Реферат на тему
Аспекти морально-правового почуття юриста
План
1. Моральна культура юриста
2. Правова культура юриста
3. Інтуїтивна культура юриста
Література 1. Моральна культура юриста
Моральна культура юриста – це результат умілого створення власної
гармонії: між досягнутим максимальним рівнем вищої моральності і
активним використанням моральних норм у правовому регулюванні суспільних
відносин.
Принципи: моральні чесноти, ненасильство, безкорисливість, скромність,
безадресність, свідомість пробачення, терплячість, дія за власним
сумлінням, постійна актуальність і т. ін.
Функції: вироблення поваги до позитивного права, створення механізму
правомірної поведінки, формування ступеня усвідомлення своїх помилок і
шляхів їх виправлення, подолання суперечностей між вищою моральністю і
мораллю, розуміння величі людини та вартості її життя, запобігання
порушенню гармонії між душею і тілом, віддача всіх сил, здібностей,
таланту й енергії для забезпечення правопорядку, зосередження зусиль на
реалізації власних прогресивних поглядів та ін.
Довідка: моральні норми поділяються на абсолютні (вищі, ідеальні) й
відносні (елементарні, практично-дійові). Абсолютні моральні норми
(абсолютна мораль) — це ті правила, які склалися в процесі розвитку
людської цивілізації і є надбанням всього людства. Вони віддзеркалюють
закони Всесвіту, розуміння норм природного права тощо. Ці моральні норми
безальтернативні. Суть відносних моральних норм полягає в тому, що вони
створюються людиною на основі розуміння кожною конкретною людиною добра
і зла, спрямованості і несправедливості, честі, гідності тощо.
Звідси: критерієм моральної оцінки є абсолютна мораль, абсолютні
природні норми. Це стосується й якості норм позитивного права.
Примітка: моральність — це дотримання людиною відносних норм моралі,
загальнолюдських цінностей, пов’язаних з практичним життям, це переважно
почуттєва властивість людини, характеристика її суспільної природи.
Існує вища й фактична моральність, між якими постійно відбувається
діалог свідомості, почуттів, інтелекту.
Нюанс: мораль творить лише людина, тому моральні норми бувають
позитивними і негативними. Негативна мораль — недовговічна.
2. Правова культура юриста
Проблеми: філософське дослідження сутності права; правова культура у
двох полях: вищому та елементарному; правова культура — друга природа
(натура) — плід окультуреного дерева; діалог культур у праві
Правова культура — це ступінь духовно-філософського осмислення ним
змісту позитивного права, внаслідок коеволюції всіх його джерел у
співвідношенні частини до цілого й раціональної власної професійної
діяльності та уміле утримання (регулювання) фахової гармонії у правовому
полі;
Компоненти: культура правової коеволюції юриста, знання юристом джерел
позитивного права і правової культури, розуміння юристом частинки
і цілого у правовій культурі, дія почуттєвого і раціонального у
професійній діяльності юриста, дотримання правником гармонії у юридичній
практиці.
Принципи: правовий історизм, загальнолюдські правові цінності,
націоналізація права, верховенство правової культури, безпека правової
життєдіяльності, соціально-правова реабілітація, правовий менеджмент.
Функції: підвищення якості пізнання юристом права та його сутності,
удосконалення пошуку істини у позитивному праві, розвиток у юриста
соціально-активної професійної поведінки, забезпечення дії свобідної
волі у юриста, сприяння юристові об’єктивно вирішувати юридичні
конфлікти, запобігання діям правового свавілля, збереження і примноження
культурної цінності права, недопущення правових аномалій, сприяння
набуттю державою правокультурних ознак, всебічний розвиток фольклорного
права, виховання законослухняності у громадян.
Довідка: право — це 1) в об’єктивному смислі система
загальнообов’язкових, соціальних норм (правил поведінки), встановлених
державою і забезпечуваних силою його примусу (позитивне право) або
похідних з самої природи, людського розуму; імператив, який стоїть над
державою і законом (природне право); 2) в об’єктивному смислі вид і міра
можливої поведінки особи, державного органу, народу, держави чи іншого
суб’єкта (юридичне право).
>
oooooooooonoaaaaoaaaaaaaoa
Mooooooooocoooooooooooooooo
дського суспільства і державними органами. Вища сутність правової
культури — це рівень безумовної соціально-правової поведінки,
детермінованої не тільки зовнішніми механізмами правового регелювання,
але і внутрішніми етичними мотивами.
