.

Бюджетний розпис як основа виконання бюджетів (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
487 10603
Скачать документ

Курсова робота

На тему:

Бюджетний розпис як основа виконання бюджетів

Зміст

Вступ.

1. Організаційно-правові засади виконання бюджетів в системі їх розпису.

2. Бюджетний розпис як основа виконання бюджету, порядок та терміни його
складання, внесення змін та доповнень.

3. Проблеми та шляхи вдосконалення виконання місцевих бюджетів України в
умовах побудови демократичного суспільства.

Висновки і пропозиції.

Література

ВСТУП

В даний час проблеми організації виконання, формуванням бюджетів
перебувають в центрі уваги вітчизняних і закордонних учених-економістів,
що істотно розширили варіанти теоретичних і практичних рішень.

Відповідно до їхніх висновків оптимальний і гармонічний механізм в
державному бюджеті (найважливішим з них є податок на додаткову вартість,
у 100% розмірі, що надходить у Державний бюджет України) і відсутність
стабільних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і
зборів не створюють стимулів для більшої мобілізації доходів органами
місцевого самоврядування, оскільки ніякі зрушення в економічному
розвитку адміністративно-територіальних одиниць істотно не впливають на
можливості бюджетного фінансування.

Сьогодні до задач по забезпеченню достатнього рівня дохідної
наповнюваності місцевих бюджетів необхідно додати також задачу посилення
фінансової дисципліни платників податків, що знаходиться поки на
низькому рівні. Про це свідчать розміри податкової заборгованості перед
бюджетом. У такий спосіб проблеми формування місцевих бюджетів вимагають
наукового рішення. Саме необхідність заглибленої наукової розробки
проблем формування місцевих бюджетів і їхнього регулювання, а також
безумовне практичне значення зазначених процесів в умовах перехідної
економіки визначили вибір теми магістерської роботи.

Мета курсової роботи полягає в проведенні комплексного дослідження
теоретичних організаційно правових засад та діючої практики організації
виконання місцевих бюджетів України і науковому обґрунтуванні пропозицій
і рекомендацій з його вдосконалення.

Об’єктом дослідження обрано механізм бюджетного розпису Державного та
місцевих бюджетів.

Предметом дослідження є організація виконання бюджетів .

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є
законодавчо-нормативна база з обраного напряму досліджень, класичні
положення економічної теорії, що були використані при дослідженні
процесу виконання бюджетів, зокрема, методи логічного методи,
економічного і системного аналізу.

1. Організаційно-правові засади виконання бюджетів в системі їх розпису.

Об’єктивність бюджету зумовлене тим, що є постійна необхідність
перерозподілу валового продукту між галузями діяльності, територіями
країни внаслідок нерівномірності їхнього розвитку, між окремими
верствами населення з метою підтримки найнезахищеніших категорій. Без
цього перерозподілу держава, як економічна система. нормально
функціонувати не може.

Як підтвердив досвід соціалістичної системи, навіть жорстко
детерміноване господарювання потребує використання бюджету. Його
відсутність унеможливила б існування адміністративно-командних методів
управління. Проте призначення бюджету, характер бюджетного процесу,
особливості формування дохідної бази та напрямки використання бюджетних
коштів зовсім різні в ринковій і командно-адміністративній економіках.

Незважаючи на наявність відмінностей у функціонуванні бюджету в різних
економічних системах, спільним є те, що бюджет завжди є дуже надійним і
ефективним інструментом регулювання економічних і соціальних явищ з
метою практичної реалізації тих завдань, які ставлять політичні сили, що
перебувають при владі.

Об’єктивність існування бюджету потребує досконалого обґрунтування
напрямків його застосування, використання передусім задля створення
сприятливих умов функціонування економіки і досягнення високого рівня
добробуту. Держава своїми законодавчими актами завжди жорстко
регламентує межі використання бюджетних коштів, але це використання є
лише результатом усвідомлення об’єктивної ролі цієї важливої економічної
категорії.

Головне призначення бюджету – регулювати розподіл і перерозподіл
валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями
економіки, адміністративно-територіальними утвореннями, верствами
населення, ґрунтуючись на потребах ринкового господарства відповідно до
визначеної фінансової політики.

Згідно бюджетного кодексу України від 21.06.2001 р. “ Бюджет – це план
формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань
і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами державної
влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування
протягом бюджетного періоду ”.

Державним бюджетом називається бюджет, який складається на рівні країни
для задоволення загальнодержавних потреб.

Бюджет в умовах нинішнього розвитку економіки явище, без якого кожна
економічна система, незважаючи на те ринкова чи
командно-адміністративна, існувати не може.

У державних утвореннях будь-якого типу обов’язковим елементом є бюджетна
система.

За формою бюджетні системи мало чим різняться одна від одної. Як правило
бюджетні системи є двох типів. В унітарних державах – дворівнева
система, яка включає державний та місцеві бюджети. У державах з
федеративним устроєм бюджетні системи включають три, навіть чотири рівні
– федеральний бюджет, бюджети членів федерації та місцеві бюджети, а
також бюджети земель.

Нині бюджетна система держави – це об’єднання всіх ланок державного
бюджету на єдиних принципах. Правову основу бюджетної системи становлять
Конституція й ухвалені на її основі закони та інші законодавчі акти.
Економічну основу бюджетної системи держави становить економічний і
науково-технічний потенціал. Бюджетна ситема України складається з
Державного та місцевих бюджетів. Бюджети місцевого самоврядування
визнаються бюджети територільних громад сіл, селищ, міст та їх
об’єднань. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки
Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети
місцевого самоврядування.

Складовими бюджетної системи є її структура, принципи побудови та
організація функціонування. Структура бюджетної системи визначається
бюджетним устроєм. Він ґрунтується на адміністративно-державному устрої.

Бюджетний устрій – це організація, принципи побудови бюджетної системи,
її структури, зв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Він
визначається державним устроєм та адміністративно – територіальним
поділом держави.

Економічний зміст бюджету та його ланок розкривається в розподільчих
процесах, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні
державного управління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх
стадіях від створення до споживання здійснюється за допомогою грошових
фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та
використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в кінцевому
підсумку фондів споживання та нагромадження визначається роль бюджету в
управлінні економікою.

У зв’язку з цим важливе значення має постійне удосконалення системи
мобілізації доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і
фінансових ресурсів. Система платежів до бюджету має ґрунтуватись на
таких принципах: кожна ланка бюджетної системи повинна мати закріплений
у законодавчому порядку перелік платежів, що повністю надходять до цього
бюджету та є достатніми для покриття передбачених видатків. Якщо в
окремі періоди доходи не покривають витрат, то бюджету подаються
субсидії із загальнодержавного боргу.

Іншим важливим напрямком впливу бюджету на економічні та соціальні
процеси в державі є видатки. Вони беруть участь у формуванні кінцевої
величини фондів споживання та нагромадження. Найзначніші суми бюджетних
ресурсів призначенні для формування фонду споживання. Останніми роками
на ці потреби спрямовується понад 50% усіх видатків бюджету. Існує також
тенденція щодо їхнього зростання.

Важливою проблемою посилення ролі бюджету в розподільчих процесах є
досягнення оптимальних співвідношень між різними ланками бюджетної
системи. Із загальнодержавних бюджетів фінансується нині значна частка
усіх витрат. Існує тенденція до частки місцевих бюджетів у фінансуванні
бюджетних витрат, а це може позитивно вплинути на розвиток системи
місцевого самоврядування і в кінцевому підсумку на використання
бюджетних коштів у цілому.

Місцеві бюджети — основна складова місцевих фінансів. Об’єктивна
необхідність у них виникла ще в общині, котра з’явилася як інститут
раніше, ніж держава і відіграла важливу роль в організації суспільного
життя.

Окремі, властиві общині, функції викликані особливими місцевими
інтересами, зберігаються і нині. Забезпечення цих інтересів — головна
мета діяльності місцевих органів влади, що насамперед визначає їх
функції, а отже, й об’єктивну потребу та закономірність функціонування
місцевих фінансів.

Ігнорування економічних законів, що притаманне тоталітарним державам,
одержавлення фактично всієї економіки і господарської діяльності,
запровадження невластивих для нормального розвитку
командно-адміністративних методів управління стало об’єктивною причиною
ліквідації місцевих фінансів у колишньому СРСР.

Відновлення в Україні на початку 90-х років інституту місцевого
самоврядування як носія місцевих інтересів, поява функцій і завдань,
котрі виконуються місцевими органами влади, стали об’єктивними чинниками
процесу відродження місцевих фінансів у нашій державі.

Після набуття Україною суверенітету почався процес становлення
національної фінансової системи та її складової — місцевих фінансів як
об’єктивної економічної реальності, властивої фінансовим системам усіх
сучасних цивілізованих держав, що пов’язано з радикальною зміною
концепції державної влади, відмовою від її радянської моделі та
переходом до організації влади на основі її поділу на законодавчу,
виконавчу й судову.

У системі місцевих фінансів з’явилися і розвиваються такі інститути, як
самостійний місцевий бюджет, комунальна власність, місцеві податки і
збори, фінанси комунальних підприємств тощо, які у правовому порядку й
організаційно закріпляються в законах України “Про місцеві ради народних
депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” від 26 березня 1992
року, “Про місцеве самоврядування в Україні” від 2 і травня 1997 року, а
також у Законі “Про бюджетну систему України”, прийнятому в редакції
1995 року та в Декреті Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993
року “Про місцеві податки і збори”, а також у Бюджетному кодексі України
від 21.06.2001р.

Правовий статус територіальної громади й органів місцевого
самоврядування як головного суб’єкта фінансових відносин у сфері
місцевих фінансів визначено Конституцією України, прийнятою у 1996 році.

Одним із головних фінансових фондів місцевих органів влади, за допомогою
якого в основному реалізуються покладені на них функції та завдання в
межах власної компетенції, зокрема такі, як соціальне обслуговування,
початкова і середня освіта, охорона здоров’я, дороги місцевого значення,
благоустрій. житлово-комунальне господарство, житлове будівництво, а
також делеговані повноваження, визначені центральною владою, є місцевий
бюджет.

