Реферат на тему:
Вимоги до якості вищої освіти в інформаційному суспільстві
Нинішні світові глобалізаційні процеси відбуваються у час, коли
«основним ресурсом стає інформація, а фактором, що стимулює чи обмежує
розвиток суспільства, – знання» [1, с.119]. Перехід від індустріальних
до інформаційних технологій стає помітним явищем в усіх провідних
країнах світу. Ідеалом, кінцевою метою такого переходу є побудова
інформаційного суспільства, у центрі якого постає людина з усім
розмаїттям її інтересів та потреб. Гуманістична спрямованість
інформаційного суспільства визначає такі його базові цінності, як
пріоритет громадянських прав і свобод, соціальну активність,
ініціативність, право вибору, відповідальність. Позитивний досвід в
утвердженні перелічених цінностей мають створені освітянські
інформаційні мережі в Європейському Союзі, діючий з 1995 року «Форум» з
проблем становлення інформаційного суспільства, а також британський
проект «Супермагістралі в освіті – Шлях уперед», німецький -«Школи в
мережі», вітчизняний фонд «Інформаційне Суспільство України» та ін.
Учасники навчального процесу стають партнерами з використання і
розширення інформаційних мереж, реалізації низки навчальних,
дослідницьких, соціальних, гуманітарних, культурних проектів.
Як справедливо зазначає Олексій Голобуцький, гарантією дієвості та
ефективності впровадження інформаційних технологій є «розуміння кожним
громадянином того, чому і як саме урядові портали і муніципальні сайти,
дистанційна освіта і телеробота, власний сайт і створення віртуальної
фірми здатні покращити його власне життя і життя його дітей»[2].
Утвердження розуміння важливості та необхідності інформаційних
технологій як одного з провідних інструментів професійного
самоствердження особистості, а далі – конкурентоздатності держави,
сьогодні має стати одним з пріоритетів в діяльності закладів вищої
освіти України. Слід негайно посилити вимоги до якості учбово-методичної
бази, забезпечення навчального процесу новими і сучасними засобами і
методами пізнання, що пов’язані з передовими інформаційними
технологіями; треба, нарешті, подбати про якість
професорсько-викладацького складу, який має забезпечувати «рух на
випередження», а не ширяти в ілюзіях і стереотипах минулого.
У своїй статті «Сучасна українська освіта за умов конкуренції
інформаційних потоків» Михайло Жук вводить поняття адекватності
інформаційної моделі університету сучасним інформаційним стандартам, яке
по суті означає інформаційно-технологічну відповідність навчального
процесу та організації наукової діяльності сучасному рівню світових
досягнень. Використання сучасних джерел інформації підсилює
індивідуальні стратегії успішності студентів, стимулює університети до
«інформаційної презентації власних досягнень, напрямів пошуку партнерів,
інформаційного забезпечення навчального процесу шляхом створення
університетських інформаційних ресурсів, мереж, кластерів» [3].
Вища освіта в інформаційному суспільстві – це середовище інформаційного
обміну, який передбачає не лише засвоєння, але й передачу та генерування
нової інформації в обмін на отриману, а також продукування знань. В
цьому контексті проводиться чітке розмежування знання та інформації.
Знання – це результат пізнання дійсності, що має системне і
несуперечливе оформлення і є за характером об’єктивним (незалежним від
волі людини). Інформація – це відомості будь-якого роду, що часто
виражають суб’єктивну думку мовця, можуть бути недостовірними і
суперечливими. Російський вчений Георгій Ільїн звертає увагу на важливий
ефект взаємопереходу знань в інформацію і навпаки. Відносність знання в
силу швидкого застарівання призводить до «витіснення знань інформацією в
якості основного елемента освітнього процесу, що перетворює знання в
інформацію про світ» [4]. Таким чином, студент отримує несистематизовані
відомості, осистемлення та перетворення яких в знання є завданням самого
студента.
Звідси оцінка якості вищої освіти може включати такі параметри, як:
§ адекватність навчання студента способів опрацювання інформації;
§ забезпечення ефективності набуття студентом таких компетенцій,
як досконале володіння комп’ютером, знання щонайменше двох іноземних
мов;
§ результативність методів вироблення навиків встановлення
наукової істини;
§ успішність у створенні атмосфери особистого переживання
народження знання;
§ оптимізація діалогу в процесі співтворчості між викладачем та
студентом.
Вища освіта повинна сприяти становленню громадянина інформаційного
суспільства, в якому (1) кожен має можливість отримати оперативну та
достовірну інформацію будь-якого виду і призначення за допомогою
глобальних інформаційних мереж з будь-якої точки географічного простору;
(2) наявна можливість реалізації миттєвої комунікації як між окремими
членами суспільства, так і з державними та суспільними структурами; (3)
трансформується діяльність засобів масової інформації, розвивається та
інтегрується з інформаційними мережами цифрове телебачення; (4) зникають
географічні та політичні кордони держав в рамках інформаційних мереж
[5].
