.

Розвиток аграрного сектора економіки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4153
Скачать документ

Реферат на тему

Розвиток аграрного сектора економіки

План

1. Реформи в сільському господарстві

2. Власність на землю

Література 1. Реформи в сільському господарстві

У сільському господарстві створюється 13 % ВНП, а харчова промисловість
забезпечує ще 7 %. У сільському господарстві зайнято 19,7 % населення, у
харчовій промисловості – 2,5 %.

Аграрна реформа, яка досягла своєї кульмінації наприкінці 1990-их,
призвела до значних якісних і кількісних змін у сільському господарстві.
Головними результатами реформ у сільському господарстві стали:

Стабільне та поступове зростання загального обсягу
сільськогосподарського виробництва.

Запровадження приватної власності на землю, іншу нерухомість та
вироблену продукцію.

Використання ринкових підходів і принципів у регуляторній аграрнійї
політиці.

Розвиток нових форм господарювання у сільському господарстві.

Прийняття нового Земельного Кодексу в 2001 році, спрямованого на
стимулювання розвитку земельних відносин, у т.ч. в аграрному секторі,
створення нової законодавчої бази для регулювання ринку землі та
посилення законодавчо встановлених принципів приватної власності в
сільській місцевості.

Незважаючи на досягнення певних позитивних результатів від реалізації
аграрної реформи в Україні, багато нагальних питань так і залишилися
невирішеними. Вирішення наступних питань та проблем є пріоритетним:

Відхід від адміністративно-командної системи управління. Відсутність
політики, яка сприяє розвитку ринкового сектору сільського господарства;
зволікання з обмеженням державних монополій, з розробкою механізмів
регулювання цін та втручання у функціонування ринку.

Розвиток ринку землі. Неповне право володіння землею та проблеми,
пов’язані з реєстрацією землі; мораторій на продаж землі
сільськогосподарського призначення; нерозвинутість інституту іпотеки
землі; неефективне використання та захист сільськогосподарських угідь.

Розвиток сільськогосподарського кредитування, страхування, вдосконалення
оподаткування сільського господарства. Незадовільна ситуація у сфері
фінансового та кредитного забезпечення сільського господарства (у т.ч.
іпотечні банки та ринок страхових послуг); обмежена пропозиція кредитних
ресурсів та їх висока вартість для сімейних фермерських господарств,
дочірніх сільськогосподарських підприємствобслуговуючих кооперативів,
недосконалість оподаткуванняцих структур а також, найманих
сільськогосподарських працівників та орендодавців земельних паів та
ділянок.

Розвиток ринкової інфраструктури. Відсутність (1) ефективних каналів
збуту для забезпечення збільшення обсягів продукції, яка продається на
прозорому ринку; (2) оптових ринків сільгосппродукції та матеріалів і
ресурсів; (3) ефективної бартерної торгівлі, (4) ринкової інфраструктури
(торгових домів, приватних підприємств у сфері послуг, обслуговуючих
кооперативів, переробних та торговельних підприємств).

Розвиток сільської місцевості. Відсутність приватного сектора,
націленого на вирішення стратегічних проблем розвитку села, проблеми
бідності сільських громад, сільського населення.

Розробка та запровадження стандартів якості та безпеки. Невідповідність
українських стандартів якості та безпеки світовим стандартам СОТ та ЄС
(ISO, HACCP), запровадження яких має забезпечити зростання експортного
ринкового потенціалу.

Розвиток правової бази для запровадження нових технологій.

Основні веб-ресурси у галузі сільського господарства:

Державний комітет статистики України впорядкував дані щодо сільського
господарства, наявні англійською на HYPERLINK
“http://www.ukrstat.gov.ua/” http://www.ukrstat.gov.ua

Веб-сайт Міністерства аграрної політики: HYPERLINK
“http://www.minagro.kiev.ua/” http://www.minagro.kiev.ua

2. Власність на землю

a. Статус земель сільськогосподарського призначення

Процеси приватизації землі в українському селі рішуче просуваються
вперед, але до проголошення його остаточного завершення ще багато чого
доведеться зробити. Основними типами земель у сільській місцевості, якою
володіють українські громадяни, є: (1) присадибні ділянки, на яких
розташовані будинки, (2) маленькі „господарські ділянки” (які також
називаються „підсобні господарства”) біля сіл, що надаються кожній
сільській родині для вирощування овочів, (3) дачні ділянки, якими, як
правило, володіють міські сім’ї, і (4) земля у формі „земельних часток
(паїв)”, які надаються працівникам і пенсіонерам колишніх колгоспів і
радгоспів, а також місцевим працівникам соціальної сфери (шкільним
вчителям тощо). Продуктивність цих категорій землі описана далі в цій
доповіді.

