.

Законодавство про захист свідків та потерпілих від організованих злочинних посягань (порівняльний аналіз) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
246 2588
Скачать документ

Реферат

на тему:

Законодавство про захист свідків та потерпілих від організованих
злочинних посягань (порівняльний аналіз)

Широкомасштабні процеси реформування, що відбуваються в пострадянських
країнах, супроводжуються певними негативними явищами, одне з перших
місць серед яких посідає злочинність та її організовані прояви [1, с.
4].

Сучасна злочинність стала більш професійною та організованою [2, с.
161], відбулися кількісні, а головне – якісні зміни злочинності [3, с.
5; 4, с. 21; 5, с. 25]. Поширеними стали випадки впливу на осіб, які
беруть участь у кримінальному судочинстві.

Суттєво важливим компонентом ефективного розкриття і розслідування
злочинів та покарання злочинців є готовність жертв злочинів допомагати в
розслідуванні злочинів. Як показали проведені Н.С. Карповим дослідження,
сьогодні ні в Україні, ні в багатьох інших державах жертви не готові
допомагати правоохоронним органам. Так, стосовно 47,9 % опитаного
населення України, або їх рідних було вчинено злочини і 32,9 % з них не
зверталися з цього приводу до правоохоронних органів. Аналогічна
ситуація склалася і в Росії – 45,3 і 33,4 %; у Республіці Молдова – 44,7
та 31,2 %; у Республіці Білорусь – 45,3 та 29,2 % відповідно. Крім того,
41,5 % опитаного населення України якщо їм стане відомо про вчинення
злочину та осіб, які його вчинили, за власною ініціативою до
правоохоронних органів про це не повідомить. Так само вчинить 51,7 %
опитаного населення Росії, 67,1 % – Республіки Молдова, 50,3 % –
Республіки Білорусь [5, с. 215, 218]. За оцінками спеціалістів у Росії,
щорічно свідками злочинів стають приблизно 10 млн. людей. Із цієї
кількості близько чверті зазнають погроз та насилля, через що вони
змінюють показання [6, с. 167]. Ці дані підтверджує проведене Н.С.
Карповим проведене дослідження, згідно з яким відносно 28,9, 27,3, 28,6
та 33 % осіб, які брали участь у розслідуванні, відповідно в Україні,
Росії, Республіці Молдова, Республіці Білорусь здійснювався вплив з
метою зміни показань, відмови від дачі показань і т. ін. [7, с. 38]. За
даними вибіркового соціологічного дослідження, злочинний вплив на
свідків та потерпілих, на думку працівників правосуддя, здійснювався під
час розслідування у кожній другій кримінальній справі (23 % опитаних), у
кожній кримінальній справі (12 %) виявляється ж незначна частина. Майже
половина опитаних працівників не фіксують (46 %) у матеріалах
кримінальної справи факти антисуспільного впливу на свідків та
потерпілих [8, с. 167].

Таким чином, забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства
набуває нині першочергового значення [8, с. 167] та активно вивчається
науковцями на теренах Співдружності Незалежних Держав. Сьогодні в
Україні це питання досліджують М.Ю. Азаров, В.П. Бахін, В. Боров, Л.В.
Брусніцин, В.С. Зеленецький, Н.С. Карпов, М.В. Курків, О.В. Усенко, у
Російській Федерації – А. Антошина, Л.В. Брусніцин, А.Ю. Єпіхін, Т.Н.
Москалькова, В.В. Трухачьов, у Республіці Білорусь – П.В. Митник, Л.І.
Родзевич. На необхідність дослідження цієї проблеми в Республіці
Казахстан звертали увагу В.І. Андрєєв, А.Н. Ахпанов, С.М. Жалибін, М.Ч.
Когамов, Б.М. Нургалієв, Б.Х. Толеубекова.