Згідно Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 р. місцевий бюджет
містить в собі надходження і видатки на виконання повноважень органів
влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та
органів міцевого самоврядування. Ці надходження і видатки складають
єдиний баланс Бюджетного кодексу України.

Оскільки місцевий бюджет серед інститутів місцевих фінансів відіграє
основну роль у забезпеченні виконання функцій і завдань місцевими
органами влади то упродовж останніх років було приділено багато уваги
посиленню його впливу на економіку і соціальну сферу як інструменту
перерозподілу валового внутрішнього продукту, фіскальної діяльності,
забезпечення суспільних послуг і економічного зростання.

Розв’язання цих проблем тісно пов’язане з утворенням системи самостійних
бюджетів, удосконаленням міжбюджетних відносин та запровадженням нових
способів формування доходів і видатків.

На 1998—2001 бюджетні роки було запроваджено новий порядок передачі до
бюджетів областей дотацій, затвердження у складі видатків Державного
бюджету України. Спочатку дотації пов’язувалися з виконанням бюджетів, а
потім було запроваджено щоденне перерахування їх через обласне
управління Державного казначейства за затвердженими нормативами
відрахувань від загальнодержавних податків та неподаткових платежів, що
надходили на території області.

Ринкові трансформації постсоціалістичних країн передбачають реформування
державних фінансів і, зокрема, бюджетної системи. Докорінно змінюється
сутність однієї з основних категорій державних фінансів — бюджету,
формування якого в умовах ринку повинно відбуватися на основі концепції
суспільних благ. Держава надає своїм громадянам різноманітні суспільні
блага, пов’язані з організацією освіти, охорони здоров’я, культури,
науки, спорту, оборони країни, управління, охорони правопорядку тощо.
Потреба в суспільних благах визначає обсяги головного фінансового фонду
держави — бюджету, основним джерелом якого стають податки. Склад системи
оподаткування, механізм справляння податків і загальний рівень
оподаткування багато в чому визначаються сукупною потребою в суспільних
благах, для надання яких держава мобілізує необхідні кошти за допомогою
податків.

Ринковий механізм господарювання змінює акценти у витрачанні державних
коштів. Соціальна орієнтація ринкової економіки передбачає спрямування
більшої частки бюджетних коштів на задоволення потреб населення —
утримання об’єктів соціально-культурної сфери та соціальної
інфраструктури, надання допомоги незахищеним верствам населення.

Зосередження значних грошових засобів відповідає новим вагомішим і
складнішим завданням, які постають перед місцевими бюджетами на
нинішньому етапі розвитку України.

Місцевим бюджетам відводиться належне місце у втіленні загальних
національних цілей, визначених перспективною програмою розвитку
українського суспільства “Україна — 2010”:

поліпшення життя народу;

підвищення конкурентоспроможності України в глобальній системі;

зміцнення основ демократії.

Життєвий рівень народу багато в чому визначається розміром реальних
доходів громадян, тривалістю та умовами життя, кількісним і якісним
складом послуг, які населення одержує через мережу соціально-культурних
закладів, рівнем зайнятості, станом довкілля тощо. Цільове спрямування
коштів місцевих бюджетів підтверджує їхню безпосередню причетність до
вирішення цих проблем. Майже 2/3 всіх видатків місцевих бюджетів –
спрямовується на соціальні потреби, соціальний захист і соціальне
забезпечення населення, утримання об’єктів, що належать до
соціально-культурної сфери; 1/4 усіх коштів місцевих бюджетів
використовується на розвиток економіки територій і сприяє забезпеченню
нормального функціонування промисловості, транспорту, дорожнього,
житлового та комунального господарств. До місцевих бюджетів надходять
екологічні платежі, які цільовим спрямуванням використовуються на
природоохоронні заходи. [64:с.265. ]

Як визначено Програмою “Україна-2010”, одним із напрямків підвищення
конкурентоспроможності національної економіки є її структурна
перебудова, яку намічається здійснити не за галузевим принципом, а
відповідно до таких пріоритетних напрямків:

підвищення конкурентоспроможності виробництва і збільшення експортного
потенціалу країни;

посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння випуску нових
конкурентоспроможних товарів широкого вжитку;

реалізація енергозберігаючої моделі економіки;

оновлення виробництва на науково-технологічній основі;

реструктуризація підприємств;

створення відповідних ефективних регіональних структур.

Місцеві бюджети повинні стати головним інструментом реалізації
регіональної економічної політики, основними завданнями якої на період
до 2010 року є:

подальша децентралізація, передача додаткових функцій з управління
економічним розвитком на регіональний рівень;

підвищення (вирівнювання) ступенів соціально-економічного розвитку
регіонів та ефективності територіального поділу праці; раціоналізація
розселення;

розроблення програм раціонального використання продуктивних сил з метою
зменшення територіальних диспропорцій у розміщенні, передусім,
промислового виробництва та об’єктів його інфраструктури, що передбачає,
зокрема, забезпечення рівномірності розвитку регіонів, зниження ступеня
нераціонального використання природно-ресурсного потенціалу та
екологічного дисбалансу територій;

інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, оптимізація та
спеціалізація відповідно до зональних грунтово-кліматичних умов;

забезпечення державних соціальних стандартів та гарантій соціального
захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів;

поліпшення стану довкілля у промислових центрах Донбасу, Придніпров’я,
Прикарпаття, а також у регіонах, що зазнали радіоактивного забруднення
внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (Київська, Житомирська,
Рівненська та інші області);

раціональне використання рекреаційних ресурсів Автономної Республіки
Крим, узбережжя Чорного та Азовського морів, Карпатського регіону,
сприятливих кліматичних та бальнеологічних факторів Волинської,
Вінницької, Полтавської, Черкаської та інших областей; розвиток
туристичної індустрії;

створення Кримського та Прикарпатського центрів міжнародного та
міжрегіонального співробітництва з метою повнішого використання
туристично-курортного комплексу;

послідовна реалізація програм комплексного облаштування депортованих
народів у південних регіонах;

створення та розвиток спеціальних економічних зон зі сприятливими
умовами для підприємництва з метою раціонального використання ресурсного
потенціалу регіону, підвищення рівня зайнятості.

Місцеві бюджети посідають винятково важливе місце в економічному та
соціальному житті суспільства, що знаходить відображення у різноманітних
зв’язках, які виникають в процесі їх формування та використання, — з
місцевим господарством, підприємствами, фірмами, установами тощо, які
працюють на території функціонування місцевих бюджетів, з органами
державної влади та управління, з населенням. Найважливіші аспекти
складної та багатогранної ролі місцевих бюджетів полягають у тому, що:

Місцеві бюджети є важливим інструментом макроекономічного регулювання,
за їхньою допомогою перерозподіляється приблизно 1/6 виробленого
валового внутрішнього продукту України. [55:с.37. ]

Через місцеві бюджети проходить перерозподіл ВВП між різними сферами
діяльності та соціальними групами населення. Місцеві бюджети як
інструмент регулювання економіки характеризуються досить широкою сферою
впливу (через їхній всеохоплюючий характер), високою дієвістю та
гнучкістю, яка, до речі, притаманна всім бюджетним важелям.

Місцеві бюджети сприяють досягненню пропорційності у розвитку територій,
є одним із інструментів міжтериторіального перерозподілу виробленого
валового внутрішнього продукту та здійснення фінансового вирівнювання.
На практиці ця функція місцевих бюджетів реалізується через
диференціацію нормативів відрахувань від регулюючих доходів, що
надходять до бюджетів різних адміністративно-територіальних утворень в
Україні, а також за допомогою надання бюджетних трансфертів (дотацій та
субвенцій) з державного бюджету України. У процесі бюджетного
регулювання проводиться вирівнювання бюджетної забезпеченості територій
і поступове усунення відмінностей соціально-економічного розвитку.

Фінансування більшості державних видатків, насамперед соціального
спрямування, здійснюється з місцевих бюджетів. Передусім, це стосується
виплат із соціального захисту та соціального забезпечення населення,
утримання закладів соціально-культурної сфери, видатків на розвиток
місцевого господарства. [31:с.12. ]

Фінансову основу місцевого самоврядування, згідно з чинним
законодавством, становлять доходи місцевих бюджетів, та інші кошти. За
умов, коли можливості місцевих властей із формування позабюджетних
фондів обмежені, а фондовий ринок знаходиться лише на стадії становлення
(як і практика випуску та розміщення муніципальних позичок) місцеві
бюджети, здебільшого, стали єдиним джерелом коштів для вирішення
місцевих проблем. Самостійність місцевих бюджетів забезпечується
наданням власних і закріплених за ними на стабільній основі
загальнодержавних доходів, а також правом, яке надане органам місцевого
самоврядування, самостійно визначати напрямки використання коштів.

Місцеві бюджети стають головним інструментом реалізації регіональної
політики та вирішення таких важливих завдань, як структурна перебудова
економіки, вирівнювання економічного розвитку регіонів та ефективності
територіального поділу праці, розвиток місцевого господарства,
здійснення житлового будівництва, благоустрій міст, проведення
природоохоронних заходів тощо. Місцеві бюджети відображають політику
органів місцевого самоврядування, є основним інструментом її реалізації.
Місцеві власті самостійно визначають пріоритети у своїй діяльності,
ставлять цілі та завдання, втілення яких забезпечується за допомогою
бюджетних коштів.

Місцеві бюджети можна розглядати як основний фінансовий план розвитку
територіальних громад, районів та областей України. На формування
місцевих бюджетів впливає рівень доходів населення, яке також є
платником податків. Вагомість цього джерела доходів зростає в умовах
розвитку підприємницької діяльності громадян. Видаткова частина місцевих
бюджетів віддзеркалює стан місцевого житлового, комунального
господарств, визначає напрямки витрачання мобілізованих до бюджету
коштів. Місцевий бюджет є планом формування фінансових ресурсів
визначеної території, необхідних для забезпечення функцій і повноважень
місцевого самоврядування та їхнього використання з метою задоволення
різних економічних і соціальних потреб.

Отже, місцевий бюджет найяскравіше втілює політику органів місцевого
самоврядування, є фінансовим планом розвитку певної території, в якому
відображаються найважливіші завдання місцевих властей та очікувані
результати діяльності.

