.

Податкова система України: проблеми становлення та розвитку (пошукова робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
436 11895
Скачать документ

Пошукова робота

Податкова система України: проблеми становлення та розвитку

План.

1. Податкова система України: принципи її

побудови та функціонування

2. Податки в системі доходів держави

Становлення податкової системи України

та перспективи розвитку

5. Аналіз податкової системи України

4. Засади та шляхи реформування системи

оподаткування в Україні

6. Система податків та зборів, встановлювана в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Податки є однією з найважливіших фінансових категорій . Історично – це
найдавніша форма фінансових відносин між державою та членами
суспільства.

Формування податкової системи України потребує вивчення досвіду
розвинутих країн, податкові системи яки мають багатолітню історію.

Головними чинниками виникнення податків було : по-перше, перехід від
натурального господарства до грошового; по-друге, зародження та
формування держави. Зараз податки, з одного боку, забезпечують фінансову
базу держави, а з іншого – виступають інструментом реалізації її
економічної доктрини . Податки відзеркалюють фінансові відносини між
державою і плат-никами з метою створення централізованого фонду грошових
коштів, що знаходяться в розпорядженні держави .

У своїй роботі на тему : “Податкова система України: проблеми
станов-лення та розвитку ” я намагаюсь розкрити принципи побудови
украінської податкової системи та її функціонування, а також провести
паралелі між загальнодержавними податками та місцевими податками та
зборами , на прикладах показати світовий досвід податкової системи, та
визначити проблеми, встановлювати причини їх виникнення та їх подолання
.

За останні півріччя дуже серьйозні зміни були проведені в податковій
по-літиці нашої країни, а також зміни в деяких податках, що не може бути
відо -кремлено від уваги в курсовій роботі .

Одним з найважливіших завдань трансформації економіки України є
реформування податкової системи.

Податкова система України: принципи її побудови та функціонування .

В умовах ринкової економіки держава може приймати досить автономні
рішення про рівень своїх витрат, однак не про рівень доходів, так
найважли-вішим джерелом державних доходів – податків. Завданням держави
стає фор-мування таких умов, показників і ставок оподаткування , які
давали б йому змогу найкращим чином виконувати свої функції .

Теоретичний аналіз впливу різних податків на поведінку економічних суб`
єктів і нагромаджений країнами з ринковою економікою досвід дозво-ляють
сформулювати систему досить загальних вимог (принципів оподатку-вання ),
яким має відповідати раціональна податкова система. Можна виділити
чотири групи принципів оподаткування .

Перші – це фіскально-бюджетні принципи.

Очевидним критерієм формування податкової системи є достатність.
Податкова система має бути сформована таким чином , щоб забезпечувати
покриття витрат, які фінансуються за рахунок податків.

Нестача податкових надходжень означає появу бюджетного дефіциту,
фінансування якого можливе лише в певних межах і пов`язане з рядом
негативних наслідків. Так у випадку фінансування за рахунок випуску
урядо-вих цінних паперів виникає загроза для інвестицій приватного
сектора, отже, і майбутніх доходів бюджету. При цьому може відбуватися
не тільки пряме витіснення приватних інвестицій, але й зростання
процентних ставок, що додатково призведе до збільшення витрат по
обслуговуванню внутрішнього боргу.

Необхідно підкреслити, що залучення зовнішніх позик означає зростання
зовнішнього боргу і витрат на його обслуговування , та скорочення
можливо-стей фінансування майбутніх державних витрат. Використання
кредитів НБУ (емісії грошей ) для покриття бюджетного дефіциту стає
додатковим джере-лом інфляції. Кожен з цих наслідків не бажаний для
країн перехідної еконо-міки, тому отримання принципу достатності є для
України особливо актуаль-ним.

Для збільшення податкових надходжень, як відомо, існують дві
принци-пові можливості :

1) збільшення бази оподаткування;

2) збільшення податкових ставок.

Збільшення бази оподаткування.

Розширення податкової бази можливе за рахунок скасування пільг по
оподаткуванню. Ліквідація податкових пільг могла б дати значно
відчутніші результати для збільшення державних доходів, ніж спроби
вибіркового розв`язання бюджетних проблем за рахунок прибуткових
підприємств.

В існуючій податковій системі зменьшення оподатованого прибутку
від-бувається ще й тому, що частина податків та обов`язкових платежів
підпри-ємств прив`язана до окремих елементів витрат і відноситься до
собівартості продукції . Але відомо, що податки сплачуються,
врешті-решт, лише з доходів економічних суб`єктів. А тому найнадійнішим
джерелом збільшення доходів

бюджету в середньостроковій перспективі є не введення нових податків чи
збільшення податкових ставок, а розширення ділової активності й
зумо-влене цим зростання платоспроможності населення і кількості
прибутково працюючих підприємств .

Збільшення податкових ставок.

Податкові надходження мають бути здатними збільшуватись за досить
короткий строк і такоюмірою, наскільки це є необхідним для фінансування
додаткових бюджетних витрат. Неможливо сформувати досить однорідні
часові ряди економічних показників, які могли б бути використаними для
прогнозу доходності різних податків та їх здатності до збільшення.
Подат-кова система має включати такі елементи, використання яких давало
б змогу отримувати необхідні кошти для фінансування додаткових державних
витрат. Такий підхід використовується не тільки для країн з перехідною
економікою. Наприклад, у Німеччині як адаптаційний елемент
використовується ПДВ,

оскільки його тимчасове підвищення не справляє істотного впливу на
поведін-ку платників податку і оподаткування споживання становить меншу
не-безпечну для економічного зростання, ніж оподаткування особистих
доходів і прибутку підприємств . Аналіз показує, що і в умовах України
зниження ставки ПДВ на початку 1995 р. з 28 % до 20 % привело до
приблизно пропорційного зниження доходів ( у 1994 р. доходи від ПДВ
становили 11,42 % ВВП , а в 1995 – 8,56 % ), а тому зміна ставки цього
податку є більш принятною у випадку необхідності збільшення бюджетних
доходів, ніж введення нових податків або збільшення оподаткування
доходів.

Друга категорія принципів – це політико-економічні.

Націленість на економічне зростання .

Оподаткування не повинне створювати перешкод для економічного
зростання, збільшення його, має сприяти економічному зростанню.

За період проведення реформ в Україні з 1992 по 1995 р. державна квота
( питома вага податків, зборів і внесків по соціальному страхуванню у
ВВП ) зросла з 35,1 до 40,6 %. На 1996 р. передбачалось їх подальше
збільшення до 47,3 % ВВП.

Для забезпечення умов економічного зростання України необхідно :

по-перше, зробити реальні кроки щодо зниження державної квоти у ВВП і
зниження податкового навантаження на підприємства, насамперед,за рахунок
вдосконалення оподаткування прибутку; по-друге, використати такі правила
розрахунку амортизаційних відрахувань, які б дали змогу індексувати
активи та пасива балансу підприємства з урахуванням рівня інфляції і не
призво-дили б до оподаткування фіктивного прибутку; по-третє, створити
сприятли-ві умови для самофінансування інвестицій, найважливішими, з
яких є можливість прискореної амортизації і зниження ставок податку на
прибуток.

Нейтральність щодо конкуренції.

Оподаткування не повинне викривляти конкуренцію як між підприєм-ствами
та галузями всередені країни , так і між галузями вітчизняними і
зару-біжними підприємствами. Велике податкове навантаження на
підприємствах України не сприяє підвищенню конкурентноспроможності
вітчизняних вироб-ників на світовому ринку. Умови конкуренції всередині
країни викривлюються податковими пільгами, надання яких також означає,
що для поповнення бюд-жету необхідно збільшувати податкові навантаження
на інші підприємства. Наприклад , звільнення від податку на прибуток
сільського господарства та будівельних організацій , які споруджують
об`єкти у сільській місцево-сті і використання пільгової ставки для
підприємств АПК, які обслуговують сільське господарство, погіршують
становище інших галузей без помітного полегшення ситуації в сільському
господарстві .

Поряд з ПДВ береться ще кілька податків, які розраховуються, виходячи з
обсягу реалізованої продукції тобто являють собою багатоступінчасті
брутто-податки з обороту. До них належать: по-перше, внески до
інноваційно-го фонду ( 1 % від обсягу реалізованої продукції );
по-друге, відрахування на будівництво, ремонт та утримання автомобільних
доріг ( 1,2 % від обсягу реалізованої продукції); по-третє, відрахування
до державного цільового фонду розвитку промисловості у складі бюджету
України (1 % від обсягу реа-лізованої продукції підприємств, які входять
до сфери управління Міністер-ства промисловості ).

Ці податки стягуються з усієї вартості продукції на кожній стадії її
вироб-ництва і обігу, і тому призводять до поступового збільшення
податкового на-вантаження в результаті нарахування податку на раніше
сплачені податки. При цьому в гіршому становищі , з точки зору умов
конкуренції, виявляють-ся дрібніші підприємства ( порівняно з більшими
), а також підприємства з більшою матеріалоємкістю виробництва, оскільки
таки податки на їх продук-цію виявляються більшими. Це робить їх
продукцію дорожчою, а значить – і менш конкурентоспроможною.

Третя категорія принципів – це соціально-етичні.

Основу цієї групи принципів становлять ідеї справедливого оподатку-вання
, реалізація яких передбачає загальний характер оподаткування (всі
особи, які є платоспроможними, мають залучатися до сплати податків) та
справедливість оподаткування (урівняне оподаткування за рівних або
аналогіч-них обставин, а з різних – відповідним чином диференційоване.

Послідовне втілення принципів справедливого оподаткування передба-чає
відмову від податкових пільг. Так, світова практика застосування
податко-вих пільг і досвід самої України показують, що вони часто
призводять зовсім не до тих результатів, досягнення яких декларувалося
або на які розраховува-ли при їх введені. Нерідко пільги в оподаткуванні
стають одним із засобів ухилення від сплати податків. З практики роботи
податкових служб України добре відомі факти використання комерційними
структурами пільг, наданих, наприклад, громадянам, що постраждали від
Чорнобильської катастрофи.

Принцип відносності.

Податкове навантаження може розподілятися таким чином, щоб при цьому
платоспроможність платника зменшувалася відносно рівною мірою.

Посилення податкової прогресії має виправдовуватися міркуваннями
соціальної справедливості і пов`язаною з цим необхідністю перерозподілу
доходів.

Остання група принципів – це принципи, що відбивають правові й технічні
аспекти стягування податків.

У відповідності з принципами цієї групи оподаткування має бути
транс-парентними і практичним. Транспорентність податкової системи
передбачає максимально чітке і несуперечливе формування норм податкового
права, що включає їх неоднозначне тлумачення. Це є необхідною
передумовою практич-ного дотримання принципів рівності і загального
характеру оподаткування. Виконання податкових правил має бути також
пов`язане з мінімальними ви-тратами як для платників податків, так і для
податкової адміністрації. Незруч-ний час або форма стягування податку
можуть стати причиною його неспла-ти.

Податки є складовою частиною фінансового механізму і виконують
регулюючу функцію. Її суть полягає в тому, що податки впливають на всі
сторони діяльності платників. Функції податків, як і самі податки, є
явищем об`єктивним і незалежним від волі держави впливають на
підприємницьку діяльність. Але держава може свідомо використовувати цю
функцію для регу-лювання певних пропорцій у соціально-економічному житті
суспільства. Ви-користання податків як фінансових регуляторів – це
складова справа, для якої на різних етапах розвитку суспільства можуть
використовуватись різні подат-ки, змінюватись об`єкти і ставки
оподаткування, а також надання пільг.

На базі використання фіскальної і регулюючої функції, які мають не
тільки теоретичне значення, а й використовуються на практиці
оподаткування, формується податкова система.

У податковїй системі повинні реалізовуватись обидві функції податків. З
одного боку, податки мають бути інструментом, який забезпечить
бездефіцит-ність бюджету, а з іншої – стимулювати підприємницьку
діяльність.

Перед законодавцями держави стоїть вибір збільшувати доходну частину
бюджету за рахунок високих податків ( т.б. “податкового пресу”,
використову-ючи лише фіскальну функцію ) чи формувати систему стабільних
стимулів для підприємницької діяльністі, яка забезпечить зменьшення
дифіциту бюджету через деякий час і перспективу економічного росту.

