.

Взаємодія третього сектора економіки з державним сектором (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1552
Скачать документ

Реферат на тему:

Взаємодія третього сектора економіки з державним сектором

Серед неоднозначних результатів ринкових перетворень — істотна зміна
ресурсного, насамперед фінансового забезпечення заходів
соціально-економічної політики в усіх галузях соціальної сфери. Хронічна
нестача грошових коштів обмежує можливості держави в проведенні активних
соціальних перетворень перехідного періоду. У складній економічній
ситуації опинилися всі галузі соціальної сфери — освіта, наука та ін.

У цих умовах надзвичайно актуальною стає проблема фінансового
забезпечення, зокрема додаткового залучення позабюджетних засобів, а
також усіх груп суспільства до вирішення найважливіших
соціально-культурних проблем України.

Суспільним інститутом, здатним ефективно впоратися з вирішенням багатьох
суспільних проблем, залучити додаткові фінансові кошти в галузі
соціальної сфери — освіту і науку, а також сприяти оптимізації розподілу
ресурсів національної економіки, є некомерційний сектор. У зв’язку з
цим, дослідження проблем некомерційного господарювання стає особливо
важливим для підтримки соціального сектора і забезпечення соціального
захисту населення, збереження наукового і освітнього потенціалу країни.

Попри на важливість та актуальність порушеної теми, можна зазначити, що
основні проблеми не достатньо розроблені. На це вказує насамперед
відсутність сучасних монографічних досліджень про третій сектор, його
стан, перспективи. Все ж науковці сформулювали низку ідей, які і
сьогодні залишаються актуальними. Наприклад, теорія громадських
організацій, розроблена В. Є. Зайцевою, С. Е. Жилинським, A.  І.
Коваленко, В. В. Кравченко, О. В. Орловою, Д. В. Шутько, А. І. Щигликом,
Ц. Я. Ямпольською. Учені Ю. К. Абрамов, В. М. Зубко, О. С. Автономов, Т.
В. Апарова, Л. Б. Архіпова, B.Б. Євдокимов, Ю. А. Юдін досліджували стан
громадських організацій та політичних партій у зарубіжних державах.

На початку 90-х років публікуються дослідження, які відображають нові
підходи до вивчення інституту громадських організацій. Серед них
необхідно відзначити розробку щодо благодійних організацій США, яка була
здійснена в 1990–1991 рр. в Інституті проблем управління РАН авторським
колективом під керівництвом В. А. Філіппова; праці А. Б. Агапова з
проблем інформаційно-правового забезпечення діяльності об’єднань
громадян; С. А. Солдатова про політико-правові проблеми громадських
організацій; С. С. Юрієва, А. А. Даркова з проблем формулювання
концепції правового статусу громадських організацій, А. Г. Майстренко,
Т. Д. Матвеєвої з проблем функціонування неурядових правозахисних
організацій.

Основна мета дослідження — розкрити суть і важливість взаємодії держави
з третім сектором, висвітлення питань організаційно-економічної
співпраці та надання пропозицій щодо її майбутнього розвитку.

Некомерційний сектор чинить певний вплив на діяльність державного
сектора, але, з іншого боку, він зазнає і зворотного впливу. Діяльність
держави (в особі уряду) і діяльність третього сектора хоч і є, по суті,
виразом прагнення людей до об’єднання для досягнення мети. Часто ці
прагнення представляють конкурентні сили. Чим сильніша та
централізованіша держава, тим менше критикує вона прояви осмислення
своєї державної політики в різних сферах, представлених суспільними
угрупуваннями [1, c. 478]. У державах, де сильні тенденції
децентралізації, виникає благодатний ґрунт для бурхливого розвитку
третього сектора. Так, наприклад, загальновідома постійна пристрасть
американців до об’єднання в асоціації і різноманітні волонтерські групи.

Ця тенденція виявляється і в сучасній Україні, де характерною ознакою
нових відносин стали ідеї державності, що набирали сили, і пов’язані зі
зростанням суспільної активності населення.