На даний час в Україні відбулося багато позитивних зрушень щодо визнання
об’єктивної необхідності становлення реального самоврядування як права
та здатності територіальних громад самостійно вирішувати питання
місцевого значення. Хоча дехто з громадян, навіть урядовців і народних
депутатів, місцеве самоврядування ще сприймають як додаток до державної
влади. Це є підтвердженням того, як глибоко вкорінилися у суспільстві
колишні радянські стереотипи громадського мислення.

Виняткова важливість проблем фінансової самостійності місцевих властей
спонукає багатьох вчених вивчати ці питання, теоретично обґрунтовувати
дефініції, визначати доцільні межі фінансової незалежності, розробляти
конкретні механізми практичного втілення цього принципу.

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих
бюджетів (Див.рис.1.).

Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим,
обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого
самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети
територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань.

Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються
для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави.
Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України,
зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів
областей та міст Києва і Севастополя. Зведений бюджет області включає
показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст
обласного значення цієї області. Зведений бюджет району включає
показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних
та сільських бюджетів цього району. Зведений бюджет міста з районним
поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що
входять до його складу. У разі, коли місту або району у місті
адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений
бюджет міста або району в місті включає показники бюджетів цих міст,
селищ та сіл. 

Рис. 1. Склад бюджетної системи України

Бюджетний процес – це регламентована нормами правова діяльність
пов’язана із складанням, розглядом затвердженням бюджетів, їх виконанням
і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів,
що складають Бюджетну систему України.

Він складається з двох частин:

бюджетне планування;

виконання бюджету.

Бюджет є основним інструментом державного регулювання
соціально-економічних процесів у ринкових умовах.

Від початку складання бюджетів до затвердження звітів про їхнє виконання
– весь бюджетний процес – проходить під контролем Верховної Ради України
та місцевих органів влади. Це дисциплінує роботу всіх органів
управління, пов’язаних з бюджетним процесом.

Згідно Бюджетного кодексу України розділяють наступні стадії бюджетного
процесу:

1. складання проекту бюджету;

2. розгляд бюджету;

3. затвердження бюджету;

4. підготовка до розгляду та розгляд звіту про виконання бюджету і
прийняття рішень, щодо нього;

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль і
аудит. У бюджетному процесі значну роль відіграє бюджетне планування,
складання проекту бюджету, його розгляд та затвердження, оскільки від
правильного визначення планових показників бюджету залежить також і
якість його виконання.

Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного
надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом, а також
своєчасного, і безперервного фінансування передбачених бюджетами
заходів.

Участь у виконанні бюджетів беруть підприємства, організації та установи
усіх форм власності, а також громадяни, які пов’язані з доходами і
видатками бюджетів. Оскільки державний бюджет України є законом,
міністерства, відомства, органи місцевого самоврядування, органи
виконавчої влади, суб’єкти господарювання та громадяни повинні в
обов’язковому порядку виконувати зобов’язання перед бюджетом.

Чинним законодавством передбачено, що податки, збори та інші обов’язкові
платежі зараховуються до бюджетів повністю, незалежно від їхнього
цільового призначення.

Усі розташовані на території України суб’єкти підприємницької
діяльності, незалежно від форм власності і підпорядкування, які
сплачують податки, збори та інші обов’язкові платежі до бюджету, можуть
фінансуватися з бюджету та одержувати дотації, субсидії відповідно до
програм економічного та соціального розвитку.

Платежі, утримані з суб’єктів підприємницької діяльності,
перераховуються до бюджету в першочерговому і обов’язковому порядку.
Вилучення коштів підприємств та інших юридичних осіб і зарахування їх до
бюджету понад передбачені законами обсяги податків, зборів та інших
обов’язкових платежів допускаються лише за рішенням суду або
арбітражного суду.

Усі платники податків, зборів та інших обов’язкових платежів зобов’язані
самостійно визначати суми податків, своєчасно і в повному обсязі
сплачувати їх до бюджету. У разі порушень чинного податкового
законодавства платники податку притягаються до відповідальності.

Бюджетні установи фінансуються згідно з кошторисами доходів і видатків.
Керівники цих установ зобов’язані використовувати бюджетні кошти
раціонально, економко, ефективно, не допускати перевитрат коштів,
забезпечувати їхнє цільове використання.

Усі суб’єкти господарювання, незалежно від форм власності га
підпорядкування, зобов’язані надавати необхідну інформацію фінансовим
органам та іншим органам оперативного управління фінансами на їх вимогу.

Громадяни України, а також інші офіційні особи, зобов’язані сплачувати
до бюджетів встановлені законами податки і збори та інші обов’язкові
платежі і мають право одержувати за рахунок коштів бюджетів виплати,
передбачені чинним законодавством.

Результати виконання бюджету дуже часто тією чи іншою мірою різняться
від тих цілей і завдань, якими керувалися при його складанні і
затвердженні. В окремих випадках такі розбіжності, хоча вони й не були
заплановані, можна визнати корисними. Однак, як правило, одержання
результатів, відмінних від запланованих, означає, що бюджетна політика,
покладена в основу затвердженого бюджету, не проводилась, не було й
дієвого контролю за її здійсненням.

Якщо розбіжність результатів із запланованими виявиться суттєвою, це
може не тільки завадити досягненню стабілізації в економіці регіону, а й
внести в господарське життя численні викривлення, які треба буде
виправляти протягом наступного фінансового року чи навіть кількох років.

Звідси випливає необхідність дотримання бюджетної політики і суворого її
виконання, відхилення при цьому повинні розглядатись як індикатори збоїв
як у функціонуванні економіки в цілому, так і в самому бюджетному
процесі, зокрема в заключній його стадії – виконанні бюджету.

Виконання бюджету – це здійснення комплексу заходів із забезпечення
повного і своєчасного виконання плану доходів і витрат. При цьому
виконання дохідної частини бюджету означає надходження не тільки
загальної суми передбачених коштів, а й по кожному джерелу. Виконання
плану по видатках означає фінансування усіх запланованих заходів і
установ, економне й ефективне використання бюджетних ресурсів.

Україна вибрала шлях до формування правового економічного суспільства з
розвинутою ринковою економікою з метою захисту і задоволення
національних інтересів кожного свого громадянина. Досягнення зазначеної
мети припускає розробку і реалізацію прогресивної економічної політики,
а також створення ефективного механізму управління економікою. Одним з
напрямків цього механізму є управління формуванням місцевих бюджетів.

Що стосується організації виконання місцевих бюджетів Бюджетним кодексом
України затверджене наступне виконання місцевих бюджетів.

Згідно Бюджетного Кодексу України Кабінет Міністрів України забезпечує
виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України
здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного
Бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з
питань виконання бюджету.

Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується
Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний
термін після набрання чинності Закону про Державний бюджет України. До
затвердження розпису Міністром фінансів затверджується тимчасовий розпис
на відповідний період.

Примірник затвердженого бюджетного розпису передається до Комітету
Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим інформуванням про
подальші внесені до нього зміни.

Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує
відповідність розпису Державного Бюджету України вставленим бюджетним
призначенням.

Місцевий бюджет як об’єкт виконання розглядається, по-перше, як
самостійна категорія, що представляє собою централізований план доходів
і витрат адміністративно-територіальних одиниць, що відображає відносини
між державою в особі місцевих органів влади, та відносини між юридичними
і фізичними особами. Та, по-друге, місцевий бюджет розглядається як
структурний елемент, що входить до складу бюджетної системи держави, а
отже, має економічні відносини з бюджетами різних рівнів.

Виконання місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу України
здійснюється в наступному порядку.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи
сільські голови (в разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені)
забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів. Місцеві фінансові
органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням
відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників
бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється
територіальними органами Державного казначейства України за функціями,
визначеними статтею 48 Бюджетного кодексу України.

Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником
місцевого фінансового органу. До затвердження розпису керівником
місцевого фінансового органу затверджується тимчасовий розпис на
відповідний період. Керівник місцевого фінансового органу протягом
бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету
встановленим бюджетним призначенням.

Місцевий фінансовий орган у процесі виконання місцевого бюджету за
доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів відповідного бюджету.

Податки, збори (обов’язкові платежі) та інші доходи місцевого бюджету
зараховуються безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, відкритий в
територіальному органі Державного казначейства України, і не можуть
акумулюватися на рахунках органів стягнення. Податки, збори (обов’язкові
платежі) та інші доходи визнаються зарахованими в доход місцевого
бюджету з моменту зарахування на рахунок відповідного бюджету, відкритий
в територіальному органі Державного казначейства України.

Виконання місцевих бюджетів за видатками здійснюється за процедурою,
визначеною статтею 51 Бюджетного кодексу України.

Рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет ухвалюється
відповідною радою за поданням офіційного висновку місцевого фінансового
органу про перевиконання чи недовиконання доходної частини загального
фонду відповідного бюджету. Факт перевиконання доходної частини
загального фонду місцевого бюджету визнається на підставі офіційних
висновків місцевого фінансового органу за підсумками трьох кварталів при
перевищенні доходів загального фонду місцевого бюджету, врахованих у
розписі місцевого бюджету на відповідний період, більше ніж на 15
відсотків. Факт недоотримання доходів загального фонду місцевого бюджету
визнається на підставі офіційних висновків місцевого фінансового органу
за підсумками квартального звіту при недоотриманні доходів загального
фонду місцевого бюджету, врахованих у розписі місцевого бюджету на
відповідний період, більше ніж на 15 відсотків.

Рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет можуть бути
також ухвалені відповідною радою у разі настання інших випадків,
передбачених цим Кодексом.

Ведення бухгалтерського обліку виконання місцевих бюджетів та порядок
закриття рахунків місцевих бюджетів після закінчення бюджетного періоду
здійснюються з урахуванням положень статей 56 і 57 Бюджетного кодексу
України.

Після введення в дію закону про Державний бюджет України органам
державної влади та їх посадовим особам забороняється приймати рішення,
що призводять до виникнення нових бюджетних зобов’язань місцевих
бюджетів, які не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначення
джерел коштів, виділених державою для виконання цих зобов’язань.

У разі несвоєчасного прийняття місцевих бюджетів виділяють ряд
особливостей їх затвердження та виконання.