Перший напрямок вирішує лиш тимчасові проблеми і безперспективним для
розвитку економіки. Другий – стимулює виробництво, що само по собі
скоротить дефіцит бюджету. У податковій системі мають делектично
поєдну-ватись дві функції: фіскальна і регулюча. З позиції фіскальної –
податкова си-стема повинна забезпечити стабільне і гарантоване
надходження до бюджету. З позиції регулюючої – мати можливість впливати
на всі сторони економічного і соціального розвитку суспільства.
Фіскальна функція реалізується в усих податках, регулююча ж при певних
умовах може проявлятися, а може й ні, хоча вона об`єктивно притаманна
податкам, але на практиці діє не завжди так, як це передбачалось при
створенні того чи іншого податку. Тому практично неможливо, щоб
одночасно реалізувалися обидві функції в одному податку.

Податкова система має включати до себе, насамперед, податки, які б
за-безпечували сталу фінвнсову базу держави і давали можливість
пезперебійного фінансування державних видатків. Крім того, в податковій
системі має бути достатня кількість податків, на які здебільше податок
окладається регулюча функція. Справа в тому, що неможливо впливати на
всі боки господарської діяльності підприємств та всі сфери
економічно-суспільного життя за допомо-гою одного чи двох податків.
Очевидно, що податкова система повинна вклю-чати досить широке коло
податків різної цілеспрямованості.

2.Податки в системі доходів держави.

Нарощування кризису неплатежів суттєво відобразились на фінвнсових
можливостяе держави, якої внаслідок цього не змогли забезпечити рішення
потреб. Зусилилось напруження до взаємо відносин центральних та місцевих
влад.

Аналіз загальнодержавих і місцевих податків та зборів.

Як завжди, надходження від загальнодержавних податків розподіляється
між центральними і місцевими органами влади. В минулому році ( 1996 р. )
співвідношення видатків виглядало як 4:1 в рахунок центральної влади ( а
2 роки тому це співвідношення було 3:1 ).

Й тому прогнозувалось, що в 1997 р. вся сума, яка стягувалась з ПДВ, яка
повинна була нараховуватись до державного бюджету передбачалось, що до
місцевих бюджетів буде надходити 50 % (проти 20% в 1996 р.), акцизного
збору , який стягувався на території (крім акцизного збору з ввезених в
Украї-ну підакцизних товарів) та 70% податку на прибуток та податку на
майно.

Достатньо невизначений та нестабільний поділ коштів між місцевими
бюджетами різних рівнів. Тобто він здійснюється в умовах відсутності
стабіль-них нормативів. Наприклад, в бюджетах міст з населенням більше 1
млн.чол. в 1995 році доля залишених доходів коливалась в межах від 12%
до 57%. При регулюванні місцевих бюджетів недостатньо враховувати рівень
економічного розвитку областей та районів.

В більшості країн оподаткування населення в рахунок центральних і
місцевих влад історично розвивалось самостійно. Наприклад, в Англії
нарахо-вувалось 13 000 місцевих бюджетів та бюджетів вищих
адміністративних оди-ниць, які не контролювали нижчих. В Німечинні
звітний державний бюджет не затверджувався, а публікувався як
статистичний матеріал. В США податкові джерела частково розподілені:
Федеральному Уряду належить виключно право на державне мито та поштові
збори. Органи влади штатів і місцевого управ-ління збирають податки на
майно, платежі за реєстрацію автотранспорту, добуток корисних копалин,
санітарні послуги.Інші доходи – на власність та доходи юридичних та
фізичних осіб, спадщину, дарування, акцизи – можуть використовуватись
всіма рівнями влади до свого нагляду. На рівні штатів основними
джерелами податкових надходжень: обов`язкові внески з соц. страхування
(21%), податок з продажу (20%), прибутковий податк (19%), індивідуальні
акцизи (10%). Для місцевого управління основним джерелом податкових
надходжень – місцевий майновий податк. В загальній структурі місцевих
податкових надходжень на прямі податки припадає приблизно 58 %,
основними з яких є : промисловий податок, податок на житло, земельний
податок. В місцеві бюджети надходить та частина загальнодержавного ПДВ,
яка збирається централізовано.

Організація збору податків в розвинутих країнах побудована таким чином,
що загальнодержавні податки стягуються центральним урядом на основі
законодавства країни і направляються до державного бюджету, місцеві
платежі збираються місцевим органами управління на певній території і
посту-пають в місцеві бюджети.

В більшості держав напрацьован досвід вирівнбвання місцевих доходів в
процесі збору податків. Практично всюди місцеві бюджети датуються
центра-льним урядом: частина субсидій в доходах місцевих бюджетів США
складає більш ніж 20%, Франція – 15%, ФРН – 24%, Англія – 46%, Японія –
41%.

Аналіз прямих та непрямих податків.

На початок 1990-х років питома частка податкових надходженнь бюдже-тів у
ВНП становила в таких країнах як в США – 30%, Японії – 31%, Англії –
37%, Канаді – 37%, Німечинні – 38%, Італії – 40%, Франції – 44%, Бельгії
– 46.1%, Норвегії – 48.3%, Данії – 52%, Швеції – 61%.

Важливою характиристикою сучасних податкових систем розвинутих країн є
їхня стуктура оподаткування, дослідження якої почну з аналізу
відно-шення прямих і непрямих податків (див.табл.1).

В США, Японії, Канаді, Англії переважають прчмі податки, у Франції –
непрямі (56.6%): податки на споживання, акцизи, внески підприємців у
фонди соц.страхування. ФРН та Італія мають досить урівноважений рівень
структури податків ( частка непрямих податків у ФРН – 45.2%, в Італії –
48.9%).

Залежність цього співвідношення свідчать такі чинники: життевий рівень
переважної частини населення; досить досконалий механізм стягнення
податків, його здатність звести до мінімуму ухилення від оподаткування;
рівень податкової культури, розв`язування найгостріших соціальних
проблем; традиції оподаткування.

Що стосується нашої країни, то співвідношення прямих та непрямих
податків протягом 1991-1995 р.р. змінвалось таким чином : у 1991 р. –
переважали прямі податки, 1992-1993 років – непрямі податки, у 1994
-1995 р. – їх співвідношення змову змінювалось на користь прямих
податків (див.табл.2),

Табл. 1

Розподіл податків в розвинутих країнах.

Особистий Податок на Внески на соц. страхування Податок на

Країни прибутков. прибуток ————————————-
споживання Акцизи Інші

податок робітників підприємців податки

————————————————————————
———————————————————————
США 35.8 7.3 11.6 16.6 7.6 6.8 14.3

Англія 28.9 11.0 6.6 10.6 16.6 12.3 14.0

ФРН 27.4 4.7 15.9 18.8 17.0 9.4 6.8

Франція 11.8 5.4 13.3 27.3 18.8 8.5 14.9

Італія 26.3 10.0 6.3 23.6 14.7 10.6 8.5

Канада 40.8 6.8 4.3 9.7 13.9 9.9 14.6

Японія 26.8 21.5 10.9 15.2 4.2 7.3 14.1

хоч переважання не таке значне порівняно з 1991 р.

Якщо до непрямих податків віднести внески Фонду ліквідації наслідків
Чорнобильськоє катастрофи і соціального захисту населення, Пенсійного
фон-ду і Фонду зайнятості, які по суті, є аналогом такого специфічного
податку на Заході, як внески на соц.страхування, але на відміну від
західних країн, на 99% забезпечуються надходження від підприємств, які
являють собою нарахування на фонд заробітної плати , а тому підвищують
ціни товарів, то разом із внеска-ми у ці фонди непрямі податки
становлять основу податкової системи Украї-ни.

Таким чином, структура податкової системи України підтверджує ту
закономірність, згідно з якою в умовах низького рівня доходів юридичних
і фі-зичних осіб, недосконалості фіскального законодавства і роботи
податкових служб неможливо забезпечити переважання в структурі
податкової системі прямих податків. В Україні чинником, що підсилює цю
закономірність, є на-дання реальних доходів підприємств, зростання числа
збиткових підприємств в умовах однієї з найглибших економічних криз. За
цих обставин збереження по-рівняно значної ролі прямих податків може
забезпечити лише шляхом надмір-ного оподаткування як фізичних так і
юридичних осіб, що руйнує стимули до економічної діяльності, а саме
оподаткування таких особистих доходів, які в усьому світі або взагалі
неоподатковуються, або оподатковуються за більш низькими ставками.

Пряме оподаткування в Україні базується на основних видах податків:
податку на прибуток підприємств та прибуткового податку з громадян.

Табл. 2.

Структура доходів бюджету України, %

Надходження до:

1. Чорнобильського фонду

4

10.1

5.0

4.6

5.0

2. Пенсійного фонду – – – 18.0 20.2

Разом 4 10.1 5.0 22.6 25.2

Прямі податки

Податок на прибуток 34 – – – 23.5

Податок на доход 0.1 22.7 29.2 27.3 –

Податок на експорт та імпорт 0.3 – – – –

Прибутковий податок 13 12.2 5.8 6.5 7.7

Податок на промисел – – 0.004 – 0.01

Плата за землю 0.1 1 2 0.8 3.06

Податок з власників транс.засобів 0.4 0.03 0.04 – 0.26

Податок з неодружених, одиноких,

малосімейних 0.3 0.001 – – –

Разом 48.2 35.2 37 34.6 34.5

Причому частка першого в доходах бюджету втріччі (1995 р.), майже
вшестеро (1993 р.) перевищує частку другого, тоді як у розвинутих
країнах перевищує прибутковий податок з громадян.

Причиною відмінностей цього є відмінності в структурі ВВП. Якщо в
розвинутих країнах частка оплати праці у 1992 році становила 60.6% у
США, в Японії – 56.4%, в ФРН – 54.5%, частка прибутку відповідно: 30.8%,
37%, 34.2%, то в Україні у 1994 році лише 33.8%. Таким чином, низький
рівень заробітної плати і взагалі рівень життя переважної частина
населення зумовлює низьку частку прибуткового податку з громадян у
доходах бюджету. Лише зростаня осбистих доходів стане надійним
підгрунтям для зміни ролі прибуткового по-датку з громадян.

Важливою причиною високої частки податку на прибуток підприємств
(зокрема причиною багаторазового перевищення часткою цього податку
част-ки особистого прибуткового податку ) є особливість податкової
політики в Україні, що проявляється в становленні надмірного тягаря на
підприємства внаслідок особливостей обліку фінансових результатів в
Україні.

Непрямі податки в Україні характеризуються переважанням ПДВ та
відрахувань у фонди: Пенсійний, зайнятості і ліквідації наслідків
Чорнобильсь-кої катастрофи, соціального захисту населення.

Щодо зростання ролі ПДВ, то воно хоч і підбиває загальну тенденцію,
власну більшості розвинутих країн, усеж є надмірним: частка ПДВ в
доходах бюджету України вища, ніж в розвинутих країнах.

Зниження у 1995 році ставки ПДВ до 20% (1992-1995 ставка становила 28%)
вона є максимальною ставкою ( в 14-20% на основі групи товарів при більш
низьких ставках для окремих видів, наприклад, продовольчих).

А частка акцизного збору в Україні занадто низька порівняно з
розвинутими країнами ( у США ставка податку на продаж коливається 3 – 7%
, у Канаді – 7.8%, ФРН – 15%, в Англії ставка ПДВ – 17.5%, в Японії –
3%).

Внески у фонди : Пенсійний, зайнятості, ліквідації наслідків
Чорнобиль-ської катастрофи, соціального захисту населення – мають
найбільшу питому вагу в доходах бюджету України. Але їхнє зіставлення із
внесками у фонди соціального страхування розвинутих країн свідчить про
відавання України від більшості країн – менш, ніж у нас частка цих
внесків у Англії і Канаді. З одно-го боку, це свідчить про недостаню
соціальну спрямованість податкової полі-тики України, з другоого –
частка внесків у вищезагальні фонди в Україні й так перевищує об`єктивні
можливості сб`єктів підприємницької діяльністі та гро-мадян (оскільки
сплачують їх кікцеві споживачі) , є одним із чинників надмір-ного
податкового тиску на них. Отдже, збільшення відрахування на соціальне
страхування можна шляхом їхнього часткового прямого перекладаня на плечі
громадян. А це потребує як підвищення рівня особистих доходів, так і
розвит-ку системи соціального страхування в Україні.

Аналіз доходів бюджету.

В останні роки загострилась проблема формування і викрнання бюджету.
Починаючи з 1992 року в Україні порушуються усі строки прийняття
введення в дію Закону України “ Про державний бюджет України на поточний
рік ” та щорічно погіршується ситуація з його виконанням. Для прикладу :
державний бюджет 1997 року був сформований і поданий до Верховної Ради
двічі (14 ве-ресня та 21 листопада 1996 р.),коли ВВП становив 106.6
млрд.грн. і – втретє –

в березні 1997 року, коли ВВП становив 104.4 млрд.грн.

