Реферат на тему
Поняття і сутність кримінального процесу.
План
Наука і навчальна дисципліна кримінального процесу
2. Співвідношення кримінального процесу з іншими галузями права та
юридичними дисциплінами
3. Процесуальні строки і судові витрати
Література
1. НАУКА і НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Наука кримінального процесу — юридична наука, яка являє собою сукупність
правових ідей і уявлень щодо правосуддя, аналізує, розробляє і розвиває
теорію кримшального процесу, вивчає систему кримінально-процесуального
права, його окремі інститути і норми, аналізує практику застосування
процесуальних норм на різних стадіях кримінального процесу, визначає та
досліджує актуальні проблеми вдосконалення процесуального права, теорії
і практики кримшального процесу та вносить пропозиції і рекомендації
щодо їх розв’язання, вивчає історичний шлях та тенденції розвитку
кримшального процесу України і зарубіжних держав.
Об’єктом науки є явища та процеси, все те, на що спрямована діяльність
дослідника, вся сукупність зв’язків, відношень об’єктивної дійсності.
У науці кримшального процесу об’єктом дослідження виступає певна
сукупність процесуальних правовідносин, система й окремі інститути
процесуального права та певні аспекти юридичної практики.
Предмет дослідження — це певна концепція, яка, ж результат
абстрагування, дозволяє виявити певні закономірності розвитку
досліджуваного об’єкта, суттєві зв’язки та відношення, які підлягають
безпосередньому вивченню, є головними, визначальними для конкретного
дослідження.
Іншими словами, об’єктом дослідження виступає те, що досліджується, а
предметом — те, що в цьому об’єкті дістає наукове пояснення.
Предметом науки кримшального процесу є закономірності процесуального
права, процесуальної діяльності та процесуальних правовідносин,
особливості теорії та історії кримінального процесу.
Кримінально-процесуальна наука вивчає закономірності розвитку
кримшального процесу, систему його принципів, ефективність процесуальної
форми і процесуальних гарантій правосуддя, особливості статусу окремих
учасників процесу, проблеми вдосконалення їх правовідносин та
процесуальної діяльності в цілому, проблеми забезпечення прав і свобод
людини при здійсненні судочинства.
Особливе значення в кримінально-процесуальній науці має теорія доказів,
яка досліджує поняття та джерела доказів, критерії їх допустимості,
засоби збирання і дослідження доказів, особливості судового доказування.
Без належного доказування неможливе встановлення істини, а без істини
неможливі ні правосуддя ні справедливість. Саме цьому значне місце в
наукових дослідженнях посідають проблеми доказового права та практики
його застосування, процесуальної форми, методики і тактики провадження
слідчих дій.
Методи науки кримінального процесу являють собою систему логічних і
спеціальних пізнавальних засобів і прийомів, застосовуваних в необхідно
доцільному порядку для проведення дослідження. Вони включають
загальнонаукові методи дослідження, застосовувані в суспільних науках.
Конкретно-соціологічний метод включає в себе метод спостереження,
вивчення юридичних актів та інших документів, опитування, комплексного
соціального дослідження, статистичного аналізу, соціального
експерименту. Він є базовим методом кожного емпіричного дослідження.
Спеціально-юридичний метод — метод обробки й аналізу стану законодавства
та практики його застосування, який включає описування норм права,
емпіричне дослідження практики, встановлення юридичних ознак правових
явищ, вироблення наукових понять і визначень, встановлення їх
співвідношень між собою і з відомими теоретичними положеннями, їх
пояснення1.
Порівняльно-правовий метод — метод зіставлення декількох правових
систем, інститутів чи норм. Він дозволяє розширити бачення шляхів
розв’язання досліджуваних проблем, забезпечити його повноту і
всебічність, оптимізувати наукове дослідження.
Статистичний метод — метод емпіричного дослідження, який полягає в
виявленні й аналізі кількісних показників тих чи інших явищ і фактів.
Він включає в себе логічну обробку фактів (класифікацію) й аналіз
залежностей (пошук зв’язків і перевірки гіпотез). Історичний метод —
метод розгляду явищ і фактів у тісному зв’язку з конкретними історичними
обставинами та тенденціями розвитку.
Формально-логічний метод — метод застосування логічних законів для
доведення тих чи інших умовиводів та тлумачення правових норм.
Кримінальний процес як навчальна дисципліна належить до фундаментальних,
нормативних, обов’язкових, професійно орієнтованих юридичних дисциплін і
посідає провідне місце в професійній підготовці юристів. Навчальна
дисципліна “Кримінальний процес” будується на базі процесуального права,
практики його застосування і науки кримінального процесу. Вона вивчає
діюче процесуальне законодавство, процесуальну діяльність і процесуальні
правовідносини, теорію й історію кримінального процесу.
2. СПІВВІДНОШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ З ІНШИМИ ГАЛУЗЯМИ ПРАВА ТА
ЮРИДИЧНИМИ ДИСЦИПЛІНАМИ
Кримінальний процес як вид юридичної діяльності, галузь права і юридична
наука має широкі зв’язки з іншими видами юридичної діяльності, галузями
права, науками і навчальними дисциплінами. Найбільш глибокі зв’язки
кримінальний процес має з конституційним правом, судоустроєм,
прокурорським наглядом та адвокатурою, кримінальним правом, цивільним,
трудовим, екологічним та цивільно-процесуальним правом, міжнародним
правом, а також експертологією, криміналістикою, оперативно-роз-шуковою
діяльністю, судовою психологією і психіатрією, судовою медициною та
кримінологією.
Конституція України визначила пріоритетні напрямки розвитку правової
системи, основні соціальні цінності і головні завдання та обов’язки
держави. Згідно зі ст. З Конституції України людина, її життя і
здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в
Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її
гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава
відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення
прав і свобод людини є головним обов’язком держави в усіх сферах
діяльності.
Ці фундаментальні положення безумовно стають принципами кримінального
процесу, визначають його зміст і форму. Поряд з цими вихідними
положеннями в ст. 28-32, 55-59, 62, 63, 129 Конституції України
сформульовані інші засади правосуддя взагалі і кримінального судочинства
в тому числі.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства
права, Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є
нормами прямої дії.
Із цього випливає.” норми Конституції мають фундаментальний і
концептуальний характер для всього кримінально-процесуального права;
норми кримінально-процесуального права не повинні суперечити Конституції
України і прийматись відповідно до її положень; при розв’язанні
проблемних ситуацій і конкуренції правових норм перевагу слід надавати
нормам конституційного права; нормативні акти, які суперечать
Конституції України, не мають юридичної сили і не підлягають
застосуванню; норми конституційного права є нормами прямої дії і
безпосередньо застосовуються в випадках неурегулювання якихось відносин
галузевим законодавством.
Згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або
внесенні змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту
та обсягу існуючих прав і свобод людини. Для кримінального процесу це
вихідне і визначальне положення означає можливість розвитку
законодавства тільки в напрямку зміцнення гарантій прав і свобод людини,
недопустимість звуження прав учасників кримшального процесу. Особливого
значення набувають проблеми забезпечення недоторканності особи,
особистого життя, житла людини.
Суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який
ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Тісний взаємозв ‘язок кримінальний процес має з законодавством про
судоустрій, прокурорський нагляд і адвокатуру, в якому закладені
принципи організації і діяльності суду, адвокатури, прокуратури та
органів попереднього розслідування, гарантії незалежності і
недоторканності суддів, як важливої умови їх об’єктивності і
неупередженості, закріплені гарантії діяльності адвоката, що дозволяють
йому ефективно здійснювати повноваження захисника в кримінальному
процесі.
Основні положення названого законодавства стосуються безпосередньо
відношення до здійснення кримінально-процесуальної діяльності.
Кримінальний процес та кримінальне право. Кримінальне право визначає
поняття злочину, юридичний склад злочину як підставу кримінальної
відповідальності, обставини, що виключають кримінальну відповідальність
чи звільняють особу від покарання, поняття і форми вини, види покарань.
Норми кримшального права не можуть бути реалізовані без застосування
норм кримінально-процесуального права. Кримінально-процесуальне право
визначає порядок встановлення як підстав кримінальної відповідальності,
так і підстав звільнення від кримшального покарання, порядок притягнення
винного до кримінальної відповідальності. Кримінальний процес є засобом
реалізації, формою застосування норм кримшального права.
Зв’язок з міжнародним правом. У процесуальних нормах втілюються
міжнародні правові акти щодо захисту прав і свобод людини, правила
поведінки посадових осіб щодо затриманих та арештованих. Міжнародні
угоди про взаємодопомогу держав у сфері кримшального судочинства, по
суті, створюють окремий шститут процесуального права України.
