Перспективи розвитку екологічного туризму в Україні (курсова робота)

Курсова робота на тему:

Перспективи розвитку екологічного туризму в Україні

План

TOC \o “1-2” \h \z HYPERLINK \l “_Toc28686551” Вступ PAGEREF
_Toc28686551 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc28686552” 1. Теоретичні засади формування концепції
екологічного туризму PAGEREF _Toc28686552 \h 4

HYPERLINK \l “_Toc28686553” 1.1. Сутність екотуризму та його витоки
PAGEREF _Toc28686553 \h 7

HYPERLINK \l “_Toc28686554” 1.2. Міжнародні документи з перспектив
розвитку екологічного туризму PAGEREF _Toc28686554 \h 10

HYPERLINK \l “_Toc28686555” 2. Формування системи екотуризму в
Україні PAGEREF _Toc28686555 \h 18

HYPERLINK \l “_Toc28686556” 2.1. Юридичні аспекти організації
екотуризму PAGEREF _Toc28686556 \h 21

HYPERLINK \l “_Toc28686557” 2.2. Екотуризм та національні парки
України PAGEREF _Toc28686557 \h 27

HYPERLINK \l “_Toc28686558” 3. Шляхи розвитку екологічного туризму в
Україні PAGEREF _Toc28686558 \h 38

HYPERLINK \l “_Toc28686559” 3.1. Перспективи та складові екологічного
туризму в Україні PAGEREF _Toc28686559 \h 41

HYPERLINK \l “_Toc28686560” 3.2. Програма розвитку екологічного
туризму PAGEREF _Toc28686560 \h 43

HYPERLINK \l “_Toc28686561” 3.3. Відпочинок в українському селі, як
різновид екологічного туризму PAGEREF _Toc28686561 \h 52

HYPERLINK \l “_Toc28686562” 4. Характерні ознаки екологічного туру
PAGEREF _Toc28686562 \h 54

HYPERLINK \l “_Toc28686563” Висновок PAGEREF _Toc28686563 \h 57

HYPERLINK \l “_Toc28686564” Використана література PAGEREF
_Toc28686564 \h 60

HYPERLINK \l “_Toc28686565″ Додатки PAGEREF _Toc28686565 \h 61

Вступ

ВТО проголосила 2002 рік роком екологічного туризму. Екологічна
ситуація в світі продовжує погіршуватись і екотуризм повинен зробити
свій внесок в втримання цієї небезпечної тенденції.

Сьогодні в багатьох країнах, і перед усім в економічно розвинутих,
екологічному туризму приділяється все більше зростаюча увага. І це не
випадково. Актуальність теми і полягає в тому, що екотуризм, як не якій
іншій несе в собі великий екопросвітницький і рекреаційний потенціал.
Задача перед кожною державою полягає в тому, щоб якнайбільш раціонально
і ефективно використовувати його в природоохоронних цілях. Але для того,
щоб успішно здійснити поставлені задачі, треба гарно розуміти, що собою
являє екотуризм і як їм доцільно управляти. Розкриття цього питання і є
цілю цієї роботи. Тому її зміст в основному носить постановчий характер:
яка роль екотуризму в світі, визначення екотуризму, його місця серед
інших видів туризму, стан і перспективи розвитку саме в Україні,
особливості організації.

Для досягнення поставлених цілі автором повинно бути визначено:

теоретичне пояснення терміну екотуризму;

юридичні та міжнародні документи та програми по організації та розвитку
та екологічного туризму в світі та на Україні;

стан системи екотуризму в Україні та база, на якій він може розвиватися;

аналіз шляхів можливого розвитку екотуризму;

приклади здійснення екологічних турів по Україні.

При підборі матеріалу автором було опрацьовано багато джерел літератури,
яка розкриває детально великий потенціал України в розвитку екотуризму.
Це книги “Рекреаційно-туристський комплекс України”, “Внутрішній туризм
в Україні: окремі аспекти.”

За своєю структурою робота складається із вступу, трьох частин,
висновків та додатків.

1. Теоретичні засади формування концепції екологічного туризму

Екологічний туризм – нове явище в туристській діяльності. Початком
формування концепції екотуризма варто вважати 80-і роки, коли в пресі
з’явилися дослідження на цю тему, пов’язані з роботами швейцарських і
західногерманських вчених. Так, у 1980 році в західногерманському
часопису «ТЕО» публікується стаття Р. Юнка «Скільки туристів на 1 гектар
пляжу? Слово в захист «м’якого» туризму». У 1981 році виходить у світ
книга X. Вайса «Мирна руйнація ландшафту і заходи для його порятунку у
Швейцарії». У наступному році публікується цілий ряд наукових праць,
присвячених соціальним і екологічним проблемам розвитку туризму.

Незважаючи на зростаючу популярність екологічного туризму, його частка у
світовому обороті туристичного капіталу по оцінках експертів ВТО складає
поки близько 7% і не більш 10% чи близько 35-40 млрд доларів США.
Значною мірою це порозумівається вміло керованим поводженням масового
споживача стандартних туристських послуг, споживача, що трохи
побоюється епітета «екологічний» і єднального з цим епітетом
представлення про винятково некомфортабельні умови відпочинку. От чому
ВТО воліє пропагувати і використовувати термін «стійкий туризм»,
вкладаючи в нього зміст, дуже близьке концепціям екотуризму.

У міжнародній практиці концепція екотуризму включає наступні положення:

• невиснажливе та безперервне використання природних рекреаційних
ресурсів;

• забезпечення збереження природного та соціально-культурного

різноманіття;

• інтеграція екотуризму в економічний розвиток регіонів;

• екологічна освіта (просвіта) туристів і місцевого населення.

Наприкінці трудового тижня усе більше число мешканців міст виїжджає за
їхні межі – хто на свої дачні ділянки, а хто просто побродити по лісу.
Батьки вивозять своїх дітей у сільську місцевість, молодь із рюкзаками
на плечах відправляється на береги рік і озер, у лісові місця. Їхня ціль
у тому, щоб поліпшити свій емоційний стан, зняти психологічну напругу.

Але це не можна віднести до екологічного туризму – люди ринуться до
спілкування з природою, щоб скористатися її благами, нічого, як правило,
не даючи їй замість, а в багатьох випадках і наносячи їй шкоду. Це так
званий сільський туризм, або ж «туризм із метою відпочинку». Він
відноситься головним чином до аматорів спокійного або, навпаки,
активного відпочинку. Тут основний критерій – відпочинок із метою
звільнення нервової системи від повсякденних стресів або, навпаки,
надання їй активного навантаження за рахунок одержання нових вражень. До
екологічного туризму те й інше має віддалене відношення, оскільки
природа тут – основна умова відпочинку, а відпочиваючий – лише споживач
наданих природою благ, тобто реагуючий пасивно на неї суб’єкт. Пасивно в
тому змісті, що сприйняття природи звичайно відбувається без
усвідомлення її значимості для людини, хоча він при цьому може відчувати
й емоційну насолоду. Екологічний туризм повинний обов’язково містити в
собі елементи усвідомленого позитивного відношення до навколишнього
природного середовища, а не тільки її використання, нехай навіть в
активних формах, у своїх індивідуально значимих цілях.

Аналіз вітчизняних наукових розробок та практичних рекомендацій стосовно
цього виду туризму свідчить про відсутність єдності як в трактуванні
даного явища, так і в концептуальних підходах до його організації.
Найпоширенішою вадою трактовки терміну «екологічний туризм» в Україні є
заміна або поєднання його з поняттям «екологізація туризму» чи «сталий»
туризм. Саме про це, свідчать матеріали міжнародної науково-практичної
конференції «Туризм на порозі XXI століття: освіта, культура, екологія»,
що відбулася в Києві 19-20 жовтня 1999 р.

Таким чином, сучасне поняття экотуризму можна звести до набору
принципів, застосовних до будь-яких видів туризму, зв’язаним із
природою, у тому числі і досить «масовим».

Основні принципи экотуризму

1. Подорожі в природу, причому головний зміст таких подорожей —
знайомство з живою природою, а також з місцевими звичаями і культурою.

2. Зведення до мінімуму негативних наслідків екологічного і
соціально-культурного характеру, підтримка екологічної стійкості
середовища.

3. Сприяння охороні природи і місцевої соціо-культурного середовища.

4. Екологічне утворення й освіта.

5. Участь місцевих жителів і одержання ними доходів від туристичної
діяльності, що створює для них економічні стимули до охорони природи.

6. Економічна ефективність і внесок у стійкий розвиток відвідуваних
регіонів.

Сучасне розуміння экотуризму, орієнтація на досягнення стійкості як
кінцевого результату багато в чому змушують переглянути традиційні
уявлення про те, які види подорожей є экотуризмом. При цьому традиційні
критерії — мотивація подорожуючих і обсяги туристичних потоків —
безумовно, важливі, але самі по собі не грають визначальної ролі.
Основне питання, що повинні задати собі організатори подорожей у
природу: який вплив на природне і культурне середовище роблять ці
подорожі, до яких наслідків вони приводять?

Очевидно, екотуристичними не можуть вважатися такі подорожі, при яких
виконуються лише окремі принципи екотуризму, і безпосереднім результатом
яких не є поліпшення охорони природного середовища. У деяких роботах
приводяться приклади, коли учасники деяких пригодницьких турів
поглиблювали свої пізнання про відвідувані природні території, але це ще
не гарантувало позитивного впливу їхніх подорожей. Так, кількість
туристів, що приїжджають у Гімалаї, з 1965 року збільшилося більш ніж у
25 разів. Місцеві жителі стали активно вирубувати ліс — на паливо для
кемпінгів і численних готелів. У результаті на двох найбільших
охоронюваних територіях, Аннапурна і Сагармата, нижня границя лісу
піднялася на кілька сотень футів. Хребти, кілька років назад потопали в
заростях рододендронів, перетворилися в марні пустища, тропи виявилися
засмічені, скоротилися популяції багатьох звірів і птахів. В іншому
районі Непалу, місцеві жителі брали участь у туристичній діяльності й
одержували доход. Однак «зворотною стороною» цього процесу стало
руйнування традиційної культури і сформованої системи зайнятості,
соціальне розшарування. Таким чином, хоча відвідувачі вважали себе
екологічними туристами, на ділі вони такими не були, оскільки
результатом їхнього відвідування стала деградація природного і
культурного середовища.

Багато подорожей по заповідниках і національних парках України,
споконвічно плановані як екотуристичні, також мають ряд серйозних
промахів і недоліків. Наприклад, нерідко туристів доставляють до місця
проведення туру вертольотами або човнами з бензиновими моторами, що
лякають тварин і забруднюють водойми. Лише деякі програми передбачають
активне залучення відвідувачів у природоохоронну діяльність. Освітній
аспект в українському екотуризмі розвинутий поки ще слабко.

Взагалі всю концепцію екотуризму можна представити у вигляді базових
принципів. Див. Додаток 8

1.1. Сутність екотуризму та його витоки

Екологічний туризм – це такий вид туризму, що виражається в активному
часовикористанні людини в природному середовищі не тільки з
використанням її рекреаційних, пізнавальних і інших можливостей, але і з
урахуванням їхнього зберігання і збільшення як на свідомому, так і на
практичному рівні.

Основна ідея екологічного туризму – це насамперед турбота про навколишнє
природне середовище, що використовують у туристських цілях. Саме
використання в туристських цілях багатств природи в сполученні з
вихованням любові до неї, утвердження важливості її захисту і є
відмітною рисою екологічного туризму.

Основна причина повороту до екологічного туризму корениться у не
відрегульованості відношень у системі «туризм-екологія». Звідси,
очевидно, і походження понять «м’який туризм» або «зелений туризм». Саме
орієнтацією на екологічну складову з метою притягнення туристів можна
пояснити підвищену увагу в останні роки до відвідання місць із
незабрудненою природою. Численні опитування туристів показують, що серед
головних мотивів туристських подорожей на перший план все більше
висувається прагнення людей до спілкуванню з природою. Так, в одному з
опитувань туристи, які шукають свіжого відпочинку в горах, відповідали,
що хочуть дихати свіжим повітрям, бачити чисті струмки, спокійні гори і
гірські галявини, на яких пасуться корови, а не розташовуються
господарські магазини.

З аналізу, за 1990 рік бюро подорожей міського відомства по туризму м.
Штарнберг (ФРН) виявляється, що 60% туристів хочуть у відпустці
«пізнавати природу». При цьому 50% мандрівників хочуть «виїхати з
забрудненого навколишнього середовища».

На появу екологічного туризму роблять визначений вплив процеси
індустріалізації й урбанізації.

Індустріалізація – процес створення значного машинного виробництва у
всіх галузях економіки, насамперед, у промисловості. Вона зосереджується
у великих населених пунктах, що мають необхідну робочу силу і розвинуту
інфраструктуру, що обслуговує виробництво (дороги, мости, склади,
енергетичне господарство, транспорт, зв’язок, водопостачання, науку,
охорону здоров’я й ін.). Індустріалізація звужує життєвий простір людей,
обмежує їхню рухливість, диктує їм ритм і темп життя.

Урбанізація означає ріст частки міських жителів у складі населення
країни. Це – процес підвищення ролі міст у розвитку товариства. Для
урбанізації характерна притока в міста сільського населення і зростаюче
маятникове прямування населення із сільського оточення і найближчих
дрібних міст у значні міста.

Процес урбанізації необоротний, і ставити його під сумнів – все рівно,
що боротися з вітряними млинами. За прогнозом ООН, у промислово
розвинутих країнах частка міського населення на початку нового
тисячоріччя зросте до 81,8%, тобто в містах буде мешкати переважна
частина населення цих країн. До 2025 року сто міст планети будуть
нараховувати більш 5 млрд. людей.

Урбанізація – це не тільки ріст міст, але і відрив від природи. Люди усе
далі відходять від неї зі зміною умов життя в значних
містах-мегаполісах. Незмінними супутниками проживання в таких містах
виступають відчуженість людей, почуття самітності, надмірні навантаження
на нервову систему, що породжують психологічні напруги і ведуть до
стресів. Жителі значних міст частіше страждають нервовими розладами,
усякого роду захворюваннями нервової системи. У них з’являється природне
і цілком з’ясовне бажання виїхати на природу, щоб у спілкуванні з нею
звільнити свою нервову систему від навантажень , що накопичилися в
містах.

Екологічний туризм ставиться до групи видів природно-орієнтованого
туризму, що, у свою чергу, діляться на два основних типи: 1) екотуризм у
межах КОПТ; 2) екотуризм поза межами ООПТ.

