.

Етнополітичний менеджмент: теоретичне обґрунтування та емпірична реальність (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
249 2985
Скачать документ

Реферат на тему:

Етнополітичний менеджмент: теоретичне обґрунтування та емпірична
реальність

Угорська Республіка. Специфічним для цієї держави є те, що проблемами
національних меншин на центральному рівні у ній опікується не одне
міністерство. Відділ зі зв’язків із громадськістю, що функціонує в
структурі канцелярії прем’єр-міністра, відповідає за взаємодію з
організаціями цивільного суспільства, у тому числі і за забезпечення
контактів з неурядовими асоціаціями меншин. Іншим структурним елементом
виступає Офіс з питань національних і етнічних меншин, підпорядкований
Міністерству юстиції, на який покладено функції правового контролю за
правовим регулюванням і законодавством з питань національних меншин.
Уряд Угорщини створив Офіс з метою координування завдань у сфері
національних і етнічних меншин, що проживають на території Угорщини.
Офіс меншин — незалежна урядова організація з національною юрисдикцією.
Нагляд за її діяльністю здійснює міністр юстиції. Очолює згадану
структуру директор, якого призначає і звільняє прем’єр-міністр на
підставі рекомендації міністра юстиції. Офіс меншин відповідає за таке:

•     вироблення політики і ухвалення урядових рішень у сфері
національних і етнічних меншин;

•     проведення на постійній основі оцінки дотримання прав національних
і етнічних меншин і ситуації з меншинами;

•     проведення досліджень, необхідних для ухвалення урядових рішень у
сфері меншин;

•     координацію виконання урядових програм щодо меншин.

Офіс меншин бере участь у розробці урядових програм, спрямованих на
реалізацію положень Закону «Про права національних і етнічних меншин».
Реалізація цього завдання гарантує координацію дій при внесенні змін до
Закону, а також здійснення моніторингу виконання завдань у сфері меншин,
за які несуть відповідальність окремі міністерства і відомства. На
підставі положень Закону уряд зобов’язаний надавати раз на два роки
комплексний звіт і звітувати перед парламентом про стан меншин. За
підготовку урядового звіту несе відповідальність офіс меншин.

Офіс підтримує постійні зв’язки з Уповноваженим (омбудсменом) з питань
меншин, національними органами самоврядування меншин та іншими
організаціями, які представляють інтереси етнонаціональних меншин. З
метою дотримання принципів, установлених у міжнародних договорах і
конвенціях, Офіс меншин підтримує відношення з країнами меншин, що
проживають на території Угорщини. Він має такі підрозділи:

•     відділ з питань болгарської, волоської, вірменської і сербської
меншин;

•     відділ з питань меншини циган;

•     відділ з питань хорватської і словенської меншин;

•     відділ з питань польської, російської, словацької і української
меншин;

•     відділ з питань румунської меншини;

•     відділ з юридичних питаних і питань місцевих органів влади;

•     відділ міжнародних відносин;

•     відділ дослідження, інформації, документації і аналізу меншин;

•     фінансовий відділ.

Директор виконує завдання голови Ради опікунів Громадського Фонду
меншин. Представник Офісу меншин — член Ради опікунів Громадського Фонду
циган і Ганді. Представники Офісу меншин є членами
угорсько-хорватського, угорсько-румунського, угорсько-словенського, і
угорсько-українського міждержавних комітетів меншин.

Угорською діаспорою опікується Офіс угорських жителів. Головною функцією
Офісу є координація урядових дій, пов’язаних з меншинами за кордоном. До
його завдань належать:

•    участь у підготовці урядових рішень, пов’язаних з угорськими
меншинами, у формуванні і забезпеченні реалізації політики у сфері
меншин;

•     співпраця з міністерствами (та іншими органами
загальнонаціонального характеру) у їхніх діях, пов’язаних із угорськими
меншинами, ініціювання відповідних рішень;

•     опрацювання пропозицій/рекомендацій до програм законодавчих
ініціатив і забезпечення контактів з відповідними комітетами і фракціями
парламенту;

•     участь в аналізі законопроектів, що стосуються угорських меншин, у
підготовці міжнародних угод і безпосередньому ініціюванні підписання
міжнародних угод;

• подання пропозицій із найважливіших напрямів бюджетної підтримки
угорських меншин, і координація діяльності громадських фондів, що
стосуються цих меншин.

