.

Формування культури поведінки молодших школярів (диплом)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
1886 44657
Скачать документ

Д И П Л О М Н А Р О Б О Т А

Формування культури поведінки молодших школярів

Зміст

Вступ………………………………………………………………………… 3

Розділ І. Стан проблеми дослідження в педагогічній теорії та шкільній
практиці………………………………………………………………………

6

1.1. Моральне виховання учнів початкових класів: зміст та завдання….. 6

1.2. Моральна свідомість як показник вихованості молодших школярів. 12

1.3. Виховання культури поведінки молодших школярів. Змістовий
компонент……………………………………………………………………

19

1.3.1. Мотиваційний компонент…………………………………………… 24

1.3.2. Процесуальний компонент………………………………………….. 29

Розділ ІІ. Процес і результати експериментального дослідження………. 37

2.1.Педагогічний досвід формування культури поведінки учнів початкових
класів……………………………………………………………

37

2.2. Педагогічні умови формування культури поведінки у молодших
школярів…………………………………………………………………….

44

2.3. Методика експериментального дослідження………………………… 48

Висновки…………………………………………………………………….. 60

Список використаних джерел……………………………………………… 63

Додатки

Вступ

В умовах сучасного суспільства, коли у нашому житті з’являються такі
негативні явища як девальвація моральних цінностей, низький рівень
культури населення проблема морального виховання є особливо актуальною.

Недаремно, питання морального виховання виходить на одне з перших місць
у системі виховання майбутнього громадянина незалежної української
держави.

Однією із складових морального виховання є виховання культури поведінки,
яку розглядаються як важливу соціальну, педагогічну і психологічну
проблему від успішного розв’язання якої залежить розвиток у
підростаючого покоління високих моральних якостей, глибокої інтелігенції
і справжнього духовного багатства.

У педагогічній науці накопичений великий науковий фонд з проблеми
формування культури поведінки молодшого школяра.

Значний інтерес мають праці вчених. Зокрема з таких проблем:
морально-етичне виховання молодших школярів (А.Богуш, А.Каніщенко,
А.Корнійчук, В.Мацулевич, Н.Смовська, К.Щербакова); виховання культури
поведінки учнів (В.Білоусова, Н.Богданова, Т.Говорун, Н.Кисельова та
ін.); етики взаємин у шкільному колективі (В.Білоусова, О.Матвієнко).

Багатоаспектність навчально-виховного процесу вимагає постійних резервів
щодо застосування нових форм і методів формування культури поведінки
молодших школярів. Тому виникає потреба звернутися до ретельного
вивчення цього питання як ефективного засобу навчання та виховання
учнів.

Зазначимо, що питання виховання культури поведінки є важливим фактором
шкільного навчально – виховного процесу. Тому цілком логічно, що аналіз
сьогоденної шкільної практики засвідчує підвищений інтерес до виховання
культури поведінки молодших школярів.

При цьому виникає потреба наукового підходу до розробки цієї проблеми з
урахуванням умов, у яких перебуває суспільство і початкова школа
зокрема.

Здійснений нами аналіз наукового фонду та стану шкільної практики
свідчить про недосконалість цілісної виховної технології в зазначеному
аспекті в початковій школі.

Неадекватна оцінка можливостей різних форм і методів морального
виховання та неналежне їх використання у виховному процесі початкової
школи, значно збіднює моральну вихованість молодших школярів.

Актуальність та недостатній рівень розробки визначеної проблеми в теорії
та шкільній практиці зумовили вибір нами теми дипломного дослідження.

Об’єкт дослідження – процес формування культури поведінки учнів
початкових класів.

Предмет дослідження – педагогічні умови використання форм і методів
формування культури поведінки молодших школярів.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально
апробувати педагогічні умови та методику формування культури поведінки
учнів в початковій ланці освіти.

Гіпотеза дослідження – полягає у припущенні того, що використання
методики формування культури поведінки у початкових класах буде
ефективною за таких умов:

– врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів початкових
класів;

– єдність вимог зі сторони шкільного колективу;

– систематичність виховної роботи;

– культура поведінки вчителя;

– співпраця з сім’єю;

– опора на життєвий досвід учнів.

Відповідно до мети та гіпотези дослідження, були встановлені такі
завдання:

– вивчити стан проблеми у педагогічній теорії та шкільній практиці;

– визначити педагогічні умови формування культури поведінки у
початкових класах, та експериментально перевірити;

– Дати характеристику психологічних особливостей молодшого школяра та
обґрунтувати необхідність її врахування при підборі форм і
методів формування культури поведінки молодших школярів;

– зробити кількісний та якісний аналіз результатів
експериментального дослідження.

Теоретична значущість дипломної роботи випливає з
важливих завдань удосконалення виховного процесу у плані підвищення
його ефективності. Матеріали дослідження можуть використовувати
вчителі початкової школи для ефективної реалізації виховного
потенціалу в урочний та позаурочний час.

Основні методи дослідження:

– аналіз літературних джерел;

– вивчення шкільних документацій;

– аналіз продуктів дитячої діяльності;

– вивчення та аналіз передового педагогічного досвіду;

– бесіда;

– спостереження;

– анкетування;

– педагогічний експеримент.

Базою дослідження виступила Голубицька загальноосвітня школа І-ІІ
ступенів, Бродівського району, Львівської області. В експерименті
приймали участь 46 учнів початкових класів.

Структура дипломної роботи: вступ, два розділи, вісім параграфів,
висновки, список використаної літератури, додатки.

Розділ І. Стан проблеми дослідження в педагогічній теорії та шкільній
практиці.

1.1. Моральне виховання учнів початкових класів: зміст та завдання.

Велике значення морального виховання в розвитку та формуванні
особистості усвідомлювалось в педагогіці ще з давніх давен. Багато
видатних педагогів минулого підкреслювали, що підготовка доброзичливої
людини не може зводитися тільки до її освіти і розумового розвитку, і на
перший план у вихованні висували моральне формування особистості.

З педагогів минулого найбільш повно і яскраво характеризував роль
морального виховання у розвитку особистості видатний вітчизняний педагог
К. Ушинський. Він писав: «Звичайно, освіта розуму і збагачення його
пізнанням багато принесе користі, але…, я ніяк не вважаю, що ботанічні
чи зоологічні знання… змогли б зробити гоголівського городничого чесним
службовцем, і абсолютно впевнений, що якби Павло Іванович Чичинов був би
посвяченим у всі таємниці органічної хімії чи політичної економії, він
залишився б тим же, дуже шкідливим для суспільства пройдисвітом.

Ні, одного розуму і тільки знань ще недостатньо для викорінення в нас
того морального почуття, того суспільного цементу, який іноді згідно з
нашим здоровим глуздом, а, часом і всупереч ним, зв’язує людей в
правдиве, дружнє суспільство» [27].

Опрацювавши довідкову літературу ми дійшли висновку, що мораль
розглядається у широкому і вузькому розмінні. Термін використовується
вузька, коли враховуються інтереси лише своєї сім’ї, школи, жителів
населеного пункту. У загальному аспекті мораль – це ідеї, принципи й
закономірності, ціннісні орієнтації гуманних, демократичних відносин,
які в конкретних умовах реалізуються у системі постійно вдосконалюваних
норм, процедур і правил діяльності та поведінки в інтересах усіх.
Найвищий рівень моралі там, де впроваджуються й удосконалюються гуманні
відносини, повага і любов до людини, доброта, свобода, рівність,
верховенство народної культури, красивого у житті.

Мораль – це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та
діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми [22; 111].
Ідеали, принципи та закони моралі створюються і живуть віками в кожного
народу, в кожному регіоні; в правилах і нормах поведінки вони
конкретизуються, а у взаємовідносинах постійно вдосконалюються.

У повсякденному житті вихованість особи оцінюється за різними ознаками і
властивостями (залежно від їх цінності). Найчастіше її визначають рівнем
володіння нормами і правилами поведінки, що традиційно склалися. У
народних оцінках вихованість передусім оцінюється гуманізмом,
здійсненими добрими справами та вчинками. Тому завданням морального
виховання завжди були виховання доброти, чуйності, готовності прийти на
допомогу будь-якій людині у біді, здатність співчувати, виховувати
внутрішню потребу жити та діяти за принципами загальнолюдської моралі;

– послідовно прилучати дітей і підлітків до моральних норм суспільства;

– формувати позитивний моральний досвід самих дітей;

– спрямовувати їх свідомість, почуття, поведінку на оволодіння і
реалізацію моралі суспільства;

– формувати моральне обличчя особистості, члена суспільства [24; 268].

Слід розрізняти й означувати такі категорії, як мораль і моральність.

Мораль – це сукупність норм поведінки людей, що регулюють їх відношення
до суспільства, нації, колективу, один до одного, підтримане особистим
переконанням, традицією, суспільною думкою. Моральні норми складають
основу моральності людини, але повністю її не визначають. Моральність
включає моральні погляди, теорії, переконання, почуття, відношення
людей, моральну поведінку.

Моральна свідомість школяра – одна із сторін суспільної свідомості, її
суб’єктивно-ідеальна форма, яка у вигляді уявлень і понять відображує
реальні відношення і регулює моральну сторону його діяльності.

Моральні переконання – це пережиті та узагальнюючі моральні принципи,
норми. Вони формуються в процесі активного і вольового оволодіння всім
багатством моральної культури і стають керівництвом до дії особистості.

Моральні почуття виражають запити, оцінки, відношення, спрямованість
духовного розвитку особистості. У результаті формування почуття в
системі морального виховання з’являється емоційне відношення до того, що
раніше було байдужим.

Моральні звички – це корисні для суспільства, стійкі форми поведінки
(образ дії), які стають потребою людини і здійснюються в будь-яких
ситуаціях і умовах.

Моральна спрямованість – це стійка суспільна позиція особистості, що
складається в результаті світоглядної основи, домінуючих мотивів
поведінки і проявляється як властивість особистості в різних умовах і
обставинах.

Структура морального виховання зображена на рис.1.1.

Основою змісту морального виховання дитини є ставлення які вона реалізує
у своїй етично-діяльнісній сфері. Мірою реального та потрібного
суспільству типу моральності. Він задає ближню та дальню перспективу для
виховання і самовиховання.

Ідеал має дві основні форми. З одного боку, він – побудована
суспільством модель людини вищого рівня буття, «сильна ідея», ідеальний
образ його суті [27; 268]. В ідеалі відображено все найкраще, що існує
та розвивається в особистості та суспільстві.

Це теоретична форма ідеалу. З другого боку, він – жива дійсність,
первинна його форма. Він існує як реальна, творчо охоплена мислителями
модель майбутності людини. Ідеальне завжди відповідає своїй епосі.
Ідеали належать їй не тільки генетично, але й функціонально. Вони
служать критичним корективом для регулювання поведінки кожної людини.

Психолого-педагогічний аспект змісту морального виховання включає:

а) розвиток в учнів моральної свідомості (формування потреб мотиваційної
сфери і озброєння знаннями суті, норм і правил моральної поведінки);

б) вироблення і розвиток моральних почуттів;

в) формування і закріплення стійких моральних вмінь, навичок і звичок;

г) закріплення і постійний розвиток волі та позитивних рис характеру
[27; 271].

Моральне виховання учнів (залежно від їх вікових особливостей)
здійснюється шляхом поступового поглибленого розуміння змісту моральних
норм і вимог та оволодіння більш складними формами поведінки.

У початковій школі діти повинні засвоїти досить великий обсяг знань про
основні правила культурного поведінки і привчитися усвідомлено
виконувати їх. Конкретних правил пристойності і поведінки багато,
познайомити школярів із усіма важко, так навряд чи це потрібно. У житті
завжди може створитися така ситуація, у якій діти виявилися вперше. Тому
дуже важливо учити школярів не тільки правилам поведінки, але й
одночасно умінню діяти в зв’язку з духом правил знаходити правильний
спосіб поведінки в новій обстановці на основі уже відомих правил. Ця
задача складна, і щоб успішно дозволити її, необхідно наступне. У роботі
з дітьми треба учити їхньому виконанню правил поведінки в різних
ситуаціях, з якими найчастіше вони зустрічаються: у школі, на вулиці, у
громадських місцях. При цьому конкретні правила обов’язково будуть
повторюватися. Це необхідно для того, щоб дитина навчилася виконувати те
саме правило в різних умовах. Варто пам’ятати, що для молодшого школяра
перенос знань з однієї ситуації в іншу не завжди простий. Наприклад,
дитина знає, що в школі треба здороватися з усіма дорослими, а не тільки
зі своєю вчителькою. Навіть першокласник досить швидко опановує цим
правилом. У школі він завжди здоровається з усіма вчителями і з
батьками. А от за межами школи, на вулиці дитина може не виконувати це
правило. І зовсім не по злому чи намірі безпам’ятності. Просто він не
знає, що, зустрівши на вулиці, у магазині, у кіно знайомого (учителя,
маму чи тата свого товариша й ін.), треба з ним обов’язково привітатися.
Чи інший приклад. Діти навчилися поступатися місцем старшим у трамваї,
автобусі, тролейбусі і т.п. Вони роблять це охоче, без нагадувань. Але
от прийшла бабуся в школу. Учень сидить, а бабуся стоїть, іноді ще
розмовляє з учнем. І ой не догадається запропонувати їй сісти. Хлопчик
привчений поступатися місцем літнім тільки в транспорті.

Культура поведінки в багатьох випадках тісно зв’язана і з нормами
моральності. Так, в основі багатьох конкретних правил увічливості,
уважності, такту, точності лежить моральний принцип нашого суспільства:
гуманізм, колективізм, дружба, товариство,
відповідальність за свої вчинки і поведінки. Дитина поступово починає
усвідомлювати й оцінювати необхідність виконання правил з погляду
моральності. Єдність знання, навички і звички сприяє придбанню стійкої
поведінки, формуванню визначених якостей особистості. Завжди бути
ввічливим, обов’язковим, точним — значить придбати такі якості, як
увічливість, точність, обов’язковість. Усвідомлення дитиною своєї
поведінки відбувається поступово під керівництвом учителя, під впливом
суспільної думки колективу, що складається.

У кожнім класі діти освоюють всі основні компоненти культури поведінки:
особисту гігієну, увічливість, точність, обов’язковість, культуру мови й
ін. Коло правил, якими повинні опанувати діти в наступному класі,
збільшується, школярі поступово знайомляться з більш складними
правилами. По кожнім основному розділі роботи вчитель проводить одне
заняття, а всього в році шість занять, включаючи заключну, загальну для
всіх початкових класів гру. Спеціальна робота з заздалегідь запланованої
теми, проведення організованих занять не означають, що вчитель не
проводить повсякденну роботу з учнями по вихованню культури поведінки.

Природно, що вчитель не може проходити і повз факти порушення дітьми
правил поведінки, що виходять за рамки тієї теми, над якою працює з ними
тепер. Якщо вчитель бачить, що дитина не виконує якісь правила, тому що
не знає їх, а спеціально відпрацьовуватися вони будуть тільки в
майбутньому, то він, звичайно, показує, як треба надійти в даному
випадку.

