Реферат на тему
Теоретичні основи безпеки життєдіяльності
Небезпека. Ризик-як оцінка небезпеки.
Джерела небезпеки та їх класифікація.
Небезпека — це явища, процеси, об’єкти, властивості, здатні за певних
умов завдавати шкоди здоров’ю чи життю людини або системам, що
забезпечують життєдіяльність людей.
Номенклатура небезпеки – перелік назв, термінів, систематизованих за
окремими ознаками.
Таксономія небезпек – класифікація та систематизація явищ, процесів,
інформації, об’єктів, які здатні завдати шкоди.
На сьогодні чіткого поділу небезпек за відповідними ознаками ще не
існує, тому в загальному їх класифікують за:
за джерелами (сферою) походження: природні, техногенні, соціальні,
комбіновані та ін.;
за часом проявлення: імпульсні, кумулятивні;
за локалізацією: пов’язані з космосом, атмосферою, гідросферою,
літосферою;
за наслідками: захворювання, травми, смертельні випадки, аварії, пожежі;
за збитками: соціальні, екологічні, технічні та ін.;
за сферою прояву: побутова, виробнича, спортивна тощо;
за структурою: прості, складні, похідні;
за характером дії на людину: активні і пасивні (останні активізуються за
рахунок енергії, носієм якої є сама людина, що наражається на гострі,
нерухомі елементи, ями, ухили, нерівності поверхні тощо).
Ідентифікація небезпек – знаходження типу небезпеки та встановлення її
характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи
ліквідації наслідків.
Квантифікація небезпек – введення кількісних характеристик для оцінки
ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є
ступінь ризику.
Джерелами небезпек є природні процеси та явища, елементи техногенного
середовища, людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки.
Найбільш вдалою класифікацією небезпек життєдіяльності людства є така,
згідно з якою небезпеки поділяються на чотири групи: природні,
техногенні, соціально-політичні, комбіновані.
Природні джерела небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та
стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров’я людини
(землетруси, зсуви, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани,
зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне
випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи, грибки,
бактерії, віруси, заразні хвороби тварин та рослин).
Техногенні джерела небезпеки – це небезпеки пов’язані з використанням
транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного
обладнання, використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних
речовин та матеріалів , з використанням процесів, що відбуваються при
підвищених температурах та підвищеному тиску, з використанням,
електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання
(іонізуючого, електромагнітного, акустичного). До них відносяться всі
небезпеки пов’язані з впливом на людину об’єктів матеріально-культурного
середовища.
До соціальних джерел небезпеки належать джерела небезпеки, викликані
низьким духовним та культурним рівнем: бродяжництво, проституція,
п’янство, алкоголізм, злочинність тощо. Джерелами цих небезпек є
незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки,
повстання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному,
етнічному, расовому чи релігійному ґрунті.
Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та
міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм,
ідеологічні, між партійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни.
Більшість небезпек мають комбінований характер:
природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі,
зменшення родючості ґрунтів та інші явища, породжені людською
діяльністю;
природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемії інфекційних
захворювань, венеричні захворювання, СНІД та інші;
соціально-технічні небезпеки – професійна захворюваність, професійний
травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою
діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані
впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та
спеціальними технічними засобами, токсикоманія.
Наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині, чи групі
людей обов’язково повинна бути причинена якась шкода.
Класифікація небезпечних та шкідливих факторів
Небезпека – це наслідок дії окремих факторів на людину. Необхідно
розрізняти потенційні та реальні небезпеки. Потрібна причина (умова),
при якій потенційна небезпека переходить в реальну. Слід зазначити, що
небезпека, як правило, проявляється у визначеній просторовій зоні, яка
отримала назву небезпечна зона.
До матеріальних збитків, пошкодження, шкоди здоров’ю, смерті або інших
наслідків призводить вражаючий фактор.
