Реферат на тему
Людина, як елемент системи “Людина – життєве середовище”
План
1. Структурно-функціональна організація людини з точки зору взаємодії її
з оточуючим середовищем та технікою
2. Людина-оператор, як ланка обробки інформації.
3. Біологічні ритми та їх роль в життєдіяльності людини
4. Роль аналізаторів в забезпеченні життєдіяльності людини
Література
1. Структурно-функціональна організація людини з точки зору взаємодії
її з оточуючим середовищем та технікою
Організм людини в оточуючому середовищі
Здоров’я – це стан організму, який характеризується його рівновагою з
навколишнім середовищем і відсутністю будь — яких хворобливих змін.
Здоров’я людини визначається комплексом біологічних ( спадкових і
набутих ) і соціальних факторів. У преамбулі статуту Всесвітньої
організації охорони здоров’я дається таке визначення здоров’я:
Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального
благополуччя, а не тільки відсутність хвороби і фізичних вад.
Вивчення різних аспектів здоров’я як якісної цінності людини та
суспільства, вивчення складних взаємозв’язків між чинниками
навколишнього середовища та здоров’ям людей є важливим завданням
дисципліни “Безпека життєдіяльності”.
Для правильного розуміння взаємозв’язку між показниками здоров’я і
взаємодію чинників навколишнього середовища в системі “людина – здоров’я
– середовище” визначається три взаємопов’язані рівні здоров’я —
суспільний, груповий та індивідуальний.
Перший рівень – суспільний — характеризує здоров я населення загалом і
виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують в
суспільстві.
Другий рівень — групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності
людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього
оточення, в якому перебувають його члени.
Третій – індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах
всього суспільства та групи, так і на основі фізіологічних і психічних
особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде кожна
людина.
Здоров’я людини не можна розглядати як щось незалежне, автономне. Воно є
результатом впливу природних, антропогенних та соціальних факторів.
Усі механізми пристосування людини до навколишнього середовища
характеризують адаптацію, яка включає:
а) генетичний рівень – генетичний природний вибір, що забезпечує
збереження популяції;
б) фенотиповий рівень – індивідуальне пристосування до нових умов
існування за рахунок ієрархічної системи адаптивних механізмів:
зміни обміну речовин (метаболізму); збереження сталості внутрішнього
середовища організму (гомеостазу);
імунітету, тобто несприйняття організму до інфекційних та неінфекційних
агентів і речовин, які потрапляють в організм ззовні чи утворюються в
організмі під впливом тих чи інших чинників;
регенерації, тобто відновлення структури ушкоджених органів чи тканин
організму (загоювання ран тощо);
адаптивних безумовних та умовно – рефлекторних реакцій ( адаптивна
поведінка).
З метою оцінки здоров’я населення на думку вчених, цілком припустимо
використовувати такі демографічні показники, як смертність, дитяча
смертність і середня очікувана тривалість життя, тому що демографічні
показники – це ще і дуже місткі інтегратори, що характеризують процес
розвитку.
Здоров’я людини залежить від багатьох факторів: кліматичних умов, стану
навколишнього середовища, забезпечення продуктами харчування і їх
цінності, соціально – економічних умов, а також стану людини.
Доведено, що приблизно наполовину здоров’я людини визначає спосіб життя.
Негативними його чинниками є шкідливі звички, незбалансоване,
неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне
навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріальні умови,
незгода в сім і, самотність, низький освітній та культурний рівень тощо.
Здоров’ю людини загрожують негативні наслідки науково – технічної
революції і урбанізації, антропогенне забруднення природного середовища,
погіршення генетичного фонду популяції, недостатнє забезпечення
продуктами харчування, нездоровий спосіб життя, низька якість медичної
допомоги.
Суттєво на стан здоров’я впливають чинники соціального середовища,
демографічна та медична ситуації, духовний та культурний рівень,
матеріальний стан, соціальні відносини, засоби масової інформації,
урбанізація, конфлікти тощо.