Протягом останніх п`яти років ситуація із виконанням прогнозних
макроекономічних показників соціально-економічного розвитку
погіршується. Так, у 1996 році передбачалось зниження обсягів ВВП на
1.8% і зростання промислового виробництва на 0.5%. Підсумки минулого
року свідчать про зниження ВВп на 10%, обсягів виробництва промислової
продукції – на 5%, а сільськогосподарської – на 9%. Знизились
виробництво ТНС на 20.2%, обсяги реалізації платних послуг населенню –
на 13.5%, на транспортних послугах – на 17.8%.

Все це негативно позначається на стані виконання бюджету – основного
фінансового плану держави. В 1995 році їз 28 джерел надходжень коштів до
бюджету, план виконано по 8, а в 1996 році – відповідно із 29 по 9. При
плані 34.4 млрд.грн. доходів на 1996 рік по зведеному бюджету фактично
надійшло 30.1 млрд.грн., або 86.7% . Недонадійшло коштів у сумі 4.3
млрд.грн.

Аналіз джерел надходжень свідчит, що порівняно з прогнозними показниками
доходів на 1996 рік через невиконання завдань по 20 платежах до бюджету
недонадійшло понад 5 млрд.грн., в тому числі (див.табл 3).

Табл. 3.

Аналіз джерел оподаткування.

в млрд.

грн. %

до плану

надходження

ПДВ 0.31 4.7

Податок на прибуток 0.59 9.8

Акцизний збір 0.07 9.6

Плата за землю 0.18 17.9

Відрахування на геологорозвідувальні роботи 0.17 46.6

Рентна плата за нафту і природний газ, що видобуваєтьтся

в Україні, різниця в цінах на газ і плата за транзит 0.77 29.1

Внески підприємств та госп. Організацій до фонлу для здійс-

нення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської ката-

строфи та соціального захисту населення 0.30 17.1

Надходження до Пенсійного фонду 0.31 4.3

Надходження до фонду ПЕК 0.98 90.6

Надходження коштів від Державного комітету з матеріаль-

них резервів 1.18 81.3

Виконання доходів державного бюджету становило відповідно 82.1%. При
плані 29.6 млрд.грн. фактично надійшло 19.6 млрд.грн. і недонадійшло
14.3 млрд.грн. До місцевих бюджетів надійшло 10.8 млрд.грн. доходів, що
становить 98.8% до річних призначень.

Таким чином у 1996 році до бюджетів усих рівней мобілізовано податків,
зборів та обов`язкових платежів 37.4% до ВВП. У структурі доходів
бюджету 80% займають ПДВ, податок на прибуток, прибутковий податок,
плата за землю, надходження до Пенсійного фонду та внески підприємств і
господар-ських організацій до фонду для здійснення заходів щодо
ліквідації наслідків Чорнобильської катострофи та соціального захисту
населення, що становить 30% до ВВП.

Фактично функціонують три головних платежи, на частку яких припадає 50%
усих надходжень до бюджету – ПДВ, податок на прибуток, і надходження до
Пенсійного фонду. В 1996 році ці платежі становили 19 млрд.грн., що
рів-нозначно сумі надходжень державного бюджету України і становить
майже 25% до ВВП.

Зупинимось на аналізі окремих причин і факторів впливу на формування і
виконання доходів бюджету. Через зростання заборгованості підприємств із
сплатою податків торік бюджет недоодержав 3 млрд.грн. або 12% загальних
надходжень (див.табл. 4).

Табл. 4.

Динаміка заборгованості за матеріали.

на 01.01.97 р. (млн. грн.)

Найменування платників Заборгова

ність

на 01.01.96 Заборгова

ність

на 01.12.96 Заборгова-

ність

на 01.01.97 Відхилення

до 01.01.97

(+/-) Відхилення

до 01.01.97

%

ПДВ 221.5 535.1 575.0 353.5 159.6

Акцизний збір 21.9 30.8 34.7 12.8 158.4

Податок на прибуток 164.1 410.4 318.0 153.9 193.8

Прибутковий податок на доходи 0.8

Надходження до Пенсійн.фонду 590 1507.1 1588.7 991.7 268.1

Всього 1135.0 2815.0 2946.3 1811.3 259.6

Середньомісячний темп зростання недоїмки з платників до бюджету
становить у 1996 р. 25% і значно випереджена з темпами зростання
заборго-ваності між підприємствами України. На рівень виконання доходів
бюджету вплинуло надання відсточки та розсрочки в сплаті платежів до
бюджету під-приємствами та організаціями в сумі понад 2 млрд.грн., або
7% до загальних надходжень.

Таким чином, заборгованість бюджету та Пенсійному фонду підприєм-ствами
всіх форм власності на початок 1997 р.становила 5 млрд.грн. тобто понад
15% до минулорічних надходжень. Через зростання в 1996 р. обсягів
дебіторської в 1.9 раза та кредиторської у 2.2 раза заборгованості між
під-приємствами втрачено понад 1 млрд.грн. доходів бюджету.

З метою подолання платіжної криз та зниження соціального напруження у
суспільстві протягом минулого року було проведено понад 6000
взаємозалі-ків на суму майже 6 млрд.грн., що становить 20% загального
обсягу доходів і 17.8% видатків зведеного бюджету України.

Тенденція зростання заборгованості підприємств перед бюджетом
зберігається і в 1997 р., про що свідчать дані наведені в табл. 5.

Табл. 5.

Стан заборгованості за платежами до бюджету

і Пенсійного фонду на 01.02.97 (млн.грн.)

Найменування платежів

01.01.97

01.02.97 Відхилення

до 01.01.97

(+/-) Відхилення

до 01.01.97

%

ПДВ 575.0 916.9 341.9 159.5

Акцизний збір 34.7 35.1 0.4 101.2

Податок на прибуток 318.0 264.5 -53.5 83.2

Прибутковий податок на дохо-

ди від підприєм. Діяльності 2.7 2.9 0.2 107.4

Плата за землю 166.2 211.9 45.7 127.5

Інші податки і платежі 268.0 287.0 19.0 107.1

Всього 1364.6 1718.3 353.7 125.9

Надходження дл Пенсійного

фонду 1581.7 1785.3 203.6 112.9

Всього 2946.3 3503.6 557.3 118.9

Таким чином, заборгованість підприємств перед бюджетом на 01.02.97 р.
становила 3.5 млрд.грн. або в 2 рази більше всих місячних надходжень у
січні поточног року. Майже 50% усієї заборгованності припадає на 600
великих під-приємств переважно державної форми власності й таких дев
частка акцій належить державі.

ДПА України в 1996 р. році перевірено 369 000 підприємств, або близько
60% їх загальної кількості. У кожному другому перевіреному підприємстві
встановлено порушення чинного законодавства, додатково нараховано
податків і застосовано фінансових санкцій на суму 2.8 млрд.грн.

Причиною таких ситуацій є низький рівень відповідальності та недійовий
механізм адміністративних покарань щодо стягнення податків і зборів. У
сучасних умовах підприємствами і оргнізаціями фінансово вигідніше
сплачу-вати штрафні санкції та використовувати в своїх цілях кошти, які
своєчасно не сплачені до бюджету та не повернуті постачальникам, ніж
взяти кредити в установах комерційних банків.

Зважаючи на таку складну ситуацію Верховна Рада 05.02.97 р. приняла
Закон України “ Про внесення змін і доповнень до Кримінального і
креміна-льно-процесуального кодексів України щодо відповідності ухилення
від сплати податків ” , відповідно до якого посилюється міра
відповідальності платників податків і зборів та обов`язкових платежів,
але до позбавлення волі з конфіс-кацією майна.

Законом допомогою податків держава має регулювати процеси вироб-ництва,
роподілу, перерозподілу та споживання ВВП, збалансованості еконо-мічних
інтересів та вилучення частки новоствореної вартості до бюджетів усіх
рівней і цільових фондів.

3. Становлення податкової системи України

та перспективи її розвитку.

З проголошенням самостійності Української держави на перший план
виступила проблема структурної перебудови господарського комплексу,
під-вищення економічної ефективності його функціонування.

Податкова система має надзвичайно важливе значення для виходу еконо-міки
з кризового стану, вана повиння створювати нормальні умови для
вироб-ничої і фінансової діяльності.

Податкова система – це не механічна сукупність податків, а внутрішньо
організаційна, функціонально взаємоузгоджена і взаємодоповнююча система.
Виходячи з цього можна сказати, що завершеної податкової системи України
ще немає, вона перебуває в процесі становлення.

Для усвідомлення особливостей податкової системи України в перехід-ний
період та напрямів їх змін розглянемо структуру надходжень до зведеного
бюджету України за 1990-1995 р. (див.табл. 6).

Ознайомлення з талицею засвідчує безперервні зміни стукткри податків та
структури надходжень протягом аналізованого періоду. З таблиці видно, що
протягом заданого періоду не було жодного року, коли з податкової
системи не зникали одні податки і не з`влялися інші.

З одного боку, це зумовлено змінами в державному устрії України,
перетворенням її, держави з формальними ознаками повної державності в
складі СРСР, в самостійну державу.

Так, прояви цього є відсутність в системі оподаткування України до 1991
р. доходів від зовн.-економічної діяльності і акцизного збору, які
з`явили- ся лише з 1992 р. Окрім того , в Законі УРСР “ Про систему
оподаткування ”, що був приянятий у 1991 р., не було визначено систему
місцевих податків. Вона була визначена лише в Законі України “ Про
внесення змін і доповнень

Табл. 6.

Питома вага надходжень деяких податків в загальній сумі надходжень до
зведеного бюджету України.

1990 1991 1992 1993 1994 1995

Податок з обороту 28.2 21.4 – – – –

ПДВ – – 31.4 34.7 25.0 20.3

Податок на прибуток підприєм 26.8 29.1

ств та організацій – – – 19.2

Податок на доходи податокідприємств – –

Відрахування до фонду ліквід. – 3.5

Відрахування до Пенсійного – –

фонду – – 17.7 18.5

* дані за 1995 р. – очікувані

до Закону УРСР”. “ Про систему оподаткування ” прийнятому на початку
1994 р. порівняно із Законом 1991 р. із переліку загальнодержавних
податків та зборів було виключено :

податок на прибуток

податок на прибуток іноземних юридичних осіб від діяльності вУРСР

податок з обороту

податок на фонд оплати праці колгоспників

лісовий доход

податок на експорт та імпорт

Водночас в перелік було введено 9 нових податків, обов`язкових плате-жів
та зборів, зокрема внески до фонду соціального страхування, ліквідації
наслідків Чорнобильської катастроф, Пенсійного фонду та інші.

Перелік загальнодержавних податків та інших обов`язкових платежів
визначено у статті 14 названого Закону. Він включає 19 податків. Перелік
міс-цевих податків та зборів на території України містить 15 найменувань
податків та зборів.

Другою причиноюзміни структури податкових надходжень є залежність
податкової системи від трансформаційних процесів в економіці.

Між дією першої та другої причини є певна узгодженність і водночас
суперечність. Якщо норма пов`язана із спробою свідомого впливу на
фор-мування податкової системи, то друга відображає успіх чи невдачу
цього впливу.

Нестабільність податкової системи проявляється не лише у змінах системи
законів, але також в частих змінах, що вносяться до змісту самих
законів.

Серйозні корективи проводилися щодо базових податкових, зокрема, Закон
України “ Про оподаткування прибутку підприємств ” прийнятого 22 травня
1997 р. ВРУ “ Про внесення змін і доповнень до Закону України “ Про
оподаткування прибутку підриємств””. Цим Законом передбачається ввести в
дію з 1 липня поточного року і застосувати при розрахунках із бюджетом,
по-чинаючи з доходів і витрат, що отримані й проведені з 1 липня
нинішнього року.

Законом запропоновано примусово новий підхід до оподаткування
іно-ваційного фонду, внесених в державний реєстр здійснюється у розмірі
50% дючої ставки на прибуток від реалізації іноваційної продукції.
Ставка діє перші 3 роки після реєстрації іноваційної продукції. Доходи
отримані від страхової діяльностіобкладаються податком у розмірі 3%.
Доходи отримані від страху-вання і перестрахування життя, звільнені від
оподаткування.

Законом також передбачено, що з 01.07.97. по 01.01.2002 року 1.5% суми
неоподатковуваного податку на прибуток перераховується до спеціальних
ра-хунків місцевих бюджетів для фінансування будівництва та інших цілей.

Крім того, з 1997 р. після прийняття законопроекта “ Про податок на
землю ” Законом податку на прибуток призначається введення норми, по
якій податок на прибуток сільськогосподарських підприємств
розраховуються як різниця між розрахованим податком на прибуток податком
на землю. По Закону доходи нерезидентів отримуються від джерел в
Україні, які стягуються за ставкою 30% (раніше – 15%). Ставка
оподаткування при перестрахуванні ризиків нерезидентами складала 10%.
Сума доходів нерезидентів, яка сплачу-валась резидентами як сплата
вартості фрактовки транспортних засобів -6%.

