Реферат на тему:
Місто Тячів (Закарпаття)
В Тячеві, райцентрі Закарпатської області, я бував декілька разів.
Останній раз в січні 2004 року. Містечко, або місто Тячів (статус міста
Тячеву надали в 60-х роках минулого століття), виділяється серед
Закарпатських населених пунктів, перш за все своєю архітектурою.
Приватні будинки будуються з односкатним дахом, а по бокам даху
споруджують зубці, що зменшуються за нахилом даху. Всі новозбудовані
будинки мають, як мінімум два поверхи, хоча вони не здаються великими.
Взагалі, у Тячеві все невеличке – площі, вулиці, провулки, будівлі,
кафе, крамнички.
В Тячіві довгий час жив та працював відомий угорський художник Шімон
Голлоші. На будинку, де він мешкав, встановлено меморіальну дошку. А в
1993 році, коло місцевої школи був відкритий пам`ятник Галлоші.
У самому центрі висотна Реформаторська церква XIV століття, стеля якої
викладена яскраво розмальованим кахелем. Вона була реконструйована у
1748 та 1810 роках.
З боку західного фасаду прибудована триярусна дзвіниця із шатровим
покриттям. На верхньому ярусі дзвіниці знаходиться давній годинник.
Стіни храму кріплені міцними контрфорсами, які придають церкві більш
грізний вигляд. Неф церкви перекритий дерев’яним кессоном з розписами
середини ХVІІІст.
Шукаючи інформацію про Тячів в Інтернеті, я знайшов таку легенду:
“Колись давним-давно на вітчизну напав ворог: стільки їх було, як на
небі зірок. Вони на швидких конях мчалися; випалили села, міста, людей
перестріляли або забрали у полон у далекий схід, звідки не було вороття.
Король відправив дружину, дітей, придворних (подруг королеви) у далекий
ліс із довіреним військом, де їх ніхто не знайде. У ті часи ще не було
проїздної дороги, і утікачі збиралися до гір уздовж Тиси. Наніч
відпочили під горою, де на них напали вороги. Військо гідно боролося,
багатьох нападників убили, а решта втекло. Один з нападників
розвернувся, прицілився у королеву і вистрілив у неї. Замітивши це,
улюблена служанка королеви захистила її своїм тілом і стріла попала їй у
груди. Щоб краще захищатися, вони вибралися на вершину гори, де королева
занесла хвору у свою палатку, перев’язала рану, цілу ніч пильнувала за
нею.
Ранком сонячне проміння наповнило весь край золотистим промінням.
Королева винесла смертельно ранену служанку на свіже повітря. Побачивши
цей чудовий краєвид, вона тихо сказала: «Велична королево, мені
подобається це місце».
Королева плачучи заспокоювала подругу: «Ти не помреш, незабаром
вилікуєшся. Король виб’є із країни ворогів і цей край я подарую тобі».
Бідна ранена, вона старалася усміхатись, але прийшла остання хвилина,
взяла руку своєї королеви і благала її: «Королево моя, не пускайте
мене!». Но смерть була сильніша
Королева наказала, щоб понесли і поховали тіло посередині цієї
місцевості, і всі нехай понесуть на неї землю: чоловіки повний шолом, а
жінки повний фартушок. І так створився один великий горб над бідолашньою
придворною дамою.
Через декілька років, коли країна вже була вільна, королева на честь
придворної побудувала на горбі каплицю: нехай вартує над її провінцією.
Місцевість незабаром заселилася, на березі Тиси люди побудувалили хати,
і назвали своє село «tecco». Із цього стала назва міста Тячева «Tecso».
Місце де померла дама назвали: Нересен (Ne eresszen el). Горб, де стояла
каплиця, і сьогодні називають Каплицею (Kapolna).”
Перший запис про Тячів, датується 1329 роком, коли місто отримало від
короля Кароля Роберта привілейовані права, отже уже тоді на цьому місті
був процвітающий населений пункт.
Пізніше Тячів згадується, як Thechew (1336), Techew (1406.),
Teczyo(1453.), Тhewche (1459.), Tetso(1851.). В документах від 28 червня
1701 року вперше згадується існуючий герб Тячева.
На цій старовинній фотографії – міст в Тячеві, через Тису. Тепер він
зруйнований.
Зараз Тячів прикордонне місто. Через Тису вже Румунія. Досить дивно
виглядають прикордонні стовпчики, що стоять на місцевих городах, які
виходять до берега річки.