У 1999 році з метою розширення співробітництва між угорськими меншинами,
які проживають за кордоном і політичними силами й інститутами Угорщини,
було створено як консультативну організацію Угорську Постійну
Конференцію, у складі якої сформовано такі спеціальні комітети: з питань
культури; економіки; соціальних питань і охорони здоров’я; питань
громадянства і самоврядування; європейської інтеграції. Зусилля
спеціальних комітетів зосереджено на вирішенні поточних проблем меншин,
а розроблені ними пропозиції надсилаються безпосередньо урядові.
Обслуговування роботи комітетів забезпечують відповідні міністерства,
хоча певну адміністративну й координаційну робота покладено
безпосередньо на Постійну Конференцію і її Секретаріат. Результатом
роботи Постійної Конференції стала розробка закону, прийнятого в 2001
році «Про угорців, які проживають в сусідніх країнах». Починаючи з 2001
року, Офіс угорських жителів виконує функції щодо забезпечення
впровадження положень цього Закону в життя. Офіс очолює голова, якого
призначає на посаду і звільняє з посади прем’єр-міністр за рекомендацією
міністра закордонних справ. Голова несе відповідальність за керівництво
діяльністю Офісу, пов’язане з угорськими меншинами за кордоном, і
виконання ним урядових рішень і представляє Офіс перед міністерствами,
зовнішніми органами, безпосередньо здійснює керівництво діяльністю
Секретаріату Угорської

Постійної Конференції. Структура Офісу об’єднує п’ять головних
територіальних департаментів (Румунія; Словаччина; Україна; Сербія і
Чорногорія; Словенія і Хорватія) для виконання завдань, безпосередньо
пов’язаних з угорською діаспорою в цих регіонах; а також шість
функціональних департаментів (стратегії і оцінки; преси і документації;
юридичних питань, адміністративних і людських ресурсів; економічного
розвитку і інформаційних послуг; розвитку освіти, культури і релігійних
відносин; бюджетного) та секретаріат Угорської Постійної Конференції.

Відповідно до Закону «Про права національних і етнічних меншин» уряд
створив Громадський Фонд меншин, головний офіс якого розміщено в
Будапешті. Для керівництва ним призначається піклувальна рада, до складу
якої входять по одному представнику від кожного національного органу
самоврядування меншин, обраного на їх загальних зборах, а в разі
відсутності національного органу, представника обирає організація
меншини; по одному представнику, призначеного кожною політичною партією,
яка представлена в парламенті; по одному представникові, призначеному
Міністерством внутрішніх справ, Міністерством закордонних справ,
Міністерством культурної спадщини, Координаційною Радою з питань дітей і
молоді, а також президент Академії наук Угорщини. Також Законом
визначено механізм здійснення контролю за діяльністю Громадського Фонду
— його здійснює Наглядовий комітет, що складається з двох представників,
призначених парламентом (причому один — від опозиції); представника,
призначеного адміністративним Державним секретарем в канцелярії
прем’єр-міністра; і одного представника від Міністерства фінансів.
Питання національних меншин перебувають у сфері функціональних
повноважень відділу громадської освіти і зв’язку з меншинами в
Міністерстві освіти; відділу з питань національних і етнічних меншин в
Міністерстві культурної національної спадщини; відділу програм ринку
праці і відділу соціального забезпечення в Міністерстві соціальної
політики і питань сім’ї. Секретаріат з питань церкви в Міністерстві
культурної національної спадщини координує урядові завдання, пов’язані з
релігійним життям меншин. Секретаріат, яким керує помічник заступника
державного секретаря, забезпечує взаємодію з релігійними громадами
меншин. У 1995 році Урядом Угорщини було створено міжміністерський
комітет, до складу якого увійшли представники усіх міністерств і
органів, які відповідають за питання, що стосуються національних меншин.
До завдань міжміністерського комітету зачислено: розробку
законопроектів, планів заходів; здійснення контролю за виконанням
урядових програм і координацію їх у сфері меншин.

