.

Суспільні трансформації та корупція: проблема взаємообумовленості (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
89 1328
Скачать документ

Реферат

на тему:

Суспільні трансформації та корупція: проблема взаємообумовленості

Протягом останніх десятиріч проблемі корупції присвячено величезну
кількість фундаментальних і прикладних наукових праць, проведено
декілька тисяч тематичних міжнародних та національних конференцій,
парламентських слухань, якими напрацьовано важливі рекомендації щодо
попередження корупції та боротьби з нею. Однак, це не завадило феномену
корупції, як і раніше, вкрай негативно і суттєво впливати не лише на
соціально-економічний розвиток окремих країн, народів, управлінських
інституцій, але й на прогресивні прагнення світового співтовариства у
цілому. Така ситуація викликає стурбованість різних міжнародних
організацій, однак, практичних результатів у подоланні корупції майже не
спостерігається. Все сказане можна віднести й до українських реалій (за
даними “Трансперенсі Інтернешнл” у 2006 році серед 163 країн світу
Україна за рівнем корупції посіла 99 місце).

Природа корупції в країнах, які знаходяться на стадії посткомуністичної
трансформації, є принципово іншою, ніж в розвинених країнах. Сам цей
процес є унікальним, оскільки їх економіка вже не командна, але й ще не
ринкова, що безпосередньо впливає на причини і форми прояву корупції. В
процесі дослідження природи корупції у постсоціалістичних країнах
необхідно враховувати, що вказані трансформації містять два
взаємодоповнюючі елементи. Перший – це досягнення макроекономічної
стабільності, другий – формування адекватних ринковій економіці
інститутів. Вказані чинники, не будучи доведеними до логічного
завершення, стають основною причиною, що спричиняє специфічну,
відповідну посткомуністичній трансформації економіки корупцію.

Метою даної статті є узагальнення наявних та вироблення нових
методологічних підходів до дослідження корупції в трансформаційних
суспільствах.

Теоретичні засади дослідження та моделі корупції. Більшість вчених, що
займаються проблемами корупції розглядають її у трьох аспектах:

– політичному, який виражається у проникненні осіб кримінальної
орієнтації до структур політичної влади і використанні їх можливостей
для задоволення своїх злочинних потреб;

– соціально-економічному, що полягає у спотворенні (викривленні)
корумпованим держапаратом соціально-економічних рішень держави;

– правовому, для якого характерне лобіювання інтересів, гальмування
прийняття необхідних законів і рішень або прийняття тих, що дають
можливість їх необмеженого тлумачення та використання з кримінальною
метою.

Економічною основою корупційних відносин і їх головним лейтмотивом
виступає бажання одержати додаткові переваги: для виробників – це,
насамперед, рента, яка виникає внаслідок введення всіляких обмежень, а
для чиновників – незаконне джерело одержання доходів. Вказане дає змогу
виділити наступні можливості встановлення корупційних зв’язків між
чиновниками та підприємцями:

– ухилення від сплати податків, що призводить до створення нерівних умов
господарської діяльності, а, відповідно, і до зменшення ВВП, що
негативно впливає на рівень економічної безпеки країни;

– зменшення витрат виробництва через надання доступу до дешевих
ресурсів, пільгові поставки окремих факторів виробництва, дозвіл на
використання екологічно шкідливих технологій тощо;

– незаконного додаткового ресурсу: в умовах нестабільності,
недосконалості правового регулювання соціально-економічних відносин та
невиконання законодавчих рішень виробникові важливо заручитися дієвим
альтернативним додатковим ресурсом в особі корумпованого чиновника.

Вперше економічну модель корупції було запропоновано в праці С.
Роз-Аккерман [1], в основу якої покладено конкуренцію “зовнішніх” у
відношенні до державної організації фірм щодо отримання контракту чи
ренти. Вказаний контракт виборюється за допомогою хабара державному
чиновнику, який дають конкуруючі фірми, клієнти чи один з них, тобто у
такій моделі кожний клієнт (фірма) прагне здійснити підкуп бюрократа для
одержання урядового контракту. Модель дозволяє чітко сформулювати ряд
проблем, що виникають при розгляді корупційної поведінки, – яким є сам
ринок корупційних послуг (монопольний, олігопольний чи конкурентний),
якими є витрати учасників такої угоди (матеріальні, моральні), від чого
залежить їх розмір і як вони пов’язані з інституційною системою –
законодавством, звичаями тощо.

