Реферат на тему:
Валютна інтеграція як сучасна риса розвитку світового господарства
У сучасному світі, охопленому процесами глобалізації та регіональної
економічної інтеграції, валютна інтеграція країн переживає друге
народження. Історія створення валютних союзів сягає ще VІ ст. до н. е.,
проте всі ці союзи мали політичне підґрунтя і розпалися з тих чи інших
причин. Сьогодні валютна інтеграція виходить на якісно новий рівень на
економічній базі, а тому претендує на свою незворотність. Першим
прикладом валютної інтеграції став Європейський валютний союз (ЄВС) з
єдиною валютою євро, аналогів якому у світовій економіці не було. Згодом
майже всі регіони світу — СНД, Північна і Латинська Америка, Азія,
Африка, ісламські країни, а також країни Перської затоки — почали
декларувати створення і запровадження єдиної валюти, тобто стали на шлях
валютної інтеграції, що зумовлює необхідність досліджувати цей цікавий
процес. Саме нині потрібен системний підхід до валютної інтеграції,
оскільки глобалістичні тенденції вимагатимуть зменшення кількості валют
у світі.
Питання теоретично-методологічних і практичних засад регіональної
валютної інтеграції недостатньо досліджене як у вітчизняній, так і в
іноземній науковій літературі. Варто назвати Б. Айхен-гріна, Г.
Ашингера, Р. Врубеля, П. де Грове, О. Ісан-га, Д. Каена, П. Кауфманна,
П. Кенена, Р. Маккелі, Р. А. Манделла, М. Обстфельда, Н. Тигесена, Ж.
Тротінона, Ю. А. Борко, О. В. Буторіну Т. Д. Валову, С. І. Долгова, В.
Р. Євстигнєєва, А. Н. Краса-віну. Серед українських дослідників цієї
проблематики необхідно відзначити С. Я. Бо-ринця, А. С. Гальчинського,
З. О. Лу-цишина, О. В. Плот-нікова, О. І. Рогача, А. С. Філіпен-ка. Але
у працях цих учених проблематика валютної інтеграції висвітлена, на наш
погляд, недостатньо. Відсутній комплексний підхід до дослідження
валютної інтеграції разом з міжнародною регіональною економічною
інтеграцією, немає системного підходу до наукової категорії «валютна
інтеграція». Спробуємо сформулювати визначення валютної інтеграції,
розкрити історичні витоки, дослідити феномен валютної інтеграції в межах
регіональної економічної інтеграції.
Перед аналізом сучасного процесу валютної інтеграції розглянемо його
витоки. Історія знає чимало прикладів спроб створення та існування
валютних союзів. Проте ті союзи були створені на інших засадах, аніж
союзи сьогодення, й мали лише початкову та недосконалу форму валютної
інтеграції. Потрібен був певний відкат у процесах валютної інтеграції,
щоб розвинулась економічна інтеграція, яка стала важливим підґрунтям для
створення валютних союзів у сучасному світі й вивела валютну інтеграцію
на якісно новий рівень.
Поняття монетного союзу виникло практично разом із появою самих монет.
Відомо, що перші монети були викарбувані ще в VІІ ст. до н. е. в царстві
Лідія в Малій Азії. Пізніше монети були викарбувані в Греції на острові
Егіна. У давні часи створення валютних союзів відбувалося з метою
централізації малих держав під дахом великих імперій. Античні імператори
запроваджували спільну валюту, яка часто складалась лише з однієї монети
імператора. Після смерті імператора монета припиняла своє існування, а
грошовий обіг цих територій знову ставав децентралізованим.
В епоху середньовіччя юридичною базою валютних союзів були монетні
конвенції, які укладали карбувальники, міста і цілі регіони здебільшого
для здійснення монопольного контролю над карбуванням монет і для
поширення їх на значній території. Відомі, наприклад, такі союзи тих
часів:
Віденський (1255 р.) між містами Любек, Гамбург, Люнебург та Вісмар;
Трейнський між містами Кьольн, Майну, Трір та Пфальц, а також Рапенський
(1403– 1584 рр.) між містами Базель, Брайзах, Кольмар та Фрайнбург.