Російський вчений Олег Сюнтюренко виділяє п’ять блоків державного рівня
проблем інформатизації науки та освіти, розв’язання яких, на нашу думку,
безпосередньо сприятиме підвищенню якості вищої освіти зокрема і в
Україні [6].
Перша група проблем – це електронізація інформаційних ресурсів і
реалізація сучасного телекомунікаційного доступу вчених до провідних
національних центрів.
Друга група об’єднує проблеми створення уніфікованого інтерфейса доступу
до ресурсів та електронних каталогів наукових бібліотек, а також
створення системи цифрових бібліотек, у першу чергу на базі існуючих
державних.
Третя група проблем акцентує увагу на взаємодоповнюваності понять
«впровадження» та «інтеграція». Йдеться про впровадження інформаційних
методів у процеси наукових досліджень: комп’ютерне моделювання,
корреляційний аналіз, статистичний аналіз і т.п. Обов’язковим
паралельним процесом має бути інтеграція науково-дослідницької та
інформаційної діяльності шляхом впровадження альтернативної
інформаційної технології – комп’ютерної автоформалізації професійних
знань. Учені можуть продукувати нові знання шляхом проведення
експериментів, теоретичних розрахунків і т.п.
Не менш важливим, однак, є узагальнення та систематизація вже
накопичених знань та створення умов для широкого доступу до цієї
наукової інформації.
Четверта група проблем – це відновлення на якісно новому рівні
інформаційного обміну між інформаційними центрами країн – колишніх
республік СРСР.
Нарешті, п’ята група – це проблеми реалізації взаємного обміну науковою
та технічною інформацією вітчизняних та зарубіжних вчених засобами
телекомунікаційного зв’язку.
Як видно із вищесказаного, освіта і наука – це цілісна «зв’язка», в якій
одна складова відіграє дедалі важливішу роль для розвитку іншої
складової. Підвищення якості вищої освіти можливе сьогодні лише за умови
«фундаменталізації освіти на основі органічної єдності його технічної,
природнонаукової та гуманістичних складових»[7, c.13].
&
Гуманістична спрямованість інформаційного суспільства передбачає і
відповідну спрямованість інформаційних освітніх технологій, що ставить
ряд вимог перед сучасним ВНЗ. Це, по-перше, підбір таких інформаційних
освітніх технологій, які б доносили до студента «розуміння розмаїття
людських культур, складності й неоднозначності гуманістичної перспективи
людства»[8]. По-друге, важливим є забезпечення принципу плюралізму, що
виключає претензії когось на абсолютність та адекватність істини.
По-третє, викладач ВНЗ має дотримуватись у своїй роботі принципу
репрезентативності тих інформаційних освітніх технологій, які вже
здобули загальне визнання і виявляють дбайливе ставлення до першоджерел,
класичних текстів. Педагог має володіти мистецтвом інтерпретації,
творчого підходу, здатного ввести студента в складний світ гуманітарної
культури. Ще одна вимога – дотримання принципу дистанціювання, що
передбачає збалансоване та безстороннє застосування інформаційних
освітніх технологій. Це, зокрема, означає і те, що викладач не має право
нав’язувати власні політичні чи будь-які інші переконання, застосовувати
в навчально-виховному процесі авторитарні методи впливу на свідомість
студента і т.п. П’ятою вимогою, яку слід адресувати до всіх творців
стратегії вищої освіти, можна вважати необхідну при впровадженні
сучасних освітніх технологій фундаменталізацію як «поглиблення
теоретичної, загальноосвітньої і загальнокультурної компоненти в змісті
цих технологій»[9]. У цьому контексті мова передовсім іде про
методологізацію змісту як освіти, так і власне її інформаційних
технологій. Викладання таких різних по своїй суті дисциплін, як
гуманітарні та природничо-наукові, не може проходити за одними і тими ж
схемами вербалізації чи догматичного заучування матеріалу,
«розфасованого» на окремі змістові порції.
Дотримання вищеперелічених п’яти вимог сприятиме підвищенню якості вищої
освіти, допомагатиме основному суб’єкту навчального процесу не лише
опанувати певну суму знань, але й розкрити свою різнопланову сутність.
В умовах інформаційного суспільства вищий навчальний заклад кардинально
змінює такі свої основні складові, як організаційна структура, методи і
форми навчання, викладацький склад. Так, наприклад, привабливою і
доступною стає дистанційна форма навчання засобами інтернету, що дає
змогу заощаджувати час і кошти, сприяє підвищенню якості освіти завдяки
таким рисам , як самоменеджмент знань, гнучкість розкладу,
інновативність, творчий пошук, можливість здійснення особистого вибору
та ін [10,c. 29].
