Реферат на тему:
Приватна охоронна структура як соціальна необхідність держави
У процесі побудови правової держави особливо гостро постає проблема
надійного захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб
держави. Конституцією України передбачено, що держава гарантує
рівноправність усім громадянам та захист власності і не допускає жодних
обмежень чи переваг для окремих її форм [1]. Тож безпека кожної форми
власності повинна бути забезпечена однаково. На практиці ж державну й
суспільну власність захищають, як правило, державні установи, а щодо
приватного підприємця, то він залишається сам на сам зі своїми
проблемами. Саме це зумовило необхідність участі недержавних охоронних
організацій у здійсненні загальнонаціональної політики забезпечення
охоронної власності.
За даними директора Інституту економічних реформ НАН А. Турчинова,
непродумана податкова політика держави провокує перехід багатьох
підприємств і організацій у тіньову сферу діяльності. Близько 80%
організацій в Україні тією чи іншою мірою працюють на тіньову економіку.
А це відчутно впливає на їх захист, оскільки їх не в змозі захистити ні
закон, який вони порушують, ні державні правоохоронні органи.
Немає потреби доводити, що неблагополучна криміногенна ситуація —
фактор, який не сприяє розвитку бізнесу. Це положення не спрацьовує лише
у випадку бізнесу із забезпечення безпеки.
Криміногенна ситуація в Україні тривалий час після 1991 року
погіршувалася і, за прогнозами, зміни на краще відбудуться нешвидко.
Якщо раніше побутові вбивства становили 55% від загальної кількості
навмисних убивств, то нині лише 20% — і це за умови збільшення загальної
кількості таких злочинів. Різко підвищився показник кількості вбивств з
корисливих мотивів: гине багато комерсантів, зростає кількість убивств
на замовлення.
Зазначені недоліки безпекового простору свідчать про відсутність єдиної
державної політики у здійсненні приватної охоронної діяльності.
Деякі приватні охоронні підприємства зуміли організувати свою діяльність
із охорони фізичних та юридичних осіб на рівні, який забезпечує
виконання необхідних послуг цієї діяльності. Зокрема, фахівці
відзначають високий рівень організації охоронної фірми «Служба безпеки
БАРС», що є однією з найбільших комерційних організацій у цій галузі.
Приватна фірма, відповідно до умов укладених договорів, бере на себе
матеріальну відповідальність за збереження майна своїх замовників,
діяльність її поширена на всій території України. Окремі філії ТОВ
«Служба безпеки БАРС» взаємодіють з місцевими правоохоронними органами,
укладають відповідні угоди з ДСО при УМВС на місцях щодо захисту
товарно-матеріальних цінностей і забезпечення безпеки громадян.
Накопичено цікавий досвід у галузі захисту особистості, цінностей і
іншими охоронними організаціями. Деякі з них змогли вирішити правові
проблеми організації охоронної діяльності в Україні через налагодження
системи взаємодії з державними правоохоронними органами у частині
проектування, монтажу та розробки засобів охоронної сигналізації.
Державні правоохоронні органи здійснюють контроль за діяльністю таких
організацій за допомогою участі в системі їхнього управління.
На нашу думку, недержавні охоронні підприємства готові співпрацювати з
різними органами державної влади, які виконують відповідну функцію щодо
охорони і безпеки підприємств та проводять контроль цих питань.
Проте існує низка факторів, що ускладнюють налагодження належної
взаємодії державних структур у діяльності із забезпечення економічної
безпеки й правопорядку в Україні. Серед них — превалювання в деяких
відомствах командно-адміністративного методу управління, небажання
враховувати умови, що складаються у сфері охоронного бізнесу чи наміру
використовувати останні лише заради власної вигоди; криміналізація ринку
безпеки; правовий вакуум у сфері законодавчого регулювання в частині
приватної охоронної діяльності.
Проведений аналіз законодавства, що регламентує приватну охоронну
діяльність в Україні, свідчить про необхідність детальнішого розгляду
питань, які стосуються правового стану суб’єктів цього виду діяльності —
приватних охоронців. Чинне законодавство чітко не регламентує статус
приватних охоронних підприємств як недержавних правоохоронних
організацій. Статус їх нині зовсім не визначений, як і статус приватних
охоронців. Чинне законодавство не поширює на громадян, які надають
послуги з приватної охорони, дію законів, що закріплюють правовий статус
працівників правоохоронних органів. Інших положень, що визначають статус
приватних охоронців, у законодавстві України нині не існує.
gdI`*
и органами, можуть бути роль і місце об’єкта, який вони охороняють, в
економіці України, наявність стосовно останнього реальних зовнішніх і
внутрішніх загроз, що можуть завдати шкоди загальнонаціональним
інтересам; ступінь участі приватного охоронного підприємства в державній
політиці боротьби зі злочинністю; незалучення об’єкта до сфери
кримінального бізнесу.
