.

Вивчення байки Леоніда Глібова в початковій школі (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
416 49544
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Вивчення байки Леоніда Глібова в початковій школі

ПЛАН

І. Вступ.

Леонід Глібов та його твори у шкільному вивченні.

ІІ. Основна частина.

1. Байкарська творчість Леоніда Глібова.

2. Твори байкаря у дитячому читанні:

а) конкретність та виразність образів;

б) щирість і безпосередність, простота викладу;

в) народність і реалізм байок Л.Глібова;

г) пізнавальна і виховна їх цінність;

ґ) різноманітність тематики;

д) мова байок.

3. Особливості роботи над байкою:

а) дітям цікаво знати;

б) вузлик на пам’ять;

в) вимоги методики до вивчення байки;

г) методичні поради щодо порядку роботи над частинами байки;

ґ) етапи роботи при опрацюванні байки.

4. Робот над виразністю читання байки.

5. Аналіз байок, що вивчаються в початковій школі:

а) «Щука» (4-ий клас);

б) дітям цікаво знати;

в) «Вовк та Кіт» (3-ій клас);

г) «Вовк та Ягня» (4-ий клас);

ґ) «Коник-стрибунець» (2-ий клас);

д) «Лебідь, Щука і Рак» (3-ій клас).

6. Прийоми роботи на уроці, що сприяють кращому засвоєнню байки.

7. Урок позакласного читання за байками Леоніда Глібова у початковій
школі (4-ий клас).

ІІІ. Висновок.

Виховне значення творів письменника для всебічного розвитку дитини.

IV. Література.

Леонід Глібов та його твори у шкільному вивченні.

Вивчення літературних творів (зокрема такого жанру як байка) у
початкових класах передбачає вміння школярів елементарно аналізувати
прочитане. Навчити цього дітей не так просто, вміння аналізувати треба
виробляти систематично. Учням початкової школи важко вмотивовувати свою
думку, робити висновки та узагальнення. Завдання вчителя – допомогти їм
зрозуміти ідейну глибину твору, якомога повніше осягнути його естетичну
цінність. Цю роботу треба починати вже на початковому етапі вивчення
літератури, зокрема у процесі розгляду казок, байок, переказів, легенд.

Байки подібні до казок і сприймаються дітьми з цікавістю. У початковій
школі в основному вивчаються байки Леоніда Глібова. Чимало його байко
створені на класичні сюжети Езопа, Лафонтена і Федра. Але більшість
оригінальні. Вони відображають колорит українського побуту, породжені
суто українським способом життя і думання, мають дуже цікаву фабулу,
алегорія прочитується легко, мораль стисла і влучна, подібна до
українського прислів’я чи приказки. Часто байкар свідомо вживає у свої
«мініатюрних повістях» народні прислів’я і приказки, які розкривають
суть сказаного, надають образності, соковитості його творам.

У початковій школі байки Глібова вивчаються, починаючи з 2-го класу.

2 клас

1. Коник-стрибунець.

2. Чиж та Голуб.

3 клас

1. Вовк і Кіт.

2. Лебідь, Щука та Рак.

4 клас

1. Щука.

2. Зозуля й Півень.

3. Вовк і Ягня.

Недостатньо на сьогоднішній день матеріалу, який допоміг би вчителеві
початкових класів не лише ознайомити з творчістю великого байкаря, але й
поглиблювати це знайомство, навчати дітей аналізувати прочитане,
розвивати вміння читати байку за ролями, розкривати алегорію і
розпізнавати риси людського характеру, а відтак викорінювати в собі
негативні і розвивати позитивні.

У старших класах продовжується вивчення творчості байкаря, тому у
початкових класах слід познайомити не лише з Глібовим-байкарем, але й
розкрити алегорію окремих образів у байках, що доступні дітям такого
віку, визначити авторський задум.

Проведене мною дослідження є однією із спроб заглиьися у світ байки,
розкрити особливості роботи у вивченні такого жанру, подати окремі
зразки аналізу байко у початковій школі, розглянути фрагменти уроків, на
яких можуть використовуватись запропоновані мною види роботи, що
допоможуть активізувати розумову діяльність дітей і викликати цікавість
до вивчення творчої спадщини Леоніда Глібова.

Вміло організована робота з текстом включає школяра в творчу працю, яка
ґрунтується на прагненні вчителя розвивати емоційну сферу учня,
поліпшувати й вдосконалювати культуру його почуття.

Таку вимогу диктує сама специфіка байки, в якій поєднується раціональне
й чуттєве. Складний процес формування гармонійно розвиненого індивіда
неможливий без удосконалення його емоційного сприймання.

Ще Аристотель заявляв: Якщо ми піклуємося лише про розумовий розвиток
молодої людини, забуваючи про необхідність розвитку її почуттів, ми
йдемо назад, а не вперед.

Байкарська творчість Леоніда Глібова

Найбільше віддав Л.Глібов письменницького таланту байкарській творчості
й досяг у цьому жанрі великих успіхів. Його 107 байок увійшли значним
надбанням в українську літературу. Він завершив розпочате попередниками
утвердження байки на основі народності й реалізму.

Леонід Глібов у байкарській творчості користувався надбаннями своїх
попередників у російській та українській літературі. Українська байка
пройшла історичні етапи свого розвитку, де відбулося злиття двох
традицій – фольклорної і літературної.

Використавши багатство народного гумору, сприйнявши літературні традиції
попередників, Л.Глібов сміливо поєднав це з творчим новаторством, що й
забезпечило його успіх як байкаря на новому етапі розвитку цього жанру.
Алегорична основа байкарських сюжетів набуває у творчості Л.Глібова
великої динамічності, художньої довершеності.

Леонід Глібов, виводячи байку за межі традиційної форми й сюжетної
основи, користується то оповідною манерою, то вдається до новелістичної
динамічності або баладної співучості й цим самим розширює можливості
жанру. Часом його байка наближається до казки, у якій відбито моральні
погляди, психічний склад народу.

Створюючи байки, Л.Глібов виступав воднораз у роді збирача перлин
народної мудрості. Йому чужим було холодне змалювання щоденного побуту,
він не визнає естетичної безпринципності представників «чистого
мистецтва». Навпаки, своєю творчістю байкар виступає у ролі активного
сприймача життєстверджуючої дійсності, пізнає людину як носія етичних
понять, трудової моралі. Народність Л.Глібова продиктована самим життям.

Збагачуючи ідейний зміст і форму байки, Л.Глібов ставить її на службу
завданням визвольної боротьби, спрямовує на піднесення класової
свідомості пригнобленого народу. Життєстверджуюча сила народного гумору
звучить у його кращих байках. У них відбито протест проти поневолювачів
та піклування про кращу долю людини і всієї країни. Засобом глибоко
змістовних іносказань, барвистої, живої мови Л.Глібов розкриває
світосприймання, своєрідну індивідуальність простого народу, його
характер, склад думок, уболівань, звичаїв.

Поряд з критикою негативних явищ у суспільному й особистому житті Леонід
Глібов утверджує позитивне народне розуміння обов’язку, гідності, честі.
За сюжетним мереживом байки часто відчувається присутність позитивного
героя чи то у завуальованій іронії, чи у висновках, які прийнято
називати «мораллю байки». Тому алегорія і мораль байко Глібова не тільки
вагомі викриттям окремих явищ кріпосницької й капіталістичної дійсності,
а й набувають широкого узагальнюючого змісту. В образах
хижаків-визискувачів можна пізнати не тільки кріпосників та інших
експлуататорів, а й чиновників різних рангів, які так само пригноблювали
безправних трударів, принижували гідність людини, здійснювали політику
самодержавства, обмежували культурний розвиток, викорінювали вияви
вільнодумства, віру в краще майбутнє. У глибокому змісті алегорій
криється сила критичного реалізму Л.Глібова та ідейна спрямованість його
творів. Не про все байкар говорить до кінця, залишаючи читачам
можливість самим зрозуміти зміст і напрям прихованого сміху, тенденцію
вжитої ним «езопівської мови».

Отже, основними естетичними принципами Глібова-байкаря є народність,
поняття якої виходить за межі форми і фольклорних джерел. Байки
Л.Глібова глибокі за змістом, пройняті сучасною йому соціальною
тенденційністю, що й визначає творчу своєрідність байкаря. Леонід Глібов
поширював життєстверджуючі мотиви українського народного гумору, в якому
бринять і ноти протесту проти поневолювачі, і вболівання за долю
пригнобленої людини, й віра у перемогу добра над злом, правди над
несправедливістю Усе це бачиться не тільки в безпосередньому змісті
алегорій, а й у прихованому підтексті іносказань байко.

Час написання байок Л.Глібовим охоплює півстоліття, позначене багатьма
подіями. Він почав писати у дореформені роки й продовжив творчість в
період розвитку капіталізму. Отже, його байки хоч і не рівнозначні за
змістом і формою, але були завжди злободенні.

Тому поділ творчості Л.Глібова на ранній період – 50-60-х років і на
пізніший – 70-90-х років набуває далеко не формального значення. Байкар
ішов у ношу з іншими тогочасним передовими письменниками, входячи своєю
творчість у загальний літературний процес та примикаючи до діячів
культури демократичного напряму.

Принципи критичного реалізму стають провідними ще в ранній творчості
Л.Глібова.

Для Леоніда Глібова, як одного з оригінальних майстрів байки, мандрівний
сюжет не був самодовліючим у його творчості. Він ішов не від готового
сюжету, а, навпаки, намічав тему, підказану життям, і тоді лише добирав
відповідну форму художнього її втілення. Це спонукало Л.Глібова не
тільки до використання мандрівних сюжетів, а й до творення свої власних,
творчою фантазією осмислених. Такий активний творчий процес зумовив
наявність у його байках багатьох цілком оригінальних сюжетів. Однак у
ранній творчості Л.Глібова дещо переважали сюжети мандрівні, часом
запозичені в І.Крилова.

