Реферат на тему
Господарські спори: поняття, види, правова характеристика
Порушення прав та законних інтересів осіб є підставою для виникнення у
сторін спору та необхідності його вирішення.
Спір як суспільне явище є протиріччям, різними думками двох або
декількох осіб щодо певного явища чи предмету. Спори можуть бути
різними: політичними, суспільними, сімейними, трудовими. Але серед усіх
спорів особливе місце займають правові, предметом яких є права та
обов’язки суб’єктів правовідносин [43,16].
Господарські спори – це різновид правових спорів, вони виникають в
процесі здійснення господарської діяльності.
Вперше в законодавчих актах України зазначений термін було використано у
ст. 1 Закону України “Про арбітражний суд”. Проте зміни змісту цього
поняття були неминучими внаслідок принципової трансформації економіки та
права України. Водночас чинне законодавство України визначення поняття
цього терміну не містить. І сучасна доктрина, як і раніше, не містить
єдиної думки з цього приводу.
Свого часу в радянській літературі велась масштабна дискусія з приводу
визначення поняття спору про право. Одна група авторів, грунтуючись на
етимологічному розумінні спору, визначала його як “розбіжність”,
“суперечність”. Крім того, існували концепції спору і як “перешкоди в
здійсненні права”, і як “правопорушення”.
Докладну критику свого часу було надано І. Зайцевим [43,16], який
пропонував розуміти під правовим спором конфлікт між особами з приводу
прав та обов’язків у матеріальних відносинах. З огляду на чинне
законодавство, ця точка зору найбільшою мірою відповідає сутності
взаємин сторін, що вступають у спори.
В юридичній конфліктології під конфліктом прийнято розуміти протиборство
двох або кількох суб’єктів, спричинене протилежністю (несумісністю)
інтересів, потреб, систем цінностей або знань. При цьому для визнання
конфлікту юридичним досить, щоб правовими ознаками володів хоча б один
елемент [46,17].
Слід зазначити, що категорія “конфлікт” дає змогу розглянути спір як
комклексне значення, яке може мати в підгрунті для своєї появи
розбіжності, суперечності сторін з приводу певних матеріальних прав та
обов’язків, та водоночас, не зводиться до них (на відміну від концепції
“протиріччя”); може мати основою порушення права, але не зумовлене ним
безпосередньо; може охоплювати всі прояви поведінки сторін у спорі – як
активне сперечання, так і ухилення від виконання обов’язків, але не
ототожнюється з ними; і врешті-решт, конфлікт може мати місце і за
реальної наявності правовідносин сторін, якщо вони є лише
правопорушенням.
З урахуванням цього, спір про право визначається як конфлікт осіб, що
вступили в нього з метою впливу на матеріальні права та обов’язки
учасників. Господарський спір також є юридичним конфліктом, різновидом
спору про право. Питання полягає в тому, чи притаманні господарському
спору специфічні ознаки, що відмежовують його від інших правових спорів
та які ці ознаки [29,50].
Такі науковці, як Т. Абова, В. Тадевосян та І. Побірченко вважають
конституційною ознакою господарського спору його господарську сутність.
Д. Притика, наголошуючи на потребі поширення в ході судово-правової
реформи юрисдикції арбітражних судів на усі конфлікти за участю
юридичних осіб та громадян-підприємців, на спори про визнання недійсними
усіх актів державної виконавчої влади та інших органів, справи про
банкрутство та встановлення фактів, що мають юридичне значення, також
обмежує її (юрисдикцію господарських судів) господарською сферою.
Висновок про нерозривність понять “господарські відносини” та
“господарські спори” випливає і з тексту ст. 1 Закону України “Про
арбітражний суд”.
Однак, сутність господарського спору обумовлюється сутністю
господарської діяльності. Згідно із Законом України “Про ліцензування
певних видів господарської діяьності”від 13. 09. 2000 р. господарська
діяльність – це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька,
юридичних осіб, а також фізичних осіб – суб’єктів підприємницької
діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції,
торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт [29,52].
Отже, основний критерій визначення полягає у функціональній
спрямованості діяльності. Раніше законодавець при визначенні
господарської діяльності використовував критерій характеру діяльності
(Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”). Господарською
визнавалася діяльність, яка мала товарний характер. Нині діяльність,
пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням
послуг, виконанням робіт, що, однак, не виключає можливості виступати
об’єктами таких відносин різні матеріальні та нематеріальні блага.
До таких відносин насамперед можна віднести відносини юридичних осіб, а
також фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язані із
здійсненням благодійності, безоплатної фінансової допомоги, відносини з
соціальних, екологічних питань, деяких аспектів природокористування та
ін., які не підлягають під поняття виробництва (виготовлення) продукції,
торгівлі, надання послуг, виконання робіт, а разом з ними і відносини з
оподаткування суб’єктів з цих питань.