Гори димлять
Гірські вершини, оповиті туманом. На височині дерева ще довго не
зеленітимуть. На Тисі де-не-де крига скресла і струмочить тала вода. Ми
піднімаємося все вище і їдемо в Усть-Чорну. Хоча їздою це складно
назвати: ми вправно щоразу вибираємося авто з вибоїн і знову в них
потрапляємо. Нас кидає то в один, то в інший бік.
Дорогою минаємо закарпатські села: Біловарці, Нересниця, Дубове, Красна.
Тячівський район Закарпатської області вважається найбільшим сільським
районом в Україні. Його протяжність з півдня на північ — 100 км, зі
сходу на захід — 40 км, а площа становить 1,8 тисяч кілометрів
квадратних. В районі проживає майже 173 тисячі жителів: українців,
угорців, румунів, німців, циган, правда, останні записані як українці.
Вузька серпантинна дорога між горами підносить нас все ближче до неба.
На шляху помічаю напис українською та німецькою мовами – Усть-Чорна.
Німці тут проживають давно. Вони прийшли століття-два тому і займалися
сплавлянням лісу. Стрункі сосни, пишні смереки, гладкі буки шумно падали
додолу. Їх стягували на дерев’яні плоти і сплавляли бистрими річками до
місць призначення.
На вулицях зустрічаємо українських німців. Вони хоч і поріднилися з
українцями, угорцями, проте мало схожі на закарпатців. Блідість обличчя,
обрамленого світлим волоссям, виважені повільні рухи – німецька
неспішність. Живуть при дорозі у скромних акуратних будиночках, де-не-де
дерев’яних.
Ми минали будинок за будинком і опинилися у самому центрі Українських
Карпат на висоті 530 метрів над рівнем моря.
“Де гори Карпати, де писаний камінь, вода понад річков пливе…” –
звучить в моєму серці. Вдихаю повітря… У ньому весняна прохолода,
запах смереки, чебрецю, звіробою, засушених ще з літа! Звідси щосили
випираються гірські вершини Унгаряска (1707 м), Темпа (1634), Гропа
(1494 м), а з Підпули видно дрімучі Горгани. Поміж тими горами,
знаходиться туристична база “Ялинка”. Її головний корпус може розмістити
110 чоловік у 2-3 місних кімнатах з усіма зручностями. Тут є кафе-бар,
площадка для дискотек, сауна, тренажерний зал, пункт прокату
туристичного спорядження, їдальня в корпусі навпроти. У шашличній
“Колиба” можна влаштувати справжню забаву по-закарпатськи з
темпераментними, запальними піснями, заспівуючи “Ге-й-я!” так, аби гори
здригнулися.
У сусідньому селі Руська Мокра, на відстані 5 кілометрів від турбази,
знаходяться мінеральні джерела, вода яких виводить радіонукліди і має
лікувальні властивості при захворюваннях органів травлення.
“Ялинка” облаштована для відпочинку здебільшого молодих людей, тих, хто
любить пригоди та екстрім: влітку мандрувати у гори, купатися у
прохолодних водах Мокрянки і Брустурянки – притоках річки Тересви, а
взимку спускатися на лижах гірськими трасами. Турбаза має власний
підйомник, довжиною 400 метрів, а довжина гірськолижного схилу — 1500
метрів. Саме мчить лижник. Треба відійти, бо зіб’є з ніг.
Інструктор-рятувальник пан Юрій Костяк розповідав, як колись так навчив
одного їздити, що той, розігнавшись, влетів лижами у вікно його
кабінету.
Ми ще довго сміялися з цієї історії, п’ючи справжнє закарпатське вино,
підігріте на раритетній пічці початку XX століття, за те, аби не
потрапляти у чужі вікна.
Токан, паленка і закарпатське вино
Словаччину, Іспанію, Італію, Португалію, Польщу, Росію – продають,
перепродують, будують, доглядають хворих і дітей – 4-8 місяців там, 2-4
місяці – вдома.
cAAeAEX
Z
\
^
`
Ae`
???????¤?¤?$?????????дяться своїми жінками. Їх з ранніх років навчають
всілякої роботи, бо дівчата виходять заміж зовсім юними – в 14-17 років.
У районну раду часто надходять прохання дати дозвіл на заміжжя, бо
нареченій ще не виповнилося й 16.