Бурхливе кількісне зростання організацій третього сектора в сучасному
світі залежить від розвитку політичних процесів становлення цивільного
суспільства, організаційного оформлення некомерційного сектора в
суспільну силу, яка є обов’язковою частиною сучасного суспільства.

Дослідження історичних етапів розвитку третього сектора дає підстави
зробити такі висновки:

•    розвиток третього сектора нерозривно пов’язаний із становленням і
посиленням держави;

•     якщо спочатку третій сектор узяв на себе функції благодійної
діяльності, розширюючи її завдання, то згодом з’явилося багато інших
функцій — професійних, політичних тощо;

•     у процесі історичного розвитку третій сектор
інституціоналізувався, перетворився на відокремлену від держави силу і
на сучасному етапі є авторитетною частиною суспільства [2].

Підтвердженням цього є сучасний характер взаємодії держави і
некомерційного сектора в США, країні, що має найбільш масштабний і
розвинений третій сектор. Федеральний уряд США активно залучає інші
інститути — уряди штатів, місцеві власті, різні організації —
університети, лікарні, банки тощо в справу забезпечення послуг
колективного користування [3]. Держава використовує всю різноманітність
соціальних партнерів для виконання важливих завдань. Внаслідок цього
з’явилася ретельно розроблена концепція «соціального партнерства»,
згідно з якою, уряд надає істотну свободу дій своїм соціальним партнерам
у питаннях використання державних коштів і поділяє з ними частину
державних повноважень.

Концепція соціального партнерства виникла як спосіб підвищення ролі
уряду у забезпеченні основ добробуту, не вдаючись при цьому до
надмірного збільшення адміністративного апарату. Створення цієї моделі
мотивовано, насамперед, турботою про гнучкість і економію бюджетних
коштів. З одного боку, ця модель забезпечення соціальних послуг дає
змогу легше адаптуватися до місцевих умов і потреб індивідів, що сприяє
уникненню деяких недоліків централізованого управління і обмежень, які
виникають внаслідок централізованого державного забезпечення соціальних
послуг.

Залучення зовнішніх підрядчиків призводить до зниження витрат завдяки
розвитку конкуренції і економії ресурсів.

З іншого боку, привертаючи зовнішніх підрядчиків до реалізації державних
програм (банки — до страхування державних цінних паперів, приватні
медичні страхові компанії і лікарні — до реалізації державних медичних
програм), забезпечуючи приватні соціальні служби державними фінансовими
коштами, держава досягає й іншого позитивного результату — вона
забезпечує необхідною суспільною підтримкою діяльність уряду і
державного апарату [4, c. 486].

Некомерційні організації є закономірними кандидатами на участь у системі
соціального партнерства, оскільки в більшості випадків вони працюють над
вирішенням одних і тих самих завдань. У низці країн організації
некомерційного сектора вийшли на сцену навіть раніше, ніж урядові, як
відповідь на потреби диференційованого попиту, що розвивається [5, c.
10].

У зв’язку з цим стає очевидним важливість дослідження форм взаємодії
держави і некомерційного сектора для вироблення ефективної державної
політики щодо третього сектора — наприклад, для відповіді на питання про
те, що вигідніше — субсидувати і підтримувати вже існуючі громадські
організації чи створювати нові державні структури [6].

Концепція соціального партнерства підкреслює важливість партнерських
відносин між державним і некомерційним секторами, проте не дає
відповідей на питання, чи може третій сектор через властиві йому
переваги повністю витіснити державу зі сфери виробництва суспільних благ
і розвиватися ізольовано від держави.

У багатьох випадках трансакційні витрати, що виникають внаслідок
державного забезпечення благ і послуг колективного користування, мають
тенденцію бути значно вищими, ніж при використанні послуг третього
сектора, оскільки перш ніж уряд зможе функціонувати, він повинен
оповістити населення і дістати схвалення своїх дій, написати закони,
проінформувати чиновників і запустити програми в дію [7]. Тому можна
стверджувати, що держава повинна забезпечувати мінімальні соціальні
гарантії. Суспільні блага і послуги, що виходять за межі останніх,
можуть забезпечувати організації некомерційного сектора.

a

 

Тоді виникає питання: чи завжди діяльність організацій третього сектора
у сфері виробництва і розподілу суспільних благ ефективніша за
діяльність державного і комерційного секторів?