Соціальні та економіномічні умови, які не забезпечують людей нормальним
харчуванням, чистою водою і задовільними санітарно – гігієнічними
нормами, в кінцевому результаті позначаються на стані здоров’я
населення. Не менший вплив чинять на нього виробничі процеси, в яких
ігнорують факти забруднення робочих місць на підприємствах. Неправильне
харчування, вживання спиртних напоїв, куріння, недостатнє фізичне
навантаження лежать в основі багатьох поширених хвороб. А це, у свою
чергу, пов’язане з економічними умовами і політикою держави.
Для вирішення проблеми збереження здоров’я та працездатності людини,
продовження її життя в масштабах держави створена система охорони
здоров’я. Але бути чи не бути здоровому – насамперед залежить від самої
людини.
Ще римський філософ Сенека стверджував: “Уміння продовжити життя – в
умінні не скорочувати його”. До основних складових здорового способу
життя належить:
1. Спосіб життя, який складається з чотирьох категорій:
економічної (рівень життя);
соціологічної (якість життя);
соціально психологічної (стиль життя);
соціально-економічної (устрій життя).
2. Рівень культури, тобто самосвідоме ставлення до самого
себе. Тому для здоров’я потрібні знання, які увійшли б у повсякденну
звичку людини.
3. Здоров’я в ієрархії потреб, тобто здоров’я повинно займати
перше місце порівняно з речами та іншими матеріальними благами.
4. Мотивування. Ціну здоров’я більшість людей усвідомлює лише
тоді, коли воно значно втрачене.
5. Зворотні зв’язки – нерозумне і довге випробування стійкості
свого організму нездоровим способом життя.
6. Настанови на довге здорове життя. Треба вміло мобілізувати
резерви свого організму на подолання негараздів життєвого середовища.
7. Навчання здорового способу життя, приклад батьків,
санітарна освіта.
2. Людина-оператор, як ланка обробки інформації.
З широким впровадженням автоматичних систем керування, комплексної
механізації та автоматизації виробничих процесів виникли зміни у фаховій
структурі праці, пов’язані з появою операторської діяльності.
Оператором стали називати людину, яка керувала елементами автоматики та
обчислювальної техніки, інших технічних систем.
Під людиною-оператором в ергономіці розуміють людину, котра виконує
трудову діяльність, основу якої становить взаємодія з предметом праці,
машиною та зовнішнім середовищем завдяки інформаційній моделі та органам
керування.
Людина стала невід’ємною і найважливішою частиною системи “людина –
машина – середовище існування”.
Основною формою діяльності людини-оператора є використання та
опрацювання інформації.
У загальному випадку діяльність оператора складається із чотирьох
етапів: прийняття інформації, оцінка та переробка інформації, прийняття
рішення, реалізація (виконання) прийнятого рішення.
У процесі роботи людина переживає різні функційні етапи, які зумовлюють
різні рівні її працездатності.
Виділяють чотири фази працездатності: пристосування до праці, стійкої
працездатності, субкомпенсації, втоми. На тривалість пристосування
організму до умов праці впливає інтенсивність роботи (чим інтенсивніша
робота, тим цей період коротший) та рівень готовності людини до
майбутньої роботи, а також інші фактори.
Значного скорочення фази пристосування до праці можна досягти за рахунок
попередньої підготовки людини до роботи та шляхом посиленого навчального
навантаження.
Фаза стійкої працездатності характеризується найвищою якістю праці при
оптимальних рівнях функціонування фізіологічних систем організму. Чим
інтенсивніша праця, тим коротший цей період.
Не процес стійкої працездатності великий вплив справляють емоції:
негативні (страх, невпевненість, поганий настрій), позитивні
(впевненість, спокій, бадьорий настрій).
Продовження періоду стійкої працездатності можна забезпечити:
оптимальним рівнем напруги психофізіологічних функцій;
комфортними умовами праці;
правильним поєднанням режимів праці та відпочинку;
емоційним розвантаженням;
використання тонізуючих напоїв (кава, чай), фармакологічних засобів
(вітаміни, препарати, які впливають на енергетичні та метаболічні
процеси);
інформуванням людини про наслідки її діяльності;
наглядом та контролем її роботи.
Фаза субкомпенсації розглядається як початок розвитку втоми. В цей
період якість праці ще зберігається на високому рівні, але тільки за
рахунок перенапруги відповідних функцій організму.
