Курсова робота
на тему:
Контроль за дотриманням бюджетного законодавства та шляхи його
удосконалення.
ЗМІСТ
ВСТУП
1.Концептуалізація фінансово-бюджетного контролю
2. Законодавче та нормативне забезпечення контролю за дотриманням
бюджетного законодавства
3. Пріоритетні напрями реформування контролю за дотриманням бюджетного
законодавства
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
Вступ
Сучасне економічне становище України можна назвати кризовим і це вимагає
негайного вирішення низки питань: реформування існуючого
фінансово-господарського механізму та вдосконалення фінансової і, в тому
числі бюджетної системи. Ці процеси вимагають цілеспрямованого
управління та контролю.
Зростання злочинності у сфері економіки зумовлено загальною кризою в
державі, економічною нестабільністю та неврегульованістю економічних
відносин. Економіка перетворилась на об’єкт пильної уваги злочинних кіл.
Вони проникли у такі життєво важливі для держави сфери як фінанси і
кредит, грошовий обіг, ринок цінних паперів, іноземних інвестицій,
приватизаційну та зовнішньоекономічну діяльність.
Недосконалість законодавчої та відомчої нормативної бази у сфері
фінансів та бюджетній сфері зокрема створила сприятливі умови для
здійснення незаконних операцій з грошовими коштами бюджетів усіх рівнів
та державних цільових фондів.
Виникає необхідність найшвидшого оновлення застарілих та освоєння нових
елементів системи управління фінансами та його функцій, у тому числі
контрольної.
Важливість державного фінансового контролю в економіці держави зумовлено
його місцем та роллю серед функцій управління фінансами: контроль займає
центральне місце в системі фінансового адміністрування, будучи, з одного
боку засобом зв’язку між фінансовим плануванням та фінансовим обліком
(статистикою), а з іншого – передумовою здійснення функцій фінансового
аналізу та регулювання. Це дає змогу контролю відігравати інтегруючу
роль, недооцінка чи ігнорування якої унеможливлюють фінансове
адміністрування, призводячи його систему до ліквідації.
У час загального занепаду економіки, неефективного та безвідповідального
витрачання коштів бюджетів усіх рівнів та коштів централізованих
державних цільових фондів актуального значення набуває фінансовий
контроль з боку органів державної влади та управління.
Для здійснення контролю за формуванням та використанням фінансових
ресурсів бюджетних установ в Україні діють: від законодавчої влади –
Рахункова палата при Верховній Раді України та від виконавчої –
Міністерство фінансів України та його територіальні органи, державна
контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство України.
Робота контролюючих органів в Україні зосереджується на посиленні
контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів та їх
збереженням, максимальним відшкодуванням збитків винними посадовими
особами, мобілізацією до бюджету платежів та інших надходжень, що були
приховані в обліку та звітності.
Виконання цих завдань залишається актуальним в умовах переходу до
ринкової економіки, що стало підставою для вибору теми даної курсової
роботи.
Питання фінансового контролю та ревізії бюджетних установ розглянуті у
монографічній літературі Василика О.Д., Юрія С.І., Білухи М.Т., Романіва
М.В., Крисюка В.І. і в працях Каленського М.М., Стефанюка І.Б., Бутинця
Ф.Ф. та багатьох інших авторів. Вченими зроблений значний вклад у теорію
і практику організації державного фінансового контролю в Україні. Разом
з тим розвиток ринкових відносин зумовлює потребу удосконалення в сфері
методології, інформаційного забезпечення здійснення фінансового
контролю.
Мета курсової роботи випливає з її актуальності і полягає в комплексному
узагальненні і практичному аналізі організації фінансового контролю за
формуванням і використанням фінансових ресурсів бюджетних установ і
організацій та розробці рекомендацій по вдосконаленню
контрольно-ревізійного процесу у бюджетній сфері.
На основі мети сформовані основні завдання.
Обґрунтувати необхідність державного фінансового контролю за формуванням
і використанням фінансових ресурсів бюджетних установ.