Як суспільне явище спір є протиріччям, викликає різні думки про декілька
або одне явище, предмет. Спори можуть бути самими різноманітними:
політичними, суспільними, сімейними, трудовими і т.п. Серед усіх спорів
особливе місце займають правові, предметом яких є права та обов’язки
суб’єктів правовідносин [29, 52].
Цілком зрозуміло, що в ході реалізації таких правовідносин виникають
правові спори. На думку О. Бринцева назвати такі спори господарськими,
виходячи з нормативного визначення господарської діяльності, не можна,
оскільки вони виникають під час діяльності, що не є господарською. Це
означає, що такі спори згідно з чинним законодавством, не можуть бути
підвідомчими господарським судам, оскільки останнім підвідомчі лише
господарські спори. Крім того, внаслідок свого суб’єктного складу, вони
не підвідомчі і судам загальної юрисдикції [31, 65]. Це зводить дилему
або до конструювання ще одного поняття для визначення таких спорів з
подальшим визначенням їх підвідомчості, або до визнання недоцільності
включення господарської сутності спору у визначення поняття
господарського спору. При цьому слід зауважити, що річ не у визначенні
дефініції господарської діяльності, адже і раніше існувало широке коло
відносин відповідних суб’єктів, які не охоплювались господарськими
відносинами та в ході реалізації яких виникали спори.
Перший варіант вирішення дилеми не може бути визнаний доцільним,
оскільки в разі його прийняття слід було б визначити окрему категорію
спорів для кожної окремої категорії відносин суб’єктів залежно від
сутності прав та обов’язків сторін у таких відносинах – господарські,
благодійні, екологічні та ін [35, 78]. Одним з ідеалів правової держави,
до якого слід прямувати, є універсальність регулювання суспільних
відносин.
До того ж в окремих випадках правовідносини господарського та іншого
характеру, які спричинили конфлікт, можуть бути пов’язані так тісно, що
однозначно визначити, які саме відносини становлять сутність спору,
неможливо.
На думку В. Яркова, правильним є другий варіант вирішення цієї дилеми.
Господарську сутність не слід включати до ознак спору. Взагалі,
визначати окремі категорії правових спорів через сутність діяльності,
під час якої вони виникають, з подальшим визначенням особливого порядку
вирішення їх неправомірно. Сутність прав та обов’язків учасників спору
не повинна бути підставою для встановлення будь-яких особливостей у
захисті цих прав. Сумнівним є твердження авторів про те, що спрощення та
прискорення процедури розгляду господарських спорів, порівняно зі
спорами, що розглядаються судами загальної юрисдикції, зумовлене
потребою у захисті інтересів цивільного обігу під час господарської
діяльності. З рівності прав усіх людей, проголошеної ст. 21 Конституції
України, випливає недопустимість встновлення будь-яких привілеїв та
обмежень у засобах захисту прав.
Отже, в правовій державі слід взагалі відмовитись від категорії
господарський спір, визнати існування лише спорів про право та
гарантувати кожному право на вирішення їх судовою владою держави в
однаковому для всіх порядку.
Визначаючи господарську сутність спору, слід звернути увагу на позитивні
та негативні сторони його виникнення. Так, вчені І. Побирченко та В.
Тадевосян відмічають в ньому позитивний момент, вказуючи, що правовий
спір сприяє встановленню чіткості і визначеності у взаємовідносинах
спірних сторін. З іншого боку він свідчить про неврегульованість
взаємовідносин контрагентів. Для того, щоб усунути її, необхідно
розв’язати виниклий спір. Тому завдання господарників та юристів
сьогодні полягає в тому, щоб попередити спори, а при виникненні –
оперативно вирішувати, самими сторонами, без звернення до господарського
суду.
’ th
8#^$a’ ,oooooooooooonaaaaaaaaaaaaa
c?cec-doooooooooooooooooooooooooooo
29, 54].
Спори з приводу господарських правовідносин частіше всього виникають в
результаті правопорушень по укладеним договорам. Але вони можуть
породжуватись у випадку заподіяння позадоговірної шкоди, незаконного
привласнення чужого майна, розходжень при укладанні договорів,
порушеннях прав суб’єктів підприємницької діяльності неправомірними
рішеннями органів влади і управління, при заборгованості підприємств та
організацій.