Фаза втоми характеризується чітко вираженим зниженням якості роботи при
подальшому погіршенні функціонального стану людини. Об’єктивними
показниками втоми є зміна частоти пульсу, дихання, зорової та слухової
чутливості.
Наступною фазою життєдіяльності людини повинна бути фаза відновлення
працездатності (відпочинку), яка може тривати від кількох хвилин до
кількох годин і навіть декілька діб.
Надійність людини-оператора характеризується безпомилковістю, готовністю
до роботи у будь-який момент часу, та своєчасністю виконання заданої
роботи. Усі показники імовірнісні. Виділяють конструктивні,
організаційні, кваліфікаційні та психологічні причини помилок людини.
Конструктивні причини зумовлені поганим узгодженням можливостей людини з
характеристиками машини.
Організаційні – пов’язані з неправильним розподілом функцій між
персоналом і з незадовільним співвідношенням періодів праці і
відпочинку.
Кваліфікаційні причини зумовлені помилками в доборі та підготовці
операторів.
Психологічні причини пов’язані з типом нервової системи, соціальною і
психологічною сумісністю людей.
Основним показником надійності оператора вважається ймовірність його
безвідмовної роботи у певний відрізок часу.
3. Біологічні ритми та їх роль в життєдіяльності людини
Біологічні ритми – це періодичне повторювання зміни характеру та
інтенсивність біологічних процесів та явищ у живих організмах. Наука,
яка вивчає біологічні ритми, називається хронобіологією. Ідеї
хронобіології глибоко проникають у медицину, що допомагає людям досягти
більш високої працездатності, стати здоровішими.
Стан організму, окремих його органів і клітин змінюється, повторюючись
через різні проміжки часу. Прикладами хронобіологічного
функціонування організму можуть бути серцебиття, скорочення і
розслаблення м’язів, зміна артеріального тиску, температури тіла,
настрою, самопочуття, ділової активності. Як і більшість періодичних
процесів, ці зміни належать до ритмів, а оскільки вони характеризують
живу систему, їх назвали біологічними.
У складному ансамблі добових ритмів одним із головних вчені вважають
ритм температури тіла : вночі вона дещо нижча, до ранку підвищується і
досягає максимуму до 18 год. Цей ритм у процесі еволюції давав змогу
підлаштовувати активність організму до періодичних температурних
коливань навколишнього середовища. Удень температура вища, тому вища й
активність біохімічних реакцій, більш інтенсивно відбувається обмін
речовин в організмі, як наслідок, зростає рівень активності. Надвечір
температура тіла знижується, і людині легше заснути. Ритм температури
тіла повторюють показники багатьох систем організму : пульс,
артеріальний тиск, дихання. Вчені переконливо довели присутність
внутрішніх природних основних біологічних ритмів у організмі людини.
Існує й інша теорія, за якою ритмічні коливання, які є в живих
організмах, є не чим іншим як наслідком безперервної дії космічних і
геофізичних факторів.
Біохіміки вважають, що біохімічні реакції можуть бути матеріальним
фундаментом біологічного годинника.
Показники добового чи циркадного (близькодобового) ритму різних функцій
є надійними орієнтирами благополуччя в організмі. Захворювання також
характеризуються певною циклічністю. Відомо, що вночі стенокардія,
інфаркт міокарда, інсульт частіше трапляються між 8-9 годиною ранку.
Ранком підвищуються вимоги до забезпечення тканин киснем, поживними
речовинами, тому артеріальний тиск повинен піднятися, навантаження на
серцево-судинну систему зростає, а цього не витримує змінене судинне
русло.
Отже, добовий ритм фізіологічних функцій є біологічним і доречним.
Завдяки йому людина може напружено працювати в години оптимального стану
організму, використовуючи періоди порівняно до низького рівня функцій
для відновлення сил, що дуже важливо при організації позмінної праці.
За Н.В. Васильєвим, відповідальним за біоритми є гіпоталамус-відділ
головного мозку, який регулює гормональні процеси. Значними при цьому є
добові біоритми симпатико-адреналової системи, які полягають у
максимальній активності (збільшенні виділення адреналіну) ранком (від 8
до 12 год), мінімальний – у середині дня (від 12 до 16 год), другому
максимумі – у вечірній час (від 16 до 22 год) і найбільш вираженому
мінімумі – в нічний час (від 22 до 8 год).
