Реферат на тему:
Протокол і документи як докази
Протокол
Протокол — це документ про проведення слідчих і судових дій, про їх
зміст і наслідки (п. 20 ст. 32 КПК).
У протоколі слідчої дії повинно бути зазначено: місце і Дата його
складання; посади і прізвища осіб, що проводять слідчу дію; прізвища
осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб;
роз’яснення їх прав і обов’язків; зміст проведеної слідчої дії, час її
початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при
виконанні даної слідчої дії. З метою нерозголошення даних про особу,
щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій
передбачених статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 і 176 КПК,
обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 523
КПК.
Протокол зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої
дії, при цьому їм роз’яснюється їх право робити зауваження. Зазначені
особи можуть ознайомитися з протоколом особисто.
Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами.
Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а
також перекладач, поняті, якщо БОНИ були присутні, та інші особи, які
були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хтось із цих
осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати
протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа. До
протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису,
кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, що
пояснюють його зміст.
Якщо особа, що брала участь у проведенні слідчої дії, відмовиться
підписати протокол, то це зазначається в протоколі й підтверджується
підписом особи, яка провадила слідчу дію.
Протокол судового засідання в суді першої та апеляційної інстанцій веде
секретар судового засідання. У протоколі зазначаються:
— місце та час початку і закінчення судового засідання;
— назва і склад суду;
— справа, яка розглядалась;
— секретар;
— сторони;
— особи, які не з’явились в судове засідання, та причиниїх неявки;
— дані про особу підсудного;
— дані про час одержання підсудним копії обвинувального висновку;
— дані про роз’яснення підсудному та іншим учасникампроцесу їх прав та
обов’язків;
— ухвали та постанови суду, прийняті без видалення донарадчої кімнати;
п пя-гтя доказів і їх класифікація. Класифікація джерел… 67
всі розпорядження головуючого і дії суду в тому порядку, в якому вони
відбувались;
-всі клопотання і заяви учасників процесу;
докладний зміст записаних у першій особі показань підсудного,
потерпілого, свідків, пояснень спеціалістів, відповідей експерта на усні
запитання;
послідовність і короткий зміст судових дебатів;
короткий зміст останнього слова підсудного;
проголошення вироку та роз’яснення порядку і строку його оскарження.
Протокол судового засідання підписують головуючий і секретар судового
засідання, він повинен бути виготовлений не пізніше семи діб з дня
закінчення судового розгляду справи, про що повідомляються учасники
судового розгляду кримінальної справи (статті 85 і 87 КПК).
Протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами
за результатами опєративно-розшу-кових заходів. Верховна Рада України у
червні-липні 2001 року відповідно до програми правової реформи прийняла
пакет законів, якими внесено істотні зміни та доповнення до КПК України.
Згідно із Законом «Про внесення змін до Кримінально-процесуального
кодексу України» від 21 червня 2001 р. № 2535-ПІ ч. 2 ст. 65 КПК
доповнено нормою, відповідно до якої протоколи, складені уповноваженими
органами, з відповідними додатками при провадженні
оперативно-роз-шукових заходів визнаються доказами, якщо вони,
безперечно, складені та оформлені за нормами КПК і містять фактичні
дані, що мають значення по кримінальній справі.
Які саме уповноважені органи мають право складати протоколи, документи,
додатки до них, в законі не вказано. Очевидно, це органи дізнання:
міліція (податкова міліція), органи безпеки, митні органи тощо, тобто
органи, перелічені вст. 101 КПК.
Наприклад, міліція як орган дізнання при провадженні
оперативно-розшукових заходів, а також виконанні дору-ень слідчого,
прокурора, судді (суду) по кримінальній праві складає протоколи оглядів,
документів, предметів, риміщення і при цьому вилучає різні речі
(наприклад, порошок схожий на наркотик тощо). Такі протоколи і додатки
до них після правильного процесуального оформлення можуть стати
джерелами доказів.
Документи
Документи є джерелом доказів, якщо в них викладено або засвідчено
обставини, що мають значення для справи. У тих випадках, якщо документи
зберегли на собі сліди злочину або були об’єктом злочинних дій,
наприклад знаряддям вчинення злочину, вони є речовими доказами (ст. 83
КПК). Отже, у документі як самостійному джерелі доказів має значення
саме його зміст, а не якісь інші його якості.
Формулювання «інші документи», що використовується для визначення одного
із видів джерел доказів у кримінальному судочинстві, на наш погляд, є
вдалим. Законодавець, вказуючи у ст. 65 КПК на інші документи,
підкреслив, що поряд з протоколом слідчих і судових дій джерелами
доказів також є інші документи. У ст. 83 КПК відсутнє слово «інші», а
сама стаття називається «Документи».
