.

Культура здоров\’я персоналу та синдром психоемоційного «вигорання» (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
167 1896
Скачать документ

Реферат на тему:

Культура здоров’я персоналу та синдром психоемоційного «вигорання»

В ієрархії людських цінностей здоров’я посідає провідне місце. Кожна
людина завжди прагне, щоб у неї та в її близьких насамперед було
відмінне здоров’я, а задоволення інших своїх життєвих потреб індивід
ставить на нижчі позиції [4; 6].

Існує чотири основні групи факторів, що детермінують здоров’я індивіда:

•    спосіб і стиль життя людини, стан її свідомості та внутрішньої
культури;

•    стан середовища проживання людини (макро- та мікроекологія);

•    генетичні фактори;

•    сукупні зусилля фундаментальної та клінічної медицини й органів
охорони здоров’я.

Короткий аналіз «представництва» кожної з цих груп факторів свідчить, що
у «частковому» розподілі частка медична є найменшою: її роль у
детермінуванні особистого та громадського здоров’я не перевищує 15%.

Спадкові фактори представлені більш солідно — на їх долю у формуванні
здоров’я припадає до 20%, стан оточуючого середовища визначає на 25%
рівень здоров’я, а «лев’яча» доля належить умовам і способу
життєдіяльності конкретної людини — до 55% [1; 7].

Доречно навести тут знамените визначення здоров’я з Преамбули Статуту
Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), яке характеризує
здоров’я як «стан повного фізичного, душевного та соціального
благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів».
Минуло понад півстоліття від часу оприлюднення та впровадження в
науковий обіг цієї дефініції. Вона зазнала багато різних змін у
трактуванні, однак основне в понятті здоров’я залишалося як незмінна
константа.

Деякі сучасні дослідники вважають, що визначення здоров’я як стану
благополуччя хибне і навіть шкідливе [5]. В. О. Ліщук і О. В. Мосткова
трактують воозівське положення про здоров’я у тому значенні, що
благополуччя залежить не тільки від самої людини, а багато в чому є
характеристикою суспільства, в якому певний індивід проживає та
функціонує.

У сприятливих умовах і не дуже здорова людина може почувати себе цілком
благополучно. А ось навіть вельми міцний і здоровий індивід не буде
благополучним, якщо його оточення надто агресивне, стресогенне та
хвороботворне.

Значення визначальних факторів ризику для здоров’я кожної людської
особистості ми наводимо у вигляді табл. 1.

Таблиця 1. Фактори ризику для здоров’я людини

Середовище життєдіяльності Фактори ризику (в інтегральному групуванні),
що знижують якість життя та потенціал здоров’я людини Значення для
здоров’я, питома вага факторів

Спосіб і стиль життя людини Нездорові умови професійної та трудової
діяльності, незадовільні матеріально-побутові умови проживання та
відпочинку, стресогенні ситуації на роботі і в побуті, малорухомість
(гіподинамія та гіпокінезія), неміцні сімейні узи, самітність, низький
освітній та культурний рівень і відсутність бажань і реальних дій до їх
оптимізації, надмірно висока урбанізація, незбалансоване, неритмічне та
неадаптоване харчування, куріння (зокрема пасивне), зловживання
алкоголем, медикаментами; токсини та інші шкідливі хімічні субстанції у
побуті і на роботі. 49–55%

Біологія людини, генетичні фактори, фенотип Схильність до спадкових і
дегенеративних захворювань, ендокринопатій, дефектів метаболізму.
Уроджені дисфункції та пороки розвитку індивіда. 18–22%

Середовище проживання людини (макро- та мікро-середовище),
природно-кліматичні умови Забруднення атмосфери, гідросфери, ґрунту
екотоксичними речовинами, канцерогенами й іншими шкідливими
субстанціями. Різка зміна атмосферних явищ, підвищення рівня магнітних,
геліокосмічних та інших випромінювань. 17–20%

Фундаментальна та клінічна медицина, діяльність закладів охорони
здоров’я Низька ефективність гігієнічних заходів (особистих і
громадських), недостатній рівень санітарної культури та культури
здоров’я, низька якість медичної і профілактичної допомоги населенню та
несвоєчасність її подання у повному обсязі. 8–10%

У цьому табличному матеріалі маємо термін «культура здоров’я», до якого
в останній час привернуто увагу фахівців різного профілю, зокрема
економістів.

У статті Г. Дмитренка та В. Пономаренка [3], присвяченій культурі
здоров’я у системі управління людськими ресурсами, мова йде про
формування нової культури управління здоров’ям працівників, а також
представників підростаючого покоління як стратегічним ресурсом України
та могутньою складовою якості людських ресурсів. Автори цілком слушно
вважають, що оптимізувати рівень управлінської культури здоров’я
населення слід практично від дошкільних навчально-виховних закладів і до
установ, де люди здійснюють свою трудову діяльність (аж до виходу на
пенсію).