В залежності від змісту, сутності господарських спорів їх можна
розділити на кілька категорій. Раніше, в умовах Радянського Союзу, вони
розмежовувались на три групи:
1) переддоговірні, до яких відносились спори, пов’язані з примушуванням
укладати договір, про умови договору, про зміни та його розірвання;
2) майнові, що випливають з відшкодування збитків, сплати неустойки,
віндикації речі і т.п.;
3) немайнові.
Слід відмітити, що термін “переддоговірні спори” на цей час залишився в
Декреті Кабінету Міністрів України від 23.01.1993 р. ” Про державне
мито”, але судова практика відмовилась від нього. Всі вказані види
спорів в статистичній звітності господарських судів є спорами про
укладання, зміну, розірвання договорів та визнання їх недійсними. Тобто
вся група спорів характеризується по окремим видовим характеристикам
[48, 12].
Виходячи з цього, всі господарські спори можна розділити на три великі
групи, категорії:
1) договірні;
2) майнові;
3) немайнові.
Поряд з цим розмежуванням спори за загальним предметом розподіляються і
на більш мілкі групи за спеціальними ознаками.
Так, договірні спори поділяються на:
а) спори про укладання договорів, їх умовах;
б) зміну договорів;
в) розірвання договорів;
г) визнання договорів недійсними.
Ще більш розгалуженою є категорія майнових спорів за видовими ознаками,
а саме:
а) про віндикацію майна;
б) про стягнення збитків;
в) про постачання недоброякісної, некомплектної продукції, товарів;
г) за розрахунками і т.п.
Немайнові спори однорідні. Серед них займають важливе місце справи про
недійсність актів відповідних органів, про порушення антимонопольного
законодавства і т.п.
Розмежування спорів за категоріями та видами має важливе значення для
правильного визначення держмита, надання належних доказів, здійснення
певних процесуальних дій. Крім того, статистичні дані по категоріям та
видам спорів дають можливість мати явну уяву про характер господарських
правопорушень, розповсюдженості деяких з них, про стан укладання
договорів і договірної дисципліни. Це дозволяє приймати відповідні
заходи по усуненню правопорушень та інших недоліків в господарській
діяльності.
Література
1. Конституція України. Прийнята на п червня 1996 р. – К.: Право, 1996.
– 128 с.
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р.// Голос України. – 14
березня 2003 р.
3. Господарський процесуальний кодекс України. – К., 2002.
4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Голос України. – 12, 13
березня 2003 р.
5. Закон України Про авторські права і суміжні права від 23.12.1993 р. №
3792 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”.
6. Закон України Про виконавче провадження від 21.04.1999 р. № 606 – ІV
// “ЛІГА – ЗАКОН”.
7. Закон України Про господарський суд від 04.06.1991 р. № 1142 – XII //
“ЛІГА – ЗАКОН”.
8. Закон України Про державну виконавчу службу від 24.03.1998 р. №
202/98 – ВР // “ЛІГА – ЗАКОН”.
9. Закон України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в
Україні від 16.11.1992 р. № 2782 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”.
10. Закон України Про ліцензування певних видів господарської діяльності
від 13.09.2000 р. № 01 – 8/493 // “ЛІГА – ЗАКОН”.
11. Закон України Про обєднання громадян від 16.06.1992 р. № 2460 – XII
// “ЛІГА – ЗАКОН”.
12. Закон України Про охорону навколишнього середовища від 25.06.1991 р.
№ 1264 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”.
13. Закон України Про підприємства в Україні від 27.03.1991 р. зі
змінами і доповн. // “ЛІГА – ЗАКОН”.
14. Закон України Про режим іноземного інвестування від 19.03.1996 р. №
93/96 – ВР // “ЛІГА – ЗАКОН”.
15.Закон України Про свободу совісті та релігійні організації від
23.04.1991 р. № 987 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”.
16. Закон України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991
р. № 2009 – XII // “ЛІГА – ЗАКОН”.Закон України Про судоустрій від
07.02.2002 р. № 3018 – ІІІ // www.rada.kiev.ua
17. Декрет Кабінету Міністрів України Про державне мито від 12 січня
1993 р. зі змінами та доповненнями // “ЛІГА – ЗАКОН”.
18. Рекомендації про порядок ведення претензійної та позовної роботи на
підприємстві, в установі, організації, Затверджені наказом Міністерства
юстиції України N 2 від 15.01.96 р. // “ЛІГА – ЗАКОН”.
19. Роз’яснення Президії вищого арбітражного суду України від 01.04.1994
р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з
відшкодуванням шкоди” // Збірник роз’яснень Вищого арбітражного суду
України. – К., 1998.
20. Роз’яснення Верховного Суду України № 02 –5 /611 від 23.08.94 р.