Перші три категорії характеризуються низкою спільних рис, пов’язаних зі
статусом власності. По-перше, як правило, не виникає труднощів з
визначенням меж таких ділянок, оскільки їх межі виділені в натурі,
позначені огорожами (у разі присадибних і дачних ділянок) або
тимчасовими межовими знаками (у разі підсобних господарств). По-друге,
стосовно таких ділянок було видано порівняно невелику кількість
державних актів. Оскільки межі та право контролю над такими ділянками,
як правило, дотримуються, відсутність державних актів не заважає
землекористуванню громадян на цих ділянках.

Четверта категорія (земля у вигляді земельних часток (паїв)) суттєво
відрізняється від решти категорій земель. Кожна земельна частка (пай) –
це земельна частка в землях колишніх колгоспів або радгоспів, земельні
масиви яких тепер розподілені між власниками земельних часток, які
передані їм у власність. Хоча площа середньої земельної частки (паю)
становить 4,2 га (середня площа коливається в діапазоні від 1,1 га в
Івано-Франківській області на заході до 9,4 га – у Луганській області на
сході), доки межі окремих ділянок не будуть виділені в натурі, власник
земельної частки (паю) не може вважати жодної частини зі спільного
земельного масиву як свою окрему власність.

Таким чином, хоча власник земельної частки (паю) має право на отримання
земельної ділянки, межі такої земельної ділянки не можна визначити, доки
земельний масив не буде поділено та доки не буде підготовлено і видано
державні акти на кожну нову ділянку. Без державного акту власник
земельної частки (паю) не має постійного права особисто обробляти
землю, тому що місцезнаходження ділянки не визначене. У ході дослідження
2003 року було з’ясовано, що хоча 18% власників земельних сертифікатів
на право на земельну частку виділили в натурі межі своїх паїв та
отримали відповідні державні акти на них, лише 2% власників земельних
часток (паїв) індивідуально обробляють свої земельні наділи.

За такої ситуації єдиним шляхом, за допомогою якого власник земельної
частки (паю) може отримати будь-яку вигоду від землі, є об’єднання з
іншими власниками часток (паїв) для їх здачі в оренду підприємствам або
приватним фермерам. Однак особа, яка здає в оренду свою земельну частку
(пай), межі якої не виділені в натурі, не може вжити заходів щодо
анулювання договору оренди у випадку, коли, наприклад, орендарі не
виплачують орендну плату, оскільки власник земельної частки (паю) не
володіє жодною конкретною частиною землі, зданої в оренду. І, навпаки,
власник землі, який має державний акт, може вимагати анулювання договору
оренди у випадку несплати орендної плати, і після чого може або особисто
обробляти землю, або ж здати її в оренду іншому надійнішому
сільськогосподарському підприємству або фермеру. Такі додаткові
можливості власників державних актів частково пояснюють, чому вони
отримують орендну плату в середньому на 45% більше, ніж орендна плата,
яку отримують власники земельних часток, межі яких не виділені в натурі,
і які мають лише сертифікат на право на земельну частку (пай) (власникам
земельних актів виплачувалась сереня плата у розмірі 224 гривні за
гектар, у той час як власники паїв, право яких було посвідчено лиже
земельним сертифікатом отримували в середньому лише 154 гривні за
гектар). Іншими словами, громадяни, котрі мають державні акти на свою
землю, можуть вимагати більшої орендної плати, ніж громадяни, котрі
мають лише право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом.
Таким чином, економічне значення державних актів є очевидним.

