.

Провадження справ в апеляційній інстанції (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
105 2231
Скачать документ

Реферат на тему

Провадження справ в апеляційній інстанції

План

1. Перевірка вироків і постанов про застосування чи незастосування
примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевими
судами

2. Порядок перевірки ухвал і постанов місцевих судів, зазначених у ч. 2
ст. 347 КПК

3. Порядок постановлення ухвали, вироку, постанови апеляційного суду

4. Звернення до виконання ухвали, вироку, постанови апеляційного суду

Література 1. Перевірка вироків і постанов про застосування чи
незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру,
ухвалених місцевими судами

Апеляційний суд наділений законом надзвичайно широкими повноваженнями.
Відповідно до ст. 366 КПК у результаті розгляду апеляцій на вироки
місцевих судів, Що не набрали законної сили, і постанов місцевих судів
про застосування або незастосування примусових заходів виховного і
медичного характеру (ч. 1 ст. 347 КПК) апеляційний суд вправі прийняти
такі рішення:

—залишити вирок або постанову без зміни, а апеляцію — без задоволення;

—змінити вирок або постанову, а апеляцію задовольнити цілком або
частково;

—змінити вирок або постанову, а апеляцію залишити без задоволення, якщо
апеляційний суд вийшов за межі апеляції, але залишив судове рішення без
зміни в тій частині, що оспорювалась в апеляції;

—змінити судові рішення щодо інших засуджених,щодо яких апеляції не
подані;

—скасувати вирок, постанову в повному обсязі та закрити справу, а
апеляцію задовольнити;

—скасувати судові рішення цілком і закрити справу, а апеляцію
задовольнити частково;

—скасувати судові рішення і закрити справу стосовно осіб, щодо яких
апеляції не подані;

—скасувати частково судове рішення і закрити справу в певній частині, а
решту залишити без зміни, змінити,скасувати з направленням справи на
додаткове розслідування або на новий судовий розгляд у суд першої
інстанції або ухвалити свій вирок (постанову);

—скасувати вирок (постанову) у певній частині та справу направити на
додаткове розслідування, на новий судовий розгляд у суд першої інстанції
або постановити свій

вирок (постанову), а в решті залишити без зміни, змінити;

—скасувати вирок (постанову) цілком, а справу направити на додаткове
розслідування, на новий судовий розгляд у суд першої інстанції або
постановити свій вирок (постанову).

За необхідності погіршення становища засудженого, виправданого або
особи, стосовно якої ставилося питання про застосування примусових
заходів медичного або виховного характеру, апеляційний суд вправі
прийняти одне з перерахованих рішень тільки у випадку, якщо про це
поставлено питання в апеляції прокурора або потерпілого.

Скасування або зміна вироку в апеляційному провадженні може мати місце
тільки в тих випадках, якщо для цього є обґрунтовані підстави, які прямо
вказані в законі (ст. 367 КПК):

1)однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

2)невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові),
фактичним обставинам справи;

3)істотне порушення кримінально-процесуального закону;

4)неправильне застосування кримінального закону;

5) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі
засудженого.

Апеляційний суд не має права скасувати виправдувальний вирок лише з
мотивів істотного порушення прав підсудного> Апеляційний суд не має
права скасувати постанову про незастосування примусових заходів
виховного або медичного характеру лише з мотивів істотного порушення
прав особи, щодо якої ставилося питання про застосування цих засобів.

Слід застерегти, що в разі необхідності погіршення становища
засудженого, виправданого або осіб, щодо яких порушено питання про
застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру,
апеляційний суд має право прийняти зазначені рішення лише згідно з
позицією, висловленою в апеляції прокурором чи потерпілим.

Підстави для скасування або зміни вироку чи постанови — це сукупність
достовірних даних, що вказують на незаконність і (або) необґрунтованість
вироку чи постанови. До таких підстав належать істотні порушення
матеріального або процесуального закону, допущені при розслідуванні або
судовому розгляді справи і постановленні вироку чи постанови.