Перша спроба створити колективні гроші була здійснена в межах
Ганзейського монетного союзу. Це був своєрідний політичний і
торговельний союз міст Північної Німеччини, що існував у ХІІ–ХVІ ст.
Інтенсифікація світового економічного розвитку, індустріалізація
виробництва, зростання обсягів світової торгівлі, лібералізація руху
капіталів спричинили трансформацію грошового устрою з національного
рівня на міжнародний.
У ХІХ ст. в Європі виникає низка валютних союзів. Вони докладно
розглянуті у працях [2; 3; 5]. Ус і ці союзи розпалися з тих чи інших
причин, але їх створення та існування дало змогу дійти таких висновків:
1. За відсутності політичного союзу, у валютному союзі повинна бути
якась домінуюча країна, що мала б сильну геопо-літичну мотивацію й
солідарність з іншими учасниками валютного союзу. Домінуюча країна, її
економіка повинна бути могутньою і впливовою, а також тісно пов’язаною з
економіками інших країн-учасниць.
2. У валютному союзі повинні бути центральні інститути, які б
координували діяльність кра-їн-учасниць, здійснювали моніторинг за
виконанням спільних політичних і технічних рішень, проведенням
фіскальної політики, контролем емісії грошей.
3. За відсутності політичного союзу або домінуючої позиції одного з
членів валютного союзу, система регулювання валютних відносин країн —
членів валютного союзу повинна мати наднаціональний характер і досконало
розроблений інсти-туційний механізм координації діяльності країн —
членів валютного союзу [5, с. 57–58].
Розглянемо такі початкові форми регіональної валютної інтеграції як
валютні блоки й валютні зони.
Під час світової економічної кризи 1929–1933 рр. припинив своє існування
золото-девізний стандарт, а єдина валютна система розпалася на валютні
блоки. Валютний блок — це угруповання країн, що ґрунтується на
валютно-економічному домінуванні держав, які очолюють цей блок, через
прикріплення до їх валюти валют інших країн — учасниць блоку [1, с. 71].
Як правило, валютні блоки офіційно не оформлювались, а формувалися
здебільше стихійно на підставі залежності країн, що розвиваються, від
колишніх метрополій.
У світовій історії відомі три валютні блоки. Стерлінговий валютний блок
виник у 1931 р. у Великій Британії. Крім Британської імперії, за
винятком домініонів Канади й Ньюфаундленду, а також території Гонконгу,
до цього блоку увійшли держави, що були економічно тісно пов’язані з
нею, — Єгипет, Ірак, Португалія, згодом Греція та Іран. У 1933 р. після
відміни золотого стандарту у США виник доларовий валютний блок за участю
економічно залежних від США країн Латинської Америки та Канади. У червні
1933 р. країни, які намагалися зберегти вільне функціонування золотого
стандарту на основі незмінного золотого вмісту національних валют,
утворили золотий блок. До нього увійшли Франція, Бельгія, Нідерланди,
Швейцарія, а потім Італія й Польща.
Окрім згаданих блоків, під час Другої світової війни країни «осі» —
Німеччина та Японія — створили по валютному блоку, куди увійшли
окуповані ними країни з метою їх пограбування.
Згодом на базі валютних блоків утворилися регіональні валютні блоки
вищого порядку — валютні зони. Валютні зони — це валютні угруповання
країн, що сформувалися під час Другої світової війни та після її
завершення з метою проведення узгодженої політики у сфері міжнародних
валютних відносин [1, с. 74].
Після Другої світової війни утворилося шість основних валютних зон:
британського фунта стерлінгів, долара США, французького франка,
португальського ескудо, іспанської песети, голландського гульдена. Нині
у світі функціонує лише зона французького франка.