Вважаємо, однак, що управляти здоров’ям людини слід і після того, як
вона стає «особою пенсійного віку» (хоча б через систему народних
університетів, як це здійснюється, наприклад, у Луганському інституті
МАУП).

У цьому контексті особливої актуальності набуває визначення здоров’я
відомого фахівця у цій галузі, академіка РАМН В. П. Казначеєва:
«Здоров’я — це процес збереження та розвитку біологічних, фізіологічних
і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної
активності за максимальної тривалості життя людини». Справді, оскільки в
українському соціумі постійно зростає квота осіб літнього віку в
загальній чисельності населення (внаслідок низької народжуваності), то
суттєву увагу слід приділяти соціальній активності (передача
професійного та життєвого досвіду, навчання та виховання молоді) і
максимальній тривалості життя (так зване «активне довголіття») людей,
які перебувають на «заслуженому відпочинку».

Нині необхідно потужно та неухильно втілювати в життя домінанту: «До
довголіття — від юності!» і навчати всіх представників соціуму (особливо
юних) здоровому стилю життя, формуючи «моду на незламне здоров’я».

У переліку основоположних «наріжних каменів» здоров’я не випадковий стан
психоемоційної сфери людини. На жаль, за даними експертів ВООЗ, на
психічні та неврологічні захворювання в останні десятиріччя припадає
велика частка інвалідності — вища, наприклад, ніж унаслідок артеріальної
гіпертензії, артритів і цукрового діабету разом узятих. Нині на земній
кулі сотні мільо-нів (!) людей страждають тими чи іншими варіантами
психоемоційних разладів — від незначних і малопомітних форм до практично
невиліковних захворювань; багато хто з індивідів упродовж життя мають
одночасно декілька різних дисфун-кцій і порушень психоемоційної сфери. І
саме психічне здоров’я вважається основою всіх аспектів здоров’я, стан
психічного здоров’я детермінує істинну якість людського благополуччя.

У науковій літературі дедалі частіше згадується синдром психічного
«вигорання» [2], синдром емоційного «вигорання» [8]. Ми будемо вести
мову про синдром психоемоційного «вигорання», оскільки вважаємо, що
розмежовувати сфери психічного та емоційно-чуттєвого в цьому контексті
не доцільно.

Отже, синдром психоемоційного «вигорання» — це реакція організму людини,
що виникає внаслідок тривалих професійних стресів середнього ступеня
інтенсивності. Первісно потенційно схильними до «вигорання» вважалися
соціальні працівники, медики й адвокати, що пояснювали специфічними
особливостями цих «допоміжних професій». Сьогодні практично в усіх
групах фахівців «комунікативних» професій (учителі, поліцейські,
робітники пенітенціарних установ, політики, торговий персонал, страхові
агенти, менеджери, службовці комерційних банків, агенти нерухомості,
медсестри, лікарі-терапевти) є особи з високим і середнім рівнем
«вигорання» [2].

Синдром психоемоційного «вигорання» — це процес поступового втрачання
емоційної, пізнавальної та фізичної енергії, що виявляється в ознаках
емоційного та інтелектуального виснаження, фізичної втоми, особистої
відстороненості та зменшення почуття задоволення від виконаної роботи.
Цей синдром вважають виробленим особою механізмом психологічного захисту
у формі часткового чи повного виключення емоцій (аж до психоемоційного
«отупіння»).

У табл. 2 наводимо групи симптомів, характерних для синдрому
психоемоційного «вигорання», розподіливши їх між фізичною, емоційною,
поведінковою, інтелектуальною та соціальною сферами життєдіяльності
людської особистості. Слід зазначити, що нині виділяють приблизно 100
симптомів, так чи інакше пов’язаних із синдромом психоемоційного
«вигорання». До речі, останній нерідко супроводжує синдром хронічної
втоми з прогресуючою стомленістю, головним болем, субфебрилітетом і
болем у горлі.

Таблиця 2

Групи симптомів, характерних для синдрому психоемоційного «вигорання»

(за П. І. Сидоровим, 2005, — у нашій модифікації)

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

*

AE

Jz(

??

??

?????????

??????????

???????

????????????

??????????

???????

???????

?????

??????????

???????

?????

?????

??????????

???????

???????

???

??????????

???????

???????

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

\

???????

???

???????

?????

??????????

???????

?????

??????????

?байдужість, втома; відчуття безпомічності та безнадійності;
агресивність, дратівливість; тривога, посилення ірраціонального
неспокою; нездатність зосередитися; депресія, відчуття провини;
істерики, душевні страждання; втрата ідеалів, надії або професійних
перспектив; збільшення деперсоналізації своєї чи інших: люди стають
безликими, як манекени; переважає відчуття самотності.

