Реферат на тему:
Основні принципи облікової політики банку, методи оцінки статей балансу
банку
План
Основні принципи облікової політики, їх суть.
Користувачі облікової політики банку
Активи, зобов’язання та власний капітал.
Оприбуткування та облік активів і зобов’язань Банку.
Методи оцінки окремих груп активів і зобов’язань.
Користувачі облікової політики банку є відповідальні працівники, які
здійснюють облік і складають звітність. Користувачі облікової інформації
та звітності а також розробники внутрішніх нормативних актів в банку,
положень, правил, інструкції, технологічних карток та інше.
1. Згідно з вимогами нормативно-правових та внутрішніх документів з
питань ведення бухгалтерського обліку і формування фінансової звітності,
технологіями, а також завданнями керівництва щодо результатів
управлінського обліку, Банком самостійно визначаються конкретні методи
обліку та облікові процедури, які складають його облікову політику.
Основні складові облікової політики Банку визначені Положенням про
організацію бухгалтерського обліку та фінансової звітності в банках
України.
Користувачами облікової політики Банку є відповідальні працівники, які
здійснюють облік та складають звітність, користувачі облікової
інформації і звітності, а також розробники внутрішніх нормативних актів
Банку – положень, правил, інструкцій, технологічних карток тощо.
2. Основними принципами облікової політики Банку є:
> принцип безперервності, який означає оцінку активів Банку із
припущення, що його діяльність буде продовжуватись у майбутньому, тобто
Банк не має наміру і необхідності ліквідувати або суттєво скоротити свою
діяльність;
> принцип послідовності (постійності) правил бухгалтерського обліку
означає, що облікова політика Банку, тобто принципові правила
бухгалтерського обліку не змінюються (за виключенням випадків, які
випливають зі змін в законодавчій та нормативно-правовій базі), що
забезпечує співставність показників фінансових звітів різних звітних
періодів;
> принцип відповідності доходів і витрат та їх нарахування означає, що
доходи та витрати повинні відображатися в бухгалтерському обліку та
фінансовій звітності тоді, коли вони насправді існують, а не в періодах,
коли фактично отримано чи сплачено кошти; для визначення фінансового
результату звітного періоду необхідно співставити визнані доходи
звітного періоду і витрати, що були здійснені для отримання цих доходів;
> повнота означає, що усі банківські операції підлягають реєстрації на
рахунках бухгалтерського обліку без будь-яких винятків; фінансова
звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та можливі
результати операцій Банку, яка може впливати на рішення, що приймаються
на її основі;
> дата операції – операції відображаються в обліку в день їх здійснення
(в день укладення угоди), тобто в день виникнення прав (активів) чи
зобов’язань (пасивів), незалежно від дати руху коштів за цією угодою; у
наступному звітному періоді дозволяється виконувати коригування з метою
відображення у фінансових звітах реального фінансового стану Банку; дата
коригування є датою виконання цієї проводки, а не датою операції;
> окреме подання активів і зобов’язань, доходів і витрат – для надання
прозорої та правдивої інформації про діяльність Банку активи і
зобов’язання, доходи і витрати не згортаються, окрім випадків,
дозволених нормативно-правовими актами Національного банку України;
> обачність означає застосування в обліку методів оцінки, відповідно до
яких активи (дохід) не завищуватимуться, а зобов’язання (витрати) не
занижуватимуться з тим, щоб виключити перенесення існуючих фінансових
ризиків на наступні звітні періоди; це означає, що витрати та
зобов’язання відображаються в обліку відразу ж після отримання свідчення
про ймовірність виникнення їх, а активи (доходи) – тоді, коли їх
фактично зароблено;
> превалювання сутності над формою – операції обліковуються та
розкриваються у фінансовій звітності відповідно до їх економічної суті,
а не лише за їх юридичною формою;
> прийнятність вхідного балансу – залишки за балансовими рахунками на
початок звітного періоду повинні відповідати залишкам за ними на кінець
попереднього звітного періоду;
> відкритість – фінансові звіти повинні бути деталізованими, щоб
уникнути двозначності, правдиво відображати банківські операції з
необхідними поясненнями в записках про правила оцінки активів і пасивів;
операції повинні відповідати змісту статей фінансових звітів; фінансова
звітність має бути чітко викладена і зрозуміла для користувачів;
> суттєвість та достовірність – у фінансових звітах відображається вся
інформація, яка може бути використана керівництвом Банку, інвесторами чи
іншими користувачами для прийняття рішень; інформація повинна бути
достовірною, тобто вільна від суттєвих помилок та відображати дійсний
стан справ; інформація є суттєвою, якщо її відсутність або перекручення
може вплинути на рішення користувачів звітності;
> сталість – постійне, із року в рік, застосування Банком обраних
методів оцінки та бухгалтерського обліку; зміна обраних методів оцінки
та обліку потребує обґрунтування і розкриття у фінансових звітах;
> повне висвітлення – фінансова звітність повинна містити всю інформацію
про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, що можуть
вплинути на рішення, які приймаються на основі такої інформації;
> конфіденційність – інформація, відображена у звітності, не повинна
негативно впливати на інтереси Банку, але має представляти весь її
обсяг, що вимагається чинним законодавством та МСБО;
> мультивалютність – операції в іноземній валюті та банківських металах
здійснюються за тими ж рахунками, що і операції в гривні.
