Реферат на тему:
Оцінка якості вищої освіти
В останні роки якість вищої освіти в Україні знижується. Як справедливо
зазначає М.З.Згуровський, «в масовому вимірі освіта стала менш якісною,
а переважна більшість випускників вищих навчальних закладів (особливо
нових) не конкурентоспроможна на європейському ринку праці». [1]
Очевидних втрат зазнають такі достоїнства української освіти, як
фундаментальність, системність та практична спрямованість.
Якість освіти – це ряд системно-соціальних якостей і характеристик, які
визначають відповідність системи освіти прийнятим вимогам, соціальним
нормам, державним освітнім стандартам. Отримання якісної освіти
безпосередньо залежить від якості самих вимог (цілей, стандартів і
норм), якості ресурсів (програми, кадровий потенціал, контингент
абітурієнтів, матеріально-технічне забезпечення, фінанси і т.д.) та
якості освітніх процесів (наукова та навчальна діяльність, управління,
освітні технології), які безпосередньо забезпечують підготовку фахівців.
У світовій практиці застосовуються три основних підходи до оцінювання
якості освіти: репутаційний (на основі експертних оцінок),
результативний (за об’єктивними показниками) і загальний. Кількість
підходів може бути більшою: традиційний (престижність ВНЗ), науковий
(відповідність стандартам), менеджерський (задоволення клієнта),
споживчий (сам споживач визначає якість), демократичний (користь вищого
закладу для суспільства) [2].
Для України модернізація системи контролю якості постає актуальною
проблемою в першу чергу в контексті загальноєвропейського простору вищої
освіти.
Завданням цієї статті є з’ясування сучасних європейських стандартів
якості вищої освіти через аналіз домінуючих оцінювальних підходів в
європейському освітньому просторі, а також проектування отриманих даних
на визначення першочергових заходів в модернізації оцінки якості
української вищої освіти.
Важливість та актуальність поставленого завдання підтверджується
приєднанням України до Болонського процесу [19 травня 2005 р. Берґен
(Норвегія)], який визначає якість освіти як основу створення
європейського простору. У 2003 році міністри країн-учасниць Болонського
процесу звернулись до європейської мережі з гарантування якості у вищій
освіті – ENQA (European Association for Quality Assurance in Higher
Education) з проханням розробити в співпраці з іншими організаціями
[European University Association (EUA); European Association of
Institutions in Higher Education (EURASHE); and the National Unions of
Students in Europe (ESIB)] єдині стандарти, методику та рекомендації
щодо оцінки якості освіти. Результатом такого звернення стала доповідь
ENQA, в якій пропонується брати за основу оцінки якості вищої освіти три
групи стандартів:
Стандарти для внутрішнього гарантування якості[1] вищого навчального
закладу.
Стандарти для зовнішнього гарантування якості вищого навчального
закладу.
Європейські стандарти для зовнішніх агентств з гарантування якості.
Зупинимось детальніше на кожному з пунктів[3].
Згідно з першою групою стандартів, вищі навчальні заклади повинні мати
внутрішню політику та відповідні методики гарантування якості власних
програм та критерії нагородження. ВНЗ є відповідальними за розвиток
культури визнання важливості якості в роботі. Для досягнення цього слід
не лише розробити, але й запровадити таку стратегію безперервного
покращення якості, в якій певна роль відводилася б студентам та іншим
зацікавленим фізичним та юридичним особам. Крім того, передбачається
існування формальних механізмів погодження, періодичної перевірки та
моніторингу власних програм та нагород; оцінювання студентів згідно
гласних критеріїв, які застосовуються однаково до всіх; наявність
механізмів встановлення компетентності та необхідної кваліфікації
викладачів. Вищі навчальні заклади несуть відповідальність за
доступність літератури, необхідної для опанування програми; за
проведення роботи зі збору, аналізу та використання відповідної
інформації з ефективного менеджменту навчальних програм та іншої
діяльності; за регулярне оприлюднення актуальної, неупередженої та
об’єктивної інформації (як кількісної, так і якісної) щодо тих програм
та нагород, які пропонуються.