Таблиця. Типи валютних блоків, їх інструменти й передумови на сучасному
етапі
Типи блоків Інструменти Передумови Приклади блоків
Нова грошова одиниця Розрахункова палата Єдина грошово-кредитна
політика Жорстка фіксація курсів Економічна конвергенція Єдиний
внутрішній ринок
Одностороння заміна національної валюти на іноземну – Панама,
Монако, Ліхтенштейн, Сан-Маріно, Еквадор, Чорногорія
Узгоджена заміна національних валют на одну з них – – Союзи
Баварії та Прусії 1837– 1838 рр.
Об’єднання з паралельною циркуляцією національних валют – – – –
Латинський союз, союз Бельгії та Люксембургу
Об’єднання з колективною грошовою одиницею спеціального призначення – –
Союзи Ганзи, Скандинавський і Німецький 1857 р., ЄПС, ЄВС, СЕВ
Валютний союз з єдиною валютою – – – – –
Наступною, більш розвиненою формою регіональної валютної інтеграції став
Європейський платіжний союз (ЄПС) з міжнародною розрахунковою валютною
одиницею під назвою «епуніт» — ЕРО. Далі в Європі виникли Європейська
валютна система з європейською валютною одиницею ЕКЮ і, нарешті, вінець
сучасної регіональної валютної інтеграції — Європейський валютний союз з
єдиною валютою євро.
Дуже цікавою є систематизація типів валютних блоків, здійснена О. В.
Буторіною [2, с. 307–308]:
1. Одностороннє рішення держави про заміну національної грошової
одиниці валютою іншої держави.
2. Взаємна угода між незалежними державами про перехід на грошову
одиницю однієї з них.
3. Взаємна угода між незалежними державами про використання їх
національних грошових одиниць як законного платіжного засобу на
території кожної з них.
4. Об’єднання з колективною розрахунковою одиницею, яка існує поряд з
національними грошима держав-членів і використовується здебільше для
зовнішніх розрахунків.
5. Економічний і валютний союз з єдиною валютою, яка замінює
національні грошові одиниці країн-членів.
Короткі характеристики розглядуваних валютних блоків подано в таблиці
[2, с. 310].
FfE
Між науковцями вже давно триває дискусія про можливість існування
валютного союзу без офіційного затвердження союзу економічного й
політичного. Розгорнулася ця дискусія ще в 50-х роках ХХ ст., проте
набула особливого значення у 90-х роках, коли в Європейському Союзі було
розпочато створення ЄВС.
Деякі науковці вважають, що валютний, економічний і політичний союзи
повинні збігатись, інші висловлюють думку, що валютне об’єднання може
діяти самостійно. На наш погляд, для вирішення цього питання необхідно
зважати на наведену вище систематизацію валютних блоків. Існують різні
типи валютних союзів за механізмами, умовами й цілями створення. Так,
коли країна починає використовувати іноземну валюту замість
національної, вона досягає головної мети — усунення хронічної недовіри
до національної валюти, нормалізації грошового обігу. Та держава, яка
«позичає» свою валюту, обов’язково посилює свій вплив у світі й отримує
додатковий попит на національні гроші. У випадку, коли запроваджується
колективна розрахункова одиниця, досягається ефективність організації
системи зовнішньоекономічних розрахунків, подолання браку коштів у
високоліквідних іноземних валютах. При переході ж до єдиної валюти
ставляться такі цілі: підвищення ефективності макроекономічної політики,
зміцнення стратегічних позицій економічного й валютного об’єднання у
світі, значне підвищення стабільності й ліквідності своєї валюти, а
також ступеня її інтернаціоналізації, зміна на свою користь механізму
курсоутворення [2, с. 313].
Отже, для створення перших чотирьох типів валютних блоків існування
економічного й політичного союзу не є необхідною умовою. У деяких
випадках вона може бути бажаною, але валютні блоки таких типів справді
можуть існувати самостійно. Можливий навіть зворотний процес — коли
валютна інтеграція сприяє економічній інтеграції країн — членів
валютного угруповання. Така ситуація теоретично можлива для випадку з
СНД.