3 Група інтелектуальних симптомів Зниження інтересу до нових теорій та
ідей у роботі, до альтернативних підходів у вирішенні проблем; нудьга,
туга, апатія; втрата смаку та інтересу до життя; надання переваги
стандартним шаблонам, схемам, рутині, ніж креативно-творчому підходу;
цинізм і байдужість до новин; недостатня участь чи відмова від участі у
творчих експериментах — тренінгах, освітніх циклах, курсах; формалізм у
виконанні роботи.

4 Група поведінкових симптомів Робочий час — понад 45 годин на тиждень;
під час роботи з’являються втома і бажання відпочити; байдужість до їжі;
недостатнє фізичне навантаження; виправдання вживання тютюну, алкоголю,
ліків; нещасні випадки — падіння, травми, аварії та ін.; імпульсивна
емоційна поведінка.

5 Група соціальних симптомів Низька соціальна активність; зниження
інтересу до дозвілля, захоплень; соціальні контакти обмежуються роботою;
байдужість у ставленні до співробітників та рідних; відчуття ізоляції,
непорозуміння з іншими; відчуття нестачі підтримки з боку сім’ї,
родичів, друзів і колег.

Дослідники зазначають, що розвитку синдрому психоемоційного «вигорання»,
як правило, передує період підвищеної активності («аврал», робоча
«запарка», «цейтнот»). У цей час людина практично повністю, як кажуть,
«з головою» входить у роботу, яка поглинає її цілком. Забуваються звичні
потреби, які не стосуються трудового процесу. Через визначений проміжок
часу (у кожної людини його тривалість індивідуальна) настає виснаження,
яке набуває форми відчуття перенапруження та вичерпування емоційних і
фізичних ресурсів особистості, втома, що не минає після нічного сну.
Потім настає особистісна відстороненість. У крайніх її виявах людину
майже ніщо не тривожить з боку її професійної діяльності, не викликаючи
ніяких емоційних відгуків. Зрештою виникає відчуття втрати власної
професійної ефективності, знижується самооцінка, втрачається віра у свої
професійні можливості.

Цілком зрозуміло, що професійні стреси — це поліфонічні феномени, які
виявляються у фізіологічних і психологічних реакціях на складну
виробничу ситуацію. Такі стрес-реакції різного ступеня складності та
вираженості цілком можуть існувати навіть у прогресивних, добре
керованих установах; стрес, пов’язаний із роботою, зумовлений тим, що до
людей пред’являють високі вимоги, які не відповідають рівню їх знань,
умінь, навичок, професійної компетентності та креативності.

Не так давно у 15 країнах Європейського Союзу (ЄС) було проведено
масштабне опитування робітників і 56% респондентів повідомили про високі
темпи їх виробничої діяльності, 60% — жорсткі строки її виконання, 40% —
її монотонність, понад 30% не мали можливості хоча б якось вплинути на
порядок і алгоритм виконання виробничих завдань. Стресові фактори на
роботі сприяли проблемам зі здоров’ям опитаних — 15% із них скаржились
на головний біль, 23% — на біль у шийнокомірцевій зоні, 28% — на стрес
як такий, 33% — на біль у спині [8]. Близько 10% респондентів
повідомили, що стосовно них на робочих місцях застосовують тактику
залякування.

Зловживання владою щодо людей, які не мають можливості захистити себе, є
типовою формою психічного насильства влади. Було підраховано, що
економічні втрати від професійного стресу та пов’язаних із ним проблем
із психічним здоров’ям працівників для 15 держав ЄС становлять 265 млрд
євро щороку (!).

Серед виробничих стрес-факторів звичайно прийнято виділяти такі:

•    фізичні (шум, вібрація, забруднена атмосфера в робочих
приміщеннях);

•    фізіологічні (робота в режимі змінних графіків, неритмічне та
неадекватне харчування, одноманітний відпочинок);

•    соціально-психологічні (конфліктогенні ситуації, перевантаження чи
недовантаження персоналу, неналагодженість потоків інформації,
міжособистісні непорозуміння, висока відповідальність, дефіцит часових
ресурсів);

•    структурно-організаційні (хронічний «організаційний стрес»,
плутанина, авральність).

Слід сказати і про «заразливість» стрес-реакцій у працівників того чи
іншого виробничого колективу, в якому зазначені негативні умови
реєструються впродовж більш-менш тривалих строків (від року до трьох і
більше років).

До психоемоційного «вигорання» більшою мірою схильні так звані
«трудоголіки» — особи, які працюють із високим ступенем самовіддачі,
відповідальні та совісні люди з «установкою» на постійний робочий
процес, «до переможного кінця»… Синдром психоемоційного «вигорання»
формується поступово. У людей, які схильні до нього, виникає психічна та
фізична втома, байдужість до роботи, знижуються її якісні та кількісні
показники, виникає негативне і навіть цинічне ставлення до колег і
керівництва.

