Реферат на тему
Духовно-національні виміри юридичної діяльності
План
1 Вплив духовності на професійну діяльність юриста
2 Дія кармічних законів у юридичній праці
3 Національні аспекти юридичної служби
4 Філософсько-наукові підходи до професійної практики юриста
Література
Методичні рекомендації для підготовки до семінарського заняття
Ключ-завдання: при підготовці до семінарського заняття необхідно вивчити
матеріал особливої частини “Аспекти духовно-морального почуття юриста”.
Це стосується духовної, політичної, філософської та наукової культур
юриста. Потрібно знати визначення кожного виду культур, їх компоненти,
принципи та функції. Однак проводити дискусії потрібно по проблемних
питаннях цих культур, їх місця у юридичній практиці.
1. У першому питанні плану “Вплив духовності на професійну діяльність
юриста” необхідно висвітлити поняття законів Всесвіту, триєдину
антропологічну природу людини, співвідношення духовності та
релігійності, духовне право та його норми. Особливо звернути увагу на
зміни та структурні елементи духовної культури юриста, пріоритет
духовного над матеріальним, духовну місію юристів.
Визначальною думкою людини повинно бути те, що життя людини не є
абсолютно земним, воно пов’язано з Всесвітом, всіма планетами. Життя на
планеті Земля має одні виміри, один час, а на інших планетах – інший
сенс. Тому у Всесвіті існує певна збалансованість вимірів, яку людина на
Землі може порушувати своїм духом, думаючи, що людина є випадковою на
Землі чи непотрібною.
Дух людини існує і впливає на душу і тіло, що знаходить своє відбиття на
всіх думках, почуттях, вольових актах, на всьому, що відбувається у
людській феноменальній свідомості. Він не тільки творить форми
матеріальних, направляючи і визначаючи процес росту, але може сам
приймати ці форми – матеріалізуватися. Для прояву духу немає ніяких норм
часу, не потрібна жодна послідовність і причетний зв’язок відтворення в
пам’яті пережитого, що необхідно для функції мозку. Дух зразу обнімає
все і миттєво відтворює все в його цілісності. Він виступає за межі
мозку зі всіх сторін і є сумою людської душі (чи її частини), що
перебуває поза межами свободи. Фактично дух виступає третьою силою, яка
виникає із співвідношення душі та розуму, він стримує і гармонізує їх,
оскільки живе пізнанням. Тому вищою метою духу є пізнання особистої
істини. Але занепад душі чи розуму призводить до занепаду духу, його
грубості, жорсткості, до зниження процесу пізнання і людина стає
подібною до тварини (звичайно, умовно).
Дух може існувати окремо від душі і тіла внаслідок спадковості духовних
властивостей, тобто працювати без відома свідомості про його діяльність.
Адже дуже складні інтелектуальні операції проходять повз людську
свідомість, але переплітається із психічними актами: всі думки, почуття,
вольові процеси пов’язані з життям духу.
Для умовної профілактики необхідно людині часто звільняти дух від тіла,
оскільки всі вчинки (що відносяться до тіла) мають свої плоди у світі і
впливають на дух і духовне тіло людини(чи тіло духу) утворюється із
справ людини. Тому дух потрібно тренувати і він через перешкоди
призводить людину до онтологічної мети, бо дух є тією субстанцією яка
єднає людину з Всесвітом, що підкреслює його трансцендентальність. Різні
установки, пов’язані з тілом шкодять духові, обмежуючи його природну
свободу.
Юрист здійснює духовну місію. Він своїми діями, ставленням до громадян
впливає на їх дух, оскільки його діяльність є складною, багатогранною,
що в результаті може завершитись обмеженням чиєїсь свобідної волі,
зламом духу. Повсякденне підвищення духовності юриста є онтологічною
необхідністю і духовні зморшки потрібно зглажувати важким утюгом.
Духовність виступає важливою компонентою професійної діяльності юриста.