Отже, моральне виховання передбачає формування в учнів системи моральних
уявлень, розвиток моральних почуттів, вироблення правильних оцінок і
ставлень, якими діти зможуть керуватися в житті [23; 6]. Про моральний
розвиток особистості свідчать такі якості, як висока свідомість
громадянського обов’язку, колективізм і товариська взаємодопомога;
гуманні стосунки і взаємна повага між людьми, свідома дисципліна й
культура поведінки, чесність і правдивість, моральна чистота; простота і
скромність у громадському й особистому житті, взаємна повага у сім’ї
тощо.

1.2. Моральна свідомість як показник вихованості молодших школярів.

Однією із стрижневих складових формування моральної вихованості учнів є
розвиток їх моральної свідомості.

Моральна свідомість визначається як “відображення в свідомості людний
принципів моральності, тобто норм поведінки, то регулюють ставлення
людей один до одного й до суспільства”. [46; c.130].

Особливої значущості набуває формування моральної свідомості и дітей
молодшого шкільного піку. Адже саме цеп віковий період є найбільш
чутливим для її розвитку, саме в неп час дитині притаманна внутрішня
готовність до засвоєння моральних вимог.

І хоч моральне виховання дитини починається в сім’ї і в дошкільних
закладах, де вона оволодіває першими моральними уявленнями, однак, з
початком шкільного віку настає якісно новий етап у її моральному
становленні: з одного боку, відбувається збагачення й розвиток наявних
уявлень, сформованих іде в дошкільному віці, а з другого— активний
процес набування й засвоєння нових моральних уявлень і понять, тобто
моральних знань.

Моральні знання становлять основу розвитку моральної свідомості в
молодшому шкільному віці і є одним з основних її компонентів. Вони
допомагають дитині правильно діяти в тій чи іншій ситуації. Адже для
того, щоб вчинки школяра відповідали вимогам моральних норм і правил,
він повинен знати, що таке добре, і що таке погано. Слід зазначити, що
вплив моральних знань на розвиток духовного світу дитини, звичайно, не
обмежується рамками молодшого шкільного віку. Вони також є необхідною
передумовою становлення у підлітковому та юнацькому віці таких складних
утворень моральної свідомості, як переконання. Наголошуючи на великій
ролі знань у моральному розвитку особистості, В. Сухомлинський писав:
“Знання, розуміння суті моральних цінностей є немов фундаментом, основою
вироблення ідейних переконань” [64; 175]. Розвиток і рівень зрілості
моральної свідомості людини перебувають в органічній єдності із змістом
моральних знань і глибиною оволодіння ними.

Своєрідною особливістю процесу засвоєння моральних знань молодшими
школярами є те, що поняттєва форма мислення в дошкільників до початку
шкільного навчання ще не сформована. Саме на період навчання у
початковій школі припадає перший етап активного оволодіння істотними
ознаками понять, відбувається перехід від моральних уявлень до моральних
понять [20; 223]. Засвоєння школярами цих понять має стати спеціальним
завданням виховного впливу з перших днів їх перебування-в школі.

За якими ж показниками вчитель може визначити ефективність процесу
засвоєння моральних знань учнями? По-перше, оперування моральним
поняттям при аналізі тієї чи іншої конкретної моральної ситуації, взятої
з художнього твору, навколишнього життя, чи з власного морального
досвіду; по-друге, уміння дати визначення поняття, що свідчить про
усвідомлення школярем істотних ознак; по-третє, кількість моральних
понять, якими оперує учень.

Розвиваючи моральну свідомість молодших школярів, вчитель має
враховувати, що процес оволодіння моральними поняттями відбувається
нерівномірно. Так, діти легше набувають уміння оперувати ними, у. них
інтенсивно зростає кількість застосовуваних понять. Проте вироблення
вміння давати визначення поняття відбувається повільніше (першокласники
найчастіше дають загальну недиференційовану його оцінку, наприклад,
«чуйна — це хороша людина»). Характерним для них є визначення поняття за
суто зовнішніми, функціональними ознаками («відповідальна людина — не
та, яка відповідає»). Залежно від складності, ступеня абстрактності
поняття виникають значні труднощі в усвідомленні школярами його ознак,
особливо у визначенні — правильні чи неправильні, істотні чи неістотні
ознаки. Тому треба застосовувати спеціальні методичні завдання,
спрямовані на розвиток моральної свідомості дитини.

Їх можуть застосовувати як безпосередньо під час уроку, так і в
позакласній роботі. Ці завдання, з одного боку, дають можливість
діагностувати рівень сформованості окремих компонентів моральної
свідомості, що допомагають скласти уявлення про моральний розвиток
школярів на певному етапі їхнього навчання й виховання, з іншого —
систематичне застосування завдань є дійовим способам цілеспрямованого
керування процесом становлення моральної свідомості дитини.

Однак варто застерегти від однобічності у моральному вихованні, коли
основна увага вчителя зосереджується лише на засвоєнні молодшими
школярами моральних понять. Розвиток моральної свідомості передбачає не
тільки засвоєння моральних понять, оволодіння моральними знаннями, а й
вироблення певного ставлення особистості до моральних явищ, до самої
себе. Моральна оцінка й самооцінка – невід’ємні складові моральної
свідомості.

Чому вони набувають такого значення для розвитку моральної свідомості
молодших школярів? Принципово важливим є той факт, що успішний розвиток
моральної вихованості дитини значною мірою залежить від її активної
діяльності, від оволодіння нею позицією співучасника виховного процесу.
Ігнорування цього вчителем у реальному виховному процесі призводить до
типового дидактизму, моралізаторства, коли дитині відводиться роль
пасивного слухача, в якого моральні сентенції дорослих, за влучним
висловом А. Макаренка, відкладаються у вигляді “особливої педагогічної
солі” [29; 10]. Тож, щоб засвоєні моральні знання стали для дитини:
особистісно значущим, школярі мають включатися в різноманітні форми
оцінної активності.

Виявом моральної оцінки є судження школяра, в яких схвалюється чи
осуджується вчинок, поведінка людини в цілому відповідно до моральних
вимог. Оцінні судження належать до важливих критеріїв моральної
вихованості молодших школярів. Проаналізуємо основні етапи роботи
вчителя з розвитку у школярів вміння давати моральну оцінку дітям,
вчинкам, ситуаціям.

Чималі труднощі, особливо для першокласників, становить уміння побачити
за зовнішніми діями в реальній (чи уявній) ситуації моральність вчинку
та усвідомити його. Тому завдання першого етапу полягає у вихованні
відповідності оцінки вчинку (позитивної чи негативної) моральним нормам,
правилам.

Другий етап – аргументація оцінки. Треба навчити школяра не тільки
давати оцінку, а й пояснювати, чому він вважає той а бо інший вчинок
хорошим чи поганим. При цьому необхідно поступово добитися підвищення
ступеня її аргументованості.

Зміст моральної оцінки збагачується за рахунок включення до неї
моральних понять. Цьому сприятиме застосування такого прийому, як вибір
поняття з наведеного ряду.

Розвивати здатність глибоко проникати у сутність моральної ситуації,
тобто усвідомлювати моральні спонукання, мотиви поведінки, допомагає,
зокрема, спільний аналіз відповідей школярів на запитання: “Чому саме
так вчинив головний герой?”; “Що спонукало його до такого вчинку?”.

Водночас важливо формувати в дитини власне ставлення до оцінюваного
явища, щоб знання моральної норми, правила “пройшло” через її емоції,
стало для неї особистісно значущим. “Як ти ставишся до вчинку героя? Що
тебе схвилювало в ньому?”, – саме в результаті виховання такої
значущості моральної оцінки в учня формуються належні спонукання
моральної поведінки, закладаються основи для єдності слова і діла.
Продуктивним для цього є також розв’язування проблемних ситуацій типу:
“А як би я вчинив?”.

Зупинимося на окремих прийомах оптимізації розвитку моральної оцінки.

Важливим завдання виховного впливу в навчанні має бути організація
вчителем пізнавальної діяльності учнів, спрямованої на глибоке
опанування ними правил і норм моралі та розвиток моральної свідомості в
цілому.

Арсенал методичних прийомів може бути дуже різноманітним: це постановка
перед дітьми певних запитань, створення на уроках спеціальних проблемних
ситуацій, розв’язування школярами моральних колізійних ситуації із
самостійним моральним вибором і різноманітні пізнавальні завдання та
вправи морального змісту, завдання з розвитку моральної самооцінки та
оцінки. Ці методичні прийоми допоможуть навчити дітей аналізувати
поведінку й почуття дійових осіб, порівнювати наявну в творі моральну
ситуацію з аналогічними життєвими ситуаціями. Завдяки цьому школярі
вчаться переносити моральний зміст твору на реальні моральні явища
навколишнього життя.

Діти під умілим керівництвом вчителя не тільки вчаться аналізувати,
порівнювати, узагальнювати моральні явища, оволодівають навичками
морального оцінювання героя твору, а й виходять за рамки змісту вірша,
переходять до конкретних ситуацій свого життя, роблять спроби в
узагальненому вигляді назвати певні ознаки поняття «чуйність», дати йому
визначення.

Важливим прийомом розвитку моральної оцінки школярів є включення до
структури уроку різноманітних пізнавальних завдань. Наприклад: «Сьогодні
ми прочитали два оповідання. Називаються вони по-різному. Подумайте,
порівняйте і скажіть, що спільного в них? Чим вони різняться між собою?
Яке з оповідань вам більше сподобалося? Чому?» Подібні завдання
активізують розумову діяльність молодшого школяра, вчать аналізувати,
порівнювати, правильно сприймати моральну ситуацію, визначати головне в
моральному змісті, сприяють формуванню навичок морального оцінювання,
допомагають виховати особистісне ставлення до тієї чи іншої ситуації,
наведеної в творі.

Продуктивними для розвитку моральної оцінки є використання завдань
колізійного характеру.

Включені у виховну роботу колізійні (реальні чи уявні) ситуації дають
матеріал для самостійного осмислення школярами багатогранних проявів
моральних явищ, сприяють розвитку здатності правильно оцінювати той чи
інший вчинок, здійснювати правильний моральний вибір. Аналіз відповідей
школярів допоможе вчителеві точніше здійснювати виховні впливи для
забезпечення правильного вибору вчинку молодшими школярами. Практика
шкільного життя завжди дає різноманітний матеріал реальних моральних
ситуацій. Їхній вчасний і ґрунтовний аналіз разом з учнями — важливий
шлях розвитку моральної свідомості, формування єдності слова і діла у
школярів.

Учитель не може ефективно керувати розвитком моральної свідомості
школярів без такої його складової, як самооцінка. Саме включення
самооцінки в навчально-виховний процес — один з дійових шляхів
перетворення школяра в співучасника виховного процесу, і при цьому
необхідно враховувати той факт, що самооцінка в молодших учнів перебуває
ще в процесі свого становлення.

Єдиний шлях розвитку самооцінки — включення учнів у активну оцінювальну
діяльність. Існує вікова закономірність, суть якої полягає в тому, що
молодшому школяреві набагато легше оцінити іншого, ніж самого себе. Тому
на перших етапах бажано використовувати спеціальні завдання. Це такі,
як завдання на розвиток здатності до моральної оцінки,
завдання на розвиток здатності до моральної самооцінки.

Наведені вище завдання можна включати в бесіду або використовувати
самостійно.

У процесі бесіди за допомогою запитань: «Як ти сам оцінюєш свою
поведінку (хороша, погана)? Чому? Аргументуй свою думку», «Чи
задоволений, ти сам своєю поведінкою (так; ні)? Чому? Які недоліки твоєї
.поведінки ти хотів біг сам виправити і чому?», «Що тобі необхідно
зробити самому, щоб поліпшити свою поведінку?», «Які якості тобі
необхідно виховати самому?» — вчитель зможе дістати додаткові дані про
розвиток моральної самосвідомості й свідомості в учнів.

Оцінити себе як суб’єкта навчальної діяльності можна у творі на
тему «Як я навчаюсь» або «Моє навчання» за таким, наприклад,
планом.

1. Як ти навчаєшся?

2. Яким ти себе вважаєш учнем (хорошим, середнім, поганим)? Чому?

3. Чи задоволений ти своїм навчанням (так; ні)? Чому?

4. Що тобі заважає вчитися краще?

5. Що тобі необхідно зробити самому для того, щоб краще вчитися?

Таким чином, забезпечення оптимальності процесу моральної вихованості
молодшого школяра передбачає цілеспрямовану роботу вчителя з розвитку в
органічній єдності таких компонентів моральної свідомості: моральних
знань та моральних оцінних ставлень, що включають моральну оцінку і
самооцінку. Така єдність сприятиме оволодінню школярем активною позицією
співучасника виховного процесу, без якої неможливе успішне становлення
його моральної вихованості.

1.3. Виховання культури поведінки молодших школярів. Змістовий
компонент.

Молодший шкільний вік – особливий етап у формуванні ставлення людини до
оточуючого світу. Саме в цей час формується спрямованість особистості –
громадська, колективістська чи, навпаки, егоїстична, індивідуалістська.
Цей вік особливо сприятливий для формування основ культури поведінки:
молодші школярі вже здатні сприймати вимоги до своєї поведінки, вони
піддатливі зовнішньому впливові, схильні до наслідування, вірять
учителю, коли він говорить їм про необхідність виконання моральних норм.
В ці роки дитина отримує знання про навколишній світ, у неї починає
формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і
звички правильної поведінки, складається характер.

У вітчизняній системі народної освіти особлива увага приділяється
моральному вихованню підростаючого покоління. Одним із напрямків у
моральному розвитку дитини є виховання культури поведінки.

Педагогічна наука має певний досвід щодо визначення шляхів, форм і
методів формування культури поведінки молодших школярів.

Значний інтерес мають праці вчених. Зокрема з таких проблем:
морально-етичне виховання молодших школярів (А. Богуш, А. Каніщенко, А.
Корнійчук, В. Мацулевич, Н. Смовська, К. Щербакові); виховання культури
поведінки учнів (В. Білоусова, Н. Богданова, Т. Говорун, Н. Кисельова та
ін.); етики взаємин у шкільному колективі (В. Білоусова, О. Матвієнко).

Виховання культури поведінки слід розглядати як важливу соціальну,
педагогічну й психологічну проблему, від успішного розв’язання якої
залежить розвиток у підростаючого покоління високих моральних якостей,
глибокої інтелігентності й справжнього духовного багатства. Психологічна
наука під культурою поведінки розуміє сукупність зовнішніх виявів особи,
які адекватні її внутрішньому змісту, тобто її внутрішнім моральним
властивостям. Вона являє собою динамічний стереотип, який формується під
впливом зовнішніх умов життя людини [23; 4].