Дати критичну оцінку методології здійснення попереднього, поточного та
наступного контролю.
Вивчити питання контролю за ефективністю використання фінансових
ресурсів бюджетних установ, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів.
Узагальнити прийоми і методи ревізії бюджетних установ та намітити
основні напрями підвищення її ефективності.
Предметом дослідження виступають теоретичні і практичні аспекти
організації державного фінансового контролю фінансово-господарської
діяльності бюджетних установ і організацій на прикладі контролюючих
органів.
Об’єктом дослідження є фінансові ресурси бюджетних установ та контроль
за їх формуванням і використанням.
Методологічну основу роботи складають теоретичні дослідження вітчизняних
економістів – теоретиків і практиків у сфері фінансового контролю,
законодавчі та відомчі нормативні акти, що регулюють порядок здійснення
фінансово-господарської діяльності бюджетних установ і організацій в
Україні та контролю за її здійсненням, статистична інформація суб’єктів
контролю.
1.Концептуалізація фінансово-бюджетного контролю
Під фінансово-бюджетним контролем розуміється система органів і заходів
з перевірки законності та доцільності діяльності у сфері формування,
розподілу та використання державних грошових фондів та фондів місцевого
самоврядування [75, с. 191]. Тому головне завдання організації
фінансово-бюджетного контролю у Бюджетному кодексі вбачається у сприянні
досягненню цілей бюджетної політики щодо мобілізації державних ресурсів
та ефективності їх використання.
Державний фінансовий контроль – це важлива складова фінансового
контролю, одна з невід’ємних функцій державного регулювання економіки,
яка полягає в системі активних дій органів державної влади і державного
управління по від стеженню за функціонуванням господарюючих суб’єктів
незалежно від форми власності і одержання бюджетних коштів в частині
дотримання ними встановлених державою норм (правил) утворення,
розподілу, використання фінансових ресурсів та звітування щодо їх обігу
[38, с. 8].
Методологічно сутність державного фінансового контролю як поняття
зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення і фіксації проблем
змісту та відображення в обліку господарських операцій і вжиття заходів
для їх розв’язання, усунення порушень і попередження в подальшому .
Наявність зазначених складових є необхідними і достатніми умовами
існування фінансового контролю. Сутність його складових полягає в
наступному [51, с. 56]:
– контролюючий суб’єкт (суб’єкт контролю) – це юридична чи фізична
особа, яка спрямовує контрольні дії на власну діяльність або діяльність
іншої фізичної чи юридичної особи (осіб), що перебувають в оточуючому
господарському середовищі;
– підконтрольний суб’єкт – це фізична чи юридична особа, на діяльність
якої спрямовані контрольні дії;
– контрольні дії – це операції порівняння (зіставлення) даних діяльності
підконтрольного суб’єкта з певною нормою (нормами), здійснювані
контролюючими суб’єктами з метою знаходження і блокування відхилень від
цих норм.
– об’єкт контролю — це операції певного виду
діяльності підконтрольного суб’єкта, на яку спрямовуються контрольні
дії.
Якісний бік державного фінансового контролю виражається через його
основні функції: інформаційну, профілактичну і мобілізуючу [43, с. 13].
Інформаційна функція державного фінансового контролю зводиться до того,
що інформація, одержана в результаті здійснення такого контролю має
стати основою для прийняття відповідних управлінських рішень і
здійснення коригувальних заходів, які забезпечать функціонування об’єкта
державного регулювання у відповідності до встановлених державою норм.
Профілактична функція державного фінансового контролю полягає у
виявленні умов, що сприяють порушенню норм і стандартів, встановлених
законами та нормативно-правовими актами, виникненню безгосподарності,
недостач, крадіжок і зловживань, а також у встановленні осіб, винних у
фінансових порушеннях, і притягнення їх до відповідальності відповідно
до законодавства.
Мобілізуюча функція державного фінансового контролю передбачає усунення
суб’єктом регулювання результатів допущених фінансових порушень, умов,
що їм сприяли, та розробку організаційно-правових заходів по
розповсюдженню прогресивних методів господарювання і недопущення
фінансових порушень на інших об’єктах державного регулювання.