Юрист завжди коливається між позитивним і природним правом, між свободою
і необхідністю, між природою і своїм духом, але чим вища духовність, тим
яскравіше виражена здібність вищого пізнання, більша справедливість
прийнятого рішення. Духовний рівень передусім пов’язаний з внутрішнім,
абсолютно-моральним світом людини. Духовність визначає силу інтелекту,
але не є інтелектуальністю. Інтелект може і шкодити духовності.
Інтелект є виразом, проявом духу, але інтелект відноситься до духу як
частина до цілого(людина може не думати, але віддає певну енергію, що є
духом). Дух є могутнішим субстрактом пам’яті, ніж інтелект, мозок. Саме
в дусі зберігається в повній недоторканості все багатство пам’яті.
Інколи людина не пам’ятає суті справи, але вловивши її дух, висловлює
своє ставлення до неї, а в результаті і до людей, називаючи це
враженням.
Духовність також визначається й думкою людини. Думка як згусток енергії
впливає на ритм життя. Істина духу, а не істина думки є істиною буття і
свідомості. Дух, а також розум необхідно очищувати від посторонніх,
негативних думок, оскільки думки із невідомості приходять і у
невідомість йдуть, володіють телепатією як своєрідною вібрацією людської
душі. Але обмеженість, “сліпота” поглиблює думки, що негативно впливає
на почуття, свідомість, а також на тіло (фізичний стан, здоров’я).
У людини часто виникає духовна дисгармонія, руйнація природного режиму
існування організму, яка часто приходить, потім появляється нова і т.д.
Кожна дисгармонія залишає за собою слід на тілі у вигляді хвороб, але
сильний дух людини вибудовує і направляє самооздоровчі процеси в
організмі людини. Крім того, здоровий організм може збільшувати подачу
енергії хворому. Тому лікар повинен лікувати людину, а не один окремо
взятий симптом.
Руйнація здоров’я починається з негативної думки, яка є джерелом
хвороби, платою за свій вибір, тілесним малюнком духу. Негативна думка,
дух має у світі свій природний відбиток, виникає певну тенденцію.
Негативна думка руйнує спочатку психічний захист, а потім власне
здоров’я, даючи серйозний сигнал про незадовільний прояв духу, думок.
Після такого сигналу неминуче повинна наступити ревізія – перегляд своїх
вчинків і думок. Інколи хвороби допомагають людині вирішити її проблеми,
адже людина живе не тільки у полоні самої себе, скільки у павутині
залежностей. Духовні “стріли” у виді злості, зависті і образи та інше,
випущені в сторону іншої людини, одночасно завдають удару на власних
органах (серце, печінка, шлунок, суглоби і т. д.), а також руйнування
деяких невидимих структур Всесвіту. Але від добре налаштованої (духовно
захищеної) людини ці “стріли” повертаються до джерела негативної думки і
хвороба починає прогресувати. У випадку духовної захищеності в момент
повертання “стріли” поражають духовнонаближених осіб, здійснюючи
своєрідний рикошет.
Але не кожна негативна думка веде до хвороби. Для того, щоб негативна
думка “пустила корені”, потрібно, щоб людина прийняла в себе цю думку,
вибачилась, виявила скриту негативну думку. Звичайно, необхідно виявити
скриту негативну думку, яка лежить в основі хвороби, а також
скористатися енергією хвороби для її неподолання, тобто оволодіти
енергетикою природних режимів, зцілительною енергією думки у формі
вибачення. Тобто труднощі хвороби — це шанс навчитися чогось і щось
виправити, труднощі — це урок, вивчивши який людина формує власний дух,
формує природно-правовий шлях розвитку духу і думки.
Своєрідним духовним фільтром для неправильної думки є любов, любов до
всього, що є у Всесвіті Навіть неприємні тенденції погоди потрібно
любити, не кажучи про різні витвори людей. Тим самим людина формує для
себе ауру, як захисний панцир, щит від всяких хвороб, бід, нещасть і
т.д. Духовна аура, яка створюється думками людини, є своєрідним
магнітним полем, яке притягує й відштовхує. Зміна напряму думки створює
нове магнітне поле.
