Реферат на тему:
«Дім Європи в Києві» або пісенне дітище Людмили Височинської
”Дім Європи в Києві” – один із понад 100 центрів просвіти та
інформації, що працюють у 24-х країнах Європейського континенту. Кожний
з Європейських домів має свою направленість, свої інтереси й можливості.
Це незалежні об’єднання, структури і методи праці яких є відображенням
їхніх зв’язків із певною країною, регіоном, культурним центром.
У вересні 1999 р. за ініціативою Української Екологічної Академії Наук
(УЕАН) та видатних діячів культури й мистецтва було відкрито “Дім Європи
в Києві”, основним завданням якого стала інтеграція української культури
і науки до сім’ї європейських народів з метою вирішення проблем
екології, духовності та культури. Його першим президентом було обрано
відомого українського композитора, музикознавця, громадського діяча,
академіка УЕАН – Людмилу Йосипівну Височинську.
В час, коли суспільство втратило вагому частину духовних цінностей та
орієнтирів, діяльність цієї маленької, талановитої жінки-митця виявилася
вкрай необхідною і важливою для виховання дбайливого ставлення до
природи, до духовних надбань українського народу.
Відновлення, збереження, відтворення екології людської душі потребують
багато зусиль, бо екологія, народившись у надрах біологічної науки,
давно вийшла за її межі. Вважаючи, що екологія й духовність є тими
рушійними силами, які здатні об’єднати людей, спрямувати їхню енергію в
русло добра, відновити високоморальне ставлення одне до одного, до
природи як невід’ємної сутності людського буття, Людмила Йосипівна
Височинська доклала багато зусиль для збереження, оновлення і
відродження духовної сили людини.
Один з депутатів Верховної Ради України казав так: “Коли ви зустрічаєте
абсолютно безнадійну, але дуже важливу і потрібну людям справу,
спробуйте зацікавити нею Людмилу Височинську. І нема каменю, який би
вона не зрушила”.
Дійсно, за той час, коли Л.Височинська була президентом “Дому Європи в
Києві”, було проведено 7 Міжнародних конгресів з проблем екології та
духовності, засновано 6 Міжнародних премій: “Дружба”, імені
В.І.Вернадського, імені С.Гулака-Артемовського, “Меценат екології і
культури”, “Слов’яни”, “За вропейську солідарність”. Лауреати цих премій
– фонди, спілки, вчені, митці, письменники, громадські й політичні діячі
– зробили вагомий внесок у розбудову української культури, у поліпшення
екологічної ситуації.
Організація концертів, вечорів дружби, зустрічей, присвячених пам’ятним
датам, провідним діячам науки, культури й мистецтва, проведення 5-го
ювілейного Міжнародного фестивалю “Крізь тернії до зірок” у Черкасах
сприяли розвитку і зміцненню міжнародних та міжрегіональних зв’язків
України і Києва, зокрема.
У 2001 р. в Києві на вулиці Еспланадній було закладено Алею Дружби
народів європейських країн і встановлено пам’ятний знак “За Європейську
солідарність”. А в жовтні 2002 р. Алею Дружби було присвоєно ім’я
Л.Й.Височинської (посмертно).
Є на нашій планеті люди, чиє покликання – робити життя кращим. Створюючи
повсякдення своїми помислами й діяннями, вони “обіймають мільйони”,
несучи їм світло Розуму і Любові.
“Коли хочеш намалювати портрет, творчий портрет обдарованої особистості,
то передусім ловиш себе на думці, що та чи інша людина все своє життя
працює на одне-єдине слово. І я думаю…, де те слово знайти, слово, на
яке невтомно трудиться душа Людмили Височинської? Чи воно у хвилях
Дніпрових, чи воно у травах українських полів, чи воно на вершинах
найвищих?” – висловився головний редактор журналу “Слов’янське віче”
Іван Кирпель.
Дивлячись на Людмилу Йосипівну, важко було повірити, що за її плечима
важкі буремні роки війни, післявоєнна відбудова, буденна й копітка
робота в системі вищої школи. Попри все, притаманна їй життєва енергія
була справжнім запалом для молодих. Відомий композитор, академік,
музикознавець, піаністка, художній керівник першого в Україні Театру
пісні відзначена багатьма нагородами України і багатьох країн світу;
Болгарія і Франція, Німеччина і Польща, Англія, Канада, Монако, Росія
неодноразово вітали на численних концертах талановиті пісні українського
митця.
Вона багато чого робила вперше. Першою написала пісні про українців, які
живуть у Канаді, такі пісні, як: “Пісня про Канаду і Україну” на вірші
Івана Шимчишина та “Сторона моя далека, хоч наснись мені” на вірші
Олександра Підсухи, що стали визнаними й популярними в цій країні. З
третього курсу консерваторії пішла в діючу армію, де її призначили чи не
першою жінкою-керівником концертного ансамблю гвардійського танкового
корпусу. Там працювала, писала пісні, які одразу ставали відомими на
фронті, їх залюбки співали бійці, наприклад, “Пісню фронтового
кореспондента” та багато інших. Першою підтримувала молоді, невизнані
таланти, які згодом ставали всесвітньо відомими співаками й музикантами.
Після війни були київська та московська консерваторії, аспірантура,
захист дисертації. Вони стали підґрунтям композиторської діяльності, на
яку її благословив Володимир Сосюра.