З 01.10.97 р. вступає в силу Закон України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР

“ Про ПДВ ”, держав змістом нововведень є перш за все перелік плат-ників
податку :

особа, яка на протязі будь-якого періоду за останній рік пребільшив
неоподаткуванний мінімум доходів громадян (зараз 10 200 грн. ) в тому
числі :

особа, яка ввозить (пересилає товари на митну територію України або
отримує від нерезидента роботи (послуги для їх використання або потреби
на митній тер. України за виключенням фізичних осіб, неза-реєстрованих
як платники податку, в випадку коли вказані фізичні особи ввозять товари
в об`ємах, не підлягаючих оподаткуванню відповідно до законодавста;

особа, яка пред`являє послуги, пов`язані з транзитом пасажирів або
вантажів через митну територію України .

До числа платників податку відносяться також особа, відповідальна за
внесення податку до бюджету по об`єктах оподаткування залізничного
транспорту.

Законом вводяться єдини для всіх категорій платників податку
підпри-ємств – виробників; підприємств торгівлі, крім комісійних
заготоівельних, снабженсько-збутових, оптових, інших здійснюючих
посоередницьку діяль-ність; фізичних осіб незалежно від валюти
розрахунків ( в національній або іноземній ), порядок обчислення і
сплати ПДВ

Змінюється порядок обчислення ПДВ імпортних товарів. В залежності від
виду імпортуємих товарів і статуту підприємства імпортера виявляються
три види розрахунків з бюджет:

Обов`язкова сплата податку. Здійснюється при ввезенніна митну територію
України підакцизних товарів.

Оплата по бажанню платника може здійснюватися шляхом пред`явлення
податковим органам митного контролю простого векселя, забезпеченого
підтвердженням комерційного банку.

Теж саме, що і в другому варіанті, з тієї лише різниці, що замість
підтвердження комбанка висотий статус платника підтверджує податковий
орган.

У зв`язку з переходом на загальний порядок сплати податку , а також
особливостях визначення оподаткування обороту, платниками податкустаном
на 01.01.97 р. повинен бути здійснений одноразовий перерахунок сум
кредиту і сум податкових забов`язань. При цьому сума податкового кредиту
платників ПДВ виплачених або нарахованих у зв`язку з отриманням або
самостійно виро-блених основних фондів, не введених в експлуатацію, а
сума податкових забо-в`язань підвищується на суму ПДВ на
вартістьвідвантажених, але не сплачених товарів.

Закон України “ Про внесення змін і доповнеь в Закон України “ Про плату
за землю” вступить в дію з 01.01.97 р. Вже визначені розміри і порядок
плати за використання земельних ресурсів, направлення отриманих коштів ,
а також відповідальність платників податку за правильність обчислення і
своєчасної сплати земельного податку.

Використання землі в Україні є платним.Власники землі сплачують
земе-льний податок. За земельні ділянки, надані в оренду , сплачується
орендна плата.

Плата за землю – це земельний податок та орендна плата. Визначена в
залежності від грошової оцінки земель.

Ставка земельного податку з земель населених пнктів, грошова оцінка яких
проведена, встановлюється в розмірі 1% від їх грошової оцінки, за
виклю-ченням земельних ділянок, які вказані згідно з Законом.

Цей Закон значно розширив перелік пільг відносно сплати земельного
податку . Платники, яких стосуються пільги повинні знати їх; обов`язково
враховувати при обчисленні і сплаті цього податку.

Згідно Закону, земельний податок сплачується рівними частинами.
Власниками землі і землекористувачами – виробниками
сільськогосподарської продукції і громадянами до 15 липня і 15
листопада. Переплачені суми податку підлягають поверненню платнику по
його письмовій заяві або по його бажан-ню зараховувати до сплати податку
за наступний рік.

Податкова система повинна створювати нормальні умови для виробничої і
фінансової діяльності підприємств і господарств, а також усіх інших
виробни-ків матеріальних благ. Через податкову політику держава стимулює
як окре-мих товаровиробників, так і розвиток продуктивних сил вцілому.

У минулому податки сплачувались з обороту. Після проголошення курсу на
перехід до ринкової економіки податок з обороту було скасовано. Пільги з
оподаткування малих підприємств та кооперативів було скасовано, а
введення ПДВ збільшувало витрати на виробництво при кожному обороті
коштів на суму , призачену для перерахування до державного бюджету .В
умовах фінансової нестабільності, інфляції та неплатежів це швидко
призвело до гост-роі нестачі оборотних засобів, загальмувало розвиток
виробництва і доверши-ло зруйнуванню легального малого бізнесу, який
тільки почав розвиватися, а державному секторі – до катастрофічного
спаду виробництва.

В Україниі має місце катастрофічне зниження економічної ефективності
функціонування господарського комплексу, яке є основною причиною
зменьшення грошових надходжень до державного бюджету. І хоч не все можна
віднести на негативний вплив недосконалої податкової системи, однак
треба визначити, що вона спрямована на максимальне вилучення доходів
господарюючих суб`єктів, а це позволяє їх можливостей нарощувати
виробни-чі потужності і збільшувати свої грошові доходи.

Податок на прибуток та ПДВ, які сплачують підприємства, не підвищу-ють
їх фінансової стабільності і не сприяють пріорітету розвитку
підприємства взагалі, а малих зокрема. Внаслідок цього більшість малих
підприємств, які не можуть конкурувати з великими, не відповідають всім
вимогам фінансових і правових нор, які дуже часто змінюються. ПДВ
полягає тягарем не тільки на підприємства, яле й на нселення. Ще тільки
купуючи матеріали, сировину і все інше , що необхідно для виробництва
готової продукції, кожне підприємство змушене переплачувати 20% понад
ціну, вони йдуть до бюджету держави. Така форма вилучення ПДВ є
несправедливою щодо підприємства оскільки оподаткувуються не доходи
підприємств, а їх витрати на виробництво продукції.

Але хоч підприємство перераховує до бюджету тільки різницю між
сплаченими і отриманими сумами ПДВ, а решту платять самі покупці
продукції, підприємства виступають не тільки як платники власного
податку, але і як його збераючи з населення.

Цілком природно, що ПДВ, підвищуючи ціни, у великій мірі впливає на
економіку країни, оскільки користується не тільки виробництво, але й
споживання, що створює сприятливі умови для проникнення іноземних
товарів на внутрішній ринок України.

Підприємства України повинні мати значно більші оборотні засоби для
забезпечення нормального функціонування виробничого процесу, ніж
аналогічні підприємства в інших країнах світу. Податок на майно може
призвести до ліквідації багатьох низькорентабельних підприємств і цехів,
а податок на землю – до господарської діяльності тих
сгільськогосподарських підприємств, які знаходяться в несприятливих для
землеробства і тваринництва умовах.

4. Аналіз податкової системи України.

Чинному податковому законодавству України притаманно включення його до
бюджетного права, що й виділяє у податковому регулюванні фіскальні
функції. Розповсюджена ідея про те, що податки – це лише засіб для
наповнення державного бюджету або, інакше, джерело коштів, необхідних
для функціонування держави – безпідставна та обмежена. В дійсності
податки суттєво впливають на діяльність господарюючих суб’єктів,
податкова система виконує функцію структурування економіки, створює та
посилює одні зв’язки або знищує інші. Недоцільно акцентувати увагу лише
на наповненні бюджету з податкових джерел, ігноруючи при цьому те, яким
чином процедура його наповнення впливає на економічні процеси. Мова
повинна йти про розробку такої податкової системи, яка би забезпечувала
або, хоча б, не стримувала розвиток економіки.

Існуюча податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо
перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення
його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі
промислової, політики держави.

Податки не люблять платити всі і це характерно для будь-якої країни. Але
в Україні багато хто не сплачує податки не тільки тому, що вони великі,
несправедливі та їх сума не відповідає тій корисності, що отримується
від держави. Закони, що регламентували податкову систему в Україні, весь
час змінювались з метою їх погодження з процесами, які мали місце у
житті суспільства, за відсутності єдиної податкової політики. Закони про
нові податки, збори та обов’язкові платежі приймалися відповідно до
поточних потреб в фінансуванні доходної частини бюджету (станом на
кінець 1999 року в Україні встановлено 23 загальнодержавних і 16
місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів). За таких умов
суб’єкти господарювання та фізичні особи опиняються в критичному
становищі – більшість громадян в державі просто не в змозі встигнути за
змінами, вони не знають, що саме, коли і за яким механізмом вони повинні
сплачувати.

Існуюча податкова система України характеризується наступними
негативними рисами:

1. Велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів
та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини – станом на
початок 2000 року налічується близько 500 нормативних документів,
пов’язаних з оподаткуванням.

2. Нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни та
поправки до існуючих законів. Тільки відносно податку на додану вартість
за два роки було прийнято 40 законів про внесення змін та видано більше
100 роз’яснень та уточнень.

3. Відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі
податків.

4. Наявність законів, які належать до інших галузей права, але зачіпають
питання регулювання податкових відносин.

5. Відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових
відносин. Так, відповідно до Закону України “Про систему оподаткування”,
платники податків та зборів мають право подавати документи, що
підтверджують право на пільги щодо оподаткування, одержувати та
ознайомлюватися з актами податкових перевірок та оскаржувати рішення
податкових органів. Права ж податкових органів налічують 16 пунктів на
шести сторінках у законі “Про державну податкову службу”.

Поширеними вадами вітчизняної податкової системи вважаються
нестабільність, заплутаність та складність. Але найголовнішим недоліком
є те, що існуюча система пригнічує підприємництво. На сьогоднішній день
в Україні відповідно до закону України “Про систему оподаткування”
налічується 39 податків та зборів. У разі добросовісної сплати усіх цих
податків та зборів підприємство зобов’язано перераховувати до бюджету
40-46% створюваної на ньому доданої вартості. Навіть розвиненим країнам
із стабільним соціально-економічним становищем такий рівень не властивий
і, як правило, призводить до низьких темпів економічного зростання.
Українським підприємствам, на відміну від західних, доводиться
пристосовуватися до змін у відносинах власності, опановувати принципи
корпоративного управління, адаптуватися до конкуренції. За умов
існування несприятливого податкового режиму це маловірогідне, що і
підтверджується вітчизняною практикою.

Крім того, велика кількість податків та численних бюджетних і
позабюджетних фондів цільового призначення істотно ускладнює сплату
податків і зборів, контроль за їх сплатою та форми звітності. Така
громіздка система створює значні незручності безпосередньо для платників
податків. Численні зміни та поправки до податкових законів не дають
можливості підприємствам нормально функціонувати, впроваджувати нові
технології та випускати конкурентноспроможну продукцію.

За існуючої податкової системи стає невигідно здійснювати амортизацію та
модернізацію основних засобів, адже законодавчо встановлені норми
амортизації дуже низькі, а враховуючи застосування понижуючого
коефіцієнту взагалі унеможливлюють оновлення матеріально-технічної бази
виробників. Зовсім не застосовується таке поняття як реінвестування. Це
у свою чергу призводить до падіння рентабельності та
конкурентоспроможності суб’єктів господарювання.

Загальний аналіз політики держави свідчить, що головним принципом і
напрямом діяльності відповідних державних структур протягом тривалого
часу було створення умов значного податкового навантаження на суб’єктів
підприємницької діяльності. Податкова система характеризувалась
посиленням адміністративного контролю за сплатою податків та зборів. При
цьому не враховувалося, що дохід, який отримує держава внаслідок
збільшення податкового тиску та адміністративного контролю, є менший,
ніж економічний збиток, що завдається такими діями господарюючим
суб’єктам. Створюється замкнене коло, в якому опиняються держава з
постійним і значним дефіцитом бюджету та господарство із спадаючим
темпом виробництва.

Намагаючись вирішити проблему податкового тиску та надмірного
адміністративного контролю, господарюючі суб’єкти переносять відносини
між споживачем та виробником, а також свої доходи у тіньовий сектор
економіки, частка якого за різними підрахунками становить від 45% до 65%
валового внутрішнього продукту. Результатом цього становиться
недоотримання державою частини податкових надходжень та намагання
компенсувати це знову ж за рахунок введення нових податків та зборів –
наприклад, гербового збору, збору на обов’язкове державне пенсійне
страхування з операцій купівлі-продажу валют, з торгівлі ювелірними
виробами та при відчуженні легкових автомобілів, відрахувань у Пенсійний
фонд користувачами послуг стільникового зв’язку та ін.

