Реферат на тему:
Запровадження освітніх інновацій
В основі якісних змін, що відбуваються нині в системі освіти України,
лежить інноваційна спрямованість діяльності органів освіти на всіх
рівнях. Структура інноваційної діяльності містить розробку інновації
(зокрема проведення експерименту) й поширення інновацій, тобто
збереження й поширення інформації про інновації, підготовка працівників
освіти до застосування інновацій і використання інновацій (1).
Нашу увагу привертає етап завершення наукової праці й початку практичної
діяльності з використання результатів досліджень у навчально-виховному
процесі школи. Якщо інновація призначена для застосування в
загальноосвітніх навчальних закладах (а нас цікавить саме цей випадок),
то апробація нововведення й експериментальна перевірка продуктивності та
можливості його застосування звичайно відбуваються в одній або декількох
школах України (експериментальний загальноосвітній навчальний заклад)
(2). На цьому етапі здійснюється первинне впровадження інновації. Це
означає, що на базі однієї або декількох шкіл під керівництвом автора
або авторського колективу протягом обмеженого часу один або декілька
вчителів-експериментаторів здійснюють певну навчальну або виховну
роботу, фіксують, обробляють та аналізують результати, проводять їх
експертизу. Висновки експертизи про педагогічну доцільність даного
інноваційного проекту дають змогу ухвалити рішення про масове поширення
цієї інновації в системі ревіти (3).
Для більш точного й тонкого визначення предмета дослідження назвемо
інновацію, що пройшла етап апробації та рекомендована для масового
поширення інноваційним продуктом. Інноваційний продукт, тобто інновація,
яка готова до використання, зберігається на різних носіях у банках
освітньої інформації (З, С. 8). На цьому наукову працю вважають
завершеною, а подальша доля розробки, як правило, вже поза компетенцією
автора (авторів), оскільки рішення про використання чи невикористання
даного продукту в навчально-виховному процесі багато в чому залежить від
адміністрації й педагогічного колективу школи. Питання про те, яким
шляхом нова розробка потрапляє до конкретної школи, потребує окремого
обговорення.
До цього часу накопичено великий обсяг серйозних педагогічних розробок,
що цілком можна віднести до категорії інноваційного продукту (додаток)
(4, 5). За даними, наведеними у статті Л.Даниленко «Основні проблеми
освітньої інноватики в сучасній теорії і практиці» (3), освітні
інновації експериментують у 34 % загальноосвітніх шкіл, активно
перебудовують зміст освіти в 41 % шкіл, тобто продовжується процес
накопичення інноваційного продукту. Постає питання: чи використовують у
школах України раніше розроблені педагогічні нововведення, тобто чи
стали вони частиною їхнього навчально-виховного процесу?
Результати такі. З числа опитаних інформовані про понад 5 технологій —
60 %, випробували або використовують частково хоча б одну — 91 %
опитаних, застосовують на практиці (працюють) — 8 %. Заслуговує
серйозного осмислення і той факт, що близько 50 % опитаних учителів
виявили відсутність бажання ознайомлюватися з будь-якою з наведених
технологій.
Коли навчальний заклад ставить за мету використання якогось
педагогічного нововведення (інноваційного продукту), то й адміністрація
школи, і кожен член колективу (причому не має значення, чи стосується
його особисто даний етап роботи чи ні) мають усвідомлювати
організаційний зміст поняття «впровадження освітніх інновацій». Інакше
кажучи, кожен педагогічний працівник школи повинен уявляти, які дії
застосовуватиме адміністрація школи, його кафедра і він особисто для
того, щоб через якийсь час він і його колеги могли цілком професійно
використовувати обране ними нововведення і, найголовніше, отримувати
результати роботи, закладені в цьому інноваційному продукті.