Визначальним елементом системи державного фінансового контролю є його
мета, бо в основному від цього залежить, що саме, як і якими засобами
потрібно контролювати. Однак, при загальному визнанні дослідниками
необхідності державного фінансового контролю і в умовах перехідної
економіки, єдиного визначення його мети і завдань немає ні на
теоретичному, ні на законодавчому рівні. Через це проблематично закласти
правильні підходи у правові норми, що мають регулювати здійснення
державного фінансового контролю.
У державного фінансового контролю також вбачають: потужну зброю
боротьби з різними недоліками; засіб зміцнення дисципліни, поліпшення й
удосконалення роботи апарату державного управління; забезпечення
дотримання законності та режиму економії в умовах переходу до
ринкових відносин. Однак контроль не вичерпується тільки перевіркою
дотримання законності господарських операцій і процесів. Як
стверджується в [52, с. 29], важливо контролювати не стільки виконання
нормативно-правових актів, скільки стан господарської діяльності на
підприємствах.
По суті мету державного фінансового контролю переважно зводять до мети
фінансового контролю взагалі, що не сприяє визначенню особливостей ДФК,
постановці завдань перед суб’єктами контролю, вдосконаленню його
методики.
На думку Стефанюка Б.І. [74], метою державного фінансового контролю є
забезпечення процесу державного управління і регулювання економіки
достовірною інформацією про використання суб’єктами господарювання
власних та залучених фінансових ресурсів, оцінка економічної
ефективності господарської діяльності, виявлення і блокування в ній
відхилень, що перешкоджають формуванню, цільовому і ефективному
використанню державних фінансових ресурсів.
За М.Т. Білухою [32, с. 51] основними завданнями
фінансово-господарського контролю є виявлення та профілактика порушень у
технології виробництва, які мають причинні зв’язки з випуском
недоброякісної продукції, перевитратами сировини і матеріалів,
паливно-енергетичних ресурсів; невиконанням договірних зобов’язань з
кооперативних поставок; неконкурентоспроможністю продукції;
нерентабельною роботою окремих ланок господарства.
С.О. Шохін і Л.І. Вороніна [79, с. 15-16] серед завдань державного
фінансового контролю виділяють забезпечення дотримання чинного
законодавства в галузі оподаткування, використання бюджетних ресурсів і
коштів позабюджетних фондів, державної і муніципальної власності;
правильність валютних операцій, проведення приватизації і ведення
бухгалтерського обліку; перевірку стану і ефективності використання
фінансових, трудових і матеріальних ресурсів підприємств; виявлення
резервів росту фінансових ресурсів; контроль за обігом коштів бюджету і
позабюджетних фондів в банках і інших кредитно-фінансових закладах;
контроль за законністю надання і ефективністю використання пільг з
оподаткування, державних дотацій і інших переваг; попередження розтрат і
фінансових зловживань.
Базуючись на колективній думці зазначених авторів, вважаємо, що
основними завданнями державного фінансового контролю, що випливають з
його мети і забезпечують її досягнення, є попередження, виявлення і
блокування:
порушень правил ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;
нерегламентованого і забороненого державою виробництва товарів
(виконання робіт, надання послуг);
крадіжок і нецільового використання державного, муніципального і
колективного майна;
незаконного, нецільового і неефективного використання державних
фінансових ресурсів, в т.ч. тих, що залишаються в розпорядженні
суб’єктів господарювання при наданні їм пільг з оподаткування;
ухилення від повних і своєчасних розрахунків з бюджетами усіх рівнів та
позабюджетними фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів) та
неподаткових зобов’язань;
порушення встановленого державою порядку ціноутворення;
порушення розрахункової дисципліни;
незабезпечення соціальних гарантій.
Лише визначивши всі напрями контролю, які слід здійснювати від імені
держави, можна створити передумови для розмежування функцій контролюючих
органів, уникнення дублювання і паралелізму в контрольно-ревізійній
роботі.