Але збільшення податкового навантаження означає або банкрутство
платників податків, або значно більшою мірою, їх відхід до тіньової
економіки. Таким чином, діюча податкова система – це та сила, яка
підриває національну економіку.

Всі ці проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної
податкової системи, на те, що вона сприяє поглибленню економічної кризи.
Виникає необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного
систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплюватиме всі
без виключення питання податкового права та відповідатиме адекватним
засадам податкової політики держави.

Створення нової законодавчої бази в сфері оподаткування повинно
віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати
світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні необхідно
формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та
зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і
забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб’єктів
господарювання.

5. Засади та шляхи реформування системи оподаткування в Україні.

В процесі реформування податкової системи України чинні норми та
положення, що регулюють процес оподаткування, необхідно переробити у
відповідності до обраних пріоритетів та напрямків розвитку податкової
системи, привести їх до впорядкованої, єдиної, логічно узгодженої
системи.

Проведення податкової реформи в Україні повинно ґрунтуватись на таких
засадах реформування системи оподаткування:

1) загальне спрощення правової бази оподаткування, забезпечення
зрозумілості норм основного законодавчого акту з оподаткування;

2) уніфікація підходів і методів визначення елементів за всіма податками
(зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків (зборів);

3) зменшення кількості податків та скасування податків (зборів,
обов’язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують
доходи від їх стягнення;

4) зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів оподаткування та
зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків;

Z

l

?

¬

?

1/4

ae

????????????

¬

®

?

`bln‚„ou-

.

0

@

B

R

T

x

z

?

?

?

&

??????

??????

??????

??????

??????

??????

????????

??????

??????

??????

??????

??????

??????

??????

??????

????????

????????

????????

????????

????????

????????

????????

?

*

,

.

0

>

@

Z

\

j

l

&

F

&

одатків (зборів) з одночасним збільшенням податкової бази, що означає
максимальне розширення кола платників податків (зборів) та скасування
безпідставних податкових пільг;

6) збільшення розміру суми неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних
осіб;

7) застосування замість податкових пільг системи цільових бюджетних
дотацій, направлених на підтримку найменш захищених верств населення та
на розвиток приоритетних галузей господарства України;

8) підтримка розвитку та поширення малого підприємництва шляхом
запровадження спеціальних режимів оподаткування суб’єктів малого
підприємництва;

9) стимулювання здійснення реінвестицій, а також направлення коштів на
інноваційну діяльність, проведення фундаментальних і прикладних наукових
досліджень та впровадження нововведень;

10) урахування міжнародних аспектів (оподаткування доходів нерезидентів
та іноземних доходів резидентів, дія міжнародних угод в сфері
оподаткування) та досвіду побудови податкових систем в розвинених
країнах.

Зміни податкової системи, проведення яких передбачається під час
здійснення податкової реформи в Україні, направлені на вирішення
наступних завдань реформування податкової системи України:

1. Побудова стабільної, зрозумілої та прозорої податкової системи,
встановлення правових механізмів взаємодії всіх її елементів у рамках
єдиного податкового простору.

З метою забезпечення стабільності податкового законодавства після
закінчення проведення податкової реформи передбачається встановлення
5?річного мораторію на внесення змін до законодавчих актів з питань
оподаткування, якщо такі зміни торкаються основних складових податкової
системи (переліку податків і зборів, їх ставок (крім акцизів), принципів
нарахування, заборони безспірного стягнення коштів з рахунків платників
податку). Щодо ставок акцизного податку, то будуть визначені їх граничні
значення, в межах яких за поданням Кабінету Міністрів України будуть
встановлюватись та затверджуватись Верховною Радою України конкретні
величини ставок акцизного податку.

Після закінчення терміну мораторію нормативно-правові акти, які
регулюють податкові правовідносини, приймаються не пізніше, ніж за шість
місяців до початку нового бюджетного року, та набирають чинності не
раніше, ніж з початку нового бюджетного року.

Що стосується дії податкового законодавства у часі, то буде встановлено,
що акти податкового законодавства не можуть мати зворотної дії у часі,
крім випадків, коли такі акти скасовують податки, зменшують розміри
податкових ставок, скасовують чи пом’якшують відповідальність за
правопорушення в сфері оподаткування при умові, що в зворотна дія
передбачено цим актом.

Зрозумілість норм та положень податкового законодавства України – це
необхідна передумова його життєздатності та прийняття до застосування
всіма суб’єктами відносин, що виникають в процесі оподаткування.
Положення законодавчих актів, які регулюють питання оподаткування,
повинні викладатися із використанням загальноприйнятої та широковживаної
лексики. Поняття та терміни, які визначені в інших галузях
законодавства, вживаються в тому ж самому значенні в податковому
законодавстві України. Специфічним поняттям та термінам надається повне
та однозначне визначення, яке використовується в усіх законодавчих
актах, які торкаються системи оподаткування.

Спрощення податкової системи досягається зменшенням загальної кількості
податків і зборів, зокрема шляхом об’єднання тих податків і зборів
одного рівня, які мають однакову податкову базу, а також скасуванням
неефективних та безпідставних податків з незначними частками в бюджетних
доходах. Для спрощення процесу обліку та нарахування податків (зборів) і
зменшення витрат на контроль за їх сплатою, для основних податків і
зборів встановлюються однакові податкові та звітні періоди.

2. Формування єдиної податкової правової бази.

Єдність податкової системи та законодавчої бази оподаткування
забезпечується повним охопленням всіх питань з оподаткування в одному
законодавчому акті, яким встановлюється вичерпний перелік податків та
зборів, що справляються на загальнодержавному і місцевому рівнях, та
визначаються конкретні ставки загальнодержавних та граничні ставки
місцевих податків і зборів. Таким законодавчим актом прямої дії повинен
стати Податковий кодекс України. Право на встановлення загальнодержавних
і місцевих податків і зборів необхідно закріпити за одним органом
законодавчої влади – Верховною Радою України.

3. Створення раціональної податкової системи, яка забезпечить
збалансованість загальнодержавних і приватних інтересів, буде сприяти
розвитку підприємництва та нарощуванню національного багатства України.

Проблема наповнення доходної частини бюджету не повинна прямо
відбиватися на рівні податкового навантаження. Зростання обсягів
податкових надходжень повинно забезпечуватись за рахунок прискорення
оборотності капіталу та підвищення ділової активності суб’єктів
господарювання. Сприяти цьому необхідно шляхом реалізації регулюючої
функції податків. Під час побудови податкової системи передбачається
раціональне співвідношення прямих та непрямих податків, кожний з яких
має свої вади та позитивні риси. Непрямі податки впливають на рівень
цін, підвищуючи їх, але механізм їх стягнення є відносно простим і
забезпечує стабільні надходження в бюджет. Прямі ж податки враховують
рівень доходів, впливають на обсяги споживання і таким чином виконують
регулюючу роль.

4. Встановлення рівних умов оподаткування для всіх категорій платників
податків та скасування безпідставних пільг з оподаткування.

Положення податкового законодавства повинні однаково поширюватись на всі
категорії платників податків незалежно від їх приналежності до тієї чи
іншої галузі промисловості або сфери діяльності. Стимулювання
підприємницької діяльності шляхом застосування податкових пільг та
надання їх певним категоріям, окремим підприємствам чи фінансовим групам
поза системи загальнодержавних пріоритетів недоцільне і сприяє розвитку
тіньової економіки та створює основи для корупції. Тому одним із завдань
реформування податкової системи є скасування безпідставних та
невиправданих пільг з оподаткування. Такий підхід дасть змогу досягти
розширення бази оподаткування і підвищення ділової активності суб’єктів
господарювання, адже всі вони будуть працювати в рівних конкурентних
умовах. Наслідком скасування пільг буде значне збільшення податкових
надходжень до бюджету. Однак, вважається за доцільне залишення деяких
пільг і введення системи заохочення стабільно працюючих підприємств, а
також стимулювання приросту кількості працівників та їх офіційного
прийняття на роботу.

За умов скасування пільг з оподаткування підтримка малозабезпечених
верств населення та пріоритетних галузей українського господарства
здійснюватиметься через систему прямих дотацій. Щодо соціально
незахищених груп населення, то їх доходи не підпадатимуть під
оподаткування завдяки підвищенню розміру неоподатковуваного мінімуму
доходів фізичних осіб, зменшенню ставок податку на доходи фізичних осіб
та застосуванню максимальної ставки цього податку лише до платників
податку з високим рівнем доходів.

5. Забезпечення гарантій соціального захисту щодо малозабезпечених
верств населення.

Доходи, які не перевищують рівня межі малозабезпеченості, не повинні
оподатковуватись, адже вони є незначними, і витрати на їх
адміністрування перевищують бюджетні надходження від їх оподаткування.
Тому необхідною передумовою запровадження дійового механізму
оподаткування доходів фізичних осіб вважається підвищення рівня
неоподатковуваного мінімуму до офіційної межі малозабезпеченості, яка
встановлюється Верховною Радою України.

Під час опрацювання положень податкового законодавства щодо
оподаткування доходів фізичних осіб потрібно передбачити пільгове
оподаткування доходів, отриманих певними соціально вразливими
категоріями громадян, зокрема пенсіонерами, інвалідами Великої
Вітчизняної війни та сім’ями воїнів (партизанів), інвалідами I та II
групи.

З метою забезпечення соціальних гарантій не повинні включатись до
об’єкту оподаткування доходи, отримані у вигляді стипендій, пенсій,
аліментів, суми державної адресної допомоги, житлових та інших субсидій,
суми допомоги по державному соціальному страхуванню і державному
соціальному забезпеченню, компенсації за шкоду, в тому числі моральну,
заподіяну фізичній особі при виконанні нею службових обов’язків та у
зв’язку із втратою годувальника.

6. Створення умов для здійснення підприємствами переоснащення основних
фондів та оновлення матеріально-технічної бази.

В податковому законодавстві закладаються положення, згідно з якими до
витрат, на які зменшується валовий дохід при визначенні об’єкту
оподаткування за податком на прибуток, будуть відноситись кошти,
направлені підприємством на проведення інноваційної діяльності, зокрема
витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки,
фундаментальні та прикладні дослідження та впровадження нововведень.
Також звільняються від оподаткування кошти, використані на
реінвестування, тобто придбання основних фондів, які є об’єктами
амортизації, коли така операція здійснюється платником податку за
рахунок частини отриманого ним прибутку. Це робиться з метою мотивувати
підприємства спрямовувати кошти на розвиток власного виробництва та
активізацію капіталовкладень в основні фонди і застосування нових
технологій.

Передумовою забезпечення конкурентоспроможності продукції національних
виробників є використання сучасного обладнання та технологій. З цією
метою встановлюються норми, за якими збільшуються ставки амортизації і,
відповідно, зменшуються її терміни.

7. Забезпечення умов розвитку суб’єктів малого підприємництва.

З метою створення сприятливого середовища для розвитку та поширення
діяльності малих підприємств в податковому законодавстві передбачається
застосування особливих режимів оподаткування цих категорій платників
податків. При цьому як один з можливих варіантів особливого режиму
оподаткування суб’єктів малого підприємництва виступатиме застосування
податку з продаж до певних категорій платників податків. Це дасть змогу
зменшити витрати на адміністрування сплати податків суб’єктами малого
підприємництва та зменшить їх податковий тягар. Звільнення представників
малого підприємництва від обов’язку ведення докладного обліку витрат,
послаблення податкового тиску на них та реалізація політики підтримки
суб’єктів малого бізнесу на державному рівні призведе до створення
додаткових робочих місць, зростання прошарку середнього класу та
загальної стабілізації економіки країни.

8. Розробка нового механізму податкового адміністрування та
вдосконалення системи відповідальності за податкові правопорушення.

Для побудови ефективної системи стягнення податків та гарантії прав і
законних інтересів платників податків (зборів) вирішення справ про
виконання податкових зобов’язань та стягнення несплачених сум податків,
пені та штрафних санкцій має проводитись лише у судовому порядку. При
застосуванні такого порядку у разі виявлення податковим органом
порушення щодо виконання платником податку свого обов’язку по сплаті
податку (збору), такий податковий орган надсилає платнику податку
податкову вимогу. У разі незгоди платника податку з висновками
податкового органу, податковий орган звертається до суду з заявою про
стягнення суми податку (збору) та передбачених податковим законодавством
фінансових санкцій.

В податкове законодавство необхідно ввести таке поняття, за яким буде
встановлена відносна величина впливу заподіяного правопорушення в сфері
оподаткування, у випадку неперевищення якої платник податку буде
звільнений від відповідальності за таке малозначне правопорушення і
повинен буде лише виконати своє податкове зобов’язання. Крім цього, у
разі виникнення різночитань в податковому законодавстві, подібні колізії
повинні тлумачитись виключно на користь платника податків.