Пильний аналіз діяльності третього сектора демонструє наявність
недоліків, які призводять до необхідності його співіснування і з
бізнесом, і з державою. Так, некомерційний сектор обмежений у своїй
здатності акумулювати фінансові ресурси в тих масштабах, які необхідні
для забезпечення суспільно значущих послуг на сучасному етапі
економічного розвитку. Держава через систему оподаткування може
забезпечити необхідні ресурси. Все ж традиційно донором є бізнес [8, c.
133].

Нездатність акумулювати ресурси пов’язана як з проблемою «безбілетника»,
так і коливаннями економічної кон’юнктури. Кон’юнктурні коливання, які
супроводжуються складністю економічного життя, призводять до того, що ті
індивіди й інститути, які надають допомогу іншим на етапі економічного
підйому, самі опиняються в тяжкому становищі на етапі спаду, як це
сталося під час Великої депресії 1929–1932 рр. у США.

Проблемою третього сектора є також вузький груповий інтерес. Йдеться про
тенденцію організацій третього сектора і донорів сфокусувати свої
зусилля на певних невеликих групах. Проте існує вірогідність, що ці
групи населення будуть неадекватно представлені в структурі
некомерційних організацій. Внаслідок цього можуть виникнути такі
ситуації:

• стан, коли певні групи населення залишаються не охопленими діяльністю
некомерційних організацій;

•  некомерційні організації можуть керуватися не тільки міркуваннями
необхідності, а й груповими інтересами. Кожна група населення прагне
створити свою власну організацію, внаслідок чого кількість некомерційних
організацій може збільшитися настільки, що це загрожуватиме економічній
ефективності функціонування некомерційного сектора [9].

Виникає проблема обмеження незалежності. Таке явище пов’язане з
ситуаціями, коли найбільший вплив на визначення суспільних потреб
роблять ті групи, в яких сконцентровані фінансові ресурси. Це може
привести до того, що характер некомерційної діяльності буде складається
не на основі інтересів всієї комуни (групи, спільності), а на основі
переваг її багатих членів, внаслідок чого можуть бути забезпечені
потреби багатих членів суспільства. Ця ситуація може створити відчуття
залежності з боку бідних верств населення, оскільки вони практично не
беруть участі в розподілі ресурсів, які витрачаються під гаслом
реалізації їх інтересів.

Некомерційні організації мають менше можливості залучати професійний
персонал. Частково з цієї причини прихильники державного забезпечення
наприкінці XIX — початку XX століття виступали проти державної підтримки
приватних добродійних інститутів, побоюючись того, що це позбавить
ресурсів, необхідних для створення професійної державної системи
соціального захисту [10].

Необхідно зазначити, що в організаціях сфери бізнесу виникає бажання
здійснювати комерційну діяльність під виглядом некомерційних організацій
з метою отримати різні податкові і неподаткові пільги. Для того, щоб
уникнути таких прецедентів некомерційним організаціям необхідно
дотримуватись вимоги максимальної відвертості і прозорості своєї
діяльності.

Отже, окрім переваг, третій сектор має низку недоліків. Він обмежений у
здатності акумулювати необхідні фінансові ресурси, вразливий для
фаворитизму, схильний до самонищівного патерналізму, а також часом
асоціюється з аматорством, якому протиставляється професіоналізм
державної системи соціального обслуговування.

Наявність мінусів у третьому секторі дає підстави твердити, що:

•    необхідне державне втручання в різних формах (контроль, підтримка в
законодавчій, організаційній і економічній формах, тобто створення умов
для досягнення максимально ефективних результатів);

•   неможливо досягти максимально корисного ефекту в умовах незалежної
діяльності держави, бізнесу і третього сектора, а особливо держави і
некомерційного сектора.