Цілеспрямована, систематична робота з виховання навичок і звичок
культурної поведінки починається з приходом дітей у школу. Саме в
початкових класах закладаються основи акуратності й охайності,
увічливості, точності, прищеплюються гарні манери, уміння культурно
поводитися в школі, будинку, на вулиці й у громадських місцях. Якщо
елементарні норми культурної поведінки не щеплені дітям з раннього віку,
то пізніше приходиться заповнювати цей пробіл і нерідко проводити більш
важку роботу перевиховувати школярів, у яких укоренилися негативні
звички. Відсутність елементарних звичок у дітей утрудняє роботу над
вихованням у них більш тонких і складних проявів культурної поведінки:
такту, делікатності, невимушеності, добірності манер і т.д.

Культура поведінки тісно зв’язана з внутрішньою культурою людини,
вимогами естетики, із загальноприйнятими тенденціями і звичаями.
Внутрішня культура багато в чому визначає зовнішню поведінку людини, але
і зовнішня сторона поведінки впливає на внутрішню культуру – змушує
людину бути витриманим, внутрішньо зібраним, уміти володіти собою [8;
58]. Недбалість у зовнішньому вигляді, брутальність, неуважність,
безтактність поступово формують відповідні негативні якості особистості.
Тому з раннього віку необхідно озброїти дітей знанням правил культури
поведінки, звичками їхнього виконання.

Важливою умовою успішного формування культури поведінки учнів молодших
класів є продумана система у виховній діяльності вчителя. Безсистемність
призводить до того, що увага дітей нерідко акцентується на другорядному,
а найважливіші правила залишаються поза увагою учнів і не засвоюється
ними. Відомо, що знання та навички, які подаються без необхідного
логічного зв’язку й нерегулярно, не закріплюються і надзвичайно швидко
втрачаються.

Істотною особливістю мислення учнів 1-4 класів є його конкретність,
ситуативність. Тому в робот із ними не можна обмежуватись абстрактними
повчаннями. Слід не тільки ставити вимоги і розкривати зміст кожного
правила культурної поведінки, а й конкретизувати кожну вимогу,
роз’яснювати й показувати, як саме треба поводитись у різних ситуаціях.
Дитина повинна чітко уявляти, якої саме поведінки вимагають від неї у
тих чи інших обставинах. У цьому аспекті цікавими й корисними для
вчителя молодших класів будуть поради дитячого письменника О.О.Дорохова,
викладені у книзі “Как себя вести” [23; 17]. Добре вивчивши психологічні
особливості молодших школярів, письменник радить учителям починати
розмову з учнями 1-4 класів з конкретних подій, з яких випливає
необхідність дотримання правил культурної поведінки, на конкретних
прикладах показувати, як саме слід поводитись у тих чи інших обставинах.

Але лише розповідей, нехай і яскравих, для успішного виховання культури
поведінки учнів недостатньо. Кожну з них необхідно доповнювати показом,
вимагати від дітей повторення за прикладом учителя певних форм
поведінки, поки вони не стануть звичними. Формування правильних навичок
і звичок поведінки – одне із важливих завдань, яке необхідно
розв’язувати, виховуючи культуру поведінки молодших школярів. При цьому
не можна забувати, що звички виробляються надзвичайно повільно, а їх
закріплення вимагає постійних вправлянь. Тому робота вчителя і батьків
повинна спрямовуватися на наполегливе, терпляче вправляння дітей у
добрих вчинках і правильних способах поведінки в процесі всієї
різноманітної їх життєдіяльності.

Наслідувальна здатність молодших школярів вимагає від учителя бути
прикладом для них в усьому. Виховуючи у дітей звичку до порядку та
дисципліни, повагу до шкільних правил, доброзичливе ставлення до людей,
культуру мови, вчитель насамперед сам повинен бути в цьому зразком для
учнів.

Зміст роботи з учнями початкових класів по вихованню у них культури
поведінки визначається умовами шкільного життя, більш широкими,
порівняно з дошкільним віком, її можливостями. Тому за своїм змістом
робота може проводитися по таких основних напрямках: ознайомлення з
правилами поведінки у школі; правилами особистої гігієни та охайності;
правилами спілкування з людьми; правилами поведінки вдома, на вулиці та
у громадських місцях, правилами поведінки у гостях та ін.

Малята прийшли у перший клас. Все для них тут нове – і розпорядок дня, і
обстановка, і обов’язки. Отже, насамперед важливо показати і пояснити
дітям, як вони повинні поводитися в нових умовах. Напрям роботи, який
охоплює всі ці питання, можна об’єднати загальною темою: «Ви тепер не
просто діти, ви – українські школярі». Цю загальну тему, потрібно
розділити на окремі підтеми, в процесі вивчення яких діти поступово
ознайомлюватимуться з новими для них вимогами.

У перший же день занять варто організувати бесіду «Наш клас», у ході
якої слід розповісти та показати, як тримати себе у класі, сидіти за
партою, заходити до класної кімнати і виходити з неї, вітати вчителя та
інших дорослих, вставати без шуму і так, щоб не зачіпати товариша,
дотримуватися чистоти тощо.

Наступне заняття може бути присвячене питанням культури спілкування
дітей між собою та з учителем. На ньому слід пояснити, чому важливо
уважно ставитися до товаришів, подавати їм в усьому допомогу. Розказати
що вчителя і всіх дорослих треба називати на «Ви», звертатися до них по
імені й по батькові, вітатися першим.

На одному із занять дітей необхідно ознайомити з правилами ввічливості.
Розповісти, що таке ввічливість, коли треба вживати слова «будь ласка»,
«дякую», «пробачте», «дозвольте», показати, як виконувати правила
ввічливої поведінки. Обговорюючи правила ввічливості, слід посилатися на
позитивні приклади поведінки дітей. Робота по засвоєнню школярами правил
ввічливості повинна поступово ускладнюватися, збагачуючись новими
поняттями, нормами, вимогами.

У роботі з дітьми молодшого шкільного віку особливе значення має
наочність. Тому вчитель, готуючись до проведення роботи по прищепленню
учнями правил ввічливості, велику увагу має приділяти добору
відповідного ілюстративного матеріалу – картин, карикатур, малюнків,
діафільмів, кіно фрагментів тощо.

Поряд із словесними формами роботи досвідчені педагоги запроваджують
систему вправ, під час яких навички ввічливої поведінки закріплюються,
конкретизуються.

Всі ці вправи ознайомлюють дітей із способами поведінки у різних
життєвих ситуаціях, збагачують їх досвід.

Значне місце у системі роботи по вихованню культури поведінки повинні
посідати питання особистої гігієни й охайності, які виробляються у
дитинстві. Дітей необхідно поступово привчати чисто умиватися, щоденно
мити шию, ноги, чистити зуби, мити руки перед їдою, стригти і чистити
нігті, охайно зачісуватись, прати і прасувати одяг, чистити взуття тощо.
Привчають дітей до охайності щоденно, використовуючи різні форми і
методи роботи.

Якщо у І класі вчителі приділяють увагу лише питанням охайності, то у
ІІ-IV класах великого значення надають формуванню хорошого смаку. У
вирішенні цих питань істотне місце відводиться грі «У ляльковому
ательє», де на прикладі ляльок діти обговорюють, як треба одягатися, що
таке краса і скромність в одязі, гарний смак.

Першорядне місце у системі роботи по вихованню культури поведінки займає
вироблення в учнів навичок і звичок культури спілкування з людьми,
поведінки у сім’ї, на вулиці та у громадських місцях. При цьому важливе
значення має виховання культури мови, прищеплення способів правильної
поведінки за столом, у кіно та театрі, на вулиці, у транспорті, правил
поведінки з старшими і малюками, з старими і хворими, з сусідами по
квартирі та з членами сім’ї.

Істотну роль у засвоєнні учнями правил культури поведінки відіграють
рольові ігри. Навичок піклування про малюків школярі набувають, беручи
участь у шефській роботі в дитячому садку та у грі «Дитячий садок»;
навичок спілкування з дорослими, а також з людьми, які потребують
допомоги – в іграх «У лікарні», «Ми їдемо у трамваї», «Я – мамина
помічниця», «Ми у театрі», навичок поведінки на вулиці – в іграх
«Світлофор», «Червоний, жовтий, зелений», «Ми пішоходи» тощо.

Отже, чіткість колективних вимог, їх доступність для учнів цієї вікової
групи, постійна правильна реакція колективної думки на їх порушення
роблять їх важливим засобом виховання культури поведінки школярів не на
словах, а на ділі.

1.3.1. Мотиваційний компонент.

Забезпечення ефективного розвитку моральних знань і емоційно-моральних
ставлень молодших школярів, як важливої передумови становлення моральних
переконань з необхідністю, передбачає врахування у навчально-виховному
процесі ряду особливостей емоційно-когнітивної сфери у молодших школярів
(М.Й. Боришевський, Л.І. Пилипенко, 1985) [20; 386].

Важливою умовою розвитку моральних знань молодших школярів є позитивні
зміни в їх мисленні. В цей період формуються операції мислення — аналіз,
синтез, порівняння, узагальнення. Поняття, судження, умовисновки мають
якісно іншу будову (C.JI. Рубінштейн, 1946). Все це має позитивний вплив
на формування моральної свідомості молодших школярів. Разом з тим,
враховуючи особливості моральної свідомості молодших школярів, особливо
ті, які обумовлені обмеженістю морального досвіду, потрібно спеціально
формувати у дітей прийоми аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення
моральних явищ.

Тому, крім аналізу природних моральних ситуацій, що виникають у
спілкуванні з дорослими і однолітками, необхідна цілеспрямована виховна
робота. При цьому важливі такі форми роботи, як колективне читання і
обговорення оповідань з моральним змістом, створення на уроках
спеціальних проблемних ситуацій, в яких ставиться завдання навчити дітей
аналізувати поведінку і почуття героїв, порівнювати представлену в
літературному творі моральну ситуацію з аналогічними життєвими
ситуаціями. Завдяки цьому школярі вчаться здійснювати «перенос»
безпосередньо даного в оповіданні морального змісту на моральні явища із
реального життя дітей [20; 387].

Процес засвоєння моральних знань молодшими школярами суттєвим чином
залежить від навчання їх правильному сприйманню моральної ситуації,
адекватній оцінці моральних вчинків, розумінню моральних мотивів. Поряд
з цим необхідно виховувати органічну єдність між правильним розумінням
моральної ситуації і вмінням школярів співпереживати, співчувати, тобто
виховувати особистісне ставлення до тих чи інших моральних явищ,
вчинків. Це, в свою чергу, є необхідною умовою виховання у дитини одного
із важливих механізмів переконань — моральної потреби певним чином
діяти, відповідно до засвоєних моральних норм і принципів.

Таким чином, ефективність процесу засвоєння моральних знань молодшими
школярами, поряд із формуванням відповідних уявлень і понять, передбачає
цілеспрямовану роботу, що сприяє формуванню в учнів:

— вміння правильно сприймати моральну ситуацію, представлену в
літературному творі або виділену із реального життя;

— вміння дати оцінку, адекватну модальності ситуації, що аналізується;

— вміння правильно визначати мотиви морального вчинку;

— вміння співпереживати, співчувати іншій людині;

— особистісне ставлення до тих чи інших моральних ситуацій;

— моральної потреби діяти певним чином, відповідно засвоєним моральним
знанням [20; 386].

Усе це сприяє поступовому формуванню в дітей вміння до самостійного
морального вибору.

Важливою умовою розвитку у молодших школярів елементів моральних
переконань є: сформованість в них моральних почуттів. Почуття тільки
тоді стають компонентом моральних переконань особистості, коли вони
виступають як внутрішній стимул до моральної поведінки. Тому виховання
моральних почуттів як мотиваційної основи моральної поведінки — одне із
головних завдань виховної роботи в школі.

У початкових класах педагогу необхідно враховувати, перш за все, такі
вікові особливості молодших школярів, як обмеженість їх особистого
досвіду моральної поведінки, труднощі у виділенні головних компонентів в
поведінці оточуючих, безпосередній характер емоційної реакції на вчинок.

Для ефективного формування у молодших школярів моральних почуттів
необхідно створювати в класі атмосферу, що сприяє розвитку у дітей
взаємоповаги, емоційного сприймання до переживань інших, взаємодопомоги.

Емоційне сприймання, навіюваність, довірливість, схильність до
наслідування, високий авторитет вчителя у дітей даного віку забезпечують
широкі можливості для виховання моральних почуттів. Особливу увагу слід
приділити міжособовим взаєминам у колективі, оскільки в цій сфері
найчастіше виникають ситуації морального вибору, правильні вирішення
яких сприяють набуванню необхідного молодшому школяреві морального
досвіду, збагачують його моральні знання.

У практиці роботи з молодшими школярами необхідно використати форми
роботи, що сприяють розвитку їх самостійності, самооцінки, привчають до
відповідальності за свої особисті вчинки. Доцільно включати дітей у
різні види суспільної роботи, створюючи умови для прояву самостійності,
самоконтролю. Це сприяє розвитку у дітей відповідальності.

Сформувати це моральне почуття можна лише цілеспрямованою виховною
роботою, шляхом стимулювання правильних мотивів і адекватних форм
поведінки (похвала, заохочення), гальмування негативних вчинків і
неправильних форм поведінки. Розкриття моральної суті позитивних і
негативних вчинків є одним із засобів засвоєння моральних знань і вимог,
сприяють розвитку правильної спрямованості моральних почуттів.

У молодшому шкільному віці також формуються різноманітні навчальні
мотиви. Першокласнику подобається вчитися, читати, писати, лічити. Його
цікавлять оповідання про подвиги людей, історичні події, про явища
природи, життя тварин, роботу промислових підприємств. У процесі
навчання інтереси дитини збагачуються й диференціюються. У багатьох
дітей навчальна активність спонукається інтересом до самого процесу
навчання та його результатів, виступаючи для них як самоціль.

При вивченні мотивів учіння важливо одержати від учнів відповіді на
запитання: Що спонукає їх до даної конкретної навчальної діяльності? Яке
ставлення учня до виконання навчального завдання?

Мотиви учіння учнів 1-4-х класів за даними дослідження О.В. Скрипченка
(табл. 1.3.1) [20; 121].

Таблиця 1.3.1.

