Реферат на тему
Онтологія та деонтологія юриста
План
1. Онтологічні засади особи юриста
2. Культурологія юридичної діяльності
3. Деонтологічні засади особи юриста
4. Зв’язок юридичної деонтології з іншими науками
Література Методичні рекомендації для підготовки до семінарського
заняття
Ключ-завдання: при підготовці до семінарського заняття необхідно вивчити
весь матеріал загальної частини юридичної деонтології: “Методологія
юридичної деонтології”, “Предмет юридичної деонтології”, “Принципи,
функції та компоненти юридичної деонтології”, “Співвідношення юридичної
деонтології з професійною культурою та правничою етикою”, “Деонтологічна
правосвідомість та обов’язок юриста”. Із цього матеріалу вибравши
основні та дискусійні питання, які відображені у плані семінарського
заняття, що стане предметом обговорення.
1. Готуючись до першого питання плану “Онтологічні засади особи юриста”,
курсанти (студенти) повинні опрацювати тему “Онтологія” із підручника
філософії.
Відомо, що онтологія — це наука про буття, яке не пов’язано із людською
діяльністю чи свідомістю. Все, що існує у світі, появилося без участі
людини. Людина ніби “прийшла” на готове. Але щоб людина не була
відірваною від “готової” природи у ній відображені всі компоненти світу,
тобто вона є мікроскопією Всесвіту. Але наявність свобідної волі у
людини “штовхає” її на невідповідність мікрокопії оригіналу. Тобто часто
появляються випадки фальшивої, неякісної копії, що негативно
відображається на природно-правові структури Всесвіту — порушується
цілісність. Виявлення причин неякісного копіювання покладено на саму
людину, яка повинна також і усувати ці причини з метою підтримання
гармонії Всесвіту. Але не кожна людина здатна самостійно справитись з
цим завданням, тому допускається зосередження координаторських зусиль у
підтриманні правильної копіювальної діяльності окремим, спеціально
підготовленим особам — юристам.
Юрист здійснює природно-правову діяльність по утриманню цілісності
Всесвіту. Він допомагає окремим людям – правопорушникам зрозуміти
причини неправомірної поведінки і визначає відповідне покарання, яке є
компенсацією, балансуванням поведінки (подібно до того, як автомеханік
балансує колесо автомобіля). Однак до юриста ставляться відповідальні
онтологічні завдання: виявити онтологічну причину, її повноту і видати
адекватний тягарець з тим, щоб утворився баланс, гармонія. Порушення цих
складних завдань призводять до природно-правового покарання самого
юриста.
2. Друге питання “Культурологія юридичної діяльності” слід розпочати з
уточнення понять “культура” і “культорологія”. Слід наголосити увагу на
тому, що культура – це результати будь-якої діяльності людини як
матеріальної, так і нематеріальної (духовної). Оскільки діяльність
юриста є нематеріальною, що здійснюється його інтелектом, то потрібно
присвятити вивченню видів інтелектуальних здібностей людини.
“Культура” в однині не існує, а в її видах. Видів культур є незлічена
кількість, їх можна класифікувати за різноманітними ознаками, залежно
від потреб людини. Крім того, появляються субкультори для різноманітних
професійних груп, угрупувань по спільних інтересах і т.д. Потрібно
уточнити чому культуру часто називають “другою” природою, а в окремих
випадках суперкультурою, надкультурою. Потребує роз’яснення питання
“культурні цінності”. Чи кожне надбання можна назвати культурною
цінністю?
Поряд з культурою завжди є цивілізація, які повинна відбирати кращі
взірці культури і впроваджувати у життєдіяльність людини. Культура
підживлює цивілізацію, але остання не завжди обирає доцільну позицію.
Цивілізація в окремих випадках нищить культуру, знецінює її, задає тон
культурі, замовляє культурну продукцію.
Культурологія (теорія культури, культурознавство) досліджує взаємодію
видів культур, субкультур у конкретному явищі, яке завжди є дифузією
культур. Юридична діяльність є культурологічна. Тобто для юриста
володіння лише однією правовою культурою є недостатнім. Він повинен мати
знання з різноманітних наук, тобто в більшій чи меншій мірі володіти
іншими видами культур, але правова культура є ведучою.
Використання неюридичних культур у юридичній діяльності повинно
будуватись на певній пропорційності. Передозування одними видами культур
і недооцінка інших – призводить до неякісної професійної культури. Тому
компоненти юридичної діяльності є видами практично усіх видів культур,
але ієрархія цих культур у кожному правовому явищі є різною. Будь-яке
правове явище є культурологічним. Культурологічною є відповідно і
діяльність юриста.
3. Висвітлюючи “Деонтологічні засади особи юриста” необхідно починати з
етимології слова “деонтологія” та його автора. Необхідно зрозуміти, що
деонтологія це онтологія у фактичному житті людини.
Все життя людини це деонтологічний процес, який здійснює сама людина або
за допомогою інших (дитячий вік та інші ситуації). Центральним питанням
людини у житті є виконання обов’язків, яких існує доволі багато. Немає
жодної хвилини без виконання обов’язку, навіть у випадку, коли людина
ніби не виконує обов’язків, то вона виконує обов’язок відпочинку або
шукає якогось навантаження, зайнятості, що означає пошук нових
обов’язків.