Слабкі сторони третього сектора добре поєднуються з сильними сторонами
державного сектора і навпаки. Держава в змозі забезпечити більш надійні
джерела ресурсів, встановлювати пріоритети діяльності на основі
демократичних процесів, а не відповідно до бажань багатої частини
населення; компенсувати якусь частину патерналізму (заступництво
старшого над молодшим), властивого добродійній системі, надаючи доступ
до послуг права, а не привілей, підвищуючи рівень обслуговування,
встановлюючи стандарти якості.

Існує чотири основні причини, що зумовили необхідність державного
втручання:

Фінансове міркування: хоча приватні пожертвування і добровільна
активність залишаються життєво необхідними, без фінансової підтримки
держави громадським організаціям не обійтися.

Міркування справедливості: коли йдеться про фінансування послуг, держава
здатна гарантувати справедливіший розподіл ресурсів в регіональному
розрізі.

Міркування диверсифікації: здатність держави гарантувати рівноправний
доступ різних груп суспільства до благ і послуг колективного
користування дає змогу забезпечити диверсифікацію потреб різних
суспільних груп.

Міркування дотримання демократичних принципів: провідний принцип
демократичного суспільства полягає в тому, що держава повинна
встановлювати основні пріоритети розвитку суспільства через механізм
демократичного політичного процесу і потім розподіляти ресурси
відповідно до встановлених пріоритетів. Якщо у сфері встановлення
пріоритетів держава покладатиметься тільки на приватні ініціативи, то
механізм визначення пріоритетів опиниться в руках тих, хто контролює
фінансові потоки. Тільки держава, в кооперації з приватним бізнесом і
некомерційним сектором, здатна забезпечити реальну демократичність
вибору пріоритетів суспільного розвитку.

Водночас некомерційні організації мають певні переваги над державними
структурами: вони ефективніше забезпечують адресний характер допомоги,
діючи в обмежених масштабах; пристосовують свої послуги швидше до потреб
клієнтів, ніж до структури державних організацій; забезпечують певний
ступінь конкуренції між постачальниками послуг — важлива не заміна
некомерційного сектора на державний, і державного на некомерційний, а
партнерство між ними.

Аргументом на користь вдосконалення партнерських відносин між державним
і некомерційним секторами є тенденції децентралізації управління
суспільними процесами. Багатократне зростання ефекту полягає в
можливості об’єднання переваг державного сектора з перевагами
некомерційного сектора як з позиції акумуляції ресурсів, так і з позиції
встановлення демократичних пріоритетів.

Позитивні аспекти співпраці держави із третім сектором значно
перевищують негативні, все ж цей процес вимагає детального дослідження,
оскільки він має свої слабкі сторони.

Література

Максименко О. М. Організаційно-правове забезпечення форм співпраці
громадських організацій та органів місцевого самоврядування // Правова
держава: Щорічник наукових праць ІДП НАН України. Вип. 13. — К., 2002.

Аткинсон Э. Б. Стиглиц Дж. Э. Лекции по экономической теории
государственного сектора: Учебник. — М., 1999.

Бодунген А. Третий сектор: место под солнцем // Деньги и
благотворительность. — 2006. — №1. — С. 14–17.

Основи демократії: Навч. посібник / За заг. ред. А. Колодія. — К., 2002.

Онищенко О. С. Шляхи реформування в Україні громадянського суспільства
// Правова держава: Що-річ. наук.праць ІДІП НАН. Вип.13. — К., 2002.

Якобсон Л. И. Экономические методы управления в социально-культурной
сфере. — М., 1999.

Аткинсон Э. Б. Стиглиц Дж. Э. Лекции по экономической теории
государственного сектора: Учебник. — М., 2005.

Журавський В. С. Концепція гармонізації законодавства України із
законодавством держав — членів ЄС // Правова держава: Щорічник наук.
праць ІДП НАН України. Вип.13. — К., 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020