Пропонуємо профілактичні та лікувально-реабілітаційні заходи у випадку
виникнення описаних синдромів. Усе, що запобігає його розвитку, може
успішно використовуватися в терапії та реабілітації. Основним напрямом
для відновлення здоров’я в осіб, схильних до синдрому психоемоційного
«вигорання», є все, що може анулювати дію стресогенного фактору:
зменшення і зняття робочого напруження, підвищення свідомої професійної
мотивації, вирівнювання балансу між затраченими зусиллями й винагородою
за роботу.

Керівництво повинне здійснювати регулярний моніторинг стану фізичного та
психічного здоров’я членів виробничого (будь-якого робочого чи творчого)
колективу і в разі виникнення ознак психоемоційного «вигорання» слід
оптимізувати умови та характер трудових процесів, міжособистісні
взаємостосунки, контролювати реакції-відповіді та схильність до
захворювань на особистісно-індивідуальному рівні.

Способи подолання синдрому на рівні всієї установи (фірми, колективу)
такі:

•     корпоративний розвиток, удосконалення та згуртування робочих груп
і команд;

•     розвиток високої організаційної культури та «здорової» атмосфери у
виробничо-трудовому колективі;

•     професійна та адміністративно-управлінська підтримка;

•     ефективне керівництво, адекватне рівню (фазі, етапу) розвитку
фірми та персоналу;

•     визначення коротко-, середньо- і довгострокових цілей, що підвищує
й укріплює мотиваційні механізми в особистості та колективі;

•     вироблення стандартів і «консенсусів» формальної та неформальної
поведінки в установі (кодекс поведінки співробітників — від рядових до
«головнокомандуючих»);

•     застосування «тайм-аутів», що необхідно для забезпечення
повноцінного відпочинку, релаксації та реабілітації;

•     корпоративна лояльність і реальні шанси для
кар’єрно-управлінського зростання та вдосконалення співробітників;

•     опанування умінь і навичок саморегуляції (довільне самонавіювання,
автогенне тренування за методом І. Г. Шульца, релаксація, ідеомоторні
акти, інсайт, катарсіс, вправи для знімання напруження);

•     регулярне та систематичне вимірювання рівня тривожності
особистості (методика Тейлора — Немчинова), діагностика «перешкод» в
установленні емоційних контактів (методика В. В. Бойка);

•     професійний ріст, розвиток, підвищення кваліфікації,
удосконалення;

•     відмова від непотрібної конкуренції;

•    емоційне міжособистісне спілкування, що збагачує почуттєвий досвід
(підвищення рівня «розкоші» людського спілкування, за А. Сент-Екзюпері);

•  підтримка хорошої фізичної форми, здоровий спосіб і стиль життя
(шкідливе харчування, алкоголізація і нікотинізація, не кажучи вже про
токсичні та наркотичні субстанції, посилюють вияви синдрому
психоемоційного «вигорання»).

Форми допомоги особам, схильним до синдрому психоемоційного «вигорання»,
можуть бути індивідуальними, груповими — у формі лекцій, пам’яток,
статей, семінарів, практик, професійних тренінгів. Із метою збереження й
оптимізації «людського капіталу» спеціалізовані програми «антивигорання»
слід включити в загальну (корпоративну) стратегію управління та
професійно-особистісного вдосконалення персоналу.

У межах індивідуально та колективно спрямованої превентивної роботи з
профілактики «вигорання» необхідно:

•    точно розраховувати й обдумано розподіляти за часом передбачувані
обсяги фізичних та інтелектуальних навантажень і напружень;

•    уміти переключатися з одного виду діяльності на інші;

•    не надто перейматися конфліктами вдома і на роботі;

•   не намагатися бути найкращим завжди і в усьому.

Література

Виноградов П. А., Душанин А. П., Жалдак В. И. Основы физической культуры
и здорового образа жизни: Учеб. пособие. — М.: Сов. спорт, 1996.

Водопьянова Н. С., Старченкова Е. С. Психическое «выгорание». Пути
преодоления // Мир медицины. — 2001. — № 9—10. — С. 44–45.

Дмитренко Г., Пономаренко В. Культура здоровья в системе управления
человеческими ресурсами // ПЕРСОНАЛ. — 2003. — № 1. — С. 78–82.

Кучеренко В. З., Агарков Н. М., Яковлев А. П., Васильев С. Л. Социальная
гигиена и организация здравоохранения: Учеб. пособие.— М., 2000.

Лищук В. А., Мосткова Е. В. Девять ступеней к здоровью. — М.: Восточная
Книжная Компания, 1997.

Пересадин Н. А. Интегративная валеология: Курс лекций. — Луганск, 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020