Друга група стандартів ENQA стосується зовнішньої оцінки, яка, маючи за
відправну точку ефективність внутрішньої оцінки якості, передбачає також
наступне. Усі відповідальні сторони визначаються з метою, цілями та
методикою ще до того, як розробляється сам процес зовнішнього
гарантування якості. Будь-які рішення, прийняті в результаті зовнішнього
оцінювання, мають ґрунтуватись на детально розроблених гласних
критеріях, що застосовуються однаково до всіх. Усі процедури
розробляються строго у відповідності з поставленими метою та цілями.
Доповіді публікуються , а також пишуться в стилі прийнятному і
зрозумілому для тієї аудиторії читачів, на яку вони спрямовані. Читач
має легко знаходити будь-які ухвали, рішення чи рекомендації, що
містяться у доповіді. Необхідна загальноприйнятна методика організації
заходів реагування на висловлені після перевірки зауваження. Процес
зовнішнього гарантування якості повинен проходити на циклічній
(періодичній) основі. Тривалість циклу і методика перевірки мають бути
чітко визначені і оголошені заздалегідь. Агентства з гарантування якості
повинні час від часу готувати зведення з опису та аналізу отриманих в
результаті перевірки даних.
Третя група стандартів ENQA стосується зовнішніх агентств з гарантування
якості, які в першу чергу беруть до уваги наявність та ефективність
описаних вище вимог та рекомендацій. Агентства повинні бути формально
визнані компетентними органами влади всього європейського простору вищої
освіти як такі, що мають повноваження провадити зовнішнє оцінювання та
діють на основі встановлених юридичних норм і відповідають усім правовим
вимогам у межах своєї сфери діяльності. Агентства здійснюють
гарантування якості на різних рівнях і на регулярній основі, ефективно і
продуктивно, за чітко встановленими гласними цілями, забезпечуються
пропорційно необхідними людськими та фінансовими ресурсами. Агентства
мають бути незалежними в такій мірі, щоб водночас нести автономно
відповідальність за свої дії і не зазнавати жодного впливу третьої
сторони (вищого навчального закладу, міністерства чи іншої зацікавленої
особи). Діяльність та критерії оцінювання, якими послуговуватимуться
агентства, можуть включати:
самооцінку суб’єкта перевірки;
зовнішнє оцінювання групою експертів;
публікацію доповіді, яка включає рішення, рекомендації і таке інше;
процедуру доопрацювання з метою перевірки вжитих навчальним закладом
заходів з усунення недоліків чи врахування рекомендацій доповіді.
І нарешті, агентства обов’язково повинні розробити процедуру власної
підзвітності.
Отже, оцінювання стає основним критерієм у визначенні якості вищої
освіти, відносного рівня програм та методів викладання й навчання з
предмета або на факультеті загалом. Оцінювання проводиться за
внутрішніми та зовнішніми процедурами. Процес внутрішнього оцінювання
включає систематичне збирання адміністративної інформації, опитування
студентів і випускників, неформальні бесіди з викладачами та студентами.
Складовою зовнішнього оцінювання є відвідування факультету контролюючою
групою для визначення якості навчання та викладання. Зовнішні оглядачі –
це викладачі або люди професійної діяльності, які на основі спілкування
зі студентами та молодими науковцями складають остаточний звіт.
Конференція європейських міністрів освіти (Берґен 2005) схвально
відгукнулась на запропоновані ENQA стандарти забезпечення якості і
звернулась з проханням розробити практичну сторону реалізації цих
положень. На сьогодні ж ми можемо говорити про те, що «відповідно до
принципу інституційної автономії, основна відповідальність за
забезпечення якості лежить на кожному з вузів. Що є основою для реальної
підзвітності академічної системи в рамках національної системи якості»
[4]. Під системою якості розуміємо сукупність організаційної структури,
методик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення управління
якістю [5]. Сьогодні більшість українських вузів користуються
традиційною схемою внутрішньої перевірки якості освіти, яка зазвичай
включає такі елементи, як:
наявність затверджених у встановленому порядку навчальних планів,
графіків навчального процесу, робочих програм з дисциплін;
відповідність змісту навчальних планів і робочих програм критеріям та
стандартам якості вузу;
відповідність розкладу занять логіці викладання з кожної дисципліни;
відповідність елементів навчального процесу (лекцій, семінарів,
лабораторних занять тощо) затвердженим планам та програмам;
P–naOAOAOµO?OµOµOµOµOµOµOµ!O” hT
hT
hT
hT
hT
hT
hT
hT
–
&
gdT
gdT
gdT
&
gdT
&
gdT
gdT
gdT
&
gdT
¶ комплектність і достатність методичного забезпечення з дисциплін
(методичні вказівки, конспекти лекцій, настанови виконання лабораторних
робіт тощо);
достатність, регулярність і рівень організації поточного контролю
(контроль якості знань студентів, їх задоволеність якістю навчального
процесу);
перативність прийняття та реалізації коригуючих заходів.