Категорія мотивів Класи і кількість учнів, %

перший другий третій четвертий

Як самоціль: «Учуся, щоб мати знання», «Інтересно вчитись» тощо 40 16 14
12

3 метою одержання особистих переваг: «Я розв’язую задачу, щоб бути
відмінником»… тощо 4 12 16 14

На основі соціальної ідентифікації: «Я вчусь, щоб раділа мама»… тощо
13 12 16 15

Страх неуспіху і намір уникнути цього 21 34 40 31

Внаслідок зовнішнього натиску: «…Не пустить мама на вулицю» тощо 3 10
10 8

На основі практичних цілей у житті: «Я вчуся, бо хочу бути льотчиком» 18
15 15 12

За сумлінням: «Коли я не вивчу урок, мені стає дуже неприємно» 1 2 3 3

За суспільним значенням навчання: «Я вчусь, щоб принести людям користь»
0,1 1 7 5

У деяких першокласників мотиви учіння пов’язані з привабливістю самого
шкільного навчання, його атрибутами. Для багатьох першокласників іноді
більше значить переживання самої участі в процесі учіння, ніж
усвідомлення результату учбових дій (нові знання, уміння). Тут
переважають ще ігрові мотиви, хоч вони спонукають до учбових дій. Як
правило, учні перших класів на запитання «Чому ти вчишся в школі?»
відповідають коротко: «Щоб бути грамотним», «Навчитись читати, писати» і
т.п. їхні відповіді — це, в основному, судження дорослих, побажання
батьків. Учні других класів здебільшого відповідають повніше і
свідоміше: «Всі діти, такі, як я, повинні вчитися», «Треба вчитися, так
мені мама сказала», «Щоб навчитися писати, рахувати», «Щоб перейти в
третій клас» і т.д. Усі ці висловлювання добре ілюструють домінуючу роль
так званих зовнішніх мотивів, які спочатку спонукають учіння. Тут учіння
є засобом досягнення якихось цілей за межами учбової діяльності
(наприклад, задоволення соціальної потреби в самоутвердженні). Серед
мотивів, що складають цю групу, розрізняють широкі соціальні мотиви
учбової діяльності, які пов’язані з розумінням (на доступному для дітей
даного віку рівні) суспільної ролі школяра, його громадського обов’язку,
а також вузькі особисті мотиви — задоволення самолюбства, почуття
власної гідності, намагання будь-що відзначитися в колективі однолітків
(М.І. Алексеева, Л.І. Божович, СО. Мусатов) [20; 121].

Друга група мотивів учіння молодших школярів — це так звані внутрішні
мотиви учіння, які характерні для діяльності, спрямованої на здобуття
знань, оволодіння необхідними для цього способами дій. Тут школярів
приваблює сам процес учіння— вони дістають задоволення від того, що
долають труднощі, які виникають під час розв’язання учбових задач. У
школярів мотиви учіння залежать від рівня навчальної успішності учнів.

С. О. Мусатов зазначає, що серед усвідомлених школярами мотивів учіння
інтерес до окремих предметів займає важливе місце в добре та
безпосередньо встигаючих учнів (його виявили 39% цих школярів) і менш
виражений у слабовстигаючих (відповідний показник становив тут лише 8%).
Пізнавальний інтерес, безпосередньо пов’язаний з процесом засвоєння
нових знань, виявили 32% встигаючих, 25% посередньо встигаючих і 17%
слабо встигаючих. Більшість учнів III класу вважали цікавими для себе ті
навчальні предмети, де вони найкраще встигали. Разом з тим спілкування з
товаришами в школі більшою мірою мотивувало прийняття слабо встигаючими
(у 22% випадків), ніж посередньо встигаючими (13%) і тим більше, добре
встигаючими (5%). Виявлено також, що сталість і дієвість інтересу до
того чи іншого предмета визначається успіхами у розв’язуванні
відповідних учбових задач [20; 123].

Деяким учням початкових класів властивий недостатній рівень розумової
активності, що є наслідком багатьох причин (насамперед неадекватних
методів активізації мислительної діяльності). Це стримує повноцінне
формування у них учбово-пізнавального інтересу, здатного мотивувати
стале позитивне ставлення до процесу засвоєння знань. Таким дітям у II і
III класах більш властиві мотиви обов’язку, престижу, ніж інтересу до
змісту навчальних предметів.

В цілому інтерес молодших школярів до учіння з віком зростає. Так, у
порівнянні з першим класом, у другому — в 1,5, в третьому — у 2 і в
четвертому — у 2,4 раза. Але цей ріст залежить не тільки від віку дітей,
а й змісту та методів навчання (О.І. Киричук). Так, інтерес до
математики у молодших школярів ефективно формується, коли робота з
учнями проходить у такій послідовності: 1) розв’язання конкретної
задачі; 2) введення відповідних математичних термінів; 3) формулювання і
розв’язання конкретної задачі в більш абстрактній формі; 4) порівняння
рішень конкретних і абстрактних задач тощо (Б.Г. Друзь).

1.3.2. Процесуальний компонент.

Успіх у вихованні культури поведінки багато в чому залежить від
правильного вибору методів роботи з дітьми. Головними методами є
приучення школярів до виконання правил культури поведінки і роз’яснення
їм відповідних норм моралі. Важливим засобом приучения молодших школярів
до культури поведінки є вправи, що включаються в повсякденне життя
дитини і проводяться в процесі систематичних занять. Зміст вправ і їхня
форма залежать від характеру правила, що відпрацьовується. Так,
наприклад, можливі заняття, де вчитель показує, як треба поводитися в
тій чи іншій ситуації: як запросити товариша в гості, як поводитися за
столом, як виконувати правила ввічливості. На цьому ж занятті діти
повторюють дії вчителя, вчаться виконувати правильно. А потім ці вправи
включаються в різноманітну діяльність школярів. Діти їдуть у театр,
йдуть на день народження до товариша. Тут вони повинні самостійно, без
безпосереднього контролю з боку дорослих, діяти відповідно до відомих їм
правил. Учитель спостерігає за поведінкою дітей, він відзначає ті
пробіли і помилки, що діти роблять, і те гарне, правильне в їхніх
учинках, на що можна обпертися в подальшій роботі.

Виконання суспільних доручень жадає від дітей не тільки уміння
виконувати яку-небудь діяльність, але і дотримувати визначені правила
поведінки. Так, третьокласники шефствують над першокласниками, грають з
дошкільниками, чергують на своєму поверсі, збирають макулатуру. При
цьому діти вступають у відносини з багатьма людьми: дорослими, молодшими
і старшими хлопцями, своїми однолітками. Спілкування з ними жадає від
школярів знання багатьох правил культури поведінки. Уміння виконувати
правила в повсякденному житті стає необхідним для дітей. Тому діти
намагаються запам’ятати те, що вони вивчають на спеціальних заняттях, і
застосувати отримані знання на практиці. Ця обставина значною мірою
полегшує роботу вчителя по вихованню культури поведінки.

У системі роботи учителя велике значення має і роз’яснення дітям етичних
норм, зв’язаних із правилами культури поведінки. Методи роз’яснення
різні: розповідь учителя, етична бесіда, обговорення фактів шкільного
життя, бесіда по прочитаній розповіді, стенди по культурі поведінки.
Головна задача етичної освіти — формувати моральні представлення і
поняття про доброзичливість, справедливість, гуманність, дружбу,
товариство й ін. При роз’ясненні правил культури поведінки необхідно
звернути увагу дітей на мотиви вчинків і їхнього наслідку для інших
людей. Тоді правило виступає не як випадкова і необґрунтована вимога, а
як розумна необхідність, очевидна для молодших школярів.

Серед методів роз’яснення правил поведінки ведуче місце повинне зайняти
бесіда вчителя з дітьми. Чому саме бесіда? Відповідаючи на питання,
поставлені вчителем, учні доповнюють один одного, висловлюють різні
думки, ґрунтуючись на власному (нехай невеликому й обмеженому) досвіді.
Саме в бесіді розкривається розуміння дітьми тих чи інших правил.
Висловлення учнів дозволяють педагогу судити про те, що вже добре відомо
дітям, а які правила їм малознайомі чи незнайомі зовсім. Вислухавши
дітей, педагог підбиває підсумок бесіді, формулює правила поведінки,
зупиняється на помилкових висловленнях.

Ефективний прийом роз’яснення дітям правил культурного поведінки —
використання літературних творів — розповідей, віршів, байок. При цьому
доцільно обговорювати з дітьми і зразки правильного поведінки і
негативні вчинки. У роботі з дітьми треба широко використовувати гумор.
Важливо показати дітям, у смішному виді героїв добутків, що чи не вміють
не хочуть виконувати правила культурного поведінки. І в такий спосіб
викликати в хлопців бажання не. бути схожими на них. Прекрасним
матеріалом для цієї роботи є вірші А. Варто «Любочка», «Сонечка», «У
театрі», «Чому зайнятий телефон», С Михалкова «Одна рима», «Прогулянка»
і ін. Ці вірші можна прочитати в обличчях, поставити по них невеликі
інсценівки. Випливає, однак, підкреслити, що вчитель повинний дуже
тактовно використовувати сміх як засіб виховання. Не слід безпосередньо
зв’язувати погані вчинки героїв віршів з поведінкою хлопців даного
класу, висміювати їх. Якщо такі аналогії проводяться і робиться це
прямо, то діти не намагаються виправити своє поведінки, а ображаються,
замикаються в собі, а іноді починають надходити .на зло вчителю.

Спеціальна робота з культури поведінки проходить у формі занять.
Проведення цієї роботи умовно можна розділити на три етапи: підготовка
до заняття, проведення заняття і повсякденна робота.

Під час підготовчого етапу вчитель з’ясовує, що відомо дітям по даній
темі, які правила вони уміють виконувати, наскільки стійка їхня
поведінка. Учитель розробляє форму заняття, формулює правила, що повинні
засвоїти діти, визначає зміст своєї бесіди з дітьми. Готуються до
заняття і діти. За тиждень до заняття вони одержують різні завдання,
наприклад: розучити вірш, підготувати інсценівку, підібрати загадки і
прислів’я, зв’язані з темою занять. Звичайно підготовка йде в групах у
секреті від інших. У такий спосіб і виступ хлопців кожної групи на самім
занятті зберігає новизну для інших.

Саме заняття повинне бути цікавим і святковим. Добре, якщо діти з
нетерпінням чекають його. Святковість зв’язана з тим, що до заняття діти
готують різні виступи, обговорюють події класного життя, грають,
запрошують батьків, показують, що вони вміють робити. Звичайно .заняття
починається бесідою вчителя, що називає тему заняття, ставить перед
дітьми питання. Наприкінці заняття вчитель точно формулює правила
поведінки. Краще, якщо в складанні правила беруть участь самі хлопці, не
треба боятися дитячих формулювань, як би незграбні вони ні були. У цьому
випадку правило як би придумане самими дітьми і доцільність його
особливо очевидна. Непогано, коли правила оформлені у виді плаката.
Найчастіше заняття будується так, що чергується бесіда, показ, гра,
інсценівка. Заняття проводиться один чи два рази у чверть. Воно
продовжується 45 хвилин.

Як би не було змістовне і цікаве заняття, як би добре не виступали на
ньому діти, як би точно вони не сформулювали всі правила — основна
робота з нагромадження досвіду правильного поведінки проходить у
повсякденному житті молодших школярів; на уроках, під час змін, у
роздягальні, по дорозі додому, під час відвідувань театру, кіно, на
прогулянках, екскурсіях, у спілкуванні один з одним і дорослими. Тому
увага вчителя спрямована на таку організацію життя дітей, що давала би
можливість для вправляння їх у правильному поводженні. Якщо учні добре
знають, які вимоги до них пред’являються, кожний з них науковий, як
випливає поводитися в тім чи іншому випадку, то контроль за поведінкою
йде з боку не тільки вчителя, але і дитячого колективу.

До виховання культури поведінки школярів важливо залучати батьків, які
повинні спрямовувати свої зусилля на закріплення дітьми набутих у школі
етичних умінь і навичок, насамперед у сфері спілкування і взаємин з
рідними, на організацію праці і відпочинку, виконання режиму дня,
додержання особистої гігієни.

Потреба оволодівати навичками культурної поведінки виникає у дітей під
впливом цікавих для них форм організації навчання, введення в практичні
заняття елементів гри і театралізації. Так, наочніше і дохідливіше
показати зразки позитивних або негативних дій можна за допомогою
інсценівок оповідань, віршів і казок.

Ефективним засобом закріплення набутих етичних умінь і навичок є
сюжетно-рольова гра. Вона відрізняється від інсценівки насамперед
відсутністю готового сценарію, опису дій і вчинків героїв. Учасникам гри
пропонується ситуація, яка потребує від них відповідно до обраної ролі
(гостя, господаря, пасажира, покупця) самостійно обрати способи
поведінки та будувати взаємини з партнерами по грі на основі засвоєних
правил етикету.

Ситуації для гри можуть бути простими, коли учні повинні відтворити лише
окремі, елементарні навички культурної поведінки. Це так звані рольові
ігри – ілюстрації конкретних правил етикету. Наведу приклад.

Біля дверей школи – хлопчик і дівчинка (або вчитель та учень). Завдання:
показати, як правильно пройти у двері (або як за цих же умов зайти в
трамвай чи автобус і вийти із нього). Можна запропонувати вихованцям
продемонструвати поводження в таких, наприклад, ситуаціях: Як знайомлять
друзів зі своїми батьками або хлопця й дівчинку? Як ввічливо звернутися
до вчителя (товариша), коли він у цей час розмовляє з іншою людиною?

Знання правил етикету підказує учням вибір відповідної поведінки в
заданій ситуації. Ці модельовані ситуації повинні бути максимально
конкретними, наближеними до реальних, типовими, бо штучність,
надуманість їх викликає у школярів скептичне ставлення, що знижує
ефективність виховної роботи.

Сюжетно-рольові ігри доцільно проводити в класі або з класними
паралелями у формі конкурсів, залучаючи максимальну кількість учасників.
Так, щоб краще закріпити у вихованців навички культурної поведінки за
столом, додержання правил гостинності, можна організувати в класі
святкове чаювання, приурочивши його, наприклад, до днів народження
кількох учнів. Готуючись до такого свята, учні вправляються в умінні
підібрати, виготовити подарунки власними руками (малюнок, сувенір з
підручного матеріалу), скласти вірш тощо. Така організація гри не тільки
створює умови для тренування культурних навичок, а й викликає радісні
переживання, сприяє емоційному засвоєнню правил ввічливості.

Важливий засіб виховання культурних звичок школярів у процесі суспільно
корисної роботи – доручення. Воно конкретизує обов’язки перед
колективом, збагачує індивідуальний моральний досвід, спонукає
вихованців до прояву кращих моральних якостей – відповідальності,
колективізму, взаємодопомоги, чуйності. Важливо, щоб молодші школярі
чітко розуміли, в чому конкретно полягає завдання, що і коли їм належить
зробити, перед ким звітувати.

Практика показує, що в школах не завжди додержуються цих важливих
педагогічних вимог до організації громадських обов’язків учнів. Часто
доручення учням дає вчитель, а не класний колектив і звітують вони про
виконання завдання також перед педагогом.

Неодмінна умова впливу суспільно корисної діяльності на формування
моральних звичок – систематичність виконання учнями доручень, охоплення
максимальної кількості учнів. При цьому кожне доручення має приваблювати
школярів своєю суспільною значущістю, давати простір для самоствердження
в колективі, розширювати досвід суспільно корисної роботи.

Педагогічно виправдана у формуванні моральних звичок зміна рольових
позицій, коли діти можуть набути досвіду і керівника, і виконавця.
Психологічні дослідження свідчать, що перебування школяра протягом
тривалого часу лише в статусі організатора або, навпаки, підлеглого в
цілому негативно позначається на розвитку моральних якостей, приводить у
першому випадку до розвитку егоїзму, зарозумілості, в другому – до
пасивності, індиферентності.