Мікроекономічне дослідження корупції, проведене М. Бінштоком [2], є
своєрідним розвитком моделі С. Роз-Аккерман. У цій моделі враховуються
варіації ймовірності виявлення незаконної угоди і коливання розміру
штрафних санкцій, а також обговорюється економічний ефект корупції.

Аналогічний підхід пропонується А. Шлейфером та Р. Вишні [3] –
розглядаються механізми та можливості крадіжок у держави тих благ, які
розподіляє державний службовець, а також роль монополії та монопсонії у
розповсюдженні корупції і взаємозв’язок структури політичних,
економічних інститутів з рівнем корупційної активності. Авторами
робиться макроекономічний аналіз, на основі якого корупція розглядається
як продаж державними службовцями державної власності в особистих цілях.

У праці А. Ламберт-Могіланскі [4] досліджується виконання нелегально
укладених контрактів. Оскільки легальні кошти для гарантії їх виконання
не можуть бути задіяними, в роботі пропонується наступна модель: існує
легальна мережа фірм та один бюрократ, з яким фірми можуть укладати
нелегальні угоди. Виконання таких контрактів є гарантованим, оскільки
державний службовець пов’язаний з фірмами, що працюють в легальній
мережі. Якщо будь-яка з фірм порушує нелегальний договір, то чиновник
бойкотує всю легальну мережу фірм до тих пір, поки порушника не буде
виключено з об’єднання.

У моделі, запропонованій Д. Аксемоллу, Т. Вердьє [5], мотиви для підкупу
виконавця клієнтом ендогенізовані. Авторами проводиться аналіз
економіки, що складається з нейтральних для ризику учасників, кожний з
яких може займатися одним з двох видів діяльності: підприємницькою
(торгівля чи виробництво) або суспільною. Також робляться наступні
припущення: виробництво відбувається у приватному секторі, а суспільний
сектор необхідний лише для гарантування прав власності; учасники
економічних відносин різняться за рівнем підприємницького таланту;
виробництво опосередковується через контракти між
підприємцями-виробниками та підприємцями-посередниками. Гарантом
дотримання інтересів сторін цього контракту виступає державний
службовець. Для збільшення розміру свого прибутку підприємець-посередник
прагне підкупити бюрократа. Укладення такої угоди може призвести до
зниження інвестицій у виробництво. Рівноважний стан моделі включає
окремі елементи корупції, а також індекс прав власності та інвестицій у
виробництво. Одним з положень моделі є висновок про існування корупції
навіть при максимально можливій оптимізації організації суспільства і
виробництва.

Дослідження К. Блісса та Р. Тепла виходить з того, що в країнах, які
підвищили рівень конкуренції в економіці [6], іноді спостерігається
зростання рівня корупції. Складність вивчення впливу конкуренції на
рівень корупції полягає у тому, що конкуренція не обов’язково виступає
екзогенним параметром, який в моделі можна змінювати і робити висновки
про його вплив на рівень корупції. Корупція, у свою чергу, також впливає
на рівень конкуренції, тому авторами пропонується модель, у якій
рівноважна кількість фірм і рівень корупції визначаються ендогенними
параметрами корупції.

Одним із напрямів дослідження позитивної ролі корупції в усуненні
наслідків неринкового розподілу ресурсів є наукові праці, в яких
моделюється вплив хабарництва на розподіл ресурсів за допомогою черг.
Серед них можна назвати працю Ф. Луї [7], в якій пропонується модель
розподілу ресурсів з механізмом “живої” черги. Час, який витрачається
непродуктивно на чекання в черзі, можна значно скоротити за допомогою
хабара, причому, чим більшим буде його розмір, тим меншими будуть
витрати часу. В роботі показується, що такий механізм багато у чому
подібний до механізму “тіньових цін” і він може призвести до підвищення
ефективності перерозподілу. У той же час, питання щодо розповсюдження
зробленого висновку на моделі загальної рівноваги з нерівноважними
цінами, квотами і чергами, залишається відкритим і очевидно його
вивчення є досить перспективним для дослідження впливу корупції на
розвиток економіки.