Що стосується внутрішньої структурної побудови системи податкових
органів, то для підвищення ефективності здійснення податкового
адміністрування вважається за можливе перехід від
адміністративно-територіальної побудови структури органів державної
податкової служби на регіональному рівні до утворення податкових
округів. Побудова структури податкових органів за податковими округами
передбачає об’єднання в податковій округи декількох областей, які мають
близьке географічне положення, схожі природні умови та подібний рівень
розвитку однакових галузей господарства.

Правове регулювання податкових відносин базується на таких принципах
оподаткування:

1) принцип економічної обгрунтованості – встановлення податків та зборів
відповідно до фінансових можливостей платників з урахуванням
необхідності досягнення збалансованості витрат та доходів бюджету;

2) принцип стабільності – незмінності видів податків та правил їх
нарахування і стягнення протягом тривалого періоду;

3) принцип передбачуваності – соціально-економічної обгрунтованості змін
податкового законодавства;

4) принцип антиінфляційної спрямованості податків – запобігання інфляції
шляхом оптимальних податкових вилучень;

5) принцип рівності – рівного обов’язку платників податків при рівних
умовах оцінки та розмірах доходів;

6) принцип стимулювання – формування економічної та правової
зацікавленості у здійсненні певної діяльності, виходячи з умов її
оподаткування та отримання більш високих доходів;

7) принцип економічності – співмірність витрат, пов’язаних зі стягненням
податків, з доходами, одержаними від їх збору.

Одним з ключових моментів проведення реформи системи оподаткування в
Україні має стати прийняття Податкового кодексу України, в якому би
врегулювалися усі відносини, пов’язані з оподаткуванням в Україні, та
визначилися правові основи, принципи побудови і функціонування
податкової системи. Податковий кодекс України повинен виконувати такі
функції:

1) встановлення системи податків та зборів, які стягуються на всій
території України;

2) визначення порядку встановлення, зміни та скасування податків та
зборів;

3) встановлення прав та обов’язків платників податків та зборів,
податкових органів та інших учасників правовідносин, які регулюються
податковим законодавством;

4) встановлення підстав виникнення, зміни, припинення та порядку
виконання обов’язків щодо сплати податків (зборів);

5) визначення форм та методів податкового контролю;

6) встановлення порядку та умов притягнення до відповідальності за
порушення податкового законодавства платників податків та посадових осіб
податкових органів;

7) встановлення порядку оскарження дій (бездіяльності) податкових
органів та їх посадових осіб.

В Податковому кодексі України має бути закладено правовий фундамент
системи податкових відносин, визначено основні засади процесу
оподаткування в Україні, а також вміщено положення, які регламентують:

1) основні засади правового регулювання податкових правовідносин;

2) склад податкового законодавства України, його дію в часі та
співвідношення з міжнародними договорами;

3) систему податків та зборів, їх перелік та сутність елементів податків
(зборів);

4) компетенцію органів щодо встановлення та скасування податків та
зборів;

5) коло суб’єктів податкових правовідносин і права та обов’язки кожного
з них;

6) підстави виникнення (зміни, припинення) та порядок виконання
обов’язків щодо сплати податків (зборів);

7) склад і порядок подання податкової звітності та форми і методи
проведення податкового контролю;

8) види податкових правопорушень і відповідальності за їх вчинення
(фінансова, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна,
цивільно-правова), давність притягнення до такої відповідальності, а
також розмір податкових санкцій;

9) процесуальні моменти податкового провадження під час вирішення справ
про належне виконання обов’язку платником податку (збору) та про
податкові правопорушення;

10) порядок оскарження дій (бездіяльності) податкових органів та їх
посадових осіб.

6. Система податків та зборів, встановлювана в Україні.

Система податків та зборів України – це сукупність передбачених
податковим законодавством України загальнодержавних та місцевих податків
та зборів, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, скасування,
обчислення та сплати. Система податків та зборів в Україні
встановлюється виключно Податковим кодексом України.

Податок – це обов’язковий, індивідуальний, безвідплатний платіж, який
сплачують до бюджету фізичні та юридичні особи у порядку, встановленому
податковим законодавством України.

Збором є обов’язковий платіж, який сплачують юридичні та фізичні особи
за вчинення державними органами, органами місцевого самоврядування, їх
посадовими особами дій, які мають юридичне значення, за надання певних
прав, видачу дозволів і ліцензій, а також для забезпечення
функціонування системи державного соціального страхування і державного
соціального забезпечення.

Не є податком або збором платежі, що не встановлені податковим
законодавством України, а також платежі у вигляді штрафів та інших
майнових стягнень за порушення податкового законодавства.

Обов’язок щодо сплати податку (збору) – це обов’язок платника податку
(збору) сплатити належну суму податку (збору) у порядку та у строк,
встановлені податковим законодавством України. Податок (збір)
сплачується тільки грошовими коштами, при чому допускається проведення
взаємозаліку сум податку (збору), що підлягають сплаті за наявності
заборгованості бюджету перед таким платником.

Передбачається запровадити систему надання податкових кредитів у формі
надання відстрочки або розстрочки (зміни терміну сплати податків
(зборів). Підставами для отримання відстрочки або розстрочки, зокрема,
можуть бути неможливість сплати податку (збору) внаслідок стихійного
лиха або інших надзвичайних обставин, загроза банкрутства платника
податку, неможливість сплати податку по причині майновий становища
фізичної особи.

Визначення та встановлення загальнодержавних податків та зборів, а також
визначення переліку місцевих податків та зборів відноситься до
компетенції Верховної Ради України.

Встановлення підстав для сплати місцевих податків і зборів в порядку та
розмірі ставок, передбачених податковим законодавством, відноситься до
компетенцій органів місцевого самоврядування за наявності об’єктів
оподаткування (справляння збору) або умов, з якими пов’язане
запровадження цих податків (зборів). Органи місцевого самоврядування
можуть визначати додаткові пільги щодо платників податків по
встановленим місцевим податкам лише в межах сум, що надходять до їх
бюджетів.

Основними джерелами доходів загальнодержавного бюджету мають бути
податок на додану вартість та акцизні податки, а основним доходним
джерелом місцевих бюджетів – податок на нерухомість. Органи місцевого
самоврядування повинні забезпечувати ефективний контроль за нерухомим
майном, повнотою обліку та стягнення цього податку і по необхідності
надавати пільги по сплаті податку на нерухомість.

Передбачається встановлення переліку податків та зборів, який дозволить
побудувати систему оподаткування із раціональним поєднанням прямих та
непрямих податків, кожний з яких має свої позитивні характеристики і
недоліки, але в поєднанні забезпечать результативність та дійовість
системи оподаткування в цілому. Скасування неефективних і безпідставних
податків з незначними частками в бюджетних доходах, поєднання податків і
зборів одного рівня з однаковою податкову базу, а також відміна
недоцільних та невиправданих пільг з оподаткування дозволить побудувати
ефективну податкову систему в Україні.

До загальнодержавних податків повинні відноситись:

1) податок на доходи фізичних осіб;

2) податок на прибуток;

3) податок на додану вартість;

4) акцизний податок.

До переліку загальнодержавних зборів мають входити:

1) збір до Державного соціального фонду;

2) Державне мито;

3) збір за використання Державної символіки;

4) ліцензійний збір.

До місцевих податків доцільно включити:

1) податок на нерухомість;

2) податок на транспортні засоби;

3) податок з реклами;

4) готельний податок;

5) курортний податок.

До місцевих зборів відноситимуться:

1) збір за паркування автотранспорту;

2) збір за використання місцевої символіки;

3) ринковий збір.

Податок на доходи фізичних осіб

Механізм оподаткування доходів фізичних осіб повинен стати прозорим,
порядок нарахування простим і зрозумілім для всіх платників податку,
адже цей податок торкається майже всіх верств населення. Особливістю
запровадження цього податку має стати перенесення основного навантаження
по сплаті податку на тих фізичних осіб, які мають високий рівень доходу,
що дозволить мінімізувати податковий тиск на малозабезпечений прошарок
населення України.

Податок на доходи фізичних осіб повинен виконувати функцію стимулювання
споживання населенням – для цього положеннями податкового законодавства
України розмір неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб має
бути прирівняний до розміру офіційної межи малозабезпеченості, а ставки
цього податку знижені. Передбачається, що переважна частина платників
будуть сплачувати цей податок за мінімальною ставкою: таким чином буде
забезпечено соціальну справедливість та реалізовано принцип економічної
обгрунтованості оподаткування.

До платників податку на доходи фізичних осіб повинні відноситись фізичні
особи: резиденти та нерезиденти України (громадяни України, іноземні
громадяни та особи без громадянства), за виключенням нерезидентів, які
мають дипломатичний статус відповідно до міжнародних договорів України
та чинного законодавства.

Об’єктом оподаткування повинен бути сукупний дохід за календарний
(звітний) рік, який обчислюється шляхом зменшення суми валового доходу,
отриманого платником податку у звітному році, на суму податкових
вирахувань, конкретний перелік яких встановлюється податковим
законодавством.

Передбачається чітке регламентування порядку оподаткування додаткових
благ, які надаються працівникам за рахунок роботодавця. Крім цього до
переліку доходів платника податку повинні входити доходи, які були
отримані платниками податку у вигляді успадкованого майна, подарунків, а
також суми процентів, отриманих платником податку в результаті
розміщення коштів на поточних (депозитних) рахунках банків.

До переліку податкових вирахувань з цього податку, зокрема,
передбачається включити суми коштів або вартість майна, які передані
платником податку як пожертвування у відділення благодійних та
екологічних фондів чи іншим неприбутковим організаціям із встановленням
певного обмеження цих пожертвувань.

Ставки податку на доходи фізичних осіб встановлюватимуться за
прогресивною системою шкали оподаткування в залежності від розміру бази
оподаткування за рік:

– оподатковуваний дохід (база оподаткування) за звітний рік, сума якого
менша ніж розмір 12 місячних неоподатковуваних мінімумів доходів
фізичних осіб (н. м.) – не оподатковується;

– до доходу від 12 н. м. до 180 н. м. застосовується ставка 10
відсотків;

– до доходу від 180 н. м. до 300 н. м. застосовується ставка 15
відсотків;

– до доходу понад 300 н. м. застосовується ставка 20 відсотків.

На фізичних осіб – платників податку має покладатися обов’язок
самостійно визначати податкові зобов’язання, вести облік доходів,
податкових вирахувань та сум податку, утриманого податковими агентами
(роботодавцями) з доходу, пов’язаного з оплатою праці, та сплаченого до
бюджету у вигляді авансових платежів з податку протягом року.

До доходів, пов’язаних з оплатою праці, але отриманих платником податку
за неосновним місцем роботи, застосовуватиметься ставка податку 20
відсотків. При цьому повинно бути встановлено, що платник податку, який
протягом року отримував доходи за неосновним місцем роботи, за своїм
бажанням за результатами цього року може скласти та подати до податкових
органів декларацію про доходи. У разі подання декларації про доходи
здійснюється перерахунок податкового зобов’язання за сукупним доходом із
застосуванням шкали ставок оподаткування, визначеної вище. За
результатами такого перерахунку проводиться відшкодування платнику
податку величини перевищення фактично сплаченого протягом року податку
над величиною податкового зобов’язання за сукупним доходом. Таким чином
будуть створені умови, коли платник податку, який отримує доходи з
декількох джерел, буде зацікавлений у веденні обліку таких доходів і
податкових вирахувань та у поданні декларації про доходи.

Передбачається, що до доходу платника податку включатимуться надходження
як в грошовій, так і матеріальній і нематеріальній формах. Доходи, які
будуть отримані платником податку в натуральній формі,
зараховуватимуться за звичайними цінами, при чому необхідне чітке
закріплення в податковому законодавстві поняття “звичайної ціни”.

Положеннями податкового законодавства необхідно встановити, що під час
обчислення суми податку на доходи фізичних осіб за результатами року до
складу податкових вирахувань повинні бути віднесені суми всіх інших
податків, які така фізична особа сплатила протягом цього звітного року.

Передбачається запровадження особливого порядку оподаткування доходу,
отриманого фізичною особою від продажу майна, за яким оподатковується
різниця між ціною продажу та витратами платника податку, пов’язаними з
придбанням та продажем такого майна.

Передумовою створення дієздатної системи оподаткування реальних доходів
фізичних осіб повинні стати проведення легалізації вартості майна
фізичних осіб шляхом одноразового декларування вартості такого майна,
належне проведення якого реалізуватиме політику Президента щодо
легалізації доходів. Крім цього необхідне проведення чіткого
регламентування застосування непрямих методів оцінки доходів фізичних
осіб.

