UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЛогіка Давньої Греції (реферат)
АвторPetya
РозділЛогіка, формальна логіка, юридична логіка
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось10506
Скачало1414
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему

 

Логіка Давньої Греції

 

Попередники логіки Арістотеля у Давній Греції

 

Демокріт (460—370 до н.е.) був одним із засновників античної логіки, про

що свідчить його праця в трьох книгах «Про логіку», або «Канон». Хоча до

нас дійшли лише незначні уривки цієї праці, вона, звичайно, мала вплив

на подальший розвиток логічної науки. Є підстави припустити, що деякі

логічні ідеї Де-мокріта були запозичені Арістотелем. Принаймні він був

обізнаний з творчістю Демокріта, оскільки зазначав, що той першим став

оперувати логічними поняттями і визначеннями.

 

Виступаючи проти перебільшення ролі дедукції, умоглядності, зокрема

проти аподиктичного доведення, Демокріт започаткував індуктивну логіку,

яку пізніше розвивали представники епікурівської школи. Правда, існують

і протилежні свідчення, що він високо цінував роль мислення (а отже, й

дедукції) і недооцінював роль чуттєвого пізнання (тобто індукції) [5].

 

Демокріт характеризував гіпотезу й аналогію («...подібні можуть бути

пізнаними подібним»), цікавився зв'язком мислення і мови, зокрема

називав логічний суб'єкт «іменем», а предикат — «дієсловом», аналізував

зв'язок між ними в судженні. В одному з відомих висловів Демокріта

міститься думка, яка може свідчити про об'єктивну основу закону

достатньої підстави: «Жодна річ не виникає безпричинно, але все виникає

на якійсь основі і через необхідність».

 

Зенон Елейський (490—430 до н.е.), ім'я якого назавжди увійшло в історію

логіки, відомий своїми апоріями — «Ахіллес і черепаха», «Стріла»,

«Дихотомія», «Стадії» та ін.

 

Сократ (469—399 до н.е.), який не залишив після себе жодного твору,

зробив важливий внесок у розвиток логіки. Твердженню Протагора, ніби в

кожного індивіда є своя істина, він протиставляє вчення про всезагальне

людське пізнання і про єдину істину для всіх людей1. Таке розуміння

істини виявляється, зокрема, в діалогічній формі міркувань, яка

несумісна з розумінням суб'єкта пізнання як ізольованого індивіда.

 

Великого значення Сократ надавав осмисленню шляху пізнання, що веде до

істини, тобто методу пізнання. На його думку, істинне знання дається

загальними поняттями. Справді істинне знання є завданням, яке ще має

бути розв'язаним. Тому філософія для нього є не володінням істиною, а

любов'ю до мудрості, пошуками істини, прагненням її відшукати. Сократ не

розробляв теорію засобів досягнення істини, а лише ілюстрував

ефективність цих засобів під час розв'язання деяких проблем етики.

 

У логічних засобах Сократа поняття виводяться із звичайних уявлень людей

шляхом перевірки їх істинності й внесення в них все нових і нових

виправлень-уточнень. Цей метод вимагає передусім самоперевірки, яка

виявляє, що ми справді знаємо, а що — тільки думаємо, що знаємо.

 

Суть сократівського методу, який називають «іронією», полягає в тому, що

Сократ, ніби усвідомлюючи своє незнання і прагнучи віднайти істину,

звертається до інших, щоб навчитися в них того, що вони знають. Але при

цьому виявляється неспроможність їх уявного знання. Відкриття власного і

чужого незнання стає можливим лише завдяки тому, що Сократ порівнює те

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