та Народним Урядом міста Цзінань
2001 р. і розташований на території району розвитку високих технологій
Цзінань.

Література

Див.: Друзенко Г. Адаптация к законодательству ЕС // Юридическая
практика. — 2002. — 12 ноября.

Див.: Глазовский Н. Ф. Цели, возможности и механизмы устойчивого
развития на разных уровнях природно-социальных систем // Переход к
устойчивому развитию: Глобальный, региональный и локальный уровень. —
М., 2002. — С. 9.

Головатий М. Обережно — глобалізація // Урядовий кур’єр. — 2002. —
25 вересня.

Лейст О. Э. История правовых и политических учений. — М., 1999. —
С. 619—620.

Див.: Сдасюк Г. В. Императивы концепции устойчивого развития и реалии
глобализации // Переход к устойчивому развитию: Глобальный, региональный
и локальный уровень. — М., 2002. — С. 9.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Реферат на тему:

Економіко – правові аспекти реалізації інвестиційної політики Китайської
Народної Республіки як позитивний досвід для України.

В умовах глобалізації світового ринку та існуючого міжнародного
розподілу праці будь-яка національна економічна система не може
підтримувати належну динаміку розвитку виключно за рахунок власних
резервів. Такий розвиток об’єктивно зумовлює залучення суб’єктами
публічного і приватного права зовнішніх майнових та інтелектуальних
ресурсів, що стало закономірністю сучасного економіко-правового
розвитку.

Недостатня динаміка внутрішнього інвестування з боку фізичних та
юридичних осіб є однією з найбільш гострих проблем в Україні, що змушує
її застосовувати класичні механізми вирішення даної проблеми – зовнішні
джерела фінансування: кредитні та інвестиційні ресурси. Але програючи
конкуренцію на ринку вільних інвестиційних ресурсів, який функціонує за
перманентної тенденції перевищення попиту над пропозицією, наша держава
змушена звертатись до іноземних та міжнародних кредитних інституцій,
перебираючи ризики ефективного використання ресурсів від інвестора на
себе.

Усвідомлення негативних тенденцій в процесі реалізації національної
інвестиційної політики обумовлює постановку комплексної проблеми, яка
полягає в необхідності створення привабливого інвестиційного клімату та
розвитку інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення
сталого економічного зростання країни.

Системність зазначеної проблеми обумовлює побудову алгоритму дій органів
державної влади України, який органічно поєднував би тактичні та
стратегічні задачі, сформульовані в контексті глобальних процесів.
Зокрема, аналіз тенденцій на світовому рівні дозволив Організації
Об’єднаних Націй в особі Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД)
зробити аргументований висновок, що одним з визначальних чинників
розвитку економіки будь-якої країни виступає ефективне залучення прямих
іноземних інвестицій.

В даному контексті необхідно зазначити, що тактичною задачею перед
Кабінетом Міністрів України у 2001 році було забезпечення умов “…які
гарантували б збільшення загального обсягу інвестицій (за рахунок усіх
джерел фінансування) до 25,9 млрд. доларів США у т.ч. як мінімум 900
млн. доларів США прямих іноземних інвестицій” [1, с.41]. Проте реальна
динаміка залучення прямих інвестицій протягом року не підтвердила
перспектив щодо ефективної реалізації даного напрямку.

В короткостроковій перспективі – Уряд України, як зазначено в розділі
«Очікувані результати виконання» Програми його діяльності, одним із
основних досягнень вважатиметься забезпечити “…чистий приріст прямих
іноземних інвестицій у – у 2003-2004 році …на рівні 1 млрд. доларів
США щороку“, що вбачається досить проблематичним.

До стратегічних заходів правового характеру можна віднести прийняття, на
виконання ст.1 Указу Президента “Про заходи щодо поліпшення
інвестиційного клімату в Україні” від 12.07.2001, відповідної Постанови
“Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на
2002-2010 роки” від 28.12.2001 р., в якій актуальним завданням держави
визначено активізація інвестиційної діяльності та значне нарощування
обсягів інвестицій.

Питанням правового режиму здійснення іноземних інвестицій, заходів
стимулювання іноземних інвестицій, правового статусу підприємств з
іноземними інвестиціями, особливостям здійснення іноземних інвестицій у
спеціальних (вільних) економічних зонах та іншим аспектам в літературі
приділяють значну увагу, як вітчизняні фахівці – В.М. Коссак, В.Н.
Денисов, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць, В.І. Муравйов, О.М. Вінник, В.Д.
Чернадчук, В.В.Сухонос так й іноземні, зокрема, з Організації
економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Однак, аналіз правового регулювання іноземних інвестицій здійснюється
локально – на підставі лише норм національного законодавства України або
у порівняльній площині з країнами СНД, які самі знаходяться в процесі
пошуку ефективних механізмів, чи розвиненими країнами, рецепція досвіду
яких є проблемною з точки зору рівнів економіко-правового розвитку.