Для того щоб усвідомити організаційний зміст поняття «впровадження»,
розгляньмо, що змінюється в разі заміни (вдосконалення) наявної в школі
педагогічної технологи(або її частини) іншою (інноваційною). Такі
міркування зручно супроводжувати використанням моделі
навчально-виховного процесу. Згідно з В.Лозовою та Г.Троцко (9),
компонентами названої моделі слід розглядати: мету, завдання, зміст,
структуру, методи і форми навчання. Очевидно, що необхідно так само
брати до уваги дії і стиль взаємодії основних учасників процесу:
вчителів та учнів. Тепер зрозуміло, що перехід від наявної в даній школі
технологи навчання до нової, тобто її впровадження, незмінно спричинює
змістовні зміни компонентів моделі навчального процесу. Причому ці зміни
прямо залежать від рівня інноваційного продукту.
Якщо інновацію призначено для модернізації традиційного навчального
процесу, тобто спрямовано «на досягнення гарантованих результатів у
рамках його традиційної репродуктивної орієнтації» (10, С. 9), як
правило, змінюються форми навчання. Якщо ж здійснюється, наприклад,
перехід від репродуктивної до пошукової моделі навчання, то навчальний
процес змінюється «стосовно таких його сутнісних та інструментально
значущих властивостей як цільова орієнтація, характер взаємодії педагога
й учнів, їхньої позиції в ході навчання» (10, С. 8). Мета й методи її
досягнення — це системоутворюючі чинники, й саме вони відрізняють одну
інноваційну модель від іншої. Про це докладно сказано в статтях
М.Поташника, О.Моісеєва «Качество образования в разных образовательных
практиках» (12) і О.Рудіної «Моделювання навчально-виховного процесу в
школах в умовах реформування загальної середньої освіти» (11, С. 15).
Якщо розглядати впровадження інновацій як зміну компонентів навчального
процесу в конкретному навчальному закладі, стає зрозумілим і
організаційний зміст цього поняття. Базовими складовими організаційної
моделі впровадження є:
Етап 1. Допроектне дослідження:
– визначення й опис моделі навчального процесу, реалізованого в школі в
даний момент;
– визначення компонентів навчального процесу, що будуть змінюватися в
процесі впровадження обраної інновації;
– визначення рівня розвитку й мотиваційної спрямованості колективу;
– визначення інноваційної готовності колективу;
– визначення стилю управління школою.
Етап 2. Аналіз та експертиза отриманих даних на відповідність рівню
обраної інновації.
Етап 3. Навчання колективу з метою формування нових професійних навичок.
Етап 4. Первинне застосування нової технології з використанням готових
розробок уроків.
Етап 5. Самостійна робота педагогів за новою технологією.
Етап 6. Оцінювання роботи педагогів щодо застосування впроваджуваної
технології.
Усе сказане дозволяє зробити такі висновки:
1. Наявність готових до використання розробок (інноваційного продукту)
не гарантує застосування їх у реальній педагогічній практиці.
2. Повинні існувати стандартні правила оформлення й пред’явлення
інноваційного продукту до експлуатації.
3. Запуск інноваційного продукту в експлуатацію називається
впровадженням його в шкільну практику.
4. Упровадження освітніх інновацій є зміною навчально-виховного процесу
в усіх його компонентах або окремих його частинах.
5. Внесення змін у навчально-виховний процес — це складна
багатоступінчаста процедура, що вимагає глибокого теоретичного та
практичного опрацювання.
Додаток
Класифікація інноваційних
педагогічних технологій
(методик, систем)
1. Педагогічні технології на основі особистісної орієнтації
педагогічного процесу,
1.1. Гуманно-особистісна технологія Ш.Амонашвілі.
1.2. Система Є.Ільїна: викладання літератури як предмета, що формує
людину.
1.3. Авторська школа самовизначення (А.Тубельський, м. Москва).
1.4. Адаптивна система навчання (А.Границька, м. Москва).
1.5. АЗІМУТ — особистісно зорієнтована технологія гнучкої диференціації
освітнього процесу:
А — альтернативність;
З — зацікавленість;
І — ініціативність;
М — мотивація;
У — усвідомленість;
Т — творчість.