2. Назва теми “Дія кармічних законів у юридичній праці” не повинна
викликати у курсантів (студентів) здивування. Це не релігійно –
догматичні, міфологічні чи містичні парадигми, а реальні судження, які
виникли ще у давньосхідних народів, розвивалися впродовж віків і людина
так чи інакше користується ними, посилаючись здебільшого на загадки
самої себе та світу.
Карма відображає певну субстанцію в динаміці, ритуальності,
закономірності жеребкування і виступає одним із законів природного
права. Дія кармічних законів здійснюється за допомогою думок, слів,
пристрастей (бажань), вчинків, які разом називають діями чи діяннями
людини. Юридична праця пов’язана з примусовим визначенням долі інших
людей, їх духовно-морального, правового та матеріального становища.
Прийняття юристом рішення відносно долі людини – це його онтологічне
призначення, але воно повинно супроводжуватись без негативних мотивів,
роздратованості в думках (словах), пристрастях (бажаннях) та тілесних
вчинках.
Зокрема, вищою метою думки повинно бути наведення абсолютного природного
порядку шляхом творення добра. Така думка подібна до музильного акорду,
де присутній “золотий” перетин з коефіцієнтом 1,618. Тим акордом людина
замовляє для себе природну поведінку, розуміння свого становища,
управління собою з “Центру”, що є початком перемоги, є невмирущими
потребами і вірою у правоті.
Людина є творінням роздумів, тонких розумових вібрацій, що найбільше
творить власну карму. Людська думка, найбільш відповідальна і легко
передається іншим. Кожна нова думка додає щось нове у карму, причому
жодна не пропадає повз карму. Група однорідних думок, які вторгаються,
визначають будову карми, здібності, нахили людини, відображають
результати розумової діяльності минулого. Фактично людина дією
кармічного закону, не підозрюючи, прагне (і зрештою попадає) в те
середовище, яке відповідає її нахилам. А попадання в інше середовище, що
не відповідає нахилам, вважається порушенням закону карми.
Кожна людина в міру свого інтелектуального рівня, думок і духовності
налагоджує контакт з інформаційним полем свого рівня, який здебільшого
визначає її світову лінію життя, долю. Розум людини не усвідомлює того,
що її душа перебуває після розуму, думки, життєвих (тілесних) процесів,
що її душа насправді відділяється від них і часто спостерігає, контролює
дію і розвиток думки. Тому до філософського складу розуму належить та
людина, яка вміє подивитись на себе зі сторони, адекватно оцінити
оточуючий світ і себе самого. Адже кожна думка відображається на статусі
людини, на оточуючому світі. Людина, яка часто посміхається, поширює
навколо себе світ радощів, доброзичливості і любові, не вимагає від
майбутнього надто багато. Вона тішиться теперішньому моментові життя, не
приділяє надто багато уваги минулому (згадування негативних моментів),
що значно економить внутрішню енергію, застерігає від втоми. Недарма не
говорять, що той, хто дивиться в минуле, дивиться в могилу.
Думки, слова є мовою свідомості, а підсвідомість дає тільки схему
пошуку. Тому мудра людина так влаштовується в житті, щоб все виходило
само собою, без зосередження уваги на власній персоні, без прискорення
та сповільнення часу і т.д. Завдання людини не управляти увагою (бо
мозок дуже самонадіяний, гірше визнає свою слабкість), а звільнити її
від опіки. Така увага буде не тільки дійсним прожектором, а й чудовим
монтажником, який дрібними деталями будує величезні структури.
Щодо часу, то це питання не підвладне людському розумові. У часовому
просторі полягає багато проблем для людини, її свідомості. Часовий
орієнтир заважає людині будувати раціональні теорії світопорядку,
оскільки земний час не відповідає космічному часові. В екстремальних
ситуаціях свідомість вміє “видавати” велику кількість інформації у
раховані секунди. Протягом однієї секунди людина може осмислити кожен
свій життєвий крок. Така зверхприродна швидкість протікання свідомості
не усвідомлюється людиною.