Проте для валютних угруповань п’ятого типу, тобто вилучення з обігу
національних грошових одиниць і запровадження нової єдиної валюти,
необхідним є виконання певних критеріїв економічної конвергенції, тобто
між країнами спочатку має відбутись економічна інтеграція. Якщо
економічна динаміка країн — членів валютного блоку буде різною, це
заважатиме їм жорстко зафіксувати курси своїх валют. Окрім того,
економічний і валютний союз — вершина інтеграційного процесу. Вона
передбачає проходження всіх попередніх стадій: зона вільної торгівлі,
митний союз, спільний ринок товарів, послуг і факторів виробництва,
економічний, а потім і валютний союз. Ю. В. Шишков зазначає: «Така
послідовність етапів є обов’язковою, хоча б тому, що дієва координація
бюджетної, соціальної, фінансової та інших ключових аспектів
внут-рішньоекономічної політики держав-членів неможлива за відсутності
єдиного ринкового простору, який суттєво прискорює нівелювання
інфляційних процесів, національних рівнів оплати праці, процентних
ставок та інших умов… Поетапність процесу інтегрування є стрижнем і
основних документів ЄС, і повсякденної практики» [6, с. 181].
Розглянемо валютну інтеграцію в контексті утворення валютних об’єднань
на базі економічних союзів, тобто найбільш довершеної форми. Нині немає
визначення регіональної валютної інтеграції. На нашу думку, регіональна
валютна інтеграція як стадія регіональної економічної інтеграції — це
об’єднання двох і більше держав у регіональні інтеграційні угруповання
із запровадженням нової єдиної валюти, координацією грошово-кредитної та
валютної політики й створенням наднаціональних механізмів валютного
регулювання. Регіональна валютна інтеграція — це процес удосконалення
фінансових відносин та підвищення ефективності грошового обігу і
фінансового менеджменту на всіх ланках господарського та державного
управління внаслідок запровадження єдиної валюти.
Аналіз досвіду Європейського Союзу дає можливість виокремити такі
критерії оформлення валютної інтеграції [4, с. 260]:
• цілковита та незворотна конвертованість валют країн-учасниць;
• тісні межі коливання валютних курсів;
• остаточне визначення співвідношень паритетів;
• повна лібералізація обігу капіталів.
Зазначимо, що валютна інтеграція суттєво впливає на принципи й порядок
проведення національної грошової та валютної політики. Створення
валютного союзу передбачає значно глибше втручання у внутрішні справи й
відмову від національного суверенітету в цій сфері, ніж існування
звичайного економічного союзу. Валютний союз вимагає відмови від
національної компетенції в галузі валютної й грошової політики. Ця
відмова може спровокувати політичний опір деяких країн інтеграційного
угруповання. З цього приводу зазначимо, що валютний союз вимагає
високого ступеня довіри до політичних рішень у різних сферах.
Потенційні економічні й політичні вигоди та витрати валютного союзу
можна розподілити на п’ять аспектів:
1) вплив на ефективність та зростання економіки;
2) вплив на зайнятість;
3) вплив на стабільність цін;
4) вплив на державні фінанси;
5) зовнішньоекономічні або міжнародні наслідки.
Розглянемо коротко кожен із перелічених аспектів [4, с. 285]
Вплив на ефективність та зростання — запровадження єдиної валюти означає
ліквідацію курсових коливань та відповідно втрат від пов’язаних з ними
валютних ризиків. У зв’язку з цим зникає потреба страхування валютних
ризиків, а також ліквідуються транзакційні витрати. У макроеко-номічному
аспекті це стимулює додаткове залучення інвестицій у країну і забезпечує
економічне зростання. На мікроекономічному рівні це означає зменшення
внутрішньовиробничих витрат підприємств, надійність планування,
поліпшення загальноекономічних умов для товарообміну для тих
підприємств, що здійснюють торгівлю в межах спільного валютного
простору. Завдяки усуненню кордонів між національними господарствами
відбувається посилення конкуренції між підприємствами, що разом із
спрощенням у порівнянні цін спричиняє появу широкої товарної пропозиції,
що веде до зростання спільного добробуту країн-учасниць валютного союзу.