R
T
T
?????¤?¤?$?????ue?Якби перерахувати тих людей, які відчули її увагу й
піклування, вийшли на мистецьку дорогу, у цьому переліку можна було б
побачити не один десяток нині відомих імен. Завдяки їй ми знаємо
заслуженого артиста України Олександра Василенка, який сказав про пісні
Л.Височинської, що він виконує “…кожну з них із особливим настроєм, бо
в мелодіях композитора закладена особлива енергетика, яка передається й
співакові. Такий закон мистецтва, така струна творчості…”
Завдяки Височинській ми ближче знайомі з пісенною творчістю Миколи
Луківа, Ганни Чубач, Миколи Вінграновського, Павла Хмари, Віктора
Глущенка, Рауля Чілачави, Миколи Шпака, Володимира Сосюри, Івана Драча,
Василя Дробота й багатьох інших українських та зарубіжних поетів. А
вчені-астрономи Кримської астрофізичної обсерваторії, захоплені
творчістю і людяністю Людмили Йосипівни, назвали її ім’ям далеку,
нещодавно відкриту малу планету 6536.
“Ми, болгари, горді тим, що є зірка Височинська, і бажаєм, щоб вона
світила все яскравіше та яскравіше. Цілком заслужена честь визнаній
людині, талановитому українському композитору, академіку, кавалеру
багатьох українських та міжнародних нагород, великому другу болгарського
народу”, – висловився повноважний міністр МЗС Республіки Болгарія,
академік УЕАН, лауреат міжнародних премій, почесний доктор Київського
слов’янського університету Димитр Данчев.
А все починалося з веселої ритмічної пісні про маленьку пустунку
болгарочку Венче. Після кількох трансляцій по радіо маленькі й дорослі
кияни почали її наспівувати. Далі композитор поклала на музику твори
Христо Ботева, Івана Базова, Любена Каравелова, Петко Славейкова та
інших. Для кожного композитор використала особливі засоби вираження й
асоціативні зв’язки з болгарською музикою. Мова музики донесла до
вибагливих слухачів столиці України образність мислення Личезара,
Еленкова, Красіна Химірського, Димитра Данчева та інших. Під враженням
старовинного болгарського слова безсмертного твору Костянтина
Преславського “Абеткова молитва” композитор поклала його на музику,
перекинувши місток до цієї старовинної культури.
В піснях Людмили Височинської відчуваються слов’янські мотиви, які
беруть за серце, в яких широчінь та привілля українських ланів і річок,
радість і біль, споконвічний потяг до волі, до гідного людського
існування.
Пісні Людмили Височинської, мов міріади блискучих спалахів, летять до
сердець українців, грузин, євреїв, болгар, росіян, американців та інших
народів, які живуть на землі. Людина, яка не знала й хвилини спокою,
завжди була у творчому горінні, постійному русі, у пошуках нового
нестандартного у своєму стремлінні робити людям добро, чинила так,
працюючи у Консерваторії, завідуючи кафедрою Київського Педагогічного
інституту, створюючи музичний факультет Екологічної Академії, де
працювала, віддаючи весь свій творчий та організаторський талант її
становленню і розвитку.
Чимало зусиль вона докладала для зміцнення українсько-литовських
культурних зв’язків, за що на творчому вечорі була відзначена почесною
стрічкою, якою литовський народ вшановує найдорожчих для нього людей.
Працюючи на зміцнення великої дружби, оспіваної вітчизняними класиками,
вона озвучувала вірші Володимира Сосюри, Максима Рильського, Павла
Тичини і не стомлювалася дивувати світ чудовими книгами високого
культурного значення. У колі її досліджень були Шевченко і музика,
Чайковський і Україна, Гулак-Артемовський, підручники для вчителів
музики.
Повернути людині надію, спокій та добро було мрією і справою всього
життя Людмили Височинської. Відродження державності неможливе без
відродження духовності, а духовної культури не можна навіть уявити без
яскравих особистостей, які вкаладають у цей процес талант і душу.
Наші сучасники і послідовники справи Людмили Йосипівни Височинської,
яким не байдуже відродження національної культури, сподіваються втілити
її мрію, повернути людині спокій, добро.
17-го травня 2003 р. у Дрогобичі, на батьківщині Івана Франка, вперше
відзначався День Європи в Україні. В рамках свята відбувся
концерт-бенефіс заслуженого діяча мистецтв України, віце-президента
“Дому Європи в Києві” Йосипа Фиштика “Ця земля – Україна”.
14-го червня 2005 р. у Київському Будинку актора відбувся урочистий
звітний вечір “Дому Європи в Києві”, на якому керівники 14-ти творчих
секцій організації розповідали про свою працю, болі й сподівання. Вела
вечір нинішній президент центру, племінниця і послідовниця Людмили
Йосипівни, Людмила Леонідівна Височинська. Привітати учасників вечора
прийшли представники посольств Болгарії, Франції, видатні вчені,
літератори, композитори, співаки, танцюристи, хореографічні ансамблі,
ансамблі камерної та симфонічної музики.
Щирість, природність, щедра безкорисливість і тепло музики Людмили
Височинської слугують прикладом не лише того, як творити – вони служать
прикладом, як жити.
Література:
Людмила Височинська “Моя душа в мелодії живе” – Поліграфцентр “ТАТ”, –
1999.
Статут центру “Дім Європи в Києві”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