Під вражаючим фактором розуміють такі чинники життєвого середовища, які
за певних умов завдають шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення
людей, призводять до матеріальних збитків, можуть призвести до загибелі
людей.
Залежно від наслідків впливу на організм людини вражаючі фактори
поділяються на шкідливі та небезпечні.
Шкідливими факторами прийнято вважати такі чинники життєвого середовища,
які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності,
захворювання як у явній так і прихованій формах.
Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого середовища, які
викликають за певних умов травми, раптове погіршення здоров’я.
Розподіл факторів на уражаючі, небезпечні та шкідливі досить умовний.
Один і той же фактор може спричинити загибель людини, травму,
захворювання чи не завдати ніякої шкоди.
За характером та природою впливу всі небезпечні та шкідливі фактори
поділяються на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні та
психофізіологічні.
Фізичні фактори навколишнього середовища справляють на людину
енергетичний вплив (термічний, механічний, радіаційний, електричний,
електромагнітний).
До фізичних факторів належать:
метеорологічні (температура, вологість, швидкість повітря);
світлотехнічні (освітлення та кольорове забезпечення, інфрачервоне,
світлове, ультрафіолетове випромінювання);
бароакустичні (атмосферний тиск, звук, шум);
механічні (прискорення, вібрації);
електромагнітні випромінювання;
іонізаційні випромінювання (ультрафіолетове, рентгенівське, гамма
випромінювання, потоки частинок);
фактори електричного струму (атмосферна електрика, статична електрика,
електричне поле, електричний струм).
Хімічні фактори — це хімічні елементи, речовини та сполуки, які
перебувають у різному агрегатному стані (твердому, газоподібному,
рідкому) і які різними шляхами можуть проникати в організм людини (через
органи дихання, через шлунково — кишковий тракт, через шкірні покрови та
слизові оболонки).
За характером дії виділяють такі хімічні речовини: токсичні, наркотичні,
подразнюючі, задушливі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, такі,
що впливають на репродуктивну функцію.
Вони можуть бути природного, але у більшості випадків антропогенного
походження.
Біологічні фактори – це макроорганізми (рослини та тварини) і
мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, грибки,
найпростіші). Біологічні фактори можуть діяти у воді, повітрі, ґрунті,
продуктах харчування, на виробництві, у побуті.
Психофізіологічні фактори – це фізичні перевантаження (статичні,
динамічні) та нервово-психічні перевантаження аналізаторів, монотонність
праці, емоційні перевантаження).
Наявність потенційної небезпеки в системі не завжди супроводжується її
негативним впливом на людину.
Для реалізації такого впливу необхідно, щоб виконувались три умови:
небезпека (шкідливість) реально існує і діє;
людина знаходиться в зоні дії небезпеки;
людина не має достатніх засобів захисту, не використовує їх або ці
засоби не ефективні.
Концепція допустимого ризику
Для оцінки ступеня (рівня) небезпеки вводяться кількісні характеристики,
тобто квантифікація небезпек.
З метою уніфікації будь-які наслідки визначають як шкоду. Найбільш
універсальний кількісний засіб визначення шкоди — це вартісний, тобто
визначення шкоди у грошовому еквіваленті. Другою, не менш важливою
характеристикою небезпек, є частота, з якою вона може проявлятись, або
ризик.
Ризик є супутником будь-якої активної діяльності людини. Необхідно
розрізняти правомірний, допустимий ризик, який є виправданим при
багатьох видах діяльності і неправомірний ризик.
Ризик визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками
(n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:
R = n / N
Наведена формула дозволяє розраховувати розміри загального та групового
ризику.
За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично
допустимий, надмірний.
Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах
допустимих відхилень природного (фонового) рівня.
Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може
прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні
можливості на даному стані свого розвитку.
Гранично допустимий ризик – це максимальний ризик, який не повинен
перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.
Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у
переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.