Думки можуть мати трагічний відтінок, якщо вірити у випадковості,
уникаючи випадковостей. Ідея випадковості є не свідомим внесенням у свою
свідомість несправедливості. Ця ідея свідчить про відсутність
доцільності, постійності й гармонії світопорядку. Тому слово
“випадковість” для мудрих людей не існує.
Таким чином, наявність негативних думок у людини з будь-якого приводу
формує негативну карму. Під впливом негативної думки на клітковому рівні
у слабшому місці утворюється згусток негативної енергії, який поступово
збільшується. З часом наявність від’ємної енергії клітин передається
контрольним сигналом у мозок у вигляді больових відчутів чи депресії.
Появляються в результаті неправильних думок хвороби. Негативна думка –
це думка, яка позбавлена любові, вона руйнує тіло людини і саму людську
гармонію.
Другою силою, яка формує карму, є пристрасті. Людина є фізичною
субстанцією, прозорою для спостереження і розуміння. Пристрасті є живою
природою людини, практично автономною від мислительних зусиль душі.
Видів пристрастей є багато, серед яких: здивування, любов, ненависть,
бажання, радість, сум, страх, сором та ін. Над пристрастями необхідна
своєрідна влада, оскільки вони є сильними, нестримними у своєму вияві як
відверті почуття, захоплення, любимі теми розмов, певним коньком людини.
e
i
e
“?$ooooooooonoaaaaaaaaaaaaaaa
a•???oooooooooooooooooooooooooooo
ших властивостей людини наступає певне природне покарання.
У формуванні карми велике значення має такий вид пристрасті як страх,
який заважає повноцінно жити, є енергетичним поглинателем, особливою
екстреною людською емоцією (яка є основою всіх інших негативних емоцій).
Страх — це частина людини, він великий і всемогутній, у нього багато
осіб, імен, є страшним ворогом, що оволодів людьми. Найбільш небезпечним
є страх перед несподіванками, невідомістю. У релігійних нормах страх є
одним із самих тяжких гріхів людини. Але певне почуття страху заставляє
виживати людині, зберігати інстинкт самозбереження.
Третя сила формування карми належить вчинкам, тілесним діянням людини.
Вчинок є різновидом людської дії, що експлікує моральну розмірність
останньої, висвітлює моральний аспект діяльності людини загалом. Вчинок
самим фактором засвідчує моральну позицію, певний ціннісний вибір. При
всій своїй етичній виразності вчинок у вигляді подвигу не може бути
явищем надто поширеним. Подвиги також потребують духовно – правового
аналізу.
Вчинки впливають порівняно мало на істину сутність людини, більше
впливають мотиви вчинків, ніж вони самі. Адже вчинки є результатами
думок і багатьох минулих втілень. Вони впливають на сутність людини
побічно, викликаючи в ній нові думки і пристрасті. Кармічний рахунок
виплачує людині за дії добрий вчинок не стільки у вигляді матеріальних
благ, скільки створення умов земного життя.
3. Висвітлюючи “Національні аспекти юридичної служби”, курсанти
(студенти) повинні зрозуміти, що нація є складним витвором людського
співжиття, суспільним явищем (яке ніколи не має завершеності), природною
формою існування етносу. Оскільки нація є джерелом культурної
своєрідності та творчості, що для кожної нації існує власна модель, як
природний порядок, духовний закон, що пов’язано з великим динамізмом,
калейдоскопічним методом трактування.
Критерієм нації є культура. Культура виступає мірилом своєрідності й
вартості нації, у ній домінує дух нації, самобутні творчі потенціали
власного народу. Тому поняття національності не є стільки ознакою
людини, скільки її обов’язком. Чим вищий культурний щабель нації, тим
більше міцніє нація, підвищується її авторитет. Але при цьому
недопустимим є поява національного аристократизму. Національний мотив
завжди присутній і чужій культурі, яку запозичено.