3. Бухгалтерський облік передбачає процес визнання конкретної статті
балансу – звіту про фінансовий стан Банку, основними елементами якого є
активи, зобов’язання та власний капітал.
Необхідною умовою для визнання активів і зобов’язань в балансі є оцінка,
тобто можливість визначення грошової суми, в якій елементи балансу мають
бути відображені у звітності.
Своєчасна і об’єктивна оцінка (переоцінка) активів, зобов’язань
(балансових і позабалансових) та прийняття на підставі такої оціночної
інформації адекватних управлінських рішень надають змогу здійснити
заходи, спрямовані на поліпшення структури балансу, зменшення
низьколіквідних і недоходних (неробочих активів), що, в свою чергу,
сприяє зміцненню фінансового стану та стабільності Банку.
частині методів оцінки активів та зобов’язань, їх переоцінки, створення
спеціальних резервів на покриття можливих втрат реалізується установами
Банку та їх структурними підрозділами відповідно до чинного
законодавства, нормативних документів Національного банку України, МСБО
та національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, внутрішніх
правил і положень Банку.
Активи і зобов’язання Банку обліковуються, пріоритетно, за вартістю їх
придбання чи виникнення; активи та зобов’язання в іноземній валюті, за
винятком немонетарних статей, підлягають переоцінці при кожній зміні
офіційного валютного курсу; майно, цінні папери та майнові права, які
приймаються в заставу, обліковуються за справедливою вартістю..
4. Для ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності
активи і зобов’язання Банку оприбутковуються та обліковуються за:
> вартістю їх придбання чи виникнення – за історичною або первісною
вартістю: активи – за сумою сплачених за них коштів, їх еквівалентів або
інших форм компенсації; зобов’язання – за сумою мобілізованих коштів в
обмін на такі зобов’язання або сумою коштів чи їх еквівалентів, які
підлягають сплаті для погашення зобов’язань у процесі звичайної
господарської діяльності;
У справедливою (ринковою) вартістю: активи – за сумою, яку необхідно
було б сплатити для придбання (обміну) таких активів, зобов’язання – за
сумою, якою може бути погашене таке зобов’язання в результаті операції
між: обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами; вираз
«обізнані, зацікавлені та незалежні сторони» означає наявність добре
проінформованого покупця, який має бажання купити, і добре
проінформованого продавця, що має бажання продати, які є незалежними та
діють у власних інтересах; приведення вартості активів у відповідність
до справедливої здійснюється шляхом їх переоцінки, класифікації на
предмет зменшення корисності та наявних кредитних ризиків.