Отже, слово «інші», яке вживає законодавець при визначенні одного із
джерел доказів у ст. 65 КПК, має як смислове (відмінне за доказовою
природою від протоколів слідчих і судових дій), так і стилістичне
значення.
Згідно зі ст. 83 КПК під документом розуміють ті джерела доказів, у яких
викладено або засвідчено обставини, що мають значення для справи.
Законодавець, акцентувавши увагу на понятті документа, не згадав про
його матеріальний носій, спосіб викладення, зберігання, перетворення і
передачі інформації та про інші елементи у структурі документа як
джерела доказів. Тому з цього питання є різні думки в
кримінально-процесуальній літературі.
Наприклад, Б. І. Пінхасов визначає документ як матеріальний об’єкт, що
містить відомості про події та факти, викладені з допомогою письмових та
інших знаків, що однозначно передають людську думку або закріплені й
відтворюються з допомогою технічних засобів у вигляді зображення чи
усної мови.
Деякі автори вважають, що не слід поняття документа — джерела доказової
інформації — формулювати як матеріальний носій, який містить відомості,
що мають значення для
У модельному Кримінально-процесуальному кодексі для держав—учасниць СНД,
прийнятому в 2000 р. на сьомому пленарному засіданні Міжпарламентської
асамблеї держав-учасниць СНД, що має рекомендаційний характер, у ст. 157
розділу IV було дано поняття документа як джерела доказів у
кримінальному судочинстві. В ньому під документом розуміється будь-який
запис на паперовому, електронному або іншому носії, виконаний у
словесній, цифровій, графічній або іншій знаковій формі, призначений для
збереження, перетворення, передачі, засвідчення відомостей, що можуть
мати значення для справи. На наш погляд, таке поняття документа як
джерела доказів більш повно охоплює його значення для кримінального
судочинства, ніж редакція чинної ст. 83 КПК України, і його доцільно
застосувати, за деяким винятком, при розробленні відповідних положень
нового КПК.
Визначати документ як будь-який запис на паперовому, електронному або
іншому носії уявляється дещо неправильним. Акцентувати увагу на тому, що
документ — це запис, не слід, бо «запис» означає не що інше, як спосіб
фіксування, збереження і передачі інформації, оскільки головним
смисловим елементом структури поняття документа як джерела доказів є
його зміст, тобто сукупність тих відомостей (інформації), що є об’єктом
пізнання та оцінки в кримінальній справі під час її розслідування.
Документ як джерело доказів у кримінально-процесуальному розумінні — це
матеріальний об’єкт, що у зафіксованій формі безпосередньо відображає
відомості про події і факти, які мають кримінально-процесуальне значення
і викладені за допомогою знаків, що читаються людиною (власними силами
або завдяки застосуванню технічних засобів), та дозволяють однозначно
відтворювати у вигляді зображень або усної Мови’ пеРедавати і тлумачити
думку людини, складений пев-
к особою, підприємством, установою, організацією, одер-ании у
встановленому порядку органами розслідування або УДом і доданий до
матеріалів кримінальної справи.
Зазначене вище дозволяє виділити таку структуру
кримінально-процесуального поняття документа як джерела доказів:
— документ завжди є матеріальним об’єктом;
— документ є джерелом доказової інформації лише у разіякщо в ньому
зафіксовані відомості про події та факти, щ0мають значення для
правильного вирішення кримінальноїсправи;
— зміст документа має засвідчувальний або описовийхарактер. Поділ
документів на «засвідчувальні» й «описові»досить умовний, оскільки
документ, що засвідчує факти,обов’язково їх описує (точніше викладає
відомості про них)і, навпаки, документ, що описує факти, може бути
використаний для їх засвідчення. Йдеться про відмінність цільового
призначення документа в момент його складання і ступеня деталізації
описання фактів, але не про розрізнення доказового значення;
— відомості, що містяться в документі, фіксуються будь-яким способом, що
дозволяє людині однозначно їх відтворювати, передавати і тлумачити за
допомогою технічнихзасобів або усної мови;
— відомості засвідчуються чи описуються органами абоособами, від яких
документ виходить, у межах їх посадовоїкомпетенції або, якщо документ
виходить від громадянина, —в межах повноважень і фактичної
поінформованості;
— документ має бути одержаний в установленому кримінально-процесуальному
порядку органами розслідуванняабо судом і доданий до матеріалів справи.
Таке розуміння сутності документа як джерела доказової інформації, на
нашу думку, найповніше відображає його кримінально-процесуальну природу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