Не всі люди зазнають коливань працездатності протягом доби. Одні
інтенсивніше працюють у першій половині дня, інші – у другій. Перші
належать до “жайворонків” : вони ранком прокидаються, в першій половині
дня бадьорі й працездатні, ввечері стають сонливими і рано лягають
спати. Другі – “сови” -засинають далеко за північ, прокидаються пізно і
тяжко, оскільки найбільш глибокий сон у них зранку.
Дослідження дали змогу зробити важливий висновок : різниця в ритмі
працездатності, яка характеризує “жайворонків” і “сов” , зумовлюється
певними особливостями гормональної і психічної сфер організму. Отже, ці
властивості біологічних ритмів – внутрішньо властива організму прикмета,
і її слід брати до уваги при організації режиму праці та відпочинку.
Поки що не знайдено відповідь на запитання : закладені ці особливості в
генетичній програмі чи формуються протягом життя?
Заслуговує на увагу досвід американських дослідників, які запропонували
вести навчання студентів диференційовано, у різні години доби, з
урахуванням особливостей їх біологічних ритмів. Особи, які володіють
різним ритмом працездатності, відрізняються особливостями характеру і
тим, як вони реагують на оточуючих, як хворіють. А це дає змогу вважати
ритм працездатності не результатом звички до певного режиму праці, а
внутрішньою ознакою, притаманною людині.
Видатний хронобіолог Ф.Хальберг поділив усі біологічні ритми на три
групи:
¤
¦
E
E
X ’ oe oooooccccccocooooocooooooo
71/47oooooooooooooooooooooooooooo
J?KFMcNAP†Qocoooooooooooooooooooooooo
F’??oooocoooooooooooooooooocoo
що не перевищує півгодинний інтервал. Це ритми скорочення серцевих
м’язів, дихання, біострумів мозку, біохімічних реакцій, перистальтики
кишечника.
Ритми середньої частоти з періодом від півгодини до семи діб. Сюди
входять: зміна сну і бадьорості, активності і спокою, добові зміни в
обміні речовин, коливання температури, артеріального тиску, частоти
поділу клітин, коливання складу крові.
Низькочастотні ритми з періодом від четверті місяця до одного року:
тижневі, місячні і сезонні ритми. До біологічних процесів цієї
періодичності належать ендокринні зміни, зимова сплячка, статеві цикли.
Сучасній науці відомі закони взаємозв’язку між енергією, інформацією і
управлінням. Біоритми ніби зводять разом енергетичну, інформаційну та
управлінську характеристики. Ось чому біологічні ритми дуже тонкий і
точний важіль для управління життєдіяльністю людини. Вони дозволяють
заздалегідь розрахувати хід процесів в організмі: якщо порушилось
управління, якийсь процес чи порушилась функція якоїсь системи, то на
ранній стадії можна визначити відхилення.
Біоритмологія допомагає визначити межу, коли може настати перевищення
можливостей організму і виникнуть серйозні порушення в ньому.
4. Роль аналізаторів в забезпеченні життєдіяльності людини
Одним з основних завдань навчальної дисципліни “Безпека життєдіяльності”
є визначення рівня та шляхів впливу різних небезпек на організм людини.
Для вирішення цих завдань необхідно насамперед розглянути шляхи
взаємодії людини з навколишнім середовищем і як саме всі зміни
навколишнього середовища відображаються в її свідомості.
На людину діє безперервний потік зовнішніх подразників, а також
різноманітна інформація про процеси, що відбуваються в організмі і поза
ним. Відповідь організму на будь-який вплив прийнято називати рефлексом.
Після сприйняття рецепторами зовнішньої для мозку фізичної і хімічної
енергії відбувається трансформація її в нервові імпульси і передача їх в
мозок через нервові клітини. Кожен вид рецепторів сприймає тільки один
вид подразнень і є дуже чутливий до подразників. Від рецепторів по
чутливих нейронах нервові імпульси передаються у певні зони кори великих
півкуль. Рецептори, шляхи по яких передається збудження і спеціальні
зони кори великих півкуль головного мозку становлять єдину систему де
народжується відчуття й відбувається розрізнення подразнень. Цю систему
І.П. Павлов назвав аналізатором. Аналізатори людини не лише забезпечують
відчуття елементарних впливів світла, звуку, тиску, але й розпізнавання
образу реального предмета зовнішнього світу. Ушкодження будь якої з
трьох частин аналізатора призводить до втрати здатності розрізняти певні
подразнення.
