Реферат на тему
Касаційне провадження
Обов’язковість звернення до виконання рішень, які приймає суд
касаційної інстанції
Відповідно до ст. 396 КПК у результаті касаційного розгляду справи суд
може прийняти одне з таких рішень:
1)залишити вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги чи
подання — без задоволення;
2)скасувати вирок, постанову чи ухвалу і направити справу на нове
розслідування або новий судовий або апеляційний розгляд;
3)скасувати вирок, постанову чи ухвалу і закрити справу;
4)змінити вирок, постанову чи ухвалу.
У разі відкликання касаційних скарг чи подання касаційний суд виносить
ухвалу про закриття касаційного провадження, якщо, іншими учасниками
судового розгляду рішення не було оскаржене в касаційному порядку.
Ці положення стосуються як справ, рішення в яких набрали законної сили,
так і справ, рішення в яких не набрали законної сили.
Розглядаючи справу в касаційному порядку, суд має право залишити вид і
розмір покарання, призначені місцевим або апеляційним судом, без зміни,
пом’якшити покарання, виключити додаткове покарання, перекваліфікувати
злочин на закон, що передбачає менш тяжке покарання, однак суд не вправі
посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин. Суд
касаційної інстанції не вправі збільшити розмір призначеного судом
покарання, навіть якщо суд при його призначенні допустив порушення норм
КК, призначити додаткове покарання або встановити його строк, встановити
іспитовий термін, якщо суд при звільненні засудженого від відбування
покарання з випробуванням не зробив цього, або збільшити цей строк та
ін.
Касаційний суд може скасувати обвинувальний вирок апеляційного або
місцевого суду, а також ухвалу апеляційного суду, прийняту стосовно
вироку місцевого суду, у зв’язку з необхідністю застосувати закон про
більш тяжкий злочин або посилити покарання, тільки за наявності
касаційного подання прокурора або скарги потерпілого чи його
представника, внесених саме з цих підстав. Якщо потерпілий оскаржив
судове рішення за іншими підставами (неправильне визначення розміру
заподіяної йому шкоди, непритягнення до відповідальності інших осіб та
ін.), суд не вправі погіршити становище засудженого за не названими у
касаційній скарзі підставами.
Скасування виправдувального вироку припустиме лише тоді, коли в
касаційному поданні прокурора або в скарзі потерпілого чи його
представника ставляться питання про незаконність і необґрунтованість
виправдання підсудного.
Якщо особа засуджена за однією або кількома статтями закону й одночасно
виправдана за іншою або іншими статтями, вирок не може бути скасований у
частині виправдання, якщо справа розглядається за касаційними скаргами
засудженого або його захисника, які оскаржили лише обвинувальну частину
вироку.
Особа, виправдана судом, її захисник і законний представник можуть
подати скаргу лише на мотиви виправдувального вироку.
Відповідно до ст. 398 КПК касаційний суд має право скасувати або змінити
вирок, ухвалу, постанову тільки у випадках:
—істотного порушення кримінально-процесуального закону;
—неправильного застосування кримінального закону;
—невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості злочину й особі
засудженого.
Істотні порушення кримінально-процесуального закону — це порушення вимог
КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно
розглянути справу, встановити істину в справі, забезпечити права і
законні інтереси учасників процесу й постановити законний, обґрунтований
і справедливий вирок (постанову).
До істотних порушень кримінально-процесуального закону належать
обставини, коли: за наявності підстав для закриття справи її не було
закрито; вирок винесено незаконним складом суду; порушено право
обвинуваченого на захист; порушено право обвинуваченого користуватися
рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;
порушено таємницю наради суддів; вирок (постанову) не підписано будь-ким
із суддів та інші обставини, зазначені у ст. 370 КПК.
Неправильним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою
скасування або зміну вироку (постанови) є: незастосування судом
кримінального закону, який підлягає застосуванню; застосування
кримінального закону, який не підлягає застосуванню; неправильне
тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту (ст. 371 КПК).
Неправильне застосування кримінального закону полягає в неправильному
застосуванні норм як Особливої, так і Загальної частини Кримінального
кодексу: неправильна кваліфікація діяння; порушення правил призначення
покарання; неправильне застосування норм, що визначають поняття злочину,
строків давності, й інших норм, що може спричинити необґрунтоване
засудження або виправдання підсудного, призначення покарання, що не
відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі винного, а також
інші негативні наслідки.
Невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається
таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною
статтею КК, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як
внаслідок м’якості, так і суворості (ст. 373 КПК). Закон вважає
покарання явно несправедливим, якщо суд призначив надто м’яке покарання
за тяжкий злочин, а також у всіх випадках, коли допущено порушення
принципу індивідуалізації покарання.