1. Туризм і заповідники – на перший погляд два суперечні один одному
поняття. Проте, заповідники мають величезний потенціал для розвитку
екотуризма. Для ООПТ екотуризм це не тільки фінансова підтримка, але і
засіб підтримати заповідники, що залишилися майже без засобів, і
національні парки.

До цього типу турів можна віднести дуже широкий спектр видів екотуризма,
починаючи від агротуризма аж до круїзу на комфортабельному лайнері.

Аналізуючи світову практику можна побачити, яких результатів вже досягли
країни, де на розвиток екологічного туризму кинули свої зусилля ще в
тому сторіччі. Перший у світі національний парк – Йеллоустонський,
створений у США в 1872 році на площі 900 тис. га, у рік відвідує 3 млн.
чоловік. Кожний з існуючих у світі парків Діснейленда (у штатах
Каліфорнія і Флорида в США, у Японії і Франції) приймає в рік 1 млн.
гостей. Ця кількість гостей складає 10% загального американського
міжнародного потоку туристів.

Курс на розвиток екотуризму в усьому світі сьогодні набуває очевидних
форм і цілком конкретний зміст. Є достатні приклади схильності цьому
курсу. У квітні 1999 року відчинилася перша черга екологічних парків
«Центр Землі», створених на території двох вугільних шахт, що виробили
ресурс, недалеко від Донкастера в Південному Йоркширі (Англія). Численні
галереї й експозиції знайомлять відвідувачів із різноманітними
екосистемами нашої планети, організацією безвідхідних технологій. І
навіть дозволяють в інтерактивному режимі побудувати модель майбутнього
планети.

Перший у світі екологічний курорт у пустелі відчинився в 50 км від
Дубая (ОАЕ). Постояльцям пропонуються 27 бедуїнських шатрів і два
королівських сьюта. Практично не виходячи зі своїх номерів, вони можуть
спостерігати за життям антилоп, страусів і інших мешканців пустині, що
вільно розгулюють по території готелю. На базі цього комплексу
створюється унікальний екологічний парк пустині, де будуть відновлятися
її флора і фауна. Крім спостереження за тваринними, в готелі можна
кататися на верблюдах, брати участь у сафарі на джипах, змагатися в
лижних гонках по барханах і лікуватися. Вважається, що клімат пустині
дуже гарний для лікування астматичних і простудних захворювань.

1.2. Міжнародні документи з перспектив розвитку екологічного туризму

Міжнародна спілка охорони природи і природних ресурсів (МСОП, ШСМ) ще в
1959 р. розробила принципи організації і розмежування функцій
національних і природних парків світу, за якими головним завданням
національних парків є охорона природи, а науково-пізнавальний туризм,
тим більше класична (оздоровча) рекреація, в них відіграють
підпорядковану й обмежену роль. Основна ж функція природних парків
полягає в організації умов для рекреації, туризму. І тому не варто було
б змішувати ці поняття в одному об’єкті – національному природному парку
(як це прийнято в Україні).

БЕРЛІНСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ. БІОРАЗМАЇТТЯ І СТІЙКИЙ ТУРИЗМ

(скорочено)

Ми, міністри і глави делегацій, ті, що зібралися в Берліні на Міжнародну
конференцію по біорозмаїттю і туризму 6-8 березня 1997 року,

Визнаємо, що здорова природа і мальовничі місця складають основу для
довгострокового і життєздатного розвитку всіх зв’язаних з туризмом видів
діяльності;

Спостерігаємо, що туризм все більше повертається до областей, де природа
відносно неторкнута, так що в більшості таких областей відбувається ріст
туристичної активності;

Визнаємо, що туризм, вносячи великий внесок у соціо-економічний розвиток
і культурний обмін, у той же час може руйнувати природу, соціальну
структуру і культурну спадщину;

Беремо до уваги, що стійкий туризм приносить доход також і місцевим
співтовариствам, і що їхні інтереси і культура вимагають особливого
відношення;

Визнаємо, що туризм підвищує попит на об’єкти дикої природи і сувеніри з
них, і тим самим наражає на небезпеку види і порушує заходи їхньої
охорони;

Глибоко усвідомлюємо, що існує необхідність оцінювати й охороняти
природу і біорозмаїття, що складають основу для стійкого розвитку;

Усе більше переконуємося, що стійкі форми туризму можуть внести вклад в
охорону біорозмаїття усередині і поза охоронюваними територіями;

Вирішили працювати з всіма особами, які втягнуті в розробку міжнародних
правил з метою узгодження інтересів туризму з охороною природи, що
повертають туризм до стійкого розвитку, і, отже, що сприяють виконанню
Конвенції по біорозмаїттю і задач Аgenda 21.

Вирішили так:

Погоджуємося з наступними принципами:

Загальні

– Діяльність, зв’язана з туризмом, повинна сприяти охороні природи,
бути соціально й економічно стійкої. При розвитку і керуванні
туристичною діяльністю варто керуватися задачами Конвенції по
біорозмаїттю.

– Для збереження біорозмаїття — основного ресурсу для туризму, доцільні
всі міри, необхідні для забезпечення єдності экосистем у дикій природі.
Додаткового тиску від туристичної діяльності потрібно уникати в тих
місцях, що вже є під впливом туризму. Перевагу потрібно віддавати
відновленню вже існуючої системи організації туризму.

– Необхідно приймати міри, мінімізуючі збиток біорозмаїття від
туристичної діяльності.

– У першу чергу варто сприяти розвиткові тих видів туристичної
діяльності, що здійснюються на безвідхідній основі і мають на увазі
переробку відходів. Необхідно підтримувати в першу чергу також
діяльність, при якій використовуються безмоторні транспортні засоби або
суспільний транспорт.

– Всі притягнуті особи, включаючи уряд і т.п., повинні розуміти свою
загальну відповідальність за досягнення стійкості туризму.

Потрібно розробити всі необхідні економічні інструменти, включаючи збір
засобів, для забезпечення узгодження туристичної діяльності з задачами
охорони біорозмаїття.

– Потрібно розробити критерії стійкого туризму і впроваджувати їх у
програми навчання людей, що займаються туризмом. Населення повинне бути
інформоване про переваги охорони природи і біорозмаїття через стійкі
форми туризму. Результати досліджень повинні поширюватися.

Специфічні

– Необхідно направити зусилля всіх зацікавлених осіб на вироблення
критеріїв оцінки ступеня впливу туризму на навколишнє середовище і
біорозмаїття. У зв’язку з цим потрібно установити наукове і технічне
співробітництво в рамках Конвенції по біорозмаїттю.

– Туристичну діяльність, міри забезпечення інфраструктури туризму і
самі туристичні операції, що мають значний вплив на природу і
біорозмаїття, потрібно в першу чергу піддавати оцінці з погляду їхнього
впливу на природу.

– Туризм повинний базуватися на екологічно чистих видах транспорту.
Варто мінімізувати вплив транспорту, приділяючи особливий вплив
наземному і повітряному транспортові в екологічно уразливих районах.

– Спортивна діяльність і відпочинок на свіжому повітрі, включаючи
спортивне полювання і рибальство, особливо в екологічно уразливих
областях, повинні керуватися так, щоб вони відповідали задачам
збереження біорозмаїття і вже існуючим нормам охорони і стійкого
використання видів.

– Особливу увагу треба звертати на те, щоб об’єкти живої природи і
вироби з них продавалися тільки на основі стійкого природокористування
відповідно до місцевого законодавства і міжнародних договорів.

– Потрібно розвивати туризм так, щоб він приносив доход місцевим
співтовариствам і економіці, створював нові робочі місця і, де можливо,
використовував місцеві матеріали і продукти, традиційні навички.

– Потрібно по можливості обмежувати туризм в екологічно і культурно
уразливих областях. Усіх форм масового туризму в цих областях варто
уникати. У місцях, де на даний момент часу відвідуваність перевищує
ємкість середовища, потрібно прикласти всі зусилля для скорочення
негативного впливу туризму і відновлення зруйнованої природи.

– Потрібно проводити туризм на охоронюваних природних територіях таким
чином, щоб були досягнуті їхні природоохоронні цілі. Якщо туристична
діяльність може сприяти досягненню природоохоронних задач охоронюваних
територій, її треба усіляко вітати і сприяти її розвиткові.

– У прибережних районах необхідно прийняти всі міри для забезпечення
екологічної стійкості туризму, приймаючи до уваги принципи інтегрованого
керування прибережними областями. Особливу увагу варто приділяти
збереженню уразливих екосистем — таких як малі острови і коралові рифи.

ПРОЕКТ

міжнародних керівних принципів у відношенні дій по розвитку стійкої
туристичної діяльності в уразливих наземних, морських і прибережних
екосистемах і місцеперебуваннях, що мають основне значення для
біологічної розмаїтості й охоронюваних територій, включаючи тендітні
берегові і гірські екосистеми

(скорочено)

Матеріали міжнародного семінару «Туризм і біорозмаїття» Санто-Домінго,
2001 р.

Цей документ, підготовлений у результаті роботи 50-ти експертів з 45
країн світу, ґрунтується на світовому досвіді розвитку екологічного
туризму і відбиває всі сучасні практичні підходи і послідовність кроків
в області планування й організації туристичної діяльності.

Семінар по біологічній розмаїтості і туризмові,

Приводячи на пам’ять рішення V/25 Конференції Сторін Конвенції про
біологічну розмаїтість, прийнятій у Найробі в травні 2000 р., у якому
Конференція Сторін вирішила внести вклад у міжнародну робочу програму по
розвитку стійкого туризму в рамках діяльності Комісії зі стійкого
розвитку в частині біологічної розмаїтості, особливо, у світлі внеску в
підготовку міжнародних керівних принципів у відношенні дій по розвитку
стійкої туристичної діяльності в уразливих наземних, морських і
прибережних екосистемах і місцеперебуваннях, що мають основне значення
для біологічної розмаїтості й охоронюваних територій, включаючи уразливі
берегові і гірські екосистеми, з огляду на необхідність у застосуванні
таких керівних принципів, як у межах, так і поза охоронюваними
територіями, і приймаючи в увагу вже наявні керівні принципи,

з огляду на необхідність гарантувати, що туризм розвивається і керується
таким чином, щоб відповідати і підтримувати мети Конвенції про
біологічну розмаїтість у частині збереження біологічної розмаїтості і
стійкого використання його компонентів, також як базові ідеї, що лежать
в основі виконання Конвенції, такі як екосистемний підхід і стійке
використання біологічних ресурсів, а також керівні принципи у відношенні
поваги, збереження і підтримки знань, інновацій і звичаїв корінних і
місцевих громад з метою забезпечення їхнього добробуту і виживання,

приймаючи до уваги необхідність поділу доходів від туризму на
справедливій і рівноправній основі з корінними і місцевими громадами,
які втягнуті в або зачеплені розвитком туризму, і які в такий спосіб
вносять свою частку у вартість такого розвитку,

пам’ятаючи також Програму дій по стійкому туризмі в малих острівних
державах, що розвиваються, і визнаючи, що острови особливо чуттєві до
впливу туристичної діяльності,

визнаючи існуючі зводи правил, посібники і принципи у відношенні
стійкого туризму, включаючи Принципи впровадження стійкого туризму
Програми ООН по навколишньому середовищу і Всесвітній моральний кодекс
туристичної діяльності Всесвітньої організації туризму, а також
необхідність забезпечити комплексний технічний і практичний підхід до
розвитку і керування стійким туризмом і біологічною розмаїтістю на
основі цих існуючих принципів,

бажаючи розробити набір керівних принципів, щоб гарантувати сумісність
із всіма іншими інструментами, раніше погодженими на міжнародному рівні,
що будуть служити технічним посібником з застосування положень Конвенції
про біологічну розмаїтість при розвитку і керуванні туристичною
діяльністю для осіб, що визначають політику, осіб, що приймають рішення,
і менеджерів, що мають повноваження в сфері туризму і біорозмаїттю, або
в національних, або в місцевих адміністраціях, а також для різних
зацікавлених сторін,

будучи переконаним, що фінансові засоби на підтримку впровадження цих
попередніх керівних принципів будуть доступні,

Погодився з наступними попередніми керівними принципами:

Сфера дії

Керівні принципи стосуються усіх форм і видів туристичної діяльності, що
повинні розглядатися в контексті стійкого розвитку у всіх географічних
регіонах світу.

Етапи процесу керування

Управлінський процес повинний здійснюватися шляхом залучення всіх
зацікавлених сторін. Звичайно державні органи координують цей процес на
національному рівні. Цей процес може також здійснюватися на більш
низькому рівні місцевими адміністраціями, а також громадами на
муніципальному рівні.

Також в документі йде мова про заклади, які повинні приймати участь в
розвитку екотуризму.

Створення потенціалу

Повинні заохочуватися обмін інформацією і співробітництво в сфері
впровадження стійкого туризму через створення систем постійних контактів
і партнерства між зацікавленими сторонами, порушеними або притягнутими
до туристичної діяльності, включаючи приватний сектор.

ПРИНЦИПИ ЕКОЛОГІЧНО СТІЙКОГО ТУРИЗМУ UNEP

Широкий спектр інститутів і осіб, притягнутих до туризму,— уряд на
центральному і місцевому рівнях, місцеві органи влади, сам туристичний
сектор і інші сектори, що роблять послуги туристам, і самі туристи,
мають частки відповідальності в тому, щоб зробити туризм стійким. Для
того, щоб досягти змін убік стійкості туризму, повинні бути прийняті
спеціальні програми — як з боку споживачів продукту, так і з боку осіб,
що надають ці послуги; наприклад, програми по розвитку потужностей
місцевих органів влади, поширенню найкращих методів як серед місцевих
органів влади, так і серед приватного сектора; і програми підвищення
поінформованості і зміни поводження туристів. Незважаючи на визначений
прогрес серед притягнутих осіб, існує термінова необхідність поліпшення
способів, за допомогою яких туризм розвивається і керується.

Задачі даних принципів

На дійсний момент уже багато відомо про ті методи, що можуть привнести
стійкість у практику туризму, включаючи стратегії, уже розроблені для
стійкого туризму на місцевому, національному і регіональному рівні, так
само як і практичну демонстрацію методів і інструментів, уже здатних
підтримувати стійкість туризму. Також ми тепер представляємо, у яких
областях необхідно далі поліпшувати і підтримувати стійку практику
туризму.

Тепер прийшов час усвідомити ті уроки, що вже були отримані, і
підтримати переміщення убік стійкого туризму у всіх областях туристичної
індустрії і у всіх областях туризму. UNEP переконаний, що головне—
підтримати конкретні дії, що виробляються для стійкості туризму урядами,
туристичною промисловістю, і міжнародними й іншими організаціями,
пропагуючи найкращі досягнення і підтримуючи практичну взаємодію,

Пропоновані Принципи UNEP мають на меті впровадження стійкого туризму;
вони розроблені так, щоб каталізувати спільні ефективні практичні дії
всіх учасників.