На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки ,
неможливо. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо
забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов
для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на
досягненні прийнятного (допустимого) ризику.
Суть концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні
створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.
Прийнятний ризик поєднує в собі технічні, економічні, соціальні та
політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й
можливостями її досягнення.
Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини
звичайно вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається
індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.
Фактично ми всі щодня приймаємо рішення про співвідношення ризику з
вигодою. Як правило, ми згодні погодитись на відому долю ризику, як ціну
за вибраний нами спосіб життя.
Все це дозволяє сформулювати аксіому про потенційну небезпеку
діяльності:
будь-яка діяльність потенційно небезпечна.
Цей постулат є основним при розв’язанні одного із завдань безпеки
життєдіяльності – ідентифікації небезпек.
Для того, щоби визначити серйозність небезпеки використовують категорії
серйозності небезпеки (І катастрофічна, II критична, III гранична, IV
незначна), які встановлюють кількісне значення відносної серйозності
ймовірних наслідків небезпечних умов та рівні ймовірності небезпеки (
(А) часта, (В) вірогідна, (С) випадкова, (D) віддалена, (Е) неймовірна
), які є якісним відображенням відносної ймовірності того, що
відбудеться небажана подія, яка є наслідком не усунутої або
непідконтрольної небезпеки.
Для підвищення рівня безпеки використовується комплекс заходів та
засобів. Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або
в певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і
рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження.
Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.
Прогнозування і моделювання умов виникнення небезпечних ситуацій.
Жодна система чи операція не гарантує абсолютної безпеки. Та все ж доки
ми не маємо 100% безпеки, ми намагаємося, наскільки це можливо,
наблизитися до цієї мети. З плином часу різні заходи та методи, які
використовуються для вирішення відповідних задач, удосконалюються,
збільшуючи наші можливості у дослідженні систем, визначенні небезпек,
виключенні або контролі за цими небезпеками, зниженні ризику до
прийнятного рівня при роботі з цими системами. Аналіз небезпек починають
з грубого дослідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати джерела
небезпек. Потім, при необхідності, дослідження можуть бути поглиблені і
може бути виконаний детальний якісний аналіз. Методи цих аналізів та
прийоми, які використовуються при їх виконанні, відомі під різними
назвами. Нижче наведені основні з цих загальних інструментів.
Типи аналізу:
• попередній аналіз небезпек (ПАН)
• системний аналіз небезпек (САН)
• підсистемний аналіз небезпек (ПСАН)
• аналіз небезпеки робіт та обслуговування (АНРО).
Методи та прийоми, що використовуються при аналізах:
&
L
e
e
‚
„
&
??
o
yyyyyyyyyynnnnnnnnnnnnnnnnnn
%”’?(ae(R+.,i-3/4.80F1 2E3o465®5?6ae6,7l748
9Z;oooooooooooooooooooooooooooo
WrWoooooooooooooooooooooooooooo
4rWJX6\?^t_Ueeoe>f‚fIf4g gxHx„xaex>y?y?y”zjz¤zF}?}
iA?V‚o?oooooooooooooooooooooooooooo
7АПВЕ)
• аналіз дерева помилок (АДП)
• аналіз ризику помилок (АРП)
• прорахунки менеджменту та дерево ризику (ПМДР)
• аналіз потоків та перешкод енергії (АППЕ)
• аналіз поетапного наближення (АПН)
• програмний аналіз небезпек (ПрАН)
• аналіз загальних причин поломки (АЗПП)
• причинно-наслідковий аналіз (ПНА)
• аналіз дерева подій (АДПд)
Попередній аналіз небезпек— це аналіз загальних груп небезпек, присутніх
в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. ПАН є першою
спробою в процесі безпеки систем визначити та класифікувати небезпеки,
які мають місце в системі. Проте в багатьох випадках цьому аналізу може
передувати підготовка попереднього переліку небезпек.