Якщо до початку нового бюджетного періоду не прийнято відповідне рішення
про місцевий бюджет, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві
державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад мають право
здійснювати витрати з відповідного бюджету лише на цілі, які визначені у
рішенні про місцевий бюджет на попередній бюджетний період. При цьому
щомісячні видатки не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків,
визначених рішенням відповідної ради про бюджет на попередній бюджетний
період, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 15 та
частиною четвертою статті 23 Бюджетного кодексу України. До прийняття
рішення про місцевий бюджет на поточний бюджетний період провадити
капітальні видатки забороняється.

Періодичність, структура та терміни подання звітності про виконання
місцевих бюджетів наступна.

Періодичність, структура та терміни Подання звітності про виконання
місцевих бюджетів визначаються Державним казначейством України
відповідно до вимог, встановлених для подання звітності про виконання
Державного бюджету України в статтях 58 – 61 Бюджетного кодексу України.

Територіальні органи Державного казначейства України складають та
подають відповідним місцевим фінансовим органам баланси, звіти про
виконання місцевих бюджетів та інші фінансові звіти за правилами та
формами, встановленими Державним казначейством України за погодженням з
Міністерством фінансів України та Рахунковою палатою. Зведені показники
звітів про виконання бюджетів одночасно подаються територіальними
органами Державного казначейства України відповідно Міністерству
фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам місцевих
державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад на умовах,
передбачених частиною першою цієї статті.

Органи стягнення надають місцевим фінансовим органам відповідні звіти,
передбачені частиною третьою статті 59 Бюджетного кодексу України.

Квартальний та річний звіти про виконання місцевого бюджету подаються до
Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної ради Радою
міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією,
виконавчим органом відповідної ради чи міським, селищним, сільським
головою (у разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені) у
двомісячний строк після завершення відповідного бюджетного періоду.
Перевірка звіту здійснюється Рахунковою палатою Верховної Ради
Автономної Республіки Крим (щодо використання органами виконавчої влади
коштів бюджету Автономної Республіки Крим) чи комісією з питань бюджету
відповідної ради, після чого відповідні ради затверджують звіт про
виконання бюджету або приймають інше рішення з цього приводу [2: с.25].

Можна виділити три групи органів, котрі здійснюють виконання місцевих
бюджетів.

До першої групи належать органи законодавчої і виконавчої влади, що
затверджують і виконують бюджет. Другу групу складають органи
оперативного управління місцевими бюджетами: обласні, міські, районні
фінансові управління, державна податкова адміністрація, державне
казначейство. Органи системи Міністерства фінансів здійснюють роботу,
зв’язану зі складанням відповідного бюджету. Державна податкова
адміністрація контролює дотримання платниками податків законодавства,
повноту, правильність і своєчасність розрахунків із усіма ланками
бюджетної системи. Третю групу формують органи, що частково зв’язані з
формуванням місцевих бюджетів. Це органи, що мають право нараховувати і
стягувати визначені платежі (мито, держмито) і штрафні санкції (штрафи
за порушення екологічного законодавства, правил полювання і рибальства,
користування водяними, лісовими й іншими природними ресурсами,
законодавства в сфері ціноутворення). До таких органів належать: органи
Міністерства внутрішніх справ, органи юстиції і нотаріальні контори,
органи державної інспекції по контролю за цінами і т.д.

При організації виконання доходів місцевих бюджетів демократичних держав
перевагу може бути віддано або принципу бюджетної еквівалентності, або
принципу національної солідарності. В основі першого з них лежать ідеї
податкової справедливості, застосовувані в даному випадку по відношенню
не тільки до визначених громадян або підприємствам, але і до жителів
регіону в цілому. Відповідно до цього принципу доходи місцевих бюджетів
повинні відповідати тій податковому навантаженню, що несуть жителі
регіону, а, отже, можливості одержання ними суспільних благ і послуг,
наданих за рахунок місцевих бюджетів, повинні зростати в міру збільшення
обсягу податків, що збираються в даному регіоні.

В основі другого принципу лежать не тільки загальні розуміння цивільної
солідарності, але і ряд економічних аргументів, відповідно до яких,
держава повинна прагнути до вирівнювання, певною мірою, фінансових
можливостей регіонів. По-перше, держава гарантує надання громадянам ряду
соціальних послуг на визначеному рівні. По-друге, у ряді випадків
регіональна диференціація податкових надходжень обумовлена технікою
стягування податків і в силу цього теж може зажадати перерозподілу
доходів.

Використання в регіонах України індивідуальних нормативів відрахувань
від загальнодержавних податків і зборів приводить до того, що в кожнім з
них залишається різна частина зібраних податків, а динаміка доходів у
розрахунку на одиницю податкових надходжень як по місцевих бюджетах у
цілому, так і по окремих регіонах, досить суперечлива і
важкопередбачувана. Збільшення (чи зменшення) питомої ваги регіонів у
загальній сумі державних доходів не спричиняє відповідного збільшення
(чи зменшення) доходів його місцевих бюджетів. Відсутність чіткого
взаємозв’язку між обсягом податків, що збираються, і доходами місцевих
бюджетів позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення державних
доходів, що, у свою чергу, збільшує проблему недостачі засобів не тільки
на місцевому, але і на загальнодержавному рівні.

Процеси міжрегіонального перерозподілу державних доходів не приводять до
достатнього вирівнювання як витрат місцевих бюджетів у розрахунку на
душу населення, так і рівня забезпечення жителів різних регіонів країни
суспільними благами і послугами.

Істотні міжрегіональні відмінності спостерігаються практично по кожному
з показників, що характеризують умови життя громадян, – дошкільне
виховання, охорона здоров’я, освіту або розвиток транспортної
інфраструктури.

Діючий механізм виконання місцевих бюджетів, у якому відсутній чіткий
розподіл відповідальності за видатками, чітке закріплення податків за
різними видами бюджетів на досить тривалий час, а також зрозумілі
правила і формули міжрегіонального перерозподілу доходів, не створює
твердих бюджетних обмежень для місцевих органів влади і не змушує їх
розраховувати тільки на власні засоби. Таким чином, міжбюджетні взаємини
в Україні будуються за принципом бюджетного унітаризму.

2. Бюджетний розпис як основа виконання бюджету, порядок та терміни його
складання, внесення змін та доповнень.

Бюджетний розпис — документ, в якому встановлюється розподіл доходів та
фінансуванню бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам
бюджетних коштів за певними періодами року відповідно до бюджетної
класифікації.

Статті бюджетного кодексу, що визначають порядок складання та
затвердження бюджетного розпису:

Пункт 3 статті 78 Кодексу визначає, що місцевий бюджет виконується за
розписом, якиї затверджується керівником місцевого фінансового органу.
До затвердження розпис\ керівником місцевого фінансового органу
затверджується тимчасовий розпис нг відповідний період. Керівник
місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує
відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним
призначенням.

Статтею 49 Кодексу встановлено місячний термін затвердження бюджетного
розпису Державного бюджету України.

Порядок складання та виконання розпису державного бюджету визначено
інструкцією, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 28
січня 2002 року № 57 «Про затвердження документів, що застосовуються в
процесі виконання бюджету». Згідно із зазначеним наказом, Міністерство
фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи мають
розробити відповідно до цієї Інструкції порядок складання і виконання
розпису відповідного бюджету.

Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується
Міністром фінансів України у місячний термін після набрання чинності
закону про Державшій бюджет України (стаття 49). Розпис Державного
бюджету України на відповідний рік (далі — розпис) включає в себе такі
розділи:

розпис доходів державного бюджету (далі — розпис доходів), у тому числі:

річний розпис доходів загального і спеціального фондів державного
бюджету;

?

„@

^„@

4

6

p

?

?

0

„?`„?

&

ph%помісячний розпис доходів загального фонду державного бюджету;

розпис фінансування державного бюджету (далі — розпис фінансування), у
тому

числі:

річний розпис фінансування загального і спеціального фондів державного
бюджету;

помісячний розпис фінансування загального фонду державного бюджету;

розпис асигнувань державного бюджету (далі — розпис асигнувань), у тому
числі:

річний розпис асигнувань державного бюджету загального і спеціального
фондів державного бюджету;

помісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету.

Розглянемо основні підходи та порядок складання річного розпису
асигнувань державного бюджету (далі — річний розпис асигнувань),
оскільки саме на його підставі здійснюються видатки з державного
бюджету.

Розпис асигнувань загального і спеціального фондів державного бюджету на
рік складається у розрізі головних розпорядників коштів за програмною
(якщо бюджет складався із застосуванням програмно-цільового методу) та
повною економічною класифікацією видатків бюджету без розподілу за
періодами року.

Помісячний розпис асигнувань загального фонду — це розпис асигнувань
загального фонду державного бюджету на рік з розбивкою за місяцями в
розрізі головних розпорядників за програмною та скороченою економічною
класифікацією видатків бюджету. Формування розпису бюджету
розпочинається із складання розпису доходів і розпису фінансування.
Після того, як будуть враховані обсяги та терміни погашення основної
суми державного боргу, вивчені можливості щодо обсягів і термінів
залучення державних запозичень, графіків проведення приватизації
державного майна, а також потреб покриття помісячних касових розривів
загального фонду державного бюджету, на підставі складених розписів
доходів і фінансування, розраховуються граничні помісячні обсяги
асигнувань загального фонду державного бюджету. Узагальнена лімітна
довідка складається для кожного головного розпорядника з визначенням
помісячних обсягів асигнувань головному розпоряднику в цілому. На
підставі лімітних довідок головні розпорядники повідомляють
розпорядників нижчих рівнів про встановлені обсяги асигнувань для
уточнення кошторисів і складання проектів планів асигнувань. В процесі
підготовки проектів кошторисів бюджетні установи приводять у
відповідність до визначеного фонду оплати праці свої штатні розписи, а
інші витрати — у відповідність до інших встановлених асигнувань таким
чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу відповідних
функцій.