Спільні властивості аналізаторів:
Надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників. Кількісною
мірою чутливості є порогова інтенсивність подразника, дія якого дає
відчуття.
Всі аналізатори мають здатність виявляти відмінність за інтенсивністю
між подразниками. Кодування інтенсивності подразника здійснюється шляхом
зміни частоти слідування нервових імпульсів від рецепторів в мозкові
центри. Як правило, між інтенсивністю подразника і частотою потенціалів
існує логарифмічна залежність, тобто відчуття збільшується пропорційно
логарифму інтенсивності подразника. Цей вираз отримав назву
психофізичного закону Вебера-Фехнера.
3
2 Логарифмічна крива залежності
1 величин відчуття від сили подразника
0
10 100 1000
Інтенсивність подразника
У середині ХІХст. німецький фізик і математик Г.Фехнер показав, що
інтенсивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника.
Згідно з цим законом за зростання сили подразника в геометричній
прогресії сила відчуття зростає в арифметичній. За рахунок
логарифмічного перетворення інтенсивності рецептори ніби стискують
інформацію в нервових каналах зв`язку, що забезпечує високу точність
оцінки інтенсивності при малих її змінах.
Пізніше завдяки винайденню електронного мікроскопа та дослідженням з
його допомогою електричної активності окремих нейронів було встановлено,
що генерація імпульсів у рецепторі під дією подразника підпадає під
закон відкритий Фехнером. Це свідчить, що даний закон описує електричні
процеси в нервовій системі.
У математичній формі закон Фехнера виражається так: E=klgR+c, де Е –
інтенсивність відчуття, R – сила подразника, k та c – константи.
На початку ХХст. американський психолог С.Стівенс описав зв`язок
фізичного стимулу і відчуття більш диференційовано. Він показав, що між
подразником та відчуттям частіше існує степеневий зв`язок:
E=aRn, де E – інтенсивність відчуття, R – сила подразника, n –
показник степеня, a – константа.
Аналізатори мають здатність пристосовувати рівень своєї чутливості до
інтенсивності подразника. Ця властивість дістала назву адаптації.
Завдяки адаптації при високих інтенсивностях діючих подразників
чутливість знижується, і навпаки, при низьких – підвищується.
Аналізаторам притаманна здатність тренування.
Ця властивість полягає як у підвищенні чутливості, так і в прискоренні
адаптаційних процесів.
Дуже своєрідною властивістю аналізаторів є здатність їх певний час
зберігати відчуття після припинення дії подразника.
Аналізатори за умов нормального функціонування перебувають у постійній
взаємодії.
Аналізатори характеризуються абсолютною, диференціальною та оперативною
межами чутливості подразнення.
Абсолютна межа має верхній та нижній рівні. Нижня межа чутливості – це
мінімальна величина подразника, яка викликає відчуття. Верхня абсолютна
межа – максимально допустима величина подразника, яка не викликає у
людини болю.
Диференціальна межа характеризується мінімальною різницею між сигналами,
який приймає оператор.
Оперативна межа чутливості вказує величину межі різниці, при якій
швидкість та точність досягають максимуму.
Оперативна межа чутливості у 10…15 разів більша, ніж диференціальна.
У сучасній фізіології розрізняють вісім аналізаторів: зоровий, слуховий,
вестибулярний, смаковий, нюховий, шкірний, руховий (дає відчуття про
роботу опорно-рухового апарату) і вісцеральний (аналізатор внутрішніх
органів.).
Зоровий аналізатор.
Понад 90% інформації про зовнішній світ ми дістаємо через зоровий
аналізатор (світлові відчуття).
Збереження предметів фокусуються на внутрішній оболонці очного яблука –
сітківці. У сітківці розташовані рецептори ока-палички і колбочки.
Палички – це рецептори які реагують на слабке , присмеркове світло.
Колбочки подразнюють тільки яскравим світлом, з ними пов`язане
сприймання кольорів.