Конституцією Угорщини передбачено створення Офісу Спеціального
парламентського уповноваженого («омбудсмен меншин») з питань
національних і етнічних меншин. Відповідно до Закону «Про права
національних і етнічних меншин» висунення кандидатури на розгляд
парламенту на посаду Уповноваженого здійснюється президентом республіки
з обов’язковим погодженням її з органами самоврядування меншин на
національному рівні (або у разі відсутності такого органу, із
зареєстрованою національною радою, що представляє інтереси певної
меншини). Уповноважений несе відповідальність за розслідування будь-яких
видів зловживань і порушень. Функції та повноваження омбудсмена меншин
визначені Законом «Про парламентську гарантію громадянських прав» (1993
р.).

Своєрідна система етнополітичного менеджменту склалась у Чеській
Республіці. На рівні законодавчих органів влади, питання національних
меншин зачислені до повноважень Підкомітету з питань національних меншин
Палати депутатів (створений в жовтні 1998 року) і Підкомітету із
застосування Хартії фундаментальних прав і свобод. Обидва ці підкомітети
функціонують в межах Комітету прохань Палати депутатів. Питаннями
національних меншин займаються також Комітет з питань петицій. Комітет з
питань прав людини, Комітет з питань науки, Комітет з питань освіти і
Комітет з питань культури Сенату Чеської Республіки.

У структурі виконавчої влади функціонують два урядові консультативні
органи — Урядова рада у справах співробітництва циган і Урядова рада з
національних меншин. Існують також спеціальні органи (наприклад, робочі
комітети Міністра праці і соціальних справ), які сформовано в лінійних
міністерствах. На місцевому рівні (у районних органах влади) створено
посади радників з питань циган, які також допомагають координувати
процес інтеграції меншини циган. Посада координатора радників з питань
циган функціонує на рівні регіональних органів самоврядування.

Урядова рада з національних меншин складається із представників уряду,
представників одинадцяти національних меншин та трьох членів від меншини
циган.

На раду покладено виконання таких функцій: 1) участь у підготовці
заходів уряду, які стосуються прав національних меншин на території
Чехії; 2) аналіз проектів законів, нормативно-правових актів і планів
дій, які стосуються прав національних меншин до моменту їх представлення
уряду; 3) підготовка урядових звітів щодо ситуації з національними
меншинами; 4) підготовка урядові окремим міністерством чи державною
установою рекомендації щодо забезпечення потреб осіб, які належать до
національних меншин, особливо у сфері освіти, використання рідної мови,
а також питань соціального і культурного життя; 5) координація
практичного виконання урядової політики у сфері національних меншин
окремими міністерствами і відомствами; 6) співробітництво з органами
місцевого самоврядування з питань практичної реалізації урядової
політики у сфері національних меншин; 7) співробітництво з Міністерством
закордонних справ стосовно міжнародних аспектів стану і прав
національних меншин.

z

ок не просто встановлює стандартні програми надання допомоги, але й
передбачає також і спеціальні програми з акцентом на запобігання
виключенню циган з соціальної і освітньої сфери; формування довіри,
розуміння і терпимості в суспільстві, визнання історії і традицій
культури циган.