“Про застосування заходів запобіжного позову” // “ЛІГА –
ЗАКОН”.Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від
10.12.96 р. “Про судове рішення зі змінами і доповненнями” //
www.rada.kiev.ua
22. Роз’яснення Вищого господарського суду України № 02 – 5/62 від
08.02.1996 р. “Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ
арбітражним судам” // “ЛІГА – ЗАКОН”.
23. Роз’яснення Вищого господарського суду України № 02 – 5/109 від
29.02.1996 р. «Про деякі питання, що виконуються при застосуванні
запобіжних заходів» // «ЛІГА – ЗАКОН».
24. Роз’яснення Вищого апеляційного суду України № 02 – 5/612 від
23.08.1994 р. “Про деякі питання практики застосування ст. 80 та 81 АПК
України” // “ЛІГА – ЗАКОН”.
25. Постанова Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.76 р. “Про
судове рішення ”зі змінами і доп. // www.rada.kiev.ua
26. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним
поданням Вищого арбітражного суду України і Генеральної прокуратури
України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2
Арбітражно-процесуального кодексу України від 08.04.1999 // ОВУ. – 1999.
– № 15. – С. 614.
27. Витяг з Постанови Верховного суду України 24.12.2002 “Перегляд
рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим судом першої
інстанції, який прийняв це судове рішення, незалежно від того, що воно
було предметом перегляду в апеляційному та касаційному порядку //
“Бухгалтерія”. – 2003. – № 26 (545). – С. 28.
28. Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 10.05.2000
р. Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих
норм чинного законодавства // www.rada.kiev.ua
29. Абрамов Н.А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учебное
пособие. – Х., 2002. – 255 с.
30. Васильев С.А. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учебное
пособие. – Х., 2002. – 367 с.
31. Вирішення господарських спорів. Застосування норм матеріального
права в роз’ясненнях і листах Вищого господарського суду України. Укл.
В.Е. Беляневич. / За заг. Ред. Д.М. Притики – К.: Юстініан, 2002. – 640
с.
32. Гражданское право. Учебник. Часть I. Издание третье, переработанное
и дополненное. / Под ред. А П. Сергеева, Ю. К. Толстого.—М.: ПРОСПЕКТ,
1998. — 632 с.
33. Добровольский А. А. Исковая форма защиты права / Изд-во ЛГУ, 1965, –
С. 10
34. Кораблева М.С. Защита гражданских прав: новые аспекты // Актуальные
вопросы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского;
Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права.
– М.: Издательство «Статут», 1998. – 464 с.
35. Кройтор В. А. Защита прав и интересов в суде. – Х.: “Еспада”, 2000.
– 526 с.
36. Кузнецова Н.В. Гражданское право (Общая часть): Учебное пособие в
схемах. 76 с.( М.: ИМПЭ им. А.С. Грибоедова, 2001. (
37. Предпринимательское право Украины. Учебник / Под ред. к.ю.н. Р.Б.
Шышки – Харьков, 2001. – 759 с.
38. Притика Д.М., Титов М.І., Щербина В.С. та ін. Арбітражний процес:
Навч. посібник. – ч.1 і 2.- Харків, 1999. – 395 с.
39. Притика Д. Арбітражний процес: Навч. посібник. – Х., 2001. – 426 с.
40. Притика Д.М. Арбітражний процес: Законодавство та практика
застосування. – Х., 1999. – 541 с.
41. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Навч. Посібник. – К.: АСК.,
2001. – 838 с.
42. Хозяйственное право. Учебник / Под ред. д-ра юрид. наук В.К.
Мамутова – Донецк, 2003. – С. –217 –244.
43. Бринцев О. Господарська сутність правового спору. Кваліфікуюча
ознака чи данина минулому? // Господарське право. – 2001. – 3. – С.
16-18.
44. Бояринцева М.А. Проблеми теорії та практики вжиття запобіжних
заходів //Вісник господарського судочинства. – 2003. – 4. – С. 209-213.
45. Грек Б. Застосування у господарському процесі запобіжних заходів //
Юридичний журнал. – 2003. – 9. – С. 122-125.
46. Новицкий В. Проблемы применения встречного иска в хозяйственном
процессе // Господарський процес. – 2003. – 10. – С. 44-47.
47. Осадчій І. Забезпечення позову в господарському процесі: потреба
вдосконалення // Юридичний журнал. – 2003. – 12. – С. 120-123.
48. Степанова Т. Проблеми подання позовних заяв та участі прокурорів у
господарському судочинстві // Господарський процес. – 2003. – 12. – С.
12-15.
49. Шеремет О. Господарське законодавство: формування та зарубіжний
досвід // Господарське право. – 2003. – № 4. – С. 41-46.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