Підстави і для скасування, і для зміни вироку (постанови) однакові. Одні
й ті самі порушення КПК залежно від конкретних обставин справи можуть
свідчити про необхідність як скасування, так і зміни вироку (постанови).
Винятком є такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, за
наявності яких вирок завжди підлягає скасуванню (ст. 370 КПК).

Кожна підстава вимагає перевірки законності вироку (що полягає в
додержанні кримінально-процесуального закону та правильному застосуванні
норм кримінального закону) та його обґрунтованості (тобто повної
відповідності висновків, Що в ньому містяться, фактичним обставинам
справи). Обґрунтований висновок про те, чи є вирок правильним, можна
зробити, лише перевіривши наявність чи відсутність усіх згаданих
підстав. Тому не можна погодитися з думкою, що фактично існують дві
самостійні підстави для скасування вироку: його незаконність та
необґрунтованість1.

Розглянемо докладніше випадки скасування чи зміни вироку, які можливі в
апеляційному провадженні, на які звертає увагу ст. 367 КПК.

1)Однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства
має місце у тих випадках, якщо залишилися нез’ясованими такі обставини,
встановлення яких може мати істотне значення для справи. Однобічність,
як правило, полягає у відсутності перевірки всіх можливих версій, в
обвинувальному чи, навпаки, виправдувальному ухилі під час провадження у
справі. Неповнота ж характеризує досудове чи судове слідство у справі, в
якій не були встановлені всі обставини, що підлягають доказуванню
(статті 23, 64, 433 КПК)1.

Відповідно до ч. 2 ст. 368 КПК дізнання, досудове чи судове слідство в
будь-якому разі визнається однобічним і неповним, якщо:

1)не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені
документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування
обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи;

2)не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду,який повернув
справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за
винятком випадків, коли дослі

дити їх було неможливо;

3)необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових
даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;

4)не були з’ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи
виправданого.

Під однобічністю або неповнотою дізнання, досудового або судового
слідства розуміють як нез’ясування всіх істотних обставин справи, так і
недостатність доказів, їх поверхове дослідження.

Виходячи з вимог закону та аналізуючи судову практику, можна
визначитися, що дізнання, досудове і судове слідство є однобічними або
неповними у випадках, коли:

-належним чином не з’ясовані обставини, що характеризують об’єкт і
об’єктивну сторону злочину: зміст діяння, наявність причинного зв’язку
між діянням і наслідками та ін.;

-всебічно і повно не досліджені обставини, на підставі яких
встановлюється суб’єктивна сторона злочину: вина, її форми, мотиви
здійснення злочину та ін.;

– поверхово досліджено обставини, що впливають на ступінь і характер
відповідальності, дані, що характеризують особу обвинуваченого,
обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання тощо;

-не з’ясована наявність або відсутність обставин, що виключають
притягнення особи до кримінальної відповідальності;

-недостатньо глибоко досліджені характер і розмір заподіяної злочином
шкоди;

-не встановлена роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду
злочину;

-не виявлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, якщо це має
істотне значення для правильного вирішення справи;

-висновки суду побудовані на припущеннях, не проведені необхідні
експертизи, не витребувані документи,не проведені обшук, виїмка та ін.;

-не з’ясовані обставини, що мають значення для порушення кримінальної
справи стосовно осіб, які причетні

до злочину і встановлення ролі яких може вплинути на ступінь винуватості
засуджених у справі.

Чинним КПК апеляційним судам надано широкі можливості щодо виправлення
та усунення помилок судів зокрема право проводити судове слідство.
Користуючись цим правом, апеляційні суди повинні проводити судове
слідство у всіх випадках, коли певні дії можна виконати у судовому
засіданні апеляційного суду (допитати свідків, потерпілих, витребувати і
дослідити документи тощо).