Урядова Рада у справах співтовариства циган (до 19 грудня 2001 року
здійснювала свою діяльність як міжміністерська комісія з питань
співтовариства циган), є консультативним, координаційним органом уряду,
створеного його розпорядженням від 17 вересня 1997 року. Уряд призначив
члена Кабінету — міністра, так званого міністра без портфеля, який
очолює Раду. До складу Ради входять 12 представників від центральної
влади (у ранзі заступника міністра), а також 6 представників циган
(відповідним розпорядженням уряду в 1998 році число представників було
збільшено до 12 з метою досягнення рівного представництва). Перший
заступник голови Ради виконує посаду Уповноваженого уряду з захисту прав
людей, а другий заступник — член ради від співтовариства циган.
Представники співтовариства циган призначаються в Раду на підставі
регіонального принципу. Для забезпечення діяльності Ради в структурі
Канцелярії прем’єр-міністра було створено Секретаріат. Рада виконує такі
функції: 1) аналізує документи стратегічного характеру, які
використовуються урядом при ухваленні рішень у сфері общини циган; 2)
здійснює оцінку рішень окремих міністерств на відповідність програмі
уряду у сфері общини циган; 3) готує пропозиції щодо розподілу фондів,
направлених на розвиток общини циган, робить експертні висновки щодо
доцільності і використання засобів на програми розвитку; 4) збирає
інформацію про стан і розвиток общини циган, і у разі потреби, але не
менше ніж раз на рік, складає звіт і представляє його на розгляд уряду;
Концепцією урядової політики було передбачено створення «Офісу
національної рівності», тому Рада поки що залишається головним урядовим
органом для формування політики у сфері меншин.

Особливими функціями наділено спеціальні органи, створені на рівні
міністерств. Так, комісія міністра праці і соціальних справ займається
виконанням заходів, спрямованих на стимулювання зайнятості національних
груп на ринку праці із особливою увагою до представників меншини циган,
яка за своїм статусом є міністерським консультативним органом, що
здійснює нагляд за виконанням національного плану зайнятості й інших
урядових рішень, присвячених цій проблемі. Консультативний комітет з
питань культури національних меншин, який функціонує в структурі
Міністерства культури, забезпечує діяльність національних меншин у сфері
духовно-культурного розвитку. Консультативний комітет складається з
представників національних меншин, у його складі є й представник меншини
циган. Одним із завдань Комітету є надання грантів національним меншинам
на проекти у сфері відновлення і розвитку власної культури. Представник
Міністра внутрішніх справ з питань національних меншин відповідає за
безпеку циган та інших груп.

Оскільки однією із найчисельніших національних меншин в Угорщині є
циганська, в управлінській системі етнополітичною сферою було створено
такий специфічний механізм, як радники з питань циган. Відповідно до
розпорядження уряду до січня 1999 р. у всьому 81 районі Чехії відбулося
призначення радників з питань циган, близько половини з яких були
представниками співтовариства цієї меншини. Хоча за час існування
інститут радників не виправдав повною мірою сподівань громад циган,
державної адміністрації й місцевих органів самоврядування, однак він
виявився дієвим засобом у вирішенні багатьох назрілих проблем циганської
спільноти, а радники стали активними посередниками у відносинах між
громадськими циганськими об’єднаннями і органами місцевої влади.

Український науковець В. Б. Євтух, аналізуючи практику створення системи
етнополітич-ного менеджменту у колишніх республіках Югославії, а нині
незалежних багатонаціональних (поліетнічних) державах, ділить їх на дві
групи. Першу становлять Словенія та Македонія, які практично уникнули
війни, не рахуючи того, що Словенія у червні 1991 р. опинилася, хоч і
ненадовго, втягнутою в збройний конфлікт. Тому в етнічному плані тут не
доводилось стикатися з такими явищами, які, будучи зумовлені військовими
діями, викликають недовіру і ненависть одних груп населення до інших. До
другої групи належать такі держави, як Боснія і Герцеговина, Хорватія,
Федеративна Республіка Югославія, котрі, навпаки, пережили війну,
наслідки якої до цього часу мають негативний вплив на їх політичне і
соціальне життя.