Метою пропонованих Принципів UNEP є:

— Допомогти державній і приватній організаціям у практичному
застосуванні концепції стійкого туризму й у мінімізації шкідливого
впливу туризму на навколишнє середовище.

— Допомогти в розробці конкретних рекомендацій на регіональному рівні
або у відповідності зі специфічними умовами (коралові рифи, біорозмаїття
і т.д.).

— Задати напрямок робочих програм у рамках Конвенції по біорозмаїттю,
Framework Convention on Climate Change? Regional Seas Action Plans і
інших міжнародних угод, що мають відношення до туризму.

Пропоновані принципи містять у собі:

— Інтеграцію туризму в загальну політику стійкого розвитку

— Розвиток стійкого туризму

— Організацію туризму

— Умови для досягнення успіху

Консультаційний процес

Метою подібних консультацій є залучення всіх сторін, що беруть участь, у
всіх регіонах і на всіх рівнях, до впровадження принципів ЦМЕР по
стійкому туризмі.

Керівна Рада на 20-м засіданні (лютий 2000) призвала виконавчого
директора «розвивати через консультаційний процес з урядами й іншими
учасниками основні принципи стійкого туризму відповідно до мандата
програми ООН по охороні навколишнього середовища».

Комісія зі стійкого розвитку на своїй 7 сесії призвала «уряди, основних
учасників, ООН, у тісній взаємодії з Всесвітньої організації туризму
співробітничати з даною програмою ООН для подальшого розвитку цих
принципів.

(www.uneptie.org)

Формування системи екотуризму в Україні

В Україні існують об’єктивні обставини у формуванні системи екотуризму,
з котрими не можна не рахуватися:

– Україна має у своєму розпорядженні унікальний природний потенціал, що
в деяких випадках набагато перевершує збережені у світі кутки природи,
що подають інтерес для туристів;

– Україна зберегла самобутність природних комплексів, що сполучать у
собі красоту недоторканої природи зі звичаями і традиціями народів,
що населяють природні території, що подає не тільки екологічний, але й
етнографічний інтерес для мандрівників;

– Україна зарекомендувала себе у світі з боку схильності до зберігання і
збільшення природозначущих цінностей загальносвітового значення, про що
говорить розвинута мережа природоохоронних територій, що знаходяться під
егідою міжнародних організацій;

– Україна має багаті традиції в області гармонізації стосунків людини з
природою, що знайшли своє вираження в теорії і практиці заповідної
справи і створенні науково обґрунтованої концепції екологічної безпеки
країни. У цьому зв’язку варто взяти до уваги і те, що незважаючи на
величезні фінансові труднощі, в Україні і сьогодні знаходяться
можливості для подальшого розвитку заповідної справи в інтересах
зберігання природи в якості загальнонаціонального надбання.

Не заперечуючи і погоджуючись з метою екологічного туризму- прагненням
до пізнання природних і культурних ландшафтів та формування екологічного
світосприйняття, хотілося б підкреслити, що в усьому світі туризм
називається екологічним, коли він здійснюється на певних територіях
природно-охоронного призначення, а найчастіше – в національних природних
парках. Екотуризм визначається як різновид природного
науково-пізнавального туризму, що здійснюється в екологічно чисті
куточки планети. Сферою інтересів екотуристів є навколишнє природне
середовище, ознайомлення з ландшафтним та біологічним його
різноманіттям.

В Україні створені досить розгалужена мережа природно-заповідного фонду,
що становить біля 6,7 тис. територій та об’єктів загальною площею понад
2,5 млн. га, що становить біля 4% всієї площі України.

Надзвичайно важливу роль в ній відіграють 12 національних природних
парків, загальною площею біля 530 тис. га. Це становить понад 20% всієї
площі природно-заповідного фонду України і значно більше ніж
передбачалося ВНДІ природи та схемою розміщення НП на території
колишнього СРСР, а якщо врахувати можливості існуючих 26 регіональних
ландшафтних парків загальною площею понад 400 тис. га, то передумови
щодо розвитку екологічного туризму в нашій країні досить вагомі. Але
поки що цей напрямок туристичної діяльності не знайшов своїх споживачів,
особливо серед 6,2 млн. іноземних туристів. Можливо це пояснюється перш
за все науково-дослідною та природоохоронною діяльністю, як
,першочерговим завданням, що ставлять собі на меті новостворені
національні парки. В той час такі «старожили» даної справи, як
Карпатський та Шацький національні парки, що функціонують понад 15 років
досить вдало поєднують наукові, природоохоронні та
рекреаційно-туристичні види діяльності. І хоча кількість їх відвідувань
значно скоротилася (адже тільки Карпатський НП в 1985р. відвідало 1,2
млн. чол., а у 1998 р. – всього 0,2 млн. чол.), вони знайшли дуже вдалі
форми залучення туристів та рекреантів. Це і проведення національного
пісенного фестивалю «На крилах Світязя», розширення наукового та
конгресного туризму на базі існуючого фонду розміщення, а також
використання як природних так і матеріальних ресурсів для освітнього
туризму.

Поділ території кожного з НПП на різні функціональні зони:

заповідну, регульованої реакції, стаціонарної рекреації та
господарську, – дозволяє організувати різноманітні види туризму у різних
формах, як регламентованого організованого або екскурсійного, так і
оздоровчого тривалого, використовуючи готельний та інший фонд
розміщення. Головною особливістю українських НПП є використання та
пристосування існуючого рекреаційно-туристичного фонду та інфраструктури
в рамках нового за функціями об’єкту без конструктивних змін і
врахування економічних механізмів. На даний час НПП поки що обмежуються
популяризацією еталонів природи шляхом екскурсійної діяльності,
просвітницько-краєзнавчої роботи та деякими іншими туристськими
функціями.

Успішний розвиток системи екотуризму України стримується наступними
чинниками:

• відсутність соціально-політичних та економічних умов, сприятливих для
інвестицій у розвиток екотуризму (дещо полегшує таку ситуацію згадувана
вище постанова КМУ “Про затвердження переліку платних послуг, які можуть
надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду” від 28. 12.
2000 р. № 1913, відповідно до якої національні природні парки за надані
платні послуги повинні звільнятися від відрахувань в якості податків);

• неспроможність наших національних природних парків і біосферних
заповідників згідно Переліку платних послуг; які можуть надаватися
бюджетними установами природно-заповідного фонду, затвердженого названою
постановою КМУ, забезпечити надання цих послуг, їх відповідну якість;

• відсутність детальної інформації (включаючи спеціалізовану) про
рекреаційні території національних природних парків і біосферних
заповідників, їх реклама (зокрема, у вигляді буклетів) та популяризація
в засобах масової інформації. Успіх екотуризму значною мірою залежить
від можливості відвідувачів парків отримати адекватну інформацію ще до
початку екотуру;

• відсутність туристичного продукту, що відповідає зразкам міжнародного
туристичного ринку (мається на увазі недосконалість, а то й не
розробленість спеціалізованих маршрутів і програм для різних категорій
екотуристів);

• відсутність у штатних працівників відповідних структурних підрозділів
адміністрації національних природних парків і біосферних заповідників
достатнього досвіду і знань щодо організації екотуризму, зокрема, в
питаннях маркетингу у створенні пізнавальних програм для різних
категорій відвідувачів;

• у сфері ціноутворення немає єдиних цивілізованих стандартів формування
цін на послуги (базових нормативів плати), нерідко ціни за надані
послуги не відповідають їх якості;

• недооцінювання участі місцевого населення в розвитку екотуризму.

2.1. Юридичні аспекти організації екотуризму

В Україні існує законодавча система щодо розвитку екологічного туризму:

– Конституція України (ст.13, 66);

– Закон “Про охорону навколишнього середовища” (1991 р.);

– Закон “Про заповідний фонд України” (1992 р.);

– Червона книга України (з 1976 р.).

В них подано:

– класифікацію об’єктів природно-заповідного фонду як національного
надбання;

– визначена соціальна, економічна, екологічна роль природоохоронних
комплексів у державі;

– в заповідних територіях зберігаються:

– генофонд (сукупність усіх генів однієї популяції або виду організмів)
рослин і тварин;

– типові та унікальні ландшафти;

– здійснюється моніторинг (спостереження, оцінка і прогноз) стану
навколишнього природного середовища.

Таким чином, законодавча система сприяє як охороні навколишнього
середовища, так і передбачає – організацію:

– державних та місцевих заповідників і державних заповідно-мисливських
господарств;

– державних національних парків і заказників;

– дендрологічних і зоологічних парків.

На територіях природних заповідників забороняється: будівництво споруд,
шляхів сполучення, об’єктів транспорту і зв’язку, не пов’язаних з
діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, улаштування місць
відпочинку, стоянок транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб,
прогін домашніх тварин, пересування механічних транспортних засобів за
винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та
вертольотів нижче 2 000 м над землею; геологорозвідувальні роботи,
розробка корисних копалин, руйнування геологічних відслонень, порушення
ґрунтового покриву та гідрологічного режиму, застосування хімічних
засобів, усі види лісокористування, заготівля кормових трав, лікарських
та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і
знищення звірів і птахів, порушення умов їх оселення, гніздування;
мисливство, рибальство, інтродукція (переселення) нових видів тварин і
рослин, збирання колекційних та інших матеріалів за винятком матеріалів,
необхідних для виконання наукових досліджень.

У природному заповіднику допускається: виконання відновлювальних робіт
на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також
здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів
заповідника внаслідок антропогенного впливу; здійснення протипожежних та
санітарних заходів, якими не порушується режим заповідника; виконання
науково-дослідних робіт із збиранням колекцій, стаціонарні дослідження
на обладнаних ділянках, природоохоронна освітня і виховна діяльність.

Одним з видів використання територій та об’єктів природно-заповідного
фонду (далі – ПЗФ) України відповідно до ст. 9 Закону України ”Про
природно-заповідний фонд України” при умові дотримання природоохоронного
режиму, встановленого цим Законом та іншими актами чинного законодавства
України, є використання їх в оздоровчих та інших рекреаційних цілях.

Туристична діяльність на територіях національних природних парків
організовується відповідно до їх функціонального зонування спеціальними
структурними підрозділами адміністрацій НПП України, іншими
підприємствами, установами та організаціями на підставі укладених угод
“Про рекреаційну діяльність” з цими адміністраціями, а також власниками
чи користувачами природно-заповідних об’єктів, що беруть на себе
відповідальність за їх охорону та збереження.

Моделлю збалансованого використання природних ресурсів, як важливого
принципу сталого розвитку держави, може бути один з різновидів туризму –
екологічний, здійснюваний на рекреаційних природно-заповідних
територіях.

На прискорення розвитку рекреаційної діяльності установ ПЗФ України,
поліпшення їх фінансового стану та впорядкування використання природних
ресурсів направлена постанова Кабінету Міністрів України “Про
затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними
установами природно-заповідного фонду” від 28.12.2000 р. № 1913.

Закон України «Про заповідний фонд України» — основний правовий акт, що
визначає основи всієї діяльності державних природних заповідників, у
числі задач, покладених на заповідники, поряд з охоронною і науковою
діяльністю передбачається і ведення заповідниками також
еколого-просвітиницької роботи з населенням.

Необхідно мати на увазі, що державні природні заповідники мають статус
установ, тобто відносяться до некомерційних організацій. Заповідники, як
некомерційні організації, можуть здійснювати підприємницьку діяльність,
але настільки, наскільки це служить досягненню цілей, заради яких вони
створені, і відповідній цій цілям.

Зокрема, Положенням про державні природні заповідники для реалізації
поставленої перед ними задач екологічної освіти населення допускається
організація і пристрій на їхніх територіях екскурсійних екологічних
маршрутів, а також розміщення музеїв природи заповідників, у тому числі
з експозицією під відкритим небом.

Важливу роль у справі розвитку еколого-просвітительської діяльності в
державних природних заповідниках грають рекомендації з організації і
ведення еколого-просвітницької діяльності в державних природних
заповідниках. Екскурсійно-туристична діяльність заповідників має
винятково пізнавальну спрямованість, відвідування територій заповідників
у спортивній і іншій розважальній цілях (включаючи «пригодницький»
туризм) не здійснюється. У необхідних випадках виключення з цього
правила встановлюються з дозволу Госкомекології України.

Забезпечення регульованого туризму на територіях національних парків
здійснюється відповідно до затверджених проектів на підставі ліцензій на
здійснення діяльності по забезпеченню регульованого туризму наданих
дирекціями національних парків, якщо пропоновані послуги по організації
обслуговування відвідувачів не суперечать цілям діяльності національних
парків і не заподіюють збитку природним комплексам і об’єктам
історико-культурної спадщини.

При наявності відповідних ліцензій її власникам можуть бути надані в
оренду земельні ділянки, природні об’єкти, будинки і спорудження на
умовах, визначених відповідними договорами, що укладаються з дирекціями
національних парків. Зазначені договори підлягають реєстрації в
державних органах, у веденні яких знаходяться національні парки.

Власник ліцензії подає на затвердження дирекції національного парку і
державного органу, у веденні якого знаходиться національний парк,
проектну документацію на усі види робіт, здійснюваних їм відповідно до
ліцензії і договором про оренду.

Ліцензія на здійснення згаданих видів діяльності видається дирекцією
національного парку і дійсна тільки на його території.

Ліцензія є офіційним документом, що дозволяє здійснення зазначеного в
ньому виду діяльності протягом установленого терміну, а також визначає
умови його здійснення.

Для одержання ліцензії заявник представляє в дирекцію національного
парку:

а) заяву про видачу ліцензії з указівкою:

для юридичних осіб – найменування й організаційно-правову форму,
юридичної адреси, номера розрахункового рахунка, найменування
обслуговуючого банку;

для фізичних осіб – прізвища, ім’я, по батькові, паспортних даних
(серія, номер, коли і ким виданий, місце проживання);

вид діяльності;

терміну дії ліцензії;

б) копії установчих документів (якщо вони не завірені з пред’явленням
оригіналів);

в) копію свідчення про державну реєстрацію юридичної особи;

г) документ, що підтверджує оплату розгляду заяви;

д) довідку податкового органа про постановку на облік або свідчення про
державну реєстрацію фізичної особи як підприємця зі штампом податкового
органа;

е) зведення про професійну підготовку фахівців і робітників;

ж) дані про нормативно-методичне забезпечення, організаційно-технічні
можливості й оснащення для виконання відповідних видів діяльності.