2)Під невідповідністю висновків суду, викладених у вироку (постанові),
фактичним обставинам справи слід розуміти: непідтвердження висновків
суду доказами, що були досліджені при провадженні судового слідства;
якщо суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його
висновки; якщо за наявності суперечливих доказів, які мають істотне
значення для висновків суду, у вироку (постанові) не зазначено, чому суд
взяв до уваги одні докази і відкинув інші; коли висновки суду, викладені
у вироку (постанові), містять істотні суперечності (ст. 369 КПК).

Вирок чи постанова із зазначених підстав підлягають скасуванню чи зміні
лише тоді, якщо невідповідність висновків суду фактичним обставинам
справи могла вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого
або невинуватість виправданого, на правильність застосування
кримінального закону, на визначення покарання або застосування
примусових заходів виховного чи медичного характеру.

Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам
справи, якщо судове рішення ґрунтується на матеріалах розслідування, не
досліджених у суді або не підтверджених даними судового слідства; на
матеріалах, отриманих з порушенням процесуального порядку збирання
доказів; на доказах суперечливих, спростованих або не підтверджених
іншими доказами, які немотивовано відкинув суд; на доказах,
достовірність яких викликає сумнів; на визнанні або запереченні вини
обвинувачуваним у процесі розслідування, не підтверджених іншими
доказами.

Перевіряючи правильність вироку, апеляційний суд може дійти висновку, що
суд першої інстанції дослідив усі докази, зібрані при провадженні
дізнання, досудового і судового слідства, проте не дав їм оцінку, або за
наявності суперечливих доказів суд у вироку (постанові) не проаналізував
їх, не навів мотивів, з яких взято до уваги одні докази і відкинуто
інші, внаслідок чого належно не обґрунтував викладені у вироку висновки.

3)Істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі
порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно
розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий
вирок чи постанову.

Вирок (постанову) в будь-якому разі належить скасувати, якщо: (безумовні
підстави)

1)є підстави для закриття справи, але її не було закрито;

2)вирок винесено незаконним складом суду;

3)порушено право обвинуваченого на захист;

4)порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою,
якою він володіє, і допомогою перекладача;

5)розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу;

6)справу розглянуто за відсутності підсудного, за винятком випадку,
передбаченого ч. 2 ст. 262 КПК;

7)порушено правила підсудності;

8)порушено таємницю наради суддів;

9)вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів;

10)у справі немає протоколу судового засідання або перебіг судового
процесу у передбачених КПК випадках не фіксувався технічними засобами;

11)порушено вимоги статей КПК про обов’язковість пред’явлення
обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення;

12)обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи він не був
вручений обвинуваченому;

13)порушено вимоги статей КПК, що встановлюють незмінність складу суду,
надання підсудному права виступити в дебатах і з останнім словом (ст.
370 КПК).

Істотне порушення кримінально-процесуального закону є підставою тільки
для скасування вироку (постанови) з направленням справи прокурору, на
додаткове розслідування або новий судовий розгляд (залежно від того, в
якій стадії воно було допущено).

Порушення кримінально-процесуального закону, що не вплинули і не могли
вплинути на законність і обґрунтованість вироку (постанови), не
визнаються істотними (наприклад, порушення строків попереднього розгляду
справи судом або призначення справи для розгляду в суді). Такі порушення
не тягнуть за собою скасування вироку (постанови), однак суд апеляційної
інстанції вправі реагувати на них окремою ухвалою.

Підлягає скасуванню судове рішення, постановлене незаконним складом
суду.

У законі немає визначення «законний» або «незаконний» склад суду, але в
будь-якому разі незаконним визнається склад суду, якщо були підстави,
які виключали участь судді в розгляді справи (статті 54, 55 КПК); вирок
(постанова) підписаний суддею, що не брав участі у розгляді справи;
порушені правила про розгляд справи судом у складі трьох суддів або двох
суддів і трьох народних засідателів у випадках, передбачених частинами 2
і З ст. 17 КПК; суддя або судді, що розглянули справу, обрані в суд,
якому ця справа не підсудна; у розгляді справи брали участь суддя або
народний засідатель, термін повноважень яких минув; хоча б один із
суддів не був обраний Верховною Радою України або призначений
Президентом України у встановленому законом порядку; якщо суд у
встановленому законом порядку не розглянув клопотання про відвід судді
або народного засідателя.