Проблема розподілу ресурсів розглядається також Д. Лаєном [8], у моделі
якого вивчаються можливі недоліки розподілу, які пов’язані з корупційною
діяльністю. Так, кількість недоліків у розподілі ресурсів значно
збільшується при зростанні ступеня дискримінації чиновником одного
клієнта на користь іншого (наприклад, завдяки дружнім відносинам з одним
із клієнтів).

Таким чином, більшістю авторів ринок корупційних послуг подається через
моделі економічної рівноваги з двома видами цін і відповідно двома
ринками – легальним та нелегальним. На легальному ринку ціни є
фіксованими, а тому товари чи послуги, які обертаються на ньому, можуть
стати дефіцитними. Механізмом, що призваний компенсувати наявні
“провали”, виступає тіньовий ринок, де ті ж блага розповсюджуються за
реальними цінами, виходячи з попиту на них.

Корупція в Україні набула досить тривожних масштабів, що засвідчує ряд
публікацій зарубіжних авторів, де наводяться специфічні корупційні
моделі системи державного управління, характерні лише для України:

– модель державного шантажу. Широкомасштабне і систематичне використання
шантажу органами влади виступає засобом впровадження політичного
контролю. Всеохоплюючий державний нагляд та збір компромату дозволяє
владним структурам України систематично застосовувати шантаж для
забезпечення виконання директив влади [9];

$Ifa$

dh`„7a$

dh`„7a$

ої конкуренції через отримання пільг при оподаткуванні, наданні субсидій
та інших привілеїв. Доступ до ресурсів держави можна отримати не тільки
через політичні, але і через адміністративні ресурси, обіймаючи посаду в
уряді чи адміністрації. Зв’язок бізнесу та влади несе прибутки як
підприємцям, що отримують перевагу перед конкурентами, так і
представникам бюрократії, які отримують “знаки подяки” від підприємців
[10].

Взаємозв’язок корупції та суспільно-політичних трансформацій. Протягом
останніх десятиліть найбільш інтенсивні суспільні та політичні зміни
відбулися в колишніх планових економіках.

Вперше проблема взаємозв’язку між зростанням масштабів корупції та
динамічними соціально-економічними і політичними трансформаціями була
піднята С. Хантінгтоном, який доводив, що корупція збільшується до своїх
максимальних рівнів, коли швидкість суспільної модернізації є найвищою
[11]. На сьогодні більшість теорій, що присвячені проблемам
взаємозумовленості трансформаційних процесів та корупції, базуються на
вказаному підході.

Теорія, запропонована С. Хантінгтоном виходить з припущення, що
внаслідок значного прискорення суспільних модернізацій у суспільстві
відбувається швидка трансформація “веберовської” моделі суспільства у
значно “спрощене традиційне” суспільство, в якому превалюють дві головні
форми угод – сімейно-дружні та ринкові з невеликою часткою формальних
ієрархічних та політичних угод (рисунок).

 

Рисунок. Модернізація ”веберовської” моделі суспільства

Досліджуючи корупційні прояви в процесі проведення політичних (В) та
ринкових (С) угод, автор теорії прийшов до дещо парадоксального
висновку, який полягав у тому, що корупція в модернізованому суспільстві
поширюється не внаслідок аномальної поведінки окремих чиновників, а є
результатом існуючих норм, що не відповідають бажаній поведінці
чиновників.

Дійсно, як засвідчують результати опитувань, більшість громадян
посткомуністичних країн вважають, що перехід їх країн супроводжувався
значним збільшенням рівня корупції. Досить ілюстративним у цьому плані
може стати дослідження, емпіричною базою якого слугували матеріали
опитувань, що проводилися у ряді посткомуністичних країн (Чеській
Республіці, Словацькій Республіці, Болгарії та Україні) – було опитано
7300 громадян, з яких – 1300 чиновники, які безпосередньо співпрацюють з
населенням (охорона здоров’я, освіта, соціальне забезпечення,
правоохоронні органи тощо), а також створено 26 фокус груп експертів,
які відповідали на запитання щодо:

1) внутрішніх цінностей;

2) гіпотетичної поведінки в разі вимагання у них хабара або його
пропозиції;

3) особистого досвіду у вимаганні та пропозиції хабара;

4) відношення до хабарництва [12].

