.

Мова офіційних документів як свідчення кризи верхівки українського суспільства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
280 2691
Скачать документ

Реферат на тему:

Мова офіційних документів як свідчення кризи верхівки українського
суспільства

Багато проблем таких, як проблеми наукової термінології,
транслітерування українського письма, правопису української мови,
укладання підручників українського слововживання та проблеми соціального
й економічного характеру можна об’єднати в одну групу: проблеми розвитку
української національної культури. До певної міри, ці проблеми
висвітлюються в офіційних документах – нормативно-правових актах органів
законодавчої і виконавчої влади.

Оскільки мова є найголовнішою, визначальною ознакою нації та її
національної культури, зупинимось докладніше на мовній характеристиці
офіційних документів.

Нещодавно одному з авторів цієї статті довелося брати участь у
підготовці до друку збірників технічних регламентів, зареєстрованих
Міністерством юстиції і опублікованих в Офіційному віснику України, які
гармонізовано (узгоджено) з Директивами Європейського Союзу. Враження
гнітюче: в офіційних документах, що мають статус нормативно-правових
актів органів виконавчої влади, обов’язкових для виконання, допущено
безліч граматичних, стилістичних і термінологічних помилок, що можуть
спричинити неправильне тлумачення окремих положень.

Те саме можна сказати і про офіційні документи інших категорій: Укази
Президента України, закони України, постанови Верховної Ради України,
постанови та декрети Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти
інших органів виконавчої влади тощо. Офіційні документи, який менше,
який більше, насичені суржиковою термінологією та суржиковими виразами.
Напевно, не знайдеться іншого прикладу у світі, щоб чільники нації в
офіційних документах так глумилися над національною мовою.

Якщо мовні недоліки можна пробачити авторам чи розробникам офіційного
документа, то редакторам ці недоліки (за невеликими винятками) не
пробачають. Отже, або офіційні документи взагалі не редагують, або
редагують дуже погано. В обох випадках це не є окрасою українського
суспільства в цілому і його адміністративно-політичної еліти зокрема.

Подаємо лише деякі прикрі приклади з офіційних документів.

Повірка (Закон України “Про метрологію і метрологічну діяльність” та
низка державних стандартів). Має бути “вивіряння” (див. Словник
української мови в 11 томах (СУМ), т.1,с.365), оскільки “повірка” – це
“перелік осіб з метою перевірки присутніх” (СУМ, т.6, с.674). Але
зросійщені метрологи колишнього СРСР навідріз відмовилися від
національного терміна.

Постановка на виробництво. Має бути “запровадження у виробництво”.

Енергозбереження. Має бути “енергоощадність”.

Єдність вимірювань. Має бути “однаковість вимірів”.

А чого вартий вираз “…коло посудини повинно вимірюватися із граничною
погрішністю…”!(див. “Офіційний вісник України”, № 15, 2004, с. 177).

Офіційні документи – це обличчя нації: у них, як у дзеркалі, відображені
всі досягнення і всі біди суспільства. А в житті часто трапляється, як в
анекдоті: мовою керують не закони мови, а мова законів. І вжитий в
офіційному документі суржиковий вираз, навіть якщо він один, тиражується
тисячами, мільйонами примірників.

Невже в Україні немає висококваліфікованих редакторів, щоб редагувати
офіційні документи? Якщо так, то, вочевидь, не працює (не розвивається,
а отже, деградує) вища школа. Чи, може, цих редакторів ніхто з
управлінців, просякнутий байдужістю до національної культури, й не
шукав? Можливо, редактори офіційних видань та офіційних органів влади
переважно “свої” люди, російськомовні у побуті, які не знають, що “не
вправі” – не український вираз (див. “Офіційний вісник України”, № 17,
2004, с. 208), а повідомляють не кого, а кому (там же, с. 217).

Та коли з радіорепродуктора чи з екрану телевізора, з уст
високоавторитетних журналістів чи дикторів злітають вирази типу “складає
10%” чи “згідно закону”, жахаєшся від усвідомлення: мови не знають
керівники, мови не знають журналісти, мови не знають редактори. Або
кожний на своєму місці збайдужів до національної культури, зрештою до
своєї Землі, яка його народила. Але ж знання мови – їхній професійний
обов’язок!