Важливий метод вироблення стійкої моральної поведінки – змагання.
Розумне внесення елементів змагання в різні форми громадської діяльності
сприяє свідомому додержанню учня норм і правил поведінки. Зокрема,
етична освіта школи ефективна лише тоді, коли тісно пов’язана з
практичними формами роботи у колективі, з педагогічно доцільною
організацією життєдіяльності дітей. Роз’яснюючи етичні норми в бесіді чи
розповіді, вчитель допомагає дітям осмислити наявний у них досвід
повсякденного спілкування, усвідомити моральні основи, на яких
ґрунтується культура поведінки. Під час обговорення конкретних ситуацій
з життя, літератури учні вчаться орієнтуватися в мотивах людських
вчинків, уточнюють моральні оцінки і судження. Уміле застосування
вчителем методів словесного переконування має створювати певні
передумови для підвищення дієво-практичних форм роботи. У свою чергу,
набутий досвід поведінки збагачує і поглиблює знання школярів. Сприяє
формуванню їхньої моральної свідомості.

Виходячи з того, що виховання культури поведінки передбачає
цілеспрямовану систематичну роботу педагогічного колективу по
ознайомленню школярів з правилами поведінки, пристойності, етикету,
формуванню у них відповідних навичок і звичок, воно може успішно
здійснюватися лише за умови вмілого поєднання методів різних груп та
різноманітних форм педагогічного впливу на учнів.

Розділ ІІ. Процес і результати експериментального дослідження.

2.1. Педагогічний досвід формування культури поведінки учнів початкових
класів.

При дослідженні даної проблеми доцільно звернутися до програми середньої
загальноосвітньої школи 1-4-х класів, та підручників, з’ясувати, який
матеріал з питання формування культури поведінки передбачено
вищезазначеними державними документами і як реалізовується це питання у
змісті навчальних підручників.

Аналіз змісту програми свідчить про застосування у початкових класах,
зокрема, при вивченні курсу «Українська мова» пропонується вчителеві
використовувати вправи, художню літературу минулого і сьогодення, усну
народну творчість, регіональні та загально-українські дитячі програми по
радіо та телебаченні і цим самим сприяти формуванню моральних якостей
молодших школярів.

В підручниках «Рідна мова» 2-4х класів поміщено дуже багато вправ
виховного характеру. Ціла низка вправ – це уривки з творів Тараса
Шевченка, Лесі Українки, Олеся Донченка, Василя Сухомлинського, Оксани
Іваненко, та ін. Особливо великий виховний потенціал, спрямований на
формування культури поведінки містять вправи, взяті з творів В.
Сухомлинського: «Суниці для Наталі», «Сива волосинка», «Усі добрі люди –
одна сім’я», «Співуча пір’їнка» (4 кл.). На матеріалах цих вправ
формуються такі моральні якості, як: доброта, турбота про інших людей,
чуйність, милосерддя.

Основними структурними компонентами підручника «Читанка» с тексти,
представлені художніми, науково-пізнавальними та публіцистичними
статтями, вірші, різноманітні за жанрами, народні пісні, легенди, байки,
притчі тощо. На матеріалах багатьох творів можна формувати культуру
поведінки молодших школярів.

Дуже цінним, на наш погляд, є наявність у вищезазначених посібниках
додаткових елементів (малюнків), які сприяють вихованню моральних
якостей, розвитку мовлення. Крім того вони відбивають народний колорит,
духовні цінності та релігійні. Невелика кількість питань і завдань
зосереджена в підручниках після текстів. Вони сприяють закріпленню
основного матеріалу, що вивчається на уроці, роблять цим процес більш
цікавим і доступним для учнів. Водночас, багато завдань спрямовані на
формування моральних понять.

Потрібно зазначити, що твори «Читанка» у 2-4 кл. за своїм змістом є
близькими і цікавими для дитини, вони розвивають її пізнавальні
здібності, сприяють моральному розвитку дитини, виховують любов до
рідної мови, до України в цілому і до своєї маленької Батьківщини.

Аналізуючи підручники «Математики», помічаємо, що вони складаються з
текстових, цифрових та геометричних структурних компонентів. Важливим
текстовим компонентом є задача, над якою працюють діти, починаючи з
першого класу. На матеріалах багатьох задач можна не тільки розвивати
логічне мислення учнів, а й виховувати моральну поведінку.

При аналізі підручників «Ознайомлення з навколишнім світом» та «Я і
Україна» ми дійшли висновку, що основними структурними компонентами їх є
тексти, здебільшого це науково-пізнавальні статті, а також художні
твори, що мають незначний обсяг. Слід відмітити, що у підручнику
«Ознайомлення з навколишнім світом» для першого класу синтезується не
тільки природничий матеріал, а й елементи історії, фолькльору, етики та
естетики. Багатоплановість змісту предмета дає змогу реалізувати
сукупність різноманітність завдань, головним з яких є забезпечення
первинних ціннісних орієнтацій дітей у різноманітних галузях життя,
культурній спадщині країни, регіону, сім’ї.

Ще одним важливим моментом даного предмету є те, що у межах кожного
класу теми викладаються концентрично: від заняття до заняття -щоразу на
складнішому навчальному матеріалі, завдяки чому розвиваються моральний
досвід.

Продовжуючи далі аналіз програми, ми підходимо до розгляду таких курсів
початкової ланки навчання, як образотворче мистецтво, трудове навчання,
музика та основи здоров’я і фізичного виховання.

Згідно з вимогами Державного стандарту освіти галузь «Технології
(трудове навчання)» забезпечує умови для поєднання інтелектуального
розвитку учнів у трудовій і конструктивно-технологічний діяльності.

Змістовими лініями «Трудового навчання» є творча праця учнів,
ознайомлення з основами виробництва, професійна орієнтація, трудове
виховання, яке включає і формування культури поведінки молодших
школярів.

Виховний потенціал «Образотворчого мистецтва» міститься у самій його
суті і пояснюється тим, що емоційна сторона свідомості, естетичні ідеали
особистості – первинні стосовно інтелекту в формуванні духовних
інтересів, ставленні до світу взагалі. Мету художнього виховання
засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі,
можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів,
формування моральних якостей, потреб і здібностей до образотворчого
мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

Виховання музикою має найточніше, найдоцільніше спрямування на розвиток
духовного світу кожного школяра, пов’язується із його загальним
розвитком, здійснюється у контексті становлення цілісної особистості.

Завдання учителя – розвинути чутливість учнів до музики, ввести їх у
світ добра і краси, допомогти відкрити в музиці животворне джерело
людських почуттів і переживань, виховати здатність до активної
різнобічної музичної діяльності, сформувати ціннісно-орієнтаційне
ставлення до музичного мистецтва, сприяти розвитку художньо-творчих
здібностей дітей.

Успішне розв’язання цих уявлень сприятиме досягненню мети музичного
виховання: формування у школярів музичної культури як важливої й
невід’ємної частини їхньої духовної культури.

Усі форми музичних занять з школярами мають сприяти їхньому духовному
розвитку, пізнанню світу, формуванню світогляду, виховання моралі. На
вирішення цього завдання спрямовується творча ініціатива вчителя, його
знання і досвід, любов до дітей і до музики.

Аналізуючи програму предмета «Основи здоров’я і фізична культура» слід
відмітити, що в процесі його вивчення реалізуються навчальні,
розвивальні, оздоровчі, пізнавальні та виховні цілі.

Виховні цілі полягають у вихованні в учнів інтересу і звички до занять
фізичними вправами, цікавості до українських народних ігор,
національних, народних і олімпійських видів спорту; бережливого
ставлення до власного здоров’я; формуванні усвідомленої індивідуальної
установки на необхідність розвивати свої фізичні якості та рухові
здібності; вихованні морально-вольових і психологічних якостей
особистості.

Вищезазначене дає підстави стверджувати про різні потенціальні
можливості навчальних дисциплін у початковій школі щодо можливостей
формування моральних понять, культури поведінки учнів.

Через призму вищезазначеного в загальних рисах розглянемо творчу
лабораторію окремих вчителів початкових класів, педагогічний пошук яких
спрямований на вибір свого підходу до вирішення даної проблеми.

Безумовний інтерес до проблеми викликає педагогічний досвід вчительки
початкових класів Олександрівської школи №2 С. Павловської
(Кіровоградська область). Вчителька у своїй роботі звертається до усної
народної творчості. Вона вважає, що усна народна творчість допомагає
розвивати у дітей почуття національної самосвідомості. Школярі
дізнаються про характерні риси українського народу та його традиції,
вчаться жити за законами добра і справедливості, усвідомлювати змістові
та образні особливості цих творів, збагачувати свій словниковий запас
влучними висловами. Вчителька творчо використовує у роботі ідеї
В.Сухомлинського.

Глибину гуманістичних ідей Сухомлинського, його думки про визначальне
значення рідної мови, української культури для формування особистості,
культури поведінки молодших школярів, душею сприйняла вчителька.

Вагомий внесок у науковий фонд по вихованню духовності молодших
школярів, формуванню культури поведінки зробила вчителька початкових
класів Старовижівської школи Волинської області Марія Левчук.

Вчителька, навчаючи дітей, переконалась у справедливості істини про те,
що вищі психічні функції дитини, в тому числі мовлення і мислення,
розвивається повноцінніше тільки тоді, коли розвиток розуму невідривний
від розвитку душі.

Марія Левчук помітила, що слухання молодшими школярами доступних уривків
із Святого письма і Життя Святих дисциплінує їх. Тому, доречно, вважає
вчителька, нечасто і малими дозами давати їхньому розуму і душі
можливість спілкуватися зі зразками справжньої духовності та культури.

Вчителька дотримується загальнодидактивних вимог до проведення уроків –
як традиційних, так і нетрадиційних. Урок – фантазія, урок відкритих
думок, урок – аукціон знань, урок з казковим сюжетом. Ось такі
нетрадиційні типи уроків у творчому доробку вчительки з основ
християнської етики.

Значний емоційний вплив на розвиток духовності має ще один вид роботи –
виготовлення закладинки після вивчення певної теми з християнської
етики. Так, підсумковим етапом уроку на тему «Закон любові» було
розкопування піктограми сердечок. Діти зобразили червоні сердечка на
закладинках як символ любові зі словами «Все починається з любові, лише
вона врятує світ».

Предмет хпистиянської етики маг великий виховний потенціал у духовному
розвитку, сіє в душах дітей зерна доброти, виховує культуру поведінки. У
дітей поступово змінюється на краще характер, поведінка, ставлення до
ровесників, дорослих.

Нині ми особливо відчуваємо, що неможливо виховати повноцінним
покоління, здатне побудувати гуманне суспільство, без того, щоб діти
засвоїли норми моральної культури.

Безумовний інтерес з проблеми викликає педагогічний досвід вчителя
початкових класів з Івано-Франківської школи №9 М. Лукинченка. У своїй
праці вчитель прилучає дітей до українських національних традицій, бути
чемним, милосердним, поважати старших. Цю роботу він починає з вивчення
культурних цінностей українського народу. Тобто, щоб діти виховувалися
на кращих традиціях сім’ї, свого роду, міста, регіону, країни. З цією
метою вчитель проводить бесіди: «Я і моє рідне місто», «Моя подруга —
україночка», «Я і моя країна», «У моєму місті живуть добрі, милосердні
люди», інші.

Вчитель організує гурток «Козачата України». Тут молодші школярі
ознайомилися із заповідями і законами честі козаків. Учні дізналися про
те, що людьми, милосердними до всіх, хто потребував допомоги й моральної
підтримки. Разом з вчителем учні складали букварики козацького
милосерддя, проводили конкурси й вікторини на краще знання козацьких
заповідей.

Вчитель проводить дослідно-експериментальну роботу, спрямовану на
формування першооснов моральної культури, яка має такий напрям, як
збирання українських народних приказок про добро і зло, правду і кривду,
справедливість, повагу до інших. Школярі по-новому розкрили для себе
моральні закони: «Люби і шануй батька та матір», «Що віддав – не твоє»,
та інші.

Особливо хочеться відзначити театралізоване “Свято матері”. Вчитель
ставив собі за мету виховати у дітей любов до Матері-Землі. Пречистої
Матері Божої, повагу і вдячність найдорожчої людини – мами.
Театралізоване свято будувалося на інсценізацій фрагментів казок, на
імпровізованих сценічних постановках.

Аналізуючи досвід вчителя, слід відмітити, що українські народні
традиції поваги, ввічливості, милосердя, багаті самобутньою культурою,
гуманністю взаємин, відповідають характерним особливостям учнів
початкових класів.

Звернемося до висвітлення деяких методичних прийомів у передовому
педагогічному досвіді, що дозволяють активізувати роботу по вихованню
культури поведінки молодших школярів.

Так, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Інституту
педагогіки АПН України В. Киричок у вихованні культури поведінки
великого значення надає грі. Він вважає, що саме через гру дитина швидше
знайомиться з правилами і нормами спілкування з оточенням – із світом
природи, з людьми; швидше знайомиться з правилами і навичками культурної
поведінки.

Вчителям пропонується ціла низка ігор:

– дидактичні ігри («Що було б на землі, якби зникли всі рослини?
Звірі? Птахи?»).

– сюжетно-рольові ігри («День народження», «Відвідування хворого
товариша»).

– Ігри на перервах («Добрий день», «Лікар Айболить»).

– Ігри – драматизації («Сім’я столових приборів»,
«Охайна і неохайна»).

– Вправи – тренінги, комунікативні ігри.

– Ігри «Чарівний стілець», «Пропоную – вибираю».

Великого значення грі у розвитку, становленні особистості дитини надає
кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Інституту
педагогіки АПН України Олена Докуніна. Вона вважає, що фантазія, казка,
гра – це частина духовного життя молодших школярів, що пробуджують у
душі кожного з них добрі почуття, роздмухують вогник дитячої думки і
творчості. Олена Докуніна пропонує вчителям проведення таких ігор, як
«Смішне дерево», «Що таке добре, а що таке погано», «Побудувати слово»
(методом кросвордів, «МОД — математично — організаційне доміно», «Лото –
загадки», вікторини, конкурси.

На її думку, інтелектуальні ігри мають бути зручними у користуванні,
цікавими, привабливими, оригінальними.

Правильно організована робота на уроках в початкових класах, в
позаурочний час по вихованню культури поведінки закладе основи
світогляду дитини, формуватиме характер, повагу до свого народу, гуманне
ставлення до природи, мистецтва, моральне обличчя молодших школярів.

Отже, осмислюючи педагогічний досвід, як джерело генерування ідей по
моральному вихованню, принципової значимості набула обізнаність вчителя
в питаннях впровадження наслідків дослідження у шкільну практику.

2.2. Педагогічні умови формування культури поведінки у молодших
школярів.