Опитування вказали, що як громадяни, так і посадовці засуджують
хабарництво. Водночас, багато хто із них визнавав, що отримував або
давав хабарі, і ще більша кількість інтерв’юерів відповідали, що будуть
давати їх у разі потреби або приймуть їх, якщо виникне така можливість.
Це має місце не тому, що у них відсутні певні внутрішні цінності, а
тому, що їм протистоять зовнішні обставини. У громадян вимагають хабарі,
а посадовцям їх пропонують – такий стан речей відіграє більшу роль, аніж
внутрішні цінності людини.

Відповідно до результатів дослідження, що проводилися С. Гілманом і К.
Люїсом у 1996 році [13] та Смелтзом і Швіні у 1999 році [14], суттєвої
різниці у підходах громадян різних країн до явища корупції не існує –
скоріше, є різниця у підходах посадовців (табл. 1).

 Таблиця 1

Внутрішні цінності: засудження використання контактів,

подарунків та хабарів

Відповіді В середньому (%) Чеська Республіка (%) Словацька Республіка
(%) Болгарія (%) Україна (%)

На думку громадян:

Погано 61 69 60 58 58

Погано, але неминуче 30 25 28 34 31

Віддаю цьому перевагу 9 7 12 8 11

На думку посадовців:

Погано 56 71 59 55 39

Погано, але неминуче 34 22 28 39 45

Віддаю цьому перевагу 10 7 13 6 16

 

З метою дослідження поведінки громадян у разі вимагання у них хабара
було поставлене запитання: “Якщо вам необхідно вирішити важливу проблему
і посадовець прямо вимагатиме у вас гроші для її вирішення, то чи будете
ви: а) платити, якщо зможете собі це дозволити; б) відмовитися платити,
навіть якщо зможете собі це дозволити?” Переважна частина опитаних не
змогла дати пряму відповідь, але у кожній країні, за виключенням Чехії,
більшість визнала, що буде давати хабар і лише третина з опитаних
заявила про відмову (табл. 2).

 Таблиця 2

Корумпованість: чи будуть громадяни давати хабарі,

якщо їх будуть вимагати?

Відповіді В середньому (%) Чеська Республіка (%) Словацька Республіка
(%) Болгарія (%) Україна (%)

Платитимуть 44 30 41 46 58

Відмовляться 34 52 31 33 21

В залежності від обставин 22 18 27 21 21

Різниця =

платитимуть – відмовляться +10 -22 +10 +13 +37

 

Показовими є результати іншої частини опитування, що стосувалася
посадовців. Їх запитали, чи приймуть вони “незначний подарунок”, “цінний
подарунок – гроші або ж коштовну річ” від клієнта для вирішення його
проблем. В середньому, 47 % заявили, що вони приймуть “незначний
подарунок”, а 17 % висловили готовність прийняти “гроші чи коштовну
річ”. (табл. 3).

 

Таблиця 3

Корумпованість: чи будуть посадовці брати подарунки,

які їм пропонують?

Відповіді В

середньому (%) Чеська

Республіка (%) Словацька Республіка (%) Болгарія (%) Україна (%)

Візьму незначний подарунок 47 39 58 46 44

Візьму гроші чи коштовну річ 17 9 18 18 25

Можна брати що-небудь для прискорення роботи 53 40 51 56 64

Можна брати що-небудь за додаткову роботу 60 53 59 61 67

 

Цікаво, що серед опитаних посадовців найменш схильними до отримання
незначних подарунків були співробітники правоохоронних органів, але, у
той же час вони не відмовлялися від того, аби взяти щось інше. З іншого
боку, працівники закладів охорони здоров’я найчастіше висловлювали згоду
брати як великі, так і малі подарунки (табл. 4).