Істотними порушеннями кримінально-процесуального закону визнаються
порушення, що позбавляють або обмежують право обвинуваченого на захист.

До порушень права обвинуваченого на захист належать:

—порушення вимог ст. 45 КПК про обов’язкову участь захисника при
проведенні дізнання, досудового слідства й у розгляді справи судом;

—порушення порядку запрошення і призначення захисника (ст. 47 КПК),
зокрема незабезпечення участі захисника, якщо про це клопоче
обвинувачений, необговорення питання про вимушений характер відмови
обвинуваченого від захисника, а також порушення порядку заміни захисника
(ст. 46 КПК);

—участь у справі захисника за наявності умов, що виключають участь саме
цієї особи (ст. 61 КПК);

—формулювання обвинувачення, наведене в обвинувальному висновку, істотно
відрізняється від пред’явленого обвинувачення і погіршує становище
обвинуваченого;

—розгляд справи судом без допиту підсудного, що не відмовився від дачі
показань;

—розгляд справи судом апеляційної або касаційної інстанції без участі
підсудного або його захисника, якщо вони не були сповіщені про час
судового засідання і це позбавило їх можливості взяти в ньому участь
(статті 354,389 КПК).

Крім порушень, прямо зазначених у ч. 2 ст. 370 КПК як істотні,
законодавець дає право суду апеляційної інстанції визначити істотність
деяких порушень кримінально-процесуального закону залежно від конкретних
обставин справи, які свідчать про те, що порушення перешкоджали або
могли перешкодити суду першої інстанції повно і всебічно розглянути
справу й постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок або
постанову (ч. 1 ст. 370 КПК).

До таких порушень кримінально-процесуального закону належать, зокрема:

–проведення досудового слідства без порушення кримінальної справи;

—порушення справи неправомочною особою;

—якщо після провадження додаткового розслідування справи не складено
новий обвинувальний висновок;

—необґрунтоване виділення справи стосовно одного або кількох
обвинувачених, якщо це позначиться на всебічності, повноті й
об’єктивності дослідження доказів і вирішення справи;

—порушення,вимог ст. 112 КПК про підслідність: про ведення дізнання
замість досудового слідства, проведення провадження за протокольною
формою досудової підготовки матеріалів про злочини, не передбачені ст.
425 КПК;

—порушення порядку направлення матеріалів, зібраних у процесі досудової
підготовки, у суд (ст. 426 КПК);

—якщо у вироку (постанові) не зазначені діяння, вчинені даною особою.

4)Як передбачено ст. 371 КПК, неправильним застосуванням кримінального
закону, що тягне за собою скасування або зміну вироку (постанови), є:

1)незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню;

2)застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню;

3)неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Неправильне застосування кримінального закону може полягати:

—у застосуванні закону, що втратив силу або ще не набрав законної сили;

—у необґрунтованому застосуванні кримінального закону, що не має
зворотної дії в часі, і навпаки, в незастосуванні закону, що має
зворотну дію, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до
набрання таким законом сили (ст. 5 КК);

—у помилці при застосуванні положень закону про форму вини, співучасті у
вчиненні злочину; у помилковому визначенні кола суб’єктів кримінальної
відповідальності за певний злочин, стадій вчинення злочину, обставин, що
виключають злочинність діяння, кваліфікуючих ознак злочину.