Суд, розглядаючи справу за касаційною скаргою (поданням) на вирок
апеляційного суду, постановлений як судом першої інстанції, вправі
скасувати або змінити такий вирок і в зв’язку з однобічністю, неповнотою
дізнання, досудового чи судового слідства або невідповідністю висновків
суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, однак не має
права скасувати або змінити з цих підстав інші судові рішення у
кримінальних справах. Суд касаційної інстанції вправі скасувати
обвинувальний вирок або постанову про застосування примусових заходів
медичного або виховного характеру і, не повертаючи справу на новий
розгляд, закрити її в таких випадках:
—за наявності підстав, що виключають провадження у кримінальній справі,
зазначених у ст. 6 КПК;
—у зв’язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної
відповідальності і за наявності інших обставин, що дають суду право
закрити справу (статті 7,7і, 72, 8, 9, 10, 11і КПК);
—за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину (ст. 213
КПК).
Скасування обвинувального вироку або постанови і закриття справи можливі
лише тоді, коли обставини справи досліджені всебічно, повно й об’єктивно
і встановлена хоча б одна з обставин, передбачених статтями б, 7, 7і,
72, 8, 9, 10, 11і КПК.
Суд касаційної інстанції вправі скасувати обвинувальний вирок або
постанову і закрити справу за недоведеністю участі обвинуваченого у
вчиненні злочину, якщо визнає, що висновки суду першої інстанції не
підтверджуються матеріалами справи, усі можливості досудового і судового
розгляду вичерпані й новий розгляд справи не може дати достатніх даних
для винесення обвинувального вироку.
Крім того, кримінальна справа закривається за наявності в окремих
статтях КК спеціальної умови для закриття справи. Наприклад, відповідно
до ч. З ст. 369 КК особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної
відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо
після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до
порушення кримінальної справи. Касаційний суд, встановивши наявність
такої обставини, яка судом першої інстанції не була взята до уваги,
скасовує судове рішення і закриває справу.
Суд касаційної інстанції не може закрити справу внаслідок акта амністії,
що усуває застосування покарання за вчинене діяння, якщо проти цього
заперечує обвинувачений. Не допускається також скасування вироку з
закриттям справи у зв’язку зі смертю засудженого, якщо провадження у
справі необхідне для реабілітації померлого.
При скасуванні вироку або постанови і закритті справи за відсутністю
події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю
участі особи у вчиненні злочину суд касаційної інстанції відповідно до
вимог ст. 533 КПК повинен роз’яснити цій особі порядок поновлення її
порушених прав і вжити необхідних заходів до відшкодування збитків,
заподіяних незаконними діями.
????????Зміст ухвали касаційного суду має відповідати таким самим
вимогам, як і зміст ухвали апеляційного суду. В ухвалі зазначаються всі
обставини, про які вказано у ст. 377 КПК, наведені докладні мотиви в
обґрунтування прийнятого рішення та чітко і правильно сформульоване
рішення.
Ухвала складається у нарадчій кімнаті одним із суддів, підписується
всіма суддями, які беруть участь у розгляді справи, й оголошується у
залі судового засідання. Якщо складання ухвали вимагає значного часу,
суд вправі скласти і оголосити лише резолютивну її частину, яку
підписують всі судді, а повний текст ухвали складається і оголошується
учасникам судового розгляду не пізніше п’яти Діб з дня оголошення
резолютивної частини.
За наявності підстав, передбачених ст. 232 КПК, касаційний суд може
винести окрему ухвалу і звернути увагу державних органів, громадських
організацій або службових осіб на встановлені в справі факти порушення
закону, причини й умови, що сприяють вчиненню злочину і вимагають вжиття
відповідних заходів. Окрема ухвала може бути винесена у випадку
виявлення порушень закону, допущених при проведенні дізнання, досудового
слідства або при розгляді справи судом нижчого рівня, а також в інших
випадках, якщо це необхідно.
Виконання ухвали касаційного суду покладається на суд першої інстанції.
Для цього оригінал ухвали і її копія, завірена печаткою, приєднуються до
справи після касаційних скарг, подання, наданих нових матеріалів і
направляються суду, що виніс судове рішення.
Ухвала касаційного суду звертається до виконання не пізніше п’яти діб
після розгляду справи, а у випадку, якщо в день розгляду справи
оголошується тільки резолютивна частина ухвали, а повний її текст був
складений і оголошений пізніше, — не пізніше п’яти діб після складання й
оголошення мотивованої ухвали.
Суд першої інстанції, одержавши справу, зобов’язаний звернути до
виконання судове рішення, на яке були подані касаційна скарга або
подання, а також ухвалу суду касаційної інстанції. І лише після того, як
від органів і осіб, на які покладене виконання судових рішень, надійшло
повідомлення про виконання судового рішення, справа може бути передана в
архів.
Якщо суд касаційної інстанції скасував судове рішення і направив справу
на новий судовий або апеляційний розгляд, відповідний суд повинен
призначити справу до нового розгляду в межах встановлених законом
строків і розглянути її в судовому засіданні, а якщо судові рішення
скасовані з направленням справи на нове розслідування, суд першої
інстанції передає справу прокурору для проведення розслідування.