Таблиця 4

Різниця у корумпованості серед різних інституцій

Відповіді Охорона здоров’я (%) Освіта (%) Соціальна допомога (%)
Правоохоронні органи (%) Правові

послуги (%)

Якщо клієнт запропонує, можу взяти…

Незначний подарунок 65 50 48 36 37

Гроші чи коштовну річ 28 13 14 15 14

Можна брати що-небудь для прискорення роботи 64 60 43 49 48

Можна брати що-небудь за додаткову роботу 75 67 52 55 52

 

Результати дослідження особистого досвіду респондентів у вимаганні та
пропозиції хабара, показали, що не лише значна частка громадян
відчувають вимагання хабара у явній чи прихованій формі, але й посадовці
часто одержують пропозиції щодо хабара від клієнтів. Питання до громадян
стосувалося їх нещодавніх стосунків із посадовцями – “просили чи
очікували від вас або членів вашої родини гроші чи подарунок для
посадових осіб”. Лише 6 % громадян заявили, що їх просили прямо, інші 51
% вказували, що їм давали явно зрозуміти, що посадовець від них чогось
хоче. Більше половини опитаних вказала, що посадовці “створювали штучні
проблеми для отримання грошей чи подарунку для їх вирішення” і 29 %
вказали, що це “траплялося із ними дуже нечасто” (табл. 5).

 

Таблиця 5

Зовнішні чинники корупції: нещодавній досвід громадян щодо вимагання

Відповіді В

середньому (%) Чеська

Республіка (%) Словацька Республіка (%) Болгарія (%) Україна (%)

В останні декілька років, хтось із посадовців питав вас чи вашу родину

дати подарунок чи хабар, або не просив прямо, але давав про це
зрозуміти?

Казав прямо 6 2 4 7 11

Очікував 51 44 64 39 56

Ні 43 54 32 54 33

Як часто посадовці створювали непотрібні проблеми для вас

 чи вашої родини для отримання грошей чи подарунку для їх вирішення?

Часто чи інколи 29 19 30 24 42

Нечасто 25 25 27 25 25

Ніколи 46 56 44 52 33

 

Стосовно посадових осіб, то 30 % з них зазначали, що їх клієнти часто
пропонували їм “незначні подарунки”, а 10 % заявили, що їх клієнти часто
пропонували їм гроші чи цінні подарунки. 67 % посадовців отримували
пропозицію “незначного подарунку” “хоча б інколи”, а 27 % – пропозицію
грошей чи значних подарунків. Посадовці можуть не піддаватися на нечасті
пропозиції, але піддаються частим. Один із членів фокус-групи цілком
справедливо зазначив, що “ми самі привчили їх до цього”.

 

 

Список використаних джерел

1. Rose-Ackerman S. The Economics of Corruption // J. Political Economy,
1975. – № 4.

2. Beenstock M. Corruption and Development // World Development, 1979. –
V. 7.

3. Shleifer А., Vishny R..W. Corruption // Quarterly J. Economics, 1993.
– V. 107. – № 33.

4. Lambert-Mogiliansky A. Essays on Corruptions /Department of
Economics. – Stockholm, Univ. 1996.

5. Acemolgu D, Verdier T. Property Rights, Corruption and the Allocation
of Talent: A General Equilibrium Approach // CERAS, DELTA, 1996. – №
96–12.

6. Bliss С., Tella R. D. Does Competition Kill Corruption? // J.
Political Economy, 1997. – V. 105. – № 5.

7. Lui F.T. An Equilibrium Queueing Model of Bribery // J. Political
Economy. – 1985. – V. 93. – № 4.

8. Lien D.D. Corruption and Application Efficiency // J. Development
Economics. – 1990. – № 33.

9. К. Дарден. Шантаж як засіб державного домінування: Україна за часів
Кучми: Східно-Європейський Огляд. – 2003. – № 2/3. – Т. 10.

10. http://www.ukrweekly.com/Archive/2001/340120.shtml.

11. Huntington, S.P. (1968). Political order in changing societies. –
New Haven: Yale University Press.

12. Miller W.L. Corruption and Corruptibility. World Development, 2006.
– № 2. – Vol. 34, Р. 371–380.

13. Gilman S.C., Lewis C.W. (1996). Public service ethics: A global
dialogue. Public Administration Review. – Р. 56, 517–524.

14. Smeltz D.S., Sweeney A.E. (1999). On the take: Central and East
European attitudes towards corruption. – Washington, DC: USIA.

Є.Д. Скулиш. Суспільні трансформації та корупція: проблема взаємо
обумовленості. “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія
і практика)” 14’2006.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020