Проекти кошторисів і планів асигнувань, які подаються установами
головним розпорядникам та розпорядникам вищого рівня, при необхідності
розглядаються у присутності керівників відповідних установ. Розпорядники
коштів вищого рівня при розгляді кошторисів ; планів асигнувань повинні
забезпечити виконання вимог законодавства, не допускати включення до
кошторисів асигнувань, не підтверджених розрахунками та економічним
обгрунтуванням. Головні розпорядники коштів у двотижневий термін після
отримання лімітних довідок подають Міністерству фінансів уточнені
проекти зведених кошторисів та проекти зведених планів асигнувань, які
відповідають лімітним довідкам. Одночасно подаються показники за мережею
розпорядників коштів нижчих рівнів, штатами та контингентами установ за
встановленими формами.

На підставі отриманої інформації Міністерство фінансів України складає
Річний розпис Державного бюджету України по головних розпорядниках
коштів в розрізі економічної еіасифікаиії видатків та Помісячний розпис
асигнувань загального фонду державного бюджету, які відповідають
консолідованим параметрам всіх кошторисів. Оригінал затвердже-вого
розпису передається на паперових та електронних носіях Державному
казначейству України, копія передається Комітету Верховної Ради України
з питань бюджету. Державне казначейство України протягом трьох робочих
днів після затвердження розпису доводить головним розпорядникам витяг із
розпису, що є підставою для затвердження в установленому порядку
кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів
(частина друга статті 51).

Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання
кошторисів бюджетних установ затверджені постановою Кабінету Міністрів
України від 28.02.2002 № 228, яка наведена у додатку 3. Кошториси, плани
асигнувань та плани використання бюджетних коштів мають бути затверджені
протягом 30 календарних днів від дня затвердження розпису керівником
відповідної вищестоящої установи, за винятком окремих установ, для яких
кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються іншими
посадовими особами.

Плани використання бюджетних коштів одержувачами затверджуються їх
керівниками » погодженням з розпорядниками, через яких вони одержують
бюджетні призначення. Кошториси і плани асигнувань на проведення
централізованих заходів затверджуються окремо керівниками міністерств,
інших центральних органів виконавчої влади за кожним заходом. Такі
кошториси та плани асигнувань можуть бути затверджені на загальний обсяг
видатків.

Кошторис затверджується за загальним і спеціальним фондами на рік без
розподілу за періодами року в обсязі, що дорівнює сумі цих фондів, та
підписуються керівником та голо-»ним (старшим) бухгалтером установи
(централізованої бухгалтерії). Затвердження кошторисів, планів
асигнувань та штатних розписів установ скріплюється гербовою печаткою і
ицршсом керівників установ, уповноважених затверджувати такі документи,
із зазначенням аги. Одночасно з кошторисом на затвердження подається
план асигнувань та штатний роз-иис установи, включаючи її структурні
підрозділи, які утримуються за рахунок власних надходжень. Зазначені
документи затверджуються у двох примірниках, один з яких поверається
установі, а другий залишається в установі, яка їх затвердила. У тижневий
термінпісля затвердження штатних розписів головні розпорядники подають
Мінфіну України зведені показники за мережею, штатними розписами і
контингентами установ та одержувачів Установи, які одержують призначення
з державної о бюджету і відповідно до законодавств самостійно
затверджують кошториси, плани асигнувань і штатні розписи, у тритижневий
термін після затвердження бюджету подають Мінфіну України затверджені
кошториси, розрахунки до них, календарні плани, плани асигнувань і
штатні розписи.

Мінфін України щороку, протягом трьох місяців після затвердження
відповідних бюджетів, перевіряє правильність складання і затвердження
коиггорисів і планів асигнувань Скорочення зайвих і завищених
асигнувань, виявлених у результаті проведених перевірок правильності
складання кошторисів, проводиться Мінфіном України на підставі
матеріалів перевірок. Вивільнені асигнування спрямовуються на проведення
інших пріоритетних заходів, що плануються цим же розпорядником, шляхом
внесення змін у встановленому порядку до їх кошторисів.

Для здійснення контролю за відповідністю асигнувань, визначених у
кошторисах і планах асигнувань розпорядників, асигнуванням, затвердженим
річним розписом призначень державного бюджету та помісячним розписом
асигнувань загального фонду державного бюджету, органи Державного
казначейства здійснюють реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів і
планів асигнувань розпорядників вищого рівня у розрізі розпорядників
нижчого рівня. Розпорядники мають право провадити діяльність виключно в
межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань, за
наявності витягу, вида ного органом Державного казначейства, що
підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку
(частина п’ята статті 51). З цісю метою розпорядники, які отримали від
органів Державного казначейства витяг, повинні подати цим органам дані
щодо розподілу показників зведених кошторисів і планів асигнувань у
розрізі розпорядників нижчого рівня. Зазначені показники доводяться до
відповідних органів Державного казначейства за місцем розташування
розпорядників нижчого рівня. Органи Державного казначейства здійснюють
контроль за відповідністю розподілу показників зведених кошторисів і
планів асигнувань даним казначейського обліку. У разі невідповідності
кошторисів і планів асигнувань витягові, отриманому від відповідних
органів Державного казначейства, розпорядники повинні иерезатвердити
зазначені документи згідно з витягом.

Внесення змін до розпису здійснюється у разі необхідності перерозподілу
видатків за економічною чи програмною класифікацією, прийняття
нормативного акта про передачу повноважень на виконання функцій або
надання послуг, на які затверджене бюджетне призначення, від одного
головного розпорядника іншому або прийняття рішення про розподіл
нерозподілених бюджетних асигнувань між головними розпорядниками.
Бюджетний кодекс встановлює вимоги до процедри передачі бюджетних
повноважень у статті 23. До затвердження розпису Міністром фінансів
України затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Міністр
фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує і несе
відповідальність за відповідність розпису Державного бюджету України
встановленім: бюджетним призначенням.

Розпис місцевого бюджету на відповідний рік включає:

розпис доходів місцевого бюджету, що поділяється на річний розпис
доходів загального і спеціального фондів місцевого бюджету та помісячний
розпис доходів загального фонду місцевого бюджету ;

розпис фінансування місцевого бюджету, що поділяється на річний розпис
фінансування загального і спеціального фондів місцевого бюджету та
помісячний розпис фінансування загального фонду місцевого бюджету;

розпис асигнувань місцевого бюджету, що поділяється на річний розпис
асигнувань місцевого бюджету загального і спеціального фондів місцевого
бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду місцевого
бюджету .

Річний розпис асигнувань місцевого бюджету – це розпис асигнувань
загального і спеціального фондів місцевого бюджету на рік у розрізі
головних розпорядників коштів за повною економічною класифікацією
видатків бюджету без розподілу за періодами року.

Помісячний розпис асигнувань загального фонду місцевого бюджету — це
розпис асигнувань загального фонду місцевого бюджету на рік за місяцями
в розрізі головних розпорядників за скороченою економічною класифікацією
видатків бюджету.

Скорочена економічна класифікація видатків бюджету включає: оплату праці
працівників бюджетних установ (код 1110). нарахування на заробітну плату
(код 1120), оплату комунальних послуг та енергоносіїв (код 1160).
поточні трансферти населенню (код 1340). Всі інші економічні категорії
видатків відображаються загальною сумою за кодом 5000 -«Інші видатки».

Розпис складається відповідно до бюджетних призначень, установлених у
рішенні про місцевий бюджет, та затверджується керівником місцевого
фінансового органу в місячний термін після набрання чинності цилі
рішенням.

Якщо розпис не затверджено у визначений термін, то в обоє ‘язковому
порядку складається тимчасовий розпис на відповідний період.

Складання розпису

Складання розпису починається із складання розпису доходів і розпису
фінансування.

Розпис доходів складається управлінням/відділом доходів бюджету
місцевого фінансового органу за участю податкової інспекції.

Розпис фінансування складається бюджетним управлінням/відділом за участю
інших відповідних структурних підрозділів місцевого фінансового органу з
урахуванням необхідності забезпечення своєчасності і повноти платежів з
погашення основної суми боргу місцевого бюджету та можливостей щодо
обсягів і термінів залучення короткострокових запозичень для покриття
помісячних касових розривів загального фонду.

Для складання розпису місцевого бюджету головні розпорядники бюджетних
коштів в установленому порядку подають фінансовому органу зведені
проекти кошторисів та зведені проекти помісячних планів асигнувань.

Головний розпорядник коштів несе відповідальність за зведення
показників, своєчасність подання та достовірність інформації.

На основі складених розписів доходів і фінансування структурний
підрозділ місцевого фінансового органу з питань бюджету розраховує
граничні помісячні обсяги асигнувань загального фонду місцевого бюджету
за відповідними структурними підрозділами фінансового органу і подає їм
разом з роз ‘ясненнями.

Керуючись роз’ясненнями, відповідні структурні підрозділи фінансового
органу визначають головним розпорядникам помісячні обсяги асигнувань
загального фонду та разом з лшітнилш довідками про бюджетні асигнування
надають їх бюджетному відділу, який зводить отримані помісячні обсяги
асигнувань загального фонду, складає узагальнену лімітну довідку за
кожним головним розпорядником з визначенням помісячних обсягів
асигнувань головному розпоряднику в цілому та доводить лімітні довідки
кожному головному розпоряднику. При необхідності структурні підроздйіи
фінансового органу надають головним розпорядникам додаткові матеріали
разом з необхідними роз ‘ясненнями.

У процесі складання розпису фінансовим органом головні розпорядники
коштів мають право брати участь в обговоренні та узгодженні помісячних
обсягів.

Головні розпорядники за участю розпорядників нижчого рівня згідно з
отриманими лімітними довідками уточнюють проекти кошторисів, складають
проекти планів асигнувань та подають відповідним структурним підрозділам
фінансового органу зведені проекти цих документів для перевірки їх
відповідності показникам лімітних довідок. З метою дотримання структури
видатків, що забезпечує мінімально необхідний рівень функціонування
головного розпорядника коштів, фінансовий орган перевіряє показники на
відповідність бюджетному запиту. Структурні підрозділи фінансового
органу відстежують підготовку головними розпорядниками матеріалів до
розпису, забезпечують своєчасне подання головними розпорядниками цих
матеріалів фінансовому органу, аналізують зазначені матеріали, вносять
при необхідності до них корективи і подають структурному підрозділу
фінансового органу з питань бюджету свої пропозиції щодо включення їх до
розпису.