Приблизно 7 мільйонів громадян отримали земельні частки (паї) протягом
останніх 13 років. У 2001 році АМР США розпочало виділяти значні ресурси
для надання допомоги власникам земельних часток (паїв) у тому, щоб вони
стали справжніми власниками землі шляхом розподілу земельних масивів на
індивідуальні ділянки з виділенням їх меж в натурі з подальшою
підготовкою та видачею державного акту їх власникам. У 2006 році
фінансований АМР США Проект підтримки приватизації землі в Україні
(ULTI) ( HYPERLINK “http://www.ulti.kiev.ua/en”
http://www.ulti.kiev.ua/en ) надасть допомогу місцевим органам влади в
підготовці та видачі державних актів для близько 25% усіх власників
земельних часток (паїв) (15% вже було видано). За оцінками ULTI
землевпорядники, послуги яких оплатять безпосередньо селяни або
сільськогосподарські  підприємства, підготують додатково 25% державних
актів до кінця 2006 року, хоча залишається незрозумілим, чи ці державні
акти будуть власне видані усім власникам часток (паїв) на всю землю, на
яку вони за законом мають право. Після цього залишиться близько 3,5
мільйони власників земельних часток (паїв) без державних актів на таку
землю – приблизно половина від загальної початкової кількості земельних
часток (паїв).

Джерело допомоги Приблизна процентна кількість усіх земельних часток
(паїв), переведених у державні акти, %

ULTI 2002 – 2005 рр. (факт) 15

ULTI 2005 – 2006 рр. (планується) 10

Інші землевпорядники 2002 – 2006 рр. 25

Разом видано (2006) 50

Разом залишилося, 2006 р. 50

Основною перешкодою на шляху завершення цієї роботи є відсутність
державних джерел фінансування для оплати послуг землевпорядників та
видачі державних актів громадянам. Згідно із законом державні та
приватні землевпорядні компанії можуть стягувати з громадян суму до 85
гривень за земельну частку (пай) за проведення таких робіт, хоча на
практиці землевпорядники часто розглядають суму в 85 гривень як
мінімальну, а не максимальну плату. У ході проекту ULTI з’ясувалося, що
при проведенні тендерів на конкурсній основі та при відмові платити
необґрунтовані винагороди вартість проведення землемірних робіт,
підготовки та видачі державних актів може бути скорочена до суми, меншої
ніж 30 гривень за земельну частку (пай).

Крім того, що відсутній конкретний план підготовки та видачі 3,5
мільйонів державних актів, також немає конкретного плану підготовки та
видачі приблизно 6 мільйонів державних актів на присадибні ділянки або
приблизно 6 мільйонів державних актів на підсобні господарства. Законом
сьогодні встановлена максимальна плата в 153 гривень за підготовку та
видачу таких державних актів, хоча на практиці плата часто виявляється
значно більшою. У рамках проекту ULTI зараз готується реалізація
пілотного проекту для визначення процедури та вартості підготовки і
видачі державних актів на присадибні ділянки, підсобні господарства та
іншу землю, якою на цей момент користуються сільські мешканці. За
оцінками ULTI, ця вартість не повинна перевищувати 50 гривень за одну
операцію з видачі акту, за умови використання у такій роботі
апробованих ULTI підходів, які полягають у масовості здійснення таких
робіт, організації на них тендерів на конкурснній основі, оплату після
проведення роботи та незалежні методи перевірки правильності реєстрації.

У 2004 році Уряд України домовився про позику у 195 мільйонів доларів
США від Світового Банку для виконання цілої низки завдань, пов’язаних із
землею. Кредитним договором передбачається виділення із загальної суми
позики 85 мільйонів доларів США на видачу державних актів, однак при
цьому не вказуються жодні конкретні завдання. ULTI повідомив Уряд
України та Світовий Банк, що, за його оцінками, які базуються на досвіді
ULTI у сфері підготовки державних актів, 85 мільйонів доларів США має
вистачити для завершення оформлення державних актів на усі земельні
частки (паї), що залишаються, а також на значну частину присадибних
ділянок у сільській місцевості та на всі підсобні господарства.

б. Продаж землі

Згідно з чинним законодавством власники присадибних ділянок, підсобних
господарств та дачних ділянок можуть вільно продавати свою землю. Така
земля в Україні продається, хоча обсяги продажів присадибних ділянок і
підсобних господарств у сільській місцевості є незначними.

Земельним Кодексом накладений мораторій на продаж земельних часток
(паїв) та землі, отриманої на підставі земельних часток (паїв). На цей
момент передбачено, що мораторій діятиме до 1 січня 2007 року, після
чого продаж такої землі та земельних часток (паїв) буде дозволений. Крім
того, Земельним Кодексом обмежена площа сільськогосподарських угідь,
якою можуть володіти громадяни та юридичні особи, та не дозволяє
іноземцям володіти жодною кількістю землі сільськогосподарського
призначення.