Вже ранні байки Леоніда Глібова відзначаються злободенністю. У них
відображено стосунки кріпаків і кріпосників, банкрутство кріпосництва,
хижацький егоїзм, породжений класовими стосунками, несправедливість
суду, чиновницьке засилля тощо. Такі теми несли у собі ідеї засудження
самодержавно-кріпосницького устрою, піднесення громадянської свідомості.
В образах хижаків тваринного світу байкар розкриває деспотичні,
самовладні характери реальних поневолювачів народу, висловлює гірку
правду про дійсність, досягає широких узагальнень, надає типовості
зображуваним картинам.

У байках Л.Глібова нового періоду творчості звучать ноти тяжкого смутку
за долю поневоленого народу. Письменник правдиво відображає суперечності
суспільства. Наповнюючи алегоричні образи реальним життєвим змістом, він
сміливіше вдається до створення раніше невідомих у байках сюжетів,
збагачує їх живими інтонаціями, вводить новелістичний, баладний,
казковий лад розповіді.

Замість хижаків, що уособлювали представників кріпосницького устрою,
тепер з’являються інші алегоричні персонажі; критичне вістря
спрямовується на розкриття нових соціально-економічних відносин,
засудження паразитизму, тупості, міщанської самозакоханості,
чиновницької чванливості й самодурства.

Байкарська творчість Леоніда Глібова другого періоду йшла в руслі
розвитку критичного реалізму. Багатий народний гумор, знання життя
різних верств суспільства дали можливість письменникові в алегоричній
формі надати злободенним темам гострого звучання. У його байках постають
типові явища життя й побуту селян, міщан, панства, чиновництва,
змальовуються картини трудових взаємин. Усе це байкар відтворює живою
барвистою мовою, багатою прислів’ями, метафоричною образністю, влучними
порівняннями, народними фразеологізмами.

Увівши байку в річище творчого методу критичного реалізму, Л.Глібов
відкрив широкі можливості для своїх наступників – іти шляхом дальшого
збагачення соціального змісту в цьому традиційному лірико-епічному
жанрі.

Твори байкаря у дитячому читанні.

Твори Л.Глібова для дітей відзначаються високою художньою майстерністю й
оригінальністю. За своїм змістом вони близькі до уявлень і інтересів
дітей, доступні для їх розуміння. Оригінальна форма його творів – весела
розмова з елементами гумору, жарту.

У дитяче читання ввійшло чимало байок Л.Глібова, хоч вони призначені не
лише для дітей і іноді бувають складними для розуміння соціального
змісту алегорій. У байках поета викриваються і засуджуються різні пороки
експлуаторського класового суспільства: хижацтво, паразитизм і
зневажливе ставлення до людей, жадоба до збагачення, фальш і
лицемірство, підлабузництво та інше.

Правдивість у зображенні ситуацій, вміння користуватись діалогом,
індивідуалізація мови персонажів – все це свідчить про високу художню
майстерність творів, спрямованих на захист працюючих.

Діти з цікавістю читають байки Глібова – невеличкі за розміром,
алегоричні, епічні твори, повчально-гумористичного змісту, у яких
людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин чи речей, або
зведені до простих і умовних стосунків.

Байки поета доступні дітям різного віку. Найменших зацікавлюють життя і
стосунки тварин… старші можуть досягнути і смисл алегорії.

Глібов надавав великого значення байці, як своєрідному засобу розкриття
суспільних відносин. Свою літературну діяльність байкаря Глібов почав
під впливом байкаря І.А.Крилова. У його байках відображено життя, побут
і звичаї народу, звучить жива розмовна українська мова.

Байки ввібрали в себе народну мудрість, народне ставлення до певних
явищ, конкретних вчинків. Тому й художні засоби байкар добирав у
народній скарбниці. Окремі байки виростали з приказок, мораль і
структуру яких визначала сама приказка.

У байках відображені стосунки кріпаків і кріпосників, хижацький егоїзм,
несправедливість суду, чиновницьке зусилля.

У таких байках як «Вовк і Кіт», «Вовк та Ягня», «Вовк і Зозуля», «Вовк
та Мишеня» автор засуджує несправедливість кріпосного ладу, зневажливе
ставлення до трудового народу.

Продажність і нікчемність чиновницько-поміщицького суду Л.Глібов
переконливо відтворив в одній із своїх кращих байок «Щука», «Мишача
рада».

Значну частину байок Л.Глібов присвятив проблемам суспільної і особистої
моралі. В них письменник висміює ряд побутових вад:

неуцтва, глупоту («Жук і Бджола», «Осел і Соловей», «Півень і перлина»);

брехливість і лицемірство («Диковина», «Лисиця-жалібниця», «Хмелина і
Лопух»);

жадібність і заздрість («Старець», «Шпак», «Жаба і Віл», «Лисиця і
виноград»);

лінощі, неробство («Зозуля і Горлиця);

підлабузництво («Цуцик», «Ґава і Лисиця»);

невдячність («Білочка», «Чабан і Комар»);

самовпевненість, зарозумілість, пиху («Будяк і Васильки», «Вередлива
дівчинка», «Гуси», «Деревце»);

боягузтво («Миша і Пацюк»);

хвастовитість («Синиця», «Діток і Вітряки»);

пияцтво («Два куми»).

Байкар підкреслює, що подібні негативні риси властиві здебільшого
представникам правлячих класів, розбещеним неробам з їх нікчемною
лицемірністю.

Письменник майстерно користується діалогами, в яких яскраво розкриває
характер зображувальних осіб.

Мова байок насичена побутово-фольклорними елементами, винятково гнучка,
соковита. При всьому своєму інтонаційному багатстві вона цілком природня
в устах персонажів, взятих з фольклору, характер яких визначається суто
народними епітетами:

«Всесвітній Лис», «Бурлака-Вовк», «Сороки-Цокотухи».

Від казок байки відрізняються тим, що вони переважно віршовані.

Успішній роботі над байкою допоможуть притаманні цьому жанру картинність
описів, влучність виразів, образні характеристики персонажів. У байці
«Чиж та Голуб» Чижик зображений привабливо: «молоденький, такий
співучий, проворненький». А хіба не виразно змальований пихатий Голуб,
який дозволяє собі такі слова: «А що? Попавсь? От тобі й на! Вже, певно,
голова дурна…» Діти позитивно реагують на влучну й емоційну лексику
описуваних у байках епізодів. Завдання вчителя – донести їх до учнів і
виразним читанням тексту, і зосередженням уваги на тих образних
прийомах, які використовує байкар для змалювання своїх героїв.

У роботі над байкою методика рекомендує дотримуватися певних вимог.

Передусім виникає питання: коли і як розкривати учням особливості байки
як жанру? Особливості ці відомі. Байка – твір художньої літератури. Це –
алегорична розповідь повчального характеру. Персонажі байок – тварини,
птахи, риби. Дійовими особами можуть бути люди і предмети. Байка
складається з двох частин: зображення подій чи розповіді про них і
повчання (мораль).

У початковій школі немає можливості називати учням усі риси байки, але
без пояснення окремих з них обійтись не можна. Так, у вступній бесіді,
як уже вказувалося, вчитель назве одну з характерних рис байок – їх
переважно віршований характер. Говорити ж в ознайомчій бесіді про
алегоричність байки не варто. Немає потреби взагалі вживати цей термін.
Повести розмову про цю істотну рису байки доцільно по завершенні аналізу
описаних у ній подій.

Так, після закінчення розбору і зачитаного повчання з байки «Чиж та
Голуб» (2-ий клас) діалог між учителем і учнями можна уявити таким:

– Щойно ми прочитали повчання. Кого з дійових осіб байки воно
стосується?

– Голуба.

– Подумайте: ці слова автор спрямовує тільки Голубові?

– Ні.

– А кому ще? (Учні відповідають). Правильно. Усім людям. У тому числі й
нам з вами. Хіба у нас не буває таке, що ми чужій невдачі не
співчуваємо, а сміємося?

– Буває.

– Чим же цінна байка?

Узагальнюючи відповіді учнів, педагог формулює думку про те, що байка –
це художній твір, який, малюючи життя звірів, риб і птахів, засуджує
вчинки, що трапляються у людей. У початкових класах зайву інформувати
дітей про те, що в байках можуть діяти також люди і речі. Це їм стане
відомим з байки Л.Глібова «Вовк і Кіт», що вивчається в 4-му класі.

Як і в роботі над казкою, при вивченні байки методика не радить
наголошувати на тому, що описувані в ній події умовні, оскільки діють
звірі. Навпаки, описане в байці слід розглядати як реальне життя тварин,
птахів, риб. Треба піддавати аналізу вчинки персонажів байки,
особливості їх поведінки, ставлення одне до одного. Умовність же
зображуваного стає зрозумілою, коли учні прочитають мораль. Тут вони
переконуються у тому, що застереження автора байки поширюється на людей.
Не випадково Л.Глібов писав: «Моя байка, добрі люди, у пригоді, може,
буде».

Існують методичні поради щодо порядку роботи над частинами байки, а
саме: зображенням подій і повчанням (мораллю). Є два погляди на те, чи
треба читати байку всю, чи спочатку слід ознайомитися з викладом подій,
а вже на завершення аналізу прочитати мораль. Один з них пропонує
незалежно від розташування повчання у творі не читати його ні під час
ознайомлення з текстом, ні під час розбору змісту подій. Мораль
читається на завершення розмови про події і після характеристики
персонажів. Інша думка зводиться до того, що треба читати увесь текст,
адже без моралі важко збагнути його зміст. Слушність останнього
твердження безперечна. Справді, прочитавши мораль, можна прослідкувати,
як вона розкривається, на прикладі яких образів це робиться, на якому
словесному матеріалі. Тому є всі підстави рекомендувати другий підхід до
вивчення байки. Цей підхід тим більш логічний, оскільки в читанках
представлені байки, у яких мораль вставлена в сюжет байки.

Етапи роботи над читанням байки майже повністю збігаються з вивченням
оповідань і казок. Безпосереднє знайомство з втор ром можна почати з
розгляду малюнка, який ілюструє хід подій, описаних у творі. Проте
бажано зважати на якість ілюстрацій до байок. Не слід, наприклад, брати
невиразний малюнок до байки «Чиж і Голуб», представлений у діючій
читанці. Зате можна скористатися чи танковим зображенням Лебедя, Щуки і
Рака. Він допоможе уяснити причини невдалих дій героїв. Кожен з них
робить те, що йому властиво: Лебідь рине в небо, Щука – у воду, а Рак,
як йому належить, тягне назад. Саме це, як дізнаються діти з байки,
стоїть на перешкоді сумісних дій. Вдалою є ілюстрація байки «Вовк і
Кіт».