Процес формування культури поведінки повинен приваблювати дітей своєю
змістовністю та емоційністю, викликати інтерес і активність, заохочувати
до аналізу своїх позитивних якостей та недоліків – тільки тоді він
набуде дійового характеру в плані морального розвитку.

Моральне виховання має органічно поєднуватися з ідейно-політичним і
трудовим вихованням з розумовим, фізичним і естетичним розвитком
особистості. Але існують певні педагогічні умови, без дотримання яких
неможливе формування культури поведінки молодшого школяра.

Узгодженість позаурочної виховної роботи з моральним вихованням у
процесі учбових занять – одна з умов систематичного і цілеспрямованого
виховання. Знання та практичні вміння з основ наук у поєднанні з
демократичними переконаннями і моральністю спонукають учнів до більш
активних дій, до підкорення своїх дій і вчинків цілям суспільства.

Другою необхідною умовою є взаємодія всіх вчителів, що працюють в класі,
громадських організацій, батьків.

Робота з виховання культури поведінки проходить успішно, якщо в ній
беруть участь усі вчителі початкових класів. Зусилля одного вчителя, що
веде роботу тільки у своєму класі, не можуть дати стійкого позитивного
результату. Діти, виходячи за стіни своєї класної кімнати, будуть
постійно зустрічатися з іншими школярами, від яких не вимагають
виконання необхідних правил культурного поведінки. Важко буде створити і
загальношкільну суспільну думку, що засуджує порушення правил поведінки.

Пред’явлення однакових вимог до поведінки учнів складає обов’язкова
умова в роботі з виховання культури поведінки. «…Там, де вихователі не
з’єднані в колектив і колектив не має єдиного плану роботи, єдиного
тону, єдиного точного підходу до дитини, там не може бути ніякого
виховного процесу», — писав А. Макаренко [40].

На педагогічній раді, на методичному об’єднанні вчителів початкових
класів треба визначити зміст і методи роботи з виховання культури
поведінки, обов’язковість її проведення у всіх початкових класах.
Доцільно проводити відкриті заняття по культурі поведінки, обговорювати
методичну сторону їхнього проведення колективно, знаходити більш
зроблені форми роботи з дітьми.

Робота з виховання культури поведінки буде ефективна, якщо вона
проводиться не від випадку до випадку, а у визначеній системі, що
повинна забезпечити нагромадження в дітей досвіду поведінки, корисних
звичок, придбання моральних представлень.

Величезне значення для успіху роботи має обстановка в школі: чистота,
порядок. Красиво оформлені класні приміщення, зі смаком оформлені
інтер’єри. Якщо в будинку брудно і незатишно, дозволяється по школі
ходити у верхньому одязі, немає побутового куточка, дзеркала, де можна
привести себе у порядок, те важко жадати від школярів чистоти,
охайності, підтягнутість в зовнішньому вигляді.

Поведінка вчителя, його зовнішній вигляд, тон і стиль звертання з іншими
вчителями, батьками, учнями мають вирішальне значення у формуванні
вихованості школяра. Учитель повинний бути тим зразком поведінки, якому
хотів би випливати учень. Різкий тон, дратівливість у спілкуванні з
дітьми, безтактні зауваження, що батьки іноді ще одержують у школах,
безумовно, утрудняють виховання культури поведінки. Правила ввічливості,
культура мови, точність, обов’язковість формуються набагато швидше, якщо
в школі створена загальна атмосфера дружелюбності, уваги друг до друга,
товариській допомозі і дбайливості.

Ефективність виховної роботи багато в чому залежить від погодженої
роботи педагогічного колективу і родини. Батьки повинні знати, які
вимоги пред’являються до поведінки дітей, які манери в них виховуються,
і, що найважливіше, у цьому ж напрямку вести роботу будинку, у родині.

З цією ж ціллю використовують загальні і групові батьківські збори,
консультації відвідування вчителем сімей своїх вихованців.

Процес морального виховання батьки можуть побачити і безпосередньо в
школі – для цього організовуються «Дні відкритих дверей».

Але в той же час треба знати, що батьки не повинні переносити методи
виховання школи в сім’ю. Специфіка сімейного виховання зберігається.
Вчитель планує відвідати більшість сімей до початку навчального року або
на протязі першого місяця перебування дитини в школі. Це дає можливість
вивчити умови життя дітей дома, виявити особливості виховання і
поведінку дітей в кожній сім’ї, рівень вихованості; виявити рівень
педагогічної культури батьків; враховуючи особливості кожної сім’ї,
спланувати конкретний зміст роботи з нею.

Велике значення у вихованні культури поведінки має особистий приклад
батьків. Діти спостерігають за дорослими, їхньою поведінкою, взаєминами,
манерами. Якщо батьки уважні друг до друга, привітні, увічливі,
попереджувальні, вірні своєму слову, то і їхні діти, як правило,
виростають добре вихованими. Значно сутужніше виховати навички і звички
культурного поведінки в дитини, якщо в родині не прийнято бути
ввічливими, дорослі не поважають один одного, лихословлять, а в будинку
не дотримується чистота і порядок.

Виховання культури поведінки проходить успішно, якщо батьки і школа
знаходять загальну мову, здійснюють однакові вимоги до поведінки дітей.

Починаючи роботу з учнями, не можна забувати, що досвід моральної
поведінки, набуті ними до школи культурні навички та звички неоднакові.
Тому вчитель молодших класів перші дні перебування дітей у школі повинен
присвятити вивченню рівня їхньої вихованості. З цією метою він має
визначити, які у дітей уявлення про правильну поведінку, якими навичками
вони володіють, які прогалини мають місце у їх вихованні. Результати
вивчення сприятимуть правильній організації виховної роботи з школярами
з урахуванням їх індивідуальних і вікових особливостей, що є дуже
важливою педагогічною умовою формування культури поведінки молодших
школярів.

Дуже важливо постійно перевіряти ефективність проведеної роботи.
Основним показником її успішності є загальний і моральний розвиток
дітей. Учитель систематично повинний стежити за тим, як змінюється
поведінка дітей, як вони поводяться без його постійного контролю,
наскільки стійкі придбані позитивні звички, як розвивається дитяча
свідомість. Вивчення дітей дозволяє обґрунтовано вносити необхідні
корективи в систему роботи, удосконалити її.

Отже, процес виховання культури поведінки дуже складний, передбачає
свідоме і своєчасне застосування педагогом багатого арсеналу
різноманітних методів. Необхідна також “рухливість” засобів виховання,
їхнє постійне коригування. Педагог повинен уважно слідкувати за тим, як
кожний із його вихованців сприймає виховний вплив. Потрібно якомога
раніше визначити рівень морального виховання кожного із дітей.
Спостереження дозволяють виявити у кожної дитини відповідні їй
особистості вчинків, інтересів, відносин з оточуючими, труднощі у
засвоєнні навичок культури поведінки. Це, в свою чергу, служить основою
для оцінювання динаміки розвитку дитини і коригуванню майбутнього
процесу виховання.

2.3. Методика експериментального дослідження.

3 метою виявлення рівня вихованості молодших школярів у початкових
класах був проведений констатуючий експеримент, який у загальних рисах
можна охарактеризувати таким чином: об’єктом дослідження виступали 46
учнів 3-х класів Голубицької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів.

Провідними методами і засобами дослідження виступали:

– вивчення передового педагогічного досвіду;

– спостереження;

– бесіда;

– інтерв’ю;

– анкетування;

– педагогічний експеримент.

Такий підхід давав можливість прогнозувати відтворення реальної ситуації
щодо визначеного аспекту дослідження.

Насамперед нас цікавило питання, на якому рівні вчителі проводять
виховну роботу з формування культури поведінки; у чому вони вбачають
труднощі при формуванні культури поведінки; яка система заходів
забезпечить ефективне формування культури поведінки (див. додаток А).

Задля цього нами була розроблена система роботи, що дозволила з’ясувати
коло питань, які нас цікавлять. Нами було опитано 6 вчителів початкових
класів даної школи. Труднощі і заходи для їх подолання подані нижче.

Труднощі, що гальмують формування культури поведінки в
судженнях вчителів початкових класів.

Зміст судження Кількісні показники

– ” Різні рівні вихованості учнів, які

приходять до школи”. 52 %

– “Відсутність єдності вимог батьків до дітей у деяких сім’ях”. 28 %

– “Відсутність психологічної служби в

школі”. 20 %

Всього 100 %

Педагогічні заходи забезпечення ефективного формування культури
поведінки.

Зміст судження Кількісні показники (%)

– «Сюжетно – рольові ігри».

– «Суспільно – корисна праця».

– «Родинні свята»

– «Посилена робота з батьками». 30%

18%

16%

34%

Всього 100%

Проведене нами анкетне опитування вчителів початкових класів носило
діагностичний характер, а його результати окреслили нам орієнтири щодо
побудови формуючого експерименту.

З вищезазначеного випливає, що з метою посилення ефективності виховного
процесу доцільно формування культури поведінки зробити системним і
змістовним.

Важливе місце в дослідженні даної проблеми мало місце спостереження за
проведенням занять в системі позакласної роботи з учнями в базовій
школі.

З школярами було проведено заняття “Чарівні слова”. У процесі підготовки
і проведення цього виховного заходу комплексно розв’язувались
такі пізнавальні, емоційно-оцінні й розвиваючі завдання:

– розширити, поглибити, систематизувати уявлення дітей про основні
правила культурного звертання до ровесників і дорослих людей;

– навчити дітей правильних манер ввічливого звертання;

– дати дітям можливість відчути “чарівну” силу ввічливого звертання;

– сприяти формуванню доброти, делікатності, чуйності.

Готуючись до проведення заходу, вчителька спостерігала за учнями: як
вони звертаються один до одного, якщо просять про послугу, чи вміють
ввічливо подякувати, чи немає проявів грубості.

На занятті вчителька прочитала і обговорила з учнями казку “Пригоди в
лісі”. З метою виявлення розуміння учнями змісту казки їм було
поставлено ряд запитань:

– Яких звичок було багато в хлопчика?

– Якої звички йому не вистачало?

– Що приснилось хлопчику?

– Яке рішення прийняв хлопчик, коли прокинувся?

– Чого вчить ця казка?

Діти роблять висновок, що слід завжди бути добрим і ввічливим. Учні під
час заняття уявно подорожували за маршрутами: вулиця Привітних, Уважних,
Послушливих, площа Дружних Ігор, тупик Грубості. Діти зустрічалися в
призначеному “збірному пункті”, відмічали свої досягнення й намічали
нові маршрути (які правила засвоїли, від яких недоліків ще слід
позбутися.)

Про ефективність проведеної роботи свідчило те, наскільки добре
оволоділи діти ввічливими манерами спілкування, наскільки міцні в них
набуті звички; чи вміють учні бути ввічливими в незвичайних ситуація і
без постійного контролю дорослих, наскільки непримиренні до виявлення
грубості, неввічливості.

Доцільним було б використання на такому занятті додаткової інформації
про звичай вітатися, який народився з бажанням висловити миролюбність,
доброзичливість. Можна було прочитати і обговорити оповідання В.Осєвої
“Чарівне слово”.

Заняття “Гість – радість у домі” продовжує виховання хороших манер.
Комплексні цілі виховного впливу заняття можна сформулювати таким чином:

– створення уявлення про культуру взаємин гостя і хазяїна;

– викликати в дітей бажання бути гостинними, турботливими, ввічливими
господарями і культурними, делікатними гостями;

– формувати практичні вміння приймати й розважати гостей;

– розвивати такі якості особистості, як урівноваженість,
доброзичливість, уважність до людей, піклування про них.

На початку заняття вчителька поставила учням запитання: “Для чого
взагалі люди ходять в гості?” Учні давали відповіді, що в гості ходять,
щоб поговорити, обмінятися думками, поділитися один з одним чимось
хорошим. Досить цікавою була інформація про гостинність – національну
традицію українського народу. Вчителька акцентувала увагу учнів на
поведінці господаря і гостей. Учні разом з нею визначили основні риси,
які повинні бути притаманні господарю, а саме:

– бути привітним, гостинно зустрічати;

– бути уважним – приділяти кожному увагу;

– бути щедрими – не шкодувати іграшок, книжок, частування, щоб добре
прийняти гостя;

– бути безкорисливим – не вимагати подяки за те, що добре прийняли і не
розраховувати на прийом у відповідь.

Потім з’ясовувались обов’язки культурного гостя, норми його поведінки.
Вчителька наголосила на зовнішній охайності, на додержанні правил
ввічливості при вітанні, знайомстві та розвагах, на уважному ставленні
до дівчат.

Доцільно було провести це заняття у формі рольової гри “Ми приходимо в
гості”. Першу половину гри частина дітей може бути господарями, а друга
частина – гостями. Потім можна помінятися місцями.

Усвідомлення дітьми своєї поведінки – неодмінна умова корисних навичок і
звичок. У роботі з молодшими школярами потрібна конкретність кожної
вимоги, розповіді, ілюстрації того чи іншого правила. Добре
зарекомендували себе такі форми роботи над правилами поведінки:

– бесіда;

– читання книжок, перегляд кінофільмів;

– пояснення і показ, як слід поводитися в тих чи інших конкретних
ситуаціях;

– розбір уявних чи реальних ситуацій з життя.

Наступним методом нашого дослідження були бесіди, мета яких ознайомити
школярів із загальними моральними нормами, відповідно до яких їм
належить поводитися в конкретній ситуації, оцінювати свій досвід і
досвід товаришів.

Тематика бесід була різноманітною, наприклад: “Вчитися бережливості”, ”
Праця прикрашає людину”, ” Культура поведінки в громадських місцях” і
інші. Атмосфера бесід була невимушеною, настроювала учнів на вільне
висловлювання своїх думок: помилкові думки обговорювались, не засуджуючи
учня за його помилку, а підводячи його та інших учнів до правильного
висновку.

Якщо діти не вміли робити самостійних висновків, вчителька допомагала
їм, на конкретних, зрозумілих прикладах сформулювати конкретне моральне
правило.

В своїх експериментальних дослідженнях ми визначали критерії вихованості
культури поведінки за методикою В. Білоусової.

Розрізняють високий, середній і низький рівні моральної вихованості
учнів, які є конкретними одиницями її вимірювання.

А) “високий рівень”

– учень ввічливий, привітний, доброзичливий, готовий прийти на допомогу;

– чуйно, уважно ставиться до старших і молодших;

– своєчасно і точно виконує свої обов’язки, будь-яке доручення,
сумлінний;

– відзначається зразковою поведінкою, володіє почуттям самоконтролю,
показує позитивний приклад;

– відчуває потребу в праці, вміє трудитися, виявляє риси
колективізму і взаємодопомоги;

– виразно, чітко висловлює свої думки, вживає ввічливі слова, вміє
уважно слухати співрозмовника;

– охайний, акуратний в одязі й зачісці, зібраний і підтягнутий.

