.

Співвідношення юридичної деонтології з професійною культурою та правничою етикою (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
385 3214
Скачать документ

Реферат на тему

Співвідношення юридичної деонтології з професійною культурою та
правничою етикою

План

1. Поняття професійної культури юриста

2. Поняття правничої етики

3. Поняття природного права

Література 1. Поняття професійної культури юриста

Поняття професійної культури тісно пов’язане з поняттям культури праці.
Однак вони не ідентичні. Коли йдеться про будь-яку працю, у тому числі
некваліфіковану, повсякденну, де не потрібні спеціальні знання, то тут
доцільно вживати термін “культура праці”. Але це поняття може означати і
кваліфіковану працю, пов’язану зі спеціалізацією, професіоналізмом,
виробничою діяльністю. Це означає, що культура праці вміщує і професійну
культуру, тобто перше поняття ширше, ніж друге.

Професійна культура невіддільна від культури особи, яку характеризує
насамперед праця, діяльність, виконання службових обов’язків. Тільки
працею, її якістю людина перетворює світ і матеріалізує свої сили та
здібності. Крім цього, культура особи — це філософська категорія, що
відображає рівень соціалізації людини, її придатність до того чи іншого
виду професійної діяльності.

Професійна культура юриста формується поетапно. Насамперед на етапі
усвідомлення юристом свого призначення, коли відбувається певна
адаптація, ознайомлення зі службовими й функціональними обов’язками та
специфікою роботи юридичної установи. Це фактично перші службові дії під
контролем наставника.

Етап формування юриста як професіонала характеризується повною
самостійністю у службовій діяльності, набуттям окремих навичок,
виробленням власного стилю і культури праці та ін. Етап досягнення
вершин майстерності, становлення юриста як професіонала настає після
багатьох років (для кожного індивідуально) праці або взагалі не настає.

Зазначені етапи формування професійної культури впливають на професійну
мораль юриста, основу якої становлять регулювання службових взаємин,
допомога у здійсненні правильного вибору при виконанні службових
обов’язків, оптимальній реалізації прийнятого рішення у практичній
діяльності.

Методологічними основами формування професійної культури юриста як його
властивості виступають філософія права, культурологія права, правнича
деонтологія та правнича етика. Проте ці питання докладно ми розглянемо в
наступних розділах роботи.

Професійна культура як властивість юриста визначається його певним
правовим статусом. Наявність юридичних спеціалізацій породжує специфіку
професійних властивостей.

До спеціальних принципів професійної культури юриста належать:
дозволяється те, що дозволяє закон; уміння користуватися владними
повноваженнями; самосвідомість юриста; оптимальність й ефективність
юридичної діяльності; диференційований підхід у правоохоронній роботі,
гуманізація юридичної роботи.

Професійна культура юриста покликана визначати межі поширення моральних
норм на службову діяльність; утверджувати загальнолюдські цінності,
українські національні традиції та звичаї, теоретично обґрунтувати їхню
необхідність, сутність та специфіку вияву на практиці, відображати норми
службової поведінки працівників, піддавати її критично-ціннісному
аналізові, сприяти доцільному вибору тих чи інших правил взаємовідносин
та принципів професійної моралі.

Професійна культура юриста як різновид культури особи вбирає в себе
внутрішні і зовнішні професійні аспекти практично усіх видів культур.
Професійна майстерність юриста визначає його вміння застосовувати у
процесі реалізації правових норм результати існуючих видів культур
(субкультур), здійснювати правове виховання громадян. Крім цього, юрист
як професіонал повинен максимально використовувати у своїй діяльності
духовні та моральні надбання людства.

Характерною особливістю професійної культури є ієрархія. Адже для кожної
професії створюється власна ієрархія не культур (це неможливо), а
елементів певних видів культур, де на першому місці перебуває духовна, в
тому числі й відносна духовна культура. Така необхідність зумовлюється
конкретною спеціалізацією, зокрема юриста. Тому на високий ступінь може
бути поставлена навіть технічна, космічна, екологічна чи інші культури
залежно від місця праці юриста та його функціональних обов’язків.

Професійна культура, об’єднуючи певні елементи різних видів культури
особи юриста, є субкультурою стосовно професійної культури взагалі.
Тобто професійна культура юриста — це лише один вид субкультури всіх
можливих професій.

2. Поняття правничої етики

Методологічну основу професійної культури юриста становить правнича
етика, предметом дослідження якої є мораль — реальне явище, що
виправдовує своє призначення тоді, коли чогось вимагає від людини, дає
певний ідеальний взірець, у чомусь навіть перевершує реальний стан
людської поведінки. Тобто мораль не пасивна, а існує як певні вимоги.
Мається на увазі органічна єдність загальнолюдських і національних
морально-етичних цінностей.

Професійна культура юриста ґрунтується на морально-етичних та правових
нормах. Виходячи з теорії права, розглядає співвідношення між нормами
права і нормами моралі з позицій єдності, відмінності, взаємодії,
протидії. Звичайно, ці позиції актуальні у тому випадку, коли за основу
норм права беруться норми природного права. Між нормами природного права
і нормами моралі суттєвих відмінностей немає. Тут похибка виражає
суб’єктивне розуміння природних норм і вироблення на цій основі власної
норми, яка поступово сприймається суспільством. Є різниця між чинними
природними діючими законами людського суспільства і законами штучними —
юридичними та моральними, що мають конвенційний характер, хоча і
неоднаковий в праві і моралі.

Ae

oooooooooonooaaaaaoaaaaaaa

aooooocoooooooooocooooooooo

еконання. Людині властиво бачити у праві установку, яка залежить від
особистої волі та думки, складової частини моральної субстанції. Звідси
її прагнення вплинути на право у розумінні наближення до моральних
ідеалів.