Що вже говорити про такі тонкощі науково-технічних текстів, як
“деформівний”, “деформований”, “деформовний”, “деформувальний”,
“здеформований”, “здеформовний”, що виражають різноманітні властивості
матеріалів та роботи з цими матеріалами і виробами з них, і які не
завжди можна відшукати у чинних тлумачних чи орфографічних словниках і,
тим паче, не відшукати рекомендацій про правила вживання цих слів.
Редактори та й деякі спеціалісти-мовознавці, виховані за радянських
часів, бояться таких слів і текстів із цими словами, як вогню. Для них
більш звичні проросійські форми “деформуючий” (суржикова калька від рос.
“деформирующий”) та “деформований” (від “деформируемый”), які вони
використовують скрізь, незалежно від контексту. І від таких
“нормативних” виразів (згідно з усталеною серед офіційних мовників
термінологією та традиціями) губиться глибинна структура й особливості
української мови та її виражальних засобів.

Працівники – редактори й експерти Інституту стандартизації (ІС)
Держспоживстандарту України (ДССУ) часто звертаються до Інституту
української мови НАНУ (ІУМ) щодо підтвердження правомірності чи
спростування тих чи інших мовних “новацій” – незвичних для широкого
загалу слів чи виразів, які використовуються у національних стандартах.
Та останнім часом керівники наукових закладів ДССУ та й керівники самого
ДССУ стали припиняти адміністративними методами використання в
національних стандартах лексики, яка не вписується в норми політики
“злиття мов” колишнього СРСР. Висувається вельми “поважна” з їхнього
погляду підстава: мова і її розвиток – не завдання закладів ДССУ; ми –
не Інститут української мови.

Але ж і ІУМ не є закладом, який має творити чи хоча б якось регулювати
українську наукову мову. І потрапляємо у зачароване коло. Хто ж тоді має
дбати про наукову мову – мову наукових та офіційних документів? Хіба що
Інститут української наукової мови (ІУНМ), зліквідований ще у 30-х роках
XX ст.

68n

p

8p

?????¤?¤?$?????.?Ще одна з нерозв’язних проблем української культури –
відображення українського письма абетками інших світових письмен. Ось
уже 10 років точаться суперечки навколо створення національного
стандарту транслітерації українського письма латинською абеткою. Дві
транслітераційні школи – слов’янська (орієнтована на абетки
латино-писемних слов’янських мов) і англійська (орієнтована на
англійський варіант латинської абетки) – зав’язли у нескінченних
суперечках – як відображати латиницею слова типу “Київ”: Kiev, Kiew,
Kyiv, Kyiv, Kyjiv, Kyjiw, Kyiv чи, нарешті, Kyiw – варіант, згідно з
думкою визнаних українських фонетистів, найближчий до української
фонетики, який можна передати латинською абеткою. (Для довідки: у деяких
латинописемних мовах, наприклад в англійській, французькій, літеру “ї”
використовують для точного відтворення на письмі слів іншомовного
походження; крім того, літера “ї” є і в латинській абетці, згідно з
міжнародним стандартом ІSO 9 на транслітерацію кирилиці літерами
латинської абетки).

Але, поки вчені мужі б’ються між собою лобами, Міністерством юстиції
України прийнято вольове рішення писати “Куiv”. Проте це рішення
залишилося лише рішенням, тобто наміром розв’язати проблему, а не
розв’язанням її. Електронна пошта через павутиння міжнародних
електронних мереж повідомляє усьому світові, що в Києві живуть
“кієвлянє” (від електронно-поштової адреси Кіеv). Довести справу до
кінця Мінюсту або не вдалося, або не вистачило терпіння, або інтелекту,
або коштів.

Але кошти знаходять! Знаходять, бо плодять відомчі стандарти. На
сьогодні чинними є відомчі нормативні документи з транслітерації
Мінюсту, Держкомзв’язку, МВС, Мінтрансу, не кажучи вже про офіційні
стандарти (міждержавні ГОСТ 16876, ГОСТ 7.79 та міжнародний ІSО 9). Усі
ці стандарти встановлюють щодо української мови різні норми. Тим часом в
офіційних документах панує безлад!