Ми потрапили на вечерю до однієї приємної родини. Поки пан Василь –
господар, по-закарпатськи — ґазда, показував нам свій маєток – дім,
гараж і подвір’я, пані Анна, господиня-ґаздиня, справно накривала на
стіл: кров’янка, смажені реберця, відварена картопля і до неї підливка з
опеньок, мариновані білі гриби і токан. Токан – страва закарпатська. Її
роблять з кукурудзяної муки – мамалиги і спеціального овечого сиру –
бринзи, під час приготування якого додають зовсім трохи шлункового соку
щойно зарізаного молодого телятка, яке пило тільки молоко, не ївши ще ні
трави, ні сіна. Смак оригінальний. Запивала токан домашнім вином:
вистояним, терпким, тягучим… Воно легко дурманить. Чоловіки пили
паленку. Дай, спробую собі. У-у… Горілка, виготовлена з виноградного
жмиху, що залишається після того, як м’якоть ягід, приготовану на вино,
пропускають через прес. Кажуть, що паленка і п’ється легко, після неї
наступного дня не сушить, і голова не болить.
Були часи, коли закарпатці з щедрого врожаю власних садів робили і
вишняк, і слив’янку, і абрикосові та грушеві настоянки. Але десяток
років тому всі сади знищили з метою боротьби з алкоголізмом – вціліло
мало. Тепер чи не кожен господар вирощує виноград. Кожну горошину
розчавлюють вручну і м’якоть залишають у великих діжках на два-три дні,
поки не почне бродити. Далі масу пресують і розливають у бочки, або
корчаги — скляні бутлі, обплетені лозою. І зберігають у теплих
пивницях. Через два місяці вже можна смакувати молодим вином. Його
зберігають навіть кілька десятиліть, правда, з роками воно стає дуже
п’янким і тягучим, як желе.
Вино “Ізабелла” і “Кадарка” отримали свої назви від сортів винограду.
Перше робиться з грон із великими синіми горошинами, друге – з дрібних
темно-темно-синіх горошин, напій виходить темного насиченого кольору…
Не знаю, де виробляють ті закарпатські вина, що потрапляють у продаж,
але їхній смак суттєво різниться від смаку тутешніх …
Життя собі та й годі
Гори димлять, заслоняючи димовою завісою небо…
Тячів – районний центр. Тут по-весняному тепло. Через вікно авто
спостерігаю за місцевими жителями. Чорняві та світлі. Приємні. Гарно
вбрані. Вранці – хто веде малих дітей до школи, хто – іде на роботу…
Спокійно. Немає київської суєти та біганини.
Взагалі, у Тячеві все невеличке – площі, вулиці, провулки, будівлі,
кафе, крамнички… У самому центрі висотна Реформаторська церква XIV
століття, стеля якої викладена яскраво розмальованим кахелем.
У районі старі дерев’яні церкви збереглися в селі Колодному –
Миколаївська церква XVI століття, у Нересниці – храм ХVІІІ віку, і у
Діброві – XVIII століття – довгий з хрестом на самім верху шпиль,
майстерно прикрашений роботою різьбяра. Відкриваємо ворота… Мій
колега-фотограф відразу шукає ракурс, аби цей дух старовини церковного
подвір’я вловити і передати нашим читачам. Він стежить за надвечірнім
порожевілим небом, заходом сонця, димчатою завісою гір. Посеред тих
кольорів, небесно-рожево-блідо-тьмяних, височить міцний дерев’яний хрест
– символіка. Ворота, поскрипуючи, закрилися. А от церква зачинена. Треба
кликати дяка, аби той відчинив. Але вже тут, біля церковних стін,
відчутний особливий дух. Стою незворушно, наповнююся особливою
енергетикою, аж поки мене не пришвидшують рушати далі.