/////////o/iiieUeUeUeUeUeUeUeUeUeUe

Oe0?F

Oe0?F

ькогосподарського призначення у власності обмеженого кола осіб, які
отримають повний контроль над ними. Однак, цей песимістичний сценарій не
узгоджується з результатами дослідження, проведеного у 2003 році ULTI, у
ході якого було встановлено, що лише 1,1% землевласників у сільській
місцевості планують продати свою землю після відміни мораторію. Таким
чином, хоча землевласники і заявляють про те, що вони не мають наміру
продавати свою землю, здається, що вони побоюються, що інші власники
землі продадуть її. Для того, щоб розсіяти побоювання стосовно
негативних наслідків лібералізації у сфері ринкуз землі, необхідно
проводити більше публічних дискусій та інформувати населення.

Лібералізація ринку землі після закінчення строку мораторію на її продаж
покращить становище власників землі і фермерів. Земля, яку можна
продавати, буде реально оцінена, чого зараз немає, і це надасть
власникам землі ще одну можливість для отримання вигоди від землі. Хоча
лише 1,1% теперішніх власників землі мають намір продати землю
сільськогосподарського призначення, їхні спадкоємці (багато хто з яких
мешкає в містах) можливо в майбутньому захочуть продати землю та
реінвестувати кошти у покращення своїх житлових умов чи в бізнес. Коли
фермери поступово отримають можливість купувати землю, у них з’явиться
мотивація здійснювати довгострокові інвестиції з метою покращення
продуктивності землі. Такі інвестиції є маловірогідними на орендованих
землях. Зміна власності, швидше за все, відбуватиметься поступово і з
часом, як це було у більшості розвинених економік Європи та США.

в. Оренда землі

Оскільки Земельним Кодексом передбачено мораторій на продаж більшості
земель сільськогосподарського призначення, оренда землі є основною
формою угод стосовно земель сільськогосподарського призначення.
Більшість сільськогосподарських угідь орендується великими
сільськогосподарськими підприємствами.

Велика кількість власників землі та власників земельних часток (паїв),
які здають в оренду свої права на землю, стикаються з проблемами при
отриманні орендної плати. Центри правової допомоги ULTI (які було вперше
організовано в 2003 році та відкрито в усіх областях Україні) отримали
десятки тисяч скарг щодо невиконання умов по виплаті орендарями орендної
плати. Найтиповішими проблемами є невиплата орендної плати, невчасна або
неповна її виплата. У деяких випадках великі підприємства користуються
землею без підписання договорів оренди або примушують власників землі
продовжувати дію договорів оренди, незважаючи на те, що
підприємство-орендар має заборгованість з виплати орендної плати. Один
із успішних методів вирішення спорів з цього приводу описаний у
наступному розділі.

г. Інформація та юридична допомога

Власники землі сільськогосподарського призначення та власники земельних
часток (паїв), переважна більшість яких мешкає в селах, не мають
достатнього доступу до надійної інформації щодо прав на землю, вартості
землі, розмірів орендної плати та інших питань, пов’язаних з
використанням та отриманням вигоди від землеволодіння. Більшість з цих
власників є пенсіонерами, доволі інертними, яким часто важко зрозуміти
ті динамічні зміни в земельних відносинах. Через ці причини власники
сільськогосподарських угідь та власники земельних часток (паїв)
наражаються на небезпеку бути неправильно проінформованими стосовно
своїх прав та інтересів.

З метою задоволення цих потреб у 2001 році в рамках проекту ULTI було
розпочато здійснення великої загальнонаціональної просвітницької
кампанії серед власників сільськогосподарських земель. У ході кампанії
щотижня та щомісяця проводяться загальнонаціональні телевізійні програми
з метою обговорення типових ситуаційу сфері земельних відносин. Кампанія
включає щоденні загальнонаціональні радіопрограми, на яких експерти
проекту відповідають на запитання, отримані поштою від сілян- власників
землі з усієї країни, а також радіопрограми, в яких розповідається про
реальний позитивний досвід нових власників землі. У межах проекту також
активно проводяться прес-конференції та прес-клуби, виставки,
презентації й семінари для розповсюдження інформації про права на землю.