Неправильне застосування кримінального закону при призначенні покарання
може полягати:

|

>

oe

u

>

u

V

th

?оків;

—у призначенні покарання, що перевищує санкцію статті КК, за якою
кваліфіковано діяння підсудного;

—у неправильному застосуванні або незастосуванні акту

5)Невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі
засудженого полягає в тому, що призначене судом покарання, яке хоч і не
виходить за межі, встановлені статтею кримінального закону, але за своїм
видом чи розміром є явно несправедливим як через м’якість, так і
суворість (ст. 372 КПК).

Згідно зі ст. 65 КК, що визначає загальні принципи призначення
покарання, суд призначає покарання:

-у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, що
передбачає відповідальність за вчинений злочин;

– відповідно до положень Загальної частини КК;

– враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й
обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику призначення
судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7 звернув увагу
судів на те, що особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначене
покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і для попередження
нових злочинів.

Закон вважає покарання явно несправедливим, якщо суд призначив надто
м’яке покарання за тяжкий злочин або надмірно суворе покарання — за
незначний злочин, а також у всіх випадках, коли порушений принцип
індивідуалізації покарання.

Апеляційний суд вправі змінити вирок або постанову, якщо цим не
погіршується становище засудженого або особи, щодо якої застосовано
примусові заходи виховного або медичного характеру.

Відповідно до ст. 373 вирок може бути змінений у випадках: пом’якшення
призначеного покарання, якщо апеляційний суд визнає, що покарання за
своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого;
зміни кваліфікації злочину і застосування кримінального закону про менш
тяжкий злочин; зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення
цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і
кваліфікацію злочину; в інших випадках, коли зміна вироку не погіршує
становища засудженого.

Апеляційний суд змінює постанову про застосування примусових заходів
виховного чи медичного характеру у випадках: зміни кваліфікації
суспільно небезпечного діяння і застосування статті КК, яка передбачає
відповідальність за менш тяжке діяння; пом’якшення виду примусового
заходу виховного чи медичного характеру.

Зазначений перелік підстав для зміни вироку (постанови) не є вичерпним.

2. Порядок перевірки ухвал і постанов місцевих судів, зазначених у ч. 2
ст. 347 КПК

В апеляційному порядку перевіряються законність і обґрунтованість ухвал
(постанов) місцевих судів про закриття справи або направлення справи на
додаткове розслідування, окремих ухвал (постанов) місцевих судів, а
також інших постанов місцевих судів (ч. 2 ст. 347 КПК) Апеляційна
перевірка цих рішень здійснюється з додержанням вимог глави ЗО КПК, але
судове слідство при їх перевірці не проводиться.

Закон передбачає такий самий процесуальний порядок подання апеляцій на
зазначені ухвали (постанови), а також порядок їх розгляду судом
апеляційної інстанції, як і порядок подання і розгляду апеляцій на
ухвалені місцевими судами вироки, що не набрали законної сили, і на
постанови про застосування або незастосування примусових заходів
виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами.

У результаті розгляду апеляцій на ухвали (постанови) місцевих судів про
закриття справи або про направлення справи на додаткове розслідування,
на окремі ухвали й інші постанови апеляційний суд вправі:

—залишити ухвалу (постанову) без зміни, а апеляції —без задоволення;

—скасувати ухвалу (постанову) і повернути її на новий судовий розгляд у
суд першої інстанції;

—скасувати ухвалу (постанову) про закриття справи і повернути справу на
додаткове розслідування або на новий судовий розгляд;

—змінити ухвалу (постанову);

—скасувати окрему ухвалу (постанову);

—скасувати цілком або частково ухвалу (постанову) і ухвалити свою.

Скасовуючи ухвалу (постанову) суду першої інстанції про закриття справи
або направлення справи на додаткове розслідування, апеляційний суд не
вправі постановити свій вирок.