Як правильно зауважив Л.В. Головко, важливе значення будь-якої реформи
виявляється не тоді, коли вона отримує нормативне закріплення, а в той
момент, коли правову норму вдається реалізувати як окремого громадянина,
так і в інтересах суспільства загалом. Замінити одні закони іншими – не
означає лише здійснити реформу.., знайти реальне право – ось завдання
юриста [9, с.126]. На нашу думку, перші кроки правової реформи – її
нормативне закріплення – як міцний фундамент повинно тримати її
реалізацію. Тому вважаємо за необхідне порівняти та визначити прогалини
й досягнення законодавчого закріплення захисту осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві. Така спроба була здійснена Н. Пелипенко [10],
однак наше дослідження триватиме дещо в іншому аспекті.

Пострадянські держави почали формувати законодавство про захист осіб,
які беруть участь у кримінальному судочинстві, з початку 90-х років
минулого століття. Початок прийняття законодавства про захист свідків та
потерпілих поклала Україна прийняттям 23 грудня 1993 року Закону України
“Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві” (далі – Закон) [11]. 28 січня 19989 року Закон “Про
державний захист потерпілих, свідків та інших осіб, які сприяють
кримінальному процесу” № 1458-ХІІІ був прийнятий у республіці Молдова. 5
липня 2000 року прийнято Закон Республіки Казахстан “Про державний
захист осіб, які беруть участь у кримінальному процесі” № 72–2 [12]. 20
серпня 2004 року в Російській Федерації було прийнятий Закон “Про
державний захист потерпілих, свідків та інших учасників кримінального
судочинства” № 119-ФЗ [13]. У Республіці Білорусь спеціальний закон про
захист свідків та потерпілих відсутній, а 13 грудня 1999 року прийнято
лише Закон “Про державний захист суддів, посадових осіб правоохоронних
та контролюючих органів” [14].

Збіглий аналіз лише назв законів показав наступне: Російська Федерація,
Республіка Молдова, Республіка Казахстан та Республіка Білорусь
передбачають “захист” осіб, і лише Закон передбачає “забезпечення
безпеки”.

Згідно зі статтями 1 та 5 Закону Республіки Казахстан “Про державний
захист осіб, які беруть участь у кримінальному процесі” та ст. 1 Закону
Республіки Білорусь “Про державний захист суддів, посадових осіб
правоохоронних та контролюючих органів”, захист складається із заходів
безпеки, правого та соціального захисту (матеріальна компенсація у
випадку загибелі (смерті), спричинення їм тілесних ушкоджень або іншої
шкоди здоров’ю, знищення або пошкодження їх майна). Відповідно до статті
1 Закону Російської Федерації “Про державний захист потерпілих, свідків
та інших учасників кримінального судочинства” захист передбачає заходи
безпеки та соціальної підтримки (одноразова допомога, пенсія,
відшкодування майнової шкоди). Згідно зі статті 16 Закону Республіки
Молдова “Про державний захист потерпілих, свідків та інших осіб, які
сприяють кримінальному процесу”, до заходів державного захисту також
належить соціальний захист (обов’язкове державне страхування за рахунок
коштів державного бюджету, одноразова допомога, пенсія, відшкодування
матеріальних збитків).

Таким чином, українське законодавство суттєво порушує норми міжнародного
права та обмежує засоби захисту осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві, зокрема, свідків і потерпілих. Поняття “безпека”,
“забезпечення безпеки” вужчі, ніж поняття “захист”, який включає і
заходи соціального захисту.

З метою усунення вищезазначених прогалин, на нашу думку, необхідно
доповнити Закон відповідними статтями та нормами, що гарантують
соціальний захист осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, з
подальшим внесенням змін і доповнень КПК України та інших
нормативно-правових актів. Як зауважує Д.П. Чекулаєв, метою забезпечення
безпеки є не тільки захист їх фізичної недоторканості, але і створення
умова для активної участі в процесі [15, с. 146] однією з таких умов є
соціальний захист осіб.

Статтею 2 Закон “Особи, які мають право на забезпечення безпеки” та ч. 2
ст. 52-1 КПК України “Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві” такими особами визначені потерпілі, свідки,
члени їх сімей та близькі родичі, якщо шляхом погроз або інших
протиправних дій стосовно них робляться спроби вплинути на учасників
кримінального судочинства. Аналогічна норма передбачена ст. 3 Закону
Республіки Казахстан.