Б) “середній рівень”

– учень не завжди ввічливий, привітний, може допомогти якщо його
попросять;

– виявляє чуйність, якщо просять про якусь послугу;

– виконує лише ті доручення, які його цікавлять, вчиться добре;

– дисциплінований, але не вимагає цього від інших;

– виявляє позитивне ставлення до праці, причому воно має вибірковий
характер залежно від рівня привабливості, засуджує несумісне ставлення
до праці;

– чітко висловлює свої думки, але не вміє слухати співрозмовника,
перебиває його;

– акуратний в одязі і зачісці, але не завжди зібраний, має хороший
смак.

В) “низький рівень”

– учень ввічливий, але інколи грубо поводиться;

– допомагає лише за підказкою вчителя або товариша;

– поведінка учня задовільна, не завжди виявляє дисциплінованість, на
зауваження реагує позитивно;

– працює лише під контролем вчителя, слабко виявляються трудові
навички;

– думки висловлює не чітко, плутано, не вміє слухати співрозмовника;

– учневі слід періодично нагадувати про культуру зовнішнього вигляду,
чистоту одягу, зачіски.

Для того, щоб визначити рівень вихованості учнів, з’ясувати відсоткове
співвідношення між рівнями, ми розробили і застосували анкетування,
враховуючи при цьому основні вимоги до нього, його значення для дитини.
(Див. додаток Б).

Таблиця 2.

Результати визначення рівня вихованості учнів (%).

Клас Всього учнів Високий рівень Середній рівень Низький рівень

3-А 21 19% 46% 35%

3-Б 23 17% 44% 39%

Дані таблиці засвідчують те, що високий рівень мають 19%
експериментального і 17% контрольного класів, середній – відповідно 46%
та 44% і низький – 35% і 39%. Як бачимо, у вихованні учнів
експериментального та контрольного класів майже не існує істотної
відмінності. Крім того, вище подані результати вказують на те, що
переважають діти з низьким та середнім рівнем вихованості, а з високим
лише незначна їх частина.

Результати проведеного констатуючого експерименту дозволили зробити
наступні висновки:

– однак не завжди третьокласники обізнані з правилами поведінки,
застосовують їх у спілкуванні з молодшими і старшими;

– вчителі не завжди враховують умови формування культури поведінки.

З метою підвищення рівня культури поведінки за допомогою використання
різних форм і методів морального виховання нами проводився формуючий
експеримент у 3-А експериментальному та 3-Б контрольному класах
Голубицької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів ступенів Бродовського
району Львівської області.

Результати попередньої контрольної перевірки засвідчили, що рівень
вихованості учнів експериментального та контрольного класів була
приблизно однаковою.

Експериментальне дослідження базувалось на дотримані основних
педагогічних умов формування культури поведінки в
початкових класах, визначених та охарактеризованих нами у п.1
другого розділу даної дипломної роботи.

Завданнями експерименту було перевірити:

– вплив педагогічних умов на ефективність засвоєння учнями правил
культури поведінки;

– оволодіння школярами правил культури поведінки і вміння застосовувати
ці знання на практиці;

– виявити роль матеріалу на моральні теми у психічному
розвитку учнів початкових класів;

– усвідомлення ролі культури поведінки у житті людини;

В експериментальному класі ми використовували більший об’єм
матеріалу (оповідання, бесіди, ігри, розв’язання ситуацій), ніж у
контрольному.

Проілюструємо це на конкретних прикладах окремих
занять: “Культура поведінки за столом”, “Скромність прикрашає
людину”. (Див. Додаток В).

Проводячи заняття, ми мали можливість спостерігати, як змінюється рівень
знань культури поведінки за столом, як виробляється вміння сервірувати
стіл, прибирати зі столу, формуються риси акуратності., культури їди.

Учням було запропоновано конкретні правила поведінки за столом (див.
додаток Г).

В ході екперименту з учнями було проведено ряд етичних бесід. А саме:
“Про дружбу і товаришування”, “Про колективізм”, та інші.

Бесіда “Про дружбу і товаришування”.

З учнями було розглянуто такі питання:

За що люди, діти, дорослі цінують дружбу і товаришування?

Що означає добре дружити? Які радості і прикрощі бувають у дружбі?

Що означає виручити товариша?

Як бути, коли твій товариш не хоче, щоб ти дружив ще з кимось?

Які оповідання на тему ми читали? Розкажіть, з ким дружите.

Після проведеної бесіди діти розучили і грали українську дитячу гру
“Мир миром”. Як посвариться двоє дітей, то інші їх мирять, співаючи:

Мир, миром,

Пиріг із сиром,

Вареники в маслі

Ми дружечки красні

Поцілуймось!

Ті, що посварилися, подумають, а далі поцілуються – та й вже друзі.

Бесіда “Про колективізм”.

В ході бесіди висвітлювались наступні питання:

Що означає бути колективістами?

Як ставляться учні нашого класу до колективних справ?

Як діти виконують загальноприйняті правила, як ставляться до чергових,
старости, тощо.

Що у класі заважає колективній роботі, загальним іграм?

Як можна стати хорошим колективістом?

Чи є ваш клас колективним?

Мета цих бесід вирішувала комплекс виховних завдань:

– систематизувати морально-етичні знання про дружбу, норми і правила
життя в колективі;

– викликати почуття гордості за належність до колективу,
відповідальності перед товаришами за свою поведінку, навчання, доручену
справу;

– формувати громадськість і нетерпимість до порушників правил
колективізму;

– виховувати риси доброти, ніжності, почуття прекрасного.

Таке різномаїття завдань допоможе формувати в молодших школярів моральні
поняття, культуру поведінки. Вдало підібраний матеріал на уроках, в
позаурочний час сприятиме розвитку емоційно-чуттєвої сфери, зокрема
розвитку таких почуттів як естетичні, моральні та інтелектуальні.

Важливе значення у розв’язанні проблеми формування культури поведінки
відіграють індивідуальні бесіди. Так, з учнями було проведено такі
бесіди: “Уважність на уроці – запорука успішності”, “Твоя поведінка в
їдальні”, “Ти і твій товариш”, “Що означає бути охайним”? та інші.
Значна роль у вихованні культури поведінки молодших школярів відводиться
відвідуванню вчителем учнів вдома, бесідам з батьками, а також
батьківським зборам.

З батьками проведено ряд бесід: «Як виховувати чуйність і доброту», «Гра
– не просто забава», «Як слід спілкуватися з дітьми», «Культура
поведінки та взаємин у сім’ї» та інші.

Важливе значення у формуванні культури поведінки молодших школярів
відіграють родинні свята. Така співпраця з сім’ями учнів сприяє
підвищенню педагогічної культури батьків.

Родинні виховні заходи дають можливість активізувати батьків, з пасивних
спостерігачів перетворити їх в учасників організації виховного процесу
молодших школярів, виявляти інтереси й вподобання кожної сім’ї,
організовувати дозвілля батьків і дітей, забезпечувати наступність
поколінь, відроджувати звичаї і традиції нашого народу.

На прикінцевому етапі нашого експериментального дослідження з метою
перевірки ефективності запропонованої нами методики та її впливу на
рівень вихованості молодших школярів було проведено контрольний зріз
знань правил поведінки у експериментальному та контрольному класах.
Контрольні завдання було складено аналогічно тим, які застосовувались на
етапі констатуючого експерименту і проводились за його схемою.

Так, для визначення рівня вихованості учням були запропоновані завдання
про значення ввічливих слів, про чуйність і уважність, ставлення до
праці, бережне ставлення до хліба, правила культури поведінки в
громадських місцях, культуру мови, культуру відпочинку, ставлення до
батьків.

Результати перевірки представлено у таблиці 2.

Таблиця 2

Результати рівня вихованості учнів.(%)

Класи Всього Учнів Високий рівень Середній рівень Низький рівень

Контрольний (4 – А) 21 33% 59% 8%

Експериментальний (4- Б)і 23 24% 48% 28%

Дані таблиці засвідчують те, що високий рівень мають 33 %
експериментального і контрольного, середній – відповідно 59 % та 48 % і
низький – 8 % і 28 %. Як бачимо, різниця в рівнях вихованості учнів в
експериментальному і контрольному класах значна.

Основне завдання нашого дослідження ми вбачали в тому, щоб при
комплексному підході формувати в учнів культуру поведінки. Крім того, ми
хотіли показати, як впливають різні форми і методи морального виховання
на розвиток моральних почуттів, як реалізовуються в етичній формі
моральні норми в повсякденному житті, як виховуються моральні основи
культури у відповідності до вікових та індивідуальних особливостей
дітей, їхнього психічного розвитку.

Аналіз досліджень та анкетування показали, що причинами невиконання
молодшими школярами правил культурної поведінки є те, що:

діти не знають деяких правил поведінки;

учні знають правила, але не вміють їх виконувати;

діти знають правила, але не виконують їх, вони вважають їх не важливими;

учні перебувають в оточенні людей, які не виконують правил поведінки.

діти не виконують правил культури поведінки, тому що дорослі не
дотримуються єдності вимог.

Розроблена експериментальна методика дозволила 23% учнів молодшого
шкільного віку одержати базу для переходу на високий рівень, при цьому
на 17% збільшилась кількість тих респондентів, які досягли рівня
середній.

Якісно-кількісний аналіз контрольного зрізу підтвердив ефективність
дослідницько-експериментальної роботи – в абсолютній більшості учнів
переважає високий та середній рівні вихованості учнів початкових класів.

Висновки

Проведене дослідження показало, що формування культури поведінки учнів
початкових класів правомірно розглядати в якості ефективного підходу до
розв’язання проблеми вдосконалення виховного процесу в сучасних умовах
початкової ланки освіти.

У здійсненому дослідженні було визначено стан проблеми в педагогічній
теорії та шкільній практиці; уточнено зміст морального виховання, його
складові та завдання; розглянуто особливості формування моральної
свідомості учнів. Особливу увагу звернено на сукупність феномену
“культури поведінки”. Виявлені етапи її формування в учнів початкових
класів.

У дослідженні визначено, що основними дидактичними умовами, які
забезпечують ефективність формування культури поведінки на уроках і в
позаурочний час початкової ланки освіти є:

– врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів початкових
класів;

– єдність вимог зі сторони шкільного колективу;

– систематичність виховної роботи;

– культура поведінки вчителя;

– співпраця з сім’єю;

– опора на життєвий досвід учнів.

Дуже важливим фактором при формуванні культури поведінки є такі прийоми
роботи як розповідь, бесіда, спостереження, читання літератури на
моральні теми. ігри, перегляд діафільмів та кінофільмів. Всі вони
займають не останнє місце і не позбавляють школярів живого спілкування з
рідною природою, пам’ятками культури та архітектури, тощо.

Визначну роль надано характеристиці психологічних особливостей молодшого
школяра та обґрунтуванню її врахування при формуванні культури
поведінки.

Основними критеріями, за якими визначається рівень знань вихованців про
культуру поведінки, її моральні основи, є:

– повнота і точність;

– усвідомленість, глибина розуміння;

– потреба в систематичному поповненні знань;

– уміння застосовувати здобуті знання у повсякденному житті.

У процесі діагностичного аналізу сформованості в учнів рівня вихованості
в Голубицькій загальноосвітній школі І-ІІ ступенів встановлено,
що в експериментальному класі високий рівень мають 19% школярів,
середній – 46%, низький – 35%, відповідно у контрольному – 17%
школярів з високим рівнем вихованості, 44% – з середнім і 39% з
низьким. Як бачимо майже не існує істотної відмінності.

Поглиблене вивчення аспектів виховного процесу у початковій школі
показало, що проблема формування культури поведінки виступає важливою
ланкою системи роботи щодо всебічного розвитку молодших школярів.

Якісний і кількісний аналіз матеріалів підсумкового зрізу
засвідчив, що в експериментальному класі високий рівень
вихованості сформовано у 33% учнів, середній – у 59% та низький –
8%. Тоді як у школярів контрольних класів у розподілі за рівнями
вихованості, змін майже не відбулося.

Результати теоретико-експериментального дослідження дали можливість
визначити наступні методичні рекомендації:

– максимально використовувати потенціал навчальних предметів;

– урізноманітнювати методи і форми виховання моральних основ
культури поведінки, зокрема використовувати сюжетно – рольові ігри,
інсценізації, етичні бесіди, обговорення оповідань, діафільмів і
кінофільмів;

– підтримувати тісний контакт з батьками: ( бесіди, батьківські збори);

– доцільно ввести в роботу по формуванню культури
поведінки етичну скарбничку;

– систематично використовувати виховні можливості народної педагогіки;

– дотримуватись вчителем єдиних вимог до учнів щодо формування культури
поведінки.

Дослідження підтвердило гіпотезу. Дійсно, виховний процес став значно
ефективнішим при дотриманні визначених педагогічних умов формування
культури поведінки молодших школярів.

Список використаних джерел

Байбара Т.М., Бібік Н.М. Я і Україна: Підручник для 3 кл. – К.: Форум,
2003. – 176 с.

Байбара Т.М., Бібік Н.М. Я і Україна: Підручник для 3 кл. – К.: Форум,
2004. – 176 с.

Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна: Віконечко. Для 1-го кл.
загальноосвітніх шкіл. – К.: А.С.К., 2002. – 120 с.

Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна: підручник для 2 кл. – К.: Форум,
2002. – 144 с.

Білецька М.А., Вашуленко М.С. Рідна мова: Підручник для 2 кл. – К.:
Освіта, 2002. – Ч.І. – 126 с.

Білецька М.А., Вашуленко М.С. Рідна мова: Підручник для 2 кл. – К.:
Освіта, 2002. – Ч.ІІ. – 126 с.

Білоусова В.О., Говорун Г.В., Кисельова Н.Й. Виховання культури
поведінки учнів. – К.: Рад.школа., 1986.

Богданова О.С. и Петрова В.И. Методика воспитательной работы в начальных
классах. – М., 1975.

Богданович М.В. Математика: Підручник для 1 кл. – К.: Освіта, 2002. –
128 с.

Богданович М.В. Математика: Підручник для 2 кл. – К.: Освіта, 2002. –
160 с.

Богданович М.В. Математика: Підручник для 3 кл. – К.: Освіта, 2002. –
160 с.

Богданович М.В. Математика: Підручник для 4 кл. – К.: Освіта, 2002. –
159 с.

Ботович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М., 1968.

Вашуленко М.С., Мельничайко О.І. Рідна мова: Підручник для 3 кл. – К.:
Освіта, 2003 – Ч.І. – 126 с.

Вашуленко М.С., Дубовик С.Г., Мельничайко О.І., Скуратівський Л.В. Рідна
мова: Підручник для 4 кл. – К.: Освіта, 2003 – Ч.І. – 128 с.

Вашуленко М.С., Дубовик С.Г., Мельничайко О.І., Скуратівський Л.В. Рідна
мова: Підручник для 4 кл. – К.: Освіта, 2003 – Ч.ІІ. – 126 с.

Веремійчик І.М. Трудове навчання. Стежинка до майстерності: Навчальний
посібник з трудового навчання. Стежинка до майстерності: Навчальний
посібник з трудового навчання для 12 кл. поч.шк. – К.: Педагогічна
думка, 2002. – 127 с.