Враховуючи вищезазначене, метою даної статті є розкриття певних аспектів
реалізації інвестиційної політики Китайської Народної Республіки в
процесі здійснення послідовної трансформації соціалістичної
економіко-правової системи, а також в контексті набуття нею у листопаді
2001 р. повноправного членства у Світовій організації торгівлі.

Політичною передумовою здісненню економічних реформ в Китаї стало
проголошення “open door policy” – “політики відкритих дверей”, яка була
підкріплена системою взаємоузгоджених економіко-правових заходів.

Державна доктрина контрольованої відкритості міжнародному бізнес –
середовищу продовжує відігравати визначальну роль у забезпеченні
потужної динаміки економічного зростання Китаю. При цьому доцільно
зазначити, що КНР виступає успішним оператором ринку інвестиційних
ресурсів, обіймаючи друге, після Сполучених Штатів Америки, місце в
системі реципієнт-експортер капіталу.

Залучаючи зовнішні ресурси у формі кредитів іноземних урядів,
міжнародних фінансових організацій, іноземних комерційних банків, через
розміщення за кордоном облігацій та акцій, домінантним вектором
інвестиційної політики КНР є залучення найбільш рентабельних прямих
іноземних інвестицій, щорічний обсяг яких перевищує 40 млрд. доларів США

Виступаючи на IV міжнародному інвестиційному форумі, Державний Радник
КНР Ву І підкреслила, що одним з “найважливіших компонентів
фундаментальної державної політики є залучення прямих іноземних
інвестицій” [2, с.1].

Дана позиція поділяється також іноземними експертами, зокрема, Лауреат
Нобелевської Премії з економіки американець Лоуренс Р. Клейн відзначив,
що “протягом 90-х років досягнуто визначних результатів по залученню
прямих іноземних інвестицій, що зумовило статус Китаю як головного
бенефіциіару даного важливого джерела фінансових потоків” [3, c.1].

Причому між темпами економічного зростання та динамікою надходження
іноземних інвестицій в КНР існує безпосередній зв’язок, який може бути
ідентифікований як “економіко-інвестиційне резонансне коло” –
надходження інвестицій зумовлює прискорення економічного зростання, яке
в свою чергу, стає новим імпульсом для прискорення темпів приросту
іноземних інвестиційних ресурсів.

Головними стимул-факторами для іноземних інвесторів можна визначити
значну ємкість внутрішнього споживчого ринку, великі природні ресурси,
відносно низька вартість робочої сили, прогнозована валютна політика,
політична стабільність тощо.

В доповіді Ву І було зазначено, що на поточному етапі в Китаї створено
та функціонує більше 350 тисяч підприємств з іноземними інвестиціями із
загальним обсягом власного капіталу 641,7 млрд. доларів США, які успішно
функціонують та отримали доходи від інвестування в обсязі 327,7 млрд.
доларів США.

Але, з об’єктивної точки зору, інвестиційних процес не є абсолютним
уособленням позитивних рис, оскільки він може супроводжуватись також і
негативними наслідками (перенесення екологічно небезпечних виробництв на
територію приймаючої держави, дисонанс цілей іноземного інвестора з
національними інтересами, ризик масового відтоку капіталу із
дестабілізацією внутрішнього фінансового та фондових ринків тощо).

Усвідомлюючи як позитивні так і негативні причинно-наслідкові зв’язки
даного процесу органи державної влади Китаю ефективно поєднують
економічні стимули та елементи адмістративно – державного контролю через
застосування сукупності заохочувальних та обмежувальних заходів,
здійснюючи вплив на територіально-галузевий вектор інвестиційних
потоків.

Першим позитивно-результуючим експериментом в КНР по залученню іноземних
інвестицій стало створення на початку 80-х років чотирьох спеціальних
економічних зон в узбережних районах: Шеньчжень, Шаньтоу, Чжухай в
провінції Гуандун та дещо пізніше – Сямень в провінції Фуцзянь. Станом
на 2002 рік кількість зон різних типів, які продовжують відігравати роль
найбільш динамічних центрів економічного розвитку, становить більше ста.

Розглядаючи інвестиційний процес як двосторонній рух, Китай визначає як
один з пріоритетних напрямків власної інвестиційної політики не тільки
залучення, а й активний експорт капіталу з дозволу та за сприянням
держави, намагаючись досягти економічних вигід від законної діяльності
на ринках інших держав: видобування природних ресурсів (Австралія,
Бразилія), готової продукції, виробленої на внутрішніх ринках країн
(Канада, Малайзія), високих технологій (Японія, США) тощо.

Правовою основою співробітництва з іншими державами виступають
двосторонні міжнародні Угоди про заохочення та взаємний захист
інвестицій, які укладено з 24 країнами.

Аналогічна Угода укладена також в 1992 р. між Урядами України та
Китайської Народної Республіки, яка надає інвесторам Договірних Сторін
режим найбільшого сприяння згідно п.2 ст.3.