Вплив валютного союзу на зайнятість — відомо, що за умов існування
курсової невизначеності інвестори під час оцінювання ефективності
економічних проектів закладають у загальні витрати можливі фінансові
втрати внаслідок коливань валютних курсів. Це зменшує кількість
рентабельних проектів і відповідно кількість робочих місць. Проте, якщо
розглядати дію цього фактора на прикладі Європейського валютного союзу,
зазначимо, що для позитивного впливу євро на зайнятість у ЄВС мають
зрости мобільність робочої сили та ефективність її використання. Але й у
цьому разі проблема не буде вирішена без проведення структурних реформ
ринків робочої сили з метою підвищення їх гнучкості та зменшення
зарегульо-ваності.
Вплив на стабільність цін — завдяки виваженій політиці наднаціональних
органів регулювання висока стабільність цін робить можливим ефективніший
розподіл і використання ресурсів та сприяє раціональній політиці в
галузі доходів.
Вплив на державні фінанси — у цій сфері існують економічні переваги та
політичні втрати. До економічних переваг належить економія процентних
виплат при обслуговуванні боргів завдяки скороченню процентних надбавок
за інфляційний та валютний ризики. До політичних належать втрата
сеньйоражу, суворіші вимоги у валютному союзі до бюджетної дисципліни та
координації бюджетної політики окремих країн.
Зовнішньоекономічні або міжнародні наслідки
— нова валюта інтеграційного угруповання може зайняти на міжнародному
валютному ринку більш вагомі і значущі позиції, ніж їх займали до того
валюти окремих країн — учасниць інтеграційного угруповання. Зокрема, так
сталося з валютою євро, яка склала альтернативу долару США та японській
єні на світових валютних ринках.
Процеси валютної інтеграції є складними і суперечливими. Нині існує
п’ять типів валютних союзів, кожен з яких має свої передумови виникнення
та інструменти функціонування. Основна загроза валютної інтеграції — це
часткова втрата національного суверенітету, втрата можливості проведення
власної грошово-кредитної, валютної політики, а також можливості кожної
країни друкувати гроші. В одному випадку це є платою за більш стійку
спільну валюту, більш вагому на світовому валютному ринку, в інших
випадках — це ситуація, яку можна пом’якшити участю кожної країни в
наднаціональній системі регулювання валютним союзом. Окрема країна,
зважаючи на успіхи свого економічного розвитку, зокрема обсягів ВВП, має
домагатись якомога більшої кількості голосів у наднаціональній системі
прийняття рішень, тоді валютна інтеграція буде працювати на її користь.
Тому не кожній країні, особливо Україні, потрібно поспішати зі вступом
до валютного союзу і взагалі до регіонального інтеграційного
угруповання. Потрібно розбудувати і розвивати власну економічну
ідентичність, щоб не стати трофеєм на шляху розширення гегемонії лідерів
світового економічного розвитку.
Література
Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підруч. — К.:
Знання, 2001.
Буторина О. В. Международные валюты: интеграция и конкуренция. — М.:
Издат. дом «Деловая литература», 2003.
Кузнєцов О. В. Формування комутативної грошової політики в європейському
валютному союзі: Дис. канд. екон. наук. — К., 2000.
Міжнародна економіка: Підруч. / За ред. А. П. Румянцева. — К.:
Знання-прес, 2003.
Савчук Ю. А. Проблеми розвитку європейської валютної інтеграції на
третьому етапі створення Європейського економічного і валютного союзу:
Дис. … канд. екон. наук. — К., 2001.
Шишков Ю. В. Европейская интеграция и СНГ: Западный образец и его
отражение в восточном зеркале // Развитие интеграционных процессов в
Европе и России. — М.: ИНИОН РАН, 1997
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