?????¤?¤?$???? червня 1999 року [16, с. 180] (справа про офіційне
тлумачення терміна “член сім’ї”), членам сім’ї (військовослужбовця,
працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони) є
особа, яка перебуває із суб’єктом права у правовідносинах, природа яких
визначається: кровними (родинними) зв’язками або шлюбними відносинами;
спільним постійним проживанням; веденням спільного господарства.

Аналізуючи міжнародне законодавство, наголошуємо, що Конвенція ООН проти
транснаціональної організованої злочинності, прийнята резолюцією 55/25
ГА від 15 листопада 2000 року (ч. 1 ст. 24; ч. 1 ст. 25) [17, с. 7–45],
підписана Україною 12 грудня 2000 року та ратифікована Законом України
від 4 лютого 2004 року № 1433-ІУ, Рекомендація R (97) 13, прийнята
Комітетом Міністрів Ради Європи 19 вересня 1997 року щодо залякування
свідків та права захисту (п. 14), передбачають ефективний захист
стосовно свідків, потерпілих, їх родичів та інших близьких їм осіб.
Забезпечення безпеки цих осіб Закон не передбачає, не міститься він і у
проекті КПК України (ч. 2 ст. 74) [18].

Частина 3 статті 2 Закону Російської Федерації передбачає захист також
близьких родичів, родичів та близьких осіб, протиправне посягання на
яких здійснюється з метою впливу на осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві. Захист “близьких осіб” передбачений і п. 4
ст. 3 Закону Республіки Білорусь.

Під “близькими особами” Закон Республіки Білорусь передбачає батьків,
дітей, усиновителів, усиновлених, рідних братів та сестер, діда, бабку,
онуків, чоловіка (дружину), або тих же родичів чоловіка або дружини, а
також інших родичів, недієздатних утриманців або інших осіб, які
проживають спільно і ведуть спільне господарство, або інших осіб, яких
вони обґрунтовано визнають своїми близькими (п. 1 ст. 1). Закон
Російської Федерації “Про державний захист суддів, посадових осіб
правоохоронних та контролюючих органів” визначив, що “близькими” у
виняткових випадках можуть бути особи, на життя, здоров’я та майно яких
здійснюється посягання з метою перешкодити законній діяльності суддів …,
або примусити їх до зміни її характеру, або через помсту за вказану
діяльність.

Пункт “е” ч. 1 ст. 2 Закону Республіки Молдова передбачає, що у
виключних випадках державний захист підпадають інші особи, через яких
здійснюється вплив на осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві.

На думку С.П. Щерби та О.А. Зайцева, до близьких осіб, на яких може бути
здійснений вплив, належать близькі родичі (батьки, діти, усиновителі,
рідні брати та сестри, дід, баба, онуки, а також чоловік або дружина);
інші особи, які перебувають у родинних стосунках, але відповідно до
чинного законодавства не належать до близьких родичів, друзів,
наречених, а також – осіб, які перебувають у фактичних сімейних
стосунках, та ведуть спільне господарство. При цьому важливо, щоб
протиправний вплив на близьких осіб був значимим для суб’єкта
кримінально-процесуальної діяльності. Таку саму позицію відстоюють і
В.І. Андрєєв, В.В. Трухачьов [8, с. 196–197; 19, с. 43–44; 20, с. 16].

На думку Л.М. Шестопалової, під час розгляду питання про здійснення
заходів безпеки щодо життя, здоров’я, житла чи майна члена сім’ї особи,
яка бере участь у кримінальному судочинстві, мають ураховуватись її
родичі до шостого ступеня споріднення: дядько, тітка, прабабка, прадід,
небожі тощо. Вона вважає, що з метою недопущення довільного застосування
відповідних термінів, на практиці це положення потребує законодавчого
закріплення чи, принаймні, роз’яснення Пленуму Верховного Суду України
[21, с. 219].