У кримінальному процесі застосовуються Загальна декларація прав людини;
Європейська конвенція з прав людини (Рим, ХІ.1950), ратифікована Законом
№ 475/97-ВР від 17.07.97; Міжнародний пакт про громадянські і політичні
права; Європейська конвенція про взаємодопомогу у кримінальних справах,
ратифікована Законом України від 16.01.98 № 44/98-ВР; Конвенція
Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини;
Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних
злочинним шляхом (ратифікована Законом № 738/97-ВР від 17.12.97);
Конвенція про правову допомогу та правові відносини з цивільних,
сімейних та кримінальних справ (ратифікована державами Співдружності
Незалежних Держав — Мінськ, 22.01,93) та інші міжнародні правові акти.
Виходячи з положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні
міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України, є частиною національного законодавства України, при здійсненні
процесуальної діяльності міжнародні договори застосовуються, якщо вони
не суперечать Конституції України.
Зв’язки кримінального процесу з щвільним, трудовим, екологічним,
земельним та цивільно-процесуальним правом. Держава гарантує захист
будь-яких прав, свобод і законних інтересів людини. Якщо в ході
кримшального процесу в зв’язку з розслідуванням чи судовим розглядом
справи будуть встановлені порушення прав, свобод чи законних інтересів
громадян, слідчі і судові органи повинні вжити заходів для відновлення
порушених прав і свобод та відшкодування заподіяної людині шкоди.
Наприклад, якщо злочином заподіяна майнова шкода, то відповідно до
законодавства про власність та цивільного права,керуючись
цивільно-процесуальним законодавством, слідчий і суд вживають заходи по
відшкодуванню шкоди: надають право подання цивільного позову в рамках
кримінального судочинства, доказують фактичні обставини заподіяння шкоди
і її розмір, накладають арешт на майно і вклади обвинувачуваного тощо.
Якщо злочином, наприклад порушенням правил, що спричинили аварію
морського судна чи залізничного транспорту, заподіяна шкода довкіллю і
праву громадян на здорове довкілля, слідчий і суд визначають характер і
розмір шкоди, призначають екологічну експертизу і вживають заходів по
відшкодуванню шкоди.
По суті, при розслідуванні чи судовому розгляді будь-яких справ, якщо
будуть з’ясовані факти порушення будь-яких прав людини, передбачених чи
то трудовим, земельним, екологічним правом, правом власності чи
законодавством про освіту або іншими законодавчими актами, слідчий,
прокурор і суд повинні вживати заходів по усуненню негативних наслідків,
відновленню порушених прав і відшкодуванню моральної і матеріальної
шкоди, керуючись відповідними нормами галузевого законодавства. Інститут
цивільного позову став складовою частиною кримінально-процесуального
законодавства.
Зв’язок кримінального процесу з криміналістикою. Криміналістика — наука,
яка вивчає засоби і методи встановлення об’єктивної істини,
відштовхуючись від слідів злочину чи іншої події. Іншими словами, це
наука про злочини, сліди злочинів та їх взаємозв’язок.
?????????????я, збирання, фіксації та дослідження, розробляє
рекомендації щодо провадження криміналістичної експертизи.
Головним завданням криміналістичної експертизи є ідентифікація,
встановлення тотожності осіб та предметів і речовин по їх слідах.
Відповідно об’єкти експертного дослідження поділяють на ідентифіковані
та ідентифікуючі. Поряд з цим за допомогою криміналістичної експертизи
встановлюється групова належність об’єктів та вирішуються діагностичні
завдання.
Криміналістична експертиза, узагальнюючи і накопичуючи досягнення хімії,
фізики, біології, медицини та знання, здобуті фахівцями багатьох інших
наук, стає все більш природничою, комплексною та універсальною, її
методологія поповнюється досягненнями інших наук і найбільш прилаштована
до методики розслідування злочинів. Це робить її найпоширенішою
експертизою в слідчій практиці.
Водночас слід зауважити, що всі досягнення криміналістики можуть
застосовуватись тільки в рамках кримінально-процесуального
законодавства, з дотриманням процесуальної форми. Здобуті фактичні дані
можуть бути використані в судовому доказуванні тільки, якщо вони
відповідають встановленим процесуальним законом правилам допустимості
доказів.
Взаємодія кримінального процесу і судової психології вбачається в тому,
що судова психологія виконує функцію надання допомоги в забезпеченні
найбільш ефективного здійснення слідчих та інших процесуальних дій. Вона
розробляє, на основі спеціальних знань, пропозиції і рекомендації щодо
встановлення психологічного контакту з учасниками, тактики проведення
слідчих дій, організації судових дебатів, проголошення судових промов,
наукової організації праці. Передбачена можливість проведення
судово-психологічної експертизи, об’єктами дослідження якої є психічно
здорові люди. Використання досягнень судової психології можливе тільки з
дотриманням процесуальної форми. Кримінальний процес надає правову базу
для застосування методів і прийомів судової психології.