«Міжнародна освітня спільнота сьогодні сходиться на думці, що немає і не
може бути абсолютно ефективної інтернаціональної системи забезпечення
гарантії якості вищої освіти. Кожна країна вирішує це питання з
врахуванням особливостей національної системи вищої освіти. Але ми не
повинні в цьому питанні обходити світовий та загальноєвропейський
досвід, а найшвидше об’єднатися з існуючими інституціями» [6]. Таким
чином, очевидно, що система вищої освіти України мусить іти шляхом
взаємного наближення власних напрацювань та новітнього європейського
досвіду в питанні вироблення чітких стандартів якісної освіти.
Доцільним, на наш погляд, є посилення уваги до таких напрямків роботи,
як :
створення систем якості різних рівнів ;
розробка систем менеджменту якості;
створення незалежних агентств з гарантування якості вищої освіти.
У сфері вищої освіти України на сьогодні немає жодної системи якості, що
сертифікована в державній системі сертифікації. Першими кроками на шляху
створення системи якості вищої освіти можуть стати збір та узагальнення
даних про існуючі системи забезпечення якості знань у навчальних
закладах, про інноваційні моделі в управлінні якістю освіти на основі
стандартів освіти, про досвід з упровадження у навчальному процесі вимог
Болонської декларації в оцінюванні знань студентів, про форми і методи
тестового контролю знань студентів і т.п. Паралельно з цим має
здійснюватися повний, постійний, прозорий та об’єктивний моніторинг
якості освіти. Якість і акредитація, які міцно пов’язані між собою,
висувають перед непогано розвиненою вітчизняною системою ліцензування й
акредитації нові завдання щодо використання європейських стандартів
якості, і тому наша участь в європейській мережі з гарантування якості у
вищій освіті (ENQA) обов’язкова вже в найближчий час. Контроль якості
повинен зосередитися не тільки на контролі навчального процесу, кадрів,
науково-методичного забезпечення, матеріальної бази тощо, а, в першу
чергу, на контролі знань студентів і особливо випускників, визначаючи
їхню компетентність і спроможність задовольняти вимоги ринку праці;
акредитуватися мають не тільки навчальні заклади і спеціальності, але й
окремі освітні програми, це те, з чим поки що ми не стикалися.
Вважаємо за доцільне інтенсифікувати процес розробки та запровадження
систем менеджменту якості відповідно до вимог міжнародного стандарту 180
9001-2000 «Системи менеджменту якості. Вимоги». Цей стандарт базується
на восьми принципах тотального менеджменту якості [Total Quality
Management (ТQМ)] і містить універсальні вимоги до систем якості. Він
придатний до застосування в усіх галузях, на будь-яких підприємствах,
установах і організаціях і спрямований на забезпечення якості і
підвищення задоволеності споживачів. У сфері вищої освіти споживачами
можна вважати студентів, їх батьків, організації, які приймають на
роботу випускників, суспільство в цілому. Як свідчить світова практика,
впровадження систем якості у вищих учбових закладах дозволяє вузу
суттєво покращити та оптимізувати свою діяльність і підвищити
результативність роботи; посилити акцент на меті своєї діяльності і
досягненні очікувань споживачів; досягти і стабільно підтримувати високу
якість своїх послуг для задоволення потреб і вимог споживачів;
збільшувати задоволеність споживачів; отримати визнання з боку
замовників через процедуру сертифікації; брати участь у тендерах, у тому
числі міжнародних, щодо надання освітянських послуг на вигідних умовах
[7]. При цьому слід розуміти, що система якості може лише допомогти ВНЗ
у досягненні цілей, що стоять перед організацією, але сама по собі
система якості не здатна привести до покращення навчального процесу або
якості навчальних послуг, вона не може вирішити усіх проблем – її
впровадження означає лише застосування системного і систематичного
підходу для досягнення в першу чергу бізнес-цілей вузу.