Таким чином, законодавство України та Республіки Казахстан передбачає
найвужче коло осіб, стосовно яких можуть бути здійснені заходи захисту.
Вважаємо необґрунтованим чітке визначення кола таких осіб. Реалії життя
свідчать про те, що носії доказової інформації (як і всі люди) пов’язані
узами любові, дружби не тільки із членами своїх сімей або близькими
родичами та турбуються за благополуччя не тільки цих людей. Духовні
стосунки, які не обумовлені правовою регламентацією, поряд зі
спорідненістю, є визначальними в поведінці осіб, які беруть участь у
кримінально-процесуальній діяльності [22, с. 187]

На нашу думку, доцільно при вирішенні питання про застосування заходів
забезпечення безпеки брати до уваги ступінь спорідненості осіб, а мету,
з якою здійснюється вплив саме на цю особу – перешкодити участі особи у
кримінальному судочинстві, примусити її до зміни вже даних показань, або
через помсту за вказану діяльність. Вважаємо за необхідне внести зміни
до Закону і викласти п. “є” ст. 2 у такому вигляді: “…близькі родичі та
обґрунтовано близькі особи, перелічених у пунктах “а” – “е” цієї статті
осіб, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них
реалізуються спроби щодо впливу на учасників кримінального судочинства”.
Відповідні зміни необхідно внести також до КПК України та врахувати у
проекті Кодексу України. Визначення поняття осіб “обґрунтовано
близькими” здійснювати в кожному конкретному випадку, з огляду на
стосунки між особами, їх значення у житті одне для одного та інших
обставин.

Визначаючи однією з умов ефективності функціонування інституту безпеки
особи у кримінальному процесі таку, яка належить до відповідної галузі
законодавства: створення правової бази щодо забезпечення безпеки особи у
кримінальному процесі та удосконалення законодавства (удосконалення
чинного та прийняття нового), О.А. Єпіхін, Н.В. Пелипенко, А.Г. Бойков
представляють, на нашу думку, цілком правильну позицію щодо прийняття
самостійного Закону про забезпечення безпеки будь-якого учасника у
зв’язку з провадженням у кримінальній справі [23, с. 62–63; 24, с. 15
25, с. 20].

Беручи до уваги те, що у правовій державі пріоритет закону повинен
доповнюватися надійним механізмом правового захисту особи [22, с. 188],
та викладені ними пропозиції, вважаємо за необхідне викласти назву
Закону в такій редакції “Про державний захист осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві”.

 

Список використаних джерел

1. Савельева М.В., Степанов В.В. Фактор внезапности в уголовном
судопроизводстве (процессуальные и тактические аспекты): Монография. –
Саратов, ООО “Три А”. – 228 с.

2. Бахин В.П. Так стоит ли бороться с преступностью? // Акт. пробл.
современной юрид. науки и практики: Сб. науч. тр. – Саратов: Изд-во
Сарат. ун-та, 2006. – С.161–165.

3. Бобраков И.А. Уголовно-правовая характеристика преступлений,
посягающих на лиц, участвующих в уголовном судопроизводстей, и проблемы
их законодательной регламентации: Монография. – Брянск: Брянский филиал
Моск. ун-та МВД России, 2004. –75 с.

4. Лу’янчиков Є.Д. Методологічні засади інформаційного забезпечення
розслідування злочинів: Монографія. – К., 2005. – 360 с.

5. Карпов Н.С. Злочинна діяльність: Монографія. – К.: Вид-во Семенка
Сергія, 2004. – 310 с.

6. Жариков Р.А. Некоторые аспекты совершенствования борьбы с
организованной преступностью и терроризмом // Материалы междунар. науч.
– практ. конф. “Теоретико-методологические и прикладные аспекты борьбы с
преступностью: история и современность”, 17–18 марта 2005 г.: В 4 ч. /
Под общ. ред. Ф.Б. Мухаметшина. – Уфа: УЮИ МВД РФ, 2005. –Ч. 1.
–С.160–168.

7. Карпов Н.С. Криминалистическое изучение преступной деятельности,
средств и методов борьбы с ней (данные эмпирического исследований). –
К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2004. – 218 с.

8. Трухачев В.В. Преступное воздействие на доказательственную
информацию: Правовые и криминалистические средства предупреждения,
выявления, нейтрализации. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2000. –
232 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020