Однак потреби власників землі не обмежуються лише інформацією. Їм також
потрібні конкретні консультації щодо того, як вирішити пов’язані із
землею суперечки, а також захист їхніх інтересів адвокатами при судовому
вирішенні таких суперечок. На цей момент у межах проекту ULTI діють 25
Центрів правової допомоги (по одному в кожній області), які безкоштовно
надають послуги виключно селянам-власникам землі. У центрах працюють
90 адвокатів на повний робочий день, і до цього моменту вони надали
допомогу більше 100 000 землевласникам (та власникам земельних часток
(паїв), котрі ще не отримали державні акти). Адвокати центрів також
організовують семінари в селах, після яких, як правило, землевласники
подають одну або більше заявок на допомогу, та сприяють сільським радам
у завершенні земельної реформи. Типові скарги стосуються проблем з
отриманням земельних часток (паїв) або земельних актів, успадкуванням,
отриманням орендної плати за оренду землі та земельних часток (паїв).
Допомога адвокатів часто буває необхідною для того, щоб власники землі
змогли подолати труднощі, створені органами влади або
сільгосппідприємствами. Адвокати можуть вирішити майже всі проблеми
шляхом проведення переговорів, і цим вони допомагають громадянам
відстояти свої законні права та встановити оптимізувати у земельні
відносини.

e. Реєстрація прав на землю

Сьогодні Світовий Банк має наміри надати Урядові України великий кредит
для розвитку системи реєстрації прав на землю та нерухомість, умови
якого вже обговорюються в Україні впродовж останніх 10 років. Поки що
жодна система в Україні не об’єднує реєстрацію різних прав на землю та
капітальні споруди. Існують окремі системи для реєстрації земельних
ділянок (але не прав на земельні ділянки), прав на капітальні споруди
(будинки та квартири) та іпотечних прав на землю та капітальні споруди.
Відсутня організована система реєстрації прав на саму землю. Зволікання
зі створенням єдиної організованої системи заважає поступальному
розвиткові економіки всієї України.

Головною метою запровадження системи реєстрації власності на землю та
нерухомість є забезпечення безпеки власників та сприяння розвитку ринку
землі, нерухомості та підвищення доступності іпотечних кредитів.
Ефективно функціонуючий ринок землі та нерухомості є абсолютно
необхідною умовою розвитку національної економіки. Реєстрація таких прав
дозволить громадянам впевнено укладати угоди, а зростання інвестицій у
землю та нерухомість активізує розвиток місцевої економіки, капіталізує
землю й будівлі та збільшить податкову базу, що сприятиме поповненню
місцеввих бюджетів і дозволить виділяти більше фінансування для
поліпшення інфраструктури та покращання якості комунально-побутових
послуг, зменшуючи при цьому розмір субсидій від центральних органів
влади.

У 2004 році був ухвалений Закон „Про державну реєстрацію прав на
нерухоме майно”. Закон має багато недоліків і поки що не діє. Хоча
Законом передбачена безкоштовна реєстрація прав, які виходять з
державних актів, Держкомзем зараз стягує плату за реєстрацію земельних
ділянок, незважаючи на те, що реєстрація ділянки є лише частиною процесу
реєстрації прав власника на ділянку. Таким чином, Держкомзем на цей
момент стягує плату за роботи, обсяг яких менший за той, який він
повинен виконувати безкоштовно згідно до вимог зазначеного закону.

Останній зарубіжний досвід країн з перехідною економікою (наприклад,
проект USAID з покращення організації реєстрації в 2003-2005 роках в
Албанії) демонструє, що набагато дешевше зареєструвати права на всю
землю та будівлі в масовому порядку одним заходом, а не вимагати від
кожного власника, щоб він окремо з’явився та заплатив за реєстрацію прав
протягом декількох років. Сума кредиту Світового Банку Урядові України
для створення реєстраційної системи є достатньою для оплати масової
реєстрації прав за умови належної організації та керівництва цим
процесом. Державне фінансування масової реєстрації прав на землю та
нерухомість значно прискорить процес створення життєздатної системи
реєстрації, оскільки буде запрацюють нові ринки землі, нерухомості та
кредитів.

Навіть якщо процес реєстрації добре організовано і ним управляють
належним чином, реєстрація прав власності в Україні (де за оцінками
налічується 40 мільйонів земельних ділянок і будівель) може затягнутися
на роки. Протягом цього перехідного періоду надзвичайно важливо захищати
та стимулювати природний розвиток ринків землі, нерухомості та кредитів.
Тому необхідно внести зміни до Закону про реєстрацію з тим, щоб у
регіонах, де реєстрація ще не здійснюється в повній мірі, власники,
котрі мають державні акти, мали змогу продовжувати передавати свою
власність відповідно до процедур, чинних до ухвалення закону.