Бюджетний відділ фінансового органу зводить отримані від структурних
підрозділ, фінансового органу матеріали, вносить при необхідності
корективи і подає розпис затвердження керівнику фінансового органу,

Копія затвердженого розпису подається в друкованому і електронному
вигляді місцевим відділенням Державного казначейства для казначейського
обслуговування доходів і міжбюджетних трансфертів місцевих бюджетів, а
оригінали залишаються юджетному/фінансовому управлінні.

Місцевий фінансовий орган протягам трьох робочих днів після затвердження
розпису доводить головним розпорядникам витяг із розпису, що є підставою
для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань.

Внесення змін до розпису

Внесення змін до розпису здійснюється у разі:

необхідності перерозподілу видатків за економічною класифікацією

прийняття рішення про передачу повноважень на виконання функцій або
надання послуг, на які затверджено бюджетне призначення, від одного
головного розпорядника іншому.

прийняття рішення про розподіл нерозподілених бюджетних асигнувань між
головними розпорядниками;

необхідності збільшення асигнувань спеціального фонду місцевого бюджету
відповідно до положень пункту 3.8 інструкції «Про складання і виконання
розпису місцевого бюджету»;

внесення змін до рішення про місцевий бюджет.

Внесення змін до розпису за загальним фондом місцевого бюджету
передбачає затвердження довідок про внесення змін до кошторисів та
планів асигнувань у порядку,встановленому для затвердження цих
документів .

Відповідні структурні підрозділи фінансового органу за обгрунтованим
поданням головних розпорядників або на підставі прийнятих розпорядчих
рішень не пізніше ніж 20 числа поточного місяця подають структурному
підрозділу фінансового органу з питань бюджету в одному примірнику
пропозиції про внесення змін до розпису для перевірки та візування. При
цьому до довідки необхідно подати обгрунтовані пропозиції щодо
доцільності внесення запропонованих головним розпорядником змін, а
також: інформацію про виділені кошти.

Зміни до помісячного розпису мають відповідати таки.м вимогам:

бути збалансованими за місяцями, тобто не порушувати сукупний обсяг
асигнувань загального фонду місцевого бюджету на місяць, якого
стосуються такі зміни;

не змінювати сукупний обсяг асигнувань загального фонду місцевого
бюджету на рік.за винятком внесення змін до рішення про місцевий бюджет;

враховувати фактично виділені кошти за попередній період;

-відповідати вимогам рішення про місцевий бюджет та інших розпорядчих
рішень;

вноситися на поточний та наступні періоди.

Після затвердження довідки про внесення змін до розпису відповідні
структури, підрозділи фінансового органу подають оригінал та дві його
копії бюджетному відділу для реєстрації за номером та датою, яка
закінчується за годину до кінця робочого дня. За п ‘ять робочих днів до
закінчення місяця (звітного періоду) довідки про внесення змін
нереєструються.

Після реєстрації вони заносяться до реєстру, який складається в двох
примірниках.

Зміни до розпису оформляються таким чином:

підписуються начальником бюджетного відділу і начальником відповідного
структурного підрозділу фінансового органу або особами, що виконують
їхні обов ‘язки;

затверджуються керівником або заступникам начальника фінансового органу;

реєструються за номером та датою.

Якщо з об ‘єктивних обставин виникає необхідність анулювання довідки про
внесення змін до розпису, то бюджетний відділ у дводенний термін після
отримання копії довідки готує доповідну записку на ш ‘я керівника або
заступника керівника фінансового органу, який затверджував довідку, і
візує її в бюджетному відділі. Після погодження із керівником або
заступником керівника фінансового органу доповідна записка передається
до бюджетного відділу для проведення зазначеного анулювання.

Уразі виникнення необхідності внесення змін (при казначейському
обслуговувані місцевих бюджетів за видатками) до вже затверджених та
взятих на облік регіональним управлінням Державного казначейства України
довідок у зв ‘язку з допущеними технічними помилками затверджується нова
довідка, де вказуються реквізити тієї довідки, у якій були допущені
технічні помилки.

Відповідні структурні підрозділи фінансового органу надсилають копії
довідок щодоз.мін до розпису головному розпоряднику, що є підставою для
затвердження довідок про внесення змін до кошторисів та планів
асигнувань.

Головні розпорядники в триденний термін подають регіональному
управлінню Державного казначейства України довідки про внесені зміни до
зведених кошторисів та планів асигнувань у розрізі розпорядників нижчого
рівня. Головні розпорядники коштів доводять відповідні зміни до
розпорядників нижчого рівня, які, в свою чергу, вносять зміни до
кошторису та плану асигнувань.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Бюджетного кодексу України
витрати спеціального фонду місцевого бюджету мають постійне бюджетне
призначення, яке дає право проводити їх виключно в межах і за рахунок
відповідних надходжень до спеціального фонду згідно із законодавством,
якщо рішенням про місцевий бюджет не встановлено інше.

Протягом року розпорядники вносять зміни до спеціального фонду кошторису
за власними надходженнями на підставі довідок установленої форми, які
затверджуються керівниками установ, що затвердили кошторис, без внесення
відповідних змін до розпису за спеціальним фондом. Органи Державного
казначейства України (фінансові органи, якщо це буде передбачено
порядком казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками)
ведуть окремий облік таких змін, проводять видатки на підставі
кошторисів з урахуванням внесених до них змін без внесення змін до
розпису та відображають у звітності про виконання місцевого бюджету
планові показники за спеціальним фондом з урахуванням внесених змін до
кошторисів.

Внесення змін до розпису за спеціальним фондом щодо інших надходжень
здійснюється у загальному порядку, за яким після внесення відповідних
змін до розпису складаються довідки про внесення змін до кошторису. Якщо
інші надходження спеціального фонду місцевого бюджету фактично
перевищили обсяги, враховані при затвердженні місцевого бюджету, то
місцевий фінансовий орган за поданням головних розпорядників збільшує
планові показники за спеціальним фондом шляхом внесення змін до розпису.
Для цього головний розпорядник повинен надати фінансовому органу
детальні обгрунтовані розрахунки та належні пояснення необхідності
внесення змін до розпису.

3. Проблеми та шляхи вдосконалення виконання місцевих бюджетів України в
умовах побудови демократичного суспільства.

Фінансова політика будь-якої держави повинна бути спрямована на
економічний ріст, що досягається за рахунок розвитку матеріальної сфери
виробництва, у тому числі й агропромислового, скорочення державних
витрат, посилення контролю за фінансово-бюджетною і кредитно-грошовою
діяльністю юридичних і фізичних осіб. При цьому важливо мати зроблений
механізм мобілізації засобів у державний бюджет.

Виконання бюджету є ключовим етапом у бюджетному процесі. При виконанні
бюджету відбувається мобілізація частини внутрішнього валового продукту
у бюджетному фонді з подальшим її використанням на фінансування потреб,
передбачених бюджетом того чи іншого рівня.

Виконання бюджету означає забезпечення повного і своєчасного поступлення
запланованих доходів, податків і платежів по всіх рівнях бюджетної
системи України і безперебійне фінансування заходів, намічених в плані
соціально-економічного розвитку регіону.

Виконавчі органи влади на місцях організовують виконання відповідного
бюджету, забезпечують надходження всіх передбачених бюджетом доходів та
ефективне витрачання бюджетних коштів. Виконання бюджету починається з
моменту його затвердження на черговій сесії місцевої ради.

Для організації виконання бюджету принципово важливе значення має
правильний і економічно обгрунтований розподіл всіх видів платежів та
асигнувань по кварталам.

Поквартальний розподіл коштів будується так, щоб забезпечити рівномірне
поступлення доходів для безперебійного фінансування всіх намічених
заходів. Місцеві бюджети повинні бути збалансовані не тільки в цілому за
рік, але й по кожному кварталу окремо. При цьому видатки повинні
покриватися поточними доходами цього кварталу, а в випадках коли є
недостача власних доходів – плановою дотацією, що передбачена в
вищестоящому бюджеті [ 46,с.11 ].

З метою виявлення відхилень у виконанні бюджетів по доходах та у
витрачанні бюджетних коштів проводиться аналіз виконання бюджетів з
встановленням причин, що призвели до негативних відхилень, та
розробляються заходи і пропозиції щодо усунення недоліків та врахування
їх при уточненні бюджетів і при плануванні бюджетів на наступний рік.

Ефективність наповнення як державного так і місцевих бюджетів залежить
від податкової системи. Саме вона вирішує подвійну задачу – централізує
засобу в бюджеті і сприяє розвитку виробництва. Але сьогодні податкова
система не відповідає цим вимогам. Податковий тиск не зменшується, і
більшість товаровиробників підводить до банкрутства. Тобто сучасна
податкова система України має потребу в реформуванні.

Аналіз нинішньої практики оподатковування показує, що становлення і
розвиток податкової системи в нашій країні здійснюється при відсутності
зробленої теоретичної основи. Тому податкова система України сьогодні
носить винятково фіскальний, конфіскаційний характер з явно завищеними
ставками оподатковування. Вона занадто складна, заплутана,
багатоканальна і нестабільна, а звідси – неефективна. Особливо негативно
впливають на економіку постійні зміни в податковому законодавстві, його
недосконалість. Крім того, сучасна податкова і бюджетна системи України
не мають досить гнучкого характеру і майже зовсім не враховують
специфіку окремих галузей і територій. Усе це послужило причиною
формування особливо критичного положення, як у агропромисловому
комплексі України, так і в районах, де головними платниками податків є
підприємства агропромислового комплексу.

На сьогоднішній день припинений процес проведення взаємозаліків.
Погашення податкової заборгованості здійснюється шляхом операцій з
векселями. Але для того, щоб система вексельного обороту країни діяла
ефективно, необхідно забезпечити своєчасну виплату коштів по
зобов’язаннях. А для цього необхідний твердий контроль і сильна система
спостереження за векселями, у противному випадку в бюджет щорічно буде
не до надходила значна сума доходів.

Такі способи погашення недоїмки як взаємозаліки, операції з векселями,
реструктуризація і списання боргів не тільки не вирішують проблему
своєчасності сплати податків у бюджет, але і підривають яку-небудь
фінансову дисципліну з боку керівників сільськогосподарських
підприємств. Тому необхідно створити умови, при яких не приходилося б
звертатися до методів прощення боргів. При рішенні цього питання не
обійти проблему інвестиційної підтримки аграрного сектора.