З метою забезпечення гарантій соціального захисту малозабезпечених
верств населення передбачається пільгове оподаткування доходів,
отриманих пенсіонерами, інвалідами Великої Вітчизняної війни та сім’ями
воїнів (партизанів), інвалідами I та II групи. До об’єкту оподаткування
не включатимуться доходи, отримані у вигляді стипендій, аліментів, суми
державної адресної допомоги, житлових та інших субсидій, суми допомоги
по державному соціальному страхуванню і державному соціальному
забезпеченню, компенсації за шкоду, в тому числі моральну, заподіяну
фізичній особі при виконанні нею службових обов’язків та у зв’язку із
втратою годувальника.

Податок на прибуток

Податок на прибуток повинен виконувати регулюючу функцію та спонукати до
зростання ділової активності суб’єктів підприємництва. При оподаткуванні
прибутку застосовуватиметься принцип, за яким для визначення
оподатковуваного прибутку платник податку вправі зменшувати дохід на
суму податкових вирахувань, до яких можуть бути віднесені всі витрати
платника податку, пов’язані із здійсненням його господарської
діяльності, за винятком встановленого переліку витрат, які не підлягають
вирахуванню.

Передбачається віднесення до платників податку на прибуток юридичних
осіб, фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності (резидентів
та нерезиденти України) та постійних представництв нерезидентів в
Україні, за виключенням нерезидентів України, які мають дипломатичний
статус відповідно до міжнародних договорів України та чинного
законодавства.

Стосовно такого виду платників податків, як неприбуткові організації, то
необхідно чітке визначення терміну неприбуткові організації, а також
встановлення критеріїв віднесення юридичних осіб до цієї категорії. Для
неприбуткових організацій встановлюватиметься порядок складання
спрощеної звітності та буде передбачено чіткий перелік надходжень, які
може отримувати неприбуткова організація і які не відноситимуться до її
доходів. При цьому головною умовою можливості застосування особливих
положень для неприбуткових організацій має бути заборона ведення такими
організаціями комерційної діяльності.

Об’єктом оподаткування буде визначено прибуток, який обчислюється шляхом
зменшення валового доходу на суму податкових вирахувань. Для платників
податку – резидентів України об’єктом оподаткування буде прибуток,
отриманий з джерел в Україні та за її межами, а для платників податку –
нерезидентів України та постійних представництв нерезидентів в Україні –
валовий дохід, отриманий з джерел в Україні або від здійснення
діяльності на митній території України

Буде встановлено, що до податкових вирахувань не можуть бути віднесені
витрати на проведення розважальних заходів та відпочинок, витрати, не
пов’язані з господарською діяльністю платника податку, в тому числі
витрати на особисті та (або) сімейні потреби, витрати на участь в
лотереях та азартних іграх. Крім цього повинно бути встановлено
положення, згідно з яким платник податку не зможе відносити до
податкових вирахувань суму нарахованої, але фактично не виплаченої
заробітної плати.

При визначенні моменту виникнення доходів та витрат підприємств
передбачається, що буде застосовуватись метод нарахувань в тій формі, в
якій він використовується зараз. Моментом віднесення надходжень до
доходів або витрат до податкових вирахувань вважатиметься дата події,
яка сталася раніше: або зарахування коштів на банківський рахунок чи
оприбуткування коштів в касі платника податку, або відвантаження товарів
чи оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг)
платником податку. При цьому, для уникнення впливу недосконалої
платіжної дисципліни на фінансовий стан виробників буде встановлено
положення, згідно з яким строк списання безнадійної заборгованості на
витрати буде зменшено з 3 років до 6-12 місяців.

Ставку податку буде встановлено на рівні 20 відсотків від
оподатковуваного прибутку.

Для спонукання підприємців до забезпечення стабільної діяльності
підприємств передбачається встановлення положення, відповідно до якого
платникам податку, які здійснюють свою діяльність як мінімум протягом 3
років та не мали заборгованості по сплаті податків та зборів, буде
надано право подавати податкову декларацію за результатами календарного
року із щомісячним справлянням авансових платежів з податку на прибуток,
розрахованих на підставі результатів минулого року.

З метою створення передумов для розвитку інвестиційної та інноваційної
діяльності платник податку буде мати право зменшити базу оподаткування
на суму коштів, які направляються ним на реінвестування, тобто придбання
основних фондів, які є об’єктом амортизації, за рахунок частини
отриманого таким платником податку прибутку. Передбачається також, що до
складу податкових вирахувань можна буде відносити кошти, витрачені
платником податку на інноваційну діяльність – проведення фундаментальних
та прикладних наукових досліджень, проектно-конструкторських,
технологічних, пошукових і проектно-пошукових робіт та доведення
науково-технічних знань до їх практичного використання.

Стимулювання переоснащення основних фондів, а також оновлення
матеріально-технічної бази суб’єктів підприємницької діяльності
забезпечуватиметься збільшенням ставок амортизації, а відповідно і
зменшенням її термінів, та запровадженням лінійного методу нарахування
амортизації. Крім цього, для підтримки капіталовкладень в основні фонди
буде дозволено автоматичне віднесення до податкових вирахувань фактичних
витрат на придбання платником податку основних фондів (в момент їх
здійснення), якщо сума таких одноразових витрат протягом року не
перевищує розміру 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів фізичних
осіб.

Податок на додану вартість

Податок на додану вартість є одним із основних податків, який забезпечує
значні бюджетні надходження. Особливістю цього податку є простота
стягнення та унеможливлення ухилення від сплати. Цей податок відповідає
тенденціям розвитку податкових систем розвинених країн світу. Але, в
ситуації, що склалася на сьогодні, порядку оподаткування доданої
вартості притаманні певні недоліки, зокрема однією із існуючих вад є
неможливість реального відшкодування з бюджету суми надлишку податкового
кредиту над податковими зобов’язаннями. Іншим недоліком існуючого
механізму сплати цього податку є неможливість відшкодування платнику
податку суми податкового кредиту, яка виникає при імпорті товарів на
територію України, у разі, якщо у імпортера існує надлишок податкового
кредиту над сумою податкових зобов’язань у звітному періоді. Важливим
елементом запроваджуваного порядку нарахування та сплати податку на
додану вартість є подолання наведених негативних наслідків його
застосування.

Платниками податку на додану вартість є юридичні та фізичні особи –
суб’єкти підприємницької діяльності, які реєструються як платники
податку на додану вартість. Зобов’язання зареєструватись як платники
податку на додану вартість буде покладено на осіб, у яких обсяг
оподатковуваних операцій протягом будь-якого періоду з останніх 12
послідовних календарних місяців перевищуватиме встановлену межу обсягу
виручки від реалізації (яку буде збільшено в порівнянні з існуючим зараз
обмеженням), а також на всіх новостворених суб’єктів підприємницької
діяльності (винятком буде випадок, коли такі суб’єкти застосовують
спрощену систему оподаткування). Платниками податку також будуть
юридичні та фізичні особи, які здійснюватимуть імпорт товарів (робіт,
послуг) на митну територію України, за винятком тих фізичних осіб, які
ввозять на митну територію України товари в обсягах, що не підлягають
оподаткуванню відповідно до законодавства України (зокрема, не
оподатковуватиметься ввезення товарів загальною вартістю, меншою суми
еквівалентної 200 євро, або одиничного неподільного предмета вартістю до
300 євро).

Об’єктами оподаткування визначаються:

1) реалізація товарів, проведення робіт та (або) надання послуг на
митній території України;

2) імпорт (ввезення, пересилання) товарів (робіт, послуг) на митну
територію України для використання або споживання на митній території
України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за
договорами оренди (лізингу), застави;

3) експорт (вивезення, пересилання) товарів за межі митної території
України;

4) реалізація товарів та надання послуг, які безпосередньо пов’язані з
міжнародним транспортом та міжнародним обігом товарів.

Передбачається встановлення ставки податку на додану вартість на рівні
15 відсотків від бази оподаткування, якою є договірна (контрактна)
вартість операцій з реалізації товарів, проведення робіт, надання
послуг, а при імпорті товарів – їх митна вартість. Для стимулювання
експорту та підтримки національних товаровиробників до операцій експорту
застосовуватиметься нульова ставка податку.

Суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або поверненню з бюджету,
визначатимуться як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань,
які виникнуть протягом податкового періоду, та сумою податкового кредиту
цього ж звітного періоду. При цьому податкове зобов’язання
складатиметься із сум податку на додану вартість, які були сплачені
платнику податку у податковому періоді у зв’язку з реалізацією товарів,
наданням послуг, проведенням робіт. Податковий кредит податкового
періоду складатиметься із сум податку на додану вартість, сплачених
платником податку у податковому періоді у зв’язку з придбанням товарів
(робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат
виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, які
підлягають амортизації.

Вважається за доцільне використання методу нарахувань при визначенні
податкового зобов’язання та податкового кредиту (“за першою подією”).
Крім цього, з метою підтримки малого підприємництва буде передбачено
можливість звільнення від сплати податку на додану вартість суб’єктів
малого підприємництва та сільськогосподарських виробників у разі
застосування ними спрощеної системи оподаткування та переходу до сплати
єдиного податку або фіксованого сільськогосподарського податку
відповідно.

В положеннях, які будуть регламентувати порядок сплати податку на додану
вартість під час імпорту (ввезення, пересилання) товарів (робіт, послуг)
на митну територію України, повинно передбачити в якості засобу
заохочення стабільно працюючих підприємств дозвіл не сплачувати податок
при імпорті у разі існування надлишку податкового кредиту над сумою
податкових зобов’язань, якщо таке підприємство вже працює протягом не
менше 3 років та не має заборгованості по сплаті податків та зборів.

Акцизний податок

Акцизний податок – це непрямий податок на окремі види товарів, який
включається до ціни таких товарів. Цей податок повинен виконувати своє
головне завдання – оподаткування реалізації надприбуткових або шкідливих
груп товарів, причому розподіл на групи дозволить спростити систему
нарахування. Крім того виділення цих груп є відображенням традицій, що
склалися на світовому ринку та сприятиме інтеграції в нього України.

В якості платників акцизного податку передбачається визначити юридичних
особи та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які
реалізують вироблені ними або імпортують підакцизні товари. Платниками
акцизного податку також будуть фізичні особи, несуб’єкти підприємницької
діяльності, які визнаються платниками податку в результаті переміщення
підакцизних товарів через митний кордон відповідно до Митного кодексу
України.

До переліку підакцизних товарів відноситимуться:

1) алкогольні напої;

2) бензин;

3) дизельне пальне;

4) пиво;

5) спирт етиловий неденатурований;

6) транспортні засоби;

7) тютюнові вироби;

8) ювелірні вироби.

Об’єктом оподаткування буде визнано обороти з реалізації вироблених
платником податку підакцизних товарів та імпорту (ввезення, пересилання)
підакцизних товарів на митну територію України.

З метою спрощення порядку застосування акцизного податку та контролю за
його стягненням, ставки цього податку встановлюватимуться у фіксованих
величинах в євро. Причому будуть уніфіковані ставки акцизного податку
при імпортуванні підакцизних товарів та при реалізації підакцизних
товарів, вироблених на території України. Буде встановлено, що ставок
акцизного податку можуть переглядатися та змінюватися за поданням
Кабінету Міністрів України.

При оподаткуванні акцизним податком оборотів з реалізації підакцизної
продукції, яка направляється на виготовлення іншої підакцизної
продукції, пропонується запровадження системи заліку сплаченого
акцизного податку за такими оборотами.

Збір до Державного соціального фонду

Збір до Державного соціального фонду об’єднує відрахування в державні
позабюджетні фонди: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд
обов’язкового соціального страхування на випадок безробіття. Замість
трьох відрахувань вводиться один збір, який сплачується за єдиними
правилами та у єдині терміни.

Об’єктами справляння збору до Державного соціального фонду визначаються:

1) для платників збору – юридичних осіб – винагороди у грошовій та (або)
натуральній формі, які нараховані на користь працівників незалежно від
джерел фінансування, у тому числі винагороди за договорами
цивільно-правового характеру, предметом яких є виконання робіт, надання
послуг;

2) для платників збору – фізичних осіб – суб’єктів підприємницької
діяльності – сума оподатковуваного прибутку;

3) для платників збору – фізичних осіб, які не є суб’єктами
підприємницької діяльності – сукупний оподатковуваний дохід, визначений
відповідно до положень про податок на доходи фізичних осіб.

Відрахування здійснюватимуться за наступними ставками: для юридичних
осіб – за ставкою 30 відсотків, для фізичних осіб – 1,5 відсотка від
об’єкту справляння збору.