У сітківці світло перетворюється на нервові імпульси, які по зоровому
нерву передаються до зорової зони кори великих півкуль головного мозку.
Тут відбувається розрізнення подразнень – форми предметів, їхнього
забарвлення, величини, освітленості, розташування і руху.
Гігієнічною нормою є яскравість, яка вимірюється в канделах на
квадратний метр /кд/м2/ чи в нітах на квадратний сантиметр /НТ/см2/. При
яскравості понад 30000Нт виникає ефект осліплення. Діапазон чутливості
ока – 10-6 – 106 НТ. Зоровий аналізатор має найбільшу величину
адаптації. Світлова адаптація триває 8-10хв. Критична частота блимання,
коли сигнал сприймається як безперервний, знаходиться в межах 12..25Гц.
світлове відчуття, яке викликає оптична частина спектра електромагнітних
хвиль довжиною від 0,38 до 0,77 мк, оцінюється світловим потоком Ф, за
одиницю якого приймають люмен /лм/. Поверхнева щільність світлового
потоку, що припадає на одиницю площі, називається освітленістю. За
одиницю освітленості прийнято люкс /лк/. Орган зору людини здатний
бачити об`єкт при освітленості від 0,1 до 10000лк.
Слід знати, що зоровий аналізатор має деякі своєрідні характеристики,
такі як: інерція зору, зорове відображення (міражі, гало, ілюзії),
видимість. Останнє свідчить про складність процесів, що відбуваються в
зоровій системі по сприйняттю реальної дійсності і безумовної участі в
цій діяльності нашого мислення.
Слуховий аналізатор
Слуховий аналізатор є другим за значенням для сприйняття людиною
навколишнього середовища і безпеки життєдіяльності. Коливання повітря,
що діють із визначеною частотою і характеризуються періодичною появою
областей високого і низького тиску, сприймаються нами як звуки.
Більшість таких коливань мають велике сигнальне значення, тобто несуть
інформацію про явища, походження яких послужили причиною цих коливань.
Завдяки слуховому аналізатору людина сприймає коливання повітря.
Слуховий аналізатор складається із зовнішнього, середнього та
внутрішнього вуха, слухового нерва та системи зв`язку з мозком. Людське
вухо сприймає звукові хвилі зі звуковим тиском від 2,10-5 /поріг
звукового відчуття/ до 2,102 Па або інтенсивністю /силою звуку/ від
10-12 до 102 Вт/м2 і частотою 16…20000Гц. Коливання частотою понад 20000
Гц називають ультразвуком, а нижче 16Гц – інфразвуком.
Для частот понад 1кГц почуття присутності сигналу виникають при його
тривалості близько 0,001сек. Мовне повідомлення сприймається при темпі
мови до 160 слів на хвилину. Оптимальний темп – 120сл/хв при перевищенні
інтенсивності слів над шумами на 6дБ. За одиницю вимірювання
інтенсивності звуку прийнято децибел /дБ/.
Децибел – це відносна величина, яка показує, у скільки разів у
десяткових логарифмічних значеннях даний звуковий тиск /сила звуку/
більший від порогового відчуття. Межа відчуття болю становить 130 –140дБ
та залежить від частоти.
В наслідок тривалої дії шуму перестають чітко працювати вегетативна
/незалежна від нашої свідомості частина нервової системи/ і ендокринна
система, вони перестають стабільно регулювати роботу внутрішніх органів,
що обумовлює появу гіпертонічної , ішемічної, виразкової та інших
хворіб.
Шкірний або тактильний аналізатор сприймає відчуття, які виникають при
дії різних механічних подразників на поверхню шкіри у вигляді дотику або
тиску. Межі чутливості:
для кінців пальців руки – 3 г/мм2
для поверхні кисті – 12 г/мм2
для п`яти – 250 г/мм2
Тактильний аналізатор має високу здатність до локалізації у просторі.
Часова межа тактильного відчуття становить менше 0,1 сек. Особливістю
тактильного аналізатора є швидке зменшення відчуття торкання чи тиску.
Час адаптації 2…20 сек.
Больова чутливість.
Були виявлені вільні нервові закінчення в епітеліальному шарі шкіри,
котрі є, зокрема, спеціалізованими больовими рецепторами. Больові
відчуття викликають охоронні рефлекси віддалення від подразника.