Веремійчик І.М. Майстровиті руки: Навчальний посібник трудового навчання
для 2-4 кл. поч.шк. – К.: Інститут педагогіки, 2001. – 127 с.

Вікова психологія / За ред. Г.С.Костюка. – К.: Радянська школа, 1976. –
269 с.

Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник / О.В.Скрипченко,
Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 456 с.

Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. Собр.соч., Т.4. – М.:
педагогика, 1984. – 432 с.

Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних
закладів. – К.: Академія, 2002. – С.110-113.

Горєва В.М. Виховання культури поведінки школярів. – Київ, 1983. С.3-25.

Госстанлер Р. Основы психологического експеримента. – М., 1982.

Давыдов В.В. Виды обобщения в обучении. – М.: Педагогіка, 1972. – 423 с.

Деякі аспекти морального виховання: Практичний матеріал для класних
керівників, вихователів і вчителів / Авт. – укл. Демиденко В.А. – К.:
ІСДО, 1995.

Дубасенюк О.А., Іванченко А.В. Практикум з педагогіки. – Київ, 1996.
С.266-275.

Збандуто С.Ф. Педагогіка. – К., 1965.

Зверєва І.Д., Коваль Л.Г., Фролов П.Д. Діагностика моральної вихованості
школярів: Навч. посібник. – К.: ІСДО, 1995.

Коваль Н.С., Нарочна Л.К. Природознавство в 3 класі. Посібник для
вчителів. – К.: Рад. Школа. – 1988. – 39 с.

Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості.
– К.: Радянська школа, 1989. – 608 с.

Критерії морального виховання молодших школярів / За ред. І.Д.Беха,
С.Д.Максименка. – К.: Рад.шк., 1989. С.6-30.

Кулашка И.Ю. Возрастная психология. – М.: Издательство ПОІ, – 1996. –
275 с.

Любарська Л.М., Пезниченко М.І. Образотворче мистецтво: підручник для 1
кл. – К.: Форум, 2002. – 112 с.

Любарська Л.М., Образотворче мистецтво: підручник для 3 кл. – К.: Форум,
2003. – 127 с.

Любарська Л.М., Образотворче мистецтво: підручник для 3 кл. – К.: Форум,
2003. – 112 с.

Любарська Л.М., Образотворче мистецтво: підручник для 4 кл. – К.: Форум,
2004. – 160 с.

Люблинская А.А. Учителю о психологии младшего школьника. Пособие для
учителей. – М.: Просвещение, 1977. – 224 с.

Макаренко А.С. Твори. К.: Рад. шк., 1954. Т.5. С. 398.

Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу. – Твори в 7 Т. –
Т.5. – К., 1954.

Макаренко А.С. Лекции о воспитании детей. Минск. Нар. Асвета, – 1978. –
96 с.

Макаренко А.С. Педагогічна поема. – К.: Рад. школа, – 1977. – 507 с.

Максименко С.Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження. –
К.: НДПУ, 1990. – 239 с.

Менчинская Н.А., Моро М.И. Вопросы методики и обучения в начальных
классах. – М.: Просвещение, 1965.

Менчинская Н.А. Проблемы обучения, воспитания и психического развития
ребёнка. Избранные психологические труды. – М.: Институт практической
психологии, 1998. – 257 с.

Нравственное сознание // Педаг. энциклопедия. – М., 1966. – Т.3. –
С.130.

Обухова И.Ф. Возрастная психология. – М.: Просвещение, 1996. – 372с.

Програма і методичні рекомендації по вихованню культури поведінки,
навичок свідомої дисципліни, морально-етичних норм в учнів 1-4 класів. –
Київ: Рад. школа, 1986. С.3-9.

Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. – К.:
Початкова школа, – 2001. – 296 с.

Психолого-педагогічна наука і сучасні ідеологія / Гол. ред. В.Г.Кремінь.
– К.: Гнозис, 1998. – 605 с.

«Розкажіть онуку». – 1998. – №7-8.

«Розкажіть онуку». – 1998. – №11.

Русова С. Вибрані педагогічні твори: в 2-х т. – К.: Либідь, – 1997. Т.1.

Савченко О.Я. Читанка: Підручник для 2 кл. – К.: Освіта, 2002. – Ч.1. –
126 с.

Савченко О.Я. Читанка: Підручник для 2 кл. – К.: Освіта, 2002. – Ч.2. –
143 с.

Савченко О.Я. Читанка: Підручник для 3 кл. – К.: Освіта, 2003. – Ч.1. –
142 с.

Савченко О.Я. Читанка: Підручник для 3 кл. – К.: Освіта, 2003. – Ч.2. –
143 с.

Савченко О.Я. Читанка: Підручник для 4 кл. – К.: Освіта, 2004. – Ч.1. –
159 с.

Савченко О.Я. Читанка: Підручник для 4 кл. – К.: Освіта, 2004. – Ч.2. –
175 с.

Скрипченко О.В., Лисянська Т.М., Скрипченко Л.О. Довідник з педагогіки і
психології. Навчальний посібник для викладачів, аспірантів та студентів
пед. навч. закладів. – К., 2000.

Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5 т. Т.3. Серце віддаю дітям. – К.:
Рад. шк., – 1977. – С.178.

Сухомлинський В.А. О воспитании. – М.: Просвещение. – 1983. – С.172,
178.

Сухомлинський В.А. Избранные прозвидения: в 5 т. – К.: Рад. шк., – 1987.
– Т.2. – С.30.

Сухомлинський В.О. Павлинська середня школа // Вибрані твори: у 5 т. –
К., 1976-1977. – Т.4. – С.175.

Теорія і методика виховання в школі / За ред. Г.І.Щупінос. – К.: Вища
школа., 1977. С.79.

Ушинський К.Д. Избранные педагогические произведения. – М.: Просвещение,
– 1978. – 557 с.

Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих
педагогічних закладів освіти. – К.: Академвидав, 2003. – 528 с.
(Альма-Матер).

Харламов И.Ф. Нравственное воспитание школьников. – М., 1983.

Додаток А

Анкета для вчителів

1. Яке місце у роботі з молодшими школярами у Вас займає культура
поведінки?

2. За допомогою яких форм роботи Ви формуєте культуру поведінки у
молодших школярів?

3. Назвіть методи і засоби які вам допомагають формувати культуру
поведінки?

4. Чи створено необхідна матеріальна база для такої роботи?

5. Як ви гадаєте, чи достатня кількість годин приділяється виховній
роботі у початкових класах?

6. Культура поведінки є достатньо сформована у теперішніх школярів?

7. Чи зустрічались вам учні, які не піддавались виховному впливові? Якщо
так, то чому?

8. Ваші пропозиції що до вирішення даного питання?

Додаток Б

Анкета

Прізвище… Ім’я… Клас… Школа…

Як ти розумієш поняття «культурна людина»?

Що означає бути доброю людиною?

Які правила ввічливості ти знаєш?

Перелічи основні правила поведінки на уроці?

Чи даєш місце старшій бабусі, коли їдеш в автобусі?

6. Чи вважаєш себе культурною людиною?

Додаток В

Тема “Культура поведінки за столом”.

На занятті йшла мова про особливу ввічливість – етикет гостя. З метою
формування культури поведінки за столом, формування практичних умінь
сервірувати стіл було запропоновано ряд завдань:

1 .Прослухайте уривок з книги О.Дорохова “Це варто запам’ятати” і
прокоментуйте українські народні приказки: “їсть, аж за вухом тріщить”,
“Допався, як віл до калюжі”.

2.Чи в один і той самий час ви обідаєте, вечеряєте?

З.Хто накриває стіл? Чи вмієте ви накривати стіл?

4.Чи доводиться старшим нагадувати вам мити руки?

5.Як треба тримати ложку, виделку, ніж?

6.Як слід брати хліб з тарілки?

7.Як взяти сіль з сільнички?

8.Куди покласти ніж, ложку, виделку після їди?

9.Чи можна вставати з-за столу, якщо дорослі ще їдять?

10.Продемонструйте, як треба сидіти за столом, як встати з-за столу.

11.Спробуйте простежити, що вийде, коли ви візьмете виделку і ніж не
пальцями, як належить, а затиснете їх у кулаки.

12.Підберіть приказки, в яких народ висміює розбещеність, вередливість
людини.

13. Проінсценуйте ситуацію “Вас пригостили чаєм”.

14.Як слід сервірувати стіл (практичне заняття).

15.Читання і обговорення оповідання О. Дорохова ” Тисячу років тому”.

– Як бенкетували у своєму замку норманські вікінги?

– Чому видовище було огидним?

– Які зауваження ви часто чуєте за столом?

– Які існують строгі правила поведінки за столом?

– Чи слід класти лікті на стіл?

– Чому цукор не слід брати чайною ложкою?

16. Прочитайте самостійно оповідання О. Дорохова “Смачного” і поставте
один одному ряд запитань. Визначіть тему і мету цього тексту.

17.Проведення турніру – вікторини “Культура поведінки за столом”.

Учні діляться на 4 команди.

Способи проведення:

А) “атака віялом”: кожна команда ставить по черзі запитання всім іншим
командам;

Б) “оборона віялом”: кожній команді по черзі ставлять запитання всі інші
команди.

18.Проведення казки – естафети.

Учні діляться на 4 групи. Ведучий придумує початок казки про поведінку
за столом і команди по черзі продовжують казку. Остання команда логічно
її завершує.

Після проведення такої естафети було підведено підсумок, відзначено
команду, яка найкраще склала уривок до казки.

19.Завдання: “Перевірте себе”.

– Як ви гадаєте, чи потрібні за столом такі слова: будь
ласка, дякую, не клопочіться, я сам?

20.Приготуйте розповідь про себе. Як ви поводитеся, коли мама чи
бабуся кличуть вас до столу.

21 .Які з цих правил ви завжди виконуєте:

– Мене двічі за стіл не просять.

– Їм, що дасть мама чи бабуся. Не вередую.

– Спокійно сиджу за столом, не розмахую руками, не тарабаню ложкою, не
розмовляю.

– Перед їжею і після їжі завжди мию руки.

Тема “Скромність прикрашає людину”.

Під час опрацювання цієї теми учням пропонувались такі види роботи:

1. Як ви розумієте прислів’я: “Гречана каша сама себе хвалить”, “Задер
носа – й кочергою не дістанеш”, “Не все те золото, що блищить”, “Хвальби
повні торби, а вони порожні”.

2. У чому насамперед виявляється скромність?

3. Прослухайте бесіду і наведіть приклади нескромності
поведінки учнів. Скромність – важлива риса людини. Нескромна людина
вихваляється своїми успіхами, намагається будь-що звернути на себе увагу
(витівкою, манерою розмови, одягом).

Скромність пов’язана із самокритичністю, працьовитістю,
відповідальністю, повагою до людей, з умінням бути правдивим. Не можна
плутати скромність із сором’язливістю, боязливістю.

Л. Толстой писав: “Людина подібна до дробу. Чисельник його те, що вона
є, а знаменник – що вона про себе думає. Чим більший знаменник, тим
менший дріб”.

Відомий мандрівник, дослідник Азії М. Пржевальськші, який понад 10 років
провів у мандрівках по безводних пустелях, в невідомих горах і степах,
відкрив десятки нових видів рослин і тварин, до нього невідомих в науці.
Він привіз із своїх подорожей чудові біологічні і зоологічні колекції,
що містили понад 3500 екземплярів. У Пржевальського бува рішучий
характер, але ще більше вражає його скромність, якщо заходилось про його
відкриття, то сам Пржевальський завжди говорив, що більша частина заслуг
належить не йому, а його сподвижникам. Свої успіхи він часто пояснював
“дивовижним щастям”, що завжди було супутником його мандрівок.

4.Підберіть прислів’я та приказки про скромність.

5.Послухайте оповідання Є. Ярошинської “Покарана гордість”, дайте
відповіді на питання:

– Яким був гвоздик?

– Якою була рожа?

– Як повелася горда рожа?

– Чому вона саме так повелася?

– Чи послухався її вітер?

– Що сталося з рожею?

– Чому заплакав скромний гвоздик?

– Який висновок зробимо, прослухавши казку?

6. Прочитайте самостійно оповідання Г. Барвінок “Гречка” і скажіть, хто
був скромним. (Стара верба).

– А якою була гречка? (Пихатою).

– Що сталося з гречкою?

– Чому плакала стара верба?

– Чого вчить це оповідання?

7.Намалюйте малюнок до оповідання “Гречка”.

8. Опишіть, якою повинна бути скромна людина.

Додаток Г.

За обіднім столом

Не можучи прийняти запрошення на обід, обов’язково повідом господарів за
кілька днів наперед.

На обід приходь точно або кілька хвилин пізніше.

Не сідай сам, поки не сядуть поважніші гості. Швидше від них можеш
сідати, коли тебе спеціально попросили. Бажано не даватися довго
просити, бо господар не має права сісти, поки не сядуть усі гості.

Сідаючи, відсунь крісло для сусідки зліва.

Сиди спокійно, без значних рухів, не опираючись по можливості на спинку
крісла.

Не простягай ноги під столом, не закидай ногу на ногу, не розставляй ніг
широко.

Сядь близько столу, але не торкайся його грудьми.

Коли одна лише рука зайнята, то в Україні не прийнято класти другу руку
на коліна: кладеш її легенько на стіл, але «без ліктя».

Не можна піднімати і користуватися ножем, виделкою чи ложкою, що впала.

Не можна забуватися і брати своєю ложкою страви із загальних полумисків.

Хліб виделкою не брати — лише рукою. Класти на серветку зліва. В процесі
їжі потроху відламувати від цілого шматка.

Всілякі «дзьобання» та манірність справлять про тебе не те враження, на
яке розраховуєш — отже, їсти треба натурально, як всі люди.

В загальному полумиску страву можеш різати лише тоді, коли тебе
спеціально попросять.

На дуже урочистих обідах пам’ятай, що як би гарно не були розкладені
серветки (у спеціальних колечках, запрасовані віялами, поставлені
«хаткою», викладені «язичками»), як би не були повишивані та
накрохмалені — на столі вони для того, щоб ними витирати рот чи руки.
Можна їх класти й на коліна.

Не бажано передавати блюда через стіл та самому просити, щоб тобі через
стіл передавали.

Якщо хтось попросив передати собі страву, не треба накладати йому на
тарілку — досить просто сказати: «Прошу взяти».

Анотація

У дипломній роботі на тему «Формування культури поведінки молодших
школярів» проаналізовано висвітлення даної проблеми в
психолого-педагогічній літературі, у педагогічному досвіді; виділено
педагогічні умови формування культури поведінки молодших школярів,
розроблені діагностичні та дидактичні засоби навчання.

Експериментально перевірено ефективність виділених умов в педагогічному
процесі, які сприяють підвищенню якості знань учні і продуктивності
праці вчителя.

Ключові слова: культура поведінки, мораль, моральна свідомість, моральне
виховання, навчально-пізнавальна діяльність.

PAGE

PAGE 10

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020