Визначальне місце серед елементів державного фінансового контролю
належить контролюючим суб’єктам (суб’єктам контролю), які є найбільш
активними складовими системи фінансового контролю. При цьому вибір
підконтрольних об’єктів, місця, часу і технології контролю, прийняття
рішень за результатами контролю тощо переважно належить державним
органам, до функцій яких відноситься здійснення спеціалізованого
фінансового контролю.
Вид контролю – це складова частина, що виражає (частково) зміст цілого і
в той же час відрізняється від інших частин конкретними носіями
контрольних функцій (суб’єктами), об’єктами контролю, що, у свою чергу,
визначає і відмінності в методах здійснення контрольних дій (рис.1.2).
Фінансовий контроль слід поділити на два види в залежності від характеру
взаємовідносин суб’єкта і об’єкта контролю :
внутрішній ;
зовнішній [57, с. 19].
Внутрішнім називається такий контроль, коли суб’єкт і об’єкт входять до
однієї системи, а зовнішній – такий, коли контроль здійснюється
суб’єктом, що не входить до тієї ж системи, що і об’єкт.
Внутрішній фінансовий контроль – це самоконтроль, який здійснюють
організації, підприємства, установи за власною фінансовою діяльністю та
фінансовою діяльністю підрозділів, що входять до їх складу. Він є
складовою частиною управління організацією і тому проводиться за її
розсудом, на основі рішень даної організації.
Щодо класифікації видів фінансового контролю, то вони залежать від
контролюючих суб’єктів. В залежності від акцептування уваги на
контролюючих суб’єктах слід виділяти такі види фінансового контролю :
державний ;
муніципальний ;
незалежний.
Рис. 1. Види та методи фінансового контролю.
Державний фінансовий контроль здійснюється від імені держави з
використанням державних повноважень. Суб’єктами державного фінансового
контролю є органи державної влади, які у визначеному законодавством
порядку утворюють контрольні органи, сукупність яких складає
інфраструктуру державного фінансового контролю.
Об’єктами державного фінансового контролю є фінансові відносини між
гілками державної влади та в структурі кожної з них, фінансові відносини
зі сферами громадянського суспільства та місцевого самоврядування щодо
створення, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів з метою
задоволення соціально-економічних потреб держави.
Виходячи з поділу контролюючих суб’єктів на ініціаторів та виконавців,
можна виділити такі види фінансового контролю, як [37]:
прямий (безпосередній), який виконують його ініціатори ;
представницький (опосередкований), тобто контроль, делегований
ініціаторами іншим суб”єкам, які відіграють роль його виконання.
В залежності від ступеня охоплення контролюючого об’єкта можна виділити
такі види фінансового контролю :
комплексний, тобто такий, якому підлягають всі аспекти діяльності
підконтрольного об’єкта ;
тематичний, тобто такий, що зосереджується лише на окремих аспектах
діяльності.
В залежності від ступеня охоплення об’єктів можна виділити такі види :
повний ;
частковий ;
суцільний ;
вибірковий.
Повний фінансовий контроль характеризується загальним глибоким вивченням
фінансової сторони діяльності організації, максимально можливим
застосуванням різних методів контролю.
Частковий контроль проводиться з певного кола питань шляхом ознайомлення
на місці з окремими напрямами фінансової діяльності.
Суцільний контроль передбачає вивчення всіх первинних документів і
записів у формах аналітичного і синтетичного обліку.
При вибірковому контролі перевіряються всі документи в окремі періоди
протягом року або перевіряється частина документів, але за весь звітний
період.
Залежно від джерел інформації і методики виконання контрольних дій
фінансовий контроль можна поділити на :
документальний ;
фактичний.
Залежно від місця здійснення фінансового контролю його можна поділити на
такі види :
контроль на місцях, коли суб’єкт виконує контрольні дії безпосередньо на
контрольному об’єкті ;
дистанційний контроль, коли суб’єкт контролює віддалений від нього
об’єкт за допомогою інформації, одержуваної через засоби зв’язку.
Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є форма його
здійснення. Під формами фінансового контролю слід розуміти окремі
сторони виявлення змісту фінансового контролю залежно від часу
здійснення контрольних дій. Формами фінансового контролю є попередній
(превентивний), поточний і наступник (ретроспективний). Критерії
розмежування цих форм визначаються зіставленням часу здіснення
контрольних дій з процесами формування і використання фондів фінансових
ресурсів. Разом з тим вони знаходяться у тісному взаємозв’язку,
відображаючи тим самим безперервний характер контролю.
В умовах переходу до ринкових відносин все важливішу роль відіграє
попередній контроль, який здійснюється до проведення фінансових
операцій. Попередній контроль є найефективнішою формою фінансового
контролю, оскільки він дає змогу запобігти виникненню недоліків,
перевитрат і витрат фінансових ресурсів, порушенню законодавства [37].
Поточний фінансовий контроль є органічною частиною процесу оперативного
фінансового управління і регулювання фінансово-господарської діяльності
підприємств, організацій, установ. Він проводиться в короткі проміжки
часу – в процесі здійснення фінансово-господарських операцій [37].
Наступний фінансовий контроль здійснюється після виконання фінансових
операцій за певні минулі періоди часу шляхом вивчення даних обліку і
звітності, планової, нормативної документації, контролю підлягає і
фактичний стан справ.
Попередній, поточний і наступний фінансовий контроль взаємопов’язані і
доповнюють один одного.
Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є метод контролю. До
методів фінансового контролю відносяться конкретні способи (прийоми), що
застосовуються при здійсненні контрольних функцій.
Методами фінансового контролю є :
ревізія ;
тематична перевірка ;
обстеження ;
безперервне відстежування фінансової діяльності.
Ревізія є методом контролю всієї фінансово-господарської діяльності
підприємства, установи, організації за певний період часу з метою
встановлення законності здійснюваних операцій, їх доцільності і
ефективності, правильності обліку і достовірності облікових і звітних
даних. Ревізії бувають повні, часткові, тематичні та комплексні. За
ступенем залучення інформації розрізняють ревізії загальні та вибіркові.
Для проведення будь-якого виду ревізій складають програму, в якій
зазначають мету, об’єкт і головні питання ревізії. При проведенні
ревізії застосовують різні способи : інвентаризацію, зустрічні
перевірки, експертизи, лабораторні аналізи. За результатами ревізії
складають акт, який є основою для прийняття відповідних управлінських
рішень.
Обстеження являє собою ознайомлення на місці з окремими ділянками
фінансової діяльності, в процесі якого виявляються її позитивні і
негативні сторони. Характерним для обстеження є використання прийомів
співставлення фактичного стану справ з нормативним, логічного аналізу
різних факторів і обставин здійснення окремих фінансових операцій і дій
посадових осіб.
Використання всієї сукупності видів, форм і методів контролю має
надзвичайно велике значення для ефективного функціонування системи
фінансового контролю в цілому.
2. Законодавче та нормативне забезпечення контролю за дотриманням
бюджетного законодавства
Прийнятий Бюджетний кодекс є першим законодавчим актом України, який
встановлює засади для створення гармонійної системи державного контролю
в бюджетній сфері. На відміну від нормативно-правових актів, що
регулюють окремі питання, Бюджетний кодекс є законом, який поєднує і
функціонально пов’язує між собою всі стадії бюджетного процесу.
Системність цього документа передбачає формування загальних засад
функціонування бюджетної системи і здійснення дієвого
фінансово-бюджетного контролю на всіх стадіях бюджетного контролю в
Україні.
У Бюджетному кодексі визначено, що на всіх стадіях бюджетного процесу в
Україні здійснюється фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності
використання бюджетних коштів (пункт 2 статті 19) [2, с. 18 ].