Для першого ознайомлення з текстом припустимо запропонувати дітям
мовчазне читання з виконанням певного завдання: поділити текст на дві
частини (байка «Чиж та Голуб») або виділити місце в тексті, де автор
малює, як діють персонажі твору (байка «Лебідь, Щука і Рак»).

Мовчазне читання не виключає необхідності голосного причитування тексту
байки. Це робить вчитель. Виразним читанням байки він створює цілісне
уявлення про змальовані події і героїв, що беруть у них участь.

Наступні етапи, як і при опрацюванні оповідань і казок, такі:

а) вибіркове читання (якими словами байкар говорить про те, що хотіли
зробити Лебідь, Щука і Рак? Прочитайте слова, що передають занепокоєння.
Знайдіть частину, у якій йдеться про те, чому у них нічого не вийшло);

б) відповіді на запитання («Як ви розумієте слова «Катма ходу»? «Чому
Лебідь, Щука і Рак не можуть зрушити воза?» «У яких випадках ми говоримо
«та тільки хура й досі там?»);

в) встановлення головної думки твору («Чому Лебідь, Щука і Рак не змогли
зрушити воза?» Прочитайте останні два рядки і подумайте: чи можемо ми
сказати, хто з них винен? Чи трапляється таке серед людей? Яка ж
мораль?).

У висновку вчитель загострює увагу дітей на тому, що саме засуджується в
байці (безладдя) і до чого закликає байкар (до дружби, товаришування).

Тексти байок «Чиж та Голуб», «Вовк і Кіт» дають змогу застосувати
читання в особах. Обидві байки дозволяють працювати над виразністю
читання. Оскільки програма рекомендує заучувати напам’ять байки
Л.Глібова, можна присвятити деякий час уроку вивченню байки напам’ять.

Рекомендуються різні варіанти заучування напам’ять і байки, і вірша.
Один з них – кількаразове причитування кожної з частин (Строфи чи
куплета). Коли засвоєна перша частина, пропонується подібне зробити з
іншими частинами. А на завершення демонструється знання всього тексту
напам’ять. Другий варіант заучування полягає в тому, що після
запам’ятання однієї з частин перехід до нової іде після повторення
попередньої, далі – і всіх попередніх. У результаті – учні не забувають
того, що стало надбанням їх пам’яті.

Особливості роботи над байкою

Жанр байки у читанках 2-4 класів представлений кількома зразками. Уперше
з цим жанром діти знайомляться в 2 класі. Наймолодші школярі байок не
читають. Цьому є пояснення: байці властива алегоричність (мистецький
прийом втілення абстрактного поняття в художньому образі; наприклад,
безладдя в зображенні дій Лебедя, Щуки і Рака, що представлене в байці
Л.Глібова «Лебідь, Щука і Рак»). Дітям наймолодшого шкільного віку
властиве конкретне мислення.

Тому при опрацюванні байок у вчителя можуть виникнути складності. Їх
подоланню сприятиме, по-перше, використання на уроках привабливих для
дітей сторін байки як літературного жанру і, по-друге, усвідомлення
вимог до вивчення байок у початковій школі.

Як і казка, байка захоплює мальовничим зображенням дійових осіб, зокрема
тварин, птахів, риб. У дітей особливе ставлення до них: вони їх люблять
у житті, а тому з цікавістю слухають розповіді про них. Цією закоханістю
у птахів, звіряток учитель повинен скористатися: перед роботою над
байкою розповісти про якусь звірючку, згадати, які повадки птахів і
тварин відомі дітям. Мета таких бесід – відповідно настроїти дітей на
слухання тексту з участю звірят, пташок, риб. Інтерес до теми може
підвищуватися повідомленням про те, що, крім казок про звірів і птахів,
існують й інші твори, у яких діють звірі й птиці. Це – байки (від слова
«бояти», що означає «розповідати»).

Дітям цікаво знати

Байка – невеликий, переважно віршований розповідний
алегорично-сатиричний твір з повчальним змістом, у якому вади людей і
негативні явища суспільного життя розкриваються через образи тварин,
птахів, риб, комах, рослин і речей.

Байка має мораль – повчальний висновок, якиим вона або розпочинається,
або закінчується.

Фабула – це подія, яку автор поклав в основу байки. Є ще алегорія. У
байці вона багатозначна. Глибоке розкриття алегорії сприяє розвитку
логічного мислення дитини, формуванню її інтелекту, високої моральності.

Історія розвитку байки як літературного жанру сягає тисячоліть.

Чому алегоричну мову називають ще езоповою? Хто такий Езоп?

Езоп напівлегендарний давньогрецький раб, що жив VI-V ст. до нової ери,
батько жанру байки. Його байки були прозові й дуже дотепні. Скільки
років минуло відтоді, а вони живуть. Езопові сюжети знають у всьому
світі. Фабули його творів перероблялися талановитими байкарями інших
народів: Федром, латинською мовою (І ст. нової ери); Ж. де Лафонтеном,
французькою мовою (XVII ст.); Г.Лессінгом, німецькою мовою (XVIII ст.);
І.Криловим, російською мовою (ХІХ ст.).

Вузлик на пам’ять

Колись в Україні ХVI-XVIII ст. писання байок на запозичений сюжет було в
школах традицією, як і писання вірша на задану тему. Ця традиція прийшла
з уроків піїтики – одного з основних предметів у наших давніх навчальних
закладах.

До нас д ійшли безліч віршів різних авторів на ту саму тему. Особливо
любили переспівувати в давній українській літературі тему про
марнотність багатства, смертність владик, царів – як звичайнісіньких
людей!

Байка в Україні стала популярною із XVII ст., а утвердилася як жанр у
творчості мудреця-філософа XVIII ст. Григорія Сковороди. Була вона в
його збірці «Байки харківські» ще прозовою, але такою мудро-повчальною,
що мораль інколи перевищувала фабулу в кілька разів.

Послідовники Сковороди П.Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський і
Є.Гребінка розвинули цей жанр далі. Класиком же української байки
судилося стати Леонідові Глібову.

Глібов орієнтується на розмовно-побутову мову українського села,
книжкових зворотів, іншомовних слів.

Для підсилення гумористичної характеристики образу Глібов використовує
«згрубілі слова «мишей до біса назбігалось», «як здумаю – печінки
тліють», «нехай їй хрін».

Порівняння, що зустрічаються в байці, надзвичайно життєві: «хвостом
вертить, як у болоті ополоник», «шинкарка язиком, як на цимбалах грає».

Смислове багатство, дотепність народної мови знаходить свій вияв у
влучних приказках, прислів’ях, що посідають у байках особливе місце.
Приказки і прислів’я підсилюють український національний колорит байки
Л.Глібова. І як засіб мовного гумору, зливається з гумором
зображувального образу. Вони, як правило, черпались із скарбниці
народної творчості, побутових висловів:

«раденький, що дурненький, «хоч довгий ніс має, та розум коротенький»,
«два хитрих мудрого не переважать», «хлібець їж, а правду ріж», «і Щуку
кинули у річку», «так-то так, та тільки з хати як», «рука, як кажуть,
руку миє», «є каяття, та вороття немає», «ото на себе не надійся, чужому
лихові не смійся», «на, небоже, те, що мені не гоже», «та тільки хура й
досі там», «що, братику, посіяв, те й пожни», «як не впіймав, то й не
кажи, що злодій», «ніколи не хвались, поки гаразд не зробиш діла», «на
світі вже давно ведеться, що нижчий перед вищим гнеться, а більший
меншого тусає та ще й б’є – затим, що сила є…».

У байкарській творчості Л.Глібову притаманний нахил до елегійного ладу
поетичної мови та ліричної задушевності у зображенні картин природи,
відтворенні настроїв при характеристиці окремих явищ дійсності.

Отже, байки мають велике виховне значення. Вони сприяють вихованню у
дітей позитивних рис характеру. Знайомлять дітей з побутом і звичаями
українського народу. Глибше знайомлять з усною народною творчістю.

Глібов виявив себе майстром художнього слова. Він з натхненням
прищеплював дітям любов до всього прекрасного, до того, що приносить
людині радість і щастя. Його байки сприяють збагаченню знань дитини, а й
навчають її любити життя, спостерігати за явищами природи і навколишньою
дійсністю. Вони також є свідченням дальшого розвитку української
літературної мови. Байки реалістичні, близькі до життя, вчать любити
народ, народну мудрість і творчість, барвисту і мелодійну народну мову.

Робота над виразністю читання байки.

«Байка, – писав не без лукавства Бомарше у передмові до «Одруження
Фігаро», – це легка комедія, а всяка комедія – ніщо інше, як довга
байка: різниця між ними полягає в тому, що в байці звірі розумні, а
нашій комедії люди бувають часто тваринами і, що найгірше, тваринами
злими».

Як і всякий розповідний твір, байка має сюжет. Він часто буває
драматично напруженим і складається з традиційно усталених компонентів:
експозиції, зав’язки, розгортання події, кульмінації та розв’язки.
Якийсь із цих компонентів може бути й відсутній, але така загальна схема
для класичної байки здебільшого залишається обов’язковою.

Вміння вірно розчленувати байку на її складові частини забезпечує
композиційну чіткість її виконання.

Олександр Потебня пояснював живучість байки тим, що вона постійно
знаходить усе нові й нові застосування. Отже, написана століття або й
тисячоліття тому, вона може викликати асоціації з живим оточенням, у
якому знаходяться виконавець та його слухачі.

Особливу увагу приділяють дослідники баєчного жанру образові
автора-оповідача, байкаря. Більшість із них підкреслювали, що байкарі не
хизувалися власною персоною і не схильні були потішати своїми дотепами;
вони невдавано і щиро намагалися змалювати подію настільки яскраво,
немовби самі були при тому.

У зв’язку з цим розглядається манера виконання байки.

Байка виконується в оповідній манері. Виконавець байки безпосередньо
звертається до слухачів, але вже не від імені автора, а від свого
власного. Виконавець не може ставити перед собою завдання «зіграти» роль
простакуватого байкаря взагалі або конкретного автора байки, про
характер якого читець може скласти уяву з критичної літератури.