Розгляд заяви про видачу ліцензії і видача ліцензії здійснюються на
платній основі.

Форма ліцензії затверджується державним органом, у веденні якого
знаходяться національні парки.

Повідомлення про відмовлення у видачі ліцензії представляється
заявникові в письмовому виді в 3-денний термін із дня ухвалення
відповідного рішення з указівкою причин відмовлення.

Підставою для відмовлення у видачі ліцензії є:

наявність у документах, представлених заявником, недостовірної або
неповної інформації;

негативний експертний висновок, що установив невідповідність умовам,
необхідним для здійснення відповідного виду діяльності.

Ліцензія видається окремо на кожен вид діяльності. Передача ліцензії
іншій юридичній або фізичній особі забороняється.

Переоформлення ліцензії провидиться в порядку, встановленому для її
одержання.

Надання земельних ділянок, природних об’єктів в оренду для цілей,
зв’язаних із забезпеченням регульованого туризму і відпочинку, може
здійснюватися на термін до 50 років.

Земельні ділянки, природні об’єкти можуть надаватися в оренду за
результатами конкурсу або аукціону.

Суборенда (піднаймання) земельних ділянок, природних об’єктів, будинків
і споруджень на території національного парку і передача орендарем своїх
прав і обов’язків за договором оренди іншій особі (перенаймання),
надання орендованого майна в безплатне користування, а також передача
орендних прав у заставу і внесення їх як внесок у статутний капітал
господарських товариств і суспільств або пайового внеску у виробничий
кооператив не допускаються.

Доходи, одержувані від орендної плати за користування земельною
ділянкою, природним об’єктом, у повному обсязі залишаються в
розпорядженні національних парків і витрачаються ними на природоохоронні
цілі. При цьому національний парк сплачує земельний податок із площі
земельних ділянок, переданих в оренду у встановленому порядку.

2.2. Екотуризм та національні парки України

Лісові рекреаційно-туристичні ресурси

Широкий розвиток відпочинку і туризму, пов’язаний з використанням лісів,
привів до того, що останні, зберігаючи властивості продуцентів деревної
сировини і побічних продуктів, набувають нових властивостей – джерела
рекреаційних послуг. Рекреаційні ліси повинні забезпечити потреби
населення у відпочинку і оздоровленні, задоволенні фізичних, естетичних
і пізнавальних потреб людини і також відносяться до екологічного
туризму.

Україна є однією з найбільш лісистих країн Європи. У 1989 р. ліси
займали 8,6 млн; га, що на 1,4 млн. га більше, ніж у 1965 р. Площа лісів
державного значення дорівнює 6,2 млн. га (у 1961 р. – 5,4 млн. га).

Лісистість у різних частинах і регіонах країни нерівномірна. Вона значно
вища від середнього по країні показника на заході і півночі, особливо в
Карпатах, а також у Кримських горах. З просуванням на південь і
південний схід лісистість поступово зменшується. У західній та північній
частинах країни вкрита лісом площа становить 20-40 %, в Карпатах – понад
60 %, на Поліссі – 25,7 %. Незважаючи нате, що лісові масиви та
лісосмуги виконують тут важливі, в т.ч. рекреаційні, функції, вони часто
створюються безсистемно: за ними немає належного догляду.

В Україні зосереджено значні запаси цінних в рекреаційному відношенні
порід: дубові насадження становили 15 %, букові – 20 %,ясеневі – 10 %
відповідних насаджень колишнього Радянського Союзу. Площа, де ростуть
цінні породи, зростає швидкими темпами, що має важливе значення для
організації санаторно-курортного лікування, екотуризму та відпочинку.

У лісах країни ростуть 80 видів дерев і 280 – чагарників.

Особливе значення для розвитку рекреаційно-туристичного господарства
мають деякі зони міст і селища міського типу, створені в усіх областях
України (табл. 1). При такій організації території для рекреації
населення відпочиває без втомливих переїздів (при цьому зменшується
негативний вплив на природні комплекси). За цим принципом короткочасний
відпочинок організований в приміських лісах Києва (210,2 тис. га),
Харкова (190,9 тис. га), Львова (76,0тис. га) та інших великих міст.
Див. табл. 1

Комплексна оцінка лісових територій України дозволила виділити 265
придатних для рекреаційного освоєння зон і окремих місцевостей загальною
площею понад 1,3 млн. га. Див. табл. 2

Важливе значення при визначенні ступеня благоустрою лісових територій
мають вид відпочинку і його тривалість. На території України передбачено
створення 115 зон відпочинку на приміських територіях площею 498 тис. га
і 150 зон на міжселитебних – площею 833 тис. га. Див. табл. 3.

Основна кількість зон відпочинку (80 %) в приміських лісах розміщена в
Лісостепу; на міжселитебних територіях значна питома вага їх припадає на
Карпати і Лісостеп.

Зони відпочинку і туризму розміщуються на території країни відносно
рівномірно. Рекреаційні території державного значення знаходяться в
основному на півдні України (Крим, Одеська, Миколаївська і Херсонська
області), на узбережжі Чорного і Азовського морів, а також в гірських
районах Українських Карпат. Значний розвиток зон відпочинку районного
значення на міжселитебних територіях намічається в районі Сіверського
Донця (Харківська, Донецька і Луганська області) і вздовж середнього і
нижнього Дніпра.

Рекреаційно-туристичні ресурси природно-заповідного фонду

Важливе рекреаційне туристичне значення в Україні мають – заповідні
території, хоч їх основне призначення – збереження типових для даної
зони об’єктів, а також для збереження і відновлення цінних та унікальних
природних комплексів чи їх важливих складових елементів.

За розробленими в Україні нормативами до складу природоохоронних
територій входять державні заповідники, державні заповідно-мисливські
господарства, державні національні парки, державні заказники, державні
дендрологічні парки, державні зоологічні парки, державні парки-пам’ятки
садово-паркового мистецтва, державні заповідні урочища.

Слід відмітити, що різні види природоохоронних територій
характеризуються різними ступенями заповідності. Так, для рекреаційних
потреб заповідники не використовуються. Найбільше значення для
рекреаційно-туристичної сфери мають природні національні парки
(рекреаційні зони), парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва,
зоологічні сади, пам’ятки природи.

Природозаповідний фонд України становить більше ніж 5 тис. об’єктів,
його площа перевищує 1 млн. га, тут представлені всі основні ландшафти
України. Понад 80 % заповідної території (385,6 тис. га) припадає на
об’єкти, що найбільш охороняються: сюди входять 12 державних
заповідників (140 тис. га), 4 заповідні мисливські господарства,
природні національні парки (разом 245,5 тис. га) .

Найвизначніші природоохоронні території зосереджені в Карпатах, Криму,
Київській, Рівненській, Волинській, Херсонській областях, тобто в
регіонах, найбільш придатних для організації рекреаційно-туристичного
господарства (табл. 4).

В Україні розташовані такі всесвітньовідомі заповідники, як Асканія-Нова
в Херсонській області (заповідник, заснований в кінці XIX ст., площа
11,0 тис. га), Чорноморський у Херсонській і Миколаївський областях
(1927 р., 57,0 тис. га), Карпатський у Закарпатській області (1968р.,
12,7тис.га), Канівський у Черкаській області (1931 р., 1,0 тис. га),
Ялтинський (1973 р., 0,2 тис. га) та Карадазький (1979 р., 2,9 тис. га)
в Криму та ряд інших.

Найбільше рекреаційне значення мають природні національні парки, яких на
Україні понад 3 загальною площею 134,7 тис. га (0,2 % території країни),
що набагато менше, ніж у більшості країн світу.

Національні природні парки України – основні природоохоронні,
рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи, які є
національним надбанням, дорогоцінними скарбами природної та
історико-культурної спадщини українського народу. Вони створюються для
збереження, відтворення та ефективного використання неповторних
природних територій, аналоги яких втрачені або трансформовані людиною.

Екологічний туризм у національних природних парках (НПП) України
грунтується на наступних концептуальних положеннях:

• мінімізація негативною впливу туристів на природне середовище та
його компоненти (адже рекреаційна цінність природних ландшафтів прямо
пропорційна їх збереженню);

• гармонійне поєднання людини, природного середовища та рекреаційної
інфраструктури;

• відвідування рекреаційних природно-заповідних територій та об’єктів;

• науково-пізнавальне освоєння природного (біотичного, ландшафтного,
пейзажного) різноманіття і гуманістичного потенціалу рекреаційних
територій;

• соціальна сумісність (злагода) з місцевою мораллю, звичаями і
традиціями місцевого населення, територіальними громадами та органами
місцевого самоврядування;

• економічні вигоди і переваги в регіональному розвитку природних
територій;

• гарантія довготривалого збереження природних та культурних ресурсів
рекреаційних територій.

У національних природних парках України екотуристична діяльність
здійснюється за такими видами :

• екскурсії маркованими екологічними стежками з короткостроковим
відпочинком (розбиття наметів і розкладання вогнищ у спеціально
облаштованих місцях) у зонах регульованої та стаціонарної рекреації
-Карпатський НПП, НПП “Святі Гори”;

• науково-пізнавальний туризм – Карпатський, Яворівський НПП;

• піший спортивно-оздоровчий екотуризм – НПП “Вижницький”, Ужанський
НПП;

• лижні подорожі та прогулянки (лижний, включаючи гірськолижний,
екотуризм) – НПП ”Вижницький”, “Сколівські Бескиди”;

• прогулянки, подорожі на велосипедах (велосипедний екотуризм) – НПП
“Синевир”, Ужанський НПП;

• прогулянки, подорожі на конях (кінний екотуризм) – НПП “Синевир”.
Шацький НПП;

• водний екотуризм – спуск гірською річкою на надувних плотах, човнах,
катамаранах (рафтінг) – НПП “Вижницький”; подорож на яхті, катання на
водних лижах, віндсерфінг, прогулянки на човнах – Швацький НПП;

• екскурсії у карстові печери (спелеологічний екотуризм, спелеотуризм)
– НПП “Вижницький”;

• любительське (спортивне) полювання (мисливський екотуризм)- НПП
“Синевир”, Деснянсько-Старогутський;

• підводне плавання з аквалангом, екскурсії до підводних печер і
грогів (підводний екотуризм, дайвінг) – Азово-Сиваський НПП;

• любительське і спортивне рибальство – Шацький, Азово-Сиваський НПП;

• прогулянки, подорожі на повітряних кулях (балунінг), прогулянки,
подорожі на дельтоплані (дельтопланеризм) – НПП “Синевир”, “Подільські
Товтри”;

• скелелазіння (альпінізм) – НПП ”Вижницький”;

• екстремальний екотуризм (стрибки з прив’язаним тросом) – НПП
”Подільські Товтри”.

Відповідно до сучасної природоохоронної практики в національних парках
світу не менше 75% площі вважаються суворо охоронними без регулювальних
заходів і порушень природної сукцесії, а решта використовується в
рекреаційних цілях, хоча скрізь в обґрунтованій мірі допускається
екотуризм. Основним режимом на території національних парків є режим
невтручання.

В Україні лише незначна частина НПП відповідає ІІ-й категорії
міжнародної класифікації – Національний парк (Охорона екосистем і
рекреація). Площа, зайнята антропогенними ландшафтами у вітчизняних НПП
має великі (і дивні) розходження – від 1% в Азово-Сиваському
національному природному парку до 80% у “Подільських Товітрах”.

Загалом, антропогенні ландшафтні комплекси займають до половини
території наших національних парків (у Шацькому НПП 40,5%). Для
порівняння скажемо, що в Польщі ця величина коливається від 1% до 20% і
становить у середньому 4%. Більшість національних парків Росії
відносяться до 11-ї категорії МСОП. Порівняно з нашими вони мають значно
суворіший режим і більшу частину земель у власному користуванні (83%).
Альтернативою для наближення НПП України до 11-ї категорії є створення
невеликих за площею парків (за міжнародними стандартами допускається
мінімальна площа національного парку до 2000 га).

Зазначимо, що з понад як 300 рекреаційно-туристичних закладів,
розміщених на територіях національних природних парків України, на
землях їх постійного користування знаходиться лише незначна кількість
(до 10 %).

Головне завдання національних природних парків України полягає в
управлінні (планування, організація, координація, контроль) рекреаційною
(туристичною) діяльністю, зокрема відвідуванням території. Здійснення
такої екотуристичної діяльності (організація збуту туристських послуг,
турів) на природно-заповідних територіях покладається на спеціалізовані
державні і комерційні (а також спільні акціонерні) структури –
туристські фірми.

Типова рекреація (загальнооздоровчий відпочинок) не може бути основним
заняттям відвідувачів (екотуристів) парку. Для них основне –
високодуховне спілкування з природою, що викликає чисті почуття, сприяє
інтелектуальному збагаченню, фізичному наповненню здоров’ям.

Для забезпечення виконання національними природними парками покладеного
на них завдання щодо створення умов для організованого екотуризму,
відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності у природних умовах з
додержанням режиму охорони заповідних ландшафтних комплексів і об’єктів
на їх території виділяються зони регульованої і стаціонарної рекреації.

У зоні регульованої рекреації проводиться короткостроковий відпочинок та
оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам’ятних місць; у
цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських
маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються промислове рибальство
і мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан
природних ландшафтів розміщеної по сусідству заповідної зони.

Площа зони регульованої рекреації може становити 25-55% від загальної
території парку рекреаційного типу (1-а модель) і 30-60% –
природоохоронного типу (2-а модель).

Зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів,
кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парків. Площа цієї
зони орієнтовно становить 5-10% в умовах обмеженого рекреаційного
використання парку і 10-20% – активного рекреаційного використання
парку.

У зоні стаціонарної рекреації проводяться довготривалий відпочинок,
організований туризм, санаторно-курортне лікування. Екотуризм у зоні
стаціонарної рекреації національного природного парку може здійснюватися
за екстенсивним чи інтенсивним планом на відповідних територіях.

На територіях екстенсивної рекреації з метою огляду місцевості та
відпочинку головним чином створюються туристські маршрути, екскурсійні
та прогулянкові (лінійні, радіальні, кільцеві), обладнуються місця для
ночівлі (хижі, бівуачні стоянки) тощо. У цій підзоні на спеціально
виділених та відповідно облаштованих ділянках дозволяється любительське
і спортивне рибальство, збирання грибів, дикоростучих плодів і ягід,
фотомисливство (“тихе полювання”) під екологічним контролем працівників
(рейнджерів) служби державної охорони національних природних парків.

На територіях інтенсивної рекреації (враховуючи зарубіжний досвід) на
базі розміщених тут рекреаційних закладі» можуть створюватися:

>

J”

th

THaa

–

”

$

&

\

^

`

b

?