ПАН звичайно виконується у такому порядку:
• вивчають технічні характеристики об’єкта, системи чи процесу, а також
джерела енергії, що використовуються, робоче середовище, матеріали;
встановлюють їхні небезпечні та шкідливі властивості;
• визначають закони, стандарти, правила, дія яких розповсюджується на
даний об’єкт, систему чи процес;
• перевіряють технічну документацію на її відповідність законам,
правилам, принципам і нормам безпеки;
• складають перелік небезпек, в якому зазначають ідентифіковані
джерела небезпек (системи, підсистеми, компоненти), чинники, що
викликають шкоду, потенційні небезпечні ситуації, виявлені недоліки.
При проведенні ПАН особливу увагу приділяють наявності
вибухопожежонебезпечних та токсичних речовин, виявленню компонентів
об’єкта, в яких можлива їх присутність, потенційна небезпечна ситуація
від неконтрольованих реакцій чи при перевищенні тиску. Після того, коли
виявлені крупні системи об’єкта, які є джерелами небезпеки, їх можна
розглядати окремо і досліджувати більш детально за допомогою інших
методів аналізу, перелік яких наведено вище. Існують базові запитання,
на які обов’язково необхідно відповісти, коли проводять ПАН, незважаючи
на те, що деякі з них можуть здаватися занадто простими. Якщо ці
запитання не розглянути, то існує ризик неповного аналізу безпеки
системи. Вся простота чи очевидність має схильність приховувати деякий
рівень прихованої небезпеки. Базові запитання, які мають бути вирішені,
включають наступні:
– який процес/система аналізуються?
– чи залучені до цієї системи люди?
– що система повинна звичайно робити?
– чого система не повинна робити ніколи?
– чи існують стандарти, правила, норми, які мають відношення до системи?
– чи використовувалась система раніше?
– що система виробляє?
– які елементи включено в систему?
– які елементи вилучено з системи?
– що може спричинити появу небезпеки?
– як оцінюється ця поява?
– що і де є джерелами та перешкодами енергії?
– чи існує критичний час для безпечності операцій?
– які загальні небезпеки притаманні системі?
– як може бути покращений контроль?
– чи сприйме керівництво цей контроль?
Проведення ПАН може бути спрощено і формалізовано завдяки використанню
матриці попередньої небезпеки, спеціальних анкет, списків і таблиць.
Аналіз логічного дерева подій (АЛДП) вважається одним з найбільш
корисних аналітичних інструментів у процесі системної безпеки, особливо
при оцінці надзвичайно складних або деталізованих систем. Завдяки тому,
що він використовує дедуктивний логічний метод (тобто поступово
рухається від загального до часткового), він дуже корисний при
дослідженні можливих умов, які можуть призвести до небажаних наслідків
або яким-небудь чином вплинути на ці наслідки. Як відомо більшості
професійних інженерів з охорони праці, які мають досвід розслідувань
нещасних випадків, небажані події рідко відбуваються під впливом тільки
одного чинника. Через це при аналізі дерева помилок в процесі системної
безпеки небажану подію відносять до кінцевої події. Це — загальний, або
відомий, результат можливого ряду подій, характер яких може чи не може
бути відомий, поки не проведено розслідування. Оскільки аналітик починає
ідентифікувати окремі події, які сприяли кінцевій події, може бути
побудовано дерево помилок. Розташовуючи кожний фактор у відповідному
місці дерева, дослідник може точно визначити, де відбулись будь-які
пошкодження в системі, який зв’язок існує між подіями і яка взаємодія
відбулась (чи не відбулась, але може відбутись).