Закон передбачає звернення до виконання ухвали суду касаційної інстанції
самим цим судом у випадках, якщо засуджений підлягає звільненню з-під
варти в залі судового засідання і якщо рішення про звільнення
засудженого з-під варти прийняте за його відсутності. При звільненні
засудженого з-під варти в залі судового засідання копія ухвали або її
резолютивної частини (якщо ухвала виноситься в порядку ч. 2 ст. 379
КПК), завірена печаткою, вручається начальнику конвою. Якщо рішення про
звільнення засудженого прийнято в його відсутності, копія ухвали
направляється на виконання протягом доби адміністрації місця
попереднього ув’язнення.
Вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є
обов’язковими для органів дізнання чи досудового слідства при
додатковому розслідування і суду першої чи апеляційної інстанції при
повторному розгляді справи (ст. 399 КПК).
Суд касаційної інстанції, скасовуючи судове рішення і направляючи справу
на нове розслідування або на новий судовий чи апеляційний розгляд,
повинен вказати у своїй ухвалі, які порушення закону спричинили
скасування судового рішення, які обставини слід з’ясувати під час нового
розслідування чи судового розгляду і може вказати, які процесуальні дії
необхідно провести.
Суд при повторному розгляді справи, а також особа, що провадить
дізнання, і слідчий зобов’язані виконати вказівку суду касаційної
інстанції. Невиконання вказівок суду касаційної інстанції є підставою до
скасування судового рішення. Винятком є випадки, коли обставини,
зазначені в ухвалі суду касаційної інстанції, не можна було дослідити з
об’єктивних причин (помер свідок, якого слід було допитати, втрачені
документи або речі, що підлягали експертному дослідженню, та ін.). Однак
обов’язковість вказівок суду касаційної інстанції не означає, що вони
можуть обмежувати право органів розслідування і суду при новому
розслідуванні та розгляді справи оцінювати докази за своїми внутрішніми
переконаннями, які ґрунтуються на всебічному, повному й об’єктивному
розгляді всіх обставин справи у сукупності, керуючись законом. Ніякі
докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не
мають наперед встановленої сили.
Після скасування вироку, постанови або ухвали суд розглядає справу в
звичайному порядку і вирішує її за своїм внутрішнім переконанням,
керуючись законом. Новий розгляд справи починається з тієї стадії, яка
зазначена в ухвалі касаційного суду. У разі скасування вироку або ухвали
про закриття справи суддя, що брав участь у постановленні цих судових
рішень, не може брати участі У новому розгляді справи судом першої
інстанції.
Особливості нового розгляду справи після скасування судових рішень
полягають у тому, що:
—суд першої й апеляційної інстанції зобов’язаний виконати вказівки суду
касаційної інстанції (ст. 399 КПК);
—для суду першої інстанції й апеляційного суду встановлені певні
обмеження при застосуванні кримінального закону і призначенні покарання
порівняно з загальним порядком. Ці обмеження полягають у тому, що суд
першої інстанції або апеляційний суд при новому розгляді справи можуть
посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин лише в
двох випадках: 1) якщо вирок був скасований за м’якістю покарання або в
зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин — і
тільки за поданням прокурора або за скаргою потерпілого чи його
представника, поданих із зазначених мотивів; 2) якщо при новому
розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш
тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення. В останньому
випадку немає значення, з яких підстав був скасований вирок і чи були
внесені касаційне подання або скарга потерпілого чи його представника з
цього питання
Список використаної літератури
Конституція України К.1996.
Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради.
-1961. – К 2. – С. 15.
Джелалов О.К. Держава і право. – Вип. 16. – К., 2002.
Коляда П.В. Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим //
Юридичний вісник України. – 2001. – №9 – С.11.
Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т.
– К., 2004.
Кримінальний процес України: Підручник. – Харків, 2000.
Кримінальний кодекс України.: Науково-практичний коментар / Н.Ф.Антонов,
М.І. Бажанов, Ф.Г.Бурчук та інші. – К., 1999.
Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., Кримінальний процес України:
Підручник. – К.: Либідь, 1992. –413с.
Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник –2-ге
видання перероблене і доповнене. – К., Либідь. 1999. –516с.
Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.
(автори Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я, Під. Ред. В.Т. Нор
та інш.) К., Юрінком. За станом на 1 серпня 1995 року. 640с.
Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу
України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056с. (Нормативні документи та
коментарі).
Никоненко М. Деякі питання презумпції не винуватості і права особи на
захист у кримінальному процесі // Право України. – 1999. – №4.
Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те
вид., доп. і переробл. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 1120 с.
Смирнов М. Дистанційне кримінальне судочинство: реальність та
перспективи // Бюлетень Міністерства юстиції України К 9 (35) 2004 – 15.
Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. К.:
Юрінком Інтер, 1999. – 576 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