5. Крім вказаних, в обліковій політиці Банку, у залежності від характеру
та змісту завдань різних складових його облікової системи,
використовуються інші методи оцінки окремих груп активів і зобов’язань,
а саме:
> балансова вартість – вартість активів, зобов’язань та власного
капіталу за даними бухгалтерського обліку, тобто відображена в балансі
Банку; балансова вартість окремих активів чи зобов’язань складається з
декількох елементів, які обліковуються окремо; так, балансова вартість
векселів обліковується у розрізі кожної складової боргового цінного
паперу: номінал, неамортизований дисконт, неамортизована премія;
> договірна вартість – вартість активу, передбачена договорами,
укладеними Банком з його контрагентами;
> залишкова вартість – різниця між: первісною (переоціненою) вартістю
активу та сумою нарахованого зносу чи створеного резерву;
> заставна вартість – вартість предмету застави, визначена по
узгодженості між Банком та позичальником (заставодавцем) та зафіксована
у відповідному договорі застави; заставна вартість є справедливою
вартістю;
> ліквідаційна вартість – сума коштів, яку передбачається отримати у
разі ліквідації певного активу;
> номінальна вартість – вартість, вказана на цінних паперах, банкнотах,
монетах тощо;
> умовна вартість (оцінка) – вартість за якою оцінюються документи і
цінності, що не мають номінальної вартості;
> переоцінена вартість – вартість активу після його переоцінки;
> поточна (відновлювана) вартість – сума грошових коштів, їх
еквівалентів або інших форм компенсації, яку потрібно було б витратити
для придбання (створення) такого самого або аналогічного активу на
поточний момент (дату балансу);
> ринкова вартість активу – чиста вартість його придбання або реалізації
на активному ринку;
> теперішня вартість – теперішня (дисконтована) сума майбутніх чистих
грошових надходжень, які очікуються від використання активу; теперішня
(дисконтована) вартість майбутніх платежів, які, як очікується, потрібні
для погашення зобов’язання в процесі звичайної діяльності Банку;
> чиста вартість реалізації – ціна реалізації активу в умовах звичайної
господарської діяльності за вирахуванням витрат на збут.
Активи і зобов’язання Банку повинні бути оцінені так, щоб створені під
них резерви та вжиті заходи виключали можливість перенесення існуючих
фінансових ризиків на майбутні звітні періоди.
У цьому Положенні під терміном “методи оцінки” розуміється не тільки
грошова вартість, за якою актив (зобов’язання) враховується в балансі
Банку, а й реальна можливість повернення вкладених у даний актив коштів
та одержання відповідних доходів у визначені строки. У залежності від
стану активу та фінансового стану контрагента за відповідною операцією
такий актив визнається як стандартний чи нестандартний (субстандартний,
під контролем, прострочений, сумнівний, безнадійний) і під нього
формується резерв для відшкодування можливих втрат. До матеріальних
оборотних і необоротних активів, що не приносять доходу, зокрема тих,
які не використовуються в основній діяльності, вживаються заходи щодо їх
реалізації, переоцінки тощо.
Вартість активів змінюється внаслідок коливання ринкових цін, курсів
іноземних валют, фізичного та морального зносу, інших об’єктивних
факторів. Установи Банку проводять переоцінку окремих статей активів до
їх справедливої (ринкової) вартості у порядку, визначеному чинним
законодавством та внутрішніми документами Банку.
Плата за залишки коштів, що враховані на рахунку 1611, нарахована в
порядку, визначеному цим Положенням, відноситься на рахунки, відповідно,
7012 “Процентні витрати за короткостроковими депозитами інших банків”
(7013 “Процентні витрати за довгостроковими депозитами інших банків”).
Нарахована плата на залишки коштів на рахунку 2602 плата відноситься на
рахунок 7021 “Процентні витрати за строковими коштами, які отримані від
суб’єктів господарської діяльності”.
Доходи Банку, отримані в результаті здійснення Банком операцій з
документарними акредитивами (за виключенням резервних акредитивів),
незалежно від контрагента, що сплачує їх Банку, (заявник акредитива чи
бенефіціар), підлягають врахуванню на рахунку 6110 “Комісійні доходи від
розрахунково-касового обслуговування клієнтів”.
Облік гарантійних операцій здійснюється відповідно до розділу 5.1. цього
Положення.
Використана література
Сук Л. К. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: Інститут
після-дипломної освіти Київського університету ім. Тараса Шевченка. —
2001. — 339 с.
Організація бухгалтерського обліку: Підруч. для студ. спец. “Облік і
аудит” вищ. навч. закл. / За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця. — 3-тє вид., доп.
і перероб. — Житомир: ПП “Рута”, 2002. — 592 с
ПанасюкВ. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч.
посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 260 с
Облік у селянському (фермерському) господарстві: Посібник / За ред. М.
Я. Дем’яненка. — К.: ІАЕ, 2001. — 403 с
Вуд Ф. Бухгалтерский учет для предпринимателей. В 4 ч. — М.: Аскери,
2003.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