Звідси: коеволюція — це зв’язок з природою, космосом, без чого існування
людини неможливе. Людина — лише мікрочастина природи, а не її володар.
Природне право здатне формувати правову культуру як реальну свободу,
об’єктивну справедливість, формальну рівність.
Примітка: у юриста повага до права виявляється тоді, коли він усвідомлює
його цінність. Перетворити позитивне право у цінність вдається не
кожному законодавцю.
Нюанс: правова культура юриста може набувати прогресивного розвитку
тільки на засадах діалогу культур.
3. Інтуїтивна культура юриста
Інтуїтивна культура юриста — це ступінь цілісного підсвідомого
сприйняття проблем правового явища на основі морально-правової культури
і духовно-синергетичне бачення результату без дискурсивного виведення й
доведення з метою формування внутрішнього переконання.
Компоненти: інтелектуальна культура, духовна культура, моральна
культура, правова культура, синергетика права, культура підсвідомості.
Функції: формування інтелектуальної культури юриста, заперечення
раціоналістичним підходам у вирішенні правових завдань, недопущення
схематичного і стереотипного пізнання правового явища, вироблення умов
для пристосування правових проблем до сенсу людського життя, заперечення
методологічного сприйняття природного права, формування природно
усвідомленого правового інституту, надання можливості якісному
сприйняттю духу права.
Довідка: інтуїція — це: 1) здатність людини зразу, без тривалої
підготовки і довгих логічних розмірковувань знаходити правильне рішення
достатньо складних завдань, добре орієнтуватися в оточуючому світі і
вчиняти правильні дії в різноманітних, достатньо складних життєвих
ситуаціях; 2) метод пізнання людиною дійсності, яка має безпосереднє
бачення потрібного рішення, що супроводжується почуттям внутрішньої
впевненості в тому, що це рішення правильне.
Звідси: людина, яка користується інтуїцією, як правило, не усвідомлює
кроків, які призводять її до потрібного рішення, не в стані логічно
обґрунтувати чи довести правильність знайденого рішення, будучи, однак
впевненим в тому, що воно правильне.
Примітка: інтуїція є підсвідомим інстинктом, в якому знаходиться
першоджерело творчості. В інтуїції є прихована в глибинах підсвідомості
першопричина активності, єдино вірогідний та достовірний засіб пізнання.
Творча інтуїція залежить від накопичених життєвих вражень, о обсягу
творчо опрацьованого матеріалу, здобутків культури, в царизмі якої
здійснюється ця творчість.
Нюанс: інтуїція контролюється інтелектом при умові, якщо він творчий,
здібний, володіє внутрішнім баченням суті справи. Такий інтелект у свою
чергу не повинен заважати інтуїції, що дає підстави вважати інтуїцію як
інтелектуальну симпатію.
Література
1. Волченко В.Н. Миропонимание и экоэтика ХХІ века. Наука — Философия —
Религия. — М., 2001.
2. Гончаренко С. Український педагогічний словник. К., 1997.
3. Горшнев В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология. — Харьков, 1988,
1993.
4. Гусарев С.Д., Тихомиров О.Д. Юридическая деонтология. — К., 1999.
5. Этика: Энциклопедический словарь / Под ред. Р.Г. Акресяна и
А.А. Гусейнова. — М., 2000.
6. Мерло-Понті М. Феноменологія сприйняття / Пер. з фр. — К., 2001.
7. Немов Р.С. Психология: Словарь-справочник: В 2 ч. — М., 2003.
8. Новая философская энциклопедия: В 4т. / Ин-т философии РАН, Нац. общ.
— науч. фонд; 9. Научно-ред. совет: предс. В.С.Степин, заместители
предс. А.А. Гусейнов, Г.Ю. Семигин, уч. секр. А.П. Огурцов. — М.: Мысль,
2001. — Т.2. — 638 с.
10 .Основы валеологии: В 3 кн. / Под ред. В.П. Петленко. — К.,
1998-1999.
11. Потер К.Р. Объективное знание. Эволюционный перевод / Пер. с англ. —
М., 2002.
12. Рікерр П. Сам як інший / Пер. із фр. — К., 2002.
13. Скакун О.Ф. Юридическая деонтология. Харбков, 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