1/4

3/4

?

o

o

o

u

ue

ue

th

j?

j

ji

jt

`„?

`„?

†

ue

ue‚

„

4¶7°?oeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeeoeoeoeoeoeoeoe • гірсько-лижні комплекси, до складу яких входять лижні поля, траси, канатні підйомники, трампліни, льодові стадіони тощо; • рекреаційно-акваторіальні комплекси (аквателі), до складу яких входять пляжі, зупинки для яхт і човнів, кемпінги, готелі та об'єкти обслуговування. Для просторового обмеження рекреаційного навантаження вздовж трас туристських маршрутів та екологічних стежок доцільно влаштовувати природозахисні лінійні коридори шириною до 20 м, які повинні стримувати вільне пересування відвідувачів парку поза туристською трасою чи екскурсійною (прогулянковою) стежкою. У межах національних парків відповідно до проектів організації їх території можуть прокладатись ландшафтно-маршрутні коридори вздовж туристських трас, що зв'язують рекреаційні центри і становлять собою в залежності від рельєфу місцевості лінійні природні урочища шириною від 10 м до 10 км. Зараз більшість вітчизняних національних парків поки що обмежуються популяризацією еталонів природи шляхом екскурсійної діяльності, просвітницько-краєзнавчої роботи та деякими іншими екотуристичними функціями. Рекреаційні території національних природних парків України для виконання основної своєї функції збереження природних ландшафтів і а вдоволення інтересів відпочиваючих і туристів в оздоровленні погребують державного підходу, особливо в управлінському, організаційно-методичному та фінансовому забезпеченні. До вищої категорії природно-заповідної мережі України належать 11 національних природних парків, які с справжніми перлинами нашої держави. Від загальної площі ПЗФ національні природні парки складають до 24% (або до 1% території всієї України). Найстаріший природний національний парк України - Карпатський - був створений у 1980 р. загальною площею 47,3 тис. га, розташований у верхів'ях Черемоша й Прута Івано-Франківської області. Для парку характерна різноманітна й багата за видовим складом флора-понад 110 видів судинних рослин (майже 60 % усього видового складу Українських Карпат), в т.ч. 125 видів занесені до Червоної книги . Територія парку заселена переважно лісовими видами фауни. На його території розташовані такі відомі центри відпочинку і туризму як Яремча, Ворохта, Кремінці. Останніми роками його відвідує щороку більше півмільйона туристів. Популярними в межах парку є еколого - і науково-пізнавальні маршрути на о. Несамовите, г Маковиця, г. Хом'як та, особливо, на г. Говерла. У 1990 р. в Закарпатській області створений Синевирський державний природний національний парк площею 54,0 тис. га. Він розташований у верхів'ях Тереблі та Ріки в Міжгірському районі на висотах 600-1700 м. На території парку розташовані цінні в рекреаційному відношенні озера Синевир (пл. 4,4 га, гл. 21 м) та Озерце (пл. 1, 2 га).Національний природний парк "Синевир" відомий найкоштовнішим своїм скарбом - Синевирським озером, справжньою голубою перлиною Українських Карпат, та унікальним і єдиним в Європі Музеєм лісосплаву на Чорній Ріці. Багатою і різноманітною є фауна парку. Тут живуть кабани, олені, косулі; зустрічаються ведмеді, глухарі, рисі. Нараховується кілька десятків джерел мінеральних лікувальних вод різного складу - типу "Нарзан", "Арзні", "Єсентуки-17". На території парку розташовані мисливські будинки, рекреаційний комплекс "Рабачинка", бази і будинки відпочинку, турбаза. Національний природний парк "Вижницький" знаходиться на території Вижницького району Чернівецької обл. У тамтешніх краях за часів Австро-Угорщини серед місцевих жителів побутувала поговірка: "Якщо б Господь Бог вирішив провести відпустку на Землі, то неодмінно вибрав би для цього Буковину". Парк відзначається багатством ендемічних видів рослин і тварин на незначній за площею загалом лісистій території. НПП "Вижницький" перспектинний для розвитку пішохідного, мисливського, велосипедного, кінного туризму. Ужанський національний природний парк е складовою частиною першого і найбільшого в Європі трилатерального біосферного резервату "Східні Карпати". На території парку виходять джерела мінеральних вод, збереглись високопродуктивні буково-ялицеві ліси та праліси, знаходяться дерев'яні пам'ятки сакральної архітектури, функціонують 2 бази відпочинку, 2 гірськолижні бази, санаторій, турбаза, туристичний притулок. Національний природний парк "Сколівські Бескиди" створено з метою збереження середньогірних ландшафтів з унікальними в Європі буковими пралісами. У межах парку знаходиться Всеукраїнська дитяча оздоровниця - курорт "Східниця" з джерелами мінеральних вод типу "Нафтуся". Для науково-пізнавального туризму інтерес становить городище древньоруського літописного міста Тустань на Урицьких скелях. Яворівський національний природний парк репрезентує ландшафтну область Розточчя. Більшість території парку вкрита лісами, які в поєднанні з горбогірним рельєфом створюють своєрідне пейзажне та ландшафтне різноманіття. У даній місцевості знаходяться цікаві історико-культурні об'єкти, зокрема, Крехівський монастир св. Миколам. По сусідству з національним парком розміщується курорт "Шкло" з сірководневою мінеральною водою. Парк пропонує послуги з організації велотуризму. Національний природний парк "Подільські Товтри" за площею (261316 га) - найбільший в Європі. Рекрсаційно-пізнавальний інтерес мають розміщені на його території горбогір'я Медобор, або Товтр, з розкішною природною рослинністю та карстовими утвореннями (печера “Атлантида”), величні каньйони Дністра та Смотрича з унікальними відслоненнями силурійських порід, Бакотська затока на Дністрі з Свято-Михайлівським скельним монастирем. До складу парку входить Національний історико-культурний заповідник "Старе місто" з фортецею (м. Кам'янець-Подільський). У межах парку знаходиться курорт “Сатанів” з цілющою мінеральною водою типу "Нафтуся". Шацький державний природний національний парк створений у 1983 році. Його площа - 32,5 тис. км2. Парк розташований у Любомльському районі Волинської області на межі Польщі і Білорусі. Шацький національний природний парк включає систему Шацьких озер (24) з найбільшим своїм "діамантом" - озером Світязь - найглибше озеро України (площа - 27 км2, глибина - 58 м). Особливу рекреаційну цінність мають тут озера, які відносяться до басейну Західного Бугу, особливо Світязь і Пісочне. Вода в них чиста і придатна для пиття, гідрокарбонатно-кальцієвого типу, прісна (кількість солей становить 140-160 г/л), насичена киснем, має нейтральну і слаболужну . На території Шацького парку розвинута рекреаційна діяльність. Тут функціонують понад 40 пансіонатів і баз відпочинку. Місцями рекреаційні навантаження перевищують допустимі норми, тому першочерговим завданням є обмеження кількості відпочиваючих. У межах парку розміщені пансіонат "Шацькі озера" на березі о. Світязь, санаторій "Лісова пісня" на березі о. Пісочне, численні спортивно-оздоровчі та дитячі табори (56), бази відпочинку та інші рекреаційні заклади. Для організації спортивного полювання, в т.ч. для іноземців, найбільш придатними є державні заповідно-мисливські господарства - Кримське (1957 р., 42,9 тис. га), Дніпровське - Тетерівське (1967 р., 37,9 тис. га), Азово-Сиваське (1957 р., 34,1 тис. га) та Заліське (1957 р.). Деснянсько-Старогутський національний природний парк створений з перспективою включення його до міждержавного українсько-російського біосферного резервату "Старогутські та Брянські ліси". До складу парку входять ландшафтні комплекси заплави і борової тераси Десни, а також Старогутських переважно соснових лісів і боліт. У парку можливий розвиток мисливського та кінного туризму, спортивне та любительське рибальство, пізнавальна рекреація. Національний природний парк "Святі Гори" репрезентує природні схилово-височинні ландшафти Донецького північно-степового краю з рідкісними крейдяними відслоненнями. Переважають соснові ліси. До складу парку входять 170 оздоровчих закладів. Культурно-пізнавальний інтерес для відвідувачів парку становить Святогірський Успенський монастир на правому березі р. Сіверський Донець. У даній місцевості знаходяться солоні озера Ріпне та Сліпне з лікувальними сульфідними грязями. Азово – Сиваський національний природний парк знаходиться в межах приморських ландшафтів, де відповідно до Рамсарської конвенції охороняються водно-болотні угіддя міжнародного значення, які місцем оселення водоплавних птахів та їх зупинок під час осінньо-весняних міграцій. Створено парк на базі заповідно-мисливського господарства з перспективою розвитку в даному регіоні спортивно-любительського полювання та рибальства, водного екотуризму. Так, на о. Бірючий, з його степовим різнотрав’ям останнім часом було зареєстровано 1425 ланей, 987 муфлонів, 830 благородних оленів. Шляхи розвитку екологічного туризму в Україні Зелений туризм - надзвичайно рентабельний і в той же час досить простий бізнес, якому можна робити в глухомані, фактично на порожнім місці. В Україні сьогодні турфірми не пропонують відпочинок у сільських районах. Тим часом у розвинутих країнах, особливо в Європі, такий відпочинок став уже нормою – це повноправна галузь туріндустрії. Європа переживає зараз бум зеленого туризму: щорічно сільський туризм приносить континенту $218 млн. На думку ощадливих європейців, вигідніше всього провести відпустка в селі, на фермі, де за порівняно невеликі гроші відпочиваючому забезпечені домашнє, екологічно чисте харчування і весь спектр активних розваг - полювання, рибалка, прогулянки на конях і т.д. У сусідніх з Україною державах Литві і Польщі фермерський туризм розвитий досить добре. У Литві, наприклад, він контролюється державою: існує каталог по агротуризму, розроблена спеціальна класифікація - за аналогією з традиційними "зірками" фермерським садибам, у залежності від їхнього рівня, привласнюються "лелеки". Пропонувати своєї турпродукт через турфірми може тільки фермер, у якого с хоча б один "лелека". Влітку у фермерських будинках Литви і Польщі відпочивають в основному іноземці, а восени і навесні приїжджають свої туристи. Чомусь такий туризм вважається в нашій країні новим видом відпочинку, хоча з'явився тоді ж, коли виникли міста і села, тобто існує з незапам'ятних часів. Здається, тут просто спрацьовує давня звичка визнавати лише те, що оформлено юридично. У цьому плані сільський зелений туризм як офіційно організований відпочинок дійсно робить лише перші кроки. Кілька років назад був створений Союз сприяння розвитку сільського зеленого туризму, але відомою ця організація стала зовсім недавно, після першої представницької прес-конференції. Варто виділити деякі проблеми, що виникли на шляху розвитку екологічного туризму в Україні і які повинна подолати наша держава: 1. Роз'єднаність учасників еколого-туристської діяльності, відсутність спеціалізованих туроператорів, недостатньо розвита правова база, інформаційний дефіцит. 2. Звичка громадян і керівників підприємств, а також влади до безкоштовності природних ресурсів. Це одна з причин нерозвиненості екологічної культури, зневаги нормами екологічного права. Подолання цих проблем вимагає значного часу і великих зусиль. Один з можливих шляхів це розробка економічних механізмів, що дозволяють ефективно включати екологічні гідності туристського продукту в його вартість. Брак фахівців у сфері туризму, які на професійному рівні володіють екологічними проблемами і технологіями. Особливо гострі ці проблеми в західних регіонах. Їхнє подолання очевидним образом сполучено з розвитком спеціального еколого-туристського утворення. Рекреаційні природно-заповідні території (виділені відповідно до функціонального зонування) в контексті розвитку туризму виконують компромісну функцію погодження інтересів туристів в активному відпочинку та природного ландшафту в збереженні його цілісності і первинності. Найбільш вдало ця філософська суперечність між збереженням земного природного розмаїття та його рекреаційним використанням для організації масового відпочинку і туризму населення практично розв'язується в категоріях національного природного і регіонального ландшафтного парків. Подальший розвиток туризму в НПП України неможливий без запровадження туристичного маркетингу та регіонального менеджменту туризму в них. Звичайно, що ці завдання повинні вирішуватися кожним окремим суб'єктом туристської діяльності, тобто, НПП, враховуючи стан та структуру туристських ресурсів, їх приваблюючу та пропускну здатність, наявність та можливості споживача, ціни на запропоновані послуги тощо. Враховуючи майже повну необізнаність громадськості країни, представників провідних туристичних фірм України та за її кордонами про наявність, розміщення і можливості НПП, слід визначити головним напрямком роботи для них рекламно-інформаційне забезпечення своєї діяльності: видання тематичних і комплексних буклетів, схем, атласів та інших рекламних атрибутів, а також широке - інформування у засобах масової інформації. Безумовно, це сприятиме розширенню попиту та туристичної зацікавленості НПП. Відсутність або недостатній розвиток туристичної інфраструктури в межах НПП зумовлюють можливість залучення іноземних інвестицій для перспективного розвитку туризму в як одного з пріоритетних напрямів роботи. Необхідною ланкою виступає також створення і впровадження системи платежів за користування певним видом рекреаційно-туристичних ресурсів та відшкодування за заподіяну шкоду. Як одним провідним засобів залучення туристів в НПП можна вважати можливість організації різноманітних нетрадиційних видів туризму: екотуризму, етнічного, релігійного, ліцензійного освітнього, наукового, конгресового, тощо. Розвиток туризму на базі конкретних НПП певною мірою залежить від ініціатив місцевого керівництва, але має всіляко підтримуватися на державному різні, особливо управління національних природних парків і заповідної справи Мінекобезпеки України. Для того щоб екологічний туризм мав перспективи розвитку в Україні для його організації варто керуватися наступними засадами: • спрямованість до природи і спрямованість на використанні переважно природних ресурсів; • схоронність первозданності середовища нашого мешкання; • пріоритетність екологічного утворення, формування відносин рівноправного партнерства з природою; • схоронність місцевого соціо-культурного середовища; • економічна ефективність і стійкий розвиток тих районів, де проходять тури. 3.1. Перспективи та складові екологічного туризму в Україні