У зв’язку з цим, однією із гострих проблем у міжетнічних відносинах
стало подолання антагонізму серед представників тих народів, які
нещодавно воювали один з одним. Ця обставина свідчить про особливу
актуальність проблеми створення ефективного механізму управління
етнополітичними процесами. При усіх особливостях окремих країн та
території колишньої Югославії структурний стрижень етнополітичного
менеджменту є типовим, що включає два основні аспекти: 1) регулятивний
(формування законодавства, розробка методів і механізмів реалізації прав
меншин); 2) операційний або управлінський (імплементація законодавчих
актів, концепцій етнополітики, вживання конкретних заходів, що
забезпечують «компенсаторні права» меншин). У всіх країнах, що
утворилися на території колишньої Югославії, сформувалося законодавство
у галузі етнонаціонального розвитку; відповідні статті є в конституціях;
прийнятих законах, що регулюють міжетнічні відносини тощо.

Особливої уваги заслуговує та частина структури етнополітичного
менеджменту, яка забезпечує реалізацію прав меншин на регіональному та
місцевому рівнях. Важливими елементами її є такі: 1) законодавчі органи,
до компетенції яких належать нормативно-регулятивні питання (місцеві
асамблеї) і в правовому полі яких створюються комісії з проблем
міжетнічних відносин); 2) місцеві органи самоврядування (виконавча
влада) зі спеціалізованими підрозділами, які займаються проблемами
етнічних меншин.

До вирішення етнічних проблем широко залучають місцеві громадські
організації меншин. Вони тісно співпрацюють із локальними органами влади
у різних країнах колишньої Югославії, беруть активну участь у розробці
та впровадженні різноманітних заходів, метою яких є інтеграція груп
меншин (особливо біженців, котрі після призупинення власних дій
повертаються у попередні місця свого мешкання) в соціальне, культурне,
політичне життя громад і забезпечують толерантність у міжетнічній
взаємодії на конкретному полі етнічної території. До таких ефективних
заходів слід зачислити: а) формування власних автономних управлінських
органів національних меншин (Словенія; Боснія і Герцеговина, Хорватія);
білінгвістичні програми у дитячих садках (Кума, Ново-Македонія);
програми, що забезпечують рівні можливості для меншин з врахуванням
навчання етнічними мовами (Чаїр, Скап’є-Македонія); спеціальні семінари
для управлінців, де навчаються підходів до врегулювання етноконфліктних
ситуацій локально і в цілому етнічному менеджменті (Боснія і
Герцеговина); семінари, спрямовані на підтримку успішної імплементації
мирного процесу і толерантності у міжетнічній взаємодії (Боснія і
Герцеговина) тощо.

В. Б. Євтух усі ці заходи зараховує до «програми позитивних дій», яка
стала одним із ключових моментів етнічного менеджменту. У національному
законодавстві і нормативно-регулятивних документах окремих країн,
зокрема Словенії і Хорватії, зафіксовані норми, згідно з якими
забезпечується представництво меншин у виборчих органах виконавчої влади
на регіональному і місцевому рівнях. У місті Суботіца автономної
провінції Воєводіна (Федеративна Республіка Югославія) своєрідним
варіантом «програми позитивних дій» стала так звана політика
«національних ключів»: місцеві органи влади впливають на призначення до
органів управління і прийом на роботу для забезпечення пропорційного
представництва національних меншин, відповідно до етнічного складу
населення міста. Такий підхід застосовується в громадських службах та
інституціях, які формуються міською владою.

Український науковець підкреслює, що наслідки політики «національних
ключів» у Субо-тіці свідчать про певну стабільність в розподілі місць в
управлінських органах міста, що забезпечує участь меншин в ухваленні
рішень. За допомогою такої політики вдається, з одного боку, досить
ефективно захищати права національних меншин, а з іншого — інтегрувати
різні культури і традиції в полікультурне суспільство [4, с. 169–172].

