Реферат на тему:
Загальна характеристика Закону України «Про зовнішньоекономічну
діяльність»
Серед законодавчих актів, що регулюють відносини в зовнішньоекономічній
сфері, безперечно, основним є Закон України «Про зовнішньоекономічну
діяльність» від 16 квітня 1991 р. Незважаючи на зміни, які вносилися до
нього, він не втратив значення і в нинішніх умовах. Справді, за 10 років
існування цього Закону зміни до нього вносилися більш як 20 законами
України і торкнулися 15 із 39 його статей. Змінювалися не лише статті, а
й їх частини. Загальна кількість таких змін становить понад 70.
Звичайно, дбаючи про стабільність законодавства і знаючи про важливість
цього, особливо у сфері зовнішньоекономічної діяльності, слід
усвідомлювати, що нестабільність економічної ситуації, створення нової
законодавчої бази в державі та інші об’єктивні фактори вимагають
подібного роду змін.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» складається із 7
розділів, у яких об’єднано 39 статей, а саме: розділ І («Загальні
положення») включає статті 1—6, розділ ІІ («Регулювання
зовнішньоекономічної діяльності») — статті 7—23, розділ ІІІ («Спеціальні
правові режими зовнішньоекономічної діяльності») — статті 24, 25, розділ
ІV («Економічні відносини України з іншими державами та міжнародними
міжурядовими організаціями») — статті 26, 27, розділ V («Захист прав і
законних інтересів держави та інших суб’єктів зовнішньоекономічної і
господарської діяльності України») — статті 28—31, розділ VІ
(«Відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності») — статті 32—37,
розділ VІІ («Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності»)
— статті 38—39.
Подаючи загальну характеристику зазначеного Закону, важливо наголосити,
що в ньому закріплюються визначення термінів, які використовуються в
цьому законодавчому акті. До таких термінів належать: «валютні кошти»,
«господарська діяльність», «демпінг», «експорт (експорт товарів)»,
«експорт (імпорт) капіталу», «зовнішньоекономічна діяльність»,
зовнішньоекономічний договір (контракт)», «імпорт (імпорт товарів)»,
«іноземна валюта», «іноземні інвестиції», «іноземні суб’єкти
господарської діяльності», різні «квоти» та «ліцензії», «спільні
підприємства» та ін.
Закон визначає принципи зовнішньоекономічної діяльності. Зокрема, в
ньому зазначено, що суб’єкти господарської діяльності України та
іноземні суб’єкти господарської діяльності, здійснюючи
зовнішньоекономічну діяльність, керуються такими принципами:
принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної
діяльності, що полягає у:
виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати
зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами,
що діють на території України;
обов’язку України неухильно виконувати всі договори і зобов’язання
України в галузі міжнародних економічних відносин;
принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:
праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у
зовнішньоекономічні зв’язки;
праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в
будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;
обов’язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності
порядку, встановленого законами України;
виключному праві власності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на
всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;
принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:
рівності перед законом усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності
незалежно від форм власності, в тому числі держави, під час здійснення
зовнішньоекономічної діяльності;
забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави,
результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб’єктів
господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та
іншими ознаками;
неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб’єктів,
крім випадків, передбачених цим Законом;
принципом верховенства закону, що полягає у:
регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;
забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих
органів, що у будь-який спосіб створюють для суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які
встановлені законами України;
принципом захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності,
який полягає у тому, що Україна як держава:
забезпечує рівний захист інтересів усіх суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності на її
території згідно з законами України;
здійснює рівний захист усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності
України за межами України згідно з нормами міжнародного права;
здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за
її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею
міжнародних договорів та норм міжнародного права;
принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні
та вивезенні товарів.
До суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності належать:
фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з
законами України і постійно проживають на території України;
юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне
місцезнаходження на території України (підприємства, організації та
об’єднання всіх видів, в тому числі акціонерні та інші види
господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми,
торгові доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи,
кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації та ін.),
у тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких перебуває
повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;
об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є
юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне
місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами
України не заборонено здійснювати господарську діяльність;
структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не
є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо),
але мають постійне місцезнаходження на території України;
спільні підприємства за участі суб’єктів господарської діяльності
України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані
як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території
України;
інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.