В ідеалі державна реєстрація прав на землю та будівлі повинна бути
прозорим процесом, відкритим для ознайомлення з ним громадськості. Це
допомогло б захистити права усіх власників шляхом забезпечення
прозорості діяльності посадових осіб, котрі здійснюють реєстрацію. Якщо
широка громадськість не може ознайомитися із загальним змістом
земельного реєстру, тоді реєстр не зможе повністю захистити права усіх
власників майна. Відкритість інформації також значно зменшить операційні
витрати земельних трансакцій. Кожний власник землі зацікавлений у
зменшенні таких витрат, тому що при цьому безпосередньо збільшується
вартість землі кожного власника, земля стає привабливішою як об’єкт для
інвестицій.

д. Іпотечні та довгострокові кредити

Фермерам необхідні середньо- та довгострокові кредити для фінансування
придбання додаткової землі, для фінансування постійних покращань
земельних угідь, яка вже перебуває в їхньому володінні, а також для
матеріально-технічного забезпечення виробничих процесів: придбання
засобів виробництва, техніки, складських приміщень, обладнання для
переробки продукції тощо. У західних економіках більшість банківських
позик надається під заставу землі і будівель, що перебувають у приватній
власності. Належним чином функціонуюча система реєстрації прав на землю
є необхідною для того, щоб забезпечити безпеку банків при виконанні
іпотечних контрактів і, таким чином, зменшити вартість високих ризиків
при такому кредитуванні.

Але недостатньо лише самої по собі системи реєстрації. Необхідно
переглянути законодавство, щоби забезпечити ефективну систему, яка б
дозволяла банкам позбавляти права власності на заставлену землю у
випадку, коли фермер не в змозі погасити позику. Якщо банк вимушений
чекати роками або нести великі витрати, для того, щоб повернути свої
кошти, то банк, насамперед, не матиме мотивації надавати кошти в кредит,
або ж значно збільшить вартість кредиту, щоб компенсувати високі ризики
видачі позик.

Крім того, банки, швидше за все, будуть зацікавленими в тому, щоб
приймати сільськогосподарські угіддя в якості забезпечення, лише після
того, колипочне функціонувати ринок землі сільськогосподарського
призначення. У протилежному випадку, якщо сільськогосподарський виробник
не може погасити позику і банк набуде права власності на на предмет
застави – землю, він не матиме можливостіперепродати землю, щоб
повернути собі позичені кошти. Банки не хочуть володіти землею.
Натомість вони хочуть „перетворювати” землю та будівлі у прибуткові
грошові потоки, щоб мати змогу видавати більше позик. Поки ринок землі
сільськогосподарського призначення залишається нерозвинутим та йому
притаманні високі ризики, банки неохоче прийматимуть землю в якості
застави та неохоче надаватимуть фермерам позики на більш прийнятних
умовах.

Література

Проект АМР США/ПРООН Аграрна політика для людського розвитку

Сектор сільського господарства в економіці України в 2003 р. М. Пугачов
(ред.), В. Артюшин, Й. Василенко, В. Дем’янчук, В. Жигало, М. Кобець, І.
Кобута, О. Протченко, Н. Серепович, О. Сікачина, Н. Степанець, М.
Терещенко, І. Чапко, О. Шевцов, О. Ярославський. Відділ аналізу
політики, уряд України.

Аграрна політика в Україні: Аналіз та дослідження, 1999-2002 рр., проект
„Аграрна політика для людського розвитку”/ GAPCCS, Київ, 2003.

Аграрна політика в Україні: Аналіз та дослідження, 2003-2004 рр.”,
проект „Аграрна політика для людського розвитку”/ GAPCCS, Київ, 2004.

Держкомстат

Сільське господарство України. Статистичний щорічник, 2004 р.

Розподіл української землі серед користувачів, 2004 р.

Приватні фермери в Україні, 2004 р.

Харчові баланси та споживання харчових продуктів в Україні, 2004 р.

Особисті селянські господарства України, 2004 р.

Семінар DFID з обміну досвідом: уроки програми „Рівень життя в сільській
місцевості” в Європі та Центральній Азії [DFID Europe and Central Asia
Rural Livelihoods Lesson Sharing Workshop]

Матеріали семінару/ у редакції та з доповненнями Інституту розвитку
села, Київ, 2003 р.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020