У кримінальному процесі широко використовуються досягнення судової
медицини та судової психіатрії.
Судова медицина — галузь науки, яка вирішує питання з застосуванням
спеціальних знань медичного, медико-біологічного та
медико-криміналістичного характеру в сфері правосуддя.
Сьогодні судово-медична експертиза — одна з найбільш поширених у
кримінальному процесі. В її рамках проводиться експертиза живих людей,
трупів, речових доказів та матеріалів кримінальної справи.
При проведенні досудового слідства та судового розгляду нерідко виникає
потреба в визначенні осудності обвинувачуваного та необхідності
застосування до нього примусових заходів медичного характеру. Ці питання
вирішуються за допомогою судової психіатрії, зокрема
судово-психіатричної експертизи, основними завданнями якої є: а)
визначення психічного стану та висновку про осудність підозрюваних,
обвинувачуваних, підсудних та про необхідність застосування до них
примусових заходів медичного характеру; б) визначення психічного стану
свідків і потерпілих, спроможності їх правильно сприймати,
запам’ятовувати і відтворювати обставини, що мають значення для справи;
в) визначення психічного стану позивачів, відповідачів, а також осіб,
стосовно яких вирішується питання про їхню дієздатність.
При проведенні стаціонарної експертизи підозрюваного або
обвинувачуваного, який не утримується під вартою, а також позивачів і
осіб, стосовно яких вирішується питання про дієздатність,поміщення їх у
лікувально-психіатричний заклад провадиться тільки за рішення суду.
Використання досягнень судової медицини і судової психіатрії в
кримінальному процесі здійснюється з дотриманням норм процесуального
законодавства. Одержана за допомогою судової медицини чи судової
психіатрії інформація може бути використана в доказуванні, якщо вона
здобута законним шляхом з дотриманням процесуальної форми проведення
слідчих та інших процесуальних дій.
Підсумовуючи слід зазначити, що кримінальний процес є такою галуззю
юриспруденції, в рамках якої широко застосовуються практично всі
юридичні науки. Широка ерудиція і глибокі юридичні знання — необхідна
передумова успішної кримінально-процесуальної діяльності.
3. ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ І СУДОВІ ВИТРАТИ
Під процесуальним строком у широкому смислі розуміється певний проміжок
часу, протягом якого особа повинна виконати ту чи іншу дію.
За своїм призначенням процесуальні строки можуть бути поділені на два
види:
1) строки, що забезпечують максимальне скорочення часу між
фактом вчинення злочину та вжиттям до винного заходів кримі
нального покарання чи іншого впливу;
2) строки, що гарантують реальне забезпечення прав та закон
них інтересів учасників процесу.
До першого виду процесуальних строків належать передусім строки
попереднього слідства у кримінальній справі. Досудове слідство, як
правило, має бути закінчено не пізніш як у двомісячний строк. При
об’єднанні кримінальних справ строки слідства визначаються з урахуванням
строків, що почали плинути раніше.
Другий вид процесуальних строків має забезпечити додержання прав та
законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, цивільного позивача,
цивільного відповідача та інших учасників процесу.
За законом, наприклад, затримання підозрюваного не може тривати понад 72
години.
Закон не тільки регламентує юридично значимі строки, а й вказує на
наслідки їх порушення. Так, якщо підозрюваному не пред’явлено у
визначений строк обвинувачення, то обраний щодо нього запобіжний захід
скасовується. Закінчення строку тримання обвинуваченого під вартою тягне
за собою його негайне звільнення.
Процесуальне законодавство передбачає низку вимог щодо обчислення тих чи
інших визначених у законі строків.
Відповідно до КПК України строки, що встановлені
кримінально-процесуальним законом, обчислюються в годинах, добах(днях)
та місяцях. При обчисленні строків не беруться до уваги той день і та
година, з яких починається строк.
При обчисленні строку в добах строк закінчується о 24 годині останньої
доби. Якщо відповідну дію необхідно провести в суді або в органах
дізнання та попереднього слідства, то строк закінчується у встановлений
час закінчення робочого дня в цих установах.
При обчисленні строків у місяцях строк закінчується у відповідне число
останнього місяця.
Якщо закінчення строку припадає на вихідний день, то останнім днем
строку вважається наступний робочий день.
Якщо закінчення строку, яких рахується у місяцях, припадає на той
місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній
день цього місяця.
Строк не вважається пропущеним, якщо скарга або інший документ здані до
закінчення строку на пошту, а для осіб, які утримуються під вартою,—
якщо скарга або інший документ здані адміністрації місця попереднього
ув’язнення.