2. Педагогічні технології на основі активізації інтенсифікації
діяльності учнів.
2.1. Технологія розвивальних ігор (Б.Нікітін).
2.2. Проблемне навчання.
2.3. Технологія комунікативного навчання іншомовної культури (Є.Пассов).
2.4. Технологія інтенсифікації навчання на основі схемних та знакових
моделей навчального матеріалу (В.Шаталов).
2.5. Навчання англійської мови з використанням зорових опор.
3. Педагогічні технології на основі ефективності управління та
організації навчального процесу.
3.1. Технологія С.Лисенкової: перспективно-випереджальне навчання з
використанням опорних схем під час коментованого управління.
3.2. Технології рівневої диференціації:
а) внутрішньокласна (внутрішньопредметна) диференціація (М.Гузик);
б) змішана диференціація (модель зведених груп);
в) рівнева диференціація навчання на основі обов’язкових результатів
(В.Фірсов);
г) культуровиховна технологія диференційованого навчання за інтересами
дітей (І.Закатова);
д) диференційоване навчання молодших школярів за С.Логачевською;
є) технологія повного засвоєння;
є) технологія повного засвоєння (естонський варіант П.Крейтсберг,
Є.Корлль);
ж) рейтингова технологія навчання.
3.3. Технологія індивідуалізації навчання (Інге Унт, А.Границька,
В.Шадриков) (див. п. 1.4.).
3.4. Технологія програмованого навчання (за В.Беспалько).
3.5. Інтерактивні технології в навчанні гуманітарних дисциплін
(Є.Пометун, Т.Ремех).
3.6. Дебати як різновид діалогового навчання (І.Пескар).
3.7. Колективний спосіб навчання (КСН) (А.Ривін, В.Дьяченко).
3.8. Семестрово-залікова форма організації’ навчально-виховного процесу
(С.Подмазін).
3.9. Педагогічна технологія на основі системи ефективних уроків
(А.Окунєв).
3.10. Поліекранна технологія навчання.
4. Педагогічні технології на основі дидактичного удосконалення і
реконструювання матеріалу.
4.1. «Екологія й діалектика» (Л.Тарасов).
4.2. «Діалог культур» (В.Біблер, С.Курганов).
4.3. Укрупнення дидактичних одиниць — УДО (П.Ерднієв).
4.4. Реалізація теорії поетапного формування розумових дій (М.Волович).
4.5. «Перші кроки», «Крок за кроком» — міжнародна програма.
5. Окремі предметні педагогічні технології.
5.1. Технологія раннього й інтенсивного навчання грамоти (М.Зайцев).
5.2. Навчання математики:
а) розв’язування задач (Р.Хазанкін);
б) на основі вертикального навчання (Р.Хазанкін);
в) з оптимальним поєднанням фронтальної, індивідуальної та групової форм
організації на уроках;
г) з використанням ПЕОМ;
д) з використанням творчих самостійних робіт (Трістан);
є) за технологією рівневої диференціації (А.Капіносов); є) за
технологією І.Кушнір.
5.3. Навчання фізики:
а) Система поетапного навчання фізики (М.Палтишев);
б) за варіативною технологією (Б.Дегтярьов);
в) за технологією «Занурення» (М.Щетинін);
г) з використанням опорних конспектів В.Шаталова;
д) з використанням опорних таблиць (Є.Копєйка);
є) технологія поелементного розв’язання задач з фізики (В.Шей-ман).
5.4. Дошкільне виховання:
а) за М.Єфименко;
б) за Б.Нікітіним;
в) «Природне виховання» за Л.Блудовою;
г) за програмою «Чарівні фарби і чарівні пальчики» (Є.Бєлкіна);
д) за С.Русовою.
5.5. Методика колективних творчих справ (КТС) (І.Іванов).
5.6. Навчання іноземних мов:
а) проблемне навчання іноземних мов.