Хоча АЛДП є передусім інструментом для аналізу помилок, він може також
використовуватись для оцінки необхідних дій, які б наблизили бажану
подію. Будуючи дерево, яке описує всі події, які повинні відбутись, щоб
здійснилась кінцева подія, аналітик може використовувати АЛДП як метод
для створення основи промислової програми техніки безпеки. Для того, щоб
необхідним чином побудувати дерево помилок, аналітик повинен насамперед
володіти широким знанням системи чи процесу дослідження. Якщо таких
знань недостатньо, тоді процес повинен включати участь проектної групи
спеціалістів, а також інших відповідних організаційних структур компанії
(наприклад, спеціалістів з якості та надійності, операційного
проектування). Аналітик повинен мати чітке розуміння процесу міркувань
після проектування системи, як і будь-яких експлуатаційних критеріїв,
які впливають на продуктивність системи. Важливим також є розуміння умов
експлуатації. Створення дерева помилок починається з визначення кінцевої
події. Ця подія може мати широкий та загальний характер — відмова чи
пошкодження системи, або вузький та специфічний, коли порушується
функціонування компонента X. Ця кінцева подія буде розташовуватись на
верхівці дерева помилок, а всі наступні події, які ведуть до головної,
будуть розташовуватись як гілки на дереві. Рисунок, що поданий нижче,
ілюструє початок простого дерева помилок з розташуванням кінцевої події,
подій, що впливають, та нерозвинутих подій, далі — до первісних подій.
Коли користувач крокує від кінцевої події вниз, буде матеріалізуватись
кожний рівень дерева. Для того, щоб перейти від одного рівня до
наступного, аналітик повинен постійно ставити фундаментальне запитання:
«Що могло б призвести до здійснення цієї події?» Як тільки причинні
події ідентифіковані, вони розміщуються у відповідній позиції на дереві
помилок.
Логічне дерево подій.
При побудові основного логічного дерева подій використовуються
спеціальні символи, які забезпечують аналітика ілюстрованим
зображенням події і того, як вона взаємодіє з іншими подіями на дереві.
Спеціальна форма символів дає наочність і значно полегшує побудову
логічного дерева подій.
Виконання аналізу дерева помилок можливе лише після детального вивчення
робочих функцій усіх компонентів системи, що розглядається. При цьому
слід враховувати, що на роботу системи впливає людський фактор, тому всі
можливі «відмови оператора» теж необхідно вводити у склад дерева.
Оскільки дерево помилок показує статичний характер подій, розвиток подій
у часі можна розглянути, побудувавши кілька дерев помилок.
Побудова логічного дерева подій здійснюється на основі прямих та
зворотних логічних міркувань, тобто індуктивним та дедуктивним методом.
Концепція допустимого ризику та безпека особи
На межі тисячоліть проблема безпечної життєдіяльності стала однією з
основних проблем світового співтовариства. Причини, які спричинили
актуалізацію проблеми безпеки життєдіяльності, сьогодні детально
вивчаються та аналізуються. Серед них – виснаження природних ресурсів,
зростаюче забруднення довкілля, демографічний вибух, низький рівень
екологічної культури. Водночас іншим причинам не приділяється поки
належної уваги.
До останнього часу забезпечення безпечної життєдіяльності базувалося
на концепції абсолютної безпеки середовища. Її суть полягала в тому, що
з розвитком науково – технічного прогресу людство зуміє пізнати всі
закономірності природних явищ, подасть їх у вигляді математичних
формул, відтворить у технологічних процесах і за допомогою потужних
комп’ютерів та датчиків контролюватиме й прогнозуватиме розвиток як
природних явищ, так і технологічних процесів. І в такий спосіб уникатиме
можливих небезпечних ситуацій. Але життя не підтвердило обґрунтованість
цієї концепції.
Наприкінці XX століття світова наукова спільнота переходить до іншої
концепції забезпечення безпеки життєдіяльності, протилежній
вищевикладеній – до концепції допустимого ризику. Згідно з цією
концепцією будь-яке середовище перебування людини, яке насичене
енергією, хімічно чи біологічно активними речовинами, або іншими
чинниками, які є несумісними з умовами життя, має потенційні небезпеки –
явища, процеси, об’єкти, які за певних умов здатні спричинити небажані
наслідки (погіршення здоров’я, втрату життя, пожежі, вибухи, аварії,
катастрофи).