Пропущений через поважну причину строк повинен бути відновлений за
клопотанням зацікавленої особи постановою органу дізнання, слідчого,
прокурора або ухвалою суду, постановою
судді.
Подача клопотання про відновлення пропущеного строку зупиняє виконання
рішення, оскарженого з пропуском строку, до вирішення питання про
відновлення строку.
Судові витрати — це витрати на кримінально-процесуальне провадження,
відшкодування яких покладається на певних учасників процесу.
Судові витрати включають:
1) суми, що видані, та ті, що підлягають видачі свідкам, по
терпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам, понятим;
2) суми, витрачені на зберігання, пересилання і дослідження речових
доказів;
3) інші витрати, понесені органами дізнання, попереднього
слідства та судом при провадженні у даній справі.
Згідно з КПК України свідки, потерпілі, перекладачі, експерти,
спеціалісти мають право на відшкодування їм витрат, пов’язаних зі
з’явленням за викликом в органи дізнання, попереднього слідства,
прокуратури та до суду.
За вказаними вище особами зберігається середня заробітна плата за місцем
роботи за час, витрачений у зв’язку зі з’явленням за викликом. Особам,
що не є робітниками або службовцями, виплачується винагорода за відрив
їх від занять.
Експерти, спеціалісти та перекладачі, крім того, мають право на
винагороду за виконання своїх обов’язків, якщо виконання дорученої їм
роботи не входить до їх обов’язків по службі.
Згідно з КПК України відшкодування судових витрат та оплата праці
адвокатів здійснюються в такому порядку. Судові витрати покладаються на
засуджених, крім сум, що видані і мають бути видані перекладачам, або
приймаються на рахунок держави. При визнанні підсудного винним суд
постановляє стягти з нього судові витрати. В тому разі, якщо винними
буде визнано декількох осіб, суд постановляє, в якому розмірі повинні
бути стягнені витрати з кожного з них, ураховуючи при цьому ступінь вини
та майновий стан засуджених.
Якщо підсудний буде визнаний винним, але звільнений від покарання, суд
має право покласти на нього судові витрати. При закритті справи у
зв’язку з примиренням потерпілого з обвинуваченим у справах приватного
обвинувачення суд може покласти судові витрати на одного з них або на
обох.
Судові витрати в разі неспроможності особи, з якої вони мають бути
стягнуті, а також судові витрати, пов’язані з виплатою сум
перекладачеві, приймаються на рахунок держави.
Розміри виплат визначаються підзаконними нормативними актами:
Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати
винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього
слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких
перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати
державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх
працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженою постановою
Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року № 710; Про порядок
оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в
кримінальних справах за рахунок держави, затвердженою постановою
Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 року № 821.
Кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування
особи, потерпілої від злочину, за винятком випадку заподіяння такої
шкоди при перевищенні межі необхідної оборони або в стані сильного
душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного
насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, підлягають
відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат.
У випадках заподіяння шкоди здоров’ю потерпшого неповнолітніми витрати
на його стаціонарне лікування відшкодовуються особами, які за законом
несуть матеріальну відповідальність за неповнолітніх.
Список використаної літератури
Конституція України К.1996.
Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради.
-1961. – К 2. – С. 15.
Джелалов О.К. Держава і право. – Вип. 16. – К., 2002.
Коляда П.В. Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим //
Юридичний вісник України. – 2001. – №9 – С.11.
Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т.
– К., 2004.
Кримінальний процес України: Підручник. – Харків, 2000.
Кримінальний кодекс України.: Науково-практичний коментар / Н.Ф.Антонов,
М.І. Бажанов, Ф.Г.Бурчук та інші. – К., 1999.
Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., Кримінальний процес України:
Підручник. – К.: Либідь, 1992. –413с.
Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник –2-ге
видання перероблене і доповнене. – К., Либідь. 1999. –516с.
Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.
(автори Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я, Під. Ред. В.Т. Нор
та інш.) К., Юрінком. За станом на 1 серпня 1995 року. 640с.
Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу
України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056с. (Нормативні документи та
коментарі).
Никоненко М. Деякі питання презумпції не винуватості і права особи на
захист у кримінальному процесі // Право України. – 1999. – №4.
Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те
вид., доп. і переробл. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 1120 с.
Смирнов М. Дистанційне кримінальне судочинство: реальність та
перспективи // Бюлетень Міністерства юстиції України К 9 (35) 2004 – 15.
Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. К.:
Юрінком Інтер, 1999. – 576 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