Останніми роками Україна була свідком поступового переходу від старої
системи фінансування місцевих бюджетів, що значною мірою спиралася на
розщеплення податків, параметри якого змінювалися з року в рік, до
прозорішої системи закріплення податків за певними рівнями бюджетів та
застосування трансфертів вирівнювання, що направляються з Державного
бюджету для фінансування видаткових потреб.

Введення казначейського обслуговування місцевих бюджетів, є істотним
кроком у розвитку цивілізованої фінансової системи держави. Клієнтами
Держказначейства є місцеві фінансові органи і розпорядники коштів
місцевих бюджетів. Це дає змогу забезпечити багатоетапний контроль за
виконанням бюджетів. Казначейське виконання місцевих бюджетів посилює
контроль за цільовим і ефективним використанням коштів бюджетними
установами та відповідністю наданих до оплати рахунків вимогам
законодавства.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

В умовах формування в Україні ринкової економіки податково-бюджетна
система є одним з найбільш діючих інструментів керування економікою,
оскільки організація виконання дохідної і видаткової частин бюджету
зв’язано з поступленням та фінансуванням і основними макропоказниками
економічного і соціального розвитку держави на відповідний рік. Крім
того, бюджет представляє основу фінансового забезпечення діяльності
органів виконавчої влади.

У зв’язку з цим посилення ролі бюджетного механізму в керуванні
економікою держави є актуальним. Значення бюджетного механізму
підсилюється також тим, що в умовах економіки перехідного типу держава
змушена активніше використовувати перерозподільну функцію через
фінансову систему для забезпечення соціальних гарантій населення,
фінансування соціально-культурної сфери, оборони, керування і
міжнародних економічних зв’язків. Мобілізація фінансових ресурсів у
бюджет стала однієї з проблем, що вимагають додаткових заходів щодо
акумулювання фінансових ресурсів для стабілізації і нарощування темпів
економічного росту.

Вивчаючи проблему організацію виконання бюджету в цілому, неможливо
обійти питання, що стосується складних умов формування місцевих
бюджетів.

При формуванні доходів місцевих бюджетів та організації їх виконання в
Україні існують серйозні недоліки, зв’язані з щорічною зміною видів
податків, зарахованих у місцеві бюджети, відсутністю стабільних
нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів,
відсутністю єдиних правил ув’язування доходів місцевих бюджетів і
регіональних податкових надходжень, а також зрозумілих формул
міжрегіонального перерозподілу доходів. Існуюча система розподілу
трансфертів не сприяє зміцненню фінансової дисципліни і не припускає
пошук додаткових джерел доходів місцевих бюджетів. Крім того, в основу
формування місцевих бюджетів в Україні покладений витратний метод, коли
планування доходів зазначених бюджетів на основі сформованих витрат
приводить до перекручування оцінок фінансових потреб регіонів.

Сьогодні місцеві бюджети формуються в дуже складних
фінансово-економічних умовах з надзвичайно динамічним
податково-бюджетним законодавством, що спричиняє ряд негативних
наслідків.

Враховуючи вищесказане пропонуємо наступну методику ефективної
організації виконання бюджетів:

1 етап. Обґрунтовано визначається без трансфертна дохідна база місцевого
бюджету, де враховуються власні, закріплені і регулюючі доходи. Причому,
відрахування від загальнодержавних податків і зборів, що формують
регулюючі доходи, повинні встановлюватися на тривалий термін на
стабільній основі, крім щорічних значних змін. На даному етапі необхідні
застосування і розрахунково-статистичні методи прогнозування й
економіко-математичних методів з використанням ЕОМ. Останні методи
реально застосовні в практиці податково-бюджетного прогнозування і дають
досить точний прогноз, якщо здійснювати розрахунок для невеликого
періоду попередження. Розрахунково-статистичні методи необхідні для
обліку можливих змін у податково-бюджетному законодавстві.

2 етап. Визначається видаткова частина бюджету з чітким закріпленням
джерел фінансування, а саме, яка частина витрат буде фінансуватися
безпосередньо з даного місцевого бюджету, а яка – з бюджетів інших
рівнів. На даному етапі важливо дотримувати правила, відповідно до якого
на початку бюджетного планування розраховується дохідна частина, після
чи одночасно з нею розраховується видаткова частина, але ніяк не
навпаки, як це відбувається зараз в Україні. Якщо випливати цьому
правилу, то бюджетне планування буде здійснюватися виходячи з реальних
можливостей платників податків відповідно до чинного законодавства, що
дозволить прискорити подолання проблеми схованого бюджетного дефіциту.

3 етап. Бюджетне планування продовжується на перспективу в 3 – 5 років,
тобто складається план бюджетного розвитку, верхній рівень якого був би
рухливим. Це значить, що після коректування поточного плану бюджету, а
також з урахуванням його особливостей складається план бюджету ще на
один рік, що випливає за останнім роком верхнього рівня. Таким чином, у
бюджетному плануванні виключаються стрибки і налагоджується безупинний
прогнозно-плановий механізм. Складання подібних планів забезпечить
виявлення і максимальне вивчення тенденції бюджетної забезпеченості. А
знання тенденції дозволить уникнути несподіваних зривів і дисбалансів у
сфері податково-бюджетних відносин.

4 етап. Бюджетні плани на найближчий рік уточнюються відповідно до
загальних закономірностей бюджетного розвитку й умовами конкретного
бюджетного року. Тобто річні бюджети будуть формуватися з урахуванням
виявленої тенденції бюджетної забезпеченості. А це свідчить про
наявність наукового підходу до бюджетного процесу, що при оптимальному
сполученні соціально-економічних і фінансових інтересів повинна
сприяти стабілізації фінансової системи держави.

Список використаної літератури.

Конституція України.–К.: “Вікар”.–1996.

Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради -2001. – №37-38.

Закон України “Про Державний бюджет на 2000 рік”. // Фінанси України
-2000. – №3-ст17

Закон України “Про Державний бюджет на 2001 рік”. // Відомості Верховної
Ради 2001. – №14-16 –ст.17

Закон України “Про Державний бюджет на 2002 рік”. // Відомості Верховної
Ради 2002. – №14-16 –ст.17

Закон України “Про Державний бюджет на 2003рік”. // Відомості Верховної
Ради 2003. – №14-16 –ст.17

Закон України “Про Державний бюджет на 2004рік”. // Відомості Верховної
Ради 2004. – №14-16 –ст.17

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” // Відомості
Верховної Ради – 1997. – №24 – ст.170.

Закон України ” Про плату за землю ” Відомості Верховної Ради – 1996.
-№1 -ст.210

Закон України ” Про податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин та механізмів ” Відомості Верховної Ради – 1997. – №20
-ст.116.

Закон України ” Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності” Відомості Верховної Ради – 1998. – №6- ст.97.

Закон України ” Про внесення змін та доповеннь до Закону України ” Про
систему оподаткування ” Відомості Верховної Ради – 1997. – №3 – ст.83.

Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” //
Відомості Верховної Ради України – 1993. – № ЗО – с. 336.

Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення наповнення
Державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни” № 187
від 28.02.97.

Указ Президента України “Про основні напрями соціальної політики на
1997-2000 роки” № 1166/97 від 18.10.97.

Указ Президента України ” Про фіксований сільськогосподарський податок ”
. Урядовий курєр – 1998. – №36 – ст.9

Указ Президента України ” Про Державну програму приватизації на 1999 рік
” Урядовий курєр – 1998. – №49 – ст.11.

Наказ Міністерства фінансів У країн й, ФДМУ, ДПАУ “Про затвердження
Порядку перерахування у 1997 році до місцевих бюджетів коштів, одержаних
від приватизації об’єктів комунальної власності” № 54/1339/434 від
27.11.97.

Постанова Кабінету Міністрів України ” Про надання населенню субсидій
для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг ” Збірник
постанов Кабінету Міністрів України – 1995 .

Постанова Кабінету Міністрів України ” Про затвердження базових
нормативів плати за користування надрами для видобування корисних
копалин та порядку справляння плати за користування надрами для
видобування корисних копалин ” . Збірник постанов Кабінету Міністрів
України – 1997.Айвазян С.А., Енюков И.С., Мешалкин Л.Д. Прикладная
статистика: основы моделирования и первичная обработка данных:
Справочное пособие. – М.:Финансы и статистика, 1997. – 292 с.

Підсумки соціально-економічного розвитку України у 2003 році — стан
виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України „Відкритість,
дієвість, результативність”.Підсумки виконання бюджетів всіх рівнів
2001-2003 рр.

Амоша А.И., Иванов Е.Т. Каноны рынка и законы экономики. – Кн. 2:
Процесс производства. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 1999.- 517с.

Антоньєв І.К. Основні напрямки державної фінансовий підтримки
агропромислового комплексу // Фінанси України. -1999. -№ 6. – С. 3-7.

Бакетт М. Фермерское производство. -М.: Агропромиздат, 1995. – 181 с.

Баланюк И. Некоторые научно-методологические аспекты реформирования
аграрного сектора экономики // Экономика Украины. – 1998. – № 5. – С.
67-73.

Белоконь И. Трудовые ресурсы села (проблемы сезонной занятости). –
К.:Наукова думка, 1995. – 268 с.

Белопольская В. региональный воспроизводственный процесс как объект
управления территорией // Финансы, учет, банки. – 2000.- №3. – С. 27-39.

Большой энциклопедический словарь. Расі. – М.: Советская энциклопедия,
1991. – 863с.

Буковинський С.А. Шляхи розвитку бюджетної системи України. // Фінанси
України. -1998. -№ 9. – С. 3-11.

Булкина М. Экономика. Независимый институт российского
предпринимательства. -М.: Мысль, 1996. – 181 с.

Василенко Л.І., Бабич П.С. Місцеві фінанси та фінансова незалежність //
Фінанси України. -1998. -№ 8. – 112-117.

Вишневский В. Налогообложение предприятий в Украине. – Донецк: ИЭП НАН
Украины, 2001.-328с.

Вишневський В. До питання про ідею единого податку // Фінанси України.
-2000.- №7. -С. 11-18.