У Біловарцях створений історико-краєзнавчий музей. В ньому зібрано
найрізноманітніші предмети побуту закарпатців, і, власне, жителів
Тячівського району XVIII, XIX, початку і середини ХХ століття: квіткові
та предметні візерунки на сорочках, скатертинах, рушниках, серветках,
дитячих жупанах; скляний та керамічний посуд – збанки, глеки, графіни;
предмети землеробства: лопати, сапки, граблі, рала, й усяке розмаїття –
праски, постоли, дерев’яні іграшки та ляльки, шиті з тканин, писанки…
Ці старовинні речі зберігають на собі дух і пам’ять тих давніх часів,
коли… Коли чиясь пра-пра-бабуня у тих постолах вправно перестрибувала
гірські потічки, поспішаючи на побачення. Коли потім, віддана замуж,
вона поралася біля грубки-печі і перед обідом стіл покривала новою
скатертиною…
Проїжджаємо придорожнє село – чутно церковний дзвін… Когось хоронять,
чи хтось народився… Життя собі та й годі. Тут, у Закарпатті, воно
спливає якось по – особливому – значимо. Звідси ближче до Будапешту чи
Відня, ніж до Києва. Тому Закарпаття, чи як колись його називали –
Карпатська Україна, є по-європейськи українським. А втім, переконайтися
самі, приїхавши сюди хоча б на кілька днів, обравши відпочинок під
будь-який настрій: піші мандрівки в гори, подорожі авто самобутніми
містечками і селами Тячівщини, лікування мінеральними водами чи в
соляних шахтах, комфортний відпочинок на турбазах з усіма зручностями,
лижний екстрім…
Готель “Тячів”. 90500 м.Тячів, вул. Леніна, 42
Розташований у центрі міста. З одно-дво-тримісними та номерами “люкс” зі
всіма зручностями. На його першому поверсі розташовані: ігровий зал,
ресторан…
База відпочинку “Плай”. Тячівський р-н, с. Тарасівка, вул. Гагаріна,
140. Тел. 8 (03134) 61-333, 64-233
База придатна для цілорічного відпочинку. Влітку для відвідувачів
пропонуються окремі дерев’яні будиночки з кімнатою, коридором, кухнею.
Функціонують кафе-бар, їдальня, сауна, душова, ванни з мінеральною
водою, спортивний майданчик для гри у футбол і волейбол, гральні столи
для настільного тенісу і більярду. Через супутникове телебачення
транслюються канали багатьох країн.
На базі розташоване мінеральне джерело “Буркут” з лікувальною
мінеральною водою. Тут можна купатися, засмагати, рибалити форель та
харіуса у гірській річці.
Узимку працює канатно-бугельний буксирувальний витяг довжиною 250 м. Діє
пункт прокату зимового спортивного спорядження.
Туристична база “Ялинка”. Тячівський район, смт. Усть-Чорна, Тел.
(03134) 76-3-23
П’ятиповерховий корпус на 106 місць з двомісними, тримісними,
чотиримісними номерами, з кафе-баром, відеозалом, сауною, тренажерним
залом, прокатом туристичного і гірськолижного спорядження. Є
канатно-бугельний та буксирувальний витяг
Влітку тут мандрують по горах а, взимку – їздять на лижах. Але, як
відомо, зима в Карпатах затягується аж до кінця квітня, інколи — до
початку травня, тому, гайда на лижі.
База відпочинку “Чорна вода”. Тячівський район, с. Лази. Тел. 8 (03134)
47-2-70
Створена за європейськими зразками: сауна, басейн, лікувальні води,
сірководневі ванни, масажна кімната, басейн відкритого типу, крамниця,
ресторан, ігрові спортивні майданчики.
Для відпочиваючих створені всі зручності в двоповерховому корпусі з
кімнатами на два ліжкомісця та літні дерев’яні двокімнатні будиночки.
База відпочинку “Едем”. Тячівський р-н, с. Теребля, Тел. 8 (03134)
65-3-97
Розташована неподалік від с. Теребля. До послуг відпочиваючих —
водоймище в 1,7 га. Влітку можна купатися в ставку, стрибати з вишки,
кататися на човнах та катамаранах, рибалити.
Навколо бази висаджено 1700 фруктових та декоративних дерев. Для
відпочиваючих збудовані дерев’яні будиночки, а біля них – зручні столики
та встановлені мангали. За бажанням досвідчений кухар приготує будь-яку
закарпатську страву на замовлення.
Українська алергологічна лікарня. Тячівський р-н, смт. Солотвино, вул.
Терека, 42. Тел. 8 (03134) 2-15-00, 5-63-50
На базі соляних шахт проводиться лікування хворих на бронхіальну астму й
інші алергічні захворювання. Основний метод лікування – спелеотерапія –
відбувається в спеціально побудованому в товщині соляного масиву в
підземному відділенні на глибині 300 метрів від поверхні землі на шахті
№9 Солотвинського солерудника.
Дослідженнями підтверджено, що ропні ванни із кухонної солі в
концентраціях 30-60 грам на літр води нормалізують функцію центральної
нервової та ендокринної систем (гіпофізу, наднирників, щитовидної
залози), при цьому змінюється функція органів дихання та
серцево-судинної системи.
Восени чи навесні,взимку чи влітку міста і села – однаково прекрасні, а
от гори… Гори навесні мають особливий настрій – вони димлять.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