Забезпечення високої якості освіти у вищому навчальному закладі
інформаційного суспільства потребує окрім всього іншого змін в
управлінні в напрямку усунення таких елементів, як надмірна
централізація та адміністративний вплив, закритість у прийнятті рішень,
волюнтаризм та непрозорість в діях щодо основних суб’єктів навчального
процесу. Натомість уся управлінська діяльність має спрямовуватись на
створення повнокровного інформаційного середовища партнерського
спілкування та творчості викладача і студента. Останній при цьому
розглядається як носій нової свідомості, яка здатна органічно та
ефективно опанувати найпередовіші механізми орієнтування у віртуальному
просторі з метою створення нових знань та технологій.
Система вищої освіти повинна стати також і фактором упередження деяких
негативних сторін інформатизації суспільства. Мова йде, перш за все, про
явище «інформації заради інформації», коли відбувається субституція
знань інформаційним валом, коли кількість шкодить якості, коли має місце
«безсенсове переущільнення інформаційного середовища людини та
досягнення власних цілей, далеких від здобуття нового знання», коли
«відбувається загальна декультуризація соціуму, пов’язана з розвитком (і
навіть ренесансом) хибних форм креатосфери, що поширюються і в мистецтві
(маскультура), і в освіті (формування обмеженої еліти і маси працівників
для універсамів, «макдональдсів» та складальних конвеєрів), і в науці
(яка стає дедалі більше позитивістською, орієнтованою на розвиток
«фіктивного» сектора) »[11].
В якості висновків наголосимо на наступному. У час перманентних
соціальних трансформацій, науково-технологічних відкриттів,
інформатизації суспільства вища освіта має не лише виконувати роль
стабілізатора, – вона мусить також сприяти появі випереджаючих
технологій, що каталізують поступ суспільства у його стабільному
розвитку. Саме в «надрах» вищої освіти має відбуватись оцінка і корекція
ціннісних орієнтирів суспільства, саме тут слід шукати раціональний
баланс традиційних та інформаційно-інноваційних технологій. Якість вищої
освіти в інформаційному суспільстві обумовлюється не кількістю
комп’ютерів, не багатством інформаційних баз, а підготовленістю як
студента, так і викладача до ефективної переробки інформації з метою
отримання системних та об’єктивних знань. Інформаційне суспільство – не
самоціль, а незалежна від нашої волі реальність, яка, за вмілого з нею
поводження, може сприяти побудові суспільства знань та інновацій. У
зв’язку з стрімким розвитком нових технологій та застаріванням великої
кількості професійних знань важливою умовою соціальної комфортності
людини є самоосвіта, перепідготовка, навчання впродовж життя. Завданням
вищого навчального закладу стає створення освітнього капіталу – знання
та вміння населення, що відповідають потребам ринку праці, громадському
життю, дають потенціал самореалізації особистості в різних, часто
діаметрально протилежних сферах діяльності.
Суперечливість процесу інформатизації суспільства ставить і таке вкрай
важливе завдання перед вищою освітою, як утримання гуманістичної
спрямованості соціальних процесів заради подолання можливої глобальної
деструкції духовності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Сохраняева Т.В. Гуманистические ориентиры развития системы образования
// Философские науки. – 2005. -№9.
Голобуцкий Алексей. Украина на пути к Глобальному информационному
обществу // Доповідь на ІХ Міжнародній науково-практичної конференції
“Розбудова інформаційного суспільства: ресурси і технології”. URL
http://www.e-ukraine.org.ua/publications/e-goverment/UINTEI-Golob.htm
(30 жовтня 2006).
Жук М.В. Сучасна українська освіта за умов конкуренції інформаційних
потоків// URL http://www.dlab.kiev.ua/ITEA2006/paper/Zhuk.doc (30 жовтня
2006).
Ильин Г.Л. Философия образования (идея непрерывности). – М.: «Вузовская
книга», 2002. – C 92.
Сюнтюренко О.В. Информационное общество и информатизация науки// URL
http://www.rfbr.ru/default.asp?doc_id=5198 (30 жовтня 2006).
Бех Володимир. Філософський аналіз походження соціальних проблем вищої
школи // Вища освіта України.- 2005.- №3.- С.13-19.
Зуєва В.І. Аксіологічний аспект гуманістичної спрямованості
інформаційних освітніх технологій // Мультиверсум. Філософський
альманах. – К.: Центр духовної культури, – 2005. – № 49. URL
http://www.filosof.com.ua/Jornel/M_49/Sujeva.htm (30 жовтня 2006).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