Виконавець байки впадатиме в банальність, коли силкуватиметься
перевтілитись в образи-персонажі й зіграти їх перед слухачем. Виконавець
і тут залишається оповідачем, який немовби спостерігає поведінку
персонажів збоку. Однак, як уже згадувалося, виконавець – не байдужий
спостерігач, він увесь час оцінює те, про що розповідає; і це знаходить
вияв у його інтонації. Усе це разом з тим не позбавляє виконавця від
елементів імітації тону чи копіювання міміки і жестів уявного персонажа.
І саме в такій мірі, в якій цього вимагає стримана побутова імітація,
реалізується вимога дотримуватися «звукових масок».

Ритміка байки також вимагає пильної уваги. І треба запам’ятати, що у тих
випадках, де наголос у слові, визначений розміром вірша, не збігається з
граматичним, граматика має поступитися перед ритмікою художнього твору.

Рима в байці буває дуже виразною, і її також треба зберігати, а не
замазувати під виглядом прагнення до простоти, бо в цьому разі простота
вироджується у спрощенство.

Готуючись до виразного читання тексту в класі, вчитель розбиває його на
частини, періоди, визначає характер інтонації кожної із цих частин,
обмірковує, які питання він запропонує дітям під час бесіди – усе це має
допомогти дітям з’ясувати як ідейну спрямованість твору, так і характер
звучання кожної складової частини його.

Розглянемо, наприклад, роботу над виразністю читання байки «Щука».

Перед читанням пояснюємо учням окремі незрозумілі слова.

Розглянемо кожну із складових частин байки.

На Щуку хтось бомагу в суд подав,

Що буцім би вона такеє виробляла,

Що у ставу ніхто життя не мав:

Того заїла в смерть, другого обідрала.

Слово бо магу вводить в атмосферу іронії: на неї не зважатимуть.
Іронічний наліт можна залишити на другому рядку, де підвищенням тону
виділяється одне із двох останніх слів. Якщо виділяється перше із них,
то друге у вимові зливається з ним:

… такеє виробляла

Строфа закінчується крапкою, але тут краще надати останньому її слову
незакінченої інтонації («другого обідрала…»). Тоді інтонація скаже, що
злочинів було більше, аніж ті два, про які згадано в тексті.

Піймали Щуку молодці

Та в каплиці

Гуртом до суду притаскали,

Хоча й мокренькі стали.

Тут учителеві треба бути готовим до того, що учні часто обривають фразу
на слові каплиці. Можна запропонувати дітям у такому разі поставити біля
цього слова для пам’яті знак загину. Слово мокренькі може звучати з
відтінком легкої іронії.

На той раз суддями були:

Якіїсь два Осли,

Одна нікчемна Шкапа

Та два стареньких Цапа, –

Усе народ, як бачите, такий

Добрячий та плохий.

Займенник той підкреслює сама ритміка твору, і з точки зору логіки
читання виділення цього слова закономірне. І тому нічого (як часом
роблять деякі вчителі, намагаючись «підправити автора») наполягати на
перенесенні логічного наголосу на слово раз. Дієслово були вимовляється
з такою логічною інтонацією, як об’єднуюче слово перед переліком.
Перелік – оформити в тоні безнадійної іронії (мовляв: хіба то суд?).
Після слова такий значна пауза. Щоб краще інтонувати це слово, уявіть,
що після нього йде: «ну, як би вам сказати…». Слова добрячий та плохий
вимовляються так, як вимовляють: «таке щось воно плюгаве, миршаве» (з
більш чи менш помітним відтінком огиди).

За стряпчого, як завсіди годиться,

Була приставлена Лисиця…

Іронія, з якою ці рядки вимовляються, покликана викрити хитрість у
сумлінні з пихою. Досить уявити собі хитру й чванькувату персону і
пригадати, яке враження вона справляє, щоб відчути звучання цитованих
рядків.

А чутка у гаю була така,

Що ніби Щука та частенько,

Як тільки зробиться темненько,

Лисиці й шле то щупачка,

То сотеньку карасиків живеньких

Або линів гарненьких…

Тут іронія набуває інших відтінків: від слова частенько і наступних
повіває обережною вкрадливістю. Інтонація має викликати в уяві слухача,
а отже, попереду у самого читця, живу картину того, як скрадалася «Щука»
зі своїми подарунками, боячись поголосу. Перелікові у кінці строфи можна
надати відтінку інтонаційної незавершеності, що створюватиме ілюзію
продовження (мовляв, і так далі, і тому подібне), хоча в даному разі це
і не обов’язково.

Чи справді так було, чи, може хто збрехав

(Хто ворогів не мав!), –

А все таки катюзі,

Як кажуть, буде по заслузі.

Інтонація першого рядка у цій строфі має красномовно говорити, що
оповідач хитрує: висловлюючи сумнів словами, він показує тоном, що сам
він не сумнівається в тому, що чутка була правдивою. В інтонуванні
останніх двох рядків повинно відчуватися: «овва! Як б и не так! Як рак
свисне!»

Зійшлися судді, стали розбирать:

Коли і як воно, і що їй присудити?

Як не мудруй, а правди нігде діти.

Кінців не можна поховать…

У перших двох рядках іронія автора загострена проти удаваної поважності
та серйозності. У третьому і четвертому – проти підлих хитрувань, які на
цей раз виявляються марними.

Недовго думали – рішили

І Щуку на вербі повісити звеліли

Тут викривається оманливе торжество справедливості, як і в наступних
рядках. Другий рядок має відтінок удаваної загрози, так само як і слова
Лисиці:

– Дозвольте і мені, панове, річ держать! –

Тут обізвалася Лисиця. –

Розбійницю таку не так судить годиться:

Щоб більше жаху їй завдать

І щоб усяк боявся так робити –

У річці вражу Щуку утопити!

У звертанні Лисиці до суддів можуть переважати і улесливість, і
розв’язність, і напускна загрозливість (удавно прокурорський тон,
розрахований на довірливих дурнів, у той час як слова-звертання
адресуються суддям). Підвищення тону нагнітається у словах жаху і усяк,
а слова завдать і робити підкреслюються силовим притиском. Може бути й
інший варіант, особливо для рядка:

І щоб усяк боявся так робити…

Отже, перелом інтонації можна здійснити або на слові усяк, або на слові
робити. Остання фраза Лисиці звучить удавано-грізно, роблено-патетично,
тріумфуюче:

У річці вражу Щуку утопити!

Можна й підняти регістровий рівень на слові Щуку, супроводжуючи його
вимову грізно-патетичним жестом: вказівний палець догори, а на слові
утопити – вказівний палець донизу.

– Розумна річ! – всі зачали гукать…

Вираз обличчя оповідача під час вимови перших двох слів цієї фрази може
бути хитруватим, удавано глибокодумним чи бундючним. Під час вимови слів
автора можна залишити мімічну маску такою ж, а можна і змінити її, що
приведе до зміни в тоні. Звичайно, краще, коли слова суддів вимовляти з
напускною суворістю, а слова автора, – немовби хитрувато поглядаючи
збоку на цю комедію.

Послухали Лисичку

І Щуку кинули – у річку.

Ці слова можуть супроводжуватись сумним похитуванням голови.

Використовуючи грамзапис як зразок, доцільно д авати дітям додаткові
завдання:

1) вдумливо, уважно прочитати текст очима;

2) прочитати голосно, вслухаючись у власне виконання, або читати очима
текст так, щоб відчувати, як він звучить;

3) послухати цей текст у виконанні артиста і зіставити його інтонаційну
редакцію з своєю.

Аналіз байок, що вивчаються в початковій школі.

«Щука» (4-ий клас)

Продажність і нікчемність чиновницько-поміщицького суду поет переконливо
відтворив в одній із своїх кращих байок «Щука» (1858 р.). В цій байці
відчувається наявність дотепного народного оповідача, який уболіває за
беззахисних перед судейським крючкотворством. Байка є сатирою на
кріпосницький суд, у якому панували лицемірство й хабарництво, кругова
порука.

Байка не має вступу. Перше речення одразу ж уводить читача у вир
бурхливих подій: мешканці ставу не витримали знущань хижої Щуки і хтось
із них «бумагу в суд подав…». Слово «бум ага» з типової судової лексики
того часу, що передбачає тривалу судову тяганину чиновників. У тій
«бумазі» – гірка правда життя всякої дрібної риби (Щука «того заїла в
смерть», «другого обідрала») і сподівання знайти правду в суді («А
все-таки катюзі, як кажуть, буде по заслузі»). Як бачимо, наївна віра в
правду віками жила, живе і житиме в народі.

Щука була піймана молодцями з трудом (аж «чуби мокренькі стали») і
приставлена в суд. Народним висловом «чуби мокренькі стали» автор
натякає н а те, що великих злодіїв не так-то й легко притягнути до
відповідальності.

X

°

o

“N?

???

b

°

(

n

c

.

p

????? Щука вже в суді, і є надія, що правда візьме гору.

Але за стряпчого в суді поставлена також розбійниця-сутяжниця Лисиця,
якій обвинувачена слала не раз «то сотеньку карасиків живеньких, або
линів гарненьких».

Хто ж конкретно судитиме розбійницю і встановлюватиме істину? Як описує
байкар суддів? Виявляється, що це народ «добрячий та плохий». Першими
названі «якіїсь два Осли». Епітет «якіїсь», по-народному – щось
невизначене, безлике. А ослами, відомо ж, називають дурнів, не здатних
навіть елементарно мислити.

Серед суддів – «одна нікчемна Шкапа та два стареньких Цапа». Слово
нікчемний, за словником Грінченка, «ни кь чему не годний». А шкапа – теж
ні до чого не здатна коняка, яка вже відслужила, відпрацювала своє.
Вислів «два стареньких Цапа» коментарів не потребує. Цсі ж разом – не
судді, а глум.

Злочини, заподіяні Щукою, набули такого великого р розголосу, що «кінців
не можна поховать». Навіть продажні судді змушені винести справедливий
вирок.

Яке ж було перше рішення суду? Щоб переконати читача в тому, що суд
захищає гнобителів і в ньому панує кругова порука та хабарництво, поет
спочатку дає читачеві надію, ніби справедливість перемогла: «І Щуку на
вербі повісити звеліли». Отож правда торжествує. Але перед цим автор
згадує про стряпчого – Лисицю і мимохіть зауважує:

А чутка у гаю була така,

Що ніби Щука та частенько,

Як тільки зробиться темненько,

Лисиці й шле то щупачка,

То сотеньку карасиків живеньких

Або линів гарненьких…

Як же повелася на суді Лисиця? Відповідно до своєї хижацької й
відступницької натури вона хитрощами перетворила судове рішення на
посміховисько, запропонувавши хижачку втопити.

Особливо влучно викриває байкар лицемірство Лисиці, яка з удаванням
говорить про те, як слід «покарати» негідницю Щуку і цим самим зуміла
обдурити обмежених і нерозумних суддів.

Критична розв’язка байки загострюється дотепним висновком, заступництво
Лисиці призводить до гідного судової комедії завершення:

Тут обізвалася Лисиця:

– «Розбійницю таку не так судить годиться,

Щоб більше жаху їй завдать,

І щоб усяк боявся так робити

У річці вражу Щуку утопити…»

«Розумна річ» – всі зачали гукать.

Суді послухали Лисичку

І Щуку кинули – у річку.

Абсурдність рішення очевидна. Така гостра й дотепна сатира на царський
суд була дуже сміливою. Вислів: «І Щуку кинули – у річку» став крилатим.
Якщо хочуть сказати, що когось замість покарання вигородили, ще й з
вигадами, вживають цей в’їдливо-саркастичний вислів Глібова.

Справжнім хижаком постає в байці Щука – жорстоким, безкарним гнобителем,
а судді та стряпчий – покривачі її.

А в житті що нам відомо про щуку? Звідки походить це слово?

Цікаво знати

Ви, напевно, здивуєтеся, коли довідаєтеся, що щуки бувають довжиною до
1,5 метра, а вагою до 35 кг! Та й живуть вони до двохсот років! Ця
риба-хижак живиться іншими, меншими рибками, жабами, водяними щурами,
навіть пташенятами водоплавних птахів, дуже швидко плаває. Довжина та
швидкість і зумовили назву. Слово щука – праслов’янське, утворене від
щуп – худий. Через те, що ця риба довга у воді вона здається худою,
тонкою. Пізніше в слові щуп відбулася зміна п-к.

Інша версія: праслов’янське слово щука спершу означало «швидка; риба, що
женеться навскоки». Обидві версії, на мою думку, досить переконливі.

Глібовська Щука має яскраво виражені риси хижака – високого чиновника,
що женеться і наздоганяє свою здобич. Така алегорія цієї байки.

«Вовк і Кіт» (4-ий клас)

Це одна з перших байко Леоніда Глібова. Була написана в 1853 році.
Основна думка твору полягає в тому, що за всі свої вчинки людина
обов’язково колись буде відповідати, розплачуватися. Зокрема, за зло,
вчинене нею. Тому необхідно дбати про те, щоб всі твої вчинки були
добрими, приносили користь і радість людям. Ніколи не можна чинити
нікому зла. Для того, щоб підкреслити цю думку, автор використовує
народне прислів’я:

«Що, братику, посіяв –

Те й пожнеш!».

В байці Глібов описав людину, до якої прийшов час розплати. Людину, яка
колись була захланною, злою. Таку людину показано в образі Вовка.

От поет і вказує на те, що ця колись всевладна особа, перед бідою стає
жалюгідною і переляканою, яка здатна принижуватись, підлабузнюватись,
аби врятувати своє життя. Це можна побачити навіть з благальних слів,
які Вовк говорить Коту:

– Котусю-братику!

Скажи мені…

Він вживає пестливі слова, звертається до Кота на Ви, називає його
братиком; чого, мабуть, ніколи б не зробив, якби не «притиснула» біда.

Автор підкреслює, що Кіт називає Вовкові не просто людей, а найдобріших
людей. Але виявляється, що навіть їм він встиг накоїти б агато зла і
навіть в них не може знайти рятунку.

Ні, наші козаки ще з розуму не спали,

Щоб вовка од біди сховали.

Ця байка виховує в читача любов, бажання поводитись людяно. Засуджує
жорстокість, зло.

Дана байка вивчається в 4 класі за програмою.

На мою думку, при вивченні байки доцільно було б спочатку опрацювати
прислів’я:

Робиш добро – не кайся,

Робиш зло – зло сподівайся.

Для того, щоб діти змогли визначити основну думку твору, після того, як
вже проведено читання твору, можна поставити такі запитання:

1. Чого Вовк забіг у село?

(Він ховався від людей).

2. Чому він ховався від людей?

(Бо вони хотіли його вбити).

3. За що?

(Бо Вовк зробив їм багато зла: в одного з’їв барана, в другого –
теличку).

4. Чому жодна порада Кота не підходила Вовкові?

(Бо не було жодної людини, якій він би не вчинив шкоди).

5. У що в результаті його вчинків вийшло?

(Його зненавиділи, хочуть відплатити теж злом).

6. То що в поведінці Вовка тут особливо засуджується?

(Злість, жорстокість, захланність).

7. А хотіли б його вбити люди, якби він не був таки?

(Ні)

8. То яка основна думка, мораль твору?

(Не можна робити зла, бо тобі відплатять тим же).

Запитайте, як основну думку сформулював автор.

Що, братику, посіяв,

Те й пожнеш!

9. Подивіться на малюнок і скажіть, чи зумів художник пензлем передати
стан Вовка?

10. Яким ми його бачимо?

Варто було б провести словникову роботу.

Пояснити такі словосполучення як:

«недоленька морочить»;

« у пригоді став»;

«теля я в його з’їв»;

«з розуму не спали»;

«на загороді».

Народний колорит, досягнутий мовною майстерністю байкаря, збагачує
окремі деталі розповіді. Це дозволяє підкреслити наростання гніву проти
хижаків-вовків, що постають перед загрозою «видимої смерті». У байці
відчутний іронічний тон оповідача, спрямований проти суспільного
хижацтва. Особливої гостроти набуває прислів’я «хоч сядь та й плач»,
яким підкреслюється назрівання гостроти конфлікту. Таке вживання
прислів’їв, використання динамічних зворотів розповідної манери надає
оригінальності байкам Глібова, у яких постають характери різних
представників суспільства. Це особливо помітно у ранній байці «Вовк та
Ягня».

«Вовк та Ягня»

Байка читається в особах. Написана в 1854 році і є однією з найкращих
речей циклу.

Силу байки можна зрозуміти. Вже з самого початку ці рядки стали
крилатими:

На світі вже давно ведеться,

Що нижчий перед вищим гнеться,

А більший меншого

Тусає та ще б’є –

Затим, що сила є…

Читаючи перші рядки, мимоволі задумаєшся, кого ж підбере автор для
прикладу «нижчого» та «вищого», про яких згадує.

І тут дуже влучно постають перед нами страшний здоровенний Вовк і дурне,
бідне Ягня. Саме з цих коротких характеристик героїв вже відомо, на
чиєму б оці перевага.

В образі Вовка яскраво і переконливо змальовано грубого
насильника-кріпосника з його цинічним ствердженням права сильного. Вовк
шукає спочатку «юридичних підстав» для розправи з беззахисним Ягням, а
коли виявляється цілковита безглуздість його аргументів – оголює ікла:

– Що ти за птиця!?

Ти – Ягня!

Як сміло ти мене питати?

Вовк, може, їсти захотів!

Не вам про теє, дурням, знати! –

І Вовк Ягнятко задавив!

Поет майстерно передає страх і розпач затурканого Ягняти, впертість
Вовка.

Користуючись народною фразеологією, як от: «кусає та ще й б’є», «нижчий
перед вищим гнеться», – Л.Глібов з самого початку байки неначе вводить
дотепного оповідача, який засуджує лихе, вовче ставлення й знущання над
Ягням. Це дає можливість пройнятися співчуттям до потерпілого.

Елементи ліризму у байці емоційно загострюють анти хижацьке спрямування
розповіді. Лірично-пісенні епітети «сердешне», «бідне» викликають
співчуття й тривогу за долю скривджених, і, навпаки, риси вовчого
характеру підкреслено словами «страшенний», «здоровенний». Така владно
жорстока й мова кривдника: «Цить, капосне!», «Що ти за птиця!», «Щеня»,
«Не вам про теє, дурням, знати!» Саме такими контрастними
характеристиками розкривається становище беззахисних, пригноблених та
набуває дійової виразності демократично-гуманістичне спрямування байки,
сюжет якої століттями творчо інтерпретувався письменниками різних епох.

Для того, щоб краще розкрити зміст байки, на уроці доцільно задати такі
запитання:

Яким зображений Вовк у байці? Чи співпадає опис з малюнком?

Яким зображене Ягня?

Чим провинилося Ягнятко перед Вовком?

Чи правильно поводить себе Вовк?

Як потрібно поводитись з слабшими та меншими від себе?

Яка основна думка твору?

Що розкриває автор у байці?

«Коник-стрибунець» (2-ий клас)

Байка «Коник-стрибунець» спрямована проти таких вад людини, як
безтурботність і лінощі, і може бути використана з повчальною метою у
розмові з дітьми. У цьому творі виявляється характерна для багатьох
байок поета особливість – введення пейзажних описів, ліричних елементів.

Хоч байка написана за традиційним сюжетом, але позначена вона творчим
новаторством. Кожний байкар по-своєму інтерпретував зустріч і розмову
двох комах. Глібов засуджує паразитичне життя, байкар подає прекрасні
картини природи, наближує окремі рядки байки до пейзажної лірики. Це
відповідає загальній тенденції Л.Глібова – лірично змальовувати
навколишню природу та надавати мелодійності розповіді. У такому плані
використовуються пісенні та народно розмовні епітети: «в траві пахучій»,
«проворний стрибунець», «степ широкий», «злючая зима», «траву шовкову».
Все це ще доповнюється колоритними фразеологічним зворотами, як от:
«досхочу розкошував», «у лісі ворон кряче», «серце плаче, серце мліє»,
«опізнився небораче», «непереливки тому», «тепер танцюй, небоже».

Отже, традиційний сюжет став байкареві лише основою, на якій
урізноманітнено художнє мереживо для утвердження народних понять
працелюбності та засудження неробства.

Людина повинна працювати, дбати про своє майбутнє, завтрашній день, не
ледарювати, бо буде, як тому Конику, що проспівав усе літо, а тепер
танцює «На морозі гопака».

Наведіть прислів’я, які підтверджували б головну думку байки.

Без труда нема плода.

Не розкусивши горіх, зерна не з’їси.

Хто не працює, той не їсть.

Праця людину годує, а лінь марнує.

Зима спитає, де літо було.

Бджола мала, а й та працює.

Хто багато робить, той багато має.

Слова-полова, а праця – диво.

Осінній день рік годує.

Під лежачий камінь вода не тече.

Не відкладай на завтра того, що можна зробити сьогодні.

«Лебідь, Щука і Рак» (3-й клас)

Вивчення твору можна розпочати із роботи над змістом ілюстрації до
байки. Вона полегшить роботу над самим жанром твору, допоможе дітям
побачити фактичний зміст байки, вчитиме проникати в підтекст, бо кожний
вислів змушує мислити – порівнювати, узагальнювати бачене, прочитане,
прослухане, набуте за попередні роки.

– Ось на малюнку зображені персонажі байки «Лебідь, Щука і Рак»
Л.Глібова, предмети, біля яких вони «трудяться», – добротний віз
(відшліфована кожна дощечка), ремінна (вищого ґатунку) упряж, неважкий
багаж – поклажа (всього два неповних мішки).

– Роздивіться, кого і як зобразив тут художник. (Гарного, білосніжного
лебедя, який, розпростерши чудові крила, від натуги розкрив червоного
дзьоба, хоче злетіти вгору. Ремінна упряж стримує його, не дає злетіти.
Величезна темно-зелена Щука, вся в напрузі, бо і її стримує упряж,
поспішає у воду. Вода в озері чи в річці прозора, навколо краса, цвіте
латаття, в буйному розквіті очерет, темно-лені кущі верболозу. Велично
красивий темно-сірий Рак, вирячивши очі, повзе, «рачкує» назад, ніби
хоче виплутатися з упряжі).

– Подумайте і розкажіть про особливості поведінки чи життя кожного з цих
персонажів. Що, наприклад, ви могли б сказати про Лебедя? (Це гордий,
красивий птах, живе переважно на воді, може жити й на суші, але близько
коло води, перелітний птах). А про Щуку? (Це хижа риба, живиться дрібною
рибою, часто малими каченятами, гусенятами, живе в глибоких річках,
озерах багатого десятків років, велика за розміром і масою). Що ви
знаєте про Рака? (Також істота, яка живе в річках, ставках, любить
чисту, прозору воду, замулені заглибини біля берегів, незвичайно
пересувається з одного місця на друге – «задом наперед»).

– Чи є щось спільне в усіх цих персонажів?

(Всі вони різні й за способом життя, зовнішніми і внутрішніми ознаками).

– Добре, що ви так детально розібралися у змісті ілюстрації.

– А тепер послухайте твір, де діють ці персонажі.

(Учитель виразно, в дещо уповільненому темпі, ніби розповідаючи, читає
байку).

– Скажіть, що він вам нагадує?

(Віршовану казку. Тут діють тварини, вони домовляються про суто людські
справи, пробують їх виконувати, але не все в них виходить).

– Прочитайте текст самостійно і скажіть, що вирішили тварини.

(«Приставить хуру узялись»).

– Можливо, багаж був великим?

(Ні, на малюнку показано, що там неповні мішки, або, як їх ще називають,
клумаки. А в тексті про це сказано, що «Невелика, бачся, штука…»).

– То в чому ж тоді справа? Чому Лебідь, Щука і Рак не можуть зрушити
хуру (віз) з невеликим вантажем з місця?

– Так Лебідь рветься підлетіть,

Рак упирається, а Щука тягне в воду.

– Якими словами передано дії кожного персонажа? Чи могли д іяти в одному
напрямі персонажі?

(Ні)

– Чому? Що ж тоді хотів підкреслити автор такою домовленістю?

(Причина невдачі криється в непогодженості дій. Вони домовились зробити
спільну справу (приставити хуру), але діяти спільно не вміли.

– Як ви гадаєте, чи випадково герої байки – птах, риба і рак?

(Мабуть ні. Автор підібрав таких дійових осіб, які ніяк не могли
порозумітися, бо вони дуже різняться між собою).

– Який же висновок робить автор?

(«Хто винен з них, хто ні – судить не нам, та тільки хура й досі там»).

– Яка ж причина того, що віз і досі там?

(Відсутність погодженості дій, нерозуміння спільного в справі).

– Як про це говорить сам байкар?

(«У товаристві лад – усяк тому радіє

Дурне безладдя лихо діє…»).

– Як ви гадаєте, автор схвалює чи засуджує такий підхід до справи?

(Він просто висміює, засуджує його. Гостре засудження дій персонажів
передано словами: «У діло, як на гріх, не діло – тільки сміх»).

– Запам’ятайте цей вислів і користуйтеся ним при нагоді в своєму житті.
Він допоможе вам влучно оцінити зміст роботи та її результати, коли
немає погодженості між діями виконавців.

– Ще раз перечитайте байку і визначте, де ту повчання.

(«Де згоди доброї в товаришів нема, до діла братись там, дарма…»,
«судить не нам, та тільки хура й досі там»).

Прийоми роботи на уроці, що сприяють кращому засвоєнню байки.

Кажучи про окремі прийоми, до яких вдається вчитель у процесі навчання
дітей, слід наголосити, що ефективним вважається той прийом, який сприяє
дитині і підтримує її у додержанні принципу щирості переживань.

На перших етапах усієї цієї аналітичної роботи вчитель постійно нагадує
учням про ті вимоги, які обумовлюються змістом і специфікою байки:

1. Необхідно вчитатися в текст, щоб збагнути, що хотів сказати автор,
змалювавши ту чи іншу картину чи ситуацію; як він сам ставить до
зображеного ним (тобто розібратися в ідейному змісті твору).

2. Читач не може бути байдужим до того, що він збирається аналізувати:
його завдання – відбити ідеї, почуття і настрої автора, а також своє
особисте ставлення до твору, який він читає.

3. Хто читає вголос, той мусить адресувати своє читання слухачам (у
даному разі класові). І йому треба намагатись читати так, щоб слухачі
правильно зрозуміли його, щоб вони перейнялися його ентузіазмом, його
настроями.

Уся робота під час вивчення байки більшою мірою, ніж всі ніші види робіт
з художнім текстом, ґрунтується на високій майстерності вчителя та його
педагогічному тексті.

«Без творчості, без одухотвореності процесом і результатами творення
духовних цінностей неможливо уявити життя дитини», – писав
В.Сухомлинський.

Вступне слово вчителя.

За столом сидів чоловік, сивий, високочолий, з орлиним носом. Перед ним
лежав аркуш паперу, який він розглядав через лупу. Коли підводи голову,
вражали його великі, ніби застиглі у здивуванні очі. Чоловік був майже
сліпий. Час від часу він відкладав лупу набік і навпомацки писав під
лінійку.

Зайшов поштар, і з його рук, як голуби, випурхнули конверти. На одних
вправною рукою дорослого написано: «Леоніду Івановичу Глібову», а на
інших – невпевнені дитячі кривулі: «Дідусеві Кениру…».

Старий, немічний, підходить він до вікна, розгортає листи, і його очі
враз ніби оживають: не забувають люди…

– Як ви гадаєте, чому до нього, непоказного дідуся, звернута увага й
любов стількох дорослих і дітей?

– Так, дорослі і діти люблять його за те, що він написав багато віршів,
байок, загадок, акровіршів, які запали в душу багатьох.

Л.І. Глібов – найкращий український байкар, а його ліричні вірші –
перлини української лірики.

Пригадайте байки Л.Глібова

Вчитель дає завдання вписати у кружечки назви байок Л.Глібова, з яких
взяті наведені нижче рядки. 1. «Ох, — каже, — як не гріх котам Таких
малесеньких, безвинних не жаліти! І їм же хочеться на світі жити…».

2. «Спасибі, братику, за добреє слівце,

Як не кохать тебе за це?

І їм виспівуєш, неначе та жар-птиця;

І далебі, що так, — пошлюся я на всіх».

Де взявся Горобець, послухав трохи їх

Та й каже: «Годі вам брехати

Та одно другого знічев’я вихваляти!».

3. «Ні, паш: козаки ще з розуму не спали,

Щоб Вовка од біди сховали!

І так-таки ти сам себе вини:

Що, братику, посіяв, те й пожни!».

Відповіді

1. «Лисиця-жалібниця».

2. «Зозуля і Півень»

3. «Вовк і Кіт».

Кросворд «Чи знаєте ви байки Л.Глібова?».

Вчитель пропонує вписати у клітинки назви дійових осіб байок, яким
належать слова:

По горизонталі:

2. «Так, бачу, ти усім тут добре надоїм,

Чого ти, братику, сюди і забігав?».

4. «Годі вам брехати,

Та одно другого знічев’я вихваляти!»..

5. «От де по правді можна жить

І доленьку хвалить,

В добрі кохаться, всіх любити,

Ніколи зла і кривди не чинити».

По вертикалі:

1..«А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,

Виводиш гарно так і жалібненько,

Що іноді аж плачу я…».

2. «Тебе я слухала б довіку, куме мій,

Аби б-хотів співати…».

«Е, і Дем’яна я боюсь:

Як тільки навернусь,

Він і згадає поросятко».

Відповіді

По горизонталі: 2. Кіт. 4. Горобець. 5. Лисиця.

По вертикалі: 1. Півень. 2. Вовк. 3. Зозуля.

Гра «Опорні слова»

За рядом слів необхідно зрозуміти, про яку байку йдеться:

Чижик

Голуб

клітка

сильце

Кросворд «Пригадай назву!»

Вчитель дає завдання учням вписати клітинки назви байок Л.Глібова, з
яких взяті наведені нижче рядки.

По горизонталі:

3. «Послухали Лисичку

І Щуку кинули у річку».

4. «І жалібниця щось сказати ще хотіла

Аж пташки із гнізда додолу якось ляп –

Лисичка зараз хап та хап:

Прехорошенько всіх поїла…

Як жалібно співати почала,

А он на що звела!».

5. «В село із лісу Вовк забіг…

Не подумайте, що в гості, братця!

Ні, в гості Вовк не забіжить;

А він прибіг, щоб де-небудь сховаться:

Проклятий люд з собаками настиг…».

6. «Так що ж Синиця? Та мовчить!

І запалить — не запалила,

А тільки слави наробила

Та з сорому й сховалася кудись!».

По вертикалі:

1. «Як ти співаєш, Півне, веселенько…»

«А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,

Виводиш гарно так і жалібненько,

Що іноді аж плачу я…».

2. «Та ніколи мені сидіти.

Одвішує Бджола,

Вже час до пасіки летіти:

Далеко від села».

«Яка погана, — Муха каже, —

На світі доленька твоя:

Раненько встане, пізно ляже…

Мені б так — змарніла б я».

Відповіді:

По горизонталі: 3. «Щука». 4. «Лисиця-жалібниця». 5. «Вовк і Кіт». 6.
«Синиця».

По вертикалі: 1. «Зозуля і Півень». 2. «Муха і Бджола».

Таємний запис

Вчитель пропонує учням прочитати рядки з байки Л.Глібова
«Коник-стрибунець».

Літературна задача. Вірш «Стоїть гора високая» Л.Глібова

Вчитель записує текст з пропущеними словами на дошці. Учні замість
крапок вписують відповідні слова:

«Стоїть гора високая,

Попід горою … (гай),

Зелений гай, густесенький,

Неначе справді … (рай).

Під гаєм в’ється річечка:

Як скло вона … (блищить);

Долиною зеленою

Кудись вона … (біжить).

Завдання. Який художній засіб використав у ньому письменник?

Криптограма.

Вчитель: «Прочитайте, з якої це байки? Хто автор?».

Учні читають і продовжують вислів з байки «Лебідь, Щука і Рак».

Загадковий напис

Вчитель ставить запитання: «Знайти порядок, щоб прочитати епітети, які
вживав Л.Глібов у байці «Вовк і Кіт».

Учні знаходять порядок слів і зачитують епітети:

1) Проклятий люд.

2) Недобрий час.

3) Добрий чоловік.

Головоломка

Вчитель ставить запитання: «Прочитати крилатий вислів з байки
«Зозуля і Півень».

Учні визначають за малюнком в кружечки їх літери, що позначають
приголосні звуки, а літери, що позначають голосні звуки, підбирають
самостійно.

Урок позакласного читання за байками Леоніда Глібова в початковій
школі (4-ий клас).

Тема. Байки Леоніда Глібова.

Мета. Продовжити ознайомлення дітей з творчістю Глібова-байкаря,
доповнити, поглибити знання про байки, формувати навики аналізу
прочитаного, розвивати вміння читати байку за ролями, виховувати високі
моральні цінності.

Обладнання: портрет Л. Глібова, книжкова виставка, ілюстрації до творів.

Хід заняття.

Святково оформлена дошка. На дошці записаний епіграф:

Та й тепер жива

Твоя тут пам’ять, Л. Глібов.

Нащадки сіверян, полян, дулібів,

Малята вчать ті сонячні слова,

Що, ніби, чародійник, з рукава

Ти сипав їм і в мудрості не схибив.

М. Рильський

Вступне слово вчителя.

Талановитий ніжний поет-лірик, блискучий байкар, творець дитячих
загадок, зокрема таких оригінальних за формою, як акростих, улюбленець
української дітвори IXX століття – таким постає перед сучасним школярем
Л. Глібов, він же – дідусь Кенир.

У єдиному на всю Україну дитячому журналі «Дзвінок», що виходив у Львові
наприкінці IXX століття, Л. Глібов друкував свої твори під загальною
назвою «Загадки і жарти дідуся Кенира». Дотепний автор сипав веселими
віршами, байками, загадками, казками та жартами. Чому він назвав себе
дідусь Кенир? Кажуть, що його батько купив колись собі такого співучого
Кенира, щоб послухати його спів, сходились сусіди. На запитання «Куди
йдете?», вони казали: «До Івана Кенира». Так і прозвали батька
по-вуличному – Кенир. Оце батькове прізвисько стало згодом псевдонімом
письменника Л. Глібова.

Деякі його твори ми вже з вами вичили, розкрили алегорію образів,
визначили авторський задум.

Сьогодні продовжимо знайомство з байками Глібова. Зараз ваші
однокласники читатимуть напам’ять байки, стисло аналізуватимуть їх,
показуватимуть свої ілюстрації, а ми всі добиратимемо до кожної байки
прислів’я та приказки, які найвлучніше виражають основну думку, тобто
мораль байки.

Учні по черзі виходять до дошки, читають байки, висловлюють свої
враження і демонструють власні ілюстрації. Учитель закріплює малюнки на
спеціально приготовленому стенді. Таким чином протягом уроку
оформляється ціла виставка, виконана учнями, ілюстрацій до байок
Глібова.

Навчальний процес на уроці може відбуватися в такій послідовності.

Учень (учениця) читає байку «Лисиця-жалібниця». Чарівним пейзажем
розпочинає Л. Глібов свій твір. Справді, гарно, любо було в гаю. Співав
соловейко, кувала зозуля (ми ніби це чуємо, слухаючи байку), все зеленіє
і цвіте (зорова картина). Лисичка, що мешкала в гаю, розчулена:

– От де по правді можна жить

І доленьку хвалить,

В добрі кохаться, всіх любити,

Ніколи зла і кривди не чинити!

Лисичка і правда. Розглянемо етимологію цих слів.

Чи можуть бути сумісними правда і підступність? Лисичка ховає свої злі
наміри за лицемірно ніжними, пестливими словами: «Доленьку»,
«малесеньких», «безвинних»? Вона навіть готова «боротися» –
розправитися з усіма котами, яких називає «зажерливими пройдисвітами».
Мовна характеристика Лисиці відіграє важливу роль у творенні характеру
лицемірного хижака. Автор теж не залишається байдужим спостерігачем за
розвитком подій, не втримується і, коли Лисичка вирішила «ніколи зла і
кривди не чинити», ніби мимохідь, зауважує:

То, може, й справді б так жила.

За словником Б.Грінченка, «Правдонька щербата» – «не зовсім правда,
швидше брехня, ніж правда».

Так і сталося, коли попадали з гніздечка пташенята, правдолюбка
Лисиця-жалібниця «прехорошенько всіх поїла».

То яка ж мораль? Глібов розкриває справжню суть улесливої людини, яка
ніби «всіх жаліє і любить», а придивися ближче – і ти побачиш жорстокого
й безжалісного лицеміра.

Цю байку учні можуть прочитати і в ролях.

Які прислів’я чи приказки на цю тему ви знаєте?

В очі як лис, а поза очі як біс.

Хоч до рани прикладай.

Лити крокодилячі сльози.

Надягати овечу шкуру.

Кривити душею, крутити хвостом.

Кросворд «Лисиця-жалібниця».

Хто співав в гаю «і вдень, і ввечері»?

Яким словом-епітетом автор називає гай?

Продовжіть рядок «скрізь зеленіло,все…»

Що зібралася хвалить Лисиця?

Доповніть рядок «у тихому гаю Лисичка щастя…»

Лисичка угледіла гніздечко на чому?

Як вона назвала котів? («… сини»)?

Лисичка зібралася перевірити кого «… таких»?

Доповніть рядок: «І жалібниця щось… ще захотіла».

Вставте потрібне слово в рядок: «Зажерливих пройдисвітів таких я … б
усіх».

Як Лисичка співати почала?

Відповіді: 1. Соловей. 2. Тихий. 3. Цвіло. 4. Доленьку. 5. Мала. 6.
Калині. 7. Вражії. 8. Пройдисвітів. 9. Сказати. 10. перевішала. 11.
Жалібно.

Якщо учні правильно виконають всі завдання, то по вертикалі отримають
відповідь на питання: «Що осудив Глібов у байці «Лисиця-жалібниця»? –
Лицемірство».

«Мірошник»

З давніх-давен в Україні ім’я Хома асоціювалося з людиною нерішучою,
невезучою, пасивною. Це відображено в народних прислів’ях і приказках.
Серед них є кілька співчутливих:

На бідного Хому й дерево пада.

На низьке дерево всі кози скачуть.

Тільки й людей, що Хома в церкві.

Але більшість влучних висловів вималювують непривабливу постать чоловіка
на ім’я Хома.

На безлюдді й Хома чоловік.

Хома купив, Хома п’є, бо в Хоми гроші є.

Якби хотів Хома, то й робив би дома.

Заробив, як Хома на качалках: одну продав, а дев’ять баби на плечах
побили.

У мене чоловік Хома, то й добра нема.

Додав до характеристики Хоми й Глібов своєю байкою «Мірошник».

І був він чоловік такий, що не гаразд за діло брався.

Хомі й за вухом не свербить.

Ні з чим зостався мій Хома.

Байку «Мірошник» читає виразно учень або читають учні за ролями і
розглядають її зміст та мораль.

Питання для бесіди можуть бути такими:

З чого починається байка?

Чи відчули ви у вступі авторську засторогу?

У чому вона полягає?

Що сталося з греблею?

Як же реагував Хома на небезпеку, яка наближалася?

Чим скінчилася історія з греблею? Чому саме так?

Який же з Хоми господар?

Прочитаймо ще раз мораль байки. Чи багато серед нас таких хамуватих
мірошників?

Бесіда за змістом твору має бути і веселою, і повчальною.

– Байка «Мірошник» написана 1853 року. У ній Глібов спрямував вістря
своєї сатири проти нерадивих панів, які в умовах занепаду терплять повне
банкрутство. Головний герой мірошник, що мав прекрасний млин, але був
ледарем, нехазяйновитим чоловіком, що «не гаразд за діло брався». Ось і
цього разу він не поспішав залатувати греблю, яку «вода просмоктала», не
прислухався до поради людей. Автор майстерно користується скарбами
народної мови: стурбованість порадників передає народно-розмовною
лексикою («Ой, Хомо, Хомо, схаменись!», «Піди, лиш, брате, подивись»,
«Дурний, ти, Хомо, чоловік!»), а панську безтурботність, байдужість,
небажання думати й працювати – стійким словосполученням «Хомі й за вухом
не свирбить».

Розлючений Хома після того, як води зовсім не стало, зганяє злість на
невинних курях і цим доповнює свій портрет нетямущого господаря й
чоловіка:

Ні з чим зостався мій Хома

Води нема й курей чортма.

Глібов робить стислий й мудрий висновок. Мораль байки – осуд не тільки
одного Хоми, а всієї тогочасної розтлінної системи, за якої пани «без
діла сотні всюди сують. А за недогарок вони людей і лають, і мордують».
У цих словах велика правда тогочасного життя та й нинішнього, бо скільки
безгосподарних власть імущих правитимуть країною, стільки не вибратись
їй із руїни. З нещадною іронією письменник сказав про них: «Та й диво,
що у їх Хазяйство піде все на сміх! »

«Дві Бочки»

Учень читає байку «Дві Бочки», пояснює алегорію й визначає головну
думку: розумна людина завжди поводиться поважно, ніколи не галасує, не
звертає на себе увагу. Пуста ж – шумить, торохтить, як порожня бочка,
всіх зачіпає, аби похизуватися, показати себе, а насправді похвалитися
їм нічим.

Назвіть народні прислів’я, що підтверджують цю думку.

Краще не договорити, ніж переговорити.

Не роби з писка халяву.

Хто мовчить, той трьох навчить.

Голосний, як дзвін, а дурний, як довбня.

Чим розумний закривається, тим дурень величається.

Більше діла, менше слів.

«Музики»

Можна запропонувати інсценізацію цієї байки. Повчання таке: людині треба
розраховувати на свої сили й не замірятись на те, чого не здатна
зробити.

Назвіть прислів’я на цю тему.

Вище себе не скочиш.

Не сідай не в свої сани.

Як пес не крутись, а хвіст ззаду.

Цап: – О, здрастуй, друже, куди це ти йдеш?

Осел: – Та так, нема що робити.

Цап: – Давай сядемо та поговоримо.

Дивись, Мавпенко-Мартин іде, а за ним і Ведмідь чалапає.

– Ідіть сюди. Сідайте, розказуйте, які новини чути.

Мавпенко-Мартин: – Та так, ходимо без діла.

Погано, братці, без діла в світі проживати.

Ходиш, тиняєшся. Ех, тяжко в світі жити стало.

Треба нам щось придумати.

Цап: – О, я придумав. Давайте музичити.

Ви знаєте: яке то добре діло, чи де забава,

чи весілля – всюди будемо ми. Ну-мо!

Чи добре я кажу?

Всі: – Добре! Добре!

Ведмідь: – Так! Добре! Будемо музичити.

Я маю трубу!

Цап: – Я цимбали десь придбаю.

Мавпенко-Мартин: – Я знайду скрипку.

Осел: – А в мене бубон є

(Розбігаються, несуть музичні інструменти, всідаються і починають
грати).

Цап: – Усі гарненько сіли й почали!

(Грають)

Осел: – Ось цитьте-бо! Невдало почали.

Стривайте, братчики, не так ви сіли.

Цап: – Щось тут не так. І я вже чую, ні, мабуть, не втнемо.

Мавпенко-Мартин: – Та ну, бо годі. Нічого ви не знаєте в музиці.

Грати, то не горобців полохати.

Я скажу зараз, де кому сідать.

(Показує, розсаджує).

– Ти, Ведмедю, під липою старою сядь.

– Ти, Цапе, під вербою.

– Ти, Осле, примостися на горбі.

– А я, от тут під бузиною.

І-і-і! Почали!

Цап: – Ні, знову нема ладу.

(Знов пересідають).

Соловей: – А що ж ви, друзі!

Вибачайте. Хоч десять раз пересідайте.

Не маєте таланту – от і все!

(Виходять).

Учитель.

Ми прослухали декілька байок Леоніда Глібова у вашому виконанні, зробили
висновки, згадали прислів’я та приказки, які допомагають глибше розкрити
багатогранну тематику творчості письменника.

Останню байку «Огонь і Гай» Леонід Глібов написав за п’ять днів до
смерті. У ній – заповіт молодим нащадкам.

Трагічна доля зеленого Гаю, який «на брехні спокусився», довірився Огню,
прийняв його дружбу, «не знаючи того, який Огонь дружок», і … згорів.
Повчання – автор застерігає:

Молодіж любая, надія наша, квіти»!

Пригадйте частіш ви баєчку мою;

Цурайтеся брехні і бійтеся дружити

З таким приятелем, як той Огонь в Гаю.

Підсумок заняття.

– Які висновки ви можете зробити з усього почутого?

– Чи навчили вас чого байки Глібова?

(Навчили розпізнавати негативні риси людей і намагатися викоренити їх у
собі).

– Про які вади характеру йшлося в байках, що прозвучали на уроці?

(Хвальковитість, тупість, брехливість, злобність, бездушність,
ледарство, бездумність, насмішкуватість).

– А які ж риси треба в собі виховувати?

(Працьовитість, скромність, співчутливість, вдумливість, любов до свого
краю, вміння оцінити свої сили, доброзичливість).

Уроки позакласного читання відіграють велику роль у р розвитку
учнівського інтелекту, творчого мислення. Вони дають змогу глибше
ознайомити учнів з творчістю письменника, його життєвим шляхом,
розширюють кругозір дітей, прищеплюють любов до книжки. Перед
проведенням таких уроків доцільно рекомендувати учням для читання не
один якийсь твір, а кілька, на вибір учня. І ще, такі уроки мають бути
краще як літературні ранки, подорожі. Кожен з уроків не повинен бути
схожим на інші. Будувати їх бажано нетрадиційно, щоб вони надовго
запам’ятовувалися дітям.

Виховне значення творів письменника для всебічного розвитку дитини.

На основі реалізму й народності Леонід Глібов обновив і утвердив в
українській літературі жанр байки, надавши їй демократично-визвольного
спрямування. Іншого такого письменника, який повністю віддав свій талант
жанрові байки. Стиль байки Л.Глібова неповторний, позначений багатством
іронічних засобів, сатиричною дотепністю, народно-розповідним колоритом,
прийомами прихованого езопівського сміху. Яскрава образність,
невимушеність і задушевність розповіді, багатство мовних інтонацій, що
черпались з глибини народного гумору, визначили місце письменника в
літературному процесі.

Л.Глібов найповніше з усіх письменників збагатив байку народною
мудрістю, підніс її життєстверджуючий пафос, дав приклад наступникам
ставити популярний жанр на службу прогресивним суспільним інтересам. Він
ввів у байку позитивного героя, який розвінчує гнобителів, утверджує
передові погляди на найрізноманітніші явища суспільного й особистого
життя.

Один із численних читачів, звертаючись до письменника, зазначив у листі:
“З Ваших байок повіяло на мене чимось рідним і далеким, неначе
колисковою піснею матері над люлькою дитяти; я побачив яскравий,
виразний, вилискуючий усіма барвами життя гумор українського народу,
зрозумів дивну простоту й чистоту Вашої мови.”

Сила впливу, переконливість і дійовість кращих байок Л.Глібова
визначається їх високою художньою досконалістю і безкомпромісною правдою
життя.

Байки ввібрали в себе народну мудрість, народне ставлення до певних явищ
і конкретних вчинків. Тому й художні засоби байкар добирав у народній
скарбниці – піснях, прислів’ях, приказках.

У творах для дітей, як і для дорослих, Глібов виявив себе талановитим
поетом, майстром художнього слова. Він з натхненням прищеплював дітям
любов до всього прекрасного, до того, що приносить людині радість і
щастя. Його твори не тільки сприяють збагаченню знань дитини, а й
навчають її любити життя, спостерігати за явищами природи і навколишньою
дійсністю. Твори Глібова реалістичні, близькі до життя, вчать любити
народ, народну мудрість і творчість, барвисту і мелодійну народну мову.

Вже за життя Глібова його твори для дітей набули масового
розповсюдження. На протязі багатьох десятиліть вони включались в
хрестоматії й читанки, використовувались як під навчання, так і на
дозвіллі. Ними цікавилися і далеко за межами України. Чеська вчителька,
письменниця, Вільма Соколова, писала до редакції журналу “Дзвіночок”:
“Спасибі Вам за Ваш “Дзвінок”. Я закохана у Вашого Глібова. Його
напрочуд хороші байки і загадки – це одинокі в цілій слов’янській
літературі…”

Твори Л.Глібова вивчаються за програмою в початковій школі, адже
письменник виявив глибоке розуміння, дитячої психології, свій неабиякий
педагогічний хист, вдавався до найрізноманітніших форм впливу на юного
читача, майстерно наслідуючи народнопоетичні здобутки.

Спадщина письменника має важливе пізнавальне, виховне й естетичне
значення. Його твори сприяють розумовому вихованню дітей, розвиткові їх
уяви, кмітливості, уваги, спостережливості, викликають радісні настрої.

Література

Глібов Л. І. Твори у двох томах. – К.: Наукова думка, 1974р.

Глібов Л. І. Твори. – К.: Дніпро, 1982р.

Скрипченко Н. Ф., Савченко О. Я. Читанка. 2-ий клас. – К.: Освіта,
2002р.

Савченко О. Я. Читанка. 3-ий клас. – К.: Освіта, 2003р.

Савченко О. Я. Читанка. 4-ий клас. – К.: Освіта, 2004р.

Білецький Д. М. Дитяча література. – К.: Рад. школа 1977р.

Дорошенко С. І. Методика викладання української мови. – К.: Вища школа,
1989р.

Пільчук І. І. Леонід Глібов. – К.: Знання, 1977р.

Сухомлинський В. Вибрані твори: 5т. – К Рад. школа, 1977р.

Буяльський Б. А. Поезія усного слова. – К .: Рад школа, 1990р.

Ж – л “Дивослово”, №2, 2002р.

Ж – л “Розкажіть онуку”, №3, 2002р.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020