Важливість цієї статті для організації бюджетного контролю є подвійною:
по-перше, стаття встановлює, що контроль за дотриманням бюджетного
законодавства є не просто одним із елементів або етапів бюджетного
процесу. Контроль повинен здійснюватись безперервно протягом усього
бюджетного циклу, на кожному з його етапів. По-друге, у статті 19
наголошується, що невід’ємною складовою бюджетного процесу є не лише
контроль за дотриманням бюджетного законодавства, а й контроль та оцінка
ефективності використання бюджетних коштів. Таким чином, така правова
норма підкреслює програмно-цільову спрямованість бюджетної системи, яку
передбачає Бюджетний кодекс.
До найважливіших законодавчих положень Бюджетного кодексу зі
встановлення контролю за бюджетними ресурсами за стадіями бюджетного
процесу слід зарахувати таке. Загальні засади управління бюджетним
процесом, які встановлює Бюджетний кодекс, сприятимуть розв’язанню
проблем організації фінансово-бюджетного контролю відповідно до стадій
бюджетного процесу (дод. А). Бюджетним кодексом також закріплюються
важливі засади врегулювання відповідальності за порушення бюджетного
законодавства.
Засади бюджетного контролю представлено у загальній частині Кодексу в
розділі І “Загальні положення”, де зазначається, що Бюджетним кодексом
регулюються відносини, які виникають, зокрема у процесі контролю за
дотриманням як державного, так і місцевих бюджетів (стаття 1). Для
чіткого і однозначного виконання контрольних функцій визначаються
ключові бюджетні терміни та поняття (стаття 2) [2, с. 7-9].
У Бюджетному кодексі визначені принципи функціонування бюджетної
системи, які можуть стати основою для побудови гармонійної системи
бюджетного контролю. Серед них дуже важливим є принцип відповідальності
учасників бюджетного процесу, принцип цільового використання бюджетних
коштів та принцип публічності і прозорості бюджетних рішень як на
державному, так і на місцевому рівнях (стаття 7).
Надзвичайно важливим і новим елементом побудови системи бюджетного
контролю є закріплений у Бюджетному кодексі принцип ефективності
використання бюджетних коштів, згідно з яким (стаття 7) рішення про
використання бюджетних коштів при складанні та виконанні бюджетів
повинні прийматися, виходячи з прагнення досягти певних запланованих
результатів із залученням мінімального обсягу коштів або максимальних
результатів при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. Саме
цей принцип є фундаментом, основою для втілення в Україні
програмно-цільового методу складання бюджету і, відповідно до нього,
системи контролю за ефективністю бюджетного процесу [2, с. 12-13]
Важливим принципом функціонування бюджетної ситеми є принцип
самостійності. Він дозволяє більш чітко визначити і, відповідно,
контролювати відповідальність за бюджетними рішеннями, що приймаються на
різних рівнях влади в Україні, і більш чітко сформувати систему
міжбюджетних відносин та відповідного контролю (контрольних функцій
органів влади щодо бюджетних рішень, які приймаються на інших рівнях
влади).
Поряд з цим, принцип єдності бюджетної системи України, згідно з
Бюджетним кодексом, вимагає застосування в Україні єдиного порядку
виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності, що є
також необхідною умовою для нормального функціонування системи
бюджетного контролю.
Основні положення Кодексу стосовно питань державного фінансового
контролю викладені у статті 26 “Аудит та фінансовий контроль”, у якій
визначено:
• функції та завдання фінансового контролю при його здійсненні та на
всіх стадіях бюджетного процесу (пункт 1). Ця норма містить, зокрема, і
елемент контроль ефективності використання бюджетних коштів (підпункт
2);
• внутрішній та зовнішній контроль, а також установи, відповідальні за
здійснена кожного з цих видів контролю;
• основні засади внутрішнього контролю в межах бюджетних установ (пункт
2);
• відповідальних за здійснення зовнішнього контролю: Рахункову палату та
Контрольно-ревізійну службу України. В питанні визначення більш
конкретних повно важень стаття обмежується посиланням на інші закони
України.