Враховуючи обставини розвитку екологічного туризму в світі можна вважати екологічний туризм доцільним і необхідним елементом державної концепції розвитку туризму на перспективу. У зв'язку з тим, що зараз формується нове наукове уявлення про ландшафт, в який крім природних включаються історико-культурні утворення, великого значення набуває гуманістична цінність ландшафту. Національні природні парки України, в яких охороняються природні та історико-культурні комплекси, мають велике, ще не до кінця усвідомлене суспільством рекреаційне значення. Вони покликані служити справі патріотичного виховання населення, особливо молоді, в дусі шанування рідної природи та історії. Ці й інші складові екологічного туризму не варто розглядати у відриві одна від одної - рекреаційної, культурно-пізнавальної, естетично-художньої, розважальної й ін. Екологічний туризм включає всі види туризму, орієнтовані на збереження природного довкілля, зокрема заповідних ландшафтів, налагодження гуманних стосунків з місцевим населенням та органами самоврядування, поліпшення фінансово-економічного благополуччя реї іонів. Стратегічна мета екологічного туризму - лімітована потребами збереження довкілля рекреаційна діяльність (мандрівки, екологічні екскурсії, екоосвіта тощо). Проблеми щодо перспектив розвитку екотуризму є головним чином у внутрішньому туризмі, у той час як виїзний туризм продовжує розвиватися. Порушення балансу між цими видами туризму призводить до того, що з України вивозиться валюта, що могла б інвестуватися в зміцнення матеріально-технічної бази внутрішнього екотуризму. Таке положення не може не викликати тривоги, якщо взяти до уваги зростання масштабів, що продовжуються, виїзного туризму, що набагато випереджує в'їздний туризм. Необхідні дійові заходи по розвитку внутрішнього туризму, що обмежив би виїзний і, навпроти, інтенсифікував би в'їздний туризм. На перший план в усуненні сформованого дисбалансу виступає економічна необхідність. Адже валютні надходження від розвитку в'їздного туризму й обмеження його виїзної форми могли б бути використані з користю для розвитку туризму України, а виходить, і для її економіки. Для приклада відзначимо, що в національному парку Канади витрати відвідувачів парку в Британської Колумбії перевищують 310 млн доларів у рік. У Кенії екотуризм забезпечує біля 400 млн доларів річних валових надходжень. У Еквадорі 54 млн доларів річних витрат туристів пов'язані з відвіданням національного парку . У Коста-Ріке екотуризм забезпечує надходження більш 600 млн доларів іноземної валюти. Витрати туристів часто контрастують із витратами на утримання національних парків і інших природних територій. Тільки природний потенціал України використовується дуже обмежено, незважаючи на те, що вона має у своєму розпорядженні туристські ресурси, що значно перевершують можливість туристської індустрії навіть економічно розвинутих країн. Фахівці відзначають, що на міжнародному туристському ринку внутрішній український туризм неконкурентноспроможний. Що ж може запропонувати Україна туристу як вітчизняному, так і закордонному? Який внесок вона в змозі зробити в розвиток міжнародного туризму? За рахунок чого вона може додати новий імпульс прискоренню розвитку вітчизняної туристської індустрії? Все це непрості питання, якщо врахувати, що туризм як галузь економіки у усьому світі знаходиться сьогодні на підйомі і йому притаманний динамізм. По глибокому переконанню фахівців, в умовах України потрібно прискореними темпами розвивати саме екологічний туризм. Тим часом, скептицизм у відношенні екологічного туризму в Україні цілком недоречний. Особливо на фоні того відношення до природи, яке існує в нашій країні від покоління до покоління. Сьогодні на шляху розвитку екологічного туризму в Україні проблеми цілком здоланні і причому в самий найближчий час. Його паростки знаходять усе більш суттєві риси і стають зримими з появою керівників нового формату, що усвідомили, що, з одного боку, екологічний туризм таїть у собі величезні можливості для бізнесу, а з іншого боку, при належній постановці справи він у стані внести суттєвий внесок у природоохоронну діяльність із залученням у неї серйозних вітчизняних і іноземних інвестицій. Пройде зовсім трохи часу, і з усього світу туристи будуть ринутися до спілкування з природою України, із тим щоб відчути тепло заходів сонця на берегах Чорного моря, насолодитися величною красотою зимових Карпатських гір, відчути себе часткою природи в умовах незайманої краси національних парків, стати учасником пробудження природи в лісах, полях, у горах, на ріках України і зрозуміти, що «жити щасливо і жити згідно з природою - те саме». 3.2. Програма розвитку екологічного туризму Що ж стримує розвиток екотуризму в Україні при наявності потужної екотуристськой бази: В основному це економічні й організаційні причини. До числа економічних причин відносяться: 1) відсутність необхідного початкового капіталу для фінансування робіт із створення екоцентрів, що приступили б до проробки всього комплексу питань, що відносяться до формування цільових програм екологічних подорожей; 2) незначність інвестицій в інфраструктуру екотуризму, що позначається на стані готельного, транспортного обслуговування туристів; 3) відсутність засобів на проведення рекламної компанії з метою притягнення уваги потенційних туристів до відвідання хоча б тих територій, що мають у своєму розпорядженні деяку інфраструктуру для прийому, розміщення й обслуговування гостей. До організаційних причин можна віднести: обмеженість туристичних маршрутів у місцях екологічного туризму і їхньої слабкої облаштованості; 2) відсутність спеціалізованих турорганізацій у сфері екотуризму; 3) бюрократичні заборони й обмеження на відвідання екотуристами привабливих у природному відношенні місць в основному внаслідок нерозробленого механізму взаємодії адміністрації природнихтериторій, що охороняються з організаторами екотуристських подорожей і екскурсій; 4) скромний набір рекреаційних послуг для туристів; 5) відсутність реклами екотуризму; 6) обмеженість кваліфікованих спеціалістів в області екотуризму, спроможних взяти на себе розробку, організацію і проведення екологічних турів; 7) відсутність необхідної законодавчої бази екотуризму. На подолання приблизно таких проблем напрямлені вітчизняні та зарубіжні програми розвитку екотуризму. З розгляду взаємозв'язку туризму й екології випливає, що вони один без одного існувати не можуть, тому що природні ресурси входять до складу туристських ресурсів нарівні з іншими складовими туристського бізнесу, такі як капітал, технології, кадри. Але водночас не можна не приймати рішучих заходів, спрямованих на запобігання шкоди природі в процесі туристської діяльності. Адже відмова від туризму чревата економічними втратами, а ігнорування пов'язаного з ним екологічного аспекту спричиняє за собою руйнацію природного середовища, що для товариства часом має набагато великі наслідки, ніж одержання держбюджетом податків від туризму. Як вирішити цю дилему? Одним з ефективних напрямків такого рішення – програми розвитку екологічного туризму. На конференції ВТО, що проводилася в 1991 році на Канарських островах, відзначалося, що екологічний туризм не повинний бути обмежений визначеними специфічними експериментами, а повинний стати головним чинником розвитку туризму. На користь цього свідчить і те, що в найближчому майбутньому варто очікувати змін убік довгострокової життєздатної екологічної стратегії замість обмеженої з погляду витягу тимчасової вигоди. Перший рішучий крок у цьому напрямку був зроблений на конференції ООН по навколишньому середовищу, що відбулася в Ріо-де-Жанейро в червні 1992 року. На ній було визнано, що проблеми навколишнього середовища й економічного розвитку не можуть більш розглядатися ізольовано. Лідерами і главами урядів 179 держав була прийнята глобальна програма всесвітнього співробітництва на наступне сторіччя. Вона спрямована на гармонічне досягнення двох взаємозалежних цілей - високої якості навколишнього середовища і здорової економіки для всіх народів світу. І розвиток екологічного туризму, безсумнівно, повинен служити реалізації такої стратегії. Так, на базі цієї програми була розроблена програма розвитку екотуризму Фінляндії. Так, програма розвитку екотуризму Фінляндії припускає при проведенні екоревізії на туристських підприємствах розгляд таких питань: • вимоги екологічно свідомих туристів до умов проведення подорожей; • міри, що сприяють економії сировини, води і електро- та теплоенергії туристськими підприємствами; • освоєння управління відходами з метою забезпечення відповідності Закону про відходи Фінляндії; • особливі характеристики туристських підприємств при наданні ними специфічних туристських послуг. Результати впливу на навколишнє середовище оцінюються по таких напрямках: 1. Повітря: запах (виробництво і споживання електро- і теплоенергії, приготування їжі, транспорт, використовуваний туристами і персоналом). 2. Вода: водопостачання, споживання води (на кухні, при складі, у сауні, у номерах, при наданні туристських послуг). 3. Грунт і ґрунтові води: охорона ґрунтових вод (при наданні туристських послуг, утилізації відходів). 4. Шум: склад і рівень шуму (у місці відпочинку, при наданні туристських послуг). 5. Візуальні впливи; територія; навколишня місцевість; ландшафт; будинки; маркетинг; відходи; туристські послуги. Екоревізії дають відповідь на те, яким чином туристські підприємства на практиці вирішують екологічні питання, наскільки зацікавлено в їхньому рішенні керівництво, яке екологічне підготування співробітників, як поширюється екологічна інформація і яким чином туристські підприємства враховують інтереси своїх клієнтів-туристів. Відповідно до програми екологічного розвитку підприємства при наданні туристських послуг повинні включатися питання екології у всі сфери діяльності - від планування і закупівель продовольства й інвентарю до рішення повсякденних практичних питань. Система управління екологічним розвитком турпідприємств може бути офіційно засертифікована в Європі відповідно до вимог стандарту ВS 7750 Британської організації стандартизації, що підготувала його в 1992 р. Задачею стандарту ВS 7750 є стимулювання добровільної екологічної діяльності підприємств у розробці продукції, послуг, методик і інструментів, поліпшення якості продукції й ефективності використання ресурсів, застосування новітніх технологій для зменшення негативних наслідків впливу на екологію. Екологічні проблеми займають значне місце в діяльності Міжнародної готельної асоціації. У рамках МГА створений фонд ІХЕЯ (Міжнародна готельна екологічна ініціатива), головною задачею якого є збір і поширення інформації з екологічних питань, пов'язаних із готельним господарством. Фондом підготовлені навчальні посібники і компакт-диски, для індустрії туризму організуються навчальні семінари по екології, а також щорічні конкурси на кращі методи, розроблені і використовувані гостинно-ресторанним сектором із метою поліпшення екологічної обстановки. Гостинно-ресторанна рада і міністерство охорони навколишнього середовища Фінляндії випустили посібник «Екологічно дружнє гостинно-ресторанне господарство», із якого випливає, що будь-яке туристське підприємство при розумному управлінні може зменшити шкідливий вплив на навколишнє середовище. До основних завдань програми розвитку екотуризму в Україні відкосяться наступні: • законодавче оформлення здійснюваної в межах територій НПП екотуристичної діяльності; • впровадження економічного механізму надання платних туристичних послуг, створення на засадах самозабезпечення, самофінансування та самоокупності госпрозрахункових рекреаційних структурних підрозділів НПП України; • забезпечення національних природних парків рекреаційно-туристичною інфраструктурою відповідно до міжнародних стандартів (умови проживання і харчування туристів, транспортні засоби, спостережні вежі тощо); • розробка та облаштування науково-пізнавальних туристських маршрутів та еколого-освітніх екскурсійних стежок відповідно до параметрів внутрішнього та зовнішнього пейзажного різноманіття природних ландшафтів (малі архітектурні форми, інформаційно-охоронні знаки, інформаційні щити тощо); • обгрунтування і механізм визначення допустимих величин рекреаційних навантажень па ландшафтні комплекси природно-заповідних територій, використовуваних в цілях відпочинку, туризму і лікування; • інвентаризація та кількісно-якісна оцінка наявних на природно-заповідних територіях рекреаційних природних (бальнеологічні, кліматичні, лісові, пейзажні) та історико-культурних ресурсів; • формування у туристів, відпочиваючих інтелектуально-гуманістичного світобачення та патріотичного ставлення до природної і культурної спадщини країни. Приклад програми розвитку екотуризму: програма ТАСІС Європейської спілки «Підтримка місцевого розвитку і туризму Карпатського регіону». Розвиток екотуризму в Україні сьогодні набуває особливе значення. Вже зараз туристична галузь виробляє вісім відсотків валового внутрішнього продукту і 20 відсотків зовнішньоторговельного обороту України. Сьогодні кожний турист, що відвідує нашу державу, лишає тут майже 500 доларів США. Дотого ж, з урахуванням суміжних галузей, туризм дає роботу приблизно 1,8 мільйона громадян. Отже, це переконливо свідчить про важливість для держави туристичного сектора та його провідних ланок таких, як екотуризм. Не можна ігнорувати той факт, що для повноцінного розвитку екотуризму потрібна акумуляція зусиль багатьох галузей економіки, де задіяні самі сучасні системи транспорту, зв'язку, культури, будівництва, торгівлі. Потрібно постійно враховувати і той чинник, що екотуризм розвивається на стику багатьох сфер науки - психології, філософії, соціології, історії, географії, рекреалогії, екології, курортології. Проект почали втілювати в життя на території Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської і Чернівецької областей із червня 1999 року. Пріоритетним напрямком діяльності в рамках проекту був розвиток зеленого туризму в гірських територіях, а також навчання туроператорів, імідж-рекламі регіону за рубежем і поліпшення українського законодавства в тих сферах, що мають відношення до туризму. Реалізований проект мав велике значення для підвищення ефективності екотургалузі регіону. Кількість туристів, що відвідали Карпатський регіон, збільшилося на 56 тисяч і досягло 386 тисяч. У 2,1 раз зріс і прибуток від туризм, уклавши біля 51 млн. грн. Виділені ЄС гроші