Державне мито

Платниками Державного мита визначатимуться фізичні та юридичні особи.
Мито справляється за вчинення дій в інтересах осіб на території України
та за видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на
те органами та особами.

Порядок справляння Державного мита не зазнає змін в порівнянні з
існуючим порядком стягнення державного мита. Встановлюються
диференційовані ставки державного мита, розмір яких повинен бути
переглянутий у відповідності з розміром витрат на проведення відповідних
юридично значимих дій.

Передбачається, що Державне мито буде справлятися за здійснення судових
та нотаріальних дій, за реєстрацію актів громадянського стану, видачу
документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з
інших країн, за реєстрацію емісії цінних паперів та видачу
приватизаційних паперів, здійснення державної реєстрації суб’єктів
підприємницької діяльності та проведення інших видів державної
реєстрації, а також за вчинення інших цивільно-правових дій.

Збір за використання Державної символіки

Цей збір в основному виконує регулюючу функцію – взагалі його введення
направлено на забезпечення захисту Державної символіки України та
попередження зловживань з її використанням. Сплата цього податку не буде
залежати від фінансових можливостей виробників продукції та інших
суб’єктів господарювання.

Платниками збору за використання Державної символіки повинні бути
названі юридичні та фізичні особи, які виробляють та реалізують товари
із зображенням Державної символіки, за винятком випадків, коли такі
товари вироблені на замовлення органів державної влади, органів
місцевого самоврядування чи органів, що фінансуються за рахунок
Державного бюджету України або місцевих бюджетів, для забезпечення їх
функцій, коли придбання вказаних товарів фінансується за рахунок
бюджетних коштів.

Збір за використання Державної символіки стягуватиметься з юридичних
осіб – платників збору в розмірі 0,5 відсотка вартості реалізованої
продукції з використання Державної символіки.

Ліцензійний збір

Цей збір виконує відразу дві функції: регулювання здійснення надто
прибуткових видів діяльності та забезпечення функціонування органів, які
виконують контроль за цими видами діяльності. Виходячи з того, що певні
види діяльності є небезпечними або створюють несприятливі умови для
оточуючого середовища, існує об’єктивна необхідність проведення
постійного контролю за здійсненням цих видів діяльності та додержанням
ліцензійних вимог в інтересах суспільства.

Платники ліцензійного збору – це юридичні та фізичні особи, які
отримують в уповноважених державних органах спеціальний дозвіл
(ліцензію) на право здійснення встановленого переліку видів діяльності.

Об’єктом справляння збору визначається придбання права на здійснення
певних видів діяльності, що ліцензуються.

Ставки ліцензійного збору необхідно встановлювати окремо щодо кожного
виду діяльності, який ліцензується, та повинні затверджуватись Верховною
Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Податок на нерухомість

Ефективність застосування податку на нерухомість засвідчує світовий
досвід. Нерухоме майно являється зручним об’єктом для оподаткування та
контролю за ним навіть в умовах, які склалися в теперішній час в
Україні, адже існують вимоги щодо документального затвердження права
власності на таке майно.

Платниками податку на нерухомість будуть названі фізичні та юридичні
особи:

1) власники земельних ділянок, а також землекористувачі, крім орендарів;

2) власники будівель та споруд, крім будівель і споруд, переданих у
фінансовий лізинг;

3) орендарі нерухомого майна, переданого у фінансовий лізинг.

Об’єктами оподаткування є земельні ділянки, будівлі та споруди.

Необхідно встановити диференційовані ставки податку на нерухомість від
0,5 відсотка до 1 відсотка вартості об’єкту оподаткування в залежності
від місця розташування нерухомості і того, як вона використовується.
Крім цього передбачається визначення мінімальної вартості нерухомості,
яка не буде об’єктом оподаткування податком на нерухомість.

Стосовно оподаткування землі виникають труднощі із його здійсненням,
адже в Україні не існує ефективної системи оцінки вартості земельних
ділянок і не завжди можливе її точне визначення. Тому передбачається
запровадження одного з двох варіантів встановлення механізму
оподаткування земельних ділянок. Перший з варіантів передбачає
диференційований підхід до визначення бази податку – вартості землі в
залежності від розташування земельної ділянки. Другий – справляння
податку в фіксованому розмірі в тих місцях, де неможливо чітко
визначитись з вартістю землі.

Податок на транспортні засоби

Цей податок являється традиційним податком, який стягується з осіб, що
мають у своїй власності транспортні засоби. Застосування податку є
цілком справедливим, тому що при цьому оподатковуються суб’єкти, які
мають можливість придбати транспортний засіб. Цей податок виконує
відшкодувальну роль, адже покриває збитки, які наносять транспортні
засоби оточуючому середовищу в результаті їх використання, і в той же
час цей податок забезпечує утримання дорожнього господарства в державі.

Платниками податку на транспортні засоби є юридичні особи та їх
структурні підрозділи і фізичні особи, включаючи фізичних осіб –
суб’єктів підприємницької діяльності, які володіють зареєстрованими в
Україні згідно з чинним законодавством транспортними засобами, що є
об’єктами оподаткування.

Не є платниками податку на транспортні засоби підприємства
автомобільного транспорту загального користування та установи та
організації, які фінансуються з Державного бюджету України або місцевих
бюджетів, а також військові частини, заклади, установи і організації
Збройних Сил України.

До об’єктів оподаткування доцільно віднести наступні транспортні засоби:

1) трактори колісні (крім гусеничних);

2) автобуси;

3) автомобілі легкові, вантажопасажирські, з електродвигуном, вантажні;

4) наземні самохідні машини і механізми;

5) мотоцикли (мопеди);

6) яхти (судна) парусні з допоміжним двигуном або без нього;

7) човни і яхти моторні, водні мотоцикли і катери, інші плав засоби;

8) судна круїзні, екскурсійні і аналогічні судна, призначені в основному
для перевезення пасажирів, пороми всіх типів;

9) судна рефрижераторні, риболовні, плавучі бази, інші плавучі засоби
для переробки та консервування рибних продуктів, інші вантажні та
вантажопасажирські судна;

10) танкери;

11) повітряні судна (гелікоптери, літаки).

Порядок оподатковування власників транспортних засобів необхідно
залишити тим же, що діє на сьогодні, але слід встановити мінімум
вартості транспортних засобів, які не будуть об’єктами оподаткування.
Ставки податку на транспортні засоби встановлюватимуться в євро
диференційовано в залежності від технічних характеристик об’єктів
оподаткування (наприклад, об’єм циліндрів, потужність двигуна, довжина
корпусу, валова місткість або злітна маса транспортного засобу).

Податок з реклами

Суб’єкти господарювання, рекламуючи свої товари та послуги, певним чином
нав’язують їх споживачам та спонукають до придбання саме цих товарів та
послуг. Держава повинна виконувати функцію контролю захисту прав
споживачів, забезпечувати надання правдивої інформації під час
здійснення реклами та підтримувати добросовісну конкуренцію і додержання
антимонопольного законодавства. Таким чином надходження від податку з
реклами компенсують державі витрати на забезпечення діяльності органів,
за якими закріплені наведені вище контрольні функції.

Платниками податку з реклами є юридичні особи та фізичні особи. Об’єктом
оподаткування визначається реалізація рекламних послуг щодо виготовлення
та розміщення зовнішньої реклами, реклами на телебачені, радіо та в
засобах друкованої масової інформації.

Максимальна ставка податку не повинна перевищувати 2 відсотків від
вартості реалізації рекламних послуг.

Готельний податок

Запровадження готельного податку на місцевому рівні є обгрунтованим,
тому що його застосування в курортних місцевостях та місцях зосередження
туристичного бізнесу дозволяє відшкодовувати витрати місцевих органів на
підтримання комунального господарства такої місцевості.

Платниками готельного податку є готелі, пансіонати, мотелі, кемпінги та
інші заклади, які розташовані на території міста (району) та надають
послуги по тимчасовому проживанню за плату клієнтам.

Максимальний розмір ставки податку не повинен перевищувати 5 відсотків
добової вартості наданого тимчасово житла.

Курортний податок

Введення цього податку носить аналогічний готельному податку
відшкодувальний характер. Місцевості, які віднесені до курортних зон та
піддаються сезонним напливам туристів та відвідувачів, потребують
додаткового фінансування комунального господарства. Цей податок також
сприятиме розвитку та підтримці курортних зон і туристичної галузі в
Україні.

Необхідно встановити, що платниками курортного податку є фізичні особи,
які прибувають у курортну місцевість, на якій відповідними органами
місцевого самоврядування встановлено курортний податок.

Об’єктом оподаткування за цим податком виступає надання послуг щодо
розміщення осіб, які прибувають до курортної місцевості.

За базу обчислення курортного податку прийматиметься термін перебування
у курортній місцевості. Термін перебування вираховується в добах.

Максимальний розмір ставок податку визначається у гривнях за добу і не
повинен перевищувати 0,5 відсотка неоподатковуваного мінімуму доходів
фізичних осіб.

Збір за паркування автотранспорту

Збір за паркування автотранспорту має цільове призначення – фінансування
обладнання місць, спеціально відведених для паркування транспортних
засобів, та забезпечення їх утримання і охорони.

Платниками збору за паркування автотранспорту повинні бути юридичні та
фізичні особи, які паркують автомобілі у спеціально обладнаних або
відведених для цього місцях.

Об’єктом справляння збору визначається надання послуг з паркування
одиниці автотранспорту у спеціально обладнаних або відведених для цього
місцях.

За базу обчислення збору приймається час, протягом якого здійснювалося
паркування автотранспорту в спеціально обладнаних або відведених для
цього місцях на земельних ділянках, що є державною власністю.

Максимальний розмір ставки збору не має перевищувати 1,5 відсотка
неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб в спеціально
обладнаних місцях і 0,7 відсотка неоподатковуваного мінімуму доходів
фізичних осіб – у відведених місцях за паркування одиниці
автотранспорту.

Збір за використання місцевої символіки

Підставою для встановлення збору за використання місцевої символіки є
забезпечення її захисту від несанкціонованого використання на місцевому
рівні, що є аналогічним введенню збору за використання Державної
символіки.

Платниками збору за використання місцевої символіки визначатимуться
юридичні та фізичні особи, які виробляють та реалізують товари із
зображенням місцевої символіки, за винятком випадків, коли такі товари
вироблені на замовлення органів державної влади, органів місцевого
самоврядування чи органів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету
України або місцевих бюджетів, для забезпечення їх функцій, коли
придбання вказаних товарів фінансується за рахунок бюджетних коштів.

Збір за використання місцевої символіки буде стягуватись з юридичних
осіб в розмірі, що не перевищує 1 відсотка вартості реалізованої
продукції з використанням місцевої символіки.

Ринковий збір

Запровадження ринкового збору має на меті створення умов ринкової
торгівлі сільськогосподарською, промисловою та іншою продукцію на
спеціально відведених для цього майданчиках (ринках), забезпечення
відшкодування витрат на обладнання, утримання та охорону цих
майданчиків.

Ринковий збір – це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на
критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин,
візків, мотоциклів, ручних візків. Платниками ринкового збору виступають
юридичні та фізичні особи, які реалізують сільськогосподарську і
промислову продукцію та інші товари в спеціально відведених та
обладнаних для цього ринках.

Ринковий збір повинен справлятися платниками збору до початку реалізації
продукції за кожний день торгівлі. Граничний розмір ринкового збору не
повинен перевищувати 15 відсотків розміру офіційної межі
малозабезпеченості для фізичних осіб і розміру трьох офіційних меж
малозабезпеченості для юридичних осіб диференційовано в залежності від
ринку, його територіального розміщення та виду продукції (товару), що на
ньому реалізується.

Висновок.

Для поступової адаптації та переходу до застосування і виконання
положень нового податкового законодавства України органами виконавчої
влади повинно бути забезпечене широке ознайомлення громадськості з новою
законодавчою базою та відпрацювання механізму контролю за належним
справлянням податків за запропонованими нормами.

Результатом застосування норм та положень, які запроваджуються внаслідок
податкової реформи, буде стимулювання господарюючих суб’єктів до
зниження частки збиткових виробництв, а також до підвищення
прибутковості виробництва – основного чинника, що забезпечує умови для
саморозвитку, активізації інвестиційної діяльності. Реалізація
визначених завдань реформування податкової системи та прийняття
Податкового кодексу України дозволить створити основи для стабілізації
економіко-політичної ситуації, сформувати умови для ефективної
реалізації бюджетної політики в державі, що в кінцевому результаті
спричинить зростання національного багатства України і добробуту її
громадян.

PAGE 50

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020