б) вивчення французької мови за пиручником «Без границ» (рос. мов.);
в) вивчення французької мови за підручником «Синяя птица» (рос. мов.);
г) вивчення французької мови за підручником «Трамполин» (рос. мов.).
5.7. Викладання основ інформатики та обчислювальної техніки:
а) за І.Жалдак, Н.Морзе, Г.Науменко;
б) за В.Кайміном.
в) за А.Кушніренко.
5.8. Навчання історії:
а) школи «Анналов» (ІОША);
б) за модульною технологією;
в) за технологією Ю.Троїцького;
г) «Уроки історії — уроки життя» (за Т.Гончаровою);
д) «Я і Світ» (2—4 кл., Є.Пометун, Г.Фрейман).
5.9. Навчання хімії:
а) за комбінованою системою (М.Гузик);
б) за А.Рєзнік;
в) різнорівневе вивчення хімії з використанням хімічного експерименту
напівмікрометодом (С.Сосновська).
5.10. Навчання музики:
а) за болгарською «Столбицею» (Б.Трічков);
б) за системою Д.Кабалєвського.
5.11. Комбінована система організації навчально-виховного процесу під
час вивчення біології (М.Гузик).
5.12. Збільшене структурування навчального матеріалу під час вивчення
української і російської мов.
5.13. Вивчення світової літератури з інтеграцією суміжних предметів і
видів мистецтв (на основі моделі освіти «Диалектика и экология» (рос.
мовою) Л.Тарасов і В.Ільченко).
5.14. Комп’ютерний навчальний курс «Українська мова. Синтаксис.
Пунктуація».
5.15. Навчання молодших школярів побудови зв’язних висловлювань за
методикою Л.Варзацької.
5.16. Трудове виховання за І.Волковим.
5.17. Технологія трудового виховання в сучасній школі за А.Макаренком.
5.18. «Урок + театр» (С.Стеценко).
5.19. Викладання курсу «Практичне право» з використанням інтерактивних
технологій навчання (Є.Пометун, Т.Ремех).
6. Альтернативні технології.
6.1. Вальдорфська технологія (Р.Штайнер).
6.2. Технологія вільної праці (С.Френе).
6.3. Технологія ймовірнісної освіти (А.Лобок).
6.4. Технологія майстерень.
7. Природовідповідні технології.
7.1. Природовідповідне виховання грамотності (А.Кушнір).
7.2. Технологія саморозвитку (Монтессорі).
7.3. «Родинно-побутове виховання учнів».
7.4. «Довкілля».
8. Технології розвивального навчання.
8.1. Система розвивального навчання Л.Занкова.
8.2. Технологія розвивального навчання Д.Ельконіна — В.Давидова.
8.3. Системи розвивального навчання з напрямом на розвиток творчих рис
особистості (І.Волков, Г.Альтшуллер, І.Іванов).
8.4. Модульно-розвивальне навчання.
8.5. Особистісно зорієнтоване розвивальне навчання (І.Яки-манська).
8.6. Технологія саморозвивального навчання (Г.Селевко).
9. Педагогічні технології авторських шкіл.
9.1. Школа адаптаційної педагогіки, (Є.Ямбург, Б.Бройде).
9.2. Педагогічна система сахновської школи Черкаської області
(А.Захаренко).
9.3. Педагогічна технологія Саксаганського ліцею.
9.4. Українська національна школа-батьківщина (П.Кононенко).
9.5. Управління навчально-виховним процесом у школі В.Сухомлинського.
9.6. Управління навчально-виховним процесом з механізмом
диференційованого навчання в ЗНЗ І—III ступенів № 23 м. Кременчука.
9.7. Структурна перебудова навчально-виховної роботи у
Вели-косорочинській санаторній школі-інтернаті.
9.8. Формування свідомості учителя ноосферної епохи (з досвіду роботи
Муніципальної гімназії № 76 м. Челябінська (Росія)).
9.9. Школа інтегрованого мислення (авторська СШ № 37, м. Полтава).
10. Інші.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