Критерієм культурної своєрідності й вартості нації є мова. Нація не
утворюються без власної мови, тому поняття нація є ширше від мови. У
мові заховані духовні, моральні та правничі погляди. Завдяки мові нація
згуртовується. І навпаки, занепад мови призводить до
духовно-національного занепаду.
Кожна нація має свою ідею. Для того, щоб її визначити необхідно,
дослідити генезу формування нації, історико-правові тенденції. Тобто
потрібно уточнити до чого нація постійною прагнула, що її постійно
турбує і в яких питаннях вона сильна, самобутня. Звичайно, національна
ідея, не є постійно на весь період існування нації. Залежно від
історичних, суспільних умов компоненти можуть змінюватись, особливо
тоді, коли досягнуто, коли досягнуто мети чи появились нові труднощі.
Стосовно України, що компонентами її національної ідеї можуть слугувати
незалежність (самостійність), державність, соборність, цивілізованість,
демократизм, духовність, єдиномовність. Український народ постійно
прагне до вказаних компонентів, тому це не теоретичні видумки, а
нагальна необхідність. Хоча ці компоненти й притаманні сучасній Україні,
але вони ще міцно не утвердилися, скільки національна активність
приспана, а національний інтелектуальний потенціал України ще не
запрацював на повну потужність або ще не надійшла черга української
нації у питаннях визнання та утвердження. Тобто національна ідея в
Україні виступає лише внутрішнім чинником нації. Для появи зовнішнього
чиннику необхідно щоб “запрацювала” держава.
Важливо визначити основні напрями бачення української національної ідеї
у майбутньому, оскільки вона забезпечує розвиток держави з усіх галузей
суспільного життя. Передусім, це майбутнє полягає у постійному творенні,
в науковому обґрунтуванні, в боротьбі за утвердження і примноження. У
цьому велику роль відіграє українська національна еліта. Адже формування
української національної еліти століттями здійснювалось стихійно,
незважаючи на високий інтелектуальний потенціал, талановитість
української нації. Також нове бачення розвитку української національної
ідеї є створення такої ситуації, яка сприяла її дієвості. Крім того,
майбутнє української національної ідеї залежить від віри народу у
щасливе суспільне життя, що існуючі труднощі – це тимчасове явище, яке
обов’язково зміниться.
Безумовно, українська національна ідея, яку слід всіляко пропагувати,
може стати тією рушійною силою, яка активно сприятиме подальшому
розвитку нашої держави. Однак це може статися лише тоді, коли
український народ, попри всі етнічні розбіжності буде єдиним у
здійсненні постанов своєї загальної, об’єднуючої ідеології.
4. ”Філософсько-наукові підходи до професійної творчості” є важливим
питанням у юридичній деонтології, адже філософія допомагає людині
задовольнити вимоги своєї внутрішньої природи, вона є формою світогляду,
видом науки, різновидністю буденного з його здоровим смислом і мудрістю,
особливим утворенням культури, наукою про найбільш загальні закони
розвитку природи людини, суспільства та їх пізнання. Філософія виявляє
істинні цінності та орієнтири, є основою пізнання зовнішнього
(об’єктивного) і внутрішнього (суб’єктивного) досвіду.
Зовнішній досвід розкриває зовнішню форму явищ та їх поверхневі сили, а
внутрішній розкриває суть явищ, їх джерела і внутрішні рушійні сили,
виявляє причинність явищ і процесів та прояви активності внутрішньої
духовної сили. Причому пізнання здійснюється у нерозривній єдності
зовнішніх і внутрішніх характеристик явища, законів буття (онтологічних
законів). Це пізнання здійснюється на рівнях відчуттів, почуттів та
розуму, що дає можливість усвідомити людиною свого місця в світі і мети
свого буття. Тим самим філософія не відтворює життєвих принципів, а
утворює ці принципи. Наявність різноманітних філософських течій,
напрямів, тенденцій (особливо тих, які виникли у ХIХ, ХХ століттях) є
закономірним процесом, оскільки з різних точок зору, з різних наукових
позицій доводять філософію відчуттів, почуттів та розуму.