До принципових положень Кодексу щодо організації бюджетного контролю
можна віднести й порядок подання та розгляду законопроектів, які
впливають на доходну та видаткову частини бюджетів (стаття 27). У пункті
1 цієї статті викладені повноваження Коміте ту Верховної Ради України з
питань бюджету. Згідно з цією нормою Комітет зобов’язани здійснювати
оцінку законопроектів, які надходять до Верховної Ради, та готувати
експерть висновки щодо їх впливу на доходну та/або видаткову частини
бюджету з подальшим прин няттям відповідного рішення і пропозицій для
розгляду Верховною Радою України щод кожного законопроекту.
Контрольні функції та повноваження головних розпорядників бюджетних
коштів передбачені у пункті 4 статті 22. Згідно з цією нормою Кодексу
головний розпорядник кошті є ключовим агентом здійснення внутрішнього
бюджетного контролю і наділений в цій сфері відповідними обов’язками та
повноваженнями. Розпорядник бюджетних коштів (стаття 22) [2, с. 19-20].
• розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій,
визначені нормативно-правовими актами та виходячи з необхідності
досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;
• забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;
• затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня;
• здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень і витрачанням
коштів розпорядниками нижчих рівнів;
• одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних
коштів нижчого рівня.
У статті 22 визначені також повноваження головних розпорядників коштів у
забепеченні ефективності управління бюджетними коштами. Зокрема,
розпорядник бюджетних коштів у ході бюджетного процесу:
• розробляє план діяльності, виходячи саме з необхідності досягнення
конкретних результатів за рахунок наявних бюджетних коштів;
• аналізує ефективність використання бюджетних коштів розпорядників
бюджетних коштів нижчого рівня.
Для організації системи бюджетного контролю важливе значення мають
положення Кодексу щодо визначення стадій проходження бюджетних коштів:
від затвердження бюджетних призначень, розподілу та доведення бюджетних
асигнувань, прийняття бюджетів та фінансових зобов’язань до отримання
товарів та послуг і здійснення платежу з бюджетних рахунків (статті 23,
24).
У Бюджетному кодексі встановлено, що “будь-які бюджетні зобов’язання та
платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного
бюджетного призначення”. Одночасно визначено використання коштів
спеціального фонду.
Дійснення контролю на етапі виконання бюджету відбувається відповідно до
норм, викладених у статтях 50 та 51. Зокрема на казначейство
покладається контроль за відповідністю затвердженого бюджетного розпису
за головними розпорядниками коштів до бюджетних асигнувань, що є
підставою для затвердження кошторисів.
Розділі ІІІ Бюджетного кодексу встановлюється послідовність процесу
складання, розгляду, затвердження, виконання та звітування місцевих
бюджетів, що є необхідним елементом здійснення бюджетного контролю на
місцевому рівні.
Вищезазначені норми Бюджетного кодексу торкаються питань бюджетного
контролю на загальному рівні, або виходячи з його елементів на кожній із
стадій бюджетного процесу. Розділ У Бюджетного кодексу – спеціальний
розділ, в якому визначається контроль за порушеннями бюджетного
законодавства та правові норми відповідальності за бюджетні
правопорушення, висвітлюється система фінансового контролю, розподіляючи
його за критерієм суб’єкта контрольних повноважень.
В 1993 році Верховною Радою України прийнято Закон “Про державну
контрольно-ревізійну службу в Україні”, яким визначено статус,
структуру, функції, права і обов’язки органів цієї служби [10]. З метою
його реалізації на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 5
липня 1993 року № 515 „Питання державної контрольно-ревізійної служби в
Україні” було ліквідовано контрольно-ревізійне управління Міністерства
фінансів України та його підрозділи на місцях, а їх правонаступниками у
частині майнових прав та обов’язків визнано Головне контрольно-ревізійне
управління України, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим,
областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійні підрозділи
(відділи, групи) в районах, містах і районах у містах [24].
Особливість статусу державної контрольно-ревізійної служби (скорочено
ДКРС) на цей час (до 1999 року) полягає в тому, що вона діє при
Міністерстві фінансів України, підпорядковується цьому міністерству і
основним призначенням її органів є здійснення державного фінансового
контролю.
ph
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