У дослідженні морально-етичних норм важливу роль відіграє філософія
права. Природно-правові системи визначають основне питання філософії
права: дослідження вищих основ юридичних установок, які випливають із
природи людини та суспільства. Іншими словами, правнича етика, керуючись
здобутками філософії права, виробляє такі морально-етичні норми, які б
удосконалювали, наближали позитивне право до природних норм службової
поведінки юриста.

Морально-етичні норми професійної культури юриста пов’язані з людською
психологією, яка сформувалася внаслідок правової соціалізації. Ці норми
характеризуються значною індивідуальністю залежно від ступеня
соціалізації. Для професійної культури соціально-етичні норми цінні тим,
що вони або позбавлені альтернативності взагалі, або вибір юристом
альтернативної норми однаково спричиниться до позитивної оцінки його
дій.

З огляду на правничу етику найбільший інтерес становить професійна
мораль юриста, основою якої є правова мораль.

Юрист, використовуючи правову мораль, її джерела здійснює правову
діяльність, приймає правові рішення, активно включається у процес
розробки нових правових завдань, дотримуючись певної мети та методики.

Негативний вплив на діяльність юриста може чинити абсолютизація
раціонального підходу. Юрист, керуючись раціональною правовою дією,
здатний грубо втручатися у закономірні, синергетичні процеси суспільного
розвитку. Внаслідок цього професійна діяльність юриста набуває
небажаного характеру, а дія виявляється у зворотному напрямі.

Правнича етика загалом досліджує юридичний процес, який включає навіть
ті моменти, коли відсутні дії юриста. Тобто на основі законів логіки,
особливо юридичної логіки, можна вивести закономірності юридичної етики,
дійти очікуваного результату. Іншими словами, правнича етика обґрунтовує
існування й поза свідомістю, почуттями та професійною діяльністю юриста,
хоча основою є ефективність реалізації юристом норм права.

Правнича етика властива не лише спеціалістам у галузі права, а й тим
особам, які перебувають у певних правових відносинах. Наприклад,
громадянин України, перетинаючи кордон як турист, отже, і як суб’єкт
права, певною мірою зазнає впливу правової етики. Цей вид етики не
обов’язково професійний, юридичний, а передусім універсальний для всіх
правослухняних громадян.

3. Поняття природного права

Людина своїми думками, почуттями та діями безпосередньо впливає на
природні процесі. Не розуміючи якостей цих впливів, вона може порушити
природний баланс, красу. Це пояснюється тим, що кожна людина є
мікрокопією Всесвіту. Процеси, які відбуваються у Всесвіті, аналогічні
процесам, які відбуваються в організмі людини, її психіці тощо. Життя
конкретної людини — це певна функція Всесвіту. Тому природне право
випливає із самого Всесвіту, людського розуму і є імперативом, який
стоїть над державою і позитивним законом. Природне право, яке випливає
із духу людини — це певні можливості (фізичні, економічні, політичні,
культурні, особистісні), які забезпечують гідне існування людини у
Всесвіті як фізичної, культурної, політичної істоти та її збереження,
розвиток як особистості, індивідуальності з власними психо-емоційним
сприйняттям світу.

Природне право як система норм (у вузькому розумінні) — це сума законів
природи і біологічного розвитку людини, які забезпечують функціонування
Всесвіту.

Природне право як система норм (у широкому розумінні) — це сума
метафізичних духовно-моральних чеснот, яких повинна дотримуватись людина
у підтриманні онтологічних принципів світопорядку з постійним
трансцендентальним обґрунтування власної свобідної волі з метою
активного гармонійного самозбереження у Всесвіті.

Природне право як наука (у вузькому розумінні) — це вчення про правову
обґрунтованість і гарантії державного й міжнародного захисту прав
людини, нації та інших суб’єктів суспільного життя в існуючій політичній
системі.

Природне право як наука (у широкому розумінні) — це вчення про філософію
правової культури, її онтологію та гносеологію, синергетичні правові
процеси, правову красу для морального обґрунтування свобідної волі
людини у правовому просторі.

Норми права є тими постулатами природи, які людина свідомо вибирає для
своєї поведінки під контролем власної совісті. Завдяки цим нормам
формується належне й потрібне, забезпечується дієвість онтологічних
засад, очікується необхідна правова гармонія в суспільстві та Всесвіті.

Література

1. Волченко В.Н. Миропонимание и экоэтика ХХІ века. Наука — Философия —
Религия. — М., 2001.

2. Гончаренко С. Український педагогічний словник. К., 1997.

3. Горшнев В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология. — Харьков, 1988,
1993.

4. Гусарев С.Д., Тихомиров О.Д. Юридическая деонтология. — К., 1999.

5. Этика: Энциклопедический словарь / Под ред. Р.Г. Акресяна и
А.А. Гусейнова. — М., 2000.

6. Мерло-Понті М. Феноменологія сприйняття / Пер. з фр. — К., 2001.

7. Немов Р.С. Психология: Словарь-справочник: В 2 ч. — М., 2003.

8. Новая философская энциклопедия: В 4т. / Ин-т философии РАН, Нац. общ.
— науч. фонд; 9. Научно-ред. совет: предс. В.С.Степин, заместители
предс. А.А. Гусейнов, Г.Ю. Семигин, уч. секр. А.П. Огурцов. — М.: Мысль,
2001. — Т.2. — 638 с.

10 .Основы валеологии: В 3 кн. / Под ред. В.П. Петленко. — К.,
1998-1999.

11. Потер К.Р. Объективное знание. Эволюционный перевод / Пер. с англ. —
М., 2002.

12. Рікерр П. Сам як інший / Пер. із фр. — К., 2002.

13. Скакун О.Ф. Юридическая деонтология. Харбков, 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020