Хто ж в Україні буде займатися розвитком української національної
культури? Адже відомо: розвиток і занепад (англійською – degradation,
деградація) – це дві протилежності, які визначають історичну долю кожної
нації: або нація живе і розвивається у віках, або вона занепадає
(деградує) до повного зникнення.

Не так давно з уст заступника директора науково-дослідного закладу ДССУ
з наукової роботи довелося почути: “А зачем Інституту стандартизации
термінологія? Пусть нею занимаются разработчики стандартов, а Інституту
стандартизации она не нужна”. Отак відверто чужою мовою керівник з
українським прізвищем окреслив недалеке майбутнє термінології як одного
з елементів мови, мови як одного з елементів культури і культури як
майбутнього нації: українській нації та її адміністративно-політичній
еліті українська культура взагалі і українська мова зокрема не потрібні.
І він, можливо, правий: українській державі українська культура не
потрібна, у неї для цього немає коштів.

Немає коштів і на утримання не те що закладів типу Інституту української
наукової мови, але й на утримання відділів наукової термінології в
Інституті української мови та Інституті стандартизації: проблемами
наукової термінології займаються за сумісництвом лише невеликі групи у
цих закладах, а проблемами української (державної!) наукової мови –
взагалі ніхто ні в якому закладі не займається.

Напрошується висновок: якщо не розвивається наукова мова – не
розвивається наука в цілому. А суспільство без розвитку науки приречене
на занепад. Хто ж в Україні зобов’язаний розв’язувати проблеми розвитку
національної культури? Виявляється, ніхто, бо в Україні для цього немає
коштів. Чи не парадоксально? Адміністративно-політична еліта ніяк не
може зрозуміти, що розвій економіки можливий лише тоді, коли
розвиваються усі складники національної культури.

Держава має встановити мовне законодавство й пильно слідкувати за його
дотриманням. Вона повинна віднайти кошти на утримання відділів наукової
термінології в ІУМ, ІС та в інших наукових центрах, на відновлення
Інституту української наукової мови. Держава має піклуватися одночасно
розвитком усіх складників національної культури: мовою, її правописом,
її відображенням іншими абетками, усіма видами мистецтва, спортом (до
речі, повністю зденаціоналізованим, тобто, не українським!), економікою
тощо.

Невже не можна припинити доступ до керування державою, її установами,
закладами, підприємствами національне вироджених людей, які шкодять
розквіту нації, її культури, її економіки.

Саме тому першим кроком будь-якої національної країни світу повинно бути
встановлення національного мовного законодавства і відповідальності за
його дотримання. Як приклад, це заведено у Чехії, Польщі, Франції,
Швеції, Росії, навіть пострадянському Казахстані. До речі, до виборів
Президента Казахстану з 18 кандидатів допущено до участі у виборах лише
5 осіб, оскільки решта не здали іспиту з державної казахської мови! У
Франції, щодо державної мови, якій ніщо і ніколи не загрожувало,
прийнято аж три закони про захист французької мови. У Російській
Федерації на зборах Російської академії освіти, що відбулися нещодавно,
розглядалося одне-єдине питання: “Про роль російської мови в житті
держави і суспільства”. А в Україні мовного законодавства, спрямованого
на захист і розвиток української мови, можна вважати, немає: не
виконується рішення Конституційного суду щодо державної української
мови, органами влади ігнорується десята стаття Конституції України
їхніми засобами масової інформації, навчальними закладами тощо. Як
наголосив Президент України В. Ющенко, з 59 опублікованих в Україні книг
лише одна – українською мовою! А тими куцими бюджетними коштами, які
мали б спрямовуватися на захист і розвиток української мови,
Міністерство культури не знає-не відає, яку дірку латати. І на цьому тлі
багато політиків, заявляють про якісь утиски російської нацменшини і
російської мови.

Україна – геометричний центр Європи і без України Європа немислима.

Але світу потрібна не сьогоднішня Україна, а міцна держава, з яскраво
вираженою національною культурою, основою якої є національна мова.

Держава, у якій панує чужа мова, а отже, чужа економіка, чужа культура,
Європі не потрібна!

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020