Тактильна чутливість пов`язана з орієнтувальними рефлексами, зокрема,
викликає рефлекс зближення з подразником.
Біологічний сенс болю полягає в тому, що він як сигнал небезпеки,
мобілізує організм на боротьбу за самозбереження. Поріг больової
чутливості шкіри живота – 20 г/мм2, кінців пальців 300г/мм2. При
відчутті болю спостерігається майже пряма залежність між відчуттям та
інтенсивністю подразнення в діапазоні до порога чутливості.
Руховий аналізатор дає можливість людині керувати захисними пристроями,
ручками, деталями та іншим.
Діапазон швидкостей що розвивається завдяки рухам рук становлять
0,01…8000сан/сек; найчастіше використовуються швидкості 5…300см/сек.
Вертикальні рухи руками здійснюються швидше ніж горизонтальні. Рухи до
себе здійснюються швидше ніж від себе. Руховий аналізатор можна значно
покращити шляхом тренування.
Нюх та смак можуть використовуватись при знаходженні різних відхилень у
технологічному процесі та при виникненні небезпеки. У фізіології та
психології поширена чотирикомпонентна теорія смаку, згідно з якою існує
чотири види смакових відчуттів: солодкого, гіркого, кислого та солоного.
Всі інші смакові відчуття є їх комбінацією. Абсолютні межі смакового
аналізатора, виражені у величинах концентрацій розчину, майже у 10000
разів вищі від нюхового.
Смакові та нюхові відчуття відбивають не лише властивості речовин, але й
стан самого організму.
Температурна чутливість забезпечується тільки двома типами рецепторів.
Одні реагують тільки на холод, інші лише на тепло. Абсолютна межа
температурної чутливості для теплових рецепторів – 0,2оС, для холодних
0,4оС. диференціальна межа близько 1оС.
Вібраційна чутливість. Спеціальні аналізатори, котрі сприймають
вібрацію, поки що не виявлені. Діапазон відчуття вібрацій – від 1 до
10000 Гц. Найбільш висока чутливість виявлена до частот 200…250 Гц.
Органічна чутливість забезпечується вісцеральним аналізатором. Мозок
отримує інформацію не лише від навколишнього середовища, але й від
самого організму. У внутрішніх органах під дією внутрішніх умов
виникають відчуття котрі породжують сигнали, які є необхідною умовою
регуляції діяльності внутрішніх органів. Внутрішнє середовище зберігає
відносну сталість. Цю властивість американський фізіолог У.Кеннон назвав
гомеостазом.
Вестибулярний аналізатор. З ним повязані відчуття положення і
переміщення тіла в просторі, а також відповідні їм реакції збоку
скелетної мускулатури і внутрішніх органів.
Нормальне функціонування всіх аналізаторів робить людину менше вразливою
до різних небезпек.
Література
Бедрій Я.І., Джигирей В.С., Кидисюк А.І. та ін. Безпека життєдіяльності
– Львів, Афіша, 1999.
Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачков Л.С., Збірник нормативних
документів з безпеки життєдіяльності. Київ – 2000.
Даценко І.І. Гігієна та екологія людини – Львів, Афіша, 2000.
Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона, Львів,
Афіша, 2000.
Джигирей В.С., Жидецький В.Ц., Безпека життєдіяльності – Львів, Афіша,
2000.
Дубицький А.Е. Медицина катастроф М. 1994.
Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності.
Навчальний посібник, Київ «Каравела» 2001, Львів, Новий світ, 2000.
Жидецький В.Ц., Джигирей В.С. Основи охорони праці – Львів, Афіша, 2000.
Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності – Київ, КДТЕУ, 1997.
Захарченко М.В. Безпека життєдіяльності – Львів, За вільну Україну,
1997.
Збірник документів з питань безпеки життєдіяльності в системі освіти –
Львів, 1997.
Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти, Суми.
Університецька книга, 2000.
Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини – Львів, Банківський коледж,
1999.
Лозниця В.С. Психологія та педагогіка – Київ, ЕксОб, 2000.
Методичний посібник з цивільної оборони і надзвичайних ситуацій, Київ,
1997.
Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому
середовищі – Кіровоград, 1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