Висновки

Отже, етнополітичний менеджмент виступає складовою частиною системи
державного управління, основним засобом здійснення етнонаціональної
політики. На нього покладаються контрольно-регулятивні функції держави у
сфері міжнаціональних і міжетнічних відносин.

Як специфічний вид діяльності держави та її структурних елементів, до
громадсько-політичних організацій, він передбачає планомірний, свідомий,
цілеспрямований вплив на розвиток етнонаціональної сфери суспільства
задля певних цілей.

Найвищою метою етнополітичного менеджменту у демократичному суспільстві
є забезпечення оптимального, гармонійного розвитку, зміцнення й
удосконалення усієї системи етнонаціональних відносин.

Багатогранність цих відносин, що пронизують усі сфери життєдіяльності
багатонаціональних і поліетнічних суспільств, зумовлює потребу в
забезпеченні ефективного управління ними об’єднання спільних зусиль
теоретиків і практиків, представників усіх наук, які осмислюють
теоретикопрактичні основи етнополітики.

Теорія етнополітичного менеджменту володіє власною методологією, яка
складається як із системи найбільш загальних принципів, методів, що
виступають її пізнавальною основою, так і сукупності прийомів, способів
і процедур осмислення самого процесу управління етнонаціональними
відносинами суспільства.

Комплекс методів, застосовуваних у етнополітичному менеджменті,
поділяється на три великі групи: загальнологічні (абстрагування,
класифікація, історичний, логічний, ідеалізація, сходження від
абстрактного до конкретного); теоретичні (діалектичний, системний,
системно-історичний, порівняльний, комунікативно-кібернетичний,
біхевіористичний тощо); емпіричні (спостереження, аналіз документів,
експертна оцінка, опитування та ін.).

Важливою складовою частиною етнополітичного менеджменту є суб’єкти —
особи (індивіди, група індивідів або об’єднання індивідів), які беруть
участь у системі управління етнонаціональною сферою, та об’єкти — окремі
особи, етноси, корінні народи, нації, національні меншини, їх інститути,
етнополітичні процеси, міжетнічні та міжнаціональні відносини.

Мету, завдання й напрями функціонування етнополітичного менеджменту
визначає державна етнополітика, а його головними функціями є планування
етнонаціональної діяльності; організаційно-регулятивна функція
(визначення організаційної побудови етнооб’єкта управління, його
внутрішньої структурної ієрархії); інструментальна функція (розробка
певних проектів прийняття рішень для досягнення конкретного
етнополітичного результату з урахуванням науково-теоретичних розробок, а
також різноманітних факторів, які впливають на реалізацію державної
етнополітики); виховна функція (формування у людей високої культури
міжетнічного спілкування); інтегративна функція (забезпечення зближення
і налагодження співпраці між етноспільнотами); прогностична (осмислення
основних тенденцій розвитку етнополітичних відносин); контрольна функція
(перевірка виконання сформованих і затверджених планів) тощо.

Здійснення управління етнонаціональними процесами відбувається
нерівномірно, що зумовлюється своєрідністю й особливостями прояву
національного фактору у кожній з сфер суспільного життя.

Кожна багатонаціональна і поліетнічна держава у процесі свого розвитку
формує свою власну специфічну модель етнополітичного менеджменту.

Література

Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч.посіб. — 5-те вид., перероб.
і доп. — К.: Т-во «Знання», 2004.

Головатий М. Ф. Політичний менеджмент: Навч. по-сіб. — К.: МАУП, 2002.

Етнічний довідник. У 3 ч. Ч. 1. Поняття та терміни. — К., 1997.

Євтух В. Менеджмент в полиэтнических общинах // Социология: теория,
методы, маркетинг. — 2000. — № 4.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020