Апеляції на постанови судді про відмову в застосуванні заходів безпеки
(ст. 525 КПК), про взяття особи під варту або про відмову в цьому (ст.
165-2 КПК), про подовження строку тримання під вартою або про відмову в
цьому (ст. 165-3КПК), про відмову в проведенні обшуку (ст. 177 КПК), про
направлення обвинуваченого на стаціонарну судово-медичну або
судово-психіатричну експертизу або про відмову в цьому (ст. 205 КПК)
розглядаються не пізнішеє ніж через три доби після їх надходження в
апеляційний суд, для чого відповідні матеріали негайно витребуються із
суду, що ухвалив оскаржувану постанову.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про практику застосування
судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження
строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства»
від 25 квітня 2003 р. № 4 роз’яснив, що на вимогу апеляційного суду,
який розглядає апеляцію на постанову про взяття особи під варту або про
відмову в цьому, може також бути надана кримінальна справа органом чи
особою, у провадженні яких вона перебуває. Про час і місце розгляду
апеляції негайно повідомляються прокурор, а також через місцевий суд,
який ухвалив постанову, — підозрюваний, обвинувачений, його захисник і
законний представник (п. 17).

3. Порядок постановлення ухвали, вироку, постанови апеляційного суду

Закон (ст. 366 КПК) надає право апеляційному суду скасувати цілком або
частково вирок (постанову) суду першої інстанції й постановити свій
вирок (постанову). Вирок, який має право постановити апеляційний суд,
може бути тільки обвинувальним.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 КПК апеляційний суд скасовує вирок суду
першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках:

1) необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи
збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було
пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину в такому обсязі та від
цього обвинувачення він захищався в суді першої інстанції.

2) необхідності застосування більш суворого покарання.

3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої
інстанції.

У цьому разі апеляційний суд має право сформулювати обвинувачення в
межах того обвинувачення, яке пред’являлося обвинуваченому на досудовому
слідстві, і з урахуванням позиції, що її мали прокурор, потерпілий або
його представник у суді першої інстанції, обрати покарання відповідно до
вимог ст. 65 КК;

4) неправильного звільнення засудженого від відбування покарання.

Перелік випадків, коли апеляційний суд може скасувати вирок суду першої
інстанції й постановити свій вирок, вичерпний і не підлягає
поширювальному тлумаченню.

Скасування вироку суду першої інстанції і постановлення вироку
апеляційним судом у зазначених випадках допускається лише за умови, що в
апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставилось питання
про скасування вироку саме з наведених підстав.

Зміст вироку апеляційного суду повинен відповідати вимогам, які
пред’являються до вироку суду першої інстанції (статті 332—335 КПК).

Крім того, у вироку апеляційного суду повинні бути зазначені:

—зміст вироку суду першої інстанції: дані про засудженого або
виправданого, за якого статтею КК особа засуджена або виправдана,
покарання, призначене засудженому ,формулювання обвинувачення, визнаного
судом доведеним

—суть апеляції (особа, що подала апеляцію, доводиапеляції, основні
порушення закону, на які посилається апелянт);

—виклад пояснень осіб, які брали участь у судовому засіданні
апеляційного суду;

—мотиви прийнятого рішення, аналіз доказів, досліджених у процесі
повного або часткового судового слідства,

якщо воно проводилося апеляційним судом, аргументи для підтвердження або
спростування доводів апеляції, виснов

ки щодо правильності або неправильності рішень, прийнятих судом першої
інстанції, і обґрунтування рішення,

прийнятого апеляційним судом.

Крім того, у випадку скасування виправдувального вироку у вироку
апеляційного суду повинне бути сформульоване обвинувачення, визнане
доведеним, дана правова оцінка діяння і призначене покарання.

Апеляційний суд вправі скасувати постанову про застосування примусових
заходів виховного чи медичного характеру і постановити свою постанову в
разі:

1) необхідності кваліфікації суспільно небезпечного діяння як більш
тяжкого, якщо таке було зазначено у постанові слідчого про закриття
справи і застосування примусових заходів виховного характеру або про
направлення справи до суду для вирішення питання про застосування
примусових заходів медичного характеру;

2) застосування більш суворого виду примусових заходів виховного чи
медичного характеру;

3) скасування необгрунтованої постанови суду про закриття справи щодо
неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що вони не вчинили
суспільно небезпечне діяння.