Власність у сільському господарств/. За ред. Юрчишина В., Саблука П. –
К.:Урожай, 1993.-350с.

Вместо четырех налогов и шести сборов – один фиксированный. (Из
пресс-конференции Председателя ГНА Украины Н. Азарова) // Вестник
налоговой службы Украины. – 2002. – № 5. – С. 5-8.

Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової економіки. – К.: Наукова
думка, 1997.-З 76с.

Галаган Б.Э., Даниленко В.А., Онищук В.М. Справочник по
бюджетно-финансовой работе сельских и поселковых советов. -К.:
Издательство политической литературы Украины, 1991. – 175с.

Гладій М.В., Іванух Р.А. Фінансова політика держави в аграрному секторі
економіки // Фінанси України. -2001. -№ 4. – С. 3-14.

Глинский В.В., Ионин В.Г. Статистический анализ: Учебное пособие. -М.:
Информационно-издательский дом “Фиминъ”, 2000. – 378 с.

Глухов В.В., Дольдэ И.В. Налоги: теория и практика: Учебное пособие.
-Санкт-Петербург: Специальная литература, 1996. – 410 с.

Горбулин В., Михалевич М., Сергиенко И. О некоторых проблемах и
результатах финансового и бюджетного прогнозирования в условиях
переходной экономики // Экономика Украины. – 1997. – № 2. – С. 31-39.

Демкив О. Местные бюджеты США // Экономика Украины. -1995. -№ 6. – С.
81-84.

Демьяненко М. Налоговая система АПК в период становления рыночных
отношений // Экономика Украины. -1996. – № 11. – С. 37-46.

Демьяненко С. К концепции национальной аграрной политики // Экономика
Украины. – 1998. – № 1. – С. 22-31.

Дикань Л.В. Налогообложение: Учебное пособие. – К: Фактор, 1996. – 310
с.

Дяконова І.І. Удосконалення методів регулювання доходів і видатків
державного й місцевого бюджетів // Фінанси України. -1999. – № 3. – С.
125-129.

Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова 1.1. Бюджет і фінансова політика
України. -К.: Наукова думка, 1997. – 302 с.

Єременко В. Основи соціальної економіки .-К.: МАУП, 1997.-168с.

Єрохін С., Каніщеноко П. Основи економічної теорії. – К.Юснови, 1996.
Ю.Азарян О. Фіскальна політика як засіб впливу на інвестиційні процеси
// Вісник Технологічного університету Поділля. – 1999. – №5. – С.
103-107.

Завадський Й. Управління сільськогосподарським виробництвом у системі
АПК. – К.: Вища школа, 1994. – 367 с.

Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про
плату за землю” від 19.09.96. //ВВРУ. – 1996. – №45. – ст.238.

Закон України “Про внесення змін та доповнень в Закон України “Про
фіксований сільськогосподарський податок” від 03.02.1999. // Урядовий
кур’єр. -1999.-20 лютого.

Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від
17.12.1998 р. / Урядовий кур’єр. -1999. -6 січня.

Іванух Р.А. Колобова Л.В. Фінансово-економічна політика держави та її
вплив на розвиток аграрної економіки // Фінанси України. -2000. -№ 11. –
С. 49-58.

Кириленко О.П. Зміцнення доходної бази місцевих бюджетів // Фінанси
України. -1996. № 9. – С. 35-39.

Конрад Ю., Лунина И. Налоговая политика в Украине: подходы и перспективы
// Экономика Украины. -1996. – № 11. – С. 29-36.

Костіна Н., Алексеев А., Василию О. Фінанси: система моделей і
прогнозів. -К.: Четверта хвиля, 1998. – 304 с.

Кравец В. О стратегии банка “Украина” в условиях осуществления
экономических реформ АПК // Экономика Украины. – 1997. – № 5. – С.
35-40.

Криниця С.О. Зміцнення фінансової бази місцевого та регіонального
самоврядування // Фінанси України. -1998. -№ 2. – С. 38^8.

Крисоватий А., Мельник В. Місцеві податки у США та особливості їх
справляння // Фінанси України. -1999. -№ 1. – С. 100-106.

Крисоватий А.У. Державна податкова політика і система податків //
Фінанси України, – 1998. – № 1. – С. 64-68.

Курдюкова Н. Планирование экономического и социального развития
регионов. -К.:Либідь, 1997.-446 с.

Кучерявенко Н. Основы налогового права. – Харьков: Эспада, 1996. – 385
с.

Лапіченко М. Основи фінансово-статистичного аналізу економічних
процесів. -Львів: Світ, 1995.-328с.

Лунина И. Местные бюджеты Украины: поиск новых подходов к проведению
реформ // Экономика Украины. – 2002. – № 3. – С. 31-41.

Магас В. Микроэкономический анализ современных тенденций в аграрной
сфере // Экономика Украины. – 2000. – № 2. – С. 13-19.

Мельник А. Державне регулювання економіки перехідного періоду (світовий
досвід і проблеми України). – Тернопіль: Збруч, 1997. – 179 с.

Михасюк I., Побурко О., Яцура В. Основи регулювання економічного і
соціального розвитку регіонів.—К.: Віпол, 1995.—231 с.

Мітюков 1.0. Бюджет і бюджетна політика у 1999 році. // Фінанси України.
-1999. -№3.- С. 3-17.

Москвин А. Проблемы и альтернативы агрореформы // Экономика Украины.
-1998.-№!.-С. 44-52.

Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. – К.: Вік, Глобус, 1992. – 683 с.

Окунева Л.П. Налоги и налогообложение в России: Учебник. – М.:
Финстатинформ, 1996. – 375с.

Онишко С. Реальності та перешкоди на шляху до ефективної системи
оподаткування // Проблеми фінансово-кредитного регулювання в перехідній
економіці: Збірник наукових праць. – К.: Інститут економіки НАНУ.- 1996.
-С.46-52.

Онищенко А., Юрчишин В. Современный этап формирования аграрной политики:
особенности и проблемы // Экономика Украины. – 1997. – № 9. – С. 4-15.

Падалка В.М., Михайлик Ю.О., Крапивка В.І. Економічні моделі як засіб
прогнозування доходів регіональних бюджетів // Фінанси України. -2001.
-№ 6. -С. 8-18.

Панасюк Б. Кризис платежей: пути его преодоления // Экономика Украины.
1997.-№11.-С. 4-15.

Пивоварський О. Економіка перехідного періоду. – К.: Основи, 1998. – 354
с.

Поляк Г. Финансы местных советов. – М.: Высшая школа, 1978. – 214 с.

Постановление Верховной Рады Украины “Об основных положениях налоговой
политики и налоговой реформе в Украине. // Голос Украины. – 1996. – 10
января. – (№ 4).

Проблемные вопросы налогообложения и пути увеличения доходов бюджета.
(Из стенограммы заседания Верховной Рады Украины) // Вестник налоговой
службы Украины. -1998.- № 3. – С. 9-17.

Прокопенко П., Мамутов В., Замойский И.Е. и др. Формирование
организационно экономических отношений в производственном комплексе
региона. – К.: Наукова думка, 1993. – 273 с.

Радіонова І.Ф., Бурлай Т.В. Модель дефіциту бюджету України. // Фінанси
України. -1998. -№ 9. – С. 9-15.

Романів М. Державний фінансовий контроль і аудит. – К.: НІОС, 1998. –
224 с.

Рыбак В. Проблемы формирования доходных источников местных бюджетов //
Экономика Украины. -2000. -№ 10. – С. 29-38.

Слухай С.В. Фінансове вирівнювання на рівні територіальних громад
-досвід ФРН // Фінанси України. -2000. -№ 5. – С. 42-53.

Сорока І.В, Омелянович Л.О. Підвищення фінансової стабілізації економіки
Донецької області // Фінанси України. – 2002. – №8. – С.11-18.

Социальные проблемы: оценка и пути решения / Новикова О., Буздуган Ю.,
Амоша А. и др. – Кн.2: Социальная политика. – К.:Наукова думка, 1995. –
102с.

Строев Е. 0 новых ориентирах экономической политики // Вопросы
экономики. – 1998. – № 5. – С. 4-13.

Терещенко С.І. Досвід корпораційного оподаткування у ФРН. // Фінанси
України.-2001.-№ 11.-С.84-91.

Ткаченко Т. Налог на прибыль предприятий и прямые иностранные инвестиции
// Экономика Украины. – 2002. – № 4. – С. 26-34.

Турчинов О.В. Тіньова економіка: теоретичні основи дослідження. -К.:
Артек, 1995.-117с.

Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учебник/ Под ред. Л.А.
Дробозиной.-М.: Финансы. ЮНИТИ, 2000. – 479с.

Чумаченко Н., Биренберг Б., Вожик Л. и др. Самоуправление и
самофинансирование регионов: теория и практика. – К.: Наукова думка,
1994. -211с.

Чухно А. Перехід до ринкової економіки. – К.: Наукова думка, 1996. – 278
с.

Шевчук В. Становления та розвиток системи державного фінансового
контролю в Україні // Фінанси України. – 2002. – № 9. – С. 61-72.

Шепотько Л., Прокопа I., Максимюк О., Гудзинський С. Село: сучасна
політика і стратегія розвитку. – К.: Україна, 1997. – 330 с.

Энтони Б. Аткинсон, Джозеф Э. Стиглиц. Лекции по экономической теории
государственного сектора / Пер. с английского под ред. Л.Л. Любимова. –
М.:Аспект Пресс, 1995. – 832 с.

Юрко Е. О путях преодоления платежного кризиса // Экономика Украины.
-2000.-№4.-С. 18-23.

Юхновський І.Р. Податкова політика у сільському господарстві. -К.:
Либідь, 1994-216с.

Ярошенко С.П. Поєднання національних і регіональних інтересів у
фінансово-кредитній сфері // Фінанси України. – 2002. – № 9. – С. 44-48.

PAGE 1

PAGE 38

Бюджетна система України

Державний бюджет

Місцеві бюджети

Бюджет

АР Крим

Обласні бюджети

Районні бюджети

Бюджети місцевого самоврядування

Бюджети районів у містах

Бюджети територіальних громад сіл

Бюджети територіальних громад селищ

Бюджети територіальних громад міст

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020