Ще один аспект покращення якості вищої освіти – це створення незалежних
агентств з гарантування якості. Для України ця проблема доволі складна,
як з огляду на відсутність попереднього досвіду, так і через деяке
замовчування, а то й ігнорування цього питання. У той же час робота
таких агентств могла б стати не лише альтернативою державному
ліцензуванню та акредитації, але й могла б сприяти в підготовці до
проходження процедур комплексної перевірки. Незалежні агентства з
гарантування якості вищої освіти в Україні могли б, на наш погляд,
допомагати ВНЗ:
– отримувати достовірну інформацію про різноманітні аспекти їх
діяльності і аналізувати подальші перспективи розвитку, наприклад,
визначивши найбільш значущі для ВНЗ сектори освітнього ринку, який
сегментується за навчальними програмами, рівнями освіти, регіональною
диференціацією і розвитком мережі філіалів, віковими і гендерними
уподобаннями, а також напрямками міжнародного співробітництва;
– при проходженні акредитації в авторитетних закордонних акредитаційних
агентствах;
– у наданні інформаційної підтримки для привертання уваги потенційних
абітурієнтів, роботодавців, спонсорів, меценатів, інституційних та
індивідуальних інвесторів;
– у провадженні системного підходу до оперативного встановлення
контактів з новими партнерами і налагодження зворотного зв’язку;
– у встановленні контактів з закордонними ВНЗ, підбираючи партнерів, які
представляють найбільший інтерес, у визначенні напрямків спільної
наукової творчості, створенні міжнародних шкіл і здійсненні
систематичних академічних обмінів;
– у розповсюдженні передового вітчизняного і міжнародного досвіду,
використовуючи принцип випередження інновацій і створюючи взірці і схеми
розвитку ВНЗ на основі кращих показників найбільш конкурентноздатних
навчальних закладів;
– у забезпеченні балансу інтересів усіх учасників освітнього ринку з
метою формування нової культури довір’я.
На підставі усього вищесказаного можна зробити висновок про
безальтернативність наближення до європейських стандартів якості вищої
освіти, з одного боку, та про неминуче переосмислення власних здобутків
з їх подальшим використанням на якісно новому рівні, з іншого боку.
«Найбільшою перевагою Болонського процесу є визначення та оцінка
стандартів якості вищої освіти по всій Європі. Передбачається створення
акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і
міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або
змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що набули
випускники. Водночас будуть встановлені стандарти транснаціональної
освіти» [8].
Сучасні тенденції до уніфікації примушують учасників українського
освітнього процесу ставити і вирішувати все конкретніші та практичніші
завдання, намагатись зосереджуватись на головному. Так, вивчення досвіду
оцінювання якості вищої освіти в окремо взятих європейських країнах має
поступитись (за пріоритетністю) тіснішій співпраці з конкретною
організацією – європейською мережею з гарантування якості у вищій
освіті, бо саме вона є сьогодні основним виразником освітніх прагнень
європейської спільноти.
Формування національної системи контролю якості освіти сьогодні не може
не враховувати порівняльних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки
відповідно до вимог ENQA. Надзвичайно важливим є посилення роботи над
створенням систем менеджменту якості вищої освіти та незалежних агентств
гарантування якості вищої освіти.
Список використаних джерел
М.З.Згуровський. Болонський процес – структурна реформа вищої освіти на
європейському просторі / http://www.ntu-kpi.kiev.ua
Каменская Е. Виступ 12-13 березня 2001р. в Російському університеті
дружби народів на “круглому столі” з проблем якості вищої освіти:
«Обеспечение качества высшего образования: российский опыт в
международном контексте»). // Alma Mater («Вестник высшей школы»). –
2001. – № 6. – С. 16.
Standards and Guidelines for Quality Assurance in the European Higher
Education Area.
Болонський процес у фактах і документах
(Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін) / Упорядники: Степко М.Ф.,
Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І. – Тернопіль:
Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003.
Глосарій /www.uaq.org.ua
Рішення Колегії Міністерства освіти і науки України від 2 червня 2005р.
Протокол № 5/3-6 «Про вдосконалення системи акредитації як механізму
забезпечення якості освіти на рівні вимог міжнародної освітньої
спільноти».
Матеріали 4-ої щорічної міжнародної конференції «Розбудова
менеджмент-освіти в Україні», CEUME/ http://www.Management_com_ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