Скасування постанови суду першої інстанції та винесення постанови
апеляційним судом з цих підстав допускається, якщо з тих самих підстав
було подано апеляцію прокурором чи потерпілим або його представником.

Постанова апеляційного суду про застосування примусових заходів
виховного чи медичного характеру повинна відповідати вимогам статей 420,
448 КПК. Крім того, у постанові апеляційного суду зазначаються

–зміст постанови суду першої інстанції

—ким подана апеляція і її суть

—мотиви прийнятого рішення.

Ухвала, вирок, постанова апеляційного суду постановляються в нарадчій
кімнаті. Вони складаються одним із суддів і підписуються всіма суддями,
що беруть участь у розгляді справи.

Після складання і підписання судового рішення суд повертається в залу
судового засідання й один із суддів оголошує його. Якщо складання
повного тексту ухвали вимагає значного часу (у великих багатоепізодних
справах, з великою кількістю засуджених та ін.), суд вправі скласти й
оголосити тільки її резолютивну частину, яку підписують усі судді. У
цьому випадку в резолютивній частині вказується дата і час оголошення
повного тексту ухвали. Повний текст ухвали повинен бути складений,
підписаний і оголошений учасникам судового розгляду не пізніше ніж через
п’ять діб із дня оголошення резолютивної частини.

Вирок і постанова апеляційного суду складаються в нарадчій кімнаті в
повному обсязі та підписуються всім складом суду.

Вирок проголошується, а постанова оголошується головуючим або одним із
суддів з дотриманням вимог ст. 341 КПК. Головуючий роз’яснює підсудному,
його законному представникові, потерпілому, цивільному позивачу,
цивільному відповідачу та їх представникам зміст вироку і порядок його
оскарження, а також право подати клопотання про помилування.

Вирішуючи будь-які питання, пов’язані з перевіркою законності й
обґрунтованості вироку місцевого суду, всі судді апеляційної інстанції є
незалежними і користуються рівними правами. Тому якщо один із суддів не
згоден з іншими суддями щодо обраної підстави і мотивів скасування чи
зміни вироку в цілому, або в окремій частині, щодо всіх засуджених чи
виправданих або лише щодо одного чи деяких з них, або з інших підстав,
він має право на окрему думку з цих питань, яку викладає в письмовій
формі в нарадчій кімнаті. Окрема думка судді приєднується до справи і не
підлягає оголошенню. Складання окремої думки не звільняє суддю від
підписання рішення апеляційного суду, оскільки відсутність його підпису
є підставою до скасування рішення.

Звертає на себе увагу те, що законодавець, передбачивши можливість
залишення судді з окремою думкою і оформлення її у відповідному
документі, не вирішив питання про механізм реалізації окремої думки, яка
так може й залишитися на папері.

Це питання має бути вирішено в новому КПК.

Згідно зі ст. 2З2 КПК апеляційний суд у кримінальній справі, яка
перебуває в його провадженні, має право винести окрему ухвалу
(постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських
організацій або посадових осіб на встановлені у справі фактичні
порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і
вимагають вжиття відповідних заходів.

Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до відома відповідного
підприємства, установи або організації про виявлені громадянином високу
свідомість, мужність при виконанні громадського обов’язку, які сприяли
припиненню чи розкриттю злочину.

Окрема ухвала (постанова) суду також виноситься, якщо у засудженого до
позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і
потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування.

Не пізніше як у місячний строк по окремій ухвалі (постанові) має бути
вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, що виніс таку
окрему ухвалу (постанову).

У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) суду без
розгляду повинно бути вжито заходів, передбачених статтями 254—257
Кодексу України про адміністративні правопорушення.

46. Звернення до виконання ухвали, вироку, постанови апеляційного суду

Ухвали і постанови апеляційної інстанції набирають законної сили негайно
після їх оголошення, крім випадків, передбачених КПК (ст. 402).