Суть філософських підходів до професійної творчості юристів полягає в
тому, щоб розглядати речі згідно їх сутності, а не для себе; не
пов’язувати з життєвими обставинами, а трактувати життєві фактори
онтологічно; постійно перебувати на віддалі від людей і подій, щоб
охопити поглядом правову дійсність. Філософські підходи об’єднюють
пізнавальні зусилля всіх наук, тому однієї концепції в філософії не
існує, існують різні схеми пізнання світу, що сприяє виробленню
багатопланової стратегії суспільного розвитку.
Тобто, основне у філософії – це дослідження, пояснення зв’язків та
закономірностей явищ природи, вироблення концептуальних моделей,
формування почуття до майбутніх змін в суспільному розвитку та
онтологічного відношення людини до світу. Для юридичної діяльності
філософські дослідження полягають також у співставленні норм позитивного
права з нормами природного права. Природне право є важливим напрямом
дослідження філософії права взагалі.
Наукова культура юриста не дублює філософської, а узагальнює її,
співставляє філософські здобутки із здобутками інших наук. Здійснюється
співвідношення філософської, релігійної і наукової картини світу.
Наука є важливим фактором юридичної діяльності, вона відображає
діяльність правника по виробленню, систематизації і перевірки знань, де
головує науковий, творчий імпульс. Наука при всіх її досягненнях не має
єдиновладного мандата на пізнання, вона знаходиться у взаємодомовлюючих
зв’язках з повсякденним пізнанням, які орієнтуються на здоровий глузд, є
духовним явищем, допомагає розвиткові людини і як творчої особистості.
Саме творчий пошук шляхів удосконалення юридичної діяльності, її
організації, змісту і методики забезпечує накопичення юристом знань, їх
використання в практичній діяльності. Отримані знання дозволяють
практичному юристові пояснити і зрозуміти правову дійсність і прийняти
єдине правильне рішення. Тобто, наука пов’язана з пошуком істини,
пошуком того, чого не було раніше, водночас вдається до критики,
полеміки й суперечок, що і є важливим фактором соціальної регуляції
суспільних процесів.
Професійна діяльність будь-якого юриста часто є емпіричною або
теоретичною. Наприклад, слідчий мусить висувати гіпотези, які є науковим
припущенням чи не передбаченням, істинне значення якого не визначено.
Наукова гіпотеза – це особлива форма теоретичного обумовленого знання
про можливий стан справ в об’єктивній дійсності. А гіпотеза (у
практичній формі) виступає в ролі попереднього судження про закономірний
зв’язок явищ, є початковим етапом створення теорії. Навіть гіпотеза як
частина норми права, містить у собі вказівку (опис) на ті життєві
обставини, при наявності яких слід здійснювати дану норму права,
керуватися диспозицією. Гіпотеза норми права вбирає в себе юридичні
факти, які виконують функцію підстав для динаміки правовідносин, що
складаються із процесу реалізації даної норми права.
Пізнавальний, науковий процес юридичної діяльності починається з думки,
вироблення наукової стратегії. Тому сучасна наука поступово змінює курс
Дослідники вважають що майбутнє людства залежить від думки.
Матеріалістичний підхід до вивчення процесів і явищ буде витиснутий
стратегією ідеологічного (природного) розуміння світобудови, життя на
Землі. Наука орієнтує практику на пізнання Законів Всесвіту, навчання
людини основам життєзабезпечення, дотримання нею природної етики.
Основною цінністю людства буде моральність, її мірилом – біоетика. До
відкритів будуть належати наукові досягнення, реалізація яких повністю
виключить нанесення шкоди Природі, живому світу, життєзабезпеченню
людини. Зі зміною наукової стратегії почнеться активний процес повороту
мислення і свідомості людини до природних законів життєзабезпечення.