Можливі два варіанти державного регулювання діяльності приватних
охоронних організацій:
1. Приватну охоронну діяльність цілком віддати «на відкуп» роз’єднаним
приватнопідприємницьким структурам, кожна з яких на основі власних
поглядів та власних «нормативних» актів розвиватиме «правову» базу
певного виду діяльності, що вже реально існує.
2. Ввести державний контроль, який дасть змогу на основі спеціально
розробленого, вивіреного і затвердженого в установленому порядку
законодавства здійснювати контрольно-наглядові функції за діяльністю
приватних охоронних організацій щодо виконання загальнодержавної
правоохоронної функції, адже приватні охоронні підприємства — важлива і
необхідна частина правоохоронної системи правової держави.
Беручи до уваги вітчизняний досвід, неважко зрозуміти, що неправильно
відділяти такі структури від держави. Необхідно враховувати, що сучасні
організації, які займаються приватною охоронною діяльністю, — це
організації перехідного періоду, їх необхідно суттєво змінити, що
сприятиме переходу звичайних розрізнених приватнопідприємницьких
організацій у сферу загальнодержавної правоохоронної системи на засадах
реальної допомоги і партнера. Не варто робити докорінних розмежувань між
державною і недержавною правоохоронною діяльністю у суспільстві; ми всі
працюємо на одне суспільство, на його благо. І сьогодні як ніколи
держава зобов’язана управляти правоохоронною діяльністю відповідно до
Конституції України.
В умовах постійного збільшення кількості приватних охоронних
організацій, криміналізації суспільних відносин особливо доцільне
вивчення процедур і методик підбору кандидатів на роботу у приватні
охоронні підприємства. Так, за останні роки внаслідок загострення
конкурентної боротьби на внутрішньому і зовнішньому ринках та відповідно
розширення масштабів промислового шпигунства щоразу більше комерційних
підприємств та організацій користуються послугами приватних детективних
і охоронних підприємств або створюють власні служби безпеки. На чолі
зазначених підприємств та служб, як правило, стоять колишні
співробітники державних правоохоронних органів. Значна частина персоналу
раніше мала безпосереднє відношення до питань забезпечення безпеки в
державних установах.
Усе ж глобальне поширення сучасних технологій, виникнення нових способів
і методів збору «безпаперової» інформації вимагає, у свою чергу,
введення до штату приватних охоронних підприємств досвідчених фахівців у
галузі захисту інформації і засобів зв’язку. Висококласних спеціалістів
у цих досить специфічних напрямах науки небагато. Тому назріла проблема
підготовки їх у значно більшій кількості, ніж за минулі роки [2].
Основні функції відділу кадрів приватних охоронних організацій із
підбору кандидатів на роботу:
• здійснювати заходи щодо оформлення нових співробітників для роботи
в приватній охоронній організації;
• забезпечувати надання кожним кандидатом необхідних документів,
передбачених чинним законодавством України, що підтверджують придатність
особи для роботи на посаді приватного охоронця;
• здійснення перевірки достовірності даних, наданих кандидатами на
роботу;
• проведення тестових перевірок на професійну придатність і
психологічну сумісність кандидатів;
• надання рекомендацій керівникам відповідних підрозділів стосовно
того чи іншого кандидата.
Крім того, існують обмеження залежно від стану здоров’я для роботи на
посаді приватного охоронця.
Протипоказаннями є:
• відсутність кінцівки, кисті, стопи;
• захворювання периферичних судин;
• хронічне захворювання периферійної нервової системи;
• хронічні, що часто загострюються, захворювання шкіри;
• гострота зору з корекцією нижче 0,5 на одному оці, нижче 0,2 на
другому;
• стійке зниження слуху;
• захворювання центральної нервової системи;
• алкоголізм, наркоманія, токсикоманія [4].
На підставі викладеного вище вважаємо за доцільне так регламентувати
правовий статус і правовий захист працівників приватних охоронних
організацій: приватні охоронці під час виконання ними службових
обов’язків є представниками клієнтів приватних охоронних підприємств, з
якими вони перебувають у трудових відносинах, а також під захистом
держави. Ніхто, крім державних органів і посадових осіб, уповноважених
на те законами України, не має права втручатися в їхню службову
діяльність.
Недержавна охоронна діяльність потребує досконалішого правового
регулювання, зокрема необхідно розробити і прийняти Закон України «Про
недержавну охоронну діяльність», який повністю визначав би принципи,
засади та компетенцію діяльності приватних охоронних організацій.
Література
Конституція України. — К.: Україна, 1996.
Пятницький В. Ми робимо все, щоб допомогти правоохоронним органам у
забезпеченні майнової безпеки // Іменем закону. — 1995. — 7 липня. — №
27. — С. 10.
Управління органами внутрішніх справ: російсько-український словник
термінів та визначень / Укл. В. П. Лисюченко; під ред. В. М. Плішкіна. —
К.: НАВСУ, 1997.
Сомов В. Высокая проба: Профессионально-психологический отбор частных
охранников // Частный сыск. Охрана. Безопасность. — 1996. — № 6. — С.
36–38.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