сприяли поліпшенню регіональної туристичної інфраструктури - з'явилося 130 нових турструктур плюс невеличкі готелі сімейного типу. У рамках здійснення програми європейці відкрили мікрокредитну лінію в 150 тисяч євро. Невеличкі підприємства, що працюють у Карпатському регіоні на ниві туризму, одержали в середньому 3000 євро, із котрих 2000 євро видавалося у формі позики, а решта грошей - у виді допомоги. Для реалізації закладених у програмі ідей експерти ЄС вибрали в кожній із чотирьох областей «райони», які повинні були стати зразками туристичної діяльності регіону в цілому. Зокрема, у кожній області були визначені зразково-показові будинки, хазяїва яких займаються прийомом «зелених туристів» з-за кордону й України. Їхні будинки були відремонтовані відповідно до європейських стандартів, і тепер можуть використовуватися як місце відпочинку для європейців. З метою популяризації Карпатського регіону для туроператорів із Великобританії і Німеччини були організовані поїздки в Україну. Вони відвідали Львів, Ужгород, Галич, Чернівці, а також гірські райони, ознайомилися з місцевими визначними пам'ятками й існуючою в регіоні туристичною інфраструктурою. Іноземці відзначили, що держава і приватний бізнес повинні вкласти чимало засобів для модернізації туристичного господарства Карпат. Кожна з закордонних фірм, що приймали участь в цій поїздці, намітила екотуристичні маршрути з метою їхнього активного просування на західноєвропейському, а потім і на американському ринках. Незабаром повинні з'явитися каталоги готелей, санаторіїв, туристичних баз і хазяйських будинків, розміщених у чотирьох областях. Якщо держава і приватний бізнес найближчим часом не знайдуть значні засоби і не упорядкують транспортні комунікації, то Карпатський регіон просто-напросто може забути про заможніх туристів із Заходу і їхні гроші. Наробітками карпатської програми повною мірою зможуть скористатися наші співвітчизники, що люблять відпочивати на природі, оздоровлюватися в місцевих горах, річках і озерах, харчуватися здоровою їжею, що цінують спочинок більше усього. Здогадно, що вартість проживання в «зразкових хатах», модернізованих на гроші ЄС, є невисока. Так що відпочинок передбачається недорогий і оздоровчий. ( www.zerkalo-nedeli.com) Програма розвитку природно-заповідної зони ПБК Через сформовані тенденції соціально-економічного розвитку ПБК і Севастополя одним із визначальних критеріїв для вибору місць, що виділяються під національний парк, був обраний критерій важкоприступності даного району для будь-яких видів великомасштабної промислової і господарської діяльності. До складу території запропонованої частини планується включити біля 7 тис. га приморської смуги при довжині берегової лінії (з урахуванням орографії) біля 27 км, а також 4 тис. га прибережної акваторії на видаленні 1-2 миль від берега (відповідно до рекомендацій Закону "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 р.). З урахуванням вже існуючих особливостей виробничого і господарсько-рекреаційного освоєння району, світового досвіду охорони природи в запропонованому проекті передбачаються такі межі і зони з різноманітним режимом заповідності : 1. Заповідна зона суворого режиму охорони (резерват). Зона цілком закрита для провідин і будь-якого роду діяльності. Припускається тільки обмежена науково-дослідна діяльність, пов'язана з охороною природи. 2. Зона режиму Національного парку. Оточує резерват. Дозволено обмежену рекреаційну діяльність, у першу чергу прокладка регульованих туристичних маршрутів, водяний туризм, скелелазіння і т.п. Не припускаються будь-які види гідромеліоративних і будівельно-господарських робіт. 3. Буферна зона. Створюється з метою запобігання і зниження негативного антропогенного впливу на прибережні екосистемы. Тут припускається функціонування вже існуючих об'єктів, вирішується в їхніх рамках будівництво об'єктів рекреаційного призначення, але тільки при узгодженні з дирекцією Національного парки і при наявності фундаментальних екологічних експертиз. Заборонено нове будівництво, освоєння нових земель і акваторій під будь-які потреби, що може негативно вплинути на стан природних комплексів району. Дозволено обмежене судноплавство в рамках сформованих традицій і з урахуванням перспективи розвитку регіону. Дозвільна система повинна обов'язково включати представників державної влади, у веденні якої знаходяться ті або інші землекористувачі зазначеного району. Фінансування парку може здійснюватися за рахунок державних дотацій, участі в міжнародних проектах, на основі міждержавних угод, різноманітних державних і недержавних фондів, спонсорства, добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб, штрафних санкцій і інших фінансових надходжень, що узгодяться з правовим статусом Національного парки "Байдарський". Для притягнення додаткових засобів (до 70 % необхідного фінансування) у зазначених вище рамках припустима розробка екологічно письменних туристичних проектів, що включають: а) використання платних екологічних маршрутів різної тривалості до унікальних пам'ятників природи, історії й архітектури; б) притягнення засобів за рахунок організацій, що користуються орендою землі і прилягаючих акваторій на основі диференціальної оцінки земель і принесеного від експлуатації збитку; в) уведення спеціального податку на організації й окремих особах, що не є постійними користувачами зазначених територій і акваторій, але разових екскурсіях використовують , що їх у, маршрутах і інших заходах; г) розвиток яхтингу й екологічно безпечних видів водного туризму; д) розвиток альпінізму, дельтапланеризму, спелеотуризму і т.п.; е) організація океанаріуму і зоопарку (разом із уже чинним дельфінариумом у б. Ласпі); ж) розведення рідкісних видів , що зникають , тварин і рослин. Запропонований проект узгоджується з перспективами природоохоронних заходів у рамках Екологічної програми м. Севастополя, Балаклави, Орлиновського сільради і міг би послужити першим кроком до створення єдиного Національного парку "Таврида", проект якого був розроблений раніше. Відповідно до підрозділу прибережно-морської частини парку на зони з різним режимом охорони, не більш 20 % площ буде закрито для масових провідин і будь-якого роду промислово-господарських робіт. Існуючі об'єкти будуть функціонувати і навіть мати можливість до нарощування потужностей, але тільки при дотриманні екологічного контролю за їхньою діяльністю. У противному випадку через декілька років може наступити агонія останнього дикого кутка західного Південного берегу і різкого падіння інтересу більшості туристів до чергового місця екологічного злочину перед майбутніми поколіннями. Першим кроком на шляху посилення природоохоронних заходів на території заказника "Мис Айя" явилася діяльність ООО "Золотий Символ", що уклав договір із Севастопольським Державним Лісомисливським Господарством, не спроможним самостійно здійснювати на належному рівні контроль за територією, що охороняється. Виявилося, що в літній період інтенсивність відвідання обстежених місць у 1997 р. склала 7582 людино/дня (л/д), а в 1998 р. - 11518 л/д. (50% -- севастопольці). Обладнано 68 туристичних стоянок, на тропах встановлені інформаційні і пожежні щити, що постійно діють кордони. Організовано збір і вивіз сміття (127 куб.м). Не припускається рибна ловля з берега, збір молюсків і крабів, підводне полювання. Запобігаються випадки загоряння лісової підстилки і порубки дерев. У результаті в даному районі цілком припинений неорганізований туризм, різко скоротилося число правопорушень і випадків неетичного поводження, очищені від сміття галявини і пляжі. (www.zerkalo-nedeli.com) 3.3. Відпочинок в українському селі, як різновид екологічного туризму Пріоритетного значення набуває сільський екотуризм, здійснюваний на територіях природно-заповідного фонду України при спільній рекреаційній (туристичній) діяльності сільських господарів та адміністрацій установ ПЗФ. Сільський екотуризм у межах ПЗФ залежно від місцевих особливостей природи, історії та культури національних природних парків і біосферних заповідників України може включати в себе перелічені вище інтерферентні різновидності туризму. Відпочинок в українському селі в межах розвитку сільського ( зеленого) туризму в Україні с. Михайл'вка - смт Диканька - смт Опішня с. Михайлівна (Полтавського району) Походи, екскурсії до Диканькі, Опішні, навколишніх сел. Село розташовано в мальовничий місцевості на березі р. Ворскли, на схилах якої розкинувся Парасоцький ліс, що належить до пам'яток природи загальнодержавного значення. В околицях села знаходяться печери, вириті ченцем Чернегеярського монастиря вже в XVIII ст. Поблизу Михайлівки в урвищі правого берега р. Ворскли виходять на поверхню схожі на валуни міоценові пісковики - гірські відслонення третинного періоду, що належать до геологічних пам'яток природи України. У селі сприятливі умови для відпочинку туристів, занять рибальством, мисливством, збором грибів та ягід тощо. Смт Диканька (Полтавського району) З історичних джерел Диканька відома з середини XVII ст. З історією Диканьки пов'язані імена українських гетьманів І. Виговського, П. Дорошенка, І. Брюховицького, І. Мазепи. Д. Апостола, генерального судді Запорозького війська В. Кочубея, видатного літописця С. Величка, І. Іскри та інших відомих історичних постатей козацької доби. Починаючи з ХУПІ ст., Диканька належала родині Кочубеїв. Збереглися пам'ятки природи - знамениті кочубеївські дуби на старовинному шляху. Окрасою селища є Бузковий , а також Ялиновий, Дубовий, Березовий та Калиновий гаї, що утворили чудовий природний ансамбль і зону відпочинку. Щороку в Диканьці відбувається традиційне весняне свято "Пісні Бузкового гаю". В історичному центрі села збереглася Троїцька церква, збудована у 1780 р. у стилі барокко. На околиці Диканьки збереглася ще одна невеличка церква з дзвіницею - Миколаївська ( 1784 р.).Церква має форму ротонди. Чудовий різьблений із мореного дуба іконостас церкви відноситься до XVIII ст. Під церквою у склепі встановлені мармурові саркофаги, де поховані члени Кочубеївського роду. У Деканці є державний історико-країнознавчий музей та картинна галерея. Смт Опішся (Зінківського району Полтавської області) Давній центр гончарного промислу. Тут туристи можуть ознайомитись З виробами народних умільців. Найбільш цікавим є гончарний мальований посуд, ліпний посуд скульптурного характеру, дрібна керамічна пластика. Тут розташований заповідник українського гончарства та фабрика художньої кераміки. Характерні ознаки екологічного туру Під екологічними турами припускаються піші, водяні або кінні маршрути по екологічних тропах у супроводі гідів, що, як правило, є співробітниками природних резерватів. Враховуючи сказане, можна сформулювати цілий ряд характерних ознак, властивим екологічним турам і програмам, про які повинні пам'ятати українські туроператори. Так, програма туру екологічна, якщо: • програма не планується дуже жорстко і допускає варіанти і зміни за бажанням туристів; розраховані програми як правило на невеликі, у тому числі на сімейні групи учасників, а також на індивідуальні поїздки; • поспішність, короткочасність відвідувань (уся Європа за 5 днів -такий, наприклад, девіз багатьох японських турфірм) не характерні для м'якого, екологічно орієнтованого туру; • метою м'якого, екологічного туру є не відвідування обов'язкових, стандартних «визначних пам'яток», а придбання глибоких вражень і знань, тому туристи заздалегідь готуються до подорожі, вивчаючи природу і культуру країни; • маршрути туристів і кваліфікованих гідів ведуть їх у цікаві й екологічно сприятливі природні і культурні ландшафти; • у програму туру включаються відвідування навчальних екологічних стежок, природознавчих, краєзнавчих музеїв, екотехнологічних господарств і, неодмінно, ознайомлення з місцевими екологічними проблемами; • у програмі туру знайомство із сугубо природними об'єктами і «незайманою» природою сполучається з еколого-культурними сюжетами, що передбачають вивчення традиційних, аборигенних форм природокористування; • транспорт, яким користуються туристи, екологічний (автомобільний туризм, наприклад, ніяким чином не відноситься до екологічних форм туризму); • їжа туристів екологічно чиста і корисна, при цьому в раціоні туристів присутні місцеві продукти; • сміття не викидається на загальний смітник, а збирається спеціальним образом і надходить потім на екотехнологічну переробку; так, організатори екологічних турів віддають перевагу багаторазовим упакуванням продуктів, а не одноразовим; • привали, бівуаки й особливо багаття влаштовуються тільки в спеціально обладнаних місцях; • гриби, ягоди, квіти, лікарські рослини, будь-які природні сувеніри збираються тільки тоді і там, де це дозволено; мисливські тури антіекологічні; • готелі, чи кемпінги притулки і хатини, у яких зупиняються туристи, і розташовані так, що не порушують нормальний, екологічно стійкий розвиток околишнього ландшафту і не спотворюють його вигляд; • ці готелі і кемпінги побудовані з екологічно нешкідливих матеріалів, їхні мешканці не витрачають надмірно енергію і воду, при цьому стоки і викиди очищуються, інші відходи утилізуються; • місцеві жителі утягують у туристський бізнес і одержують можливість розвивати свої традиційні форми господарства; • туристи з повагою відносяться до місцевих культурних традицій, прагнуть вивчити і зрозуміти їх; • туристи доступними їм способами беруть участь у рішенні місцевих екологічних проблем: • доходи від туру не вилучаються цілком з місцевого бюджету, а сприяють його наповненню. Таким чином, для того, щоб екологічний туризм міг реально впливати на господарство і соціальну сферу України, а також бути пріоритетним напрямком туризму, його організація повинна базуватися на наступних принципах: • спрямованість до природи і спрямованість на використанні переважно природних ресурсів; • схоронність первозданності середовища нашого мешкання; • пріоритетність екологічного утворення, формування відносин рівноправного партнерства з природою; • схоронність місцевої соціо-культурного середовища; • економічна ефективність і стійкий розвиток тих районів, де проходять тури. Висновок При написанні курсової роботи автором було розглянуто таке нове для нашої країни поняття, як екологічний туризм, його складові, приклади його організації. За прогнозами Всесвітньої туристичної організації найперспективнішими видами туризму в третьому тисячолітті будуть культурно-пізнавальний, тематичний, круїзний, пригодницький та екологічний. Що стосується останнього, то цей вид туризму плідно розвивається в світі на протязі майже 150 років і приносить країнам неабиякі доходи. Так, доходи від відвідування національного парку вулканів Руанди становлять до 1 млн.