Реферат на тему:
Метафори і символи в мові художнього твору (поезії Богдана Лепкого)
Вступ. Мета роботи
Мова поезії Б.Лепкого ще повністю не вивчена, тай праць, присвячених
письменнику та аналізу його творчості, не так вже й багато. Різні
причини передували усуненню Б.Лепкого з нашого духовного життя, а
найголовнішою була причина ідеологічна, політична, що панувала в нашому
інтелектуальному житті майже вісімдесят років. Вільне, об’єктивне
ставлення до спадщини поета залишалось лише за кордоном, куди
емігрувала значна частина української творчої інтелігенції, яка, маючи
вільний доступ до архівів країн Європи, Канади та США, багато Мудрого
зробила в плані вивчення нашої духовної спадщини і поінформування
наслідками своєї праці як української, так і світової громадськості.
Саме в діаспорі з’явилося декілька ґрунтовних досліджень творчого
доробку Б.Лепкого, які сприяли об’єктивному розумінню його поезії та
прози. Мовою його творів і в діаспорі майже ніхто не займався. Про це
свідчать ті досить-таки ґрунтовні дослідження творчості Б.Лепкого, що
стали доступними й нам. В них, на превеликий жаль, не знаходимо
глибокого аналізу його мови, новаторства його поезій, з якою прийшов він
в нашу літературу, щоб збагатити й нашу мову всіма відомими йому мовними
художніми засобами. Серед багатства цих засобів поважне місце в його
поезії займають метафори, які надавали його віршам особливого звучання.
сприяли створенню потрібних йому образів, які б знаходилися у тісному
зв’язку з навколишнім світом, внутрішнім, психологічним життям людини і
сприяли б емоційному сприйманню його поезій.
Образне сприйняття літературного твору, розуміння значення вживаних
письменником творів, а особливо в ліричній поезії, завжди сприяло
розумінню мистецтва загалом, не кажучи вже про сприйняття мистецтва
слова. Поезія, збагачена емоційною мовою, збагачує людину не тільки
естетично, вона входить в коло наших духовних інтересів, виховує любов
до рідної мови. Тому дуже важливо, коли читач, а особливо той, хто
вперше знайомиться з художнім словом, поезією, навчився розуміти вагу
мови і слова взагалі в повсякденному житті, не засмічував мову своїх
батьків та дідів тим суржиком, який останнім часом не сходять навіть з
екранів українського телебачення. Багатство нашої мови важливіше, ніж
матеріальне багатство суспільства, тому що одночасно з загибеллю мови
гине й суспільство, нація, якою б великою вона не була.
Звідси й мета моєї роботи: спробувати доступними методами дослідження
показати, як і з якою метою поет, в даному випадку Богдан Лепкий,
використовував для надання виразності та емоційності своїх образів
художні мовні засоби, зокрема метафори, які, як відомо, завжди сприяли
наданню поезії вражень гармонійної повноти життя, звучності поетичного
рядка, багатства рим. Словом, все, що ми називаємо формою поезії у
вирішальному, кінцевому вигляді, зобов’язане насиченості мови, її
багатозначності. Символічності та метафоричності зокрема.
Загальна характеристика мови поезій Богдана Лепкого
Мова Б.Лепкого – це мова, типова для всієї галицької інтелігенції, яка
знаходилася у близьких стосунках із галицьким селом. Це були священики,
що складали основу тодішньої творчої частини суспільства, та вчителі,
більшість з яких вийшли із середовища священства. “Списі частих мужів на
собор учених руських во Львове дня 19 жовтня 1848 р. собравшихся”
зазначалося, за підрахунками М.Возняка, сто вісімнадцять учасників, з
них майже вісімдесят були священиками.1 В середовищі такої інтелігенції
мова була наближена до народної, розмовної, про літера тну українську
мову тоді годі було й говорити. Так само було і в гімназіях, і навіть в
університетах.2
Б.Лепкий не мав змоги навчитися української літературної мови, а вже
коли викладав історії української літератури і мови у Краківському
університеті, наполегливо працював над вивченням рідної мови “Кожен з
нас, – писав він у поясненнях до своїх “Писань”, – мусів цілу днину
працювати для насущного хліба, говорити й писати урядовою чужою мовою,
щойно – лиш у вечір, або по ночах міг працювати для себе, а властиво для
рідної літератури”3
В одній із своїх поезій він писав:
Я учивсь рідних слів
Не з пожовклих листочків,
Не від книжників хитроучених,
А від темних лісів,
Від квітистих лугів,
Від журливих потоків студених.
Невід шкільних лавок
Я набрався гадок
Про Минувшину рідного люду,
А з духом співанок
Парубків і дівок
В чистім полі, в жнива, серед труду
З цих рядків можна зробити висновок – джерелом мови поета була народна
пісня. “Я записав їх кількасот і цілий збірник передав пок. О.
Ніжанківському. Всім їм завдячую за ці нічим не порівнянні враження, які
дала мені народна пісня”4.
Як стверджує дослідник творчості Б.Лепкого Климишин М., підставою знання
української мови поета була українська пісня та розмовна мова “на якій
Лепкий змережив всю свою довголітню творчість”5 Саме ця обставина
дозволяє стверджувати, що багато слів, які, звичайно, не вживають в
літературній мові, використовував поет часто інтуїтивно. Це насамперед
діалекти, які завжди живили своїми соками мову художніх творів від
найдавніших часів. Такі слова, майже не уживані в літературній мові,
часто зустрічаємо в подіях Лепкого: всілякі, встікався, здонтати, тутки,
пускати в увір вуха, втворилися брами, не мож та ін.
Вітри з-над ставу, з шавурів летіли,
Таємні шуми від лісів стелились…
***
Кожнісіньку межу знаю, кожну ниву
І полину корч кожний, кожну квітку,
Отут сусіда, там бабусю сиву,
А там сирітку
***
Скільки разів душа якась погана
Вдиралася до мого огорода,
І відривала пуклях від галузи.
Так само і чимала кількість архаїзмів, вжитих в поезії Лепкого, може
бути поясненою як свідомо вжитих, так і вжитих мимохіть:
Чи гадав, Петро за тую зраду
Булаву з бунчуком в награду
Тобі віддасть?
Архаїзми в награду, жаждуче око, грядучий вжиті для підкреслення
зневаги, іронії в створенні образу, а доцількістьвживання архаїзмів
вдіяв, єсть, дожида й інших важко виправдати:
Велика Духа людського єсть сила…
***
Та оре смерть страшний ротой.
***
А там вгорі грядущі дні дзвенять.
Образність мови у Б.Лепкого своєрідна. Окрім таланту поетичного, як
відомо, мав він і неабиякий малярський хист, який допомагав йому в
створення емоційності виразу. Кілька влучних слів, як кілька штрихів у
рисунку чи кілька продуманих мазків у живописі, допомагали йому
створювати пластичну картину, подібну до змальованого краєвиду.
Великий бачу тихий сад.
За ним старі руїни,
Беріз плакучих довгий ряд
Кидає мовчазливі тіні
На лози, черемхи і жасмини…
***
Субота. Вечір. Череда остання
Скотилася з зеленого узгір’я
Мов з виднокруга сива хмара рання…
Змальовуючи явища і події життя, вміло застосовує поет порівняння,
метафори й метонімії, досягаючи цим суворості рисунку й колористичності
в створенні образу. Можна довго виписувати з його поезій названі види
тропів, однак доцільно буде навести хоча б декілька рядків з поезій,
тому мова про них докладніше піде нижче:
Як узористі килими
Кину думи під ноги…
***
На небі хмари висіли ліниві,
Ліси, повиті тугою, дрімали,
Цвинтар у мряці під горою мрів…
***
Листки падуть, падуть зів’ялі, зжовклі
І з шелестом кладуть під ногами.
Якісь півсні, давно-давно замовклі,
Мов привиди, снуються під ногами…
***
Той вітер, як ворон крилатий,
Літає, товчеться до хати,
Мов плаче чогось, чогось хоче –
Не люблю осінньої ночі!
Ще варто зупинитися на вживанні в поезії Лепкого таких мистецьких
засобів як повторення, наслідування природи, синоніміка й епітети. Всі
вони створюють дійсно живописні картини не тільки природи, але й
навколишнього і особистого, тобто творчості. Життя. Поетична система
Б.Лепкого була словесно-логічною, семантичною. В нього зустрічаємо
сміливі й цікаві пориви в галузі зображення словом і, безумовно, зв’язок
його з живописом, але не умозримий, не в наближені мотивів та образів, а
конкретний поетичний. Живопис слова в його поезії поєднаний з основними
тенденціями його життя: в різні періоди свого творчого шляху він
створював такі поетичні структури, які зустрічаємо і в багатьох жанрах
живопису. Наприклад, в пейзажі чи натюрморті. Окрім того, і це суттєво,
метафоричні можливості його поетичної мови, вірніше слова, майже
біографічні, тому всі образотворчі рішення можна вважати мистецьки
виправданими.
1 Возняк М. До історії української наукової і просвітницької організації
1848 р. // Записки НТШ – Miscellanea – т.сх –
2 Б. Лепкий навчався у польській гімназії та у Львівському і Віденському
університетах.
3 Лепкий Б.Писання. – с.389.
4 Климишин М. Лірика Б.Лепкого. Спроба нової оцінки. Мюнхен – 1949 –
с.65.
Метафори і символи в мові художнього твору
Для того, щоб виразити всі відтінки думки, не потрібно довгого і не
зовсім зрозумілого набору слів. Потрібно уважно розрізняти всі значення
слів, які постійно змінюють в залежності від того, де слово стоїть і що
автор хотів ним виразити. Образотворчість притаманна художньому слову
взагалі, і письменник повинне е добре знати. “Якщо ж він,, – писав
колись російський письменник К. Паустовський, – працюючи, не бачить за
словами того. що про пише, то й читач нічого не побачить за ним. Проте,
якщо письменник добре бачить те, про що пише, то найпростіші слова
набувають новизни, діють на читача з різного силою і викликають у нього
ті думки, почуття і його стани, які письменник хотів йому передати. Щоб
сказане письменником дійсно знайшло відображення в художній літературі,
потрібне вміле використання тропів і як одного із них – метафор, адже
метафори народжують в свідомості читача живі і духовно конкретні образи,
супутниками яких є і зорові асоціації, однак краса і значення створених
за допомогою метафор образів не в їх наочності, а в тому, що вони ніби
вбирають в себе почуття і роздуми, викликані описаними письменником
явищами. Майже в кожному вірші Б.Лепкого ми знайдемо вміло вжиті
метафори – перенесення значення одної мовної одиниці (мовної категорії)
на іншу:
Глухе, бездушне отупіння
Напало землю. Квіти мруть,
Поля байдужо снігу ждуть,
А хмари висять, як каміння.
(“Гість”)
або
Не люблю осінньої ночі!
Тоді вітер, як ворон крилатий,
Літає, товчеться до хати,
Мов плаче чогось, чогось хоче…
(“Не люблю осінньої ночі”)
Крім метафор одним із типів багатозначності слова є ще символ –
“баготозначний предметний образ, який об’єднує між собою різні плани
художнього відтворення дійсності на основі їх суттєвої спорідненості.
Це також один із творів. Кріс свого основного значення символ набуває в
тексті художнього твору ще і нових значень, переносних або умовних.
Символи, так само як і метафори, утворюють свої переносні значення на
основі подібності між певними явищами дійсності.
Образ журавлів в однойменній поезії Б.Лепкого символізує плин життя, яке
минає, і, як минає і, як по журавлях, гине його слід в минулих роках.
Литафоричні перенесення в поезії Б.Лепкого
Лірика Б.Лепкого протягом всієї його творчості впорядковувалася і
об’єднувалася в цикли за основними її мотивами. У післямові до книги
“Богдан Лепкий. Писання”, виданій у 1922 році, він так і зазначав. Саме
таких принцип розташування віршів і надає нам можливість легше здійснити
мовний аналіз його лірики; визначаючи мотиви поезій, можемо визначити й
змалювати словами кольористику в тому чи іншому образі. Таких мотивів,
як відомо, в його поезії виділяємо декілька. Це осінні мотиви. В яких
найкраще виразився його ліризм; в свою чергу з цього мотиву можемо
виділити два, бо в його поезії відрізняємо дві осені – ранню осінь. Або
осінь пожовклого листя, яка прикрашена різнокольоровими фарбами, а отже,
можливості мови в даному випадку є необмежені; осінь пізню, сльотливу,
кометуга, журба та сумні спогади огортали душу поета.
Листки падуть; падуть зів’ялі, зжовклі
І з шелестом кладуться під ногами.
Якісь пісні, давно-давно забуті
Мов приводи, снуються над полями…
“Не люлю пізньої осені і не любов її семилітнім хлопцем, – згадував
поет, – якийсь не з’ясований ближче страх огортав мене. Страх перед
вечірньою годиною і перед довгими безсонними ночами. Туга, як осіння
імла, окутувала мете”.1 Можемо визначити в його ліриці ще й мотиви краси
природи, спомини як один з мотивів, мотив краси взагалі, який червоною
ниткою тягнеться через всю лірику, визначаючись в красі добре та любові.
Кожний мотив – це відповідна мова, насичена теплими чи холодними
відтінками кольорів, що вирізняються порівняннями, метафорами та іншими
художніми засобами мови. З аналізу його лірики, багатого на різні
мовностилістичні звороти, які вживані ним для досягнення певного
виражального зображального ефекту, маємо виділити один трон – метафору.
З цією метою використаємо цикл поезій Лепкого “Осінь”, створений ним
наприкінці ХІХ і в самому початку ХХ ст. та виданий у 1902 році. В цикл
входить двадцять п’ять поезій.
В першому вірші – “Останній птах в вирій летить”, – поет виражає свої
почуття туги від побачених змін в природі, застосовуючи словесні художні
засоби, в тому числі й метафори, які створюють поетичний одраз природи,
наділений, у порівнянні з вихідним, додатковими якостями явища.
Останній птах в вирій летить,
Остання квітка в’яне,
Листками вітер шелестить,
Немов говорить: цить, ах цить!
Тепер спокій настане…
… З краси й прима обдерний цвіт
Конає на болоні…
Такий-то вже цей Божий світ!
На все, що лиш дійде до літ,
Смерть покладе долоні.
Автор, як маляр, відводить зображення осені за допомогою метафор від
реальної матеріальності явища, тому поезія справляє на читача глибоке
естетичне враження.
Метафори в літературі, зокрема в поезії, належать, як і інші словесні
художні засоби, до основних надбань словесного мистецтва. Сила метафори
полягає перш за все в тому, що завдяки їм поет фіксу внутрішні
подібності та аналогії предметів чи явищ. У Б.Лепкого саме так і
відбувається в ліриці, і лише в окремих випадках метафори у нього
базуються на зорових подібностях. Цікаве спостереження зробив з цього
приводу відомий мистецтвознавець Н.Дмітрієва: “Щоб створити внутрішній
образ реально існуючого предмета, художники не потрібно будувати його і
тих самих “цеглин”, з яких предмет складається в природі… Він і не
думає змагатися з природою: переказати своєю, особливою мовою мистецтва
те, що побачив і зрозумів в природі… Обдарований колорист спроможний
передати враження мальовничості навіть в гамі сірого, чорно і білого…
2 Так і в літературі, тільки оте відчуття барвистості поет передає
засобами мови, словами, палітра яких в українські мові надзвичайно
багато.
1 Лепкий Б. Твори у двох томах. Т. 1 – Київ6 Дніпро 1991 – ст.5-10.
2 Дмитриева Н. Изображение и слово. – Москва – 1962. – с.72,73.
Метафори: “смерть покладе долоні”, листками вітер шелестить”.
Останній птах в вирій летить
Останній птах в вирій летить,
Остання квітка в’яне,
Листками вітер шелестить,
Немов говорить: цить, ах, цить!
Тепер спокій настане.
Що процвітало навесні,
Гарячим літом спіло,
Шукало прожитку собі,—
Те восени у боротьбі
Із смертію змарніло.
З краси й приман обдертий цвіт
Конає на болоні…
Такий-то вже цей божий світ!
На все, що лиш дійде до літ,
Смерть покладе долоні.
У даній поезії Б.Лепкий представляє осінь в образі смерті. Вся природа
народжувалася і жила протягом весни-літа. Тепер же прийшла осінь, яка
заставляє в’янути осінню квітку і летіли у вирій останнього птаха.
ВІДЧИНИЛИСЯ НЕБЕСНІ ШЛЮЗИ
Відчинилися небесні шлюзи.
День і ніч дрібонький дощ паде.
Жде листок останній на галузі,
Поки вітер його відорве.
Жде листок останній і з тривоги
Безнастанно на вітці тремтить…
Ах, невже ж і ти, листочку вбогий,
Й ти також бажаєш вічно жить?
Метафори: “відчинилися небесні шлюзи”, жде листок”, “вітер його відоре”.
W
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