Людина начиться коректувати власне існування.
Науковий світогляд, свідомість, думки і дії людини в основі своїй не
відповідають життєвому прогресу. При такому розвитку подій ХХI століття
для людства може виявитися останнім. Пророцтво про кінець світу – не
релігійне марення, а попередження, засноване на знанні Законів Всесвіту.
Тому нова наукова стратегія буде сприяти просвітлінню свідомості людини
і зміні її ставлення до Природи. Коли основна частина людей ввійде в
резонанс із Законами Всесвіту, зміниться суспільна свідомість. Життєвою
основою стане думка людини (психічна енергія).Нове мислення дозволить
людині переконатися, що кінець світу був для неї не за горами, що думки
і дії, у розріз природній гармонії, вели до трагічної межі. Злість на
себе й інших, жадібність до матеріального, нещирість у відносинах з
іншими, егоїзм, невір’я затемнювали її свідомість.
Якщо людина не здорова в думках, вона нездорова і фізично. Клітина
наділена біополем. У залежності від спрямованості думки, біополе клітини
і людини міняється. Добра думка веде до творення, зла до руйнування.
Практичні дії людини – реалізація її свідомості. Думка, приведена в
резонанс із Природою, здатна відновити раніше порушену клітинну
структуру. Розбалансована думка – погіршити її стан.
Прояснена свідомість (збалансована думка) не створює напруги у
відносинах з навколишнім, не засмічує Всесвіт негативними думками –
формами, не обтяжує власну карму роду, коректує долю, тримає дистанцію
від зла, ворожнечі, шкідливих звичок. Щоб жити інакше — не обов’язково
змінювати все навколо себе, досить змінити власні думки. Прояснення
свідомості людини залежить від двох обставин: надходження в суспільство
неперекрученої (природної) інформації і відкритості каналів у людини за
її сприйняттям.
Отже, прогрес науки, філософії — не є самоціллю для людства. Він
призваний сприяти природному розвитку людини, покращити не тільки
матеріальні умови її життя, а й на основі онтологічних принципів
виконувати внутрішній імператив обов’язку. Тому людина не випадково
займається науковою діяльністю повсякденне мислення хоча й володіє
широким запасом фактів, проте керується практичними мотивами, не
вдаючись до наукових доказів. Наукове мислення призводить до дослідження
поняття причинності, застерігає від помилок як у професійній, так і поза
професійній діяльності.
Література
Политическая и экономическая этика / Пер. с нем. — М., 2001.
Лешкевич Т.Г. Философия науки: традиции и новации. — М., 2001.
Демидов А.И. учение о политике: философские основания. — М., 2001.
Владимиров Ю.С. Метафизика. — М., 2002.
Гадамер Г.-Г. Істина і метод / Пер. з нім. У 2 т. — К., 2000.
Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. — М., 2002.
Патріарх Димитрій. Розмови про страшне сьогодення. — К., 2001.
Фромм Э. Душа человека / Пер. с англ. — М., 1992.
Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. — К., 2000.
Ясперс К. Смысл и назначение истории / пер. с нем. — М., 1991.
Фромм Э. Иметь или быть? / Пер. с англ. — М., 1986.
Розанов В.В. Уединенное. — М., 1990.
Архиепископ Лука (Войно-Ясенецкий). Дух, душа и тело. — М., 1997.
Хван Ю. Эликсир здоровья: единая система Норбекова и Сам Чон До — СПб,
2000.
Мартынов А.В. Исповедимый путь. — М., 1990.
Лекрон Лесли М. Добрая сила (самогипноз) / Пер. с англ. — М., 1993.
Норбеков М.С. Опыт дурака, или ключ к прозрению. Как избавится от очков.
— СПб., 2001.
Миллер М.А. Карма — изменения будущего. — М., 1996.
Лазарев С.Н. Диагностика кармы: В 8-и кн. — СПб., 1993-2003.
Сухарев В.А., Сухарев М.В. Психология народов и наций. — Донецк, 1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