дол. щорічно. Крім того, урбанізованості та мобільності населення світу, відірваність його від природного середовища, а також погіршення екологічної ситуації в багатьох традиційно рекреаційних зонах і районах світу через неконтрольовану надмірну концентрацію туристів в певні періоди року, сприяють посиленню зацікавленості цим видом туристів та збільшенню кількості його прихильників. М'який, гірський, природно-орієнтований чи природний, зелений, пригодницький, сільський туризм - такий спектр епітетів, що характеризують частково різні, але в багатьох відносинах близькі один одному форми туризму. Усі ці форми туризму зобов'язані своїм походженням і розвитком могутньому впливу на сучасне суспільство екологічного фактора. В другій та третій частинах роботи було доведено, що у державі має бути резерв територій і акваторій, які за своїми природоохоронними, ландшафтними, естетичними, природно-історичними особливостями можуть претендувати на заповідання. Для того щоб мати детальні і достовірні дані про наявний та перспективний обсяг природоохоронних комплексів в Україні, потрібно скласти державний кадастр (систематичне зведення відомостей про географічні об'єкти) природно-заповідного фонду. Автором було показано, яку роль у розвитку регіону грає екотуризм. По-перше, що саме головне, екотуризм сприяє охороні природної території, дуже впливає на екологічне виховання населення, виховує патріотизм і гордість за свою країну, сприяє гармонійному розвитку особистості. Це і політичне значення - туризм сприяє розширенню міжнародних зв'язків, це і вплив на економіку країни, це створення робочих місць. В курсовій роботі було доведено, що перш за все в нашій країні екологічний туризм покликаний: 1) постійно, систематично і цілеспрямовано культивувати критерій рівноваги навколишнього нас природного середовища; 2) гармонізувати стосунки між екологією, товариством і економікою; 3) орієнтувати турорганізації на зберігання і збільшення споживчої вартості природного середовища за рахунок виділення частини туристських прибутків на рішення пов'язаних із цим задач; 4) підкоряти короткочасні інтереси одержання прибутку від туризму довгостроковим інтересам зберігання природи для майбутніх поколінь, а також для подальшого розвитку туризму; 5) формувати в туристів почуття особистої відповідальності за стан природи і її майбутнє, стверджуючи в їхній свідомості приналежність до неї в якості її органічної частини. Як очевидно, причини, що стримують розвиток екологічного туризму в Україні, достатньо серйозні. У сучасних умовах політичної й економічної непевності їхнє усунення може затягтися на тривалий час. Це означало б, по-перше, упущену економічну вигоду, а по-друге, що продовжується екологічна стагнація, яку можна було б стримати, сприяючи розвитку екологічного туризму. У останні роки попит на рекреацію на природі збільшується, тому що середовище життя сучасної людини не відповідає його фізичним і психологічним потребам. У залежності від цього росте популярність екотуризма у світі. А взагалі, екотуризм цей стан душі, цей приплив енергії, це підняте почуття безкраїх обріїв, це живлюще відчуття того, що будь-які місця, у яких буває людина, стають йому близькими. Щоб показати міжнародне відношення до проблем екотуризмом, автором були приведені для розгляду деякі міжнародні документи. Туристів, прихильних екологічним формам подорожей і відпочинку, можна зустріти всюди - в Антарктиді і Канаді, у США, у всіх країнах Західної Європи, у Центральній і Південній Америці, в Африці, у Японії і Малайзії, на островах Маврикій і Фіджі, в Австралії (це світовий лідер екотуризму, тут існує навіть спеціальне урядове еколого-туристське відомство в ранзі міністерства). Щорічно проводяться десятки симпозіумів і конференцій, присвячених екотуризму. Щороку проходять світові конгреси, що збирають сотні учасників - мандрівників і вчених, бізнесменів, політиків і що також свідчить по важливість орієнтування нашої держави на розвиток екотуризму. На закінчення автор хоче привести строки Элен Скотт, що можуть стати девізом екотуризму: "Не беріть нічого, крім знятих фотографій; не лишайте нічого, крім слідів ніг; не вбивайте нічого, крім часу". Використана література Касянова О.М., Костенко Л.В. Природоохоронні території України. – К.: 1996. Коберніг С.Г., Коваленко Р.Р. Географія України. – К.: 1997. Основні тематичні напрямки національної системи туристсько-екскурсійних маршрутів. – К.: 1999р. Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. – К.: 2002р. Кекушев В.П. Основи менеджменту екологічного туризму. – М.: 2001р. Стратегія розвитку туристичної індустрії та громадського харчування. – К.: 2000р. Сенін В.С. Організація міжнародного туризму. – М.: 2000р. Мацала В.Ц. Рекреаційно-туристичний комплекс України. – Л.: 1997р. Тамойкин И.Ю. Про стан природних комплексів у районі прибережно-морського заповідника в мисів Феолент-Айя-Сарыч у Криму. - Алма-Ата: 1991. Єна В.Г. Проблема створення природного Національного парку " Таврида ": за і проти . – Гурзуф: 1997. Бобильов С.Н. Економіка збереження біорозмаїття. – М.: 1999. Екологічний туризм на шляху до Росії: принципи, рекомендації, зарубіжний досвід. – Тула: 2002. Додатки Таблиця складена на основі даних; Географічна енциклопедія України. - К.: УРЕ ім. М. Бажана, 1990. -Т. 2., с. 276. Табл. 1 Природна зона К-сть зон відпочинку, шт. Загальна площа, тис.га Площа, покрита лісом, тис. га 1 2 3 4 Полісся ЗО 138 126 Лісостеп 145 646 596 Степ 62 397 85 Карпати 28 397 295 Всього: 265 1330 1092 Табл. 2 Приміські території Міжселитебні території Природна зона к-сть зон площа, к-сть зон площа, відпочин. тис, га відпочин. тис. га Полісся 10 49,0 20 14,4 Лісостеп 83 330,0 62 287,2 Степ 20 62,3 42 83,2 Карпати 2 56,8 26 341,5 Всього: 115 498,1 150 833,3 Табл. 3 Області Площа зелених насаджень Всього в т. ч. лісів Вінницька 90,6 53,6 Волинська 110,7 86,6 Дніпропетровська 150,0 78,9 Донецька 210,5 94,2 Житомирська 106,1 86,0 Закарпатська 70,8 57,6 Запорізька 112,1 42,8 Івано-Франківська 59,0 35,6 Київська 56,6 36,6 Кіровоградська 52,4 32,3 Крим 235,8 165,2 Луганська 214,6 155,8 Львівська 144,1 115,2 Миколаївська 73,0 23,0 Одеська 142,2 72,6 Полтавська 99,7 60,0 Рівненська 50,4 40,6 Сумська 92,9 60,8 Тернопільська 46,4 33,4 Харківська 239,3 157,3 Херсонська 76,9 45,0 Хмельницька 54,3 36,3 Черкаська 98,2 74,6 Чернівецька 67,5 46,1 Чернігівська 86,7 60,3 Табл. 4 Області Держ-заповід-ники, філіали (Ф) Запо-відно-мисливські гос-ва Природні нац. парки Заказники Пам'ятки природи державні місцеві державні місцеві Вінницька - - - 18 27 8 205 Волинська - - 1 5 64 3 97 Дніпропетровська - - - 15 22 3 51 Донецька 1 - - 6 23 10 21 Житомирська 1 - - 10 33 1 25 Закарпатська 1 - 1 27 16 9 340 Запорізька Ф - - 7 171 6 84 Івано-Франківська - - 1 11 10 13 85 Київська (без Києва) - 2 - 7 11 1 34 Кіровоградська - - - 2 - 1 15 Крим(без Севастополя) 3 1 - 12 13 13 66 Луганська 1 - - 1 13 2 48 Львівська 1 - - 9 23 1 239 Миколаївська Ф - - 1 23 1 29 Одеська 1 - - 5 17 2 42 Полтавська - - - 9 32 1 84 Рівненська - - - 17 89 8 36 Сумська Ф - - 8 40 2 53 Тернопільська - - - 13 46 12 295 Харківська - - - 2 81 — - Херсонська 2 1 - 5 7 — 39 Хмельницька - - - 13 15 — 32 Черкаська 1 - - 2 149 4 188 Чернігівська - - - 4 361 10 141 Чернівецька - - - 7 6 3 104 м. Київ - - - - 5 8 133 м. Севастополь 2 7 Табл. 5 Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва Всього: Області Ботаніч ні сади Дендро парки Зоологіч ні сади рес-пуб-лікан. місцеві Заповідніурочища кількість, тт. площа, тис. га Вінницька - - - 11 18 33 320 8,9 Волинська - - - 5 21 181 58,1 Дніпропетровська - - 1 7 3 105 12,7 Донецька - - - 1 6 69 16,4 Житомирська - - 5 26 - 102 32,1 Закарпатська - - 1 21 3 419 35,3 Запорізька - - - 1 4 133 293 43,7 Івано-Франківська - - - 2 8 12 281 65,5 Київська (без Києва) - - - 2 4 7 78 80,2 Кіровоградська - 3 - 9 13 8 32 4,2 Крим (без Севастополя) 1 1 - 2 6 14 136 101,3 Луганська - 1 - 6 55 61 87 6,5 Львівська 1 .- - 1 18 13 398 60,1 Миколаївська - 2 1 1 19 3 92 41,1 Одеська 1 - 1 4 16 9 156 11,3 Полтавська - - - 2 10 59 201 106,8 Рівненська - 2 - 2 18 43 166 30,1 Сумська .- - 4 14 4 390 38,2 Тернопільська - 1 1 4 1 10 135 28,4 Харківська 1 - - - 12 6 70 157,4 Херсонська - 1 - 8 15 4 248 10,7 Хмельницька 1 - 1 5 33 26 369 19,3 Черкаська - 1 1 2 21 33 530 77,8 Чернігівська 1 2 - - 40 39 236 5.8 Чернівецька 2 1 1 9 11 - 39 21,7 м. Київ - - - - - 1 11 1,9 м. Севастополь Табл. 6 Назва Рік заснування Площа, тис. га Природна зона Адміністративна область Природні заповідники Дніпровсько-Орільський 1990 3,8 Степ Дніпропетровська Дунайські Плавні 1988 14,9 Степ, плавні Одеська Канівський 1931 1,0 Лісостеп Черкаська Карадазький 1979 2,9 Середземноморські субтропіки Крим Кримський 1991 44,2 Кримські гори Крим Луганський 1968 1,6 Степ Луганська Медобори 1990 10,4 Лісостеп Тернопільська Мис Мартьян 1973 0,2 Південний берег Криму Крим Поліський 1968 20,0 Мішані ліси Житомирська Розточчя 1984 2.1 Лісостеп Львівська Український степовий 1961 1,6 Степ Донецька Ялтинський 1973 14,2 Кримські гори Крим Біосферні заповідники Асканія-Нова 1921 11.1 Степ Херсонська Карпатський 1968 12,8 Українські Карпати Закарпатська Чорноморський 1927 57,0 Степ, Чорне море Херсонська та Миколаївська Природні національні парки Азово-Сиваський 1957 53,4 Степ Херсонська Вижницький 1995 7,8 Українські Карпати Чернівецька Карпатський 1980 50,3 Українські Карпати Івано-Франківська Синевір 1989 40,4 -"- Закарпатська Шапький 1983 32,5 Мішані ліси Волинська Табл. 7 Категорія Кількість Площа тис. гектарів частка території країни, % Природні заповідники 12 119,5 0,2 Біосферні заповідники 3 159,6 0,26 Природні національні парки 5 184,6 0,31 Регіональні ландшафтні парки 17 169,2 0,28 Заказники: загальнодержавного значення 259 341,2 0,57 місцевого значення 1 926 579,7 0,96 Пам'ятки природи: загальнодержавного значення 119 4,7 0,01 місцевого значення 2 795 14,7 0,02 Заповідні урочища 755 78,5 0,13 Ботанічні сади: загальнодержавного значення 18 1,9 0,03 місцевого значення 1 0,45 0,001 Дендрологічні парки: загальнодержавного значення 24 1,3 0,002 місцевого значення 3 0,15 0,002 Зоологічні парки: загальнодержавного значення 6 0,1 0,0002 місцевого значення 1 0,42 0.001 Парки—пам'ятки садово-паркового мистецтва: загальнодержавного значення 84 5,8 0,01 місцевого значення 414 6,9 0,01 Разом 6 445 1 667,9 2,76 Додаток 8 Кекушев В.П. Основи менеджменту екологічного туризму. – М.: 2001. – С. 17. Стратегічний розвиток туристичної індустрії та громадського харчування. – К.: 2000. – С. 87. Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. – К.: 2002. – С. 116-117. Стратегічний розвиток туристичної індустрії та громадського харчування. – К.: 2000. – С. 85. Екологічний туризм на шляху в Росію: принципи, рекомендації, зарубіжний досвід. – Тула: 2002. – С. 13 Кекушев В.П. Основи менеджменту екологічного туризму. – М.: 2001. – С. 19. Кекушев В.П. Основи менеджменту екологічного туризму. – М.: 2001. – С. 18-19. Екологічний туризм на шляху в Росію: принципи, рекомендації, зарубіжний досвід. – Тула: 2002. – С. 251-252. Екологічний туризм на шляху в Росію: принципи, рекомендації, зарубіжний досвід. – Тула: 2002. – С. 253-266. Екологічний туризм на шляху в Росію: принципи, рекомендації, зарубіжний досвід. – Тула: 2002. – С. 268- Бобильов С.Н. Економіка збереження біорозмаїття. – М.: 1999. – С. 72-73. Мацала В.І. Рекреаційно-туристський комплекс України. – К.: 1997. – С. 94. Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. – К.: 2002. – С. 123-124. Касянова О.М. Природоохоронні території України. – К.: 1996. – С. 68. Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. – К.: 2002. – С. 115. Екологічний туризм на шляху в Росію: принципи, рекомендації, зарубіжний досвід. – Тула: 2002. – С. 207. Кекушев В.П. Основи менеджменту екологічного туризму. – М.: 2001. – С. 25-27. Мацола В.І. Рекреаційно-туристський комплекс України. – К.: 1997. – С. 89. Мацола В.І. Рекреаційно-туристський комплекс України. – К.: 1997. – С. 93. Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. – К.: 2002. – С. 120. Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. – К.: 2002. – С. 118-120. Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. – К.: 2002. – С. 121. Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. – К.: 2002. – С. 122-123. Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. – К.: 2002. – С. 125. Мацола В.І. Рекреаційно-туристський комплекс України. – К.: 1997. – С.96. Мацола В.І. Рекреаційно-туристський комплекс України. – К.: 1997. – С. 97. Мацола В.І. Рекреаційно-туристський комплекс України. – К.: 1997. – С. 98. Стратегічний розвиток туристичної індустрії та громадського харчування. – К.: 2000. – С. 88-89. Стратегічний розвиток туристичної індустрії та громадського харчування. – К.: 2000. – С. 86-87. Кекушев В.П. Основи менеджменту екологічного туризму. – М.: 2001. – С. 12. Кекушев В.П. Основи менеджменту екологічного туризму. – М.: 2001. – С. 13. Кекушев В.П. Основи менеджменту екологічного туризму. – М.: 2001. – С. 21-22. Сенін В.С. Організація міжнародного туризму. – М.: 2000. – С. 158-159. Стратегічний розвиток туристичної індустрії та громадського харчування. – К.: 2000. – С. 89-90. Єна В.Г. Проблеми створення національного природного парку “Таврида”: за і проти. – Гурзуф: 1997. – С. 102-104. Основні тематичні напрямки системи туристсько-екскурсійних маршрутів. – К.: 1999. С. 91. Стратегічний розвиток туристичної індустрії та громадського харчування. – К.: 2000. – С. 88-90. Місцевого населення (в т.ч. Забезпечен-ня джерел доходу) Територій, що охороняю-ться (софінансу-вання) Принцип посилення і широкого обхвату Принцип мінімізації негативного впливу Контроль та участь з боку місцевих громад; рівноправний доступ до природних ресурсів; здійснення допустимих рекреаційних навантажень Принцип посилення і широкого обхвату Екологічна просвіта; повага до звичаїв і традицій місцевого суспільства; обмін досвідом. Збільшення природо-охоронної та культурної свідомості Створення фінансових, економічних та соціо-культурних переваг для: Природна та соціо-культурна сумісність, як фундаментальна умова Екотуризм

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter