.

"Рамаяна" і українська казка: типологічний аналіз (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
295 4476
Скачать документ

Реферат на тему:

“Рамаяна” і українська казка: типологічний аналіз

Світова культура багата на пам’ятки, що є духовним надбанням людства.
Серед них – і давньоіндійська епічна поема “Рамаяна”, на якій
виховувалося і нині виховується кожне покоління індійців. Цінна вона і
для українців, насамперед тим, що ті чи інші її реалії мають аналогії в
українському фольклорі, звичаях, обрядах, уявленнях [6, 210].

“Рамаяна” – це розповідь про життя і подвиги легендарного царевича Рами,
найстаршого і найдостойнішого з чотирьох синів царя Дашаратхи,
народження якого відбулося за незвичайних обставин і за допомогою
чарівного дару (міфологічний мотив народження героя) [10, 169].

У царя Дашаратхи не було дітей. Якось цар поїхав на полювання. Там він
поцілив стрілою оленя, який парувався з оленицею. Згодом виявилося, що
олень був єдиним сином сліпих відлюдників, які мешкали у цьому лісі.
Вбиті горем батьки прокляли Дашаратху, провістивши йому втрату сина. Цар
розповів про пригоду верховному жерцю, і той порадив йому принести щедрі
пожертви богам. Під час священнодійства з жертовного полум’я постала
небесна істота, яка тримала в руках золоту посудину з напоєм. Його
випили порівну дружини Дашаратхи, і в належний час кожна з них
подарувала царю сина. Царевич Рама народився дещо раніше, тому вважався
найстаршим.

Брати зростали, навчалися різним наукам, особливо військовій справі та
мистецтву керувати державою. Рама змалку славився кмітливістю,
хоробрістю і воїнським умінням, тож мудрець Вішвамітра попросив його
прогнати злих демонів, які чинять йому різні капості при пожертвах. Рама
з братом Лакшманом пішли з Вішвамітрою, який навчив їх володіти
божественною зброєю, і брати здійснили чимало славних подвигів.

Тим часом Джанака, цар сусідньої держави, влаштував для найстаршої дочки
Сіти сваямвару – давній весільний обряд, коли дівчина-царівна через
певне випробування сама обирає собі чоловіка. У царя Джанаки був лук,
який колись подарував йому бог Шіва. Тож цар оголосив: хто натягне
тятиву цього важкого лука, той і стане чоловіком його доньки. З усіх
численних претендентів на руку й серце царівни із завданням упорався
лише Рама: він так натягнув тятиву, що вона луснула. Сіта уквітчала Раму
весільною гірляндою й визнала своїм чоловіком.

Далі сюжет розгортається ще динамічніше: на вимогу своєї наймолодшої
дружини, яка колись вилікувала царя, за що він пообіцяв виконати
будь-яке її бажання, Дашаратха відправив царевича у 14-річне вигнання,
позбавивши при цьому права посісти трон. Разом із Рамою у вигнання пішли
його дружина Сіта і брат Лакшман.

Нещастя царевича вигнанням не скінчилися – злі демони викрали його
дружину. У лісі, де зупинилися вигнанці, з’явився чарівний олень, на
якого перетворився демон Маріча. Рама на прохання Сіти подався на його
лови, залишивши дружину під наглядом брата. Однак, хитрий Маріча,
зімітувавши голос царевича, виманив і Лакшмана [14, 189].

Далі настає один із кульмінаційних моментів поеми: Сіту викрадає злий
демон Равана, який виманює її, прибравши подобу святого відлюдника. Рама
вирушає на пошуки Сіти, знаходить її і визволяє, потім повертається
додому і заступає на царський престол.

Дослідники епічної поеми підкреслюють подібність її до міфів “Ріг веди”.
Епічний конфлікт Рами з Раваною ілюструє протистояння Врітри з Індрою,
котрий в українському фольклорі виступає Громовиком (воїном, пастухом,
землеробом, ловчим). Індолог С.Наливайко вважає ці міфологічні конфлікти
відбиттям календарної, землеробської міфології, які, в свою чергу,
знайшли своє відображення і в українському фольклорі.

Порівняльним типологічним аналізом фольклорних жанрів народів світу
займалося багато науковців. Серед сучасників, насамперед, слід приділити
увагу праці П.А.Грінцера “Давньоіндійський епос” [2], де він довів
казковість сюжету “Рамаяни” та здійснив порівняльний аналіз російських
казок і подібних типологічних сюжетів поеми. Перекладач “Махабгарати”
Б.Л.Смирнов зіставляв окремі теми “Рамаяни” й поеми О.С.Пушкіна “Руслан
і Людмила” та дійшов висновку, що вони дуже схожі: хід подій
відбувається за однаковою схемою – злий чаклун викрадає дружину, чоловік
відшукує чаклуна, бореться з ним і повертає дружину [2, 178].
Б.Л.Смирнов також висловив думку про фольклорне походження цієї поеми,
хоча конкретних джерел, на які спирався О.С.Пушкін при написанні поеми,
не назвав. Ще один дослідник-пушкініст Р.М.Волков наголошує, що Пушкін
при написанні даного твору міг спиратися на три види казок: казки про
викрадення царівен змієм, казки про змієборців та казки про врятування
царівни (царівен), яка перебувала у підземному світі.

Ми здійснемо порівняння подібних тем за тим самим принципом, тобто
відбиратимемо сюжети казок за схемою: казки про викрадення змієм, про
змієборців та визволення з підземного світу. Найповніше об’єднує ці три
теми казка “Кам’яна держава” зі збірника М.Чумарної “Мандрівка в
українську казку”. У ній розповідається пребідного парубка Юрка, який
пішов у світ, щоб здолати зло. По дорозі він справедливо розсудив лева,
орла і мурашку і за це набув здатності перевтілення в кожного з них.
Згодом він одружився із царською донькою. Якось, гуляючи лісом, вони
побачили велику чорну яму, край якої росла чарівна квітка. Царівна
захотіла зірвати її для себе і, тільки-но зробила це як з ями вистрибнув
страшний дід, і потяг її під землю. Юрко також стрибнув у яму і пішов на
пошуки дружини. Володарем підземної Кам’яної держави був дід віком понад
2000 років. Лише він один з усіх жителів країни не закам’янів, бо мав
дочекатися її визволення. Врятувати державу міг той, хто відкриє залізні
ворота діамантовим ключем, що знаходився у Чорній державі, вхід до якої
був дуже вузький. Юрко дістається туди, перетворившись на мурашку,
вбиває змія, визволяє Чорну державу і здобуває ключ. Він відчиняє
ворота, і Кам’яна держава виходить з-під землі, закам’янілі створіння
оживають, все розквітає [13. 59].

Стисло проаналізувавши обидва твори, ми бачимо чіткі сюжетні паралелі:

1) обидва герої борються зі злом. Царевич Рама змалку стикається і
бореться з ним, а парубок Юрко, про юні роки якого казка не розповідає,
вирушає у світ, щоб долати зло. Спільна мета ставить їх в один ряд із
благородними казковими персонажами світового фольклору, основне завдання
яких – боротьба зі злими силами;

2) царевич Рама одружується із принцесою так само, як і парубок Юрко;

3) Юрко з дружиною опиняється в лісі, як і Рама із Сітою і Лакшманом;

4) наступним аналогом є викрадення принцеси. Відмінність, лише в тому що
приманкою в індійській поемі є олень, а в українській казці – квітка.
Царівни прагнуть володіти чарівними речами, які насправді – перевтілений
антагоніст або його спільник. Зрештою – їх викрадають: принцесу Сіту –
старий відлюдник (перевтілений десятиголовий демон Равана), царівну з
української казки – гидкий дід, який вигулькнув з темної смердючої ями,
і потягнув царівну за собою. Казковий сюжет розповідає про визволення
царівни від змія. Тож, очевидно гидкий дід і був перевтіленим змієм.
Демон Равана, зважаючи на зовнішні фізіологічні ознаки – двадцятирукість
і десятиголовість, також є змієм;

5) царівну з казки “Кам’яна держава” потворний дідуган забрав у підземне
царство, а Равана, вже у справжній подобі, ув’язнив Сіту на острові
Ланка у своїй столиці;

6) герої вирушають на пошуки викрадених дружин, причому жоден із них не
знає, де їх шукати. Юрко по гарячих слідах кинувся за дідом у яму і
потрапив до іншого світу, де зіткнувся іззачарованою Кам’яною державою і
заходився рятувати скам’янілу живу природу. Шляхи пошуків обох героїв
відрізняються, хоча вони йдуть до однакової мети;

7) Рама вбиває викрадача своєї дружини і визволяє її. Після цього
природа й земля оживають і розквітають. Тим часом закінчується термін
їхнього вигнання; на повітряній колісниці, відібраній у Равани, обоє
повертаються до своєї країни, де Рама посідає престол і править довго й
справедливо. Герой української казки також визволяє свою дружину, вбивши
змія. Одночасно він рятує Кам’яну державу від влади знов таки жорстокого
змія. Щойно Юрко відчиняє ключем залізні ворота, вона виходить з-під
землі, а природа й люди в ній одразу оживають;

8) можна навести паралель визволення-відчинення, бо обидва герої знищили
своїх ворогів і тим самим відкрили ворота, які ці вороги спорудили.
Тільки Юрко зробив це безпосередньо, відчинивши ворота Кам’яної держави
діамантовим ключем, а Рама, звоював столицю Равани і відчинив її ворота,
тобто браму, яка символізує перешкоду, перепону;

9) володарі брам – воротарі, що уособлюютьзло. Тож змій в українській
казці й Равана в індійській поемі є символічними воротарями зусіма
притаманними їм функціями – викрадати, замикати, зачаровувати і нищити.
Тема воріт в українських казках не досить поширена – найповніше вона
відображена в гаївках, щедрівках, колядках, українських танцях весняного
циклу.

Подібність сюжетів української казки й індійської поеми, можемо
визначити на основі типологічного аналізу. Типи казок про змієборців,
врятованих із підземного світу царівен, схрещення сюжетів яких дали нову
казку про українського героя Юрка, належать до числа поширених у
світовому фольклорі. Найповніше вони викладені у класифікації
Ф.Аарне-Томпсон. Із цим типом казок, який класифікується як “Чоловік у
пошуках зниклої дружини”, споріднений також сюжет індійської “Рамаяни”
[2, 179].

За термінологією В.Я.Проппа, казка складається з двох ходів. Кожен з них
містить розвиток від етапу, коли завдають шкоди через проміжні події, а
далі – розвивається до повного знешкодження зла. Початковою ситуацією є
вихід героя з дому, спричинений нестачею чогось. У даній казці нестача
не входить у загальну класифікацію, але у варіанті “специфічна форма” в
ній можна додати мету – щоб робити добро. На своєму шляху герой зустрів
випробовувачів (канонічна форма – “випадково зустрів”). Між ними
відбувається діалог, у ході якого герой випробовують на кмітливість.
Діалог, який може відбутися по-різному, завершується позитивно –
“доброзичлива відповідь – позитивна реакція”. Герою надається можливість
здійснити послугу. Звірі сперечаються між собою за здобич – Юрко
справедливо ділить її між ними. Об’єктивно це є випробуванням, хоча
суб’єктивно воно як таке героєм не усвідомлюється. Іноді, замість
дитинчат або речей, герой отримує від чарівних персонажів чарівну
властивість перетворюватися на кожного з дародавців. І тільки після
цього завершується перший хід – завдяки своїм досконалим моральним
якостям, Юрко сподобався цареві й одружився із царівною.

Перший хід складає зміст першої книги “Рамаяни”. Рама проходить своє
перше випробування: він перемагає трьох демонів, за що отримує від
мудреця чарівну зброю. Між випробуваннями в казці та в епосі є та
відмінність, що в українській казці дародавці – звірі, від яких герой
отримує чарівний дар перевтілення, а в епосі дародавцем виступає
Вішвамітра, який дає герою зброю – мечі, диски, палиці, стріли,
казковими еквівалентами яких є чарівні мечі, булави тощо.

У першій книзі “Рамаяни” розповідається про те, що Рама натягує тятиву
божественного лука, який до нього не зміг натягнути жоден з конкурентів,
а згодом одружується на Сіті. Це якоюсь мірою адекватне моральним
випробуванням Юрка, завдяки яким він стає царським зятем.

У другій книзі “Рамаяни” йдеться про вигнання Рами на вимогу його мачухи
Кайкеї. У співвідношенні до інших частин поеми, ця відіграє проміжну
роль і змальовує біди головних героїв, що пішли у вигнання.

У третій книзі знову помічаємо очевидний паралелізм епічного і казкового
сюжетів. Викрадення Сіти Раваною відповідає викраденню царівни злим
дідуганом. Після того, як Равана дізнається, де знаходяться Рама і Сіта,
він прибуває туди разом із демоном Марічею. Маріча перевтілюється у
золоту антилопу й відводить Раму від його житла [5, 403]. З точки зору
розвитку казкового сюжету, відлучення Рами – одна з форм відлучення
старшого родича чи покровителя (за Проппом), а історія із золотою козою
– типовий підступ антагоніста [2, 183]. В українській казці звабою є
чарівна квітка, яку зірвала принцеса, що й стало приводом до її
викрадення. Тож в обох творах існують антагоністичні прояви, але в
індійській поемі превалює тваринний мотив, а в українській казці –
рослинний. Слід відзначити аналогічні мотиви у світовому фольклорі,
зокрема російському, де є казка з подібним мотивом – “Хрустальная гора”
[7, 200 – 203].

Йдучи на пошуки чарівного звіра, Рама наказує братові Лакшману в жодному
разі не залишати Сіту саму. Це – пряма форма заборони (заборона,
посилена обіцянками) [9, 72], адресована Сіті. Сіта її порушує,
наказуючи Лакшману йти допомагати Рамі, коли почула благання чоловіка
про допомогу. Оскільки цей крик належав не Рамі, а тому ж демону Марічі,
то маємо тут казковий мотив імітації чужого голосу (як і чужої подоби)
для відволікання уваги героя від його власності чи від жертви
антагоніста[2, 183]. У деяких варіантах епічної поеми Лакшман креслить
луком на землі магічне коло, через яке ніхто не може перейти. Тоді
відбувається повторна атака антагоніста на жертву: Равана перетворюється
на відлюдника і виманює Сіту з кола. Сіта вдруге порушує заборону і
мимоволі сприяє власному викраденню.

Місця пошуків героїв дещо різняться: Рама шукає дружину в лісі, а Юрко –
у підземному царстві. Подібність цих двох, на перший погляд,
неоднакових, локусів доводять фольклористи, зокрема В.Пропп. Ліс, на
його думку, це преамбула “того світу”, де знаходиться вхід в інші
просторові виміри диференційованого світоглядного простору [8, 58]. У
цих пошуках Рамі допомагають ведмеді й мавпи, чийого царя він урятував
від смерті. Юркові допомагає дід, володар Кам’яної держави, підказуючи,
як її можна визволити. І царівна, і мертва країна – полонянки дракона
Чорної держави. Подолавши його, Юрко визволяє дружину, а Кам’яна держава
оживає. Рама нападає на столицю Равани Ланку, а Юрко потрапляє до Чорної
держави за допомогою дару перевтілення (перетворився на мурашку і проліз
через вічко воріт). Герої знищують своїх антагоністів, визволяють дружин
(і скам’янілу країну), повертаються додому і стають царями. Отже, маємо
кілька моментів:

1) послідовність і мотивування подій епічної поеми відповідає лінійній
послідовності функцій чарівної казки взагалі;

2) паралельність сюжетів української казки та індійської поеми;

2

4

F

H

4

H

( h—

E3) зіставляючи зміст “Рамаяни” з українською казкою “Кам’яна держава”,
а через неї і з іншими зразками української народної творчості, ми
обмежилися лише найбільш суттєвими елементами, хоча у “Рамаяні” казкових
мотивів значнобільше, і в загальній композиції поеми вони відіграють ту
ж роль, що й у відповідних казках.

Поема “Рамаяна” розпочинається розповіддю про бездітність Дашаратхи, з
жертвоприносин, які він здійснив, щоб мати потомство, про рішення богів
дарувати йому сина, і, нарешті, про народження Рами. Тут – мова про
чарівне народження героя, яке в даному випадку становить вихідну
ситуацію [10, 169 ]. Саме по собі чудесне народження – елемент, який
більше властивий міфу, аніж казці. Але і в чарівних казках (як
міфологічний релікт) він часто присутній: герой виявляється сином
смертної жінки і надприродної істоти або народжується тому, що мати його
з’їдає чарівний плід. Мотив з’їдання чарівного плоду близький
санскритському сюжету, оскільки дружини Дашаратхи завагітніли після
того, як випили чарівний трунок. Подібний мотив знаходимо в українських
казках. Ілюструє це казка “Покотигорошко” в запису М.Максимовича.
Покотигорошко народився після того, коли змій викрав його сестру та
полонив братів, від смертної жінки і сакральної рослини – гороху:
“…Мати плакала, що нема ні синів, ні дочки; узяла відра та й пішла по
воду до колодязя. Набрала води та й іде – коли горошина котиться по
дорозі та й вскочила у відро, а вона і не побачила. Прийшла додому,
виливає воду – коли дивиться: горошина у відрі. Вона узяла та й з’їла, і
од тієї горошини уродився син. Дали йому ім’я Покотигорошко…” [З, 20].

Подібну ситуацію бачимо в казці “Солдатські сини-богатирі” (у записах
І.Манжури). Тут у матері з тієї ж причини народжуються два сини: “…От
раз пішла вона до колодязя, води набрала та й іде, аж бачить: котяться
за нею дві горошинки. Вона взяла та з’їла їх … і народила скоро двох
синів-богатирів, що волос у волос, голос у голос” [3. 157]. Є твори, в
яких горошину замінює золотопера щука (казка “Про Сученка-богатиря”). У
цьому випадку народжуються три сини різного соціального походження –
царевич, кухарчук і сучич: “…Привозять ту щуку до царя. Стала кухарка
варить її – попробувала юшки…Наїлась цариця…Собачка під столом
попробувала кісточки. Привела сина кухарка, привела сина цариця, привела
сина й собака…” [З, 137]. Як бачимо, в українських казках також
присутнє чарівне народження героїв. Батьками їх, з одного боку, є
смертні жінки, з іншого – рослини чи тварини (це відносить нас до
прадавніх вірувань у культи-тотеми як зооморфні, так і дендроморфні, у
першопредків або духа рослинності – культ гороху на території України
мав ритуальне значення) [4, 150 – 151].

Одруження головних героїв проходить через випробування. В індійській
поемі – це сваямвара (вибір царівною чоловіка). Сватання й одруження
Рами з царівною відбулося саме через таке випробування мужності й
фізичної сили нареченого. Царевич зумів натягнути тятиву лука Шіви.
Еквівалент сваямвари зустрічається і в українських казках, скажімо в
“Казці про упиря”, де також розповідається про ініціацію нареченого
(Івана-дурня) царем: “…дійшла до цих трьох братів чутка, що з того ж
царства царівна хоче заміж вийти. Але вона була дуже хороша, то цар, її
батько, вимурував дуже високий стовп у сто сажнів вишини, обкопав його
ровом у сто сажнів ширини і в сто глибини. Посадив її на тім стовпі і
дав у руки хустку. Як знайдеться лицар, що до неї вискочить, візьме ту
хустку і саму поцілує, того вона й буде…” [З, 63]. Випробування він
пройшов лише за третім разом: “…А тим часом дав коню трохи віддуху,
поки піт в себе вбере, та як скочив, то аж на самий верх вискочив, на
третє кружало, де вже царівна сиділа…” [З, 67].

Мотив тварин – помічників дародавців – також поширений в
індоєвропейському фольклорі. У “Рамаяні” типовими казковими помічниками,
які переходять під послух героя, є мавпи. В українських казках
тварин-дародавців теж можна назвати помічниками. Зокрема, в казці “Змій”
за те, що герой подарував тваринам життя, кожна з них віддає своє
дитинча йому на служіння: “Не стріляй же мене, – каже лисиця, – єсть у
мене дітки маленькі, треба мені їх вигадувати, а коли хочеш – дам я тобі
старшого сина на послугу” [3, 176]. Те саме відбувається при зустрічі
героя з ведмедицею, вовчицею, левицею. Подібний мотив є в казці “Лісник
та залізний вовк”. У казці “Іван Голик” тварини є лише помічниками:
“…їдуть дальше, коли це – летить комар зі своїм військом, що не можна
й очима глянути. Надлітає комарський дивізійний генерал: – Ей, Іване
Голику, дай моєму війську крові напитися! Як даси, то ми тобі у великій
пригоді станемо; а не даси, так не будеш на Русі” [3, 43]. Допомогу за
допомогу обіцяли Голику також миші й щуки. Додатковим варіантом мотиву
тварини-помічника у поемі є розповідь про шуліку Джатаюса, який вступив
у смертельний двобій з Раваною. В українських казках найближчим аналогом
Джатаюса є орел-помічник (сокіл, гриф), який або переносить головного
персонажа до царства викрадача і повертає звідти, або дає пораду, як
розшукати зниклу дружину. Допомогу помічника головний герой має
заслужити: “…Спинився під великим дубом. Глянув угору й бачить – на
верху гніздо грифа. А в гнізді малі пташенята дуже пищать від страху.
…А вгору дубом тягнеться величезна гадина…Хоче з’їсти
потятка…Вдарив її хлопець і тої ж миті вона здохла…” За це старий
гриф допомагає йому: ” – Но, легіню, чую, що ти моїм дітям врятував
життя. Чим тобі віддячити? – Та кобити мене виніс аж на верхній світ…
– Гей, се не абищо! Але спробую” [3, 339].

У казках, як і в епосі, головним викрадачем виступає змій (Равана –
повелитель демонічних істот, родичів богів та їхніх постійних ворогів і
суперників). Крім того, слід відзначити антропоморфність змія, що
виразно простежується у двох моментах: вміння його перевтілюватися в
людину та закохуватися. Але змій не єдиний казковий викрадач. В
українських казках фігурують Кощій, Баба-Яга, Чорний ворон. При цьому на
них переносяться не лише функції, а й найбільш важливі характеристики
змія. Викрадення Сіти у поемі “Рамаяна” не випадкове дійство, а вчинок,
притаманний самій природі антагоніста. Равана насильно утримує у своїй
столиці тисячі викрадених жінок. В українських казках змій викрадає
дівчат, вимагає їх як відкуп за своє невтручання, плату за воду тощо.
Він є не тільки ворогом дівчат, а й руйнівником і поневолювачем цілих
народів. В українській казці “Кирило Кожум’яка” зав’язкою твору є
передача царівни на поталу змієві, який перекрив воду: “Колись був у
Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому
дань: давали або молодого парубка, або дівчину” [3, 39]. Серед багатьох
сюжетів зустрічається іще один – про неймовірне змієве багатство, про
зустріч казкового персонажа (в українських казках – кіт, лисиця) з
людьми, які випасали змієві отари або із самим змієм. Він просить їх
дати хибну інформацію або лякає змія війною (казка “Як лисичка
Івана-баштанника зробила царевичем”).

В індійському епосі Равана знищує багато воїнів, царів, перемагає богів
як на небі, так і на землі. В.Пропп, аналізуючи архаїчний образ змія,
зазначає, що, передусім змій пожирає жертви або постійно погрожує це
зробити. В індійській традиції ракшаси – пожирачі людей та
жертвоприносин, в українському фольклорі окрім того, що царівну віддають
змієві на поталу, згадки про жертвоприношення ящеру відбилися в ігрових
весняних ремінісценціях, зокрема у грі “Ящір”.

Очевидним є також зв’язок змія з водою. Його часто змальовують охоронцем
водного простору. Згідно з індійською міфологією, деміург всього сущого
Праджапаті створив ракшасів для охорони вод, держава Равани знаходилася
посеред океану. В українському фольклорі також простежується ця
спорідненість: змій вимагає викуп у людей за воду. Від часів давніх
слов’ян існував звичай “одружувати водяного”, за яким дівчину топили у
воді [12, 206]. Спорідненість руського водяного та володаря вод змія тут
очевидна. Змія чи дракона завжди зображають літаючим. Якщо він сам
викрадає царівну, то здійснює це повітряним шляхом. Равана також
привозить Сіту на Ланку у повітряній колісниці. У казках викрадення
супроводжується природними негодами – піднімається буря, темніє небо,
вириваються з корінням дерева: “…Та одного ясного дня зібралася хмара,
загриміло, заблискало й затемнілося…Випав страшний град. ..Сад був
чорний од спустошення: всі квіти поламані, листя з дерев збите…І все
геть посохло, якби гарячою водою було спарене…У хмарі був семиголовий
змій. Він ухопив його доньку…” [З, 291].

Характерною ознакою антагоніста є багато голів – від трьох до
дванадцяти. У Равани їх десять, про що свідчить і його друге ім’я –
Дашагріва. Голови дракона мають здатність виростати знову, тільки-но
якусь із них відрубають. Герой може його знищити лише тоді, коли припече
рани вогнем або відрубає хвіст чи вогняний палець. Рама вбив Равана
тоді, коли проколов його серце. В українській казці “Дерево до неба”
сила змія знаходиться в жуках [3, 296].

Головною місією героя є не лише визволення царівни, а й знищення ворога.
Між героєм і змієм існує психологічний зв’язок. Змій знає, що помре лише
від руки героя. При народженні Рами було напророчено, що він уб’є
Равану. Змій у казці каже царевичу: “Я знав про тебе ще в утробі
матері”, тобто його загибель була йому відома.

Тема мертвої держави, власне країни, де відсутнє життя, є доволі
розповсюдженою в українських казках. “Тут ліс, поле, трава… А немає ні
людей, ні звірів і ні птахів – усе обернено на камінь” [7, 588]. Але
країна не мертва, а внаслідок злого чаклунства чи інших дій нечистих
сил, перебуває у стані летаргії, з якої її можна визволити. Це, як і
знищення антагоніста, є завданням героя. Мотив пробудження скутої
закляттям держави зустрічаємо ще в одній українській казці – “Льодяне
царство”, де Льодяна країна – аналог скандинавського Ніфльхейму, про неї
персонаж казки розповідає: “…У тому царстві дуже лихий цар. Своїх
людей винищив та й до нас добирається. Відчиняє ворота на кордоні,
морози та заметіль до нас жене, і весь урожай пропадає” [З, 275]. Інша
функція володаря держави з льоду – переховування. Зимою припиняється
життя, замерзає сік у деревах, течія води перекрита льодом, а сонце
з’являється лише на мить, оповите хмарами, і знову зникає. Людська
свідомість, спостерігаючи природні метаморфози, створила міф про
поневолене сонце. З настанням холодів, настає торжество Льодяного царя.
Він перегороджує потоки, замикає землю, ховає сонце, зачиняючи на час
зими ворота, через які воно виходить з Вирію. У “Рамаяні” про таку
країну нічого не розповідається, однак, після викрадення Сіти,
відбуваються схожі події: природа завмирає, кам’яніє, настає стан
скутості, характерний для зими. Прямим аналогом до сюжету української
казки є тема головного ведійського міфу про Індру і Врітру. У ньому
йдеться про водяного демона-дракона Врітру, сина праматері вод Дану,
який перегородив водні потоки, чим викликав смерть всього живого на
землі. Щоб оживити природу і випустити воду на землю, ведійський бог
Індра-Громовержець (аналог слов’янського Перуна, скандинавського Тора)
розпочав із Врітрою двобій і знищив його, пробивши своїм списом варджою
[11, 112]. З перемогою Індри земля ожила, все почало квітувати, як і
тоді, коли Рама визволив Сіту. В українській казці за допомогою
помічників і сонця, яке відіграло у визволенні головну роль, герой
звільняє землю від льодяного царя: “…сніг і лід розтанули, заморожені
люди, звірі, дерева ожили…” [З, 277].

Отже, порівнюючи “Рамаяну” з українськими чарівними казками, бачимо
суттєву подібність індійського епосу та українського фольклору. Це
простежується у композиції, категоріях, функціях і атрибутах діючих
персонажів епосу і казки, втілених у специфічних фольклорних мотивах.
Проте, послуговуючись при аналізі не лише казками, а й іншим фольклорним
матеріалом, можемо зробити висновок, що структурними частинами
санскритської поеми є не лише казкові елементи, а й теми з інших жанрів
фольклору – гаївок, веснянок, щедрівок, колядок тощо. Провідними темами
індійського епосу та українських казок є боротьба: боротьба з
антагоністом-поневолювачем, з антагоністом-викрадачем,
антагоністом-знищувачем та ін. Супротивником антагоніста є герой,
незалежно від соціального стану (простий парубок Юрко, Іван царевич,
Іван-селянський син), але переважно – з особливим народженням (від
горошини, від златоперої щуки). Він спеціально призначений для знищення
ворога (він може про це знати від народження, а може і не знати, у нього
наявні особливі ознаки, що виділяють його з-поміж інших). Ворог –
переважно Змій-дракон – знає про героя (або не знає), який, задля
виконання свого основного завдання, здійснює подвиги, проходить різні
випробовування. Завдяки ним, він стає справжнім героєм і отримує чарівні
дари. Кінцевою метою героя є знищення антагоніста і визволення принцеси
(нареченої чи дружини), народу, держави або всіх одночасно. Він виконує
своє завдання і отримує нагороду – стає царем, народним героєм,
пробуджує весну, оживляє природу. Отже, тут присутні й міфологічні
календарні мотиви боротьби добра і зла – весни й зими, символічного
вмирання і воскресіння. Спорідненість цих мотивів характерна не лише для
індоєвропейського фольклору (поеми), а й для світового фольклору
взагалі. Отже, існує спорідненість світової і української народної
творчості, їх взаємовпливи, та, можливо, взаємопоходження.

Література:

1. Войтович В. Українська міфологія. – К.,2002.

2. Гринцер П.А. Древнеиндийский эпос. – М., 1974.

3. З живого джерела: Українські народні казки в записах, переказах та
публікаціях українських письменників /Упоряд. Л.Ф.Дунаєвська. – К.,
1990.

4. Курочкин А.В. Растительная символика календарной обрядности украинцев
// Обряды обрядовый фольклор. – М., 1982.

5. Mackenzie D.A. Indian myth and legend. – London, 1913.

6. Наливайко С. Таємниці розкриває санскрит. – К., 2001.

7. Народные русские сказки. Из сборника А.Н.Афанасьєва. – М., 1982.

8. Пропп В.Я. Исторические корни волшебной сказки. – Л., 1986.

9. Пропп В. Морфология сказки. – М., 1964.

10. Ранк О. Рождение героя. – Спб., 1997.

11. Ригведа: Избранные гимны. – М., 1972.

12. Рьібаков Б.А. Язычество древней Руси. – М., 1987.

13. Чумарна М. Мандрівка в українську казку. – Львів. 1994.

14. Wilkins W.J. Hindi Mythology: Vedic and puranic. – Calcutta; Simla,
1913.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020