Для виконання ухвали апеляційного суду справа надсилається до суду
першої інстанції не пізніше трьох діб після її розгляду, а у випадках,
якщо складання ухвали вимагає значного часу і суд обмежився складанням і
оголошенням лише резолютивної частини (ч. 2 ст. 379 КПК), повний текст
ухвали разом із кримінальною справою повинен направлятись для виконання
не пізніше п’яти діб з дня оголошення її резолютивної частини.

Касаційні скарги і подання на вироки і постанови апеляційного суду,
постановлені ним в апеляційному порядку, можуть бути подані протягом
одного місяця з моменту проголошення вироку або оголошення постанови, що
оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, у той самий строк
із моменту вручення йому копії вироку, постанови (ст. 386 КПК). Подання
касаційних скарг або подання на ці судові рішення припиняє їх вступ у
законну силу, і вони підлягають перевірці в касаційному порядку.

Суд першої інстанції, одержавши справу з апеляційного суду, зобов’язаний
звернути до виконання вирок, ухвалу, постанову, постановлені у першій
інстанції, і рішення апеляційного суду. Тільки після того, як від
органів і осіб, на які покладено виконання судових рішень, надходить
інформація про їх виконання, справу за письмовою вказівкою голови суду
або судді може бути здано в архів.

Апеляційний суд сам виконує своє рішення в разі потреби звільнення
засудженого з-під варти. Це може мати місце, якщо:

— в апеляційному порядку вирок (постанова) скасований і справа закрита
відносно особи, що перебуває під вартою;

—змінений вирок і засудженому призначено покарання, не пов’язане з
позбавленням волі чи у вигляді позбавлення волі в межах відбутого
строку, або застосований акт амністії і засуджений звільнений від
покарання;

—скасований вирок (постанова) і справу направлено на додаткове
розслідування або на новий судовий розгляд,а запобіжний захід у вигляді
тримання під вартою замінений іншим.

Якщо засуджений, що утримується під вартою, але підлягає звільненню,
перебуває в залі судового засідання апеляційного суду, він звільняється
з-під варти після оголошення рішення в залі судового засідання. Якщо
рішення про звільнення засудженого прийнято за його відсутності, копія
рішення апеляційного суду направляється протягом доби адміністрації
місця попереднього ув’язнення для виконання.

Адміністрація місця попереднього ув’язнення зобов’язана протягом доби з
дня одержання копії рішення повідомити суду першої інстанції про
звільнення ув’язненого з-під варти.

Список використаної літератури

Конституція України К.1996.

Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради.
-1961. – К 2. – С. 15.

Джелалов О.К. Держава і право. – Вип. 16. – К., 2002.

Коляда П.В. Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим //
Юридичний вісник України. – 2001. – №9 – С.11.

Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т.
– К., 2004.

Кримінальний процес України: Підручник. – Харків, 2000.

Кримінальний кодекс України.: Науково-практичний коментар / Н.Ф.Антонов,
М.І. Бажанов, Ф.Г.Бурчук та інші. – К., 1999.

Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., Кримінальний процес України:
Підручник. – К.: Либідь, 1992. –413с.

Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник –2-ге
видання перероблене і доповнене. – К., Либідь. 1999. –516с.

Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.
(автори Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я, Під. Ред. В.Т. Нор
та інш.) К., Юрінком. За станом на 1 серпня 1995 року. 640с.

Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу
України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056с. (Нормативні документи та
коментарі).

Никоненко М. Деякі питання презумпції не винуватості і права особи на
захист у кримінальному процесі // Право України. – 1999. – №4.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те
вид., доп. і переробл. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 1120 с.

Смирнов М. Дистанційне кримінальне судочинство: реальність та
перспективи // Бюлетень Міністерства юстиції України К 9 (35) 2004 – 15.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. К.:
Юрінком Інтер, 1999. – 576 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020