У юриста практично пошуків обов’язків не буває. Його робочий день може
продовжуватись і за межами юридичної установи, дома, на відпочинку і
т.д. Він повинен завжди бути готовим прийти на допомогу людям.
oooooooooooonaaaaaaaaaaaaa
Zoooooooooooooooooooooooooooo
в’язки, які закладені в онтології Всесвіту. Всесвіт ніби чекає на його
деонтологічний процес. Цей процес повинен бути таким, щоб “терапевтично”
втручатись у порушення гармонійності іншими особами. Але “лікуючи” хворе
суспільство, юрист не повинен сам порушувати онтологічних засад. Тобто
правові рішення повинні бути справедливими і людина, яка заслуговує
покарання, повинна бути покараною.
Деонтологічні засади юриста пов’язані з професійною етикою. Тому
потрібно висвітлити спільні та відмінні риси між юридичною деонтологією
та професійною етикою, принципи та їх функції. Окремо зупинитися на
деонтологічній правосвідомості. Показати , що окремих видів свідомості
не існує (це стосується лише почуття). Але виняток становить правова
свідомість та релігійна свідомість, що потребує аналізу їх існування.
Деонтологічна правосвідомість не є видом, а тільки проявом
правосвідомості у конкретний момент при виконанні службових обов’язків.
Зміст деонтологічної правосвідомості залежить від службових обов’язків
окремих юридичних спеціальностей, (на цьому треба зупинитися окремо).
Деонтологія юриста полягає не тільки у прийнятті рішення, у покаранні
людей, а й здійсненні правового виховання. Найбільш значимим у юриста є
обов’язок навчити людину захищати себе від злочинних посягань. Суть
самозахисту не повинна зводитись до фізичних дій, технічного оснащення,
а й до віктимологічних аспектів. Тобто людина повинна звинувачувати не
тих, хто зробив її зло, біль, а передусім себе, що стало наслідком
недотримання норм природного права.
4. “Зв’язок юридичної деонтології з іншими науками” — це питання не
тільки першої лекції. З висвітленням наступних тем все більше
усвідомлюється цей зв’язок і поглиблюються знання з багатьох наук.
Слід наголосити, що юридична деонтологія пов’язана практично з усіма
науками, які існують. Йдеться передусім про ті науки, які вивчаються у
середній школі та у вищому навчальному закладі юридичного профілю.
У середній школі вивчаються основи гуманітарних, природних, точних і
спеціальних наук. Гуманітарні науки: мова, література, історія,
суспільствознавство, географія, основи правознавства та інші дають
можливість сформувати загальну уяву про життя людини на Землі, її
проблеми та способи їх вирішення. Гуманітарний кругозір потрібно
постійно розширювати, а не обмежуватися тим, що було вивчено раніше.
Кожна із цих наук стає у пригоді юристові щоденно. Тому й не дивно, що
вступні іспити на юридичні факультети проводяться саме з гуманітарних
дисциплін.
Природничі науки середньої школи: природознавство, біологія, зоологія,
хімія, анатомія і фізіологія людини та ін. стають у пригоді юристові не
тільки у конкретних випадках, де ці знання потрібно розширювати, а в
розумінні життя у Всесвіті. Адже рослинний і тваринний світ передували
появі людини. Людський організм діє синхронно до рослин і тварин, тому
так само синхронно повинна працювати й розумова діяльність, зокрема
юридична.
До точних наук: математики, фізики, астрономії, креслення тощо юристи
часто відносяться скептично, посилаючись на їх абстрактність і
непотрібність. Але навіть наочне зображення місця події потребує знань
математики, креслення, не кажучи про те, що часто приходиться проводити
різноманітні обчислення, виведення процентів і т.д.. Закони фізики,
астрономії — це закони Всесвіту, яких ми часто несвідомо дотримуємось.
У вищому навчальному закладі вивчають як юридичні, так і не юридичні
дисципліни, які формують юриста як спеціаліста, фахівця. Однак слід
звернути особливу увагу на філософію, а в майбутньому на філософію
права. Філософія пронизує наскрізь будь-яку професійну діяльність, а для
юридичної деонтології вона є ще й методологічною, орієнтиром,
дороговказом. Тому юридична деонтологія є філософсько-правовою наукою,
вступом до юридичної спеціальності.
Потрібно показати роль кожної юридичної науки (в тому числі й галузевих
наук) у формуванні юридичної деонтології.
Література
Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество / Пер. с англ. — М., 1992.
Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994.
Леви В.Л. Искусство быть собой. — М., 1991.
Залманов А.С. Тайная мудрость человеческого организма (глубинная
медицина). — М., 1991.
Клизовский А. Основы миропонимания новой эпохи. В 3 т. — Рига, 1990.
Святий Августин. Сповідь / Пер. з латин. — К., 1999.
Філберт, Бернгард. Світи перед Богом / Пер. з нім. та англ. — Львів,
1996.
Гарольд Дж. Берман. Вера и закон: примирение права и религии / Пер. с
англ. — М., 1999.
Гельвеций К.А., Про людину, її розумові здібності та її виховання / Пер.
з фр. К., 1994.
Гриценко В. Людина і культура. — К., 2000.
Арендт Г. Становище людини / Пер. з англ. — Львів, 1999.
Досвід людської особи: Нариси з філософської антропології. — Львів,
2000.
Ваньє Ж. Бути людиною / Пер. з англ. — Львів-Київ, 2000.
Пивоев В.М. Философия культуры: Учебное пособиє. — СПб., 2001.
Юм Д. Трактат о человеческой природе. — Минск, 1998.
Гуревич П.С. Культурологія. — М., 2000.
Кормич Л.І., Багацький В.В. Культурологія. — Харків, 2002.
Культурология / Под ред. Н.Т. Багдасарєян. — М., 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