Будь-якій потенційній небезпеці притаманний свій логічний процес
розвитку до реального небажаного результату. Умови, за яких він
відбувається, називаються причинами небезпек. Згідно з концепцією
допустимого ризику, необхідно шляхом вивчення процесу розвитку
потенційної небезпеки визначити умови, за яких вона може призвести до
небажаних наслідків, і знизити ризик до допустимого рівня. Оскільки
передбачити зі 100% гарантією розвиток небезпеки неможливо, то при
переході від концепції абсолютної безпеки до концепції допустимого
ризику змінюється роль особи у забезпеченні власної безпеки.
Згідно з концепцією абсолютної безпеки людині відводилась роль пасивного
елемента у забезпеченості власної безпеки: за умови знання і виконання
певних правил техніки безпеки середовище перебування людини стає
повністю безпечним.
Про відповідність таких правил певної виробничої ситуації повинен був
дбати інженер – конструктор нової техніки чи організатор відповідних
робіт. Це призводило до зниження відповідальності особи за власну
безпеку.
Концепція допустимого ризику стверджує, що середовище перебування людини
завжди є потенційно небезпечним, тому недостатньо знати певну
кількість правил, які регламентують поведінку людини в обумовлених
ситуаціях.
Життя більш складне, ніж ми його знаємо, і може виникнути ситуація, для
якої ще правила не розроблено. Безперечно, рівень знань населення з
охорони праці, безпеки руху, пожежної безпеки за останні десятиліття
зріс, однак його не можна вважати достатнім. Сьогодні, із підвищенням
технічної оснащеності виробничого та побутового середовища, розвиток
потенційних небезпек не завжди можна передбачити. Дуже часто він
проходить не одну, а кілька стадій, які можуть бути розділені як
відстанню, так і часом, тому їх важко проконтролювати. Через це навчання
з питань безпеки життєдіяльності треба розглядати як формування
елементів технічної культури, гуманного світосприйняття та переконання
про можливість встановлення гармонійних відносин між людиною, технікою і
середовищем.
При такому підході до забезпечення безпеки життєдіяльності і зниження
рівня ризику необхідно, щоб суспільна свідомість адекватно відображала
сукупність наявних потенційних небезпек. Адже уникнути небезпеки чи
зменшити збитки від неї можна тільки тоді, коли відомо про її існування.
На жаль, на сьогодні такого усвідомлення немає.
Література
Бедрій Я.І., Джигирей В.С., Кидисюк А.І. та ін. Безпека життєдіяльності
– Львів, Афіша, 1999.
Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачков Л.С., Збірник нормативних
документів з безпеки життєдіяльності. Київ – 2000.
Даценко І.І. Гігієна та екологія людини – Львів, Афіша, 2000.
Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона, Львів,
Афіша, 2000.
Джигирей В.С., Жидецький В.Ц., Безпека життєдіяльності – Львів, Афіша,
2000.
Дубицький А.Е. Медицина катастроф М. 1994.
Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності.
Навчальний посібник, Київ «Каравела» 2001, Львів, Новий світ, 2000.
Жидецький В.Ц., Джигирей В.С. Основи охорони праці – Львів, Афіша, 2000.
Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності – Київ, КДТЕУ, 1997.
Захарченко М.В. Безпека життєдіяльності – Львів, За вільну Україну,
1997.
Збірник документів з питань безпеки життєдіяльності в системі освіти –
Львів, 1997.
Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти, Суми.
Університецька книга, 2000.
Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини – Львів, Банківський коледж,
1999.
Лозниця В.С. Психологія та педагогіка – Київ, ЕксОб, 2000.
Методичний посібник з цивільної оборони і надзвичайних ситуацій, Київ,
1997.
Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому
середовищі – Кіровоград, 1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