У Законі чітко визначені види зовнішньоекономічної діяльності, а саме:
експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг
іноземним суб’єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих,
транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових,
експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних,
управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших,
що прямо і виключно не заборонені законами України; надання
вищезазначених послуг іноземними суб’єктами господарської діяльності
суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України;
наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та
інша кооперація з іноземними суб’єктами господарської діяльності;
навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках,
передбачених законами України;
¤E
конами України;
спільна підприємницька діяльність між суб’єктами зовнішньоекономічної
діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності, що включає
створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних
господарських операцій та спільне володіння майном як на території
України, так і за її межами;
підприємницька діяльність на території України, пов’язана з наданням
ліцензій, патентів, «ноу-хау», торговельних марок та інших
нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів
господарської діяльності; аналогічна діяльність суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності за межами України;
організація та здійснення діяльності у сфері проведення виставок,
аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних
заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участі суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової,
консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну
валюту в передбачених законами України випадках;
товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на
формах зустрічної торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної
діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;
орендні, в тому числі лізингові, операції між суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської
діяльності;
операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах,
валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;
роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними
суб’єктами господарської діяльності як на території України, так і за її
межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з
суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так
і за її межами;
інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо й у
виключній формі законами України.
Велике значення у Законі надається питанням, пов’язаним з укладанням
договорів (контрактів) суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.
Насамперед він містить положення про те, що суб’єкти, які є сторонами
зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до
укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів
України та/або закону місця укладання договору (контракту).
Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього
та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України.
Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, складаючи текст
зовнішньоекономічного договору (контракту), мають право використовувати
відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та
організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі Законом
про зовнішньоекономічну діяльність та іншими законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом
зовнішньоекономічної діяльності або його представником у письмовій
формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи
законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного
договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів,
договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які
здійснюються від імені іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної
діяльності суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України,
уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного
суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності.
Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб’єкта
зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу
державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком
випадків, передбачених законами України.
Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які
види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та
у виключній формі заборонені законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у
судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або
міжнародних договорів України.
Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання.
Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною
внаслідок недодержання форми, якщо дотримано вимоги законів України.
Форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого
на території України, визначається законами України.
Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічної угоди встановлюються
правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце
укладення угоди визначається законами України.
Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів)
установлюються правом країни, обраної сторонами під час укладення
договору (контракту) або в результаті подальшого погодження.
У разі відсутності погодження між сторонами щодо права, яке має
застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів (контрактів),
застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або
основне місце діяльності сторона, яка є:
продавцем — у договорі купівлі-продажу;
наймодавцем — у договорі майнового найму;
ліцензіаром — у ліцензійному договорі про використання виключних або
аналогічних прав;
охоронцем — у договорі зберігання;
комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації);
довірителем — у договорі доручення;
перевізником — у договорі перевезення;
експедитором — у договорі транспортно-експедиторського обслуговування;
страхувачем — у договорі страхування;
кредитором — у договорі кредитування;
дарувальником — у договорі дарування;
поручителем — у договорі поруки;
заставником — у договорі застави.
До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче
співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання
будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється
така діяльність або створюються передбачені договором (контрактом)
результати, якщо сторони не погодили інше.
До зовнішньоекономічного договору (контракту) про створення спільного
підприємства застосовується право країни, на території якої спільне
підприємство створюється й офіційно реєструється.
До зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного на аукціоні, в
результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на
території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.
До прав і обов’язків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами),
не зазначеними в ст. 6, застосовується право країни, де заснована чи має
місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка здійснює
виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для
його змісту.
Під час приймання виконання за зовнішньоекономічним договором
(контрактом) береться до уваги право місця проведення такого приймання,
оскільки сторони не погодили інше.
Товарообмінні (бартерні) операції суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності, що здійснюються без розрахунків через банки, підлягають
ліцензуванню Міністерством економіки України у порядку, встановленому
ст. 16 цього Закону.
Література
Міжнародне співробітництво України у правовій сфері.- Харків: Фоліо,
1975.- 408с.
Наукові праці Одеської національної юридичної академії.- Одеса: Юридична
література, 2002.- 324с.
Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні.- Львів: ЛНУ,
2002.- 312с.
Дахно Іван Іванович Міжнародне економічне право.- К.: МАУП, 2000.- 158с.
Міжнародне право в схемах і таблицях: Навчальний посібник(для студентів
юридичного факультету)/ Укладач Бичківський О.П.- Запоріжжя: ЗДУ, 2002.-
210с.- 9.58
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