Економічна складова інвестиційного процесу в КНР ґрунтується на
адекватній правовій основі, в якій державою зафіксовані пріоритетні
сегменти економіки, в яких дозволена та стимулюється участь іноземного
капіталу:

виробництво експортно-орієнтованої продукції;

виробництво продукції стратегічно важливої для внутрішнього ринку;

інвестування в енергетику, технології, транспорт, комунікації тощо

Даний процес в Китаї регулюється системою нормативно-правових актів,
прийнятих в розвиток положень Конституції КНР, в ст. 11 та 18 якої
зафіксована можливість здійснення підприємницької діяльності ускладнену
іноземним елементом та державні гарантії захисту законних прав суб’єктів
приватного сектору економіки.

Враховуючи домінуючу роль прямих іноземних інвестицій в загальній
структурі надходжень, вбачається за доцільне відзначити, що даний процес
відбувається шляхом правового визначення кола суб’єктів підприємництва
за участю іноземного капіталу та меж їх спеціальної правосуб’єктності.

Правовим підґрунтям в даному контексті виступають три Закони КНР:

“Про спільні підприємства китайсько-іноземного капіталу” /Sino-Foreign
Equity Joint Venture Law/ (далі – Закон 1)

2. “Про спільні контрактні китайсько-іноземні підприємства” /Law of
The People’s Republic of China on Chinese-Foreign Contractual Joint
Venture/ (далі – Закон 2)

3. “Про підприємства повного іноземного володіння” /Law of The
People’s Republic of China on Wholly Foreign Owned Enterprise/
(далі–Закон 3).

Розкриваючи основні організаційно-правові аспекти вищенаведених видів
суб’єктів підприємництва доцільно відзначити наступне.

Згідно ст.1 та 4 Закону 1 спільне підприємство китайсько-іноземного
капіталу утворюється “іноземними економічними організаціями або
фізичними особами” та “китайськими іноземними економічними
організаціями” у формі компанії з обмеженою відповідальністю (limited
liability company) із часткою іноземного інвестора не менше 25 %
зареєстрованого капіталу. Причому у випадку здіснення внеску до
статутного фонду в не грошовій формі згідно ст.5 “техніка та технології
повинні відповідати передовим світовим стандартам та потребам Китаю”
[4].

Створення спільних контрактних китайсько-іноземних підприємств, згідно
ст.1 Закону 2, здійснюється аналогічною сукупністю суб’єктів за
скороченими вдвічі строками реєстрації – 45 днів та з необхідністю
одержання протягом наступних 30 днів бізнес-ліцензії. Важливим в даному
контексті є той факт, що офіційною датою створення вважається не дата
державної реєстрації, а дата видачі ліцензії

Загальнодержавною метою створення підприємств, повністю контрольованих
іноземними інвесторами, є згідно ст.3 Закону 3 “сприяння у розвитку
національної економіки Китаю; використання новітньої техніки і
технології, реалізація всієї чи більшої частки власної продукції на
зовнішніх ринках”[5].

Набуваючи статус юридичної особи, всі вищенаведені суб’єкти
підприємництва мають китайську “національність” за теорією
“інкорпорації” міжнародного приватного права.

В даному контексті важливо відзначити принципову організаційно-правову
різницю між вищенаведеними двома видами спільних підприємств. Так, якщо
спільні підприємства китайсько-іноземного капіталу створюються та
функціонують виключно в статусі юридичної особи то спільним контрактним
китайсько-іноземних підприємства надано право здійснювати підприємницьку
діяльність й без створення правової фікції – юридичної особи із
відповідними економіко-правовими наслідками.

Враховуючи характер інвестиційної складової як невід’ємної частини
державної економічної політики, можна зазначити, що всебічне дослідження
та адаптивне використання позитивного досвіду КНР реально сприятиме
інтенсифікації економічного співробітництва з найбільшим торговельним
партнером України в Азійсько-Тихоокеанському регіоні в напрямках,
визначених як стратегічні під час офіційного візиту до Києва в липні
2001 року Голови Китайської Народної Республіки Цзян Цземіня.

При цьому, одним з найбільш перспективних векторів подальших
науково-практичних досліджень є здійснення порівняльного аналізу
концепцій регіонального розвитку двох країн, надання детальної
економіко-правової характеристики кожного виду спеціальних (вільних)
економічних зон в Україні та Китаї, а також моніторинг динаміки розвитку
спільного проекту – Парку високотехнологічного науково-технічного
співробітництва України та Китаю, який функціонує на підставі Угоди між
Міністерством освіти і науки України та Народним Урядом міста Цзінань
2001 р. та розташований на території району розвитку високих технологій
Цзінань.

Л І Т Е Р А Т У Р А

1. Послання Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє
та зовнішнє становище України у 2000 році”.- www.kuchma.gov.ua

2. Wu Yi – An Open China a Bright Future, Speech of International
Investment Forum, Xiamen, 9-12 September 2000.- www.moftec.gov.cn

3. Lawrence R. Klein – The World Economy and China, Speech of
International Investment Forum, Xiamen, 9-12 September 2000.-
www.moftec.gov.cn

4. Sino-Foreign Equity Joint Venture Law, July 1, 1979 (revised on April
4, 1990).- www.chinalaw114.com

5. Law of The People’s Republic of China on Wholly Foreign Owned
Enterprise, April 12, 1986